01 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/156/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від прокуратури - Бескровна І.В.,
від відповідачів:
1) Миколаївської міської ради - не з'явився,
2) ФОП Тараненко А.А. - не з'явився,
3) ФОП Капацини М.В. - Панченко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичної особи-підприємця Тараненко Алли Анатоліївни та фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу зі скасуванням державної реєстрації права власності, звільнення та повернення земельної ділянки, -
Перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичної особи-підприємця Тараненко Алли Анатоліївни та фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича, в якій просить:
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 25 років фізичній особі-підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні земельну ділянку площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4 у місті Миколаєві;
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 17.03.2010, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 30.05.2018 №26429442);
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 10.09.2008 серії САС №228672 на будівлю складу, який складається з однієї основної будівлі літ. А площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд по вул. Варварівський спуск, 1/4;
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.11.2017, укладеного між Тараненко А.А. та Капациною М.В., зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи (запис №23161250 від 02.11.2017);
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Капацини Миколи Васильовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від металевих конструкцій (понтонів);
- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Капацини Миколи Васильовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013.
Позовні вимоги прокурором обґрунтовані тим, що надання земельної ділянки водного фонду, будівництво об'єктів нерухомості та оформлення права власності на них здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства.
Так, прокурор вказує, що на підставі розпорядження Управління з питань використання та розвитку комунальної власності міської ради від 21.06.2006 №206-р між Управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Миколаєва Миколаївської міської ради, та ФОП Тараненко А.А. 12.09.2006 укладено договір оренди №22 індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності. Пунктом 1.1 вказаного договору встановлено, що у строкове платне користування передається окреме індивідуально визначене майно - приміщення рятувальної станції №1 площею 168,5 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Варварівський спуск, 1а. Пунктом 4 розпорядження Управління з питань використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 21.09.2006 №9-р «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності» скасовано вищевказане розпорядження від 21.06.2006 №206-р щодо надання дозволу управлінню МНС на передачу в оренду нежитлового приміщення рятувальної станції по вул. Варварівський спуск, 1а з ПП Тараненко А.А. для використання під підсобні приміщення терміном на 10 років. Водночас, договір оренди №22 від 12.09.2006 індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, розірвано не було, а ФОП Тараненко А.А. комунальне майно не повернуто. З метою відведення земельної ділянки для обслуговування вказаних приміщень рятувальної станції, ФОП Тараненко А.А. 30.01.2007 подано до Миколаївської міської ради клопотання. За результатами розгляду вказаного клопотання пунктом 38 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 03.03.2007 №11/31 надано дозвіл ФОП Тараненко А.А. для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2800 кв.м, з метою передачі її в оренду, на строк оренди майна до 11.09.16, для обслуговування орендованих приміщень на Варварівському узвозі, 1-а. Натомість, не набувши права оренди на земельну ділянку за вказаною адресою, ФОП Тараненко А.А. самочинно збудовано склад літ. А загальною площею 56,9 кв.м, душ літ. Б (1,6 * 1,66), вбиральню літ. В-1 (1,10 * 0,96), огорожу №1 та споруди №2, право власності на які визнано рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №5/871/07.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.07.2008 №1573 вказаним нежитловим приміщенням надано адресу: Варварівський спуск, 1/4 та Тараненко А.А. 10.09.2008 видано свідоцтво серії САС №228672 про право власності на нерухоме майно. Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 від 10.09.2008, що міститься в матеріалах інвентарної справи №27891, підставою для його видачі є рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами». Натомість розміщене на офіційному веб-сайті Миколаївської міської ради рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675 не містить жодних відомостей та пункту щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомості за Тараненко А.А. Постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 задоволено касаційне подання прокуратури, скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 у справі № 5/871/07-НР у задоволені позовних вимог Тараненко А.А. відмовлено у повному обсязі. Зокрема, судом встановлено, що спірні об'єкти побудовано самовільно, оскільки земельна ділянка для їх будівництва не відводилась.
Поряд з вказаним прокурор вказує, що розпорядженням управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 30.06.2009 №299р дозволено управлінню з питань НС та ЦЗ населення списати з балансу морально застарілі, повністю зношені та непридатні для подальшого використання й експлуатації основні фонди та інші необоротні матеріальні активи на підставі актів списання, що додаються та згідно з додатком до розпорядження. До вказаних матеріальних активів включено і будівлі рятувального пункту, що перебували у користуванні Тараненко А.А. Відповідно до актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.06.2009 ФОП Тараненко А.А. здала управлінню з питань НС та ЦЗ населення будинок та будівлі рятувальної станції №1 по вул. Варварівський спуск, 1а. За інформацією управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради від 08.01.2024 №17-43/04 на виконання вказаного розпорядження приміщення рятувально-водолазної станції на воді по вул. Варварівському спуску, 1А списані з балансу управління, як непридатні для подальшого використання. Отже, станом на 30.06.2009 у користуванні ФОП Тараненко А.А. були відсутні об'єкти комунального майна по вул. Варварівський спуск, 1а, тому й відведення земельної ділянки саме для їх обслуговування було безпідставним та необґрунтованим.
Пунктами 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56 затверджено проект землеустрою та передано ФОП Тараненко в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення 17.03.2010 між Миколаївською міською радою та ФОП Тараненко А.А. укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП “Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель 26.04.2010 вчинено запис №041049700064. Відповідно до пункту 2.1 договору в оренду передано земельну ділянку загальною площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, у тому числі 221 кв.м під капітальною забудовою, 83 кв.м під тимчасовою забудовою, 87 кв.м під спорудою, 2025 кв.м під проходами та проїздами.
В подальшому Тараненко А.А. за договором купівлі-продажу від 02.11.2017 відчужила нежитлову будівлю складу по АДРЕСА_1 , яка складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд, на користь Капацини М.В., про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис №23161250. З огляду на зміну власника нерухомого майна, на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25.04.2018 №487/540/18, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни в частині орендаря земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 з Тараненко А.А. на Капацину М.В. (запис від 30.05.2018 №26429442).
Як вказує прокурор, на час прийняття Миколаївською міською радою пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення від 04.09.2009 №36/56 у власності Тараненко А.А. були відсутні об'єкти нерухомості, право на які зареєстровано у встановленому законом порядку, а також не перебували у користуванні останньої будівлі підприємств, установ та організацій, що належать до державної та комунальної власності.
За ствердженням прокурора, відповідно до наявних у проекті землеустрою текстових та графічних матеріалів (пояснювальної записки, експлікації земельних угідь, висновків управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 16.06.2009 №17-1886/3, міської санітарно-епідеміологічної станції від 17.06.2003 №1384/5, управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 23.12.2009 №02-19/1615, кадастрового плану земельної ділянки №ПВ-09-2009907х, плану меж зони дії обмежень) надана у користування ФОП Тараненко А.А. земельна ділянка площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 розташована в межах прибережної захисної смуги та на неї встановлені та діють обмеження типу “01.05.02». Окрім того, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 28.10.2024 №26705-24 спірна земельна ділянка площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - Бузького лиману. Отже, вказане, на думку прокурора, свідчить про те, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, а тому не могла буди відведена в оренду для комерційного використання.
Також прокурор зауважує, що при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радо безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману. Прокурор, із посиланням на ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), вказує, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склались. Уздовж морів, морських заток та лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Згідно зі статтею 62 Земельного кодексу України та статтею 90 Водного кодексу України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. Окрім того, п. 10.4 розділу 10 ДБН 360-92** встановлено заборону на розміщення будинків, споруд і комунікацій на землях водоохоронних зон. Відтак, на думку прокурора, прибережна захисна смуга є природоохоронною територією, може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.
Прокурор, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15, від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15, зазначає, що відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води. Так, прокурор вказує, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги. Доказами розташування земельної ділянки в межах прибережних смуг можуть бути матеріали землевпорядної документації, а саме: план меж земельної ділянки та експлікація земельних угідь, пояснювальні записки до проекту землеустрою, погодження проектів землеустрою відповідними органами виконавчої влади, матеріали контролюючих органів, у тому числі щодо фактичної відстані від урізу води, тощо.
Як вказує прокурор, згідно з наявними у проекті землеустрою текстовими та графічними матеріалами (пояснювальної записки, експлікації земельних угідь, висновків управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 16.06.2009 №17-1886/3, міської санітарно-епідеміологічної станції від 17.06.2003 №1384/5, управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 23.12.2009 №02-19/1615, кадастрового плану земельної ділянки №ПВ-09-2009907х, плану меж зони дії обмежень) надана у користування ФОП Тараненко А.А. земельна ділянка площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 розташована в межах прибережної захисної смуги та на неї встановлені та діють обмеження типу «01.05.02». Окрім того, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2024 №815/10 спірна земельна ділянка площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - Бузького лиману. Відповідно до листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.05.2023 №1657/02.02.01-22/11/14/23, долученого до вказаної інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались. За ствердженням прокурора, накладення спірної земельної ділянки на законодавчо визначену прибережну захисну смугу Бузького лиману підтверджується також даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку. Зокрема, земельна ділянка розташована впритул до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги лиману (крайня межа ділянки від урізу води - 30-70 метрів). Відтак, прокурор вважає, що вказане беззаперечно свідчить, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, а тому не могла буди відведена в оренду для комерційного використання. Наразі прокурор стверджує, що відведення земельної ділянки як земель житлової та громадської забудови (землі поточного будівництва) за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення.
Так, прокурор, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 та Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17, зазначає, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки. Держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок. Тобто, вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, водного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів. При цьому, положеннями глави 18 Водного кодексу України «Користування землями водного фонду. Водоохоронні зони та зони санітарної охорони» взагалі не передбачено можливість зміни цільового призначення земель водного фонду, зокрема й будівництва комерційних об'єктів. Водночас, пунктами 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56 фактично незаконно змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду, шляхом передачі її в оренду ФОП Тараненко А.А., як землі житлової та громадської забудови для комерційного використання.
У свою чергу, статтею 21 ЗК України установлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що пункти 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56, суперечать вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства, порушують інтереси держави, що, згідно із ст. ст. 16, 20, 21, 393 ЦК України, ст. ст. 152, 155 ЗК України, є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання відповідного рішення незаконним та скасування. Наявність нескасованого (невизнаного недійсним) акту - пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56 - породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акту. У зв'язку із цим виникає необхідність відновити status quo antе становища, яке існувало до видання цих актів в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимога про визнання незаконними і скасування вказаного рішення органу місцевого самоврядування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника - територіальної громади міста Миколаєва. Відтак, оскарження спірних рішень міської ради через їх невідповідність закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується допоки існують незаконні рішення (триваюче порушення), тому їх можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення вказаного в позові інтересу держави. Отже, прокурор вважає, що визнання незаконним та скасування пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56 є ефективним способом захисту порушених інтересів держави.
За ствердженням прокурора, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, та її відведення відбулось з численними порушеннями законодавства, то договір оренди від 17.03.2010 №7536, зі змінами та доповненнями підлягає визнанню недійсним. З огляду на зміну власника нерухомого майна, на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25.04.2018 №487/540/18, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни в частині орендаря земельної ділянки площею 2416 кв. м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 з ФОП Тараненко А.А. на Капацину М.В. (запис від 30.05.2018 №26429442). Посилаючись на ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прокурор зазначає, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Отже, на думку прокурора, підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди Капацини М.В. на спірну земельну ділянку (запис 30.05.2018 №26429442).
Як стверджує прокурор, спірна земельна ділянка в силу закону та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відноситься до земель комунальної власності, якими уповноважена розпоряджатися Миколаївська міська рада, то остання має право вимагати усунути перешкоди у користуванні належним їй майном. Відповідно до акту обстеження від 08.11.2024, проведеного департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 є вільною від забудови та захаращеною, огороджена, доступ до неї відсутній та на ній знаходяться металеві конструкції (понтони). На час обстеження будівельні роботи не велись, побудованих будівель не встановлено. Натомість, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі свідоцтва про право власності серії САС №228672 від 10.09.2008 у власності Тараненко А.А. перебувала нежитлова будівля - склад по АДРЕСА_1 , який складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд. Первісне оформлення права власності на вказане самочинно збудоване нерухоме майно, у тому числі отримання свідоцтва про право власності серії САС №228672 від 10.09.2008, здійснено на підставі рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №5/871/07, яке постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 скасовано. Підставою для видачі свідоцтва є рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами». Натомість розміщене на офіційному веб-сайті Миколаївської міської ради рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675 не містить жодних відомостей та пункту щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомості за ОСОБА_1 . Отже, на думку прокурора, правова підстава видачі вказаного правовстановлюючого документу - свідоцтва про право власності, на цей час не існує та не існувало на час укладення договору оренди землі. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 у справі № 5/871/07-НР у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовлено у повному обсязі. Прокурор зазначає, що з огляду на викладене, видане Тараненко А.А. свідоцтво про право власності САС №228672 від 10.09.2008 підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Наразі прокурор посилається на ч. 2 статті 376 ЦК України, за якою особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому прокурор зауважує, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного. Подібні висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 та постановою Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19. За ствердженням прокурора, спірна земельна ділянка фактично є вільною від забудови, будь-які об'єкти нерухомості на ній відсутні.
Прокурор, із посиланням на ст. 316, 319, 346, 349 Цивільного кодексу України, зазначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єкти цих прав. Реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно. Також зі змісту вищевказаних положень Закону випливає те, що нерухоме майно, зареєстроване у встановленому державою порядку з відповідними фізичними та геопросторовими характеристиками, повинно фактично існувати та бути предметом матеріального світу (ст.ст. 179, 181-182 ЦК України). Право власності припиняється у разі знищення майна. Аналогічно, відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Вказана стаття не містить визначення поняття «знищення майна» та випадків, на які поширюється ця норма, зокрема, залежно від причин знищення майна. Тобто, зазначена норма поширюється на всі випадки фізичного руйнування майна, що призводить до припинення його існування як такого, незалежно від причин настання такого результату. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Відтак, прокурор вважає, що фактично встановлення факту знищення складу (як речі матеріального стану) свідчить про об'єктивну необхідність припинення права власності на неї.
Наразі прокурор зауважує, що обґрунтованість позовної вимоги про припинення права власності на фізично знищене майно підтримана Верховним Судом постановою від 17.01.2019 у справі №708/254/18. Так, у даній постанові викладено висновок про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з вимогами статті 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної їх інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.
На думку прокурора, оскільки правова підстава для видачі правовстановлюючого документу ФОП Тараненко А.А. відсутня, на спірній земельній ділянці будь-які об'єкти нерухомого майна не розміщено, у тому числі й самочинно збудована будівля складу, будівництво об'єктів не розпочато, то існує об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 від 10.09.2008 на нежитлову будівлю складу. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на підставі договору купівлі-продажу від 02.11.2017 Тараненко А.А. відчужила на користь Капацини М.В. нежитлову будівлю складу, яка складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 56,9 кв. м, службових будівель і споруд. Право власності Капацини М.В. на вказане нерухоме майно зареєстровано 02.11.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №23161250. Як вказує прокурор, оскільки Тараненко А.А. не набула право власності на нежитлову будівлю складу на визначених законом підставах, як того вимагає ст. 328 ЦК України, а, отже, на думку прокурора, вона не мала права розпоряджатись нею, у тому числі продавати Капацині М.В. Таким чином, прокурор вважає, що укладений між Тараненко А.А. та Капациною М.В. договір купівлі-продажу від 02.11.2017 згідно зі ст. 21, ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Окрім того захист інтересів територіальної громади міста Миколаєва потребує покладення обов'язку на ФОП Капацину М.В. знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від металевих конструкції (понтонів).
Як вказує прокурор, посилаючись на ст.ст. 14, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вказаними нормами визначено підстави для державної реєстрації права власності та інших речових прав, якими окрім інших, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката. Якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18). При цьому відомості про право власності відповідачів не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону. Натомість державний реєстратор вчиняє нову реєстраційну дію - внесення до Державного реєстру відомостей про припинення права власності відповідачів на нерухоме майно на підставі судового рішення (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18). Розділ Державного реєстру та реєстраційна справа закриваються, окрім іншого, у разі знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості. Закритий розділ Державного реєстру та реєстраційна справа не підлягають поновленню. У разі знищення об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості (у тому числі у зв'язку із зміною проектної документації на будівництво) або скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об'єкта скасовується. Відтак, прокурор вважає, що оскільки право власності на самочинно збудовану будівлю складу по АДРЕСА_1 , набуто Тараненко А.А. та Капациною М.В. незаконно та вказаний об'єкт фактично не існує в натурі (знищено), то свідоцтво серії САС №228672 від 10.09.2008 та договір купівлі -продажу від 02.11.2017 підлягають визнанню недійсним одночасно зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи. Прокурор зазначає, що подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді заявник з посиланням на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України зазначає наступне.
