465/7422/25
2/465/3941/25
Іменем України
(заочне)
10.11.2025 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Баран О.І.,
з участю секретаря судового засідання Щирби Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного провадження цивільну справу:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (код ЄДРПОУ: 41466388, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання або перебування невідоме, останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),
предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,
26 серпня 2025 року уповноважений представник позивача через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №17215 від 17.08.2024 в розмірі 45 325,00 грн, що складається із:
7 000,00 грн - заборгованості за тілом кредиту;
38 325,00 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими за період 17.08.2024 - 17.08.2025, а також вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Позовна заява мотивована укладенням позивача із відповідачем із кредитного договору № 17215 від 17.08.2024 та отримання кредитних коштів у сумі 7 000,00 грн, із встановленням строків їх повернення до 17.08.2025 та сплати відсотків за користування такими коштами. ТОВ «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» свої зобов'язання за договором кредиту виконало, та надало позичальнику грошові кошти у розмірі 7 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника, вказану ним при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.09.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи (а.с.68-71).
Крім цього, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.09.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування у АТ КБ «Приват Банк» (ЄДРПОУ 14360570, адреса: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) доказів, які становлять банківську таємницю.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 10.10.2025 застосовано заходи процесуального примусу (а.с.96-99).
Документи, витребувані ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.09.2025 у АТ КБ «ПриватБанк» надійшли до суду 15.10.2025 та 31.10.2025 (вх.№32388/25, вх.№ 34220/25) (а.с.104-107; 113-115).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У чергове судове засідання, призначене на 10.11.2025, сторони не з'явились.
Представник позивача, адвокат Руденко К.В., відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, через систему «Електронний суд» подав на адресу суду клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував (а.с.91).
Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме (а.с. 82, 83, 86-89, 95), про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 90, 111). З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, шляхом направлення рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, скерованими за його останнім відомим зареєстрованим місцем проживання, що повернулося на адресу суду без вручення, із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Між тим, неможливість вручення судової повістки у зв'язку відсутністю адресата за вказаною адресою, відповідно до постанови Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18, вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відтак, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Крім цього, відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява №73193/12 («Svitlana Vasylivna Sydorenko against Ukraine», https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-208971%22]}), хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов'язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів. Той факт, що заявниця не отримала кореспонденцію, надіслану їй Вищим спеціалізованим судом, сам по собі не є достатнім для того, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявниці за статтею 6 § 1 Конвенції були порушені.
Для належного повідомлення відповідача про час і місце судових засідань суд також вжив заходів для направлення йому на відомі суду засоби зв'язку, у тому числі електронну адресу «andrii.holodryha.sokil@gmail.com», яка також зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 89). Такі повідомлення йому доставлено 20.10.2025 о 10:11:34 та 18:00:01 (а.с. 112, 112а).
Відтак, судом створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов'язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Відповідно до положень ч. 1, 2ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів для розгляду справи по суті, а також те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з'ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
17 серпня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №17215 (надалі - Договір) у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с.14-20).
Кредитний договір укладено в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1.1. Договору товариство зобов'язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі 7 000,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим Договором (а.с.14).
Згідно з п. 1.2. Договору процентна ставка за користування кредитом становить 1,5 % від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка становить 547,50 %) користування кредитом (а.с.14).
Пунктом 1.3. Договору строк надання кредиту та строк дії Договору становить 365 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно з Додатом №1 до цього Договору. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до цього Договору (а.с.14 зворот).
Сторони у п. 1.4. Договору Товариство, для мінімізації загальних витрат позичальника, рекомендувало позичальнику здійснити повне погашення нарахованих процентів та кредиту за таким розрахунком:
дата видачі кредиту - 17.08.2024;
дата платежу процентів першого періоду - 06.09.2024;
сума кредиту - 7 000, 00 грн;
нараховані проценти за користування кредитом - 2 100,00 грн;
сума до сплати - 9 100,00 грн (а.с.14 зворот).
