Справа № 183/12462/24
№ 2/183/2186/25
16 вересня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді Городецького Д.І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
03 грудня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 21 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2111143051004 в електронній формі строком на 11 днів, тобто до 01 травня 2021 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 1100,00 грн.
Крім того, 19 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2110930949527 в електронній формі строком на 13 днів, тобто до 01 травня 2021 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до п. 1.9 договорів граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) 1 рік.
Згідно п. 1.4 Договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого для перерахування суми кредиту у наступному розмірі:
а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;
б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «а»;
в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «б»;
г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,68% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «в»;
д) тип процентної ставки - фіксована.
Пунктом 4.12 договорів сторони, підписуючи цей договір підтвердили свою домовленість та згоду на встановлення договірної позовної давності по всім своїм взаємовідносинам за цим договором строку у 10 років та підтверджують, що цей договір є договором про збільшення позовної давності.
На виконання умов зазначених вище кредитних договорів Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» перераховано грошові кошти на рахунок відповідача в розмірі 1 000,00 грн. та 1 100,00 грн., що підтверджується листами ТОВ «ФК «Вей фор пей» від 23 жовтня 2024 року.
01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування'та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитними договорами № 2111143051004від 21.04.2021 року та № 2110930949527 від 19.04.2021 року.
Відповідно до Витягів з Реєстру боржників від 03.12.2021 року до Договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року, TOB «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитними договорами,а саме:
- № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 7 821,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 6 721,00 грн.;
- № 2110930949527 від 19 квітня 2021 року в сумі 7 110,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 6 110,00 грн.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило, а ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитними договорами № 2111143051004від 21.04.2021 року та № 2110930949527 від 19.04.2021 року.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 10.01.2023 року до Договору про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, TOB «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитними договорами, а саме:
- № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 19 717,17 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 18 617,17 грн.;
- № 2110930949527 від 19 квітня 2021 року в сумі 17 771,30 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 16 771,30 грн.
Заборгованість за кредитними договорами також підтверджується розрахунками заборгованості.
У зв'язку з чим, зазначені суми, а також судові витрати в загальному розмірі 15 422,40 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.
Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» не з'явився, звернувся до суду з заявою, згідно якої просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити., у разі повторної неявки відповідача в судове засідання не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, згідно 10.06.2025 року опублікованого оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.
Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з'явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши надані позивачем докази, дійшов наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої, другої, третьої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 21 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2111143051004 в електронній формі строком на 11 днів, тобто до 01 травня 2021 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 1100,00 грн.
Крім того, 19 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2110930949527 в електронній формі строком на 13 днів, тобто до 01 травня 2021 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до п. 1.9 договорів граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) 1 рік, тобто до 20 квітня 2022 року.
Згідно п. 1.4 Договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого для перерахування суми кредиту у наступному розмірі:
а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;
б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «а»;
в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «б»;
г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,68% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «в»;
д) тип процентної ставки - фіксована.
Пунктом 4.12 договорів сторони, підписуючи цей договір підтвердили свою домовленість та згоду на встановлення договірної позовної давності по всім своїм взаємовідносинам за цим договором строку у 10 років та підтверджують, що цей договір є договором про збільшення позовної давності.
На виконання умов зазначених вище кредитних договорів Товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» перераховано грошові кошти на рахунок відповідача в розмірі 1 000,00 грн. та 1 100,00 грн., що підтверджується листами ТОВ «ФК «Вей фор пей» від 23 жовтня 2024 року.
Встановлено, що 01 грудня 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитними договорами № 2111143051004 від 21.04.2021 року та № 2110930949527 від 19.04.2021 року.
Відповідно до Витягів з Реєстру боржників від 03.12.2021 року до Договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року, TOB «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитними договорами, а саме:
- № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 7 821,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 6 721,00 грн.;
- № 2110930949527 від 19 квітня 2021 року в сумі 7 110,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 6 110,00 грн.
Встановлено, що 10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило, а ТОВ «Коллект Центр» набуло права вимоги за кредитним договором до позичальників та/або поручителів, в тому числі за кредитними договорами № 2111143051004від 21.04.2021 року та № 2110930949527 від 19.04.2021 року.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 10.01.2023 року до Договору про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, TOB «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитними договорами, а саме:
- № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 19 717,17 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 18 617,17 грн.;
- № 2110930949527 від 19 квітня 2021 року в сумі 17 771,30 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 16 771,30 грн.
Заборгованість за кредитними договорами також підтверджується розрахунками заборгованості.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Главою 47-51 України, Главою 71 ЦК України та Главою 19 ЦК України.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до статей 11, 13, 14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Як вже зазначалося вище, кредитні договори між сторонами було укладено в електронній формі.
Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З наведеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечувалося, що Договори між сторонами було укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому,позичальник через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого кредитодавець надіслав позичальнику за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як це передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч. 1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач посилається на те, що первісний кредитор ТОВ «Служба миттєвого кредитування» виконало свої зобов'язання за кредитними договорами, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 1000,00 грн. та в сумі 1 100,00 грн., проте кредитні кошти останнім у передбачені Договорами строки не повернуті.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі
У зв'язку з наведеним, оскільки матеріали справи не містять доказів відсутності заборгованості за основним боргом або часткового його погашення відповідачем та враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ані первісному, ані новому кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тулу кредиту за кредитними договорамив розмірі 1000,00 грн. та 1 100,00 грн. підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення заборгованості за відсотками за кредитними договорами, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено вище, п. 1.4 Договорів сторони погодили проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого для перерахування суми кредиту у наступному розмірі:
а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;
б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «а»;
в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «б»;
г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,68% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4 «в»;
д) тип процентної ставки - фіксована.
Пунктом 4.12 договорів сторони, підписуючи цей договір підтвердили свою домовленість та згоду на встановлення договірної позовної давності по всім своїм взаємовідносинам за цим договором строку у 10 років та підтверджують, що цей договір є договором про збільшення позовної давності.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Так, відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 10.01.2023 року до Договору про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, TOB «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до Відповідача за кредитними договорами, а саме:
- № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 19 717,17 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 18 617,17 грн.;
- № 2110930949527 від 19 квітня 2021 року в сумі 17 771,30 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 16 771,30 грн.
Заборгованість за вищевказаними кредитними договорами також підтверджується розрахунками заборгованості.
Суд звертає увагу на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користуванням кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18, від 04 липня 2018 року в справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року в справі № 14-318цс18 та від 26 червня 2019 року в справі № 61-23188св18.
Як було вже встановлено вище, строк кредитування сторонами визначений до 01 травня 2021.
В той же час, пунктом 1.9 Договорів сторони погодили граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) 1 рік, тобто до 20 квітня 2022 року.
Так, із розрахунків заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами за кредитними договорами нараховані в межах строку кредитування (тобто до 20 квітня 2022 року) та за погодженою ставкою.
При цьому, матеріали справи не містять доказів відсутності заборгованості за відсотками або часткового її погашення відповідачем за вищевказаними договорами, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та належними доказами підтверджені.
У зв'язку з наведеним, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 37 488,47 грн., з яких:
- по кредитному договору № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 19 717,17 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 18 617,17 грн.;
- по кредитному договору № 2110930949527 від 19 квітня 2021 року в сумі 17 771,30 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 16 771,30 грн.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Вирішуючи питання в частині розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.
У позові позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 15 422,40 грн., які складаються з: витрат на професійну правничу допомогу - 13 000,00 грн. та судового збору за подання позову - 2 422,40 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат; 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно ч.ч.1,2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У своїй постанові КАС ВС від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зробив висновок про те, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (пункт 35 цієї постанови). Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа (п. 36 постанови). Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, а тому останній може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта (п. 37 даної постанови).
У постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц зроблений висновок про те, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року, справа № 826/1216/16, провадження № 11-562ас18, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справа № 301/1894/17.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги № 02-09/2024-8 від 02.09.2024 року; прайс щодо послуг; заявку на надання правничої допомоги № 44 від 12.10.2024 року за договором про надання правової допомоги № 02-08/2024-8 від 02.09.2024 року; Акт № 2 про надання правничої допомоги від 12.11.2024 року, згідно якого ФОП ОСОБА_2 надано послуги загальною вартістю 13 000,00 грн., з яких: усна консультація з вивченням документів - 4 000,00 грн. (2 000,00 грн. х 2 год.); складання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором - 9 000,00 грн. (3 000 грн. х 3 год.), а також платіжну інструкцію № 047599003 від 19.11.2024 року на загальну суму 117 000,00 грн. за договором про надання правової допомоги № 02-08/2024-8 від 02.09.2024.
При цьому, суд враховує позицію Об'єднаної Палати КГС ВС, викладену в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зробила висновок про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
При цьому, суд вважає, витрати на професійну правничу допомогу завищеними, та такими, що не відповідають складності справи.
В той же час, суд зауважує, що відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи не подавала, зокрема заперечення щодо розподілу (співмірності) судових витрат, а тому враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не вправі вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи, а отже оскільки представником позивача підтверджений обсяг наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та не вправі вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи, а тому з огляду на відсутність з боку сторони відповідача клопотання про їх зменшення та заперечень щодо їх розподілу (співмірності), вважає за належне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 4222,40 грн.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладено та керуючись 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитними договорами, а саме:
- № 2111143051004 від 21 квітня 2021 року в сумі 19 717,17 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 100,00 грн.; заборгованості по процентам - 18 617,17 грн.;
- № 2110930949527 від 19 квітня 2021року в сумі 17 771,30 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 1 000,00 грн.; заборгованості по процентам - 16 771,30 грн., а всього - 37 488,47 грн. (тридцять сім тисяч чотириста вісімдесят вісім грн. 47 коп.).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» судові витрати, які складаються з: судового збору за подання позову - 2 422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу - 13 000,00 грн., а всього -15 422,40 грн. (п'ятнадцять тисяч чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).
Учасники справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, офіс 306;
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Повне судове рішення складене 16 вересня 2025 року.
Суддя Д.І. Городецький