Важливість повернення територіальній громаді міста Миколаєва спірної земельної ділянки, яку надано ФОП Тараненко А.А. органом місцевого самоврядування з порушеннями законодавства, зумовлюється, зокрема, її особливим статусом, а саме належністю до прибережної захисної смуги водного об'єкту. Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, використанні власності не на шкоду людині та суспільству, що відповідає частині третій статті 13, частині сьомій статті 41, частині першій статті 50 Конституції України та ін. Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, пункті 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.
Прокурор зазначає, що перебування спірної земельної ділянки у незаконному володінні ФОП Капацини М.В. (на цей час) завдає шкоди визначеній територіальній системі рекреаційних, природних і водозахисних об'єктів, а також порушується гарантоване законодавством право громадян на доступ і використання територій загального користування, узбережжя Бузького лиману, безпечне для життя і здоров'я довкілля. Повернення Українському народу загалом та територіальній громаді міста Миколаєва зокрема спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за її використанням згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. На думку прокурора, за таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного набуття права оренди на землі прибережної захисної смуги Бузького лиману, припинення права власності на самочинно збудовані об'єкти, тобто захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Відтак, прокурор вважає, що у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Наразі прокурор зауважує, що положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Як вже зазначалось, спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та розташована на території міста Миколаєва, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог статті 122 ЗК України є Миколаївська міська рада. Відтак, за ствердженням прокурора, держава та Український народ - як власники земельних ділянок - делегували Миколаївській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від їх імені та в їхніх інтересах виключно у спосіб та у межах повноважень, визначених законом. Водночас, саме у результаті прийняття Миколаївською міською радою рішення і його реалізації, спірну земельну ділянку комунальної власності, яка розташована в межах прибережної захисної смуги та пляжної зони Бузького лиману, протиправно надано в оренду для забудови комерційними об'єктами.
Як вказує прокурор, Миколаївська міська рада та її виконавчі органи не вжили заходів до знесення самочинно збудованих об'єктів, а навпаки, діючи в інтересах ФОП Тараненко А.А., незаконно оформили право власності на ці об'єкти нерухомості. Миколаївська міська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам є порушником у спірних правовідносинах, а заподіяння шкоди інтересам громади стали наслідком прийняття оспорюваного рішення та її бездіяльності. Відтак, прокурор вважає, що Миколаївська міська рада не може бути позивачем у цій справі.
Прокурор зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/24 (пункт 106) виснувала: особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура. Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На думку прокурора, саме такий виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді наявний у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Миколаївської міської ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень статті 122 ЗК України реалізує права народу України щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності. З огляду на це, прокурор пред'являє вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 ГПК України. Прокурор вважає, що вказані обставини надають прокурору право звернутися до суду із таким позовом, у зв'язку з відсутністю відповідного компетентного органу, що позбавляє необхідності надати докази на підтвердження того, що він попередньо повідомляв про це відповідні компетентні органи, які мали б самостійно захищати інтереси держави. Аналогічних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду (постанова від 11.06.2024 у справі № 925/1133/24) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 26.05.2021 у справі № 159/2380/17).
Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою прокурор зауважує, що в даному випадку втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, має легітимну мету та є пропорційним легітимній меті втручання у право мирно володіти земельною ділянкою.
Як вказує прокурор, згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Серед земель України за основним цільовим призначенням виділяють, зокрема, таку категорію як землі водного фонду, до яких належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також прибережними захисними смугами вздовж цих об'єктів. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній і комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених законодавством. Громадянам забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування. Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб до узбережжя водних об'єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду. Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтноформуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. У разі надання права користування пляжною зоною користувачі зобов'язані забезпечити безперешкодний та безоплатний прохід вздовж берега моря, морської затоки чи лиману. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій. Відтак, на думку прокурора, забудова спірної земельної ділянки, розташованої у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, заборонена. Окрім того, вказане обмежує безперешкодний доступ громадян до території загального користування, якою є узбережжя лиману з пляжною зоною. Тому, на думку прокурора, передача в оренду земельної ділянки для подальшої забудови завдає шкоди територіальній системі рекреаційних, природних і водозахисних об'єктів, а також порушується гарантоване законодавством прав громадян на доступ і використання територій загального користування, безпечне для життя і здоров'я довкілля. Дотримання вищевказаних законодавчих заборон, установлених державою, є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об'єкту зокрема. Прокурор вважає, що норми ЗК України та ВК України взагалі не передбачали та не передбачають можливості здійснювати будівництво нежитлових приміщень у межах прибережних захисних смуг водних об'єктів. Вищевказані вимоги законодавства були та залишаються доступними, чіткими і зрозумілими, а наслідки їхньої дії передбачуваними як для органу місцевого самоврядування, який надав спірну земельну ділянку в оренду під забудову капітальними об'єктами, так і для ФОП Тараненко А.А., ФОП Капацина М.В., які, знаючи чи маючи знати про відповідні законодавчі обмеження, вважали за можливе отримати таку ділянку. Для будь-якої особи, яка набула у користування земельну ділянку водного фонду, наслідки недотримання цих законодавчих обмежень є передбачуваними, а саме: визнання недійсними рішень, прийнятих з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, право власника вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном та ін. Відтак, прокурор стверджує, що втручання у право відповідачів мирно володіти спірною ділянкою та самочинно збудованими об'єктами нерухомості здійснюється відповідно до закону.
В свою чергу, повернення Українському народу загалом та територіальній громаді міста Миколаєва зокрема спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за її використанням згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Прибережні захисні смуги встановлюються вздовж морів, лиманів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об'єктів, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку. Отже, використання прибережних захисних смуг всупереч зазначеним цілям може призводити до забруднення та засмічення водних об'єктів, втрати ними водності, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей. З огляду на це закон обмежив можливість передання цих земель та заборонив їх використання для забудови об'єктами, у тому числі будівлею складу, господарськими будівлями та спорудами. Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб попередити завдання шкоди загалом водним ресурсам держави, навколишньому природному середовищу і зокрема конкретному водному об'єкту, а також забезпечити використання території для відпочинку, доступ до води, у тому числі з метою любительської риболовлі. Забудова земельної ділянки, у тому числі будівлями складу, господарськими будівлями та спорудами, призведе до невідворотної втрати рекреаційних властивостей прибережної захисної та пляжної зони Бузького лиману. Прокурор вражає, що з огляду на принцип єдності юридичної долі об'єктів нерухомості та землі, будівництво вказаних об'єктів призведе до вибуття з комунальної власності спірної земельної ділянки та, відповідно, неможливості використання цієї території для задоволення потреб у рекреації, доступі до водного об'єкту не лише мешканців міста, а й взагалі народу України. Наявність незаконної реєстрації права власності на об'єкти нерухомості (самочинно збудовані) створює юридичні перешкоди територіальній громаді розпоряджатись земельною ділянкою у законний спосіб (ураховуючи принцип юридичної єдності об'єктів нерухомості та земельної ділянки). На думку прокурора, з огляду на це у втручанні держави у право мирного володіння ФОП Капацини М.В., як теперішнього орендаря, спірною земельною ділянкою водного фонду у межах прибережної захисної смуги Бузького лиману є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами.
Прокурор зауважує, що у даній справі немає невідповідності між заходами втручання держави у право власності фізичних осіб - підприємців Тараненко А.А. та Капацини М.В. і критеріями правомірного втручання у це право, сформульованими ЄСПЛ. У спірних правовідносинах суспільний інтерес у поверненні земельної ділянки територіальній громаді міста та припинення права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості, які в дійсності не існують, спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; відновленні її цільового призначення як землі водного фонду та території зелених насаджень загального користування; збереженні прибережної захисної смуги; забезпечення безперешкодного і безоплатного доступ до узбережжя Бузького лиману. Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста зокрема. Дотримання пропорційності між заходами втручання у право відповідача мирно володіти землею і легітимною метою такого втручання підтверджується наростанням суспільної значимості захисту водних ресурсів в Україні.
На думку прокурора, для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності на мирне володіння майном необхідно врахувати, що дії відповідачів - Миколаївської міської ради та фізичних осіб - підприємців Тараненко А.А. та Капацини М.В., вочевидь, є недобросовісними з огляду на наступне. Спірна земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги лиману (крайня межа ділянки від урізу води - 30-70 метрів). Вказане підтверджується даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, карти Google maps, порталу Опендатабот. Тому в силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об'єкту та відкритості території, проявивши розумну обачність, ФОП Тараненко А.А. та ФОП Капацина М.В. були зобов'язані утриматись від набуття права оренди на спірну земельну ділянку водного фонду, а Миколаївська міська рада - утриматись від прийняття рішень щодо її надання в оренду та укладення відповідного договору оренди землі.
Прокурор зауважує, що нормативно-правові акти, якими визначено правовий статус земель прибережних захисних смуг, режим їх використання, були доступними, чіткими та передбачуваними. Відтак, прокурор вважає, що ФОП Тараненко А.А. повинна була проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з відповідним законодавством. Прокурор вказує, що аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17. Тому, на думку прокурора, немає підстав вважати, що перед набуттям права оренди спірної земельної ділянки існували перешкоди для самостійного чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомлення із зазначеними актами та висновку щодо правового режиму відповідної ділянки. Відтак, прокурор вважає, що з огляду на викладене, а також враховуючи те, що планово-картографічні матеріали, що містяться у проекті землеустрою, затверджені ФОП Тараненко А.А., вона не могла не знати про те, де саме розміщена спірна земельна ділянка і якими є її межі на місцевості. Отже, на думку прокурора, наявні підстави стверджувати про те, що ФОП Тараненко А.А. усвідомлювала ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману, отже, мала можливість утриматись від набуття права оренди на неї.
Також прокурор вказує, що підлягає також оцінці добросовісність теперішнього власника об'єктів нерухомості та орендаря земельної ділянки - ФОП Капацини М.В. Так, відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу від 02.11.2017 вказано, що продавець - Тараненко А.А. є власником будівлі складу площею 56,9 кв.м на підставі свідоцтва серії НОМЕР_2 від 10.09.2008, яке видано на підставі рішення виконкому, яким питання оформлення права власності не вирішувалось. Вказане рішення виконкому є загальнодоступним та опублікованим на офіційному веб-сайті Миколаївської міської ради за посиланням https://mkrada.gov.ua/documents/12565.html. Окрім того на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/), який є загальнодоступним, опубліковано рішення судів у справі №5/871/07 про відмову у визнанні за ФОП Тараненко А.А. права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості. За такого на думку, прокурора, Капацина М.В. мав можливість ознайомитись із текстом вищевказаного рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, судових рішень у справі №5/871/07, та міг дізнатись, що об'єкти нерухомості побудовано самочинно, а право власності на них набуто ФОП Тараненко А.А. незаконно, а отже утриматись від його придбання.
Наразі прокурор стверджує, що за даними порталу Опендатабот Капацина М.В є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Ірбіс Плюс» та ТОВ «*8 Причал», у користуванні яких є суміжні до спірної земельної ділянки земельні ділянки кадастровими номерами 4810136300:01:002:0006 (цільове призначення - для будівництва готельного комплексу) та 4810136300:01:001:0014 (цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту. Вказане, на думку прокурора, свідчить, що Капацині М.В. достеменно відомо про розташування земельної ділянки у безпосередній близькості до урізу води лиману, відсутність будь-яких об'єктів нерухомості на ній, відповідно, й про обмежений режим господарської діяльності. Прокурор вважає, що вказане свідчить, що останній діяв вочевидь недобросовісно. Більш того, достовірно знаючи про відсутність будь-яких об'єктів, у тому числі будівлі складу, на спірній земельній ділянці упродовж 7 років (з 2018 року) не вжив заходів до скасування державної реєстрації права власності на неіснуючі будівлі. Прокурор зауважує, що за даними офіційного веб-сайту Миколаївської міської ради, Капацина М.В. є депутатом Миколаївської міської ради VIII скликання, а отже обізнаний про встановлені законодавством обмеження у забудові прибережної захисної смуги та пляжної зони Бузького лиману, а також наслідки самочинного будівництва об'єктів нерухомості на землях державної або комунальної власності. Таким чином, у даному випадку повернення державі майна недобросовісним набувачем не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.02.2025 по справі № 915/156/25 позовну заяву першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави до Миколаївської міської ради, фізичної особи-підприємця Тараненко Алли Анатоліївни та фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу зі скасуванням державної реєстрації права власності, звільнення та повернення земельної ділянки повернуто на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 у справі № 915/156/25 ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.02.2025 року про повернення позовної заяви скасовано, матеріали позовної заяви першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури від 30.01.2025 р. (вх. №1426/25) передано на розгляд Господарському суду Миколаївської області зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2025 позовну заяву першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури в інтересах держави прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/156/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 03.06.2025 о 13:15.
16.05.2025 заступником керівника Миколаївської окружної прокуратури подано до господарського суду заяву про забезпечення позову у справі № 915/156/25 (вх. № 7486/25), відповідно до якої заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:
- заборонити суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна - будівлі складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4 у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаних об'єктів, у тому числі внаслідок їх поділу чи об'єднання;
- заборони фізичній особі - підприємцю Капацині Миколі Васильовичу (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4 у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, а також проведення на ділянці будь-яких будівельних робіт;
- заборонити органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості на земельній ділянці площею 2416 кв. м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, розташованій у місті Миколаїв;
- заборонити Миколаївській міській раді та її виконавчим органам приймати рішення щодо земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, у тому числі щодо надання дозволу на її поділ або об'єднання, зміну цільового призначення, укладати договори оренди, договори про зміни або додаткові угоди щодо неї.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 у справі № 915/156/25 заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 7486/25) задоволено частково, а саме:
- заборонено суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єктів нерухомого майна - будівлі складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4, у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаних об'єктів, у тому числі внаслідок їх поділу чи об'єднання;
- заборонено фізичній особі - підприємцю Капацині Миколі Васильовичу ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4, у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, а також проведення на ділянці будь- яких будівельних робіт.
19.05.2025 від представника відповідача-3 фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. № 7535/25), згідно з якою відповідач-3 просить суд застосувати позовну давність до вимог, зазначених у позовній заяві першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури до фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича, що розглядаються у справі № 915/156/25 та відмовити в задоволенні позову. Так, відповідач-3 стверджує, що прокурору було відомо (не могло бути не відомо) про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на Варварівському узвозі 1-а з метою передачі в оренду для обслуговування приміщень, що на ній знаходяться, та про оформлення права власності за ФОП Тараненко А.А. на склад літ. А-1 загальною площею 56,9 кв.м, ще з 2009 року (вже більше 15 років). Відтак, відповідач- 3 вважає, що прокурором заявлено вищезазначені позовні вимоги поза межами встановленого строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Також 19.05.2025 від представника відповідача-3 фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича - адвоката Панченка С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 7536/25), згідно з яким відповідач-3 в задоволенні позовних вимог просить відмовити.
Як вказує відповідач-3, 02.03.2007 року Миколаївською міською радою прийнято рішення № 11/31, пунктом 38 якого відповідачу-2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2800 кв.м з метою передачі її в оренду для обслуговування орендованих приміщень на Варварівському узвозі 1-а. 04.09.2009 року Миколаївською міською радою прийнято рішення № 36/56, пунктами 17, 17.1 якого було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано відповідачу-2 земельну ділянку в оренду строком на 25 років для обслуговування нежитлових приміщень з віднесенням її до земель комерційного використання. 16.06.2009 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено начальником Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради. 17.06.2009 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджено міською санітарно-епідеміологічною станцією, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, Управлінням культури Миколаївської обласної державної адміністрації, Управлінням Держкомзему у місті Миколаєві, 23.12.2009 року проект землеустрою погоджено Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради. 17.03.2010 року Миколаївською міською радою з відповідачем 2 укладено договору оренди земельної ділянки для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. за № 481 від 17.03.2010. Також 26.04.2010 року договір оренди земельної ділянки зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» за № 041049700064 та в Книзі договорів оренди землі за № 7536. 26.04.2010 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки. 14.03.2016 року відбулась державна реєстрація земельної ділянки Управлінням Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області.
