18 серпня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1015/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С.Степановій
за участю представників:
від прокуратури - Григорян Е.Р.,
від позивача - Нестеренко І.В.,
від відповідача - Демченко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради до фізичної особи-підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання знести самочинно збудовану нежитлову будівлю та про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю, -
Керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області до фізичної особи-підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни про усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності та зобов'язання відповідача знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за № 1523589548108, обґрунтовуючи позов наступним.
Так, прокурор зазначає про незаконність реєстрації за Сорочкіною Т.В. права власності на об'єкт нерухомості, про що прокуратуру було повідомлено листом виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 02.08.2022 за № 21/02-34/1862 щодо вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру.
Як вказує прокурор з посиланням на вищевказаний лист, 29.04.2022 фізична особа-підприємець Сорочкіна Т.В. звернулась до Южноукраїнської міської ради з заявою на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво та обслуговування магазину за адресою: бульвар Мрій (Курчатова), 5а, м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, яке перебуває у приватній власності останньої. За результатами розгляду заяви ФОП Сорочкіної Т.В. Южноукраїнською міською радою 28.07.2022 прийнято рішення № 1086 «Про відмову ФОП Сорочкіній Т.В. у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво та обслуговування магазину за адресою: АДРЕСА_1 ». Рішення міської ради про відмову мотивовано тим, що на вказаний об'єкт нерухомості відсутні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та рішення про присвоєння поштової адреси магазину. Зазначена земельна ділянка надавалася ФОП Сорочкіній Т.В. для розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності. За вказаним фактом Вознесенською окружною прокуратурою 10.08.2022 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022152040000042 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України та встановлено, що рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 24.02.2011 № 119 попередньо погоджено підприємцю Сорочкіній Т.В. розміщення стаціонарної малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності - кіоску біля будинку № 5 по бульвару Мрій (Курчатова). Пунктом 2 зазначеного рішення надано ФОП Сорочкіній Т.В. дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для укладання договору особистого строкового сервітуту. В подальшому рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 29.12.2011 № 431 дозволено підприємцю Сорочкіній Т.В. розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Мрій (Курчатова) терміном на 5 років. Вказаним рішенням також затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0090 га для укладання договору особистого строкового сервітуту ФОП Сорочкіній Т.В. для комерційного використання під розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Мрій (Курчатова), за рахунок земель державної власності, які не надані у власність або користування у місті Южноукраїнську.
Також прокурор зазначає, що між Южноукраїнською міською радою та ФОП Сорочкіною Т.В. був укладений договір про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.03.2012, який зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 00002 від 30.03.2012. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору особистий строковий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки державної власності, яка не надана у власність або користування у місті Южноукраїнську Миколаївської області, в інтересах сервітуарія на право розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів згідно з планом меж сервітуту (додаток до договору, який є невід'ємною частиною договору), загальною площею 0,0090 га, цільове призначення земельної ділянки - для комерційного використання, яка розташована в районні магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова у місті Южноукраїнську. Актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.03.2012 ФОП Сорочкіна Т.В. отримала у платне користування строком на 5 років для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів по бульвару Мрій (Курчатова) в районі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у м. Южноукраїнську, Миколаївської області - земельну ділянку, площею 0,0090 га. Вказаним договором встановлено строковий особистий сервітут строком на 5 років. По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку оформляється додатковою угодою. Вказаним договором не передбачалося здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці.
За ствердженням прокурора, в подальшому ФОП Сорочкіній Т.В. у 2011 році КП «Архітектурно-проектним бюро» за № ПР-047-09-11 видано паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності загальною площею 56,87 кв.м. Згідно заяви ФОП Сорочкіної Т.В. від 30.01.2013 вимоги паспорту прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності виконанні у повному обсязі. При цьому прокурор, із посиланням на п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, зазначає, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Відтак, прокурор вважає, що у розумінні статті 181 ЦК України, тимчасова споруда є рухомим майном, а не нерухомістю, яка повинна бути пов'язана фундаментом із землею, та відповідно, права на тимчасову споруду не підлягають державній реєстрації, як права на об'єкти нерухомості (ч. 1 ст. 182 ЦК України). Також прокурор зазначає, що ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Прокурор, посилаючись на відповідь Южноукраїнської міської ради № 12/02-34/2922 від 04.12.2023, зазначає, що ОСОБА_1 з заявами до міської ради щодо продовження строку дії договору особистого строкового сервітуту, з моменту його закінчення, не зверталася, додаткові угоди між сторонами не укладалися. За фактичне використання земельної ділянки (плата за встановлення земельного сервітуту) ОСОБА_1 здійснювала оплату (платіжне доручення № 534 від 28.12.2020 у сумі 1810,85 грн. (борг за 2016 рік), платіжне доручення № 535 від 28.12.2020 в сумі 621,04 грн. (борг за 2017 рік), платіжне доручення № 536 від 28.12.2020 у сумі 2099,20 грн. (борг за 2018 рік), платіжне доручення № 537 від 28.12.2020 у сумі 2671,70 грн. (борг за 2019 рік), платіжне доручення № 538 від 28.12.2020 у сумі 2671,70 грн. (борг за 2020 рік)).
За ствердженням прокурора, станом на 30.03.2017 строк дії зазначеного договору закінчився. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 30.03.2018 рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагарем Геннадієм Йосиповичем (індексний номер 40474033 від 04.04.2018) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Сорочкіною Т.В. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, розташовану по бульвару Мрій, 5а (Курчатова), в м. Южноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області. Згідно з відомостями Державного реєстру підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості стали: технічний паспорт, серія та номер: 48 КО від 01.09.2017, виданий виробничо-комерційним приватним підприємством «ДЕЛЕН», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році; технічний опис об'єкта нерухомого майна від 01.09.2017 № 48 КО, складений станом на 01.09.2017 виробничо-комерційним приватним підприємством «ДЕЛЕН»; довідка (витяг з господарської книги) від 23.11.2017 № 568/02-90-20, видана Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області. Інші документи, які би послугували підставою для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна (з відкриттям розділу), реєстратором не зазначені.
