Справа № 463/1644/25 Головуючий у 1 інстанції: Мармаш В.Я.
Провадження № 22-ц/811/2344/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.
10 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючого судді: Савуляка Р.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.
секретаря: Іванової О.О.
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Господар», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирного будинку,-
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Господар», третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирного будинку.
Позов мотивував тим, що з 07 вересня 2020 року проживає в квартирі АДРЕСА_1 , власником якої є його дочка - ОСОБА_2 .
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16 травня 2024 року у справі №463/9340/23 його зобов'язано сплачувати ЛКП «Господар» плату за послуги з управління багатоквартирним будинком, відтак визнано споживачем послуг.
З листа ЛКП «Господар» від 16 грудня 2024 року він дізнався про те, що плата за послуги з управління багатоквартирним будинком стягується на підставі договору від 01 вересня 2019 року.
Однак, його дочка набула у власність квартиру АДРЕСА_1 07 вересня 2020 року, а відтак не укладала вищезазначеного договору від 01 вересня 2019 року.
Вважав, що відповідачем неправомірно нараховувалася плата за послуги за період з 01 грудня 2020 року по 30 листопада 2024 року, оскільки договір про надання цих послуг не укладався.
Крім того, не надано актів прийому-передачі наданих послуг, тобто оспорюваний договір не виконувався, послуги не надавалися, а він не визнавав дію договору та не вчиняв жодних конклюдентних дій, що свідчить пор недійсність договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 , укладеним 01 вересня 2019 року.
З наведених підстав просив:
-визнати недійним договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 , укладений 01 вересня 2019 року, стосовно квартири АДРЕСА_1 з 07 вересня 2020 року;
-стягнути з ЛКП «Господар» на користь ОСОБА_1 12159.03 грн матеріальної шкоди.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Господар», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирного будинку - відмовлено.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду не містить посилань на норми матеріального права, судом не з'ясовано, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, не надано належної правової оцінки поданим доказам.
В матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі робіт та інші докази виконання умов договору та факту надання послуг.
Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
В судове засідання сторони не з'явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, враховуючи те, що явка в суд апеляційної інстанції не є обов'язковою, а матеріалів справи достатньо для ухвалення судового рішення по суті спору, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності учасників справи.
Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 10 листопада 2025 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів порушення його прав ос порваним договором, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З таким висновком суду першої інстанції в повній мірі погодитися не можна з наступних мотивів.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 2174, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 270392525 від 13 серпня 2021 року.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов'язаних з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначено Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Статтею 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов'язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право, зокрема, брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.
Відповідно до ч. ст.9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку).
Частинами 1, 2 статті 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленному законом порядку утворено об'єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із Законом, що регулює діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, зокрема, визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем; обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням; визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком.
01 вересня 2019 року між Львівським комунальним підприємством «Господар» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в особі уповноваженою загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку Ковальською Л.В., укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, за умовами якого управитель зобов'язується надавати співвласникам послуги з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а співвласники зобов'язуються оплачувати цю послугу згідно з вимогами законодавства та умовами договору.
ОСОБА_1 , вважаючи, що вищезазначеним договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком порушені його права, звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Господар», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору про надання послуг з управління багатоквартирного будинку від 01 вересня 2019 року, укладеного між Львівським комунальним підприємством «Господар» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , в особі уповноваженою загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку Ковальською Л.В. .
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.
Позивач оспорює договір про надання послуг з управління багатоквартирного будинку від 01 вересня 2019 року, укладений між Львівським комунальним підприємством «Господар» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , стороною якого він не є, однак, вважає, що вищезазначеним договором порушено його права, а відтак, є заінтересованою особою.
У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а саме: Львівське комунальне підприємство «Господар» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 в особі уповноваженої загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку особи ОСОБА_3 .
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 670/23/18, від 02 лютого 2022 року у справі № 756/15524/18-ц та від 21 вересня 2022 року у справі №757/15333/15-ц.
Оскільки заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків сторін оспорюваного правочину, а саме управителя Львівського комунального підприємства «Госполар» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 в особі уповноваженої загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку особи ОСОБА_3 , такі вимоги не можуть бути розглянуті і вирішені судом без залучення їх відповідачами у справі, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 464/6314/17.
Враховуючи те, що співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 до участі у даній справі як співвідповідачі не залучені, заяв чи клопотань про залучення останніх позивач не заявляв, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 01 вересня 2019 року недійсним задоволенню не підлягають у зв'язку із неналежним складом учасників справи.
Оскільки, з урахуванням мотивів цієї постанови, суду першої інстанції слід було відмовити в задоволенні позову у зв'язку із неналежним складом учасників справи, а не недоведеністю позивачем порушення його прав, колегія суддів вважає, що необхідно змінити мотивувальну частину рішення суду, виклавши її в редакції цієї постанови.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 червня 2025 року - змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.