Отже, за ствердженнями відповідача-3, відведення відповідачем-1 відповідачу-2 земельної ділянки для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4, було погоджено наступними органами державної влади та місцевого самоврядування: Управлінням містобудування та архітектури Виконкому Миколаївської міської ради; Міською санітарно-епідеміологічною станцією; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області; Управлінням культури Миколаївської обласної державної адміністрації; Управлінням Держкомзему у місті Миколаєві; Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради; Миколаївською регіональною філією ДП «Центр ДЗК»; Управлінням Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області.
Відповідач-3 зазначає, що 25.04.2008 рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 487/540/18, визнано за відповідачем-3 право оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 17.03.2010 року, зареєстрованого у Миколаївській міській ради (код ЄДРПОУ 26565573, місце знаходження м. Миколаїв вул. Адміральська, 20), запис у книзі реєстрації договорів оренди №7536 від 26.04.2010 року; визнано договір оренди землі №7536 від 17.03.2010 року зміненим в частині зазначення «Орендаря»; встановлено, що з 02.11.2017 року орендарем земельної ділянки площею 2416 кв.м кадастровий номер 4810136300:05:001:0013 для обслуговування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Миколаїв Варварівський спуск, 1/4, є відповідач 3. Дане судове рішення набрало законної сили, прокуратурою не оскаржено та є обов'язковим для виконання на всій території України відповідно до ст. 129-1 Конституції України. 30.05.2018 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. було здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки відповідачем 3.
Щодо об'єкта нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці, відповідач-3 вказує, що у 2006 році на земельній ділянці було розташоване нерухоме майно - приміщення рятувальної станції № 1 площею 168,5 кв.м, яке згодом було списане. 11.03.2008 року рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 5/871/07 визнано за відповідачем-2 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - склад літ. А-1 загальною площею 56,9 кв.м, душ літ. Б-1 (1,60* 1,66), вбиральня літ. В-1 (1,10*0,96), огорожа №1 та споруди № 2, розташовані поблизу Варварівського спуску. Приймаючи рішення про задоволення позову, господарський суд Миколаївської області послався на наявність згоди на здійснення будівництва нерухомого майна компетентними органами. 25.07.2008 року рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1573 нежитловим приміщенням складу поблизу Варварівського спуску (літ. А-1, літ. Б-1, В-1, огорожа №1 та споруда № 2) надано нову адресу - вул. Варварівський спуск, 1/4. 10.09.2008 року відповідачу-2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю складу, яка розташована за адресою: вул. Варварівський спуск, 1/4. 10.09.2008 року - в Реєстр прав власності на нерухоме майно внесено відомості про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю складу, яка розташована за адресою: вул. Варварівський спуск, 1/4. 10.06.2009 року постановою Вищого господарського суду України за касаційним поданням Першого заступника прокурора Миколаївської області прийнято постанову у справі № 5/871/07, якою рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 року скасовано, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, як вказує відповідач -3 при винесенні цієї постанови був присутнім представник Генеральної прокуратури України. 26.08.2009 року рішенням Господарського суду Миколаївської області у справі № 5/871/07 у задоволенні позовної заяви відповідача- 2 відмовлено.
02.11.2017 року на підставі договору купівлі-продажу відповідач-3 придбав у відповідача-2 нерухоме майно. При цьому відповідач-3 зазначає, що на дату придбання Капациною М.В. нерухомого майна, воно було в наявності. В якості доказу відсутності на земельній ділянці нерухомого майна прокурор посилається на акт обстеження від 08.11.2024 року. Проте, на думку відповідача-3, такий акт може свідчити лише про обставини, які існували саме на дату його складання - 08.11.2024, а не на дату придбання відповідачем-3 у відповідача-2 нерухомого майна. Часткова руйнація нерухомого майна відбулась набагато пізніше, а саме вже під час незаконної збройної агресії з боку російської федерації проти України, що не позбавляє відповідача-3 права відновити його або реконструювати у встановленому законодавством порядку після завершення війни та зникнення ризиків його повторної руйнації внаслідок ворожих обстрілів міста Миколаєва, які відбуваються дотепер.
Поряд з вказаним відповідач-3 із посиланням на практику Європейського суду з прав людини з аналогічних питань, зокрема рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Одеська бутербродна компанія» проти України» (заява № 59414/15) від 12 грудня 2024 року, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява № 32899/13) від 20 вересня 2022 року, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року вказує, що задоволення позовних вимог прокурора призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, буде суперечити принципу «належного урядування» в Україні, не відповідатиме усталеній практиці Європейського Суду з прав людини.
Також відповідач-3 зауважує, що згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає захисту не тільки право власності, а й право оренди майна (рішення ЄСПЛ у справі «Будівельно-інвестиційна Група 1» проти України» (заява № 56903/10) від 17 грудня 2020 року, рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (заява № 44277/98) від 24 червня 2003 року).
Щодо прибережної захисної смуги відповідач-3 вказує, що прокурором неодноразово у позовній заяві та у відповіді на відзив зазначається про порушення ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України в частині заборони використання прибережної захисної смуги для будівництва нерухомого майна. При цьому, прокурором зауважується, що ці нормативні акти були «доступними, чіткими та передбачуваними». Разом з цим прокурором не враховано, що за період від прийняття Миколаївською міською радою рішення Миколаївської міської ради від 12.12.2003 №17/8, до дати подання прокурором даного позову, вищезазначені статті Земельного та Водного кодексів неодноразово змінювались. Так, з дати прийняття Водного кодексу України у 1995 році і до 01.01.2011 року діяла наступна редакція спеціальної норми, що регулювала встановлення меж прибережної захисної смуги в межах існуючих населених пунктів: «У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися» (ч. 4 ст. 88 ВК України). Інших вимог, заборон або обмежень щодо прибережної захисної смуги в межах існуючих населених пунктів - стаття 88 ВК України не містила. 01.01.2011 року вступив в силу Закон «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» від 2 грудня 2010 року № 2740- VI. Цим Законом стаття 88 ВК України була викладена у новій редакції, і замість ч. 4 ст. 88 ВК України були введенні нові норми - ч. ч. 6, 7 ст. 88 Водного кодексу України наступного змісту: «У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17 червня 2020 року № 711-IX (набрав чинності 24.07.2021 року) частину сьому ст. 88 ВК України було викладено в новій редакції: «Прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об'єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель».
За ствердженнями відповідача-3, вимога закону про « 100 метрів від урізу води» до меж прибережних захисних смуг в межах існуючих населених пунктів, яку застосовує прокурор для обґрунтування незаконності відведення земельної ділянки відповідачу 2, почала діяти тільки 24.07.2021 року - тобто через 11 років після прийняття Миколаївською міською радою рішення від 04.09.2009 № 36/56 та передання відповідачу 2 цієї земельної ділянки.
Наразі відповідач-3 зауважує, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Аналогічні зміни вносились тими ж самими законами і у статтю 60 Земельного кодексу України (ЗК України).
Таким чином, відповідач-3 вважає, що ОСОБА_2 при придбанні нерухомого майна 02.11.2017 року не міг знати, що у 2021 році в ВК України та ЗК України з'явиться норма, яка буде вводити певні обмеження на територію, що розташована в 100-метровій межі від урізу води лиману.
Окрім цього, вказує, що відповідно до детального плану території, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 16/21 від 27.01.2022 року, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 відноситься до території громадської забудови.
Також, на думку відповідача-3, практика Верховного Суду, на яку посилається прокурор, не є релевантною до обставин даної справи, так як стосується набуття права власності на земельні ділянки водного або навіть лісового фонду, яке відбувалось внаслідок перевищення повноважень органами державної влади або місцевого самоврядування, чого не вбачається у даній справі. Окрім того, звертає увагу на те, що прокурор посилається на певні пункти постанов Верховного Суду, цитуючи їх зміст, якого насправді в цих пунктах немає.
Щодо обраного прокурором способу захисту відповідач-3 вказує, що прокурор в даній справі виступає позивачем замість Миколаївської міської ради, яка не зазначається ним в якості позивача у зв'язку з тим, що, вона, нібито, сама є порушником вимог законодавства. При цьому кожна з 6-ти позовних вимог сформульованих прокурором, починається однаково: «Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду…», а шоста позовна вимога містить формулювання: «повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради». Також прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка в силу закону та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відноситься до земель комунальної власності, якими уповноважена розпоряджатися Миколаївська міська рада, то остання має право вимагати усунути перешкоди у користуванні належним їй майном. Як зазначає прокурор у позові, спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та розташована на території міста Миколаєва, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог статті 122 ЗК України є Миколаївська міська рада. В Державному реєстрі речових прав зазначено, що власником земельної ділянки є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (довідка № 409926558 - мається в матеріалах справи). Отже, фактично, даний позов пред'явлено прокурором в інтересах територіальної громади міста Миколаєва, від імені якої діє Миколаївська міська рада відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому відповідач-3 вважає, що прокурором неправильно визначено спосіб захисту прав територіальної громади міста Миколаєва. Зокрема, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 для захисту прав територіальної громади міста Миколаєва прокурору слід було обирати не негаторний позов, а один із зобов'язально-правових способів захисту цивільних прав. Адже відповідач-3 користується земельною ділянкою площею 0,2416 га з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 на підставі договору оренди землі від 17.03.2010 № 7536, укладеного з відповідачем- 1, який діє саме від імені територіальної громади міста Миколаєва в силу положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, у вказаній постанові ВП ВС вказано, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
При цьому, той факт, що у даній справі позивачем виступає прокурор, а не Миколаївська міська рада, не має значення, оскільки і прокурор, і Миколаївська міська рада представляють інтереси територіальної громади міста Миколаєва. До того ж, прокурор сам зазначає, що діє в інтересах територіальної громади міста Миколаєва замість Миколаївської міської ради.
В той же час, відповідач-3 зауважує, що прокурором заявлені наступні вимоги: «усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 17.03.2010, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майн(запис від 30.05.2018 №26429442)» та «усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.11.2017, укладеного між ОСОБА_1 та Капациною М.В., зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи (запис №23161250 від 02.11.2017)». Проте, відповідач-3 вважає, що для оспорення договору оренди землі від 17.03.2010 № 7536 та договору купівлі-продажу від 02.11.2017 прокурором обрано неправильний спосіб захисту (замість ресцисорного позову заявлено негаторний), що є самостійною підставою для відмови у позові.
23.05.2025 від представника відповідача-1 Миколаївської міської ради - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 7826/25), згідно з яким відповідач-1 на підставі ст. 169, ч. 2 ст. 119 ГПК України просив продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву на 10 днів.
Також 23.05.2025 від відповідача-2 фізичної особи-підприємця Тараненко Алли Анатоліївни до господарського суду надійшла заява про застосування позовної давності (вх. № 7874/25), згідно з якою відповідач-2 просить суд застосувати позовну давність до вимог, зазначених у позовній заяві першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури до фізичної особи-підприємця Тараненко Алли Анатоліївни, що розглядаються у справі № 915/156/25 та відмовити в задоволенні позову. Так, відповідач-2 вважає, що прокурором заявлено позовні вимоги поза межами встановленого строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові. Відповідач-2 зазначає, що ознайомлений з відзивом на позовну заяву, поданим ФОП Капациною М.В. та повністю його підтримує. Наразі у вказаній заяві відповідач-2 просить суд здійснювати розгляд справи № 915/156/25 без участі ФОП Тараненко А.А.
26.05.2025 від представника Миколаївської обласної прокуратури - Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив відповідача-3 (вх. № 7946/25), згідно з якою прокурор вважає, що ним заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню.
Так, правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у справах «Рисовський проти України», «Надточий проти України», та «Одеська бутербродна компанія» проти України», на які посилається у відзиві на позов відповідач, спрямовані на захист лише добросовісних набувачів майна. Зокрема, у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, прокурор вказує, що принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на повернення майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується (повертається).
Прокурор зауважує, що ключовим у визначенні питання добросовісності відповідача є встановлення факту належності спірної ділянки до земель прибережної захисної смуги. Так, ФОП Капацина М.В. до суду не навів жодних обґрунтованих тверджень (та доказів на підтвердження цих обставин) щодо відсутності у нього відомостей про неможливість відведення земельної ділянки, яка належить до нормативно встановленої прибережної захисної смуги Бузького лиману, та, відповідно, її використання для будівництва комерційних об'єктів на ній, а доводи представника відповідача щодо непропорційного втручання у право особи на земельну ділянку та будівлю складу як особи, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державних органів, спростовується наступним.
За ствердженнями прокурора, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - Бузького лиману, а саме розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги лиману (крайня межа ділянки від урізу води - 30-70 метрів). За такого, в силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об'єкту, відкритості території, проявивши розумну обачність ФОП Тараненко А.А. та Капацина М.В. були зобов'язані утриматись від набуття права оренди на спірну ділянку водного фонду для будівництва об'єкту нерухомості, а Миколаївська міська рада - утриматись від прийняття вочевидь незаконних рішень щодо її надання в оренду для цілей будівництва та укладення відповідного договору оренди землі.
Наразі прокурор звертає увагу, що інші нормативно-правові акти, якими визначено правовий статус земель прибережних захисних смуг, режим їх використання, були і є доступними, чіткими та передбачуваними. З огляду на це, вважає, що відповідач повинен був проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з відповідним законодавством (аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
Крім того, прокурор звертає увагу на те, що у постанові КЦС ВС від 03.02.2025 у справі № 185/10500/21 зазначено, що доводи про те, що відповідач не міг знати про претензії інших осіб на це нерухоме майно або про те, що воно може бути спірним, є необґрунтованими з огляду на те, що особа мала можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням, зокрема, перевірити наявність судових обмежень чи претензій інших осіб. Крім того, обставини, що майно було предметом судових спорів, не могли залишитися непоміченими при належній перевірці документів та юридичної історії майна, зокрема у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (щодо накладення арешту).
За ствердженнями прокурора, оскільки спірне нерухоме майно було предметом розгляду судової справи №5/87107-НР, немає підстав вважати, що перед набуттям права оренди спірної земельної ділянки, а також при придбанні об'єкту нерухомості, існували перешкоди для самостійного чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомлення із зазначеними актами та висновку щодо правового режиму відповідної ділянки.
Також прокурор вказує, що відповідно до наявних у проекті землеустрою щодо відведення ділянки в оренду 2 відповідачу текстових та графічних матеріалів (пояснювальної записки, експлікації земельних угідь, висновків управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 16.06.2009 №17-1886/3, міської санітарно-епідеміологічної станції від 17.06.2003 №1384/5, управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 23.12.2009 №02- 19/1615, кадастрового плану земельної ділянки №ПВ-09-2009907х, плану меж зони дії обмежень) надана у користування ФОП Тараненко А.А. земельна ділянка площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 розташована в межах прибережної захисної смуги та на неї встановлені та діють обмеження типу « 01.05.02». Вказане не виключає можливість при вирішенні ФОП Капаницою М.В. питання щодо придбання нерухомого майна перевірити або самостійно, або за допомогою фахових спеціалістів, відповідний проект землеустрою та надати оцінку законності існування об'єкту нерухомості.
З огляду на викладене, прокурор вважає, що ФОП Капацина М.В. не міг не знати про те, де саме розміщена спірна земельна ділянка і якими є її межі на місцевості. Тому наявні підстави стверджувати про те, що відповідач, усвідомлював ризик набуття об'єкту нерухомості на ділянці прибережної захисної смуги Бузького лиману, отже, мали можливість утриматись від набуття прав на цей об'єкт та, як наслідок на ділянку, для цілей імперативно заборонених законом. Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки або майна у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 61), від 15.05.2018 у справі №372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
Також прокурор звертає увагу на те, що за даними офіційного веб-сайту Миколаївської міської ради, Капацина М.В. є депутатом Миколаївської міської ради VIII скликання, а отже обізнаний про встановлені законодавством обмеження у забудові прибережної захисної смуги та пляжної зони Бузького лиману.