Також прокурор зазначає, що 17.10.2023 дізнавачем із залученням начальника відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради та заступника начальника відділу містобудування і архітектури Южноукраїнської міської ради проведено огляд володіння особи, а саме: будівлі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з прилягаючою територією, за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було зафіксовано вказаний об'єкт, який за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з цоколем, дахом та стінами. Зовнішнім оглядом будівлі встановлено, що остання перебуває у стані експлуатації, через скло вікон спостерігається наявність світла в середині приміщення, котре по периметру містить полиці з предметами побутової хімії. Відповідно до інформації виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради за № 12/02-34/1904 від 25.07.2023 наданої на запит дізнавача СД ВП № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області вбачається, що рішення про присвоєння адреси по бульвару Мрій (Курчатова), 5а в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області не приймалося та відповідні документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкта відсутні. Також 30.08.2023 за № 53/5-6503ВИХ-23 на адресу Державної інспекції архітектури та містобудування окружною прокуратурою скеровано запит щодо надання інформації з приводу отримання Сорочкіною Т.В. відповідних дозвільних документів для здійснення будівництва та введення в експлуатацію вказаного об'єкта нерухомого майна. Згідно відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування від 12.09.2023 за № 1548/05/18-23 вбачається, що у розпорядженні останніх не виявлено документів, запитуваних у листі.
Прокурор вказує, що за результатами камеральної перевірки проведеної за листом Вознесенської окружної прокуратури від 25.08.2023 № 53/5-6398ВИХ-23, Міністерством юстиції України у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагарем Г.Й. встановлено, що державну реєстрацію права власності на магазин в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог ст.ст. 3, 10, 23 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пунктів 12, 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, а саме: за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. Наказом Міністерства юстиції України № 3806/5 від 01.11.2023 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Геннадія Йосиповича» державному реєстратору виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагару Г.Й. анульовано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відтак, на думку прокурора, право власності на магазин в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 набуто на підставі незаконного рішення державного реєстратора, що є підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом подання позовної заяви про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості - магазин в АДРЕСА_1 .
За ствердженням прокурора, спірний об'єкт нерухомості збудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи, і без належно затвердженого проекту порушує вимоги закону та умови укладеного договору та вважається самочинним будівництвом згідно із нормами частини 1 статті 376 ЦК України. Відповідно до положень статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Як вказує прокурор, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц). Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 ЗК України).
Як вказує прокурор, відповідно до підпункту є пункту 4.4 договору про встановлення особистого строкового сервітуту передбачено, що серветуарій зобов'язаний після закінчення терміну договору припинити використання і повернути частину земельної ділянки, на якій встановлено особистий сервітут, в попередньому стані. Разом з тим, прокурор стверджує, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 на час будівництва магазину ОСОБА_1 не виділялась та у користування не надавалась. Питання про присвоєння адреси земельній ділянці по АДРЕСА_1 не розглядалося та дозвільні документ на її забудову не видавалися. В Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку «Місце знаходження об'єкта: АДРЕСА_1 документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не виявлено.
Відтак, на думку прокурора, ОСОБА_1 здійснила будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а торгівельний магазин не введено в експлуатацію у визначеному законом порядку. Окрім того, всупереч умовам договору про встановлення особистого строкового сервітуту будівництво ОСОБА_1 магазину здійснено на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цієї мети. Зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 будь-яких право встановлювальних документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , з огляду на відсутність відповідного дозволу на будівництво, нежитлова будівля загальною площею 63,6 кв. м є об'єктом самочинного будівництва.
Прокурор, посилаючись на правові висновки, наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 та постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19, зазначає, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Частинами 3-5 статті 376 ЦК України, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, прокурор вважає, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно, порушуючи право власності територіальної громади міста Южноукраїнська на земельну ділянку, яка передавалась їй Южноукраїнською міською радою з метою укладання договору особистого строкового сервітуту для комерційного використання під розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по АДРЕСА_1 , з правом розміщення на ній лише нестаціонарної, тимчасової торгівельної споруди.
Наразі прокурор зазначає, що оскільки спірний об'єкт нерухомості, збудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та реєстрація права власності на яку проведено не у спосіб, передбачений статтею 376 ЦК України, а тому є самочинним будівництвом, відповідно найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави є усунення перешкод власнику, тобто територіальній громаді в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення (демонтажу) об'єкту самочинного будівництва.
Відтак, прокурор з посилання на правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначає, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення (демонтаж) самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно
Крім того, прокурор також посилається на правову позицію, що викладена у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 442/302/17, від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 27.10.2021 № 202/7377/16-ц та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 19.03.2024 у cправі № 915/1439/21, згідно якої застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.
Щодо представництва прокурором інтересів держави суді прокурор з посиланням на ст. 13 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України зазначає наступне.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень інтересів держави. Так прокурор зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: законності будівництва та набуття права власності на самочинно збудовану нежитлову будівлю за адресою: м. Южноукраїнськ, бульвар Мрій (Курчатова), 5а за рахунок земель територіальної громади міста Южноукраїнська, Вознесенського району, Миколаївської області які для такої мети не відводились. Адже, як стверджує прокурор, зведення та набуття права власності на об'єкти самочинного будівництва за відсутності дозвільних документів та без введення в експлуатацію на земельній ділянці, яка в силу положень Основного Закону є власністю Українського народу в цілому та територіальної громади зокрема, суспільним інтересам не відповідає
Пред'явлення прокурором даного позову в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради обґрунтовано таким.
Згідно з частиною 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Зі змісту положень статті 12 ЗК України вбачається, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок відноситься до повноважень міської ради. Відповідно до статті 80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності. Згідно зі статтею 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
З огляду на зазначене вище, прокурор зазначає, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є Южноукраїнська міська рада як власник земельної ділянки, належної територіальній громаді міста Южноукраїнська, на якій самочинно зведено та незаконно зареєстровано нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .
Як зазначає прокурор, Вознесенською окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено запит від 10.10.2023 за № 53/5-7470вих-23 до Южноукраїнської міської ради, в якому міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення під час використання ФОП Сорочкіною Т.В. земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також запитано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами. Крім того, як повідомляє прокурор, на факт самочинного будівництва вказувалось в іншому запиті прокурора від 28.11.2023 за № 53/5-8564вих.-23, який скеровувався на адресу Южноукраїнської міської ради при з'ясуванні наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором.
