Справа № 646/11307/25
Провадження № 1-кп/646/1707/2025
10 листопада 2025 року м.Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання : ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні, за відсутності учасників кримінального провадження, в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт та додані до нього матеріали, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025226170000247 від 16.10.2025, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям. Харкова, українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, місце реєстрації відсутнє, фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого: вироком Московського районного суду м. Харкова від 11.02.2021 за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки; вироком Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2021 за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки; вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.11.2021 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці (звільнився 08.01.2025 з ДУ «Темнівська виправна колонія №100» на підставі ухвали Харківським районного суду Харківської області від 07.01.2025 у зв'язку з усуненням караності діяння); вироком Салтівського районного суду міста Харкова від 03.10.2025 р. за ст. 395 КК України до покарання у вигляді 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України,
ОСОБА_3 вчинив кримінальний проступок, що полягав в незаконному проникненні до житла особи, за таких обставин.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи неодноразово судимим: 11.02.2021 Московським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185, ст. 71 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки; 21.04.2021 Київським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки; 05.11.2021 Фрунзенського районного суду м. Харкова за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяці - ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07.01.2025 у зв'язку з усуненням караності діяння звільнений від призначеного покарання; 03.10.2025 Салтівським районним судом м. Харкова за ст. 395, ст. 75 КК України до обмеження волі строком 1 рік з іспитовим строком на 1 рік, - 13 жовтня 2025 року близько 10:00 години, перебуваючи біля території домоволодіння АДРЕСА_2 , у нього раптово виник умисел на порушення недоторканності житла, шляхом незаконного проникнення до вищевказаного будинку, в якому зареєстрована раніше не знайома йому ОСОБА_4 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на порушення недоторканності житла, а саме: на незаконне проникнення до будинку АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 , всупереч волі ОСОБА_4 та без її дозволу, за наявності визначених законом підстав та в порушення встановленого законом порядку, за відсутності будь-яких причин для порушення недоторканості житла, діючи умисно, незаконно, протиправно, усвідомлюючи, що порушує недоторканність житла, переліз через паркан на територію вищевказаного домоволодіння.
Продовжуючи свій протиправний умисел, направлений на проникнення до чужого житла, з метою незаконного тимчасового проживання, ОСОБА_3 , пройшовши територією подвір'я, та всупереч волі законного користувача, проник до будинку за вищевказаною адресою шляхом розбиття скла у вікні, де заночував, а вранці 14.10.2025 ОСОБА_3 пішов з будинку, проте близько 10:00 години знову повернувся до будинку, відчинивши хвіртку, та в той же день знову залишився ночувати в будинку. Так само ОСОБА_3 вчинив на ранок 15.10.2025 р.: пішов з будинку, проте вже близько 10:00 години повернувся до будинку за адресою: АДРЕСА_2 , однак близько 11:50 останній був помічений власником сусіднього будинку та втік з території домоволодіння, тим самим грубо порушив ст. 8 Конституції України, а саме: дію принципу верховенства права, ст. 30 Конституції України, якою гарантується недоторканність житла, ст. 41 Конституції України, якою гарантується право на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а також порушив ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантується право на повагу до свого приватного житла.
Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення - проступок, передбачений ч.1 ст.162 КК України, а саме - незаконне проникнення до житла особи.
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості за яким внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025226170000247 від 16.10.2025 у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, надійшов до суду з клопотанням прокурора про його розгляд в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без виклику учасників судового провадження.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалось.
Відповідно до ст. 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.
Як вбачається з наявної у матеріалах кримінального провадження заяви ОСОБА_3 , яку він підписав у присутності свого захисника, адвоката ОСОБА_5 обвинувачений ОСОБА_3 , беззаперечно визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, тобто незаконне проникнення до житла особи.
ОСОБА_3 були роз'яснені наслідки неможливості оскаржити встановлені обставини в апеляційному порядку, та отримана, відповідно до положень ч. 1 ст. 302 КПК України, згода на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без його участі.
Згідно заяви потерпілої ОСОБА_4 вбачається, що вона висловила згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлена з обмеженням права на апеляційне оскарження, проти розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні не заперечує.
За правилами ч. 2 ст. 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.