З урахуванням усього викладеного, прокурор вважає, що не підлягає також застосуванню ЄСПЛ у справі «Надточий проти України», оскільки викладені у ній доводи стосуються захисту прав особи, яка добросовісно набула земельну ділянку для будівництва житлового будинку. Зазначає, що не може бути врахована при розгляді справи і позиція ЄСПЛ у справі «Одеська бутербродна компанія» проти України» щодо тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її. Так, під час розгляду вказаної справи Європейський суд наголосив, що після того як право власності підприємства заявника на кафе було визнано недійсним і було видано наказ про знесення кафе у 2016 році, жодних дій для виконання цього рішення вжито не було. Більш того, кафе тричі змінювало власників, але жодного разу органи державної влади під час реєстрації права власності не виявили жодних порушень щодо статусу майна чи не запобігли вчиненню правочинів стосовно нього хоча їм було відомо щонайпізніше з 2008 року, що це майно було самочинною забудовою. Європейський Суд зазначив, що це є ознакою тривалого терпимого ставлення органів державної влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її. Водночас, у справі, що розглядається, відсутні рішення судів про знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості, але наявне рішення про відмову у задоволенні позову щодо визнання права власності на об'єкт нерухомості.
Так, як вбачається з обставин справи, рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 у справі № 5/871/07-НР відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно. При цьому, будучи обізнаною про наявність відповідного остаточного судового рішення, ухиляючись від обов'язку звільнити земельну ділянку, ФОП Тараненко А.А. відчужила цей об'єкт 02.11.2017 ФОП Капацині М.В
За ствердженнями прокурора, як посадові особи Миколаївської міської ради, так і ФОП Тараненко А.А. і ФОП Капацина М.В. діяли недобросовісно, усупереч інтересам територіальної громади міста Миколаєва, задля притримання права оренди на території узбережжя Бузького лиману у будь-який спосіб з метою їх подальшої забудови комерційними об'єктами. Отже, в даному випадку відсутні ознаки терпимого ставлення органів влади до існуючої ситуації або щонайменше небажання остаточно розв'язати її, а навпаки дії Миколаївської міської ради свідчать про потурання інтересам приватних осіб, вжиття усіх можливих заходів до «приховування» та узаконення самочинної забудови, попри те, що це суперечить інтересам територіальної громади міста Миколаєва.
Таким чином, прокурор вважає, що у спірних правовідносинах повернення державі майна недобросовісним набувачем не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Щодо тверджень представника відповідача щодо наявності численних висновків та погоджень органів влади та контролю щодо погодження проекту землеустрою прокурор наголошує, що вказане не є беззаперечним доказом законності відведення спірної земельної ділянки водного фонду. Навпаки, за умови належного виконання органами влади та контролю своїх обов'язків та непогодження документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду, місцерозташування якої було всім вочевидь відоме, порушення законодавства були б недопущені.
Відтак, прокурор вважає, що усе вищевикладене та підстави позовної заяви свідчать про незаконність набуття права оренди на земельну ділянку прибережної захисної смуги Бузького лиману та розміщення на ній об'єкту нерухомості (з оформленням права власності на нього).
При цьому прокурор вважає твердження представника відповідача щодо наявності погоджень державними органами проекту відведення спірної ділянки не впливають на неправомірність розпорядження цією землею, оскільки вочевидь в даному випадку наявні порушення вимог земельного та водного законодавства. Тобто, наявність висновків органів влади жодним чином не відміняє положення ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, якими встановлена заборона на використання землі прибережної захисної смуги для цілей будівництва нерухомого майна.
Також прокурор вважає твердження представника відповідача про неналежний спосіб захисту інтересів територіальної громади міста Миколаєва хибними, зважаючи на те, що прокурором у позовній заяві детально обґрунтовано застосування ефективного способу захисту нормами законодавства та сталими правовими позиціями Верховного Суду у справах щодо земель водного фонду. Зокрема, Верховний Суд неодноразово виснував, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням норм земельного та водного законодавства слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункти 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі №911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17).
Також прокурор недоречним вважає посилання у відзиві на положення п.п. 153, 155 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16 про те, що вимога про скасування рішення, записів про державну реєстрацію права власності не є необхідним для ефективного відновлення прав, оскільки позовна заява не містить таких вимог.
З огляду на викладене, вважає, що прокурором заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.05.2025 р. у справі № 915/156/25 клопотання відповідача-1 Миколаївської міської ради про продовження процесуальних строків на подання відзиву на позовну заяву (вх. № 7826/25) задоволено.
28.05.2025 від представника відповідача-1 Миколаївської міської ради - Авраменко Т.М. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8080/25), згідно з яким відповідач-1 просить застосувати строк позовної давності до позивача та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому у відзиві відповідач-1 просить суд розглядати справу без участі представника Миколаївської міської ради.
Щодо затвердження проекту землеустрою та укладення договору оренди відповідач-1 вказує наступне. Рішенням Миколаївської міської ради від 02.03.2007 на № 11/31 «Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міської ради по Заводському району м. Миколаєва» надано дозвіл Приватному підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2800 кв.м, з метою передачі її в оренду, на строк оренди майна до 11.09.16, для обслуговування орендованих приміщень на Варварівському узвозі, 1-а. Комунальне підприємство «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро» на замовлення ПП Тараненко Алли Анатоліївни розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Відповідач-1 вказує, що проект відведення земельної ділянки в оренду ПП Тараненко Алли Анатоліївни містить відповідні погодження. Так, відповідно до висновку управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 15.06.2009 № 17-1886/3 управління погоджує та вважає за можливе відвести ФОП Тараненко А.А. в оренду земельну ділянку загальною площею 2416 кв.м та земель водного фонду 81 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску,1/4 в Заводському районі м. Миколаєва.
Висновком Міської санітарно-епідеміологічної станції від 17.06.2009 №1384/5 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2416 кв.м, в т.ч. за рахунок земель міста ненаданих у власність чи користування площею 2335 кв.м та земель водного фонду площею 81 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва.
Висновком державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 07.06.2009 № 01-04/4095-5 державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області погоджує ФОП Тараненко А.А. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2416 кв.м., для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва. Висновком управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації № 1930 погоджено проект та зазначено з можливе відвести Тараненко А.А. в оренду земельну ділянку, загальною площею 2416 м, розташовану в АДРЕСА_1 , за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для обслуговування орендованих нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди).
Листом управління Держкомзему у м. Миколаєві 17.06.2009 № 2578 погоджує проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП Тараненко Аллі Анатоліївні, розроблений КП "Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро", та вважає за можливе відвести земельну ділянку ПП Тараненко А.А. в оренду загальною площею 0,2416 га. Обмеження у використанні земельної ділянки згідно КООВЗД відсутні.
Висновком управління земельних ресурсів від 23.12.2009 № 02-19/1615 погоджено та вказано за можливе відведення ФОП Тараненко А.А. в оренду земельну ділянку загальною площею 2416 кв.м за рахунок земель міста ненаданих у власність чи користування площею 2335 кв.м та земель водного фонду площею 81 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва.
При цьому відповідач-1 зазначає, що саме Миколаївське міське управління земельних ресурсів як структурний підрозділ Держкомзему України являється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, та в силу Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності.
В подальшому пунктами 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 № 36/56 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2416 кв.м, у тому числі 221 кв.м під капітальною забудовою, 83 кв.м під тимчасовою забудовою, 87 кв.м під спорудою, 2025 кв.м під проходами та проїздами, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель комерційного використання, для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4; передано фізичній особі - підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4».
На підставі вказаного рішення 17.03.2010 між Миколаївською міською радою та ФОП Тараненко А.А. укладено договір оренди землі, посвідчений Лашиною О.П., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, який зареєстровано 26.04.2010 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі, про що вчинено запис № 7536. Службовою запискою архівного відділу від 27.05.2025 надано архівний витяг з протоколу другого пленарного засідання 36 сесії Миколаївської міської ради 5 скликання від 04.09.2009 в частині розгляду та прийняття рішення Миколаївської міської ради № 36/56, відповідно якого, серед запрошених та присутніх на сесії значився помічник прокурора міста - Терещенко М.С., який в ході обговорення вказаного проекту взагалі не вносив ніяких зауважень та пропозицій щодо передачі в оренду ФОП Тараненко А.А. зазначеної земельної ділянки, що підтверджує обізнаність прокуратури про надання в оренду ФОП Тараненко А.А. оскаржуваної земельної ділянки та фактичну відсутність станом на 2009 рік заперечень з цього приводу.
Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради в службовій записці від 23.05.2025 № 28688/12.01-17/25-2 повідомлено, що відповідно до діючої на теперішній час містобудівної документації - Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18 земельна ділянка площею 2416.0 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 відноситься до території громадської забудови існуючого стану.
Враховуючи викладене вище, відповідач-1 звертає увагу на те, що проект землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки мав всі погодження, які передбачені вимогами статті ст. 123 Земельного кодексу України та Миколаївська міська рада мала тільки один варіант правомірної поведінки - затвердити проект землеустрою та прийняти рішення про відведення земельної ділянки ФОП Тараненко А.А. в оренду для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва. Так, держава в особі Миколаївського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України, міської санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров'я України, Державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області, Державної інспекції по охороні пам'яток культури в Миколаївській області управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації, погодила відведення земельної ділянки ФОП Тараненко А.А. в оренду обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва, та не вказувала про заперечення щодо цього, а також порушення прав та інтересів держави. На думку відповідача-1, це свідчить про порушення принципу «належного урядування». Приймаючи оскаржувані пункти рішення, Миколаївська міська рада діяла у межах повноважень, визначених статтями 12, 123 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».
Щодо обраного прокурором способу захисту відповідач-1 вважає, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 № 36/56, яким затверджено проект відведення та надано в оренду фізичній особі-підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск,1/4», не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку такі позовні вимоги не є ефективним способом захисту права держави, оскільки назване рішення міської ради вже були реалізовані і вичерпали свою дію. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19.
Крім того, відповідач-1 вказує, що предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Якщо на момент подання позову правопорушення, що є об'єктом негаторного позову, припинилося, то підстав для задоволення позову у суду немає. Тобто негаторний позов підлягає застосуванню лише за відсутності договірних відносин між сторонами, оскільки за такої ситуації здійснення власником захисту свого порушеного права відбувається засобами зобов'язального права.
В даному випадку договір оренди землі №5176 укладений між Миколаївською міською радою та ТОВ «Ірбіс Плюс», предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4810136300:01:002:0006 на даний момент діючий (діє до 12.12.2029 року), орендар сумлінно сплачує орендну плату за користування земельної ділянки, заборгованість зі сплати відсутня, у зв'язку з чим відповідач-1 вважає, що прокурор помилково звернувся з негаторним позовом, що тягне застосування загального строку позовної давності, передбаченого законодавством, та свідчить про заявлення позовних вимог поза межами встановленого законодавством строку.
У зв'язку з наведеним представник відповідача-1 у відзиві повідомляє, що ним 12.02.2025 за вих. № 8471/02.06.01.01-04/25-2 на адресу КП ММБТІ було направлено службову записку, проте станом на дату подання відзиву відповідь на неї не отримана, у зв'язку з чим даний доказ буде подано до господарського суду Миколаївської області після його отримання від КП ММБТІ.
02.06.2025 від представника Миколаївської обласної прокуратури - Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив відповідача-1 (вх. № 8293/25), згідно з якою прокурор вважає, що ним заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню. Так, прокурор вказує, що ключовим для вирішення питання законності відведення спірної ділянки є не наявність погоджень органів влади чи контролю, а саме відповідність вимогам закону передачі спірної ділянки комунальної власності, розташованої у межах законодавчо встановленої прибережної захисної смуги Бузького лиману, в оренду ФОП Тараненко А.А. для цілей обслуговування об'єктів нерухомості. Позовна заява містить нормативні обґрунтування незаконності передачі міською радою та, як наслідок, набуття приватною особою відповідного речового права. Зокрема, прокурор у позові з доданням доказів стверджує, що спірна земельна ділянка накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об'єкту - Бузького лиману, а саме розташована впритул до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги лиману (крайня межа ділянки від урізу води - 30-70 метрів). Вказане свідчить про те, що надання цієї ділянки в оренду, будівництво об'єктів нерухомості та оформлення права власності на них здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства.
Отже, прокурор вважає, що наявність погоджень органів влади жодним чином не спростовує твердження прокурора щодо незаконності відведення спірної земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, в оренду для будівництва і обслуговування об'єкту нерухомості. Тому твердження про правомірність поведінки міської ради (обов'язок затвердити проект землеустрою), вважає помилковим та таким, що безпосередньо порушує права територіальної громади на спірну земельну ділянку.
Також прокурор вважає, що твердження Миколаївської міської ради про те, що спірна ділянка згідно з Генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, належить до території громадської забудови існуючого стану, не спростовує жодним чином факту розташування цієї ділянки у межах нормативно встановленої прибережної захисної смуги.
Водночас прокурор звертає увагу на те, що рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались (лист виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.05.2023 №1657/02.02.01-22/11/14/23, долучений до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2024 №815/10).
При цьому, статтею 88 ВК України та статтею 60 ЗК України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склались. Уздовж морів, морських заток та лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Вказана норма містить категоричний висновок, що ширина прибережної смуги уздовж лиману становить не менше двох кілометрів від урізу води. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води (постанови Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15, від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15, тощо). Відповідно, відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги.
Як вбачається з наявних у проекті землеустрою текстових та графічних матеріалів спірна земельна ділянка, що відведена в оренду ФОП Тараненко А.А. розташована в межах прибережної захисної смуги та на неї встановлені та діють обмеження типу « 01.05.02». Спірна ділянка від точки «Г» до «А» межує з Бузьким лиманом, а з усіх інших сторін з територією, що є вільною від забудови. Накладення спірної земельної ділянки на законодавчо визначену прибережну захисну смугу Бузького лиману підтверджується також даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку (кольорові викопіювання для візуального сприйняття інформації додаються до позову). Зокрема, земельна ділянка розташована впритул до урізу води та всією своєю площею розташована в межах 100 метрової прибережної захисної смуги лиману (крайня межа ділянки від урізу води - 30-70 метрів). Конкретні умови, які склались на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення, залишались незмінними: ландшафт території, її функціональне призначення, розміщення водного об'єкту, відсутність забудови між спірною земельною ділянкою та водним об'єктом тощо.
Вказане свідчить про відведення ділянки у місцевості, що мала природний ландшафт прибережної захисної смуги лиману, а тому твердження відповідача, що вказана територія відноситься до території громадської забудови не має значення, бо ця земля є прибережною захисною смугою і вона не могла передаватися для комерційного використання. Тобто, вочевидь ця ділянка є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, а тому не могла бути відведена в оренду для комерційного використання.
Наразі прокурор вказує, що Миколаївська міська рада була ознайомлена з проектом землеустрою щодо відведення спірної ділянки, володіла відомостями про конкретні умови забудови (очевидний ландшафт, природна рослинність і безпосередня близькість до урізу води Бузького лиману), тому була зобов'язана врахувати все вищевказане у своїй сукупності та дійти логічного висновку про приналежність ділянки до земель водного фонду.
До того ж, на думку прокурора, при відведенні цієї ділянки у користування ФОП Тараненко А.А. порушений конкурентний порядок набуття права на землю, визначений у ст. 134 ЗК України. Так, як зазначено у позові, на час прийняття міською радою спірного рішення від 04.09.2009 №36/56 у власності ФОП Тараненко А.А. були відсутні об'єкти нерухомості, право на які зареєстровано у встановленому законом порядку, а також не перебували у користуванні останньої будівлі підприємств, установ та організацій, що належать до державної та комунальної власності. Тому прокурор вважає, що право користування цією ділянкою в силу ст. 134 ЗК України могло виникнути виключно у конкурентному порядку (на земельних торгах).
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 наголошує, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту (негаторний позов), а присутність представника прокуратури на пленарному засіданні 36 сесії міської ради 5 скликання, на якому було прийнято спірне рішення ради, та не внесення жодних зауважень чи пропозицій, тягне за собою пропуск строку позовної давності. Однак, за ствердженнями прокурора, Миколаївською міською радою не враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18. Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Водного кодексів України є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію прав на неї за особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справах № 911/3574/17, № 911/3579/17, № 911/3311/17, № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Територіальна громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном (ділянкою прибережної захисної смуги).
Отже, прокурор вважає правомірним позов про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва (поза волею якої діяла Миколаївська міська рада) у користуванні та рoзпopядженні землями водного фонду шляхом визнання незаконним та скасування пунктів рішення міської ради, недійсним договору оренди землі, недійсним та скасування свідоцтва про право власності на будівлю, визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку.