Відповідно до п. 1.5. Договору невід'ємною частиною договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОЦЕНТ», які розміщені на Сайті https://procent.com.ua (а.с.14 зворот).
У відповідності до п. 1.6. Договору сума загального розміру кредиту та загальних витрат за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору зазначена в Додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с.14 зворот).
Пунктом п. 1.7. Договору сторони погодили, що товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб № 5168-74хх-хххх-9057, що належить позичальникові (а.с.14 зворот).
Розмір та строки сплати позичальником платежів за цим Договором погоджений сторонами в Додатку № 1 до Договору (п. 1.8) (а.с.14 зворот).
Відповідно до п. 1.9. Договору продовження строку надання кредиту вказаного в п.1.3 Договору не передбачено (а.с.14 зворот).
Згідно п. 2.4.4., 2.4.5. Договору позичальник зобов'язаний виконувати умови даного договору, систематично але не рідше ніж кожні 20 днів перевіряти наявність повідомлень від Товариства в Особистому кабінеті або СМС- повідомлень або повідомлення в месенджерах (Viber, Telegram, Whatsapp, тощо) повідомлення на електронну пошту, голосові повідомлення. У разі порушення строків повернення кредиту, відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити проценти за неправомірне користування кредитом (грошовими коштами) відповідно до п. 3.3. Договору (а.с.15 зворот).
Відповідальність сторін встановлено у розділі 3 Договору.
Пунктом 3.2. Договору встановлено, що закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов, яке мало місце під час дії договору (а.с.15 зворот).
У випадку порушення строків повернення Кредиту, встановлених цим Договором, сторони погодили, що Позичальнику встановлюється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідно до ч .2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Позичальник сплачує Товариству проценти за неправомірне користування грошовими коштами за процентною ставкою - 1,5 % (річна процентна ставка становить 547,50 %) від суми несвоєчасно повернутих грошових коштів переданих Позичальнику за цим Договором (суми кредиту) за кожний день користування. Інформація про суму нарахованих процентів за неправомірне користування грошовими коштами згідно ч. 2 ст. 625 ЦПК України, повідомляється позичальнику шляхом розміщення в Особистому кабінеті Позичальника та сплачується позичальником одночасно з заборгованістю за кредитом та нарахованим процентами за фактичну кількість днів користування кредитом (п. 3.3. Договору) (а.с.15 зворот).
Сторони у п. 6.1. Договору погодили, що Договір укладається в інформаційно-комунікаційній системі на Сайті https://procent.com.ua відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» (а.с.16).
Відповідно до п. 6.2. Договору з метою отримання кредиту, позичальник проходить реєстрацію в ІКС, шляхом заповнення всіх необхідних полів (в тому числі ПІБ, РНОКПП, номер телефону, номер електронного платіжного засобу), підтверджує номер телефону за яким буде здійснюватися подальша ідентифікація позичальника в ІКС, ознайомлюється з Правилами, надає згоду на обробку персональних даних та згоду на отримання та передачу інформації з Бюро кредитних історій шляхом проставлення відповідних відміток. Після проведення реєстрації в ІКС, позичальнику створюється Особистий кабінет в якому відображаються всі його анкетні дані. Ідентифікація/верифікація Позичальника здійснюється у спосіб передбачений нормативно-правовими актами Національного банку України та залежно від технічних особливостей, результатів належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один (або декілька) способів ідентифікації та верифікації позичальника:
- отримання через Систему BankID НБУ ідентифікаційних даних;
- отримання копії ідентифікаційного документа та довідки про присвоєння PHOKПП (якщо немає необхідної інформації в ідентифікаційному документі), засвідченої KEП власника ідентифікаційного документа;
- отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, одноразовим ідентифікатором (оtр-пароля), надісланого Товариством на такий фінансовий номер телефону, та фотофіксації особи із використанням методу розпізнавання реальності особи та особи з власними ідентифікаційними документами, а саме сторінки/сторони, що містить фото власника, з подальшим накладенням KEП печатки уповноваженим працівником товариства та кваліфікованої електронної позначки часу на отриманий електронний документ, що містить фото (а.с.16 - 16 зворот).