Однак, як зазначає прокурор, Южноукраїнська міська рада листом від 13.10.2023 за № 21/02-34/2537 повідомила, що звернення до суду щодо скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості у АДРЕСА_1 , визнання права власності на самочинно збудоване приміщення магазину з компенсацією його вартості, з питання знесення самочинно збудованого приміщення магазину за рахунок Сорочкіної Т.В., або за власний рахунок з компенсацією Сорочкіною Т.В. витрат на знесення будівлі не заплановано.
Наразі прокурор з посилання на правову позицію, що викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначає, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Таким чином, прокурор зазначає, що з огляду на бездіяльність Южноукраїнської міської ради при здійсненні захисту інтересів територіальної громади міста, що в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою звернення органів прокуратури до суду.
Щодо втручання у право мирного володіння майном прокурор зазначає, що втручання держави у право мирного володіння відповідачем майном у вигляді самочинно збудованого об'єкту, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, є правомірним, переслідує легітимну мету захисту інтересів територіальної громади.
Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Згідно з частиною 2 цієї статті особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Нормами статей 90, 95, 102-1 ЗК України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Окрім того, будівництво на земельній ділянці, що не була відведена особі для цієї мети, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України. Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127 (в редакції станом на час реєстрації за відповідачем права власності на спірний об'єкт), передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; 2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Як зазначає прокурор, з огляду на викладені вище правові норми, ОСОБА_1 подала державному реєстратору лише частину документів (технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, технічний опис об'єкта нерухомого майна та довідку (витяг з господарської книги), що вочевидь не відповідає вимогам закону та не є достатніми для реєстрації прав на новозбудований об'єкт нерухомості. Водночас, відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов'язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є наявність в особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне її зайняття. Разом з цим, як стверджує прокурор, наслідки недотримання законодавчо визначених норм щодо заборони набуття приватної власності на об'єкти самочинного будівництва, з огляду на приписи ЦК України та ЗК України, а також право власника вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні його майном, є передбачуваними для будь-якої особи, яка здійснила самочинне будівництво та оформила право власності на нього. Отже, на переконання прокурора, втручання у право відповідача володіти спірним самочинно збудованим об'єктом здійснюється у даному випадку відповідно до закону.
Також, прокурор зазначає, що усунення перешкод власнику земельної ділянки у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі - магазину переслідує легітимну мету контролю за використанням земельної ділянки згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося згідно із законом. Так, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 ЗК України). Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (стаття 39 ЗК України). Територіальні громади, є суб'єктами права власності на землі комунальної власності, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування ( пункт "б" частини 1 статті 80 ЗК України). Право комунальної власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд (частина 3 статті 79 ЗК України; частина 3 статті 373 ЦК України). У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (пункт "а" частина 2 стаття 83 ЗК України). Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Отже, як зазначає прокурор, дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, з тією метою, щоби попередити недоцільну, хаотичну забудову населених пунктів, що не тільки призводить до порушення установлених державною правил та визначених норм, а й суперечить гармонійному та плановому розвитку території, спотворює характер середовища.
Наразі, на переконання прокурора, незаконна забудова комунальної земельної ділянки та створення перешкод у її використанні грубо порушує інтереси держави, оскільки заподіює шкоду правам територіальної громади м. Южноукраїнська (як частини Українського народу) на відповідну земельну ділянку. Здійснення відповідачем самочинного будівництва без дозвільних документів суперечить вимогам містобудівної документації, нівелює мету планування та забезпечення сталого розвитку міста, а отже, порушує інтереси держави у сфері регулювання містобудівної діяльності. Також будівництво за таких умов порушує права невизначеного кола осіб. Адже безпека та якість об'єктів будівництва можуть бути забезпечені лише у випадку здійснення їх будівництва з дотриманням, зокрема, містобудівної, проектної документації, вихідних даних та за умов належного здійснення уповноваженими державними органами функцій нагляду та контролю. Крім того, як зазначає прокурор, порушення інтересів держави та суспільства, полягають в тому, що за умов отримання відповідачкою земельної ділянки на конкурсній основі та укладення договору, місцевий бюджет міг би отримувати найбільш конкурентну орендну плату, що беззаперечно становить також економічний інтерес. Отже, як стверджує прокурор, в даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що відповідачка, зайнявши земельну ділянку комунальної форми власності без правовстановлюючих документів, здійснила протиправне втручання у вільне володіння та розпорядження територіальною громадою своїм майном (земельною ділянкою). З огляду на викладене, втручання держави у право мирного володіння відповідачем майном у вигляді самочинно збудованого об'єкту, яке знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, переслідує легітимну мету захисту інтересів територіальної громади.