Щодо присутності прокурора на сесії ради у 2009 році прокурор наголошує, що присутність прокурора на пленарному засіданні сесії Миколаївської міської ради не підтверджує обізнаність прокурора про порушення інтересів громади на момент прийняття оскаржуваного рішення. Зокрема, з тексту спірного рішення жодним чином не вбачаються порушення вимог закону при його прийнятті. Так само, укладений на підставі оскаржуваного рішення ради договір оренди землі не містить відомостей, які б свідчили про порушення вимог законодавства. Отже, присутній на засіданні міської ради прокурор не міг зі змісту оспорюваного рішення довідатись про його незаконність та порушення державних інтересів і прав законного власника спірної земельної ділянки. Згідно зі ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», у редакції на момент прийняття спірного рішення міської ради від 04.09.2009, перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству. Тобто, вочевидь, прокуратура не здійснювала тотального нагляду за додержанням законів, а для проведення перевірки потрібні були приводи та підстави. При цьому, дізнатися про незаконність при передачі цієї ділянки в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості, отримання додаткових відомостей тощо.
Стосовно доводів Миколаївської міської ради про те, що позовна вимога щодо визнання незаконним та скасування рішення від 04.09.2009 №36/56 не є ефективним способом захисту порушених інтересів держави, оскільки це рішення вже реалізоване, а отже вичерпало свою дію, прокурор вказує, що вказане твердження спростовується імперативною нормою закону. Так, відповідно до ч. 11 ст. 17-2 ЗК України адміністративний акт у сфері земельних відносин: що є підставою для виникнення речових прав на земельну ділянку, - не втрачає чинності після державної реєстрації відповідного речового права і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права. Поняття «адміністративний акт» міститься у ст. 2 Закону України «Про адміністративну процедуру», де вказано, що адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб). Вказане дає підстави для висновку, що оскаржуване рішення міської ради, яким надано в оренду ФОП Тараненко А.А. земельну ділянку є адміністративним актом, що є підставою для виникнення права оренди на спірну ділянку. Відповідно це рішення не втрачає чинності після державної реєстрації права оренди і продовжує діяти протягом усього часу існування такого права.
З огляду на викладене, прокурор вважає, що ним заявлено позов відповідно до вимог матеріального та процесуального права з обґрунтуванням належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим він підлягає задоволенню.
03.06.2025 від представника Миколаївської обласної прокуратури - Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на заяви ФОП Тараненко А.А. та ФОП Капацини М.В. про застосування позовної давності (вх. № 8392/25), в яких прокурор вважає, що підстави для відмови у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності у спірних правовідносинах відсутні, оскільки до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.
В підготовчому засідання 03.06.2025 р. судом було розглянуто заявлене прокурором у позові клопотання про витребування у відповідачів - ФОП Тараненко Алли Анатоліївни і ФОП Капацини Миколи Васильовича договору купівлі-продажу від 02.11.2017 нежитлової будівлі складу по вул. Варварівський спуск, 1/4 умісті Миколаєві, за результатами чого судом протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні вказаного клопотання прокурора.
Також у підготовчому засіданні судом постановлено протокольну ухвалу про зобов'язання прокурора надати письмові обґрунтування щодо змісту позовних вимог до кожного відповідача, та щодо того, яким чином вчиняються перешкоди у користування земельною ділянкою кожним з відповідачів.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 03 червня 2025 року по справі №915/156/25 за участю прокурора та представника відповідача-3 ФОП Капацини М.В. судом було протокольно оголошено перерву до 09 липня 2025 року о 13 год. 15 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 03.06.2025 року в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідачів - Миколаївську міську раду та ФОП Тараненко Алли Анатоліївни.
20.06.2025 від представника Миколаївської обласної прокуратури - Григорян Е.Р. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 9278/25), в якій прокурор на виконання протокольної ухвали суду від 03.06.2025 надає письмові пояснення щодо обґрунтування змісту позовних вимог до кожного відповідача, та щодо того, яким чином вчиняються перешкоди у користуванні земельною ділянкою кожним з відповідачів. Зокрема, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка входить у прибережну захисну смугу Бузького лиману. Відповідно, надання такої ділянки, будівництво об'єктів нерухомості та оформлення права власності на них здійснено з порушенням вимог земельного, водного та містобудівного законодавства. Таким чином, обираючи спосіб захисту та заявляючи відповідні позовні вимоги, прокурор вказує, що ним враховано статус спірної ділянки та, як наслідок, усталену судову практику щодо ефективності обраного способу захисту саме щодо земель прибережної захисної смуги, а також, порушень прав власника землі, пов'язаних з самочинним будівництвом.
Так, відповідно до ст. 391 ЦК України, ст. 152 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. На думку прокурора, за правилами цих норм права власник (титульний володілець) може вимагати усунення будь-яких порушень його права. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Тому негаторний позов - спосіб захисту в цілому, в комплексі, спрямований на поновлення порушених інтересів, а не кожна окрема позовна вимога, заявлена у такому позові, на захист прав власника ділянки прибережної захисної смуги. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв'язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.
В той же час, саме Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку про титул земель прибережної захисної смуги та як наслідок, необхідність заявлення негаторного позову на захист прав держави у спорах на захист таких земель. Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями), стосовно яких діє чітка заборона на зміну цільового призначення та надання у користування, всупереч вимог Земельного, Водного кодексів України є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, п.п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 359/33732/16-ц). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі вказує, що позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13- ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також пункти 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 87/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі №911/3449/17, тощо). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду та є територією з обмеженим режимом господарської діяльності. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації прав за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
У постановах від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду чітко та доступно з посиланням на вимоги ст. 391 ЦК України виснувала, що власник земельної ділянки прибережної захисної смуги може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Тобто, саме Велика Палата Верховного Суду вказала, що у випадку заявлення позову на захист інтересу держави в особі власника ділянки прибережної захисної смуги ефективним способом захисту може бути лише негаторний позов (щодо усунення перешкод) шляхом оспорення рішень органів місцевого самоврядування, договорів (правочинів щодо ділянки) та зобов'язання повернути відповідну ділянку.
Прокурор наголошує, що негаторний позов подається у випадках, коли власник чи титульний володілець має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Одним з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.
Як неодноразово виснувала Велика Палата Верховного Суду, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану (постанова від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц). У п.п. 82-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч. 4 ст. 373 ЦК України).
При цьому прокурор вказує, що ФОП Тараненко А.А., ще не набувши права оренди на спірну земельну ділянку, самочинно збудувала нерухоме майно (склад площею 56,9 кв.м, душ, вбиральню, огорожу №1 та споруди №2), право власності на яке визнано рішенням господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №5/871/07.
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.07.2008 №1573 вказаним нежитловим приміщенням надано адресу: Варварівський спуск, 1/4 та Тараненко А.А. 10.09.2008 видано свідоцтво серії САС №228672 про право власності на нерухоме майно.
Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_2 від 10.09.2008, що міститься в матеріалах інвентарної справи №27891, підставою для його видачі є рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами».
Натомість розміщене на офіційному веб-сайті Миколаївської міської ради рішення виконавчого комітету міської ради від 20.08.2008 №1675 не містить жодних відомостей та пункту щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомості за Тараненко А.А. У подальшому, за касаційним поданням прокуратури, постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 у справі №5/871/07 рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 у справі № 5/871/07-НР у задоволені позовних вимог Тараненко А.А. відмовлено у повному обсязі. Зокрема, судом встановлено, що спірні об'єкти побудовано самовільно, оскільки земельна ділянка для їх будівництва не відводилась.
З огляду на це, прокурор наголошує, що відведення спірної ділянки в оренду за рішенням міської ради від 04.09.2009 №36/56 здійснено з порушенням вимог ст. 134 ЗК України, а саме у позаконкурентному порядку, незважаючи на відсутність у власності ФОП Тараненко А.А. об'єктів нерухомості, права на які зареєстровані у встановленому законом порядку.
Так, прокурор вважає, що існування незаконних свідоцтв, договорів та записів про державну реєстрацію, з урахуванням приписів ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади на земельну ділянку, розташовану під таким об'єктом, в частині її розпорядження своїм майном на власний розсуд.
З огляду на усталену судову практику, прокурором подано саме негаторний позов та сформульовано позовні вимоги, як це зазначено безпосередньо у ст. 391 ЦК України, яка регламентує відповідний спосіб захисту. До того ж прокурор зауважує, що наявність декількох відповідачів, кожен з яких вчинив окремі дії, що у сукупності створюють перешкоди у користуванні і розпорядженні землею прибережної захисної смуги, не виключає об'єднання в один позов позовних вимог, які у сукупності становлять негаторний позов. Відтак, у цій справі прокурором обрано у якості відповідачів Миколаївську міську раду, ФОП Тараненко А.А., ФОП Капацина М.В. та заявлено до них наступні позовні вимоги, спрямовані на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом:
- визнання незаконними і скасування пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56, якими затверджено проект відведення та надано в оренду ФОП Тараненко А.А. земельну ділянку площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4 у місті Миколаєві (п. 2 прохальної частини позову) - відповідачем є Миколаївська міська рада;
- визнання недійсним договору оренди землі від 17.03.2010, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 30.05.2018 №26429442) (п. 3 прохальної частини позову) - відповідачами є Миколаївська міська рада, ФОП Тараненко А.А., ФОП Капацина М.В. Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, та її відведення відбулось з численними порушеннями законодавства, прокурор вважає, що договір оренди від 17.03.2010 №7536, укладений на підставі оспорюваного рішення ради від 04.09.2009 №36/56, зі змінами та доповненнями, підлягає визнанню недійсним. З огляду на зміну власника нерухомого майна на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25.04.2018 №487/540/18, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни в частині орендаря земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 з ФОП Тараненко А.А. на Капацину М.В. (запис від 30.05.2018 №26429442), тому підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди Капацини М.В. на спірну земельну ділянку (запис від 30.05.2018 №26429442);
- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 10.09.2008 серії НОМЕР_2 на будівлю складу, який складається з однієї основної будівлі літ. А площею 56,9 кв. м, службових будівель та споруд по АДРЕСА_3 (п. 4 прохальної частини позову) - відповідачем є ФОП Тараненко А.А. Так, прокурор вказує, що свідоцтво про право власності Тараненко А.А. серії НОМЕР_2 від 10.09.2008 на нежитлову будівлю оформлене на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами», яке не містить жодних відомостей та пункту щодо оформлення права власності на об'єкти нерухомості за Тараненко А.А. Рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 у справі №5/871/07, яке слугувало підставою для оформлення права власності на це самочинно збудоване нерухоме майно, скасовано постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 у цій справі. Отже, правових підстав видачі цього свідоцтва не існує та не існувало на час укладення договору оренди землі. Крім того, за змістом п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна. Аналогічно, відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. З огляду на це та керуючись вимогами ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прокурор зазначає, що свідоцтво про право власності САС №228672 від 10.09.2008 підлягає визнанню недійсним та скасуванню;
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.11.2017, укладеного між Тараненко А.А. та Капациною М.В., зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи (запис №23161250 від 02.11.2017) (п. 5 прохальної частини позову) - відповідачами є ФОП Тараненко А.А. та ФОП Капацина М.В. На підставі вказаного договору Тараненко А.А. відчужила на користь Капацини М.В. нежитлову будівлю складу, а Капацина М.В. зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.11.2017 право власності на це майно (запис №23161250). Однак, оскільки Тараненко А.А. не набула право власності на самовільно збудовану нежитлову будівлю складу на визначених законом підставах, як того вимагає ст. 328 ЦК України, а, отже, не мала права розпоряджатись нею, у тому числі продавати Капацині М.В.;
- зобов'язання ФОП Капацини М.В. знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від металевих конструкцій (понтонів) (п. 6 прохальної частини позову) - відповідачем є ФОП Капацина М.В.;
- зобов'язання ФОП Капацини М.В. повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 2416 кв. м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 (п. 7 прохальної частини позову) - відповідачем є ФОП Капацина М.В.
Останні дві вимоги є похідними від попередніх вимог та, з урахуванням положень ст. 391 ЦК України, спрямовані на поновлення порушених інтересів держави загалом та територіальної громади зокрема, шляхом повернення земельної ділянки у первісний стан, що існував до порушення.
Водночас прокурор зауважує, що оспорювані у цій справі рішення міської ради, договори оренди та купівлі-продажу землі, свідоцтво про право власності на нерухоме майно вочевидь є перешкодою дійсному власнику ділянки прибережної захисної смуги, оскільки рішення та правочини є чинними та породжують відповідні негативні наслідки, а розміщені на ділянці об'єкти (огорожа та металеві конструкції) є наслідком цих рішень, свідоцтва та правочинів, а також суперечать статусу ділянки. Усі ці рішення, свідоцтва, правочини, дії, що пов'язані з будівництвом та розміщенням на ділянці об'єктів, вчинені відповідачами у справі, призвели до існування триваючого порушення прав власника земельної ділянки (територіальної громади), оскільки позбавляють територіальну громаду можливості вільно розпоряджатися та користуватися цією землею у передбачений законодавством спосіб.
25.06.2025 від представника відповідача-1 Миколаївської міської ради - Бублич Н.П. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 9522/25), в якій заявник просить суд приєднати до матеріалів справи та врахувати при розгляді справи наступні документи: службову записку від 22.05.2025 № 28509/02.06.02.02-04/25-2; службову записку від 26.05.2025 № 28885/12.01-17/25-2; лист ГУ ДПС у Миколаївській області від 04.06.2025 № 5428/5/14-29-02-02; службова записка від 18.06.2025 № 33700/12.01-17/25-2.
Так, розгляд справи в підготовчому засіданні 09.07.2025 не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2025 у справі № 915/156/25 призначено підготовче засідання на 28.07.2025 о 13:30.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2025 у справі № 915/156/25 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду 08.09.2025 о 09:30.
У судовому засіданні господарського суду 08 вересня 2025 року по справі №915/156/25 за участю прокурора та представника відповідача-3 ФОП Капацини М.В. судом було протокольно оголошено перерву до 22 вересня 2025 року о 12 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 08.09.2025 повідомлено відповідача-1 - Миколаївську міську раду та відповідача-2 ФОП Тараненко А.А.
В судове засідання 22.09.2025 представники відповідача-1 Миколаївської міської ради та відповідача-2 ФОП Тараненко А.А. не з'явились.
Під час розгляду справи по суті в судовому засіданні прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог, натомість представника відповідача-3 заперечував проти задоволення позову прокурора.
У судовому засіданні господарського суду 22 вересня 2025 року по справі №915/156/25 за участю прокурора та представника відповідача-3 ФОП Капацини М.В. судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 01 жовтня 2025 року об 11:00 в порядку абз. 2 ст. 219 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено прокурора та представника відповідача-3 ФОП Капацини М.В.
У судовому засіданні 01.10.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.
12 вересня 2006 року між Управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Миколаєва та ПП Тараненко А.А. укладено договір оренди №22 індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності. Пунктом 1.1 вказаного договору встановлено, що у строкове платне користування передається на підставі розпорядження Управління з питань використання та розвитку комунальної власності міської ради від 21.06.2006 №206-р окреме індивідуально визначене майно - приміщення рятувальної станції №1 площею 168,5 кв.м, розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Варварівський спуск, 1а.
Також 12.09.2006 року між Управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Миколаєва та ПП Тараненко А.А. складено та підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення по договору оренди № 22 від 12.09.2006р.
Як вбачається з витягу з розпорядження Управління з питань використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 21.09.2006 №9-р «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності», в п. 4 вказаного розпорядження скасовано п. 4 розпорядження Фонду комунальної власності від 21.06.2006 №206-р щодо надання дозволу управлінню МНС на передачу в оренду нежитлового приміщення рятувальної станції по вул. Варварівський спуск, 1а з ПП Тараненко А.А. для використання під підсобні приміщення терміном на 10 років.
Між тим в матеріалах справи відсутні докази внесення змін до вказаного вище договору оренди №22 від 12.09.2006 індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності, або розірвання вказаного договору у встановленому законом порядку та повернення ФОП Тараненко А.А. орендованого майна.