Згідно з п. 6.3. Договору після проходження реєстрації та ідентифікації в ІКС товариства, позичальник в особистому кабінеті в ІКС, реєструє електронний платіжний засіб на який буде перераховано суму кредиту (а.с.16 зворот).
У п. 6.8. Договору визначено, що у разі схвалення заявки на кредит, ІКС Товариства генерується Паспорт споживчого кредиту для ознайомлення, договір, що є офертою та містить усі істотні умови, про що інформує позичальника в Особистому кабінеті. Товариство надсилає Позичальнику електронний підпис з одноразовим ідентифікатором шляхом направлення повідомлення на телефонний номер позичальника, що вказаний в Особистому кабінеті.
Позичальник ознайомлюється в ІКС з Паспортом споживчого кредиту та підписує його шляхом введення в спеціальному полі електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, ознайомлюється даним договором, підписує його шляхом направлення повідомлення товариству, яке підписується відповідно до абзацу 3 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме: шляхом введення у спеціальному полі, електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, який відповідає вимогам абзацу 3 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення іконки «Підписати договір». Позичальник не може підписати даний Договір без попереднього ознайомлення з ним, а також з паспортом споживчого кредиту, Правилами. Вказана іконка «Підписати договір» може стати активною лише після введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. Зазначений електронний підпис з одноразовим ідентифікатором генерується товариством в ІКС та надсилається товариством позичальнику в повідомлені на підтверджений телефонний номер вказаний позичальником (п. 6.9. Договору) (а.с.16 зворот).
Після підпису позичальником електронним підписом з одноразовим ідентифікатором цього договору, повідомлення надходить в ІКС товариства та свідчить/повідомляє Товариство про те, що позичальник надав згоду (акцептував) даний договір. Після зазначених дій, даний договір підписується з сторони Товариства шляхом накладення електронного підпису із електронною позначкою часу та/або електронною печаткою з електронною позначкою часу уповноваженою особою, відповідно до чинного законодавства. Часом укладення цього договору є значення електронної позначки часу для електронного підпису уповноваженого представника Товариства (п. 6.10., п. 6.11. Договору) (а.с.16 зворот).
Указаний порядок укладення договору також узгоджується з Розділом 3 Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», затверджених Наказом Директора ТОВ «Фінансова компанія «Процент» № 14/09-23П від 14.09.2023 (а.с.31-39).
У розділі 9 Договору зазначено такі персональні дані позичальника: ОСОБА_1 , ID-карта НОМЕР_2 , виданий 22.10.2021 органом 4636, номер картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , е-mail ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер мобільного телефону НОМЕР_3 (а.с.18).
Судом встановлено, що на вказаний відповідачем номер телефону надіслано унікальний одноразовий ідентифікатор для підпису Договору та додатків до нього «386204», який відправлено 17.08.2024 о 15:03:48 та яким відповідач 17.08.2024 15:03:54 здійснив підписання Договору та додатків, що, відповідно, свідчить про повне ознайомлення відповідача з умовами обчислення загальної вартості кредиту, реальною річною процентною ставкою за споживчим кредитом та графіком платежів за вказаним договором (а.с.18).
Укладення договору підтверджується і витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи https://procent.com.ua, візуальною формою хронології дій щодо укладення кредитного договору про надання кредиту №17215 від 17.08.2024 (а.с.30).
Як вбачається, договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна Особистого кабінету і пароля Особистого кабінету Договір не було б укладено.
Таблиця обчислення загальної вартості кредиту, графік платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком № 1 до кредитного договору №17215 від 17.08.2025 містить детальний порядок повернення кредиту, із встановленням кількості періодичних платежів, періодичності їх внесення, загальної суми процентів за користування кредитом - 38 325,00 грн (а.с.18 зворот-19).
