адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/Код ЄДРПОУ 03500004
10.11.2025 Справа № 917/1626/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Сьомкіна А.В., розглянувши матеріали справи №917/1626/25
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоряна нива", вул. Верьовкіна, 6, с. Семенівка, Шевченківський район, Харківська область, 63640
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікстора", вул. Решетилівська, 85, м. Полтава, 36007
про стягнення 72 499,44 грн заборгованості,
20.08.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява "Зоряна нива" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікстора" про стягнення заборгованості за договором поставки №17/03-1 від 17.03.2025 року у розмірі 72 499,44 грн (штраф) (вх. № 1688/25).
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором поставки від 17 березня 2025 року № 17/03-1.
Як докази позивачем до позову додано: договір поставки, специфікацію, видаткову накладну, ТТН, платіжні інструкції ( в копіях).
Ухвалою суду від 25.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №917/1626/25, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки подачі заяв по суті.
Ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі відповідач отримав 26.08.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в електронний кабінет (арк. справи 20).
Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.
Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.
При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між ТОВ "Зоряна Нива" (позивач, покупець) та ТОВ "Мікстора" (відповідач, постачальник) укладено договір поставки від 17 березня 2025 року № 17/03-1 (арк. справи 4), за умовами якого відповідач зобов'язується продати (поставити), а позивач прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, найменування, асортимент та ціна якого визначається Специфікацією, що є невід'ємною частиною Договору.
Поставка товару здійснюється окремими партіями. Окремою партією товару за цим Договором вважається кількість товару, що зазначена у відповідній Специфікації. Строк поставки товару, що поставляється за цим Договором, зазначається Специфікаціях до даного Договору.
На виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції від 17 березня 2025 року № 17/03-1 між сторонами складено Специфікацію від 18 березня 2025 року № 1 на поставку насіння соняшнику в кількості 98,78 тон на суму 2 416 158,80 грн., строк поставки - до 21 березня 2025 року (арк. справи 5).
Відповідно вимог п. 3.4 договору поставки сільськогосподарської продукції від 17 березня 2025 року № 17/03-1 моментом поставки товару вважається його фактична передача перевізнику в місті поставки.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами складено видаткову накладну від 18 березня 2025 року № 1 17/03 на суму 2 416158,80 грн. на загальну кількість 98,780 тон. (арк. справи 6).
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що на виконання умов договору поставки сільськогосподарської продукції від 17 березня 2025 року № 17/03-1 позивач здійснив оплату товару на суму 2416158,80 грн., що підтверджується платіжними документами: від 1 квітня 2025 року № 568 на суму 706000,00 грн.; від 1 квітня 2025 року № 569 на суму 800000,00 грн.; від 1 квітня 2025 року № 570 на суму 910 158.80 грн. (арк. справи 9-11).
Однак, на момент подання позову відповідач, в порушення умов договору, за даними ТТН здійснив поставку лише 74,780 тон, що свідчить про неповну поставку оплаченого товару в кількості 24 тони на суму 24000 х 24,46 грн. = 587040,00 грн.
Згідно п. 8.1 договору поставки сільськогосподарської продукції від 17 березня 2025 року № 17/03-1 у разі прострочення поставки товару відповідач має сплатити штраф в розмірі 0,05% від непоставленого товару за кожний день прострочення.
З урахуванням п. 8.1 договору поставки позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф в розмірі 72499,44 грн. (за період часу з 22 березня 2025 року по 15 серпня 2025 року).
Вважаючи свої права порушеними позивач звернуся до суду із цим позовом.
Відповідач заперечень проти позову не надав.