В подальшому, з метою відведення земельної ділянки для обслуговування вказаних приміщень рятувальної станції, 30.01.2007 ФОП Тараненко А.А. подано до Миколаївської міської ради клопотання про надання дозволу на оформлення технічної документації та укладення договору оренди земельної ділянки за адресою Варварівський спуск, 1/4, орієнтовною площею 2800 кв.м строком на 10 років.
За результатами розгляду вказаного клопотання Миколаївською міською радою в п. 38 розділу 1 рішення від 03.03.2007 №11/31 «Про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок юридичним особам, громадянам та внесення змін до рішень міської ради по Заводському району м. Миколаєва» надано дозвіл приватному підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2800 кв.м, з метою передачі її в оренду, на строк оренди майна до 11.09.16, для обслуговування орендованих приміщень на Варварівському узвозі, 1-а. При цьому вказано про уточнення площі земельної ділянки проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Як випливає з наявної в матеріалах справи копії інвентаризаційної справи № 27891, ФОП Тараненко А.А. за адресою розташування рятувальної станції були збудовані нежитлові приміщення, а саме склад літ. А-1 загальною площею 56,9 кв.м ((3,52*4,89) + (10,01*4,10) + (3,52+4,10)/2*0,55), душ літ. Б-1 (1,6*1,66), вбиральня літ. В-1 (1,10*0,96). При цьому з наявної в матеріалах справи копії листа ГУ МНС України в Миколаївській області від 02.10.2007 № 69/8312 на адресу ПП Тараненко А.А. вбачається, що вказане Управління МНС за результатами розгляду листа ПП Тараненко А.А. не заперечувало проти будівництва нежитлових приміщень: склад літ. А-1 загальною площею 56,9 кв.м ((3,52*4,89) + (10,01*4,10) + (3,52+4,10)/2*0,55), душ літ. Б-1 (1,6*1,66), вбиральня літ. В-1 (1,10*0,96), поблизу Варварівського спуску, м. Миколаєва, за умови виконання заходів по пожежній безпеці згідно діючих нормативних актів.
Наразі судом з'ясовано, що ФОП Тараненко А.А. у 2007 році зверталась до Господарського суду Миколаївської області з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - склад літ. А-1 загальною площею 56,9 кв.м, душ літ. Б-1 (1,6*1,66), вбиральня літ. В-1 (1,10*0,96), огорожа № 1 та споруди № 2, розташовані поблизу Варварівського спуску. Рішенням вказаного суду від 11.03.2008 позов було задоволено з огляду на наявність згоди на здійснення будівництва нерухомого майна компетентними органами. Постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 задоволено касаційне подання прокуратури, скасовано рішення господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.08.2009 у справі № 5/871/07-НР, яке набрало законної чинності, у задоволенні позовних вимог ФОП Тараненко А.А. відмовлено у повному обсязі.
Водночас слід зазначити, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.07.2008 №1573 вказаним нежитловим приміщенням складу поблизу Варварівського спуску (літ. А-1, літ. Б-1, літ. В-1, огорожа № 1 та споруда № 2) було надано нову адресу: Варварівський спуск, 1/4.
10.09.2008 Тараненко А.А. було видано свідоцтво серії САС №228672 про право власності на нерухоме майно за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Варварівський спуск, 1/4, що складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд. Підставою для видачі вказаного свідоцтва в ньому вказано рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.08.2008 №1675. Також 10.09.2008 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно були внесені відомості про державну реєстрацію права власності Тараненко А.А. на нежитлову будівлю складу, яка розташована за адресою: вул. Варварівський спуск, 1/4.
В подальшому 21.05.2009 Тараненко А.А. звернулась до міського голови Чайки В.Д. з листом, в якому просила внести зміни в раніше видане рішення сесії в частині призначення земельної ділянки - для обслуговування належних їй приміщень строком на 25 років.
Листом Управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 29.05.2009 № 171886/2 за результатами розгляду звернення ПП Тараненко А.А. повідомило виконком міської ради, що вважає можливою передачу в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 2800 кв.м для обслуговування нежилих приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4.
09.06.2009 відбулось засідання постійної комісії міської ради з питань архітектури, будівництва та регулювання земельних відносин, на якому розглядалась інформація депутата Бердника А.М. відносно звернення ПП Тараненко А.А. стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2416 кв.м, у т.ч. 81 кв.м водної акваторії, з метою передачі її в оренду на 25 років для обслуговування власних нежитлових приміщень по Варварівському спуску, 1/4. За результатами вказаного засідання було рекомендовано погодити оренду вказаної земельної ділянки на 25 років.
На замовлення ФОП Тараненко А.А. згідно з договором № 43 від 12.06.2009 Комунальним підприємством «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Тараненко А.А. для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва.
Вказаний проект відведення земельної ділянки в оренду ФОП Тараненко А.А. був погоджений відповідними органами. Так, в листі Управління Держкомзему у місті Миколаєві від 15.06.2009 № 2497/22 визначені умови відведення земельної ділянки ПП Тараненко А.А. по Варварівському спуску, 1/4, в Заводському районі м. Миколаєва, які мають бути дотримані під час розробки проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.
Управлінням містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради у висновку від 16.06.2009 № 17-1886/3 погоджено проект землеустрою щодо відведення ФОП Тараненко А.А. земельної ділянки в оренду площею 2416 кв.м за рахунок земель, не наданих у власність чи користування площею 2335 кв.м та земель водного фонду 81 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва. Також у висновку наведені діючі обмеження типу 01.06.05 - зміна цільового призначення, типу 01.06.23 - інші обмеження (каналізація, водопровід, газопровід) та типу 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.
Листом Міської санітарно-епідеміологічної станції від 17.06.2009 № 1384/5 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 2416 кв.м, в т.ч. за рахунок земель, не наданих у власність чи користування площею 2335 кв.м та земель водного фонду 81 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4 в Заводському районі м. Миколаєва.
Висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 17.06.2009 № 01-04/4095-05 погоджено ФОП Тараненко А.А. проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4, в Заводському районі м. Миколаєва.
Висновком Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.06.2009 № 1930 погоджено проект землеустрою щодо відведення ФОП Тараненко А.А. земельної ділянки площею 2416 кв.м, розташованої в м. Миколаєві, на Варварівському спуску, 1/4 (Заводський район) за рахунок земель, не наданих у власність чи користування для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди).
Листом Управлінням Держкомзему у місті Миколаєві від 17.06.2009 № 2578 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений КП «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро», щодо передачі в оренду ПП Тараненко А.А. загальною площею 0,2416 га, з них: 0,2335 га - землі, які використовуються у комерційних цілях (в т.ч. 0,0221 га - капітальна одно- та двоповерхова забудова; 0,0083 га - тимчасова забудова, 0,0006 га - під спорудою, 0,2025 - під проїздами, проходами та площадками); 0,0081 га - внутрішні води, в т.ч. 0,0081 га - під лиманами, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель іншої комерційної діяльності - для обслуговування приміщень по Варварівському спуску, 1/4, в Заводському районі м. Миколаєва.
Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради в листі від 23.12.2009 № 02-19/1615 надано висновок про погодження розробленого КП «Госпрозрахункове проектно-вишукувальне бюро» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Тараненко А.А. загальною площею 0,2416 га, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, площею 0,2335 га та земель водного фонду площею 81 кв.м, для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4, в Заводському районі м. Миколаєва. Також у висновку наведені діючі обмеження типу 01.06.05 - зміна цільового призначення, типу 01.06.23 - інші обмеження (каналізація, водопровід, газопровід) та типу 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах.
Також в проекті землеустрою містяться листи ТОВ «Ірбіс-плюс» та Миколаївської морської спортивно-технічної школи Товариства сприяння обороні України від 17.06.2009 № 9 про відсутність претензій щодо меж земельної ділянки, яка належить Тараненко А.А., що примикає до їх території.
Вказаний проект землеустрою було затверджено рішенням Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56 в п. 17, 17.1 розділу 1, згідно з яким також ФОП Тараненко А.А. передано в оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 2416 кв.м для обслуговування нежитлових приміщень по вул. Варварівський спуск, 1/4.
Поряд з цим в матеріалах справи наявне розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 30.06.2009 №299р, яким було дозволено управлінню з питань НС та ЦЗ населення списати з балансу морально застарілі, повністю зношені та непридатні для подальшого використання й експлуатації основні фонди та інші необоротні матеріальні активи на підставі актів списання, що додаються та згідно з додатком до розпорядження. До вказаних матеріальних активів включено і будівлі рятувального пункту, що перебували у користуванні Тараненко А.А. Відповідно до актів приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.06.2009 ФОП Тараненко А.А. здала управлінню з питань НС та ЦЗ населення будинок та будівлі рятувальної станції №1 по вул. Варварівський спуск, 1а. За інформацією управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради від 08.01.2024 №17-43/04 на виконання вказаного розпорядження приміщення рятувально-водолазної станції на воді по вул. Варварівському спуску, 1А, були списані з балансу управління як непридатні для подальшого використання.
Між тим судом вважаються безпідставними зауваження прокурора про те, що станом на 30.06.2009 у користуванні ФОП Тараненко А.А. були відсутні об'єкти комунального майна по вул. Варварівський спуск, 1а, а тому й відведення земельної ділянки саме для їх обслуговування було безпідставним та необґрунтованим. Так, слід зазначити, що земельна ділянка відводилась в оренду ФОП Тараненко А.А. не для обслуговування об'єктів комунального майна по вул. Варварівський спуск, 1а, а для обслуговування нежитлових приміщень, належних ФОП Тараненко А.А. При цьому суд зауважує, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 про задоволення позову про визнання права власності за ФОП Тараненко А.А. на нежитлові приміщення складу за адресою: Варварівський спуск, 1/4, було чинним на момент звернення її до міської ради у травні 2009 року про відведення земельної ділянки. Адже вказане судове рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 за касаційним поданням прокуратури, тобто після надання міською радою дозволу ФОП Тараненко А.А. на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Тараненко А.А. для обслуговування належних їй нежитлових приміщень.
Далі, 17.03.2010 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ФОП Тараненко А.А. (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення від 04.09.2009 № 36/56 передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4 (Заводський район).
Відповідно до п. 2.1-2.5 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2416 кв.м без права передачі її в суборенду. На земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, що належать ФОП Тараненко А.А. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.01.10 № 72 (з урахуванням коефіцієнту щорічної індексації 1.059) у 2010 році становить 1656820,32 грн. Земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню.
Згідно з п. 3.1 договору він діє протягом 25 років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до орендодавця з проханням щодо продовження строку дії договору.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору оренди за оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату у грошовій формі. Розмір орендної плати: річна орендна плата за земельну ділянку (2416 кв.м) встановлюється у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки, де нормативна грошова оцінка земельної ділянки (2416 кв.м) у 2010 році складає 1656820,32 грн. Виходячи з цього, розмір орендної плати за рік за цим договором у 2010 році складає 49704,62 грн.
Згідно з п.п. 5.1-5.3 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для обслуговування нежитлових приміщень. Цільове призначення земельної ділянки - землі природоохоронного заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, за функціональним призначенням - комерційного використання. Умови збереження стану об'єкта оренди: на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише у разі прийняття Миколаївською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору. Роботи по розробці проекту відведення оплачує орендар. Орендар шляхом здійснення заходів, передбачених п.п. «а», «в» пункту 1 ст. 164 Земельного кодексу України, повинен забезпечити раціональну організацію території, захист земельної ділянки від водної та вітрової ерозії, підтоплення забруднення відходами виробництва, хімічними й радіоактивними речовинами від інших процесів руйнування; орендар забезпечує знімання, використання й збереження речового шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель.
Відповідно до п.п. 6.1-6.2 договору оренди передача земельної ділянки в оренду здійснюється згідно до проекту її відведення за актом приймання-передачі об'єкта оренди в день державної реєстрації цього договору. Право на оренду земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.
Відповідно до пп. «а» п. 9.1 договору оренди орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, згідно з договором оренди.
Згідно з пп. «а» п. 9.3 договору оренди орендар має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору.
Відповідно до п. 14.1 договору оренди він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Вказаний договір оренди землі від 17.03.2010 був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. та зареєстровано за № 481. Крім того, договір оренди був зареєстрований 26.04.2010 у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №041049700064. Також 26.04.2010 року зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» за № 041049700064 та в Книзі договорів оренди землі за № 7536.
26.04.2010 року між Миколаївською міською радою та ФОП Тараненко Аллою Анатоліївною складено та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, за яким міськрада на підставі свого рішення від 04.09.2009 №36/56 передала в оренду ФОП Тараненко А.А., а остання прийняла земельну ділянку за адресою: Варварівський спуск, 1/4, для обслуговування нежитлових приміщень, загальна площа якої складає 2416 кв.м, у т.ч. 221 кв.м - під капітальною забудовою, 83 кв.м - під спорудами, 352 кв.м - під проходами, площадками, 162 кв.м - під зеленими насадженнями.
02.11.2017 на підставі договору купівлі-продажу Капацина Микола Васильович придбав у Тараненко Алли Анатоліївни нерухоме майно - нежитлову будівлю складу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з однієї основної будівлі літ. А загальною площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд, що належало Тараненко А.А. на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 10.09.2008 року. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С. 02.11.2027 року та зареєстровано за № 2156. Також вказаним нотаріусом було здійснено державну реєстрацію права власності Капацини Миколи Васильовича на вказане нерухоме майно в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.11.2017, номер відомостей про речове право 23161250.
Також рішенням Заводського районного суду Миколаївської області у справі № 487/540/18 від 25.04.2018, яке набрало законної чинності 25.05.2018, було визнано за Капациною Миколою Васильовичем право оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 17.03.2010, зареєстрованого у Миколаївській міській ради (код ЄДРПОУ 26565573, місце знаходження м. Миколаїв вул. Адміральська, 20), запис у книзі реєстрації договорів оренди №7536 від 26.04.2010; визнано договір оренди землі №7536 від 17.03.2010 зміненим в частині зазначення «Орендаря»; встановлено вважати з 02.11.2017 орендарем земельної ділянки площею 2416 кв.м кадастровий номер 4810136300:05:001:0013 для обслуговування нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , Капацину Миколу Васильовича.
30.05.2018 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Душейко О.М. було здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136300:05:001:0013 за Капациною Миколою Васильовичем, номер запису 264229442.
Отже, станом на день подачі позову прокурором, Капацина Микола Васильович є орендарем земельної ділянки кадастровий номер 4810136300:05:001:0013, площею 2416 кв.м, у т.ч. 221 кв.м - під капітальною забудовою, 83 кв.м - під тимчасовою забудовою, 87 кв.м - під спорудою, 2025 кв.м - під проходами та проїздами, без права її передачі в оренду.
Однак, за ствердженням прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної смуги Бузького лиману, та її відведення відбулось з численними порушеннями законодавства, тому договір оренди від 17.03.2010 № 7536 зі змінами та доповненнями підлягає визнанню недійсним, а також підлягає скасуванню державна реєстрація права оренди Капацини М.В. на спірну земельну ділянку (запис від 30.05.2018 за № 26429442).
Також прокурор вказує, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 04.09.2009 № 36/56 Миколаївською міською радо безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману, що є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, також незаконно було змінено цільове призначення земельної ділянки водного фонду, а тому така земельна ділянка незаконно була відведена в оренду для обслуговування нежитлових приміщень. Тим більш прокурор вказує, що спірні нежитлові приміщення є самочинним будівництвом, а тому у відповідачів-2,3 не могло виникнути право власності на такі приміщення, в свою чергу відведення земельної ділянки в оренду для їх обслуговування є незаконним.
Таким чином, з огляду на обставини справи, прокурор визначає, що належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави є: визнання незаконними і скасування пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 25 років фізичній особі-підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні земельну ділянку площею 2416 кв. м для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4 у місті Миколаєві; визнання недійсним договору оренди землі від 17.03.2010, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 30.05.2018 №26429442); визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 10.09.2008 серії САС №228672 на будівлю складу, який складається з однієї основної будівлі літ. А площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.11.2017, укладеного між Тараненко А.А. та Капациною М.В., зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи (запис №23161250 від 02.11.2017); зобов'язання фізичної особи - підприємця Капацини Миколи Васильовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від металевих конструкцій (понтонів); зобов'язання фізичної особи - підприємця Капацини Миколи Васильовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013.
