Справа № 465/2212/24
Провадження 2/465/1272/25
Іменем України
07.11.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Мигаль Г.П.,
за участі секретаря судових засідань Титикайлу І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю заінтересованих осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Зі слів позивачки, основним квартиронаймачем був її батько ОСОБА_5 , який помер в 1990 році. Зазначає, що в квартирі зареєстрований її брат - ОСОБА_2 , який в 1994 році, не знявшись з реєстрації, забрав всі свої речі, добровільно залишив квартиру та не проживає в ній. Їй не відоме місце проживання відповідача, він повністю втратив зв'язок з квартирою. Разом з тим, вона змушена оплачувати за нього комунальні послуги, позбавлена можливості здійснити обмін квартири чи приватизувати її. Відтак, просить визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою.
Дана справа перебувала в провадженні судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_6 , яку звільнено у відставку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано судді Мигаль Г.П.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 07.01.2025 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві. Пояснила, що відповідач вже 20 років не проживає за адресою своєї реєстрації, їй не відомо місце його перебування, їй відомо про те, що в 1994 році він виїхав у росію, будь - яких відносин з ним не підтримує, відпловідач за комунальні послуги не сплачує. Позивачка не може приватизувати квартиру.
Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечила щодо задоволення позовних вимог. Пояснила, що позивачка є її матір'ю, а відповідач у справі є її дядьком, якого вона не пам'ятає.
Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про місце та час розгляду справи повідомлений відповідно до вимог ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України та не подав відзиву, тому, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 25 лютого 1972 року виконкомом Львівської міської ради депутатів трудящих гр. ОСОБА_5 видано ордер №0 - 6337 (друга цифра ордеру не розбірлива) серія АБ, сім'я якого складається з п'яти осіб на право зайняття двох кімнат та кухні з загальною жилою площею 26,49 кв.м. в квартирі АДРЕСА_1 .
На звороті ордеру зазначено, що до складу сім'ї входять, зокрема ОСОБА_1 (позивач у справі) та ОСОБА_2 (відповідач у справі).
Відповідно до відмітки копії паспорту серії НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 04 травня 1984 року прописана за адресою АДРЕСА_2
Згідно з довідкою №1497, виданою 21.09.2023 директором ЛКП «Південне» Крюковою Р.М., в квартирі за адресою АДРЕСА_2 зареєстровані 4 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
Відповідно до актів, затверджених 02.02.2012, 21.02.2013, 20.12.2023 директорами ЛКП «Південне» Ю.Р. Синявським та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , 1964 р.н., зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , однак в квартирі не проживає.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 426724369 від 13.05.2025 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 не зареєстровано.
Згідно з показами свідка ОСОБА_10 , яка допитана в судовому засіданні, ОСОБА_10 повідомила, що вона є сусідкою позивачки, з якою має хороші відносини. Пам'ятає, що позивачка та відповідач давно жили разом в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , в нього була дружина та син. Потім він поїхав на заробітки в росію та більше його ніхто не бачив. Їй не відомо, де він перебуває зараз, оскільки з ним не спілкується та жодною інформацією про нього не володіє.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Відповідно до статті 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК Української РСР наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців. Вичерпного переліку поважності причин непроживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв'язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Досліджені в судовому засіданні докази, на які посилається позивачка, на думку суду, підтверджують факт тривалого не проживання відповідача у спірній квартирі.
Судом встановлено, що відповідач зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 , але в ній не проживає понад 20 років, що підтверджується показами свідка ОСОБА_10 та актами від 02.02.2012 року, 21.02.2013 року, 20.12.2013 року, затвердженими ЛКП «Південне», та також узгоджується з поясненнями позивачки та третьої особи, наданими в судовому засіданні.
В ході судового розгляду не встановлено поважності причин відсутності відповідача понад 6 місяців в квартирі за місцем реєстрації.
Відсутність відповідача за адресою реєстрації також підтверджується поштовими повідомленнями про неможливість вручення судової повістки про виклик до суду, у зв'язку з відсутністю адресата за адресою місця реєстрації.
Жодних доказів, які б підтверджували, що відповідач цікавиться житловою площею, сплачує комунальні послуги та намагається вселитися у спірну квартиру, суду не надано.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей71,72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18).
Судом встановлено, що позивачкою надано докази на підтвердження того, що відповідач відсутній спірній квартирі без поважних причин понад шість шісяців (а саме понад двадцять років), витрати по утриманню жилого приміщення не сплачує, добровільно залишив житлове приміщення, при цьому будь-якого домовленості між позивачкою і відповідачкою щодо збереження за ним права користування житлом не існує.
Суд вважає, що позивачкою надано суду належні та допустимі докази на підтвердження факту, що відповідач ОСОБА_2 без поважних причин більше шести місяців не проживає у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , без поважних причин, а отже є підстави для визнання відповідача такими, що втратив право користування житлом.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
Керуючись ст.ст.141, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю заінтересованих осіб - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задоволити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;
Третя особа: ОСОБА_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Повне рішення виготовлено 07.11.2025 року.
Суддя Г.П. Мигаль