За ствердженням прокурора, суспільний інтерес в усуненні перешкод територіальній громаді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкту нерухомості спрямований на задоволення соціальних потреб: по перше, на відновлення законного становища комунальної земельної ділянки, яке існувало до розміщення на ній самочинно збудованого об'єкту, по - друге, наповнення місцевого бюджету додатковими коштами, у разі надання земельної ділянки в оренду, які в подальшому можливо використати для фінансування соціально-економічних сфер життєдіяльності мешканців міста, особливо в умовах воєнного стану, здійснення заходів із обороноздатності та забезпечення безпеки. Відтак, на думку прокурора, здійсненим самочинним будівництвом порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій. Отже, загальний інтерес у контролі за використанням спірної земельної ділянки, необхідність приведення її у належний стан (звільнення від самочинно збудованого об'єкту) безумовно, переважає приватний інтерес однієї особи у збереженні права власності на об'єкт нерухомості, побудований у незаконний спосіб та оформлений без правовстановлюючих документів. Також для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності відповідача на спірне нерухоме майно, вагоме значення має визначення добросовісності/недобросовісності набувача майна. При цьому, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом, добросовісно набула його у власність, у зв'язку з чим для оцінки додержання “справедливого балансу» в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність. Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16- ц наголошено на тому, що недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача, який порушує права територіальної громади на земельну ділянку, ухиляється від оформлення орендних відносин, процедури отримання дозвільних документів на будівництво, введення в експлуатацію, тощо не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Правовідносини, пов'язані з усуненням перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомості, становлять “суспільний», “публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого оформлено право власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Так, на думку прокурора, ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного об'єкту нерухомості, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, з огляду на наступне. Так, укладаючи у 2012 році договір про встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_1 усвідомлювала, що земельна ділянка передається виключно для розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Таким чином, будучи обізнаною з нормами законодавства у сфері містобудівної діяльності та умовами договору, уникаючи установленого законодавством порядку отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, попри встановлену Договором особистого строкового сервітуту заборону на будівництво нерухомості, ФОП Сорочкіна Т.В. незаконно збудувала нежитлову будівлю - магазин та набула право власності на неї. Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття права власності на майно під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц. Отже, ФОП Сорочкіна Т.В., враховуючи умови договору, проявивши розумну обачність, могла знати, що будівництво об'єктів нерухомості на земельній ділянці комунальної власності без правовстановлюючих документів на неї є незаконним. До того ж, вона могла ознайомитись зі змістом земельного, цивільного та законодавства у сфері містобудівельної діяльності, а також за необхідності отримати відповідну правову допомогу перед здійсненням незаконного будівництва нерухомості та в подальшому оформлення права власності на неї. Відтак, ФОП Сорочкіна Т.В. могла і повинна була розуміти, що для здійснення будівництва необхідно дотримуватися певних процедур, визначених національним законодавством. Відповідач повинна була усвідомлювати ризики набуття права власності на незаконно побудований об'єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці комунальної власності, враховуючи вид діяльності відповідача, який полягає у наданні в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, та відповідно мала можливість відмовитись від незаконної побудови та реєстрації права власності на нерухомість. Прокурор з посиланням на інформацію ГУ ДПС в Миколаївській області від 25.01.2024 зазначає, що загальна сума сплачених ОСОБА_1 податків за останній податковий період склала 54,8 тис. грн., орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою не сплачувала. Крім того, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт житлової нерухомості - квартиру площею 68,7 кв.м та нежитлову будівлю (магазин), площею 171,4 кв.м. Отже, з вищевикладеного вбачається, що самочинно побудована будівля є не єдиним об'єктом нерухомості, оскільки остання у приватній власності має, окрім житлової квартири, іншу комерційну нерухомість для здійснення підприємницької діяльності. Окрім того, від здійснення підприємницької діяльності остання отримує певні доходи та перебуває на податковому обліку як фізична особа підприємець. Таким чином, в даному випадку знесення самочинно побудованої будівлі не буде становити надмірний тягар для останньої.
Як вказує прокурор, втручання у право володіння містить у собі конкуруючий приватний інтерес, зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу є «відповідними і достатніми», оскільки набуття у власність майна має бути правомірним, і держава має легітимне право на повернення спірної земельної ділянки у її власність. Підсумовуючи викладене та враховуючі обставини справи, усунення перешкод в користуванні територіальній громаді земельною ділянкою шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва не є в даному випадку порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Висновок про те, що задоволення позовних вимог про знесення самочинно збудованого об'єкту за відсутності земельної ділянки, відведеної для цієї мети, відповідає критеріям правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном висловлено Верховним Судом у постановах від 03.04.204 у справі № 916/2938/21, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22, від 18.04.2024 у справі 915/1567/21.
Разом з позовною заявою керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до господарського суду із заявою про забезпечення позову (вх. №10188/24 від 26.08.2024), в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно - нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, розташовану по бульвару Мрій, 5а (Курчатова), в м. Южноукраїнськ Вознесенського району Миколаївської області, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за №1523589548108.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2024 р. у справі № 915/1015/24 заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 10188/24 від 26.08.2024р.) задоволено та накладено арешт на майно - нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за № 1523589548108.
Також ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.08.2024 р. позовну заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1015/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 19.09.2024 р. об 11:30.
09.09.2024 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду надійшла заява про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи №915/1015/24 з можливістю зробити фото матеріалів справи (вх. № 10780/24).
18.09.2024 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі № 915/1015/24 (вх. № 11152/24), яке обґрунтовано відсутністю можливості підготувати відзив на позовну заяву з огляду на неознайомлення з матеріалами справи № 915/1015/24.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.09.2024 р. у справі №915/1015/24 підготовче засідання відкладено на 10.10.2024 о 12:00 з огляду на неявку представників сторін.
07.10.2024 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 12050/24), в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, з огляду на наступне.
Як зазначає відповідач, рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 24.02.2011 року за № 119 відповідачу ФОП Сорочкіної Т.В. попередньо погоджено розміщення стаціонарної малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності - кіоску № 5 по бульвару Мрій (Курчатова). В подальшому, відповідачу рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 29.12.2011 року за № 431 дозволено розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торговельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Мрій (Курчатова) терміном на 5 (п'ять) років. Так, згаданим рішенням, також затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0090 га для укладання договору особистого строкового сервітуту відповідачу для комерційного використання під розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Мрій (Курчатова), за рахунок земель державної власності, які не надані у власність або користування у місті Южноукраїнську. Як зазначає відповідач, 30.03.2012 року між Южноукраїнською міською радою та відповідачем було укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту, який зареєстрований у книзі записів державної реєстрації Договорів особистого строкового сервітуту Южноукраїнської міської ради за № 00002 від 30.03.2012 року. Актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.03.2012 року відповідач отримала у платне користування строком на 5 (п'ять) років для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів по бульвару Мрій (Курчатова) в районі магазину «Старий друже» у м. Южноукраїнську, Миколаївської області - земельну ділянку, площею 0,0090 га.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що виділення йому земельної ділянки з боку Южноукраїнської міської ради для провадження підприємницької діяльності відбулося у законний спосіб.
Як стверджує відповідач, нею законно отримано у 2011 році від КП «Архітектурно-проектне бюро» паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності загальною площею 56,87 кв. м. за № ПР-047-09-11. Відповідач зазначає, що вимоги цього паспорту він виконав у повному обсязі.