Водночас прокурором заявлено саме негаторний позов про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Щодо процесуального статусу прокурора суд зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка загальною площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 належить на праві власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
В даному спору Миколаївська міська рада, здійснюючи право розпорядження землею в межах територіальної громади, є стороною спірного договору оренди землі. При цьому оскаржуваним рішенням від 04.09.2009 Миколаївська міська рада спочатку надала Тараненко А.А. в оренду земельну ділянку загальною площею 2416 кв.м (кадастровий номер 4810136300:05:001:0013), на тепер за вказаним договором орендарем є Капацина Микола Васильович.
Враховуючи те, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва, а повноваження з розпорядження спірною земельною ділянкою належить до компетенції Миколаївської міської ради, прокурор визначив останню відповідачем, оскільки саме у результаті прийняття Миколаївською міською радою рішення і його реалізації, спірну земельну ділянку комунальної власності, яка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, протиправно надано в оренду для обслуговування нежитлових приміщень. В обґрунтування вказаного прокурор зазначив, що Миколаївська міська рада є органом, який мав би захищати інтереси держави (суспільства) від неправомірних діянь в суді, не може здійснити такий захист, оскільки сам є порушником у спірних правовідносинах, а заподіяння шкоди інтересам держави стали наслідком прийняття оспорюваного рішення. Таким чином, Миколаївська міська рада не може бути позивачем у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/24 (пункт 106) виснувала: особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов'язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб'єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.
Виходячи з положень ст. 131-1 Конституції України, в даному випадку виникла ситуація для представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Миколаївської міської ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень статті 122 ЗК України реалізує права народу України щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності.
Враховуючи доводи прокурора про те, що спірна земельна ділянка спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, є територією з обмеженим режимом господарської діяльності, адже належить до обмежених ресурсів, що зумовлює встановлення особливого правового режиму його використання та здійснення прав щодо нього, відповідно суд дійшов висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, який спрямовано на захист інтересів держави, що виходять за межі інтересів територіальної громади м. Миколаєва, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку Миколаївської міської ради.
Як неодноразово підкреслювала Велика Палата Верховного Суду, особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 115; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 пункт 99).
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (аб. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8). Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
Так, у справі № 912/2797/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Світловодської міської ради (яка є правонаступником Великоскельовської сільської ради) про визнання недійсними рішення, договору та зобов'язання повернути земельну ділянку. У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак, це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.
У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3). У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
З огляду на стверджуване прокурором порушення Миколаївською міською радою інтересів держави, суд вважає, що прокурор наділений правом на самостійне звернення до суду із заявленим позовом, визначивши орган місцевого самоврядування відповідачем у цій справі.
Щодо суті заявлених прокурором порушень суд зазначає наступне.
За ствердженнями прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, тому її відведення відбулось з численними порушеннями законодавства, а саме при прийнятті оскаржуваного рішення Миколаївською міською радою безпідставно не враховано входження земельної ділянки у прибережну захисну смугу Бузького лиману. Наразі прокурор посилається на інформацію Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області, наведену в листі від 25.10.2024 №815/10.
Отже, в даному випадку визначальним є встановлення судом статусу спірної земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин під час її відведення в оренду.
При цьому, з огляду на заявлений прокурором позов з метою захисту порушеного права щодо користування і розпорядження землею водного фонду в контексті стверджуваного порушення щодо використання прибережної захисної смуги Бузького лиману, суд вважає, що для правильного вирішення даного спору слід з'ясувати обґрунтованість доводів прокурора про накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу Бузького лиману.
Так, згідно з інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області в листі від 25.10.2024 №815/10, на який посилається прокурор, спірна земельна ділянка земельна ділянка площею 0,2416 га з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м водного об'єкта Бузький лиман. Такий висновок Регіональний офіс водних ресурсів зробив на підставі даних відповідно геопорталу Національної інфраструктури геопросторових даних, геопорталу Держводагенства України «Державний водний кадастр: облік поверхневих водних об'єктів» та додатку 100 «Картосхема - водогосподарська ділянка Бузький лиман (код М5.4.0.11) до наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2017 № 103 «Про затвердження меж районів річкових басейнів, суббасейнів та водогосподарських ділянок». Водночас в своєму листі Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області посилається на положення статті 88 Водного кодексу України в чинній редакції, за якою у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації; прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води лиманів. Наразі Регіональний офіс водних ресурсів вказує, що згідно з листом Миколаївської міської ради від 09.05.2023 № 1657/02.02.01-22/11/14/23 рішень щодо затвердження документації із землеустрою про затвердження проєктів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалось.
Наразі суд зауважує, що зазначеного у вказаному вище листі Регіонального офісу водних ресурсів наказу Міністерства екології та природних ресурсів України № 103 не існувало на час виникнення спірних правовідносин, тому суд вважає неприйнятними висновки Регіонального офісу водних ресурсів про накладення спірної земельної ділянки на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м водного об'єкта Бузький лиман саме на момент відведення земельної ділянки у 2009 році.
Водночас під час встановлення обставин щодо належності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману судом враховано наступне.
В ст. 19 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - відведення спірної земельної ділянки в оренду) передбачено, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
За ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Також згідно з положеннями ст. 4 Водного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 60 Земельного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Вказані положення ЗК кореспондують з положеннями ч. 1-3 ст. 88 ВК України.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
У відповідності до положень ст. 62 Земельного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.
За ст. 90 Водного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування.
В ч. 1, 3 і 4 ст. 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Отже, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування могли передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і могла використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (ч. 1 ст. 90 ВК України; абзац 4 п. 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).
У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (ч. 4 ст. 88 ВК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг" N 2740-VI від 2 грудня 2010 року).
На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року N 486).
Розмір і межі прибережної захисної смуги, зокрема, навколо морських лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації (ч. 3 ст. 60 ЗК України).
Як вбачається матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФОП Тараненко А.А. загальною площею 0,2416 га, вказана земельна ділянка відводилась за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, - площею 0,2335 га та за рахунок земель водного фонду площею 81 кв.м, для обслуговування нежитлових приміщень (склад рятувальних засобів, службове приміщення, споруди) по Варварівському спуску, 1/4, в Заводському районі м. Миколаєва.
Тобто, виходячи з наведеного, до складу орендованої земельної ділянки входила частина 81 кв.м земель водного фонду.
Відповідно до схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду, остання знаходиться в межах м. Миколаєва, в межах законодавчо визначеної ширини прибережної двокілометрової смуги прибережної захисної смуги Бузького лиману, в межах земельної ділянки встановлені водоохоронні зони. Зазначене підтверджується планом меж зони дії обмежень в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (а. с. 199-203 т. 2).
Поряд з цим, як з'ясовано судом, окремих рішень щодо затвердження документації із землеустрою про затвердження проєктів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалось, відповідний окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги Бузького лиману не розроблявся.
Однак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 310/5834/13-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 495/4980/21.
Відповідно до п. 10, 12 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови. У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронної зони забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод з використанням балок, кар'єрів, струмків тощо. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов'язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що законодавство, чинне на момент прийняття оскаржуваного рішення міськради про відведення спірної земельної ділянки, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів саме з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості, а не на підставі відповідного проекту. Саме таке застосування положень ст. 60 ЗК і ст. 88 ВК України наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 при визначенні меж прибережної смуги.
В ч. 1 ст. 110 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент відведення спірної земельної ділянки) передбачено, що на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.
В даному випадку в проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду містяться обмеження у її використанні, зокрема, обмеження типу 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, щодо земель водного фонду площею 81 кв.м.
Разом з тим, як вказує прокурор з посиланням на дані Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, про що до позову надані відповідні кольорові викопіювання, спірна земельна ділянка розташована впритул до урізу води. Також в акті обстеження від 08.11.2024, проведеного департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради, вказано, що спірна земельна ділянка розміщена впритул до урізу води Бузького лиману. При цьому прокурор з посиланням на відомості Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру вказує, що найбільш віддалена межа спірної ділянки від урізу води дорівнює 30-70 метрів.
Наразі, як вже зазначалось вище, спірна земельна ділянка відводилась за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, - площею 0,2335 га та земель рахунок земель водного фонду площею 81 кв.м.
Відтак, виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що відведення спірної земельної ділянки відбулось частково за рахунок ділянки прибережної захисної смуги Бузького лиману. Натомість доводи прокурора про розташування спірної земельної ділянки всією своєю площею в межах 100-метрової прибережної захисної смуги лиману не узгоджується з чинними на момент відведення спірної земельної ділянки нормами законодавства, які не містили саме такого визначення прибережної смуги. Адже норма в ст. 88 ВК України та в ст. 60 ЗК України про 100-метрову прибережну захисну смугу водного об'єкту у межах населеного пункту з'явилась лише згідно із Законом України № 711-IX від 17.06.2020, однак останній в даному випадку не може бути застосований до спірних правовідносин, що виникли у 2009 році.
Таким чином, суд доходить висновку, що спірна земельна ділянка площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 лише частково була сформована за рахунок прибережної захисної смуги Бузького лиману. Про відповідні обмеження щодо використання орендарем земельної ділянки вказано в проекті землеустрою. Іншого матеріали справи не містять та прокурором не доведено відведення спірної земельної ділянки всією площею за рахунок прибережної захисної смуги лиману. Застосування змін в законодавстві, що відбулись в подальшому після відведення земельної ділянки в оренду, до спірних правовідносин саме на час відведення земельної ділянки суперечить ст. 58 Конституції України.
Поряд з наведеним судом критично оцінюються доводи прокурора про те, що відповідно до ч. 2 ст. 124, ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент відведення земельної ділянки) передача спірної земельної ділянки в оренду мала здійснюватися за результатами проведення земельних торгів з огляду на таке.
Так, за приписами ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 509-VI від 16.09.2008, що діяла на момент відведення земельної ділянки) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами
другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Також за ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції Закону № 509-VI від 16.09.2008, що діяла на момент відведення земельної ділянки) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з
розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, крім випадків відмови власника розташованого на земельній ділянці нерухомого майна від її викупу або укладення договору оренди.
При цьому на момент відведення спірної земельної ділянки в оренду ФОП Тараненко А.А. на земельній ділянці були розташовані об'єкти нерухомості, що перебували у власності Тараненко А.А. та право власності на які було зареєстровано 10.09.2008.
До того ж слід зазначити, що в ч. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву № 509-VI від 16.09.2008, який набрав чинності 14.10.2008 та яким були внесені зміни до ч. 2 ст. 124, ст. 134 Земельного кодексу України щодо продажу права оренди на земельних торгах, було встановлено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.
В даному випадку рішення Миколаївської міської ради від 03.03.2007 №11/31, яким було надано дозвіл ФОП Тараненко А.А. для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2800 кв.м, з метою передачі її в оренду, на строк оренди майна до 11.09.2016, для обслуговування орендованих приміщень на Варварівському узвозі, 1-а, зберігало чинність на момент затвердження проекту землеустрою щодо відведення ФОП Тараненко А.А. спірної земельної ділянки в оренду.
Відтак, вищенаведені положення ч. 2 ст. 124, ст. 134 Земельного кодексу України щодо продажу права оренди на спірну земельну ділянку на земельних торгах не підлягали застосуванню під час відведення спірної земельної ділянки в оренду ФОП Тараненко А.А.
Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Як випливає зі змісту позовної заяви, підставою позовних вимог прокурора є факт неправомірного розпорядження Миколаївською міською радою спірною земельною ділянкою, оскільки останньою не враховано, що до складу вказаної земельної ділянки входить частина прибережної смуги, що відноситься до земель водного фонду, та подальша передача вказаної земельної ділянки органом місцевого самоврядування в оренду фізичній особі-підприємцю всупереч діючого законодавства.
Суд зазначає, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 117; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 124; від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, пункт 105).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також у постанові Верховного суду від 22.06.2022 у справі № 676/1795/20 сформульовано висновок про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).
Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення непов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Прокурор у позовній заяві наголошує, що Миколаївська міська рада незаконно розпорядилася спірною земельною ділянкою, надавши її в оренду ФОП Тараненко А.А. за оспорюваним договором оренди, оскільки спірна земельна ділянка накладається на прибережну захисну смугу, а тому не могла бути передана в оренду для обслуговування нежитлових приміщень, у т.ч. Капацині М.В. Таким чином, аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує такий позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як визнання незаконними і скасування пунктів 17, 17.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 04.09.2009 №36/56, якими затверджено проект відведення та надано в оренду строком на 25 років фізичній особі-підприємцю Тараненко Аллі Анатоліївні земельну ділянку площею 2416 кв. м для обслуговування нежитлових приміщень за адресою: Варварівський спуск, 1/4 у місті Миколаєві; визнання недійсним договору оренди землі від 17.03.2010, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 30.05.2018 №26429442); визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 10.09.2008 серії САС №228672 на будівлю складу, який складається з однієї основної будівлі літ. А площею 56,9 кв.м, службових будівель та споруд по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.11.2017, укладеного між Тараненко А.А. та Капациною М.В., зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи (запис №23161250 від 02.11.2017); зобов'язання фізичної особи - підприємця Капацини Миколи Васильовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) знести (демонтувати) огорожу та звільнити ділянку від металевих конструкцій (понтонів); зобов'язання фізичної особи - підприємця Капацини Миколи Васильовича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013.
Отже, заявлені прокурором вимоги спрямовані на повернення спірної земельної ділянки у розпорядження територіальної громади міста Миколаєва.
Наразі в даному випадку щодо ефективності обраного прокурором способу захисту порушеного права суд зазначає, що в контексті стверджуваного прокурором порушення обраний ним спосіб захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельної ділянкою шляхом визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення міської ради є неефективним. Адже задоволення позовної вимоги про визнання незаконними і скасування пунктів рішення Миколаївської міськради вже після їх виконання (реалізації), а саме після укладення на їх підставі договору оренди, не може призвести до захисту / поновлення прав на земельну ділянку, тобто такі позовні вимоги не є ефективним способом захисту права.
За таких обставин оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування. Зазначені правові висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 18.08.2021 у справі №910/6701/20, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, від 08.11.2022 у справі №910/18853/21, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22, від 26.06.2024 у справі №904/4993/20.
Водночас з огляду на встановлення судом саме часткового накладення спірної земельної ділянки на частину прибережної захисної смуги Бузького лиману, суд вважає, що заявлені прокурором вимоги є неспівмірним по відношенню до відповідача-3, оскільки в даному випадку предметом спору фактично є лише частина земельної ділянки, яка відносилась на час прийняття оскаржуваного рішення до прибережної захисної смуги, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-3 права оренди на всю земельну ділянку площею 2416 кв.м.
Як звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (у спорі про накладення частини земельної ділянки на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця»), не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Також, на думку суду, прокурором, хоча й заявлено позов про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, водночас у позовній заяві прокурор застосовує окремий спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсним правочину - договору оренди, що не узгоджується з нормами ЦК.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зауважила, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову - відсутність у позивача з відповідачем договірних відносин. В іншому разі захист порушеного права власності здійснюється за допомогою зобов'язально-правових способів.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20, у разі використання орендарем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню орендодавець має право звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі, протягом строку дії договору оренди землі (та існування обумовленого таким договором обов'язку виконувати зобов'язання щодо цільового використання земельної ділянки). При цьому, як випливає зі змісту вказаної постанови ВП ВС, у разі наявності між сторонами договірних відносин відповідне оспорення договору не може розглядатися як негаторний позов, а належить до зобов'язально-правових способів захисту.
У Постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 року у справі № 761/12692/17 зроблено наступний правовий висновок: «Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов)».
В той же час, як вбачається з позовної заяви прокурора, ним заявлена наступна вимога: «Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 17.03.2010, зі змінами та доповненнями, зі скасуванням державної реєстрації права оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис від 30.05.2018 №26429442)». При цьому, у запереченнях на заяви відповідачів про застосування позовної давності, прокурор стверджує, що така позовна вимога - є негаторним позовом. Отже, для оспорення договору оренди землі від 17.03.2010 прокурором обрано неправильний спосіб захисту (замість рецисорного позову заявлено негаторний), що є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Також суд зауважує, що на підставі рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 25.04.2018 №487/540/18, яке набрало законної чинності, право оренди на спірну земельну ділянку було визнано за ОСОБА_2 .