Договір та Додатки до нього (графік платежів (додаток №1); інформаційне повідомлення (додаток №2), та Додаток №3 підписані позичальником шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (386204), надісланого на номер мобільного телефону НОМЕР_3 .
Крім цього, на виконання ухвали суду щодо витребування доказів, АТ КБ «ПриватБанк» листом повідомило про те, що на ім'я ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , в банку емітовано карту № НОМЕР_4 , фінансовим номером телефону, на який відправляється інформація про підтвердження операцій за вказаною платіжною карткою вказано НОМЕР_3 .
З виписки АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку № НОМЕР_4 за період 17.08.2024-22.08.2024 вбачається, що 17.08.2024 на рахунок відповідача здійснено зарахування 7 000,00 грн (а.с.106, 115).
Як вбачається з детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за кредитним договором №172215 від 17.08.2024, заборгованість відповідача станом на 20.08.2025 становить 45 325,00 грн та складається з:
7 000,00 грн. - простроченої заборгованості за тілом кредиту;
38 325,00 грн. - простроченої заборгованості за процентами (а.с.25-29 зворот).
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов'язання за Договором не надано.
Оцінка судом
Щодо укладення кредитного договору
Відповідно до приписів статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Передбачено статтею 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, відтак акцептуючи пропозицію первинного кредитора відповідач електронними підписами одноразовими ідентифікаторами у Договорі визнав та погодився на запропоновані кредитором умови користування та порядок надання ними грошових коштів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).
Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Частина п'ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.
Оскільки вказаний Договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Щодо заявленої суми стягнень
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При визначенні суми, яка підлягає стягненню, суд враховує дату укладення Договору - 17.08.2024.
24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», згідно п.5 розділу І якого було внесено зміни до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» та визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Залежно від напряму дії нормативно-правових актів у часі дія закону в часі може бути прямою, зворотною або переживаючою (ультраактивною). Пряма дія полягає в тому, що новий нормативно-правовий акт або нова правова норма поширюється на факти й правовідносини, що виникли та/або існують після набрання ним чинності. Зворотна дія полягає в тому, що новий нормативно-правовий акт або нова правова норма застосовується до фактів та правовідносин, які існували до набрання цим актом (нормою) чинності. Переживаюча дія полягає в тому, що правова норма продовжує свою дію після втрати чинності внаслідок скасування всього нормативно-правового акта чи зміни відповідної його частини.
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (ухвала Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 2610/12031/2012 (провадження № 61-6340ск20).
Відтак, до Договору, який укладено 17.08.2024, потрібно застосовувати пряму норму ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», під час дії якої укладено зазначений Договір.
Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно);
протягом наступних 120 днів - 1,5 % (23.04.2024 - 20.08.2024).
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Представник позивача, вважає, що підстави для перерахунку денної процентної ставки відсутні, оскільки зміни до кредитного договору не вносились, тому на його думку, здійснено правомірне нарахування процентів за ставкою 1,50 % по 105,00 грн./день упродовж 365 днів на суму 38 325,00 грн.
Суд відхиляє такі аргументи, які на думку суду, базуються на довільному тлумаченні норм законодавства.
Перехідні положення закону застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Відтак, у даному випадку правові підстави для застосування перехідних положень закону дійсно відсутні, але це не наділяє кредитора правом нараховувати проценти з ігноруванням вимог норми прямої дії ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», яка також набрала чинності і не містить застережень щодо відтермінування її дії в часі.
Оскільки Договір укладено 17.08.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», якими визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, тому положення Договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,5 % є нікчемними в силу положень ч.5 ст.8 та ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення процентів підлягають частковому задоволенню в розмірі 25 550,00 грн (70 х 365 днів).