Наразі позивач зазначає, що у процесі здійснення підприємницької діяльності ним було здійснено реконструкцію тимчасової споруди у бік її капітальності заради ведення своєї підприємницької діяльності у найкращий спосіб. Так, для підтвердження зазначених змін відповідачем було отримано: технічний паспорт серії та номером 48 КО від 01.09.2017 року, який було виконано виробничо-комерційним приватним підприємством «Делен»; технічний опис об'єкта нерухомого майна від 01.09.2017 року № 48 КО, складений станом на 01.09.2017 року виробничо-комерційним приватним підприємством «Делен»; довідка (витяг з господарської книги) від 23.11.2017 року № 568/02-90-20, видана Виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області. Як стверджує відповідач, зазначені вище документи ним було подано державному реєстратору виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагар Геннадію Йосиповичу. Так, 30.03.2018 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу). Відтак, за відповідачем було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, розташовану по бульвару Мрій, 5-а (Курчатова), в м. Южноукраїнську, Вознесенського району Миколаївської області. На думку відповідача, надання адреси магазину визначено у довідці (витязі з господарської книги) № 568/02р.90-2р. від 29.11.2017 р.
На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що реєстрація його права власності на об'єкт нерухомого майна здійснювалась державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, цілком обґрунтовано на підставі справжніх відомостей.
Крім того, відповідач добросовісно вносив плату за фактичне користування земельною ділянкою навіть після закінчення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту відносно земельної ділянки загальною площею 0,0090 га, підтвердження чого надані прокурором та містяться в матеріалах справи.
До того ж відповідач вважає, що у прокурора відсутні повноваження подавати цей позов, оскільки відповідно до положень ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 2040/7234/18 перед зверненням до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта, органом державного архітектурно-будівельного контролю щонайменше має бути встановлено факт самочинного будівництва, внесено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, встановлено факт невиконання припису протягом встановленого строку. На переконання відповідача, інтерес ФОП Сорочкіна та нежитлового приміщення не виключається з-під охорони за статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та статті 1 Протоколу Першого до Конвенції. Такий інтерес особи у даному випадку (збереження об'єкта будівництва) є конкретним, чітко сформульованим і має з достатньою визначеністю окреслені у часі параметри. Як стверджує відповідач, заявлена ж прокурором вимога спрямована на припинення фізичного існування речі матеріального світу нежитлового приміщення, тобто на знищення будівлі як такої. Для законного знесення самочинно збудованого об'єкта має бути дотримані всі процедури, що передують цій дії. На переконання відповідача, виникнути у прокурора право на звернення до суду в інтересах держави в особі Южноукраїнської міської ради з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта може за обставин виникнення такого права у виконавчого комітету за наслідками проведення обов'язкової процедури, яка передує зверненню до суду. Наразі, як зазначає відповідач, не було проведено зазначену вище обов'язкову процедуру.
09.10.2024 р. від позивача - Южноукраїнської міської ради до господарського суду надійшли пояснення (вх. № 12137/24), в яких позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд позов задовольнити.
Позивач зазначає, що 29.04.2022 ФОП Сорочкіна Т.В. звернулась до Южноукраїнської міської ради з заявою на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво та обслуговування магазину за адресою: бульвар Мрій (Курчатова), 5а. м. Южноукраїнськ. Вознесенський район, Миколаївська область, яке перебуває у приватній власності останньої. Так, за результатами розгляду вказаної заяви Южноукраїнською міською радою 28.07.2022 прийнято рішення № 1086 «Про відмову ФОП Сорочкіній Т.В. у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво та обслуговування магазину за адресою: бульвар Мрій (Курчатова). 5а. м. Южноукраїпськ. Вознесенський район, Миколаївська область». Як зазначає позивач, міською радою рішення про відмову мотивовано тим, що на вказаний об'єкт нерухомості відсутні містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та рішення про присвоєння поштової адреси магазину, оскільки зазначена земельна ділянка надавалася ФОП Сорочкіній Т.В. виключно для розміщення груп малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності.
Як зазначає позивач, договором про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.03.2012 встановлено строковий особистий сервітут строком на 5 років, по закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку оформляється додатковою угодою. Крім того, позивач зазначає, що рішення про присвоєння адреси по бульвару Мрій (Курчатова), 5а в м. Южноукраїнську, Вознесенського району, Миколаївської області міською радою не приймалося та відповідні документи, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єкта відсутні. Позивач наголошує, що вказаним договором не передбачалося здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці, а також повідомляє, що із заявами до міської ради щодо продовження строку дії договору особистого строкового сервітуту, з моменту його закінчення, ФОП Сорочкіна Т.В. не зверталася, додаткові угоди між сторонами не укладались. Як стверджує позивач, на даний час, відповідач продовжує використовувати земельну ділянку комунальної власності на якій розташований вказаний об'єкт самочинного будівництва.
10.10.2024 р. від представника позивача - Онуфрієнко В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача (вх. № 12175/24).
Розгляд справи у підготовчому засіданні 10.10.2024 р. о 12:00 год. не відбувся у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Миколаєві та Миколаївській області повітряної тривоги, про що господарським судом складено відповідну довідку.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.10.2024 р. у справі №915/1015/24 підготовче засідання призначено на 24.10.2024 о 10:10.
14.10.2024 від Вознесенської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. №12350/24), у якій прокурор спростовує твердження відповідача, що викладені у відзиві наступним.
Прокурор зазначає, що, на думку відповідача, реєстрація його права власності на об'єкт нерухомого майна здійснювалась державним реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, цілком обґрунтовано на підставі справжніх відомостей. Однак, реконструкція (згідно ДБН А.2.2-3:2014) - перебудова прийнятого в експлуатацію існуючого об'єкта, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. У зв'язку з вказаним прокурор зазначає, що в даному випадку реконструкція спірного об'єкта нерухомості не можлива, оскільки вказаний об'єкт в експлуатацію не вводився, відсутні дозвільні документи на будівництво, проведення будівництва без розроблення та затвердження проектної документації та земельна ділянка останній надавалися виключно для розміщення тимчасової споруди.
Як стверджує прокурор, не зважаючи на приписи ст. 181, 182 ЦК України, ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011, п. 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 за № 1127, Сорочкіна Т.В. подала державному реєстратору лише частину документів (технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна, технічний опис об'єкта нерухомого майна та довідку (витяг з господарської книги), що вочевидь не відповідає вимогам закону та не є достатніми для реєстрації прав на новозбудований об'єкт нерухомості.