Як вбачається зі змісту вказаного рішення, у зв'язку з відчуженням 02.11.2027 ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі складу за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_3 в той же день ОСОБА_1 нотаріально відмовилась від подальшої оренди земельної ділянки площею 0,2416 га за вказаною адресою на користь ОСОБА_2 . 21.11.2017 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївської міської ради щодо переоформлення земельної ділянки та внесення змін до договору оренди землі №7536 від 17.03.2010 року шляхом укладення додаткової угоди №1 до вище вказаного договору оренди землі про заміну сторони в зобов'язанні. Проте, міською радою не прийнято будь-якого рішення щодо внесення змін до договору оренди на спірну земельну ділянку. У зв'язку з наведеним судом визнано за ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 17.03.2010 року, зареєстрованого у Миколаївській міській ради, запис у книзі реєстрації договорів оренди №7536 від 26.04.2010 року.
У статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, встановлений судом факт набуття ОСОБА_2 права оренди земельної ділянки, визначеної умовами договору оренди землі від 17.03.2010 року, зареєстрованого у Миколаївській міській ради, запис у книзі реєстрації договорів оренди №7536 від 26.04.2010 року, є преюдиціальним у даній справі.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII). В основі принципу юридичної визначеності як одного з істотних елементів принципу верховенства права лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися.
На думку суду, вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права оренди за ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з огляду на чинне судове рішення про визнання за вказаною особою права оренди на спірну земельну ділянку.
Стосовно вимог прокурора в частині усунення перешкод у користуванні і розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності від 10.09.2008 серії НОМЕР_2 на нежитлову будівлю складу АДРЕСА_1 , з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи суд зауважує наступне.
В обґрунтування вказаних вимог прокурор вказує про відсутність підстав для оформлення права власності на об'єкти нерухомості за ОСОБА_1 та з огляду на скасування рішення суду, яким було визнано право власності на об'єкти нерухомості за ОСОБА_4 .
При цьому суд зауважує, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2008 про задоволення позову про визнання права власності за ФОП Тараненко А.А. на нежитлові приміщення складу за адресою: АДРЕСА_1 , було чинним на момент видачі Тараненко А.А. свідоцтва про право власності від 10.09.2008 серії НОМЕР_2 . Вказане судове рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2009 за касаційним поданням прокуратури, тобто після здійснення реєстрації права власності на об'єкти нерухомості за ФОП Тараненко А.А.
Також за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нерухоме майно - нежитлова будівля складу площею 56,9 кв.м по АДРЕСА_1 , яке раніше належало Тараненко А.А. на підставі свідоцтва про право власності серії від 10.09.2008 серії НОМЕР_2 , перебуває у власності Капацини М.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єкти цих прав.
Отже, на момент звернення прокурора до суду із заявленим позовом у ФОП Тараненко А.А. на праві власності відсутні об'єкти нерухомості, на які оформлялось оспорюване свідоцтво про право власності.
При цьому судом критично оцінюються доводи прокурора про те, що оскільки правова підстава для видачі правовстановлюючого документу товариству відсутня, на спірній земельній ділянці будь-які об'єкти нерухомого майна не розміщено, у тому числі й самочинно збудована відповідачем-2 будівля складу, то існує об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії від 10.09.2008 серії НОМЕР_2 на об'єкт нерухомості (склад). Наразі прокурором не доведено у чому полягає об'єктивна необхідність у визнанні недійсним і скасуванні свідоцтва про право власності серії від 10.09.2008 серії НОМЕР_2 на об'єкт нерухомості (склад).
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі знищення майна. Аналогічно, відповідно до ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Можливість і порядок державної реєстрації припинення права власності на об'єкт у зв'язку з його знищенням передбачені п. 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015.
Тобто, у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру. Аналіз зазначених вище норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.
Водночас слід зауважити, що прокурором не доведено належними і допустимими доказами факт знищення будівлі складу.
Так, з урахуванням суті заявленого прокурором негаторного позову, суд зауважує, що відповідачем у такому позові має бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Натомість ФОП Тараненко А.А. на момент пред'явлення прокурором позову жодних перешкод у розпорядженні міською радою спірною земельною ділянкою не здійснює, оскільки не володіє об'єктами нерухомості, що розташовані на спірній земельній ділянці, а також не орендує таку земельну ділянку. Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними заявлені прокурором вимоги про усунення перешкод у користуванні і розпорядження земельною ділянкою територіальної громади міста Миколаєва до ФОП Тараненко А.А.
Щодо вимог прокурора про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.11.2017, укладеного між Тараненко А.А. та Капациною М.В., зі скасуванням державної реєстрації права власності та із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та реєстраційної справи (запис №23161250 від 02.11.2017) слід зазначити наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, вказані вимоги прокурор обґрунтовує тим, що в силу ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 не набула право власності на нежитлову будівлю складу, як того вимагає ст. 328 ЦК України, а, отже, на думку прокурора, вона не мала права розпоряджатись нею, у тому числі продавати ОСОБА_2 . Таким чином, прокурор вважає, що укладений між Тараненко А.А. та Капациною М.В. договір купівлі-продажу від 02.11.2017 згідно зі ст. 21, ч.ч. 1, 2 ст. 203, ст. 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.
З огляду на вказане обґрунтування позовних вимог прокурором положеннями ст. 376 ЦК України, суд зауважує, що згідно з висновками в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) у певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
У даній справі прокурор, пославшись на положення статті 376 ЦК України, кваліфікував спірну нежитлову будівлю як самочинно побудовану.
Як вказано в пунктах 112, 113, 125 вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що визначальними обставинами для встановлення подібності справ № 263/18985/19 та № 916/1174/22 є (1) наявність самочинного будівництва, на яке (2) неправомірно зареєстровано право власності. Спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна вирішується виключно відповідно до статті 376 ЦК України, тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги, заявлені прокурором у цій справі в частині усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу зі скасування державної реєстрації права власності Капацини М.В. є неналежними, оскільки не забезпечують відновлення порушених прав територіальної громади міста Миколаєва, тому в їх задоволенні слід відмовити.
Також, на думку суду, доводи прокурора щодо фактичного знищення складу (як речі матеріального стану) не обумовлюють припинення права власності ОСОБА_2 на нього саме в контексті стверджуваного порушення з метою захисту права користування та розпорядження територіальної громади міста Миколаєва спірною земельною ділянкою в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману.
При цьому суд вважає нерелевантними посилання прокурора на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22, оскільки вказані висновки ВП ВС зроблені у спорі щодо самовільного зайняття особою земельної ділянки, тоді як обставини даної справи не стосуються самовільного зайняття відповідачем-3 спірної земельної ділянки.
Так, у постанові ВП ВС від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц наголошено, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
Як вже зазначалось вище, позовні вимоги прокурора спрямовані на захист права користування та розпорядження територіальної громади міста Миколаєва спірною земельною ділянкою в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману, а тому визначальним є з'ясування факту встановлення відповідачем-3 споруд та огорожі на спірній частині земельної ділянки.
Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Відповідно до частин 2, 3 цієї статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно зі статтею 61 Земельного кодексу України, статтею 89 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент пред'явлення прокурором позову) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно зі статтею 62 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент пред'явлення прокурором позову) у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів; ґ) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється влаштування огорож або інших конструкцій, що перешкоджають доступу громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах, крім випадків, передбачених законом. Такі огорожі або інші конструкції демонтуються їхніми власниками протягом десяти днів після одержання письмової вимоги місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. У разі невиконання такої вимоги зазначені огорожі або інші конструкції демонтуються за рішеннями місцевої державної адміністрації чи виконавчого органу сільської, селищної чи міської ради. Видатки відповідного місцевого бюджету, пов'язані з демонтажем зазначених огорож або інших конструкцій, відшкодовуються їхніми власниками.
В ст. 90 Водного кодексу України вказано, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об'єктів, об'єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об'єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: 1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів; 2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; 3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу; 4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; 5) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Отже, споруди та об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі уздовж річок, навколо водойм та на островах, які не відповідають встановленим режимам господарювання та не можуть експлуатуватись без порушення режиму, визначеного законодавством, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Водночас прокурор не надав суду належних та допустимих доказів, на підставі яких можна достовірно встановити обставини розміщення відповідачем-3 будівельних матеріалів та огорож саме в частині прибережної захисної смуги, а тому суд вважає безпідставними вимоги прокурора про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання відповідача-3 ФОП Капацини М.В. знести (демонтувати) огорожу та звільнити земельну ділянку від будівельних матеріалів.
Щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог прокурора про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов'язання ФОП Капацини М.В. повернути спірну земельну ділянку суд зазначає наступне.
В даному випадку в проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду згідно з ч. 1 ст. 110 Земельного кодексу України (в редакції, чинній не момент відведення спірної земельної ділянки) були встановлені обмеження у її використанні, зокрема, обмеження типу 01.05.02 - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, щодо земель водного фонду площею 81 кв.м.
Так, за ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України (в чинній редакції на момент пред'явлення позову) межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.
Згідно з ч. 14 ст. 79-1 Земельного кодексу України (в чинній редакції на момент пред'явлення позову) наявність обмежень у використанні земель, у тому числі червоних ліній, в межах земельної ділянки, що формується для обслуговування існуючого об?єкта нерухомості (будівлі, споруди), не перешкоджає її формуванню та визначенню її цільового призначення для потреб, пов'язаних із функціонуванням зазначеного об'єкта з дотриманням встановлених обмежень щодо використання земельної ділянки.
Отже, вказане свідчить, що на теперішній час наявність обмежень у використанні вже сформованої земельної ділянки не суперечить діючому законодавству та не має наслідком повернення орендарем всієї земельної ділянки.
Матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем-3 - заборон, які встановлені ст. 61, 62 Земельного кодексу України, щодо спірної земельної ділянки в частині, яка обмежена у використанні щодо земель водного фонду, якою є прибережна захисна смуга. До того ж прокурором не надано до позову доказів того, що відповідачем-3 здійснено будь-які дії на відповідній частині спірної земельної ділянки (площею 81 кв.м земель водного фонду), які б свідчили про: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об'єктів фізичної культури і спорту, які не є об'єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; є) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відтак, на думку суду, пред'явлена прокурором вимога про повернення до комунальної власності сформованої земельної ділянки, право оренди на яку визнано за відповідачем-3 за рішенням суду, не може бути задоволена. Водночас слід зауважити, що навіть за наявності відповідних підстав така вимога могла бути задоволена тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу. Адже, судом відхилені доводи прокурора про повне накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу.
До того ж повернення спірної земельної ділянки в її теперішніх межах призведе до того, що відповідач-3 буде позбавлений права оренди не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладалась на прибережну захисну смугу, а й на ту частину земельної ділянки, яка не відносилась до прибережної захисної смуги на момент відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2 і не може бути оспореною з наведених прокурором підстав. Так, як вже зазначалось вище, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 звертала увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.
Щодо доводів прокурора про дотримання принципів правомірного втручання у право відповідача-3 на мирне володіння спірною земельною ділянкою суд зауважує наступне.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів».
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 14.05.2013 р. у справі Н.К.М. проти Угорщини зазначив, що ті, хто діє добросовісно на підставі закону, не повинні бути розчаровані в своїх законних очікуваннях без конкретних і переконливих причин.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "ПайнВеліДевелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії» зазначено, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту “правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. “Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди) є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.
Отже, оскільки право оренди є об'єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, то в даному випадку заявлені прокурором вимоги розцінюються судом як втручання в таке право.
Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Ст. 1 Протоколу гарантує кожному майнове право - право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу ст. 1. Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави-учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності, повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми (рішення “Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року).
Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном), у рішенні “Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів». Говорячи про “закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Щодо дотримання державою “справедливого балансу» при втручанні у право на мирне володіння майном, суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення “суспільного інтересу» та з дотриманням “справедливого балансу».
У рішенні “East/WestAllianceLimited» проти України» (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: “…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити “справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…»
Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати “справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.
Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.
У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв'язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення “суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 916/2791/13 зазначила, що, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:
1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача, як її орендаря, на мирне володіння майном останнього;
2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету;
3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті.
Щодо першого питання, то, на думку суду, прокурор від імені держави здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача-3 як орендаря на мирне володіння майновим правом (право оренди) шляхом звернення до суду з метою захисту інтересів територіальної громади.
Стосовно другого питання, суд вважає, що в даному випадку прокурор, звертаючись із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою, що направлена на повернення вказаної земельної ділянки і позбавлення відповідача-3 права її орендувати, не переслідує легітимну мету, відповідач-3 у встановленому законом порядку набув таке право, порушення норм діючого законодавства з боку відповідача-3 відсутні, прокурором протилежне не доведено.
По-третьому питанню, суд вважає, що заявлені прокурором вимоги не є пропорційними визначеній меті.
Так, предметом спору фактично є частина земельної ділянки, яка накладається на прибережну захисну смугу Бузького лиману, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-3 права оренди на всю земельну ділянку площею 2416 кв.м.
Наразі, суд вважає, що застосований прокурором захід становитиме для відповідача-3 надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його з наслідками, які можуть настати для власника земельної ділянки - територіальної громади міста Миколаєва у разі можливого задоволення їх судом. Так, внаслідок задоволення позовних вимог прокурора відбудеться повернення земельної ділянки у розпорядження відповідача-1 у такому ж вигляді, як вона існувала на момент передачі її в оренду.
Враховуючи те, що даний спір викликаний, за ствердженням прокурора, саме допущенням помилок з боку держави та органів місцевого самоврядування більше ніж 15 років тому під час відведення спірної земельної ділянки в оренду, суд зауважує про необхідність дотримання принципу "належного урядування".
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70, 71 рішення).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).
З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
В даному випадку з огляду на обставини даної справи, суд вважає, що непропорційним є виправлення допущеної помилки з боку відповідних органів під час відведення спірної земельної ділянки в оренду за рахунок ФОП Капацини М.В., який покладався на легітимність добросовісних дій таких органів і користується цією земельною ділянкою близько 8-и років після набуття права оренди.
Щодо заяв відповідачів про наявність підстав для застосування позовної давності суд зауважує, що до заявленого прокурором позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення. Такі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 34 постанови від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 суд наголосив, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, у такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам учасників спору, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті аргументів учасників справи, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури.
З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора, пред'явленого в інтересах держави, відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору не підлягають відшкодуванню відповідачами.
Що стосується заходів забезпечення позову, застосованих згідно з ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Згідно з ч. 9, 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.
Викладене свідчить, що скасування заходів забезпечення позову можливо лише в таких випадках:
- у разі закінчення провадження у справі з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову, або шляхом закриття провадження у справі чи залишенням позову без розгляду;
- у випадку повного виконання рішення суду у разі задоволення позову;
- у разі, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову.
З огляду на те, що судовим рішенням у даній справі відмовлено в задоволенні позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання звільнити та повернути земельну ділянку, господарський суд на підставі положень ст. 145 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку щодо необхідності скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду від 19.05.2025 у даній справі, а саме про скасування заборони суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - будівлі складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4, у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаних об'єктів, у тому числі внаслідок їх поділу чи об'єднання; скасування заборони фізичній особі - підприємцю Капацині Миколі Васильовичу укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4, у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, а також проведення на ділянці будь-яких будівельних робіт.
Керуючись ст.ст. 129, 145, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; e-mail: orgpredstavn@myk.gp.gov.ua; код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави до Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573), фізичної особи-підприємця Тараненко Алли Анатоліївни ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) та фізичної особи-підприємця Капацини Миколи Васильовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення міськради, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу зі скасуванням державної реєстрації права власності, звільнення та повернення земельної ділянки - відмовити.
2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.05.2025 року у справі №915/156/25, а саме: скасувати заборону суб'єктам державної реєстрації прав, які уповноважені відповідно до законодавства України, проводити реєстраційні дії щодо об'єкту нерухомого майна - будівлі складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4, у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013 або проводити зміни в будь-який інший спосіб в Державному реєстрі прав, вчиняти реєстраційні дії відносно вказаних об'єктів, у тому числі внаслідок їх поділу чи об'єднання; скасувати заборону фізичній особі - підприємцю Капацині Миколі Васильовичу ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) укладати договори, вчиняти інші правочини щодо об'єктів нерухомого майна - складу площею 56,9 кв.м по вул. Варварівський спуск, 1/4, у місті Миколаєві та земельної ділянки площею 2416 кв.м з кадастровим номером 4810136300:05:001:0013, а також проведення на ділянці будь- яких будівельних робіт.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 07.11.2025 року з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці 11.10.2025.
Суддя Л.М. Ільєва