При вирішенні спору суд враховує наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли в зв'язку з укладенням та виконанням договору поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки від 17 березня 2025 року № 17/03-1 (арк. справи 4), за умовами якого відповідач зобов'язується продати (поставити), а позивач прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, найменування, асортимент та ціна якого визначається Специфікацією, що є невід'ємною частиною Договору.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами підписано видаткову накладну від 18 березня 2025 року № 1 17/03 на суму 2 416158,80 грн. на загальну кількість 98,780 тон.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивачем здійснена оплата по договору на суму 2416158,80 грн. за платіжними документами: від 1 квітня 2025 року № 568 на суму 706000,00 грн.; від 1 квітня 2025 року № 569 на суму 800000,00 грн.; від 1 квітня 2025 року № 570 на суму 910 158.80 грн. (арк. справи 9-11).
З огляду на викладене, зобов'язання позивача з поставки товару за Договором вважається виконаним повністю.
Відповідно вимог п. 3.4 договору поставки сільськогосподарської продукції від 17 березня 2025 року № 17/03-1 моментом поставки товару вважається його фактична передача перевізнику в місті поставки.
Відповідач в порушення умов договору за даними ТТН здійснив поставку лише 74,580 тон, що свідчить про неповну поставку оплаченого товару в кількості 24 тони на суму 24000 х 24,46 грн. = 587040,00 грн. (арк. справи 7-8).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов'язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Така правова позиція викладена у Постанові ОП КГС ВС від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 (п. п. 7.7. - 7.12.).
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 Цивільного кодексу України).
За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно п. 8.1 договору поставки сільськогосподарської продукції від 17 березня 2025 року № 17/03-1 у разі прострочення поставки товару відповідач має сплатити штраф в розмірі 0,05% від непоставленого товару за кожний день прострочення.
Позивачем заявлено до стягнення штраф в сумі 72499,44 грн. за період часу з 22 березня 2025 року по 15 серпня 2025 року.
Суд враховує, що у відповідності до норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, основна відмінність між штрафом і пенею полягає в способі нарахування: штраф - це одноразова сума у відсотках від загальної суми зобов'язання, тоді як пеня нараховується за кожен день прострочення.
Заявлений позивачем до стягнення штраф фактично за своєю правовою природою є пенею, оскільки він обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
Доводи та розрахунки позивача з боку відповідача не заперечено.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки заявленої позивачем до стягнення штрафних санкцій судом встановлено, що позивач нараховує неустойку за період з 22.03.2025 по 15.08.2025 за 247 днів прострочення. Однак, період прострочення в даному випадку становить 147 днів (з 22/03/2025 до 15/08/2025).
Період прострочення грошового зобов'язання:Кількість днів у періодіСума
з 22/03/2025 до 15/08/2025 587 040,00 x 0.05 x 147 : 10014743 147,44 грн.
Всього штрафних санкцій: = 43 147,44 грн.
Таким чином, за розрахунками суду сума неустойки становить 43 147,44 грн.
Оцінюючи подані докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 43 147,44 грн. за період з 22 березня 2025 року по 15 серпня 2025 року підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована і не заперечується, а тому підлягає до задоволення.
Суд зазначає, що сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Подібний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
При цьому, реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Саме дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Передбачений вказаною нормою стандарт доказування вірогідність доказів підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу) (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 16 квітня 2025 у справі № 922/5322/23).
На спростування позовних вимог відповідач не надав жодного допустимого та належного доказу та не послався на існування таких.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України.
Так, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням частковим позовних вимог в сумі 43 147,44 грн судовий збір в розмірі 1 441,67 грн, сплачений позивачем, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 129,232-233,237-238 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІКСТОРА» (код ЄДРПОУ 42493084, 36007, м. Полтава, вулиця Решетилівська, б. 85) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОРЯНА НИВА» (код ЄДРПОУ 39417946, 63640, Харківська область, с. Семенівка, вул. Верьовкіна, б. 6) штраф в розмірі 43 147,44 грн. за договором поставки сільськогосподарської продукції від 24 лютого 2025 року № 24/02 та судовий збір в розмірі 1 441,67 грн.
Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10.11.2025 року.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України
Суддя Тимощенко О.М.