Наразі прокурор посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 10.04.2024, за якими правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва. За змістом частини 7 статті 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил. У інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). У цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
За такого, прокурор вважає твердження відповідача щодо необхідності обов'язкового проведення контрольних заходів органом державного архітектурно-будівельного контролю, а їх відсутність перешкоджає пред'явленню позовної заяви прокурором, є безпідставними.
17.10.2024 р. від представника позивача Южноукраїнської міської ради Миколаївської області Миськів С.О. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, яке призначене на 24.10.2024 р. о 10:10, та у подальших судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 12585/24).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2024 р. у справі № 915/1015/24 заяву представника Южноукраїнської міської ради Миколаївської області Миськів С.О. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду повернуто без розгляду.
Під час підготовчого засідання 24.10.2024 р. судом розглянуто клопотання представника відповідача про витребування доказів (вх. 12051/24 від 07.10.2024), яке було подано до відзиву на позов, за результатами чого судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні, оскільки матеріали кримінального провадження, які представник просить витребувати, не входять в предмет доказування у даній справі.
Також у підготовчому засіданні 24.10.2024 р. представником відповідача було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи з метою встановлення факту, чи є спірне майно капітальною спорудою.
Вказане клопотання представника відповідача судом розглянуто у підготовчому засіданні, за наслідками чого судом постановлено протокольну ухвалу про відмову в його задоволенні, оскільки учасниками справи не оспорюється факт належності спірного майна до об'єктів нерухомості.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2024 р. у справі №915/1015/24 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 07.11.2024 о 12:00.
01.11.2024 р. від представника позивача Южноукраїнської міської ради Миколаївської області Миськів С.О. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. № 13384/24), в якій заявник просить надати можливість представнику Миськів С.О. приймати участь у всіх засіданнях суду у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та засобів електронної ідентифікації.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2024 р. у справі № 915/1015/24 заяву Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
05.11.2024 р. від представника позивача Южноукраїнської міської ради Миколаївської області - Нестеренко І.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю участі представника Миськів С.О. в засіданні суду 07.11.2024 через його участь в 53-й сесії Южноукраїнської міської ради (вх. № 13532/24).
Поряд з цим, як з'ясовано судом, 01.11.2024 року Южноукраїнська міська рада Миколаївської області звернулась безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу суду від 22.10.2024 року про повернення заяви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
06.11.2024 до Господарського суду Миколаївської області надійшла ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду, згідно з якою доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/1015/24 на адресу суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.11.2024 р. провадження у справі № 915/1015/24 було зупинено до перегляду ухвали Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2024 року у вказаній справі в порядку апеляційного провадження та повернення матеріалів справи до Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 р. у справі № 915/1015/24 апеляційну скаргу Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2024 (про повернення без розгляду заяви щодо участі представника позивача у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду) у справі №915/1015/24 повернуто апелянту відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 260 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2024 р. провадження у справі № 915/1015/24 було поновлено з 20.01.2025 р., підготовче засідання призначено на 20.01.2025 р. о 10:30.
17.01.2025 р. від представника позивача - Миськів С.О. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника міської ради у черговій щорічній відпустці (вх. № 677/25).
20.01.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному представника відповідача (вх. № 786/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 р. у справі №915/1015/24 підготовче засідання відкладено на 30.01.2025 р. об 11:30, з огляду на неявку представників сторін.
28.01.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням на лікарняному представника відповідача (вх. № 1271/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2025 р. у справі №915/1015/24 підготовче засідання відкладено на 10.02.2025 р. о 14:30, з огляду на неявку представників сторін.
10.02.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з проведенням невідкладних процесуальних дій в слідчому кабінеті СІЗО №20 м. Миколаєва з слідчо-арештованим Мельник М.В. (вх. № 2024/25).
У підготовчому засіданні 10.02.2025 представником позивача заявлено усне клопотання про зміну назви позивача з Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на Південноукраїнську міську раду.
Наразі судом з'ясовано, що згідно з рішенням Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 07.11.2024 р. № 1974 “Про зміну найменування юридичної особи Южноукраїнська міська рада Миколаївської області», враховуючи постанову Верховної Ради України від 09.10.2024 № 4007-ІХ “Про перейменування міста Южноукраїнська Вознесенського району Миколаївської області на місто Південноукраїнськ» змінено найменування юридичної особи “Южноукраїнська міська рада Миколаївської області» (код ЄДРПОУ 33850880) на “Південноукраїнська міська рада» (код ЄДРПОУ 33850880).
З огляду на вказане клопотання позивача, судом постановлено протокольну ухвалу про зміну найменування позивача - Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на Південноукраїнську міську раду.
Також у підготовчому засіданні господарського суду 10 лютого 2025 року по справі №915/1015/24 за участю прокурора та представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 20 лютого 2025 року о 14 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 10.02.2025 р. в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача
19.02.2025 р. від Вознесенської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 2560/25), згідно з якою прокурор у зв'язку із зміною найменування позивача та перейменування міста Южноукраїнська уточнив прохальну частину позовної заяви, згідно з якою просить усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: м. Південноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївської області по бульвару Мрій (Курчатова), 5а, право власності на яку 30.03.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1523589548108.
20.02.2025 р. від Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 2575/25), в яких позивач наводить обставини щодо пред'явлення відповідачу претензії, направлення листів про звільнення спірної земельної ділянки та інформацію про звернення відповідача з заявами про пролонгацію дії договору оренди спірної земельної ділянки. Також позивачем надано до матеріалів справи копії рішення Южноукраїнської міської ради від 29.12.2011 №431, заяви ФОП Сорочкіної Т.В. від 30.01.2013, від 06.03.2017, від 10.04.2018, від 29.04.2022 та від 17.10.2024; відповіді виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 06.04.2017 № 2002-341158, від 27.04.2018 № 2002-341271, від 28.07.2022 № 1086 та від 25.10.2024.
20.02.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншій судовій справі в Херсонському міському суді Херсонської області (вх. № 2024/25).
Так, у підготовчому засіданні 20.02.2025 року судом розглянуто клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання (вх. № 2586/25), за результатами чого судом вказане клопотання залишено без задоволення з огляду на його необґрунтованість.