Відповідно до ч.2 ст.382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Дослідивши зібрані досудовим розслідуванням у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку передбаченого ч.1 ст.162 КК України повністю доведена, а його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.162 КК України, як незаконне проникнення до житла особи.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд керується ст.ст. 50, 65 КК України, якими визначено, що суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, передбаченою ч.2 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_3 передбачене ч. 1 ст.162 КК України, є кримінальним проступком.
При встановлені обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно ст.66 КК України, суд зазначає наступне.
За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 23.01.2024 у справі № 283/2169/19 (провадження № 51-5093км23) розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
У зв'язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.11.2021 (справа № 199/6365/19).
Судом встановлено та не оспорюються учасниками кримінального провадження, які надали згоду щодо розгляду обвинувального акту за їх відсутності в порядку спрощеного провадження, що обвинувачений ОСОБА_3 беззаперечно визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, в повному обсязі та щиро кається.
З огляду на зазначене, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно п.1 ч.1 ст.66 КК України, суд визнає щире каяття обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Вивченням даних про особу ОСОБА_3 встановлено, що він є громадянином України, офіційно не працевлаштований, не перебуває на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, на військовому обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, мешкає сам, алкогольними напоями, наркотичними засобами не зловживає, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, військовозобов'язаний, на військовому обліку не перебуває, раніше неодноразово судимий.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд керується ст. 65 КК України та практикою Європейського суду з прав людини, яка застосовується як джерело права.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтуватися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).
Санкцією частини першої статті 162 КК України передбачено покарання у виді штрафу у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
При визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до кримінальних проступків, обставину, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, особу обвинуваченого, обставини вчинення кримінального правопорушення, майновий стан обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, джерела доходу не має, не перебуває на військовому обліку, на обліку у лікаря психіатра на лікарня нарколога не перебуває, не має зареєстрованого місця проживання.
Суд, з урахуванням вищезазначених обставин, не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу та виправних робіт, оскільки останній не працює, доходу не має, що в подальшому може ускладнити виконання рішення суду, у зв'язку з чим, вважає необхідним та достатнім для виправлення обвинувачуваного і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання у виді обмеження волі у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за якою він обвинувачується і яка передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. На думку суду, саме таке покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, суд встановив, що згідно з вироком Салтівського районного суду міста Харкова від 03.10.2025 р. ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.395 КК України, та призначено покарання у виді 1 року обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Іспитовий строк ухвалено обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 03.10.2025 р.
А 13 жовтня 2025 року, тобто в період іспитового строку, встановленого вироком місцевого суду від 03 жовтня 2025 року, ОСОБА_3 вчинив новий злочин, за який його засуджено в цьому кримінальному провадженні. Тобто, ОСОБА_3 після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив зазначене нове кримінальне правопорушення.
Положеннями ч. 3 ст. 78 КК встановлено, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину, суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в ст. ст. 71, 72 КК.
При цьому факт вчинення особою під час іспитового строку нового кримінального правопорушення вказує на те, що засудженим не було дотримано умов для прийняття рішення про його звільнення судом від призначеного покарання після закінчення іспитового строку на підставі ч. 1 ст. 78 КК.
Разом з тим, положення ч. 3 ст. 78 КК не ставлять можливість застосування положень ст. ст. 71, 72 КК у залежність ані від виду кримінального правопорушення (злочин чи кримінальний проступок), ані від форми вини (вчиненого умисно чи з необережності). Ці положення носять імперативний характер і не ставлять вирішення цього питання на розсуд суду (не є сферою дискреційних повноважень суду).
Відповідно ж до ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Положення вказаної норми, як уже було зазначено, є імперативними, тобто обов'язковими для застосування.
Таким чином, приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов'язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.
У разі ж вчинення нового злочину у період іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання є раніше призначене покарання в його повному обсязі, за винятком строку попереднього ув'язнення.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Отже, при призначенні покарання необхідно застосувати положення ч.1 ст.71 КК України та ч. 3 ст. 78 КК України та призначити обвинуваченому ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом повного складання покарання, призначеного за цим вироком та покарання за вироком Салтівського районного суду міста Харкова від 03.10.2025 р.
Призначене покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази та судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 381, 382 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
На підставі ч. 1, ч. 4 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком повністю приєднати невідбуту частину покарання за вироком Салтівського районного суду міста Харкова від 03 жовтня 2025 року у виді 1 (одного) року обмеження волі, та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Вирок суду за результатами розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Основ'янський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня отримання його копії.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_1