Аналогічний підхід уже також застосовано судами апеляційної інстанції у постановах від 02.04.2025 у справі № 750/14719/24, від 18.06.2025 у справі № 203/5881/24, від 07.07.2025 у справі № 212/1653/25, від 28.10.2025 у справі № 687/227/25, тощо, щодо кредитних договорів, укладених після 24.12.2023.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Згідно частиною третьою статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів, які позивач не повернув
Позивач, вважаючи, що відповідач, як позичальник (споживач) зобов'язаний виконувати свій обов'язок щодо виконання грошових зобов'язань звернувся з указаним позовом до суду.
Станом на день розгляду справи зобов'язання за Договором належним чином відповідачем не виконано.
Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню
- 7 000,00 грн. - заборгованості за кредитом;
- 25 550,00 грн. - заборгованості за нарахованими процентами:
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору (а.с.63).
Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 32 550,00 грн, що становить 71,81 % (32 550,00 х 100 % : 45 325,00), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 1 739,53 грн потрібно покласти на відповідача.
Стосовно стягнення витрат на правову допомогу
Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії:
- договору про надання юридичних послуг від 03.06.2024 №03/06/2024 (а.с. 50-51 зворот);
- акта приймання-передачі наданих послуг № 48 до названого договору про надання юридичних послуг від 30.06.2024, за яким ОСОБА_2 надав, а позивач прийняв послуги із складання та подання позовних заяв до суду про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «ФК «Процент», згідно із Реєстром №1 від 30.04.2025 на суму 100 000,00 грн (а.с. 54);
- витягу з Реєстру №1 до акта приймання-передачі наданих послуг № 48 від 30.06.2024 до названого договору про надання юридичних послуг від 03.06.2024, відповідно до якого адвокатом Руденком К.В. надано, а позивачем прийнято послуги із складання та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №17215 від 17.08.2024 та складання клопотання про витребування доказів на суму 9000,00 грн та складання адвокатського запиту про витребування доказів на суму 1000,00 грн (а.с. 55).
- платіжної інструкції №2727 від 30.06.2025 про здійснення позивачем оплати за надання юридичних послуг за Договором №03/06/2024 від 03.06.2024, згідно з Актом №48 від 30.06.2025 (а.с. 56).
Також матеріали справи містять копії:
- свідоцтва Руденка К.В. про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2412 від 23.10.2018 (а.с. 52),
- довіреності від 03.06.2024, виданої директором позивача, ОСОБА_3 , про уповноваження адвоката Руденка К.В. представляти інтереси товариства в судах України (у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом позивачу (а.с. 53).
- виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, із змісту якого встановлено, що Чужова Т.Є. є керівником позивача з 23.08.2023, яка може вчиняти дії від імені указаної юридичної особи (а.с. 40).
Судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), принципу «pactasuntservanda» та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому уст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі № 910/15191/19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, основні засади (принципи) цивільного судочинства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023 року № 910/7032/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях: від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», заява № 72277/01 (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», заяви №№ 30675/06, 30785/06, 32818/06, 34468/06 та 49001/06 (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04 (пункт 268), від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11 (пункт 95), від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заява N 66561/01 (аункт 88), зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Докази, які підтверджують оплату позивачем наданих адвокатом послуг не є визначальними для розгляду заяви представника позивача, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.
При цьому, суд бере до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства до інших осіб, що також підтверджується копією Акта прийому-передачі наданих послуг (а.с. 54), тобто процесуальні документи у таких справах є однотипними, що свідчить про напрацьовану ним базу, додаткового вивчення та аналізу судової практики не потребує.
Виходячи з вищенаведених критеріїв і обставин даної справи та з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції підлягають стягненню частково у сумі 4 000,00 грн. У задоволенні решти вимог слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 32 550 (тридцять дві тисячі п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок заборгованості за кредитним договором № 17215 від 17.08.2024.
Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу та 1 739 (одну тисячу сімсот тридцять дев'ять) гривень 53 копійки судового збору.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 10.11.2025.
Суддя: Баран О.І.