Також у підготовчому засіданні господарського суду 20 лютого 2025 року по справі №915/1015/24 за участю прокурора та представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 06 березня 2025 року о 14 год. 45 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України, про що ухвалою суду від 20.02.2025 р. в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача.
05.03.2025 р. від Вознесенської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про зміну позовних вимог (вх. № 3342/25), згідно з якою прокурор позовні вимоги виклав в новій редакції, згідно з якою просить:
1) усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку 30.03.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1523589548108.
2) скасувати державну реєстрацію права приватної власності Сорочкіної Тетяни Вікторівни на нежитлову будівлю - магазин, загальною площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: м. Южноукраїнськ (м. Південноукраїнськ), Вознесенський район, Миколаївської області по бульвару Курчатова (Мрій), 5а (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1523589548108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.03.2025 р. у справі №915/1015/24 заяву Вознесенської окружної прокуратури про зміну предмету позову (вх. № 3342/25 від 05.03.2025) прийнято до розгляду, постановлено підготовче провадження у справі провести у розумний строк, понад встановлений ГПК України, підготовче засідання відкладено на 31.03.2025 р. о 14:30.
07.03.2025 р. від представника Вознесенської окружної прокуратури - Бескровної І.І. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 3520/25), згідно з якою прокурор надав до матеріалів справи докази надіслання заяви про зміну предмету позову представнику відповідача.
Під час підготовчого засідання 31.03.2025 р. представник відповідача просив надати термін для ознайомлення із заявою прокурора про зміну позовних вимог та надання своїх пояснень, а також для отримання відповідачем відповідей на запити.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 31 березня 2025 року по справі №915/1015/24 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 03 квітня 2025 року о 13 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
02.04.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» надійшов відзив на заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 5051/25), за змістом якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Разом з цим відповідачем зазначено, що відповідач дотримується своєї позиції без викладення додаткових обґрунтувань та аргументації, вважаючи її обґрунтованою.
Під час підготовчого засідання 03.04.2025 р. представник позивача зазначив про необхідність додаткового часу для подання додаткових доказів.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 03 квітня 2025 року по справі №915/1015/24 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 14 квітня 2025 року о 11 год. 40 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
14.04.2025 р. від Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 5626/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів справи адвокатські запити Демченко Н.В. від 17.10.2024 № 630та № 631 та відповіді виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 25.10.2024 р.№ 22/01-34/2839 та від 21.10.2024 р.№ 22/01-34/2807.
14.04.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 5650/25), згідно з якою відповідач надав для долучення до матеріалів справи копії листів Південноукраїнської міської ради від 06.04.2017 р., від 27.04.2018 р. від 06.11.2018 р. та від 18.06.2019 р. опису документів, що надано до ЦНАП суб'єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративної послуги.
Під час підготовчого засідання 14.04.2025 р. судом з'ясовано необхідність надання позивачем документів щодо обставин видачі відповідачу довідки, яка стала підставою для здійснення реєстрації права власності на спірний об'єкт.
Так, у підготовчому засіданні господарського суду 14 квітня 2025 року по справі №915/1015/24 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 21 квітня 2025 року о 13 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
17.04.2025 р. від представника відповідача - адвоката Демченко Н.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заяви (вх. №№5904/25 та 5907/25), згідно з якими відповідач надав для долучення до матеріалів справи копії заяви (клопотання) від 08.11.2018 р., листа Южноукраїнської міської ради Миколаївської області за № 20/02-34/4467 від 16.12.2020 р. про надання інформації, листа Виробничо-комерційне приватне підприємство "Делен", заяви (клопотання) від 17.10.2024 р.
21.04.2025 р. від Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 5965/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів справи копії рішення Южноукраїнської міської ради від 12.11.2015 № 2 “Про результати місцевих виборів 25 жовтня 2015 року та визнання повноважень Южноукраїнського міського голови», рішення Южноукраїнської міської ради від 07.06.2018 № 1185 “Про дострокове припинення повноважень Южноукраїнського міського голови Пароконного В.К., згідно абз. 1 ч. 2 ст. 79 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 31.10.2016 № 268 “Про затвердження Інструкції з діловодства у виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради», рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 08.06.2022 № 156 “Про скасування рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради від 31.10.2016 № 268» та довіреності від 03.10.2017 р. № 33.
Під час підготовчого засідання 21.04.2025 р. судом розглянуто заяви представника відповідача від 17.04.2025 р. та клопотання позивача від 21.04.2025 р. про долучення доказів до матеріалів справи, за наслідками чого вказані заяви та клопотання задоволені судом.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2025 р. у справі №915/1015/24 закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 22.05.2025 р. о 13:45.
19.05.2025 р. від Південноукраїнської міської ради до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання (вх. № 7622/25), згідно з яким позивач зазначає, що уповноважені представники міської ради не мають змоги прийняти участь в судовому засіданні, що призначено на 22.05.2025 р., оскільки представник Нестеренко І.В. з 19.05.2025 по 03.06.2025 перебуває у черговій щорічній відпустці, а представник Миськів С.О. задіяний в ході пленарного засідання 60 сесії міської ради, що буде проводитись 22.05.2025 року.
Так, в судовому засіданні 22.05.2025 р. прокурор просив відкласти розгляд справи, представник відповідача підтримав позицію прокурора щодо задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.05.2025 р. розгляд справи № 915/1015/24 відкладено на 03.07.2025 року о 10:30.
У судовому засіданні господарського суду 03 липня 2025 року по справі №915/1015/24 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 16 липня 2025 року о 15 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що під розписку повідомлено прокурора та представника відповідача.
09.07.2025 р. від представника позивача Південноукраїнської міської ради Нестеренко І.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 10163/25), в якій заявник просить надати можливість уповноваженому представнику Південноукраїнської міської ради Миськіву Сергію Олександровичу приймати участь в судовому засіданні у даній справі в режимі відеоконференції, електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС зареєстровано.
Між тим судове засідання у даній справі 16.07.2025 р. не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2025 розгляд справи № 915/1015/24 призначено в судовому засіданні на 25 липня 2025 року о 13:30.
У судовому засіданні господарського суду 25 липня 2025 року по справі № 915/1015/24 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 13 серпня 2025 року о 16 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Під час розгляду справи по суті прокурор просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а позивач підтримав позов прокурора та просив задовольнити його в повному обсязі. Відповідач проти позовних вимог прокурора заперечував та просив відмовити у їх задоволенні.
У судовому засіданні господарського суду 13 серпня 2025 року по справі № 915/1015/24 за участю прокурора та представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 18 серпня 2025 року о 09 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У судовому засіданні 18.08.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Южноукраїнської міської ради №119 від 24.02.2011 «Про попереднє погодження розміщення підприємцем Сорочкіною Т.В. стаціонарної малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності - кіоску біля будинку №5 по бул. Курчатова» попередньо погоджено підприємцю Сорочкіній Т.В. розміщення стаціонарної малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності - кіоску біля будинку №5 по бул. Курчатова та надано підприємцю Сорочкіній Т.В. дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для укладення договору особистого строкового сервітуту (п. 1, 2 вказаного рішення).
В подальшому, рішенням Южноукраїнської міської ради від 29.12.2011 №431 «Про розміщення підприємцем Сорочкіною Тетяною Вікторівною групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова» на підставі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рішення Южноукраїнської міської ради від 24.02.2011 №119 «Про попереднє погодження розміщення підприємцем Сорочкіною Т.В. стаціонарної малої архітектурної форми для провадження підприємницької діяльності - кіоску біля будинку №5 по бул. Курчатова», розглянувши паспорт прив'язки групи малих архітектурних форм, розроблених комунальним підприємством «Архітектурно-проектувальне бюро», технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, було дозволено підприємцю Сорочкіній Т.В. розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова терміном на 5 років. А також затверджено технічну документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0090 га для укладання договору особистого строкового сервітуту фізичній особі-підприємцю Сорочкіній Т.В. для комерційного використання під розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова, за рахунок земель державної власності, які не надані у власність або користування у місті Южноукраїнську (п. 1,2 вказаного рішення). Водночас, п. 3.1. рішення було зобов'язано підприємця Сорокіну Т.В. в місячний термін з дня прийняття рішення щодо розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова укласти з Южноукраїнською міською радою договір особистого строкового сервітуту.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2011 році Комунальним підприємством «Архітектурно-проектное бюро» на замовлення Сорочкіної Т.В. розроблено паспорт групи малих архітектурних форм, що розташовані за адресою Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, бул. Курчатова, шифр ПР-047-09-11.
30.03.2012 між Южноукраїнською міською радою та фізичною особою-підприємцем Сорочкіною Тетяною Вікторівною (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту, який зареєстровано 30.03.2012 за №00002 про що у книзі записів реєстрації договорів особистого строкового сервітуту зроблено відповідний запис.
Так, відповідно до п.п. 1.1. договору особистий строковий сервітут встановлюється відносно земельної ділянки державної власності, яка не надана у власність або користування у місті Южноукраїнську Миколаївської області, в інтересах сервітуарія на право розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів згідно з планом меж сервітуту (додаток до договору, який є невід'ємною частиною договору), загальною площею 0,0090 га, цільове призначення земельної ділянки - для комерційного використання, яка розташована в районі магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова у місті Южноукраїнську, на підставі рішення Южноукраїнської міської ради від 29.12.2011 № 431, 16 сесії 6 скликання.
Згідно п. 2.1. договору цим договором встановлюється строковий особистий сервітут строком на 5 років. По закінченню строку цього договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сторони не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомляють одна одну у письмовій формі. Продовження строку оформляється додатковою угодою.
Відповідно до п.п. є) п. 4.4. договору сервітуарій зобов'язаний після закінчення терміну договору припинити використання і повернути частину земельної ділянки, на якій встановлено особистий сервітуту, в попередньому стані.
Невід'ємною частиною договору є план меж особистого сервітуту, акт винесення меж сервітуту в натурі, рішення Южноукраїнської міської ради, акт приймання-передачі земельної ділянки (п. 8.3. договору).
Умовами вказаного договору право на здійснення капітального будівництва на вказаній земельній ділянці не передбачено.
Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.03.2012 міською радою передано ФОП Сорочкіній Т.В, у платне користування строком на 5 років для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів по бульвару Курчатова в районі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у м. Южноукраїнську, Миколаївської області, загальною площею 0,0090 га.
30.01.2013 ОСОБА_1 звернулась до Відділу архітектури та містобудування виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради з заявою (вх. №01-13 від 30.01.2013), у якій повідомляє, що вимоги паспорту прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, виданого КП «Архітектурно-проектне бюро» від 2011 р. №ПР-047-09-11, виконані в повному обсязі.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2017 р. відповідач звернувся до позивача з проханням поновити договір особистого строкового сервітуту відносно земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0090 га, яка знаходиться за адресою м. Южноукраїнськ, б-р Курчатова терміном на 5 років.
За результатом розгляду заяви відповідача від 03.03.2017, виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради листом №20/02-34/1158 від 06.04.2017 повідомив, що 23.03.2017 рішенням Южноукраїнської міської ради №585 внесено зміни до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста Южноукраїнська Миколаївської області. Також територія (земельна ділянка) в районі магазину «Старий друже» по бульвару Курчатова у м. Южноукраїнську не може виступати об'єктом цивільного права, так як вона не сформована і на неї не зареєстровано права власності за територіальною громадою міста Южноукраїнська в особі Южноукраїнської міської ради. Відтак, відповідно до ч. 9 ст. 79-1 ЗК України після виконання вказаних дій, на сформовану земельну ділянку або на її частину можна встановлювати земельний сервітут, шляхом розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.
Відповідно до довідки (витягу з по господарської книги) виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №562/04.90-20 від 23.11.2017, нежитлова будівля, загальною площею 63,6 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 збудована згідно відомостей за номером об'єкта ПГО 248, в погосподарській книзі №3, відкритого на гр. ОСОБА_1 .
В подальшому відповідно до інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (інформаційна довідка 391933095 від 22.08.2024) 30.03.2018 рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагарем Г.Й (індексний номер: 40474033 від 04.04.2018) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Сорочкіною Т.В. зареєстровано право власності на нежитлову будівлю магазину загальною площею 63,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1523589548108). Згідно з відомостями Державного реєстру підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості став технічний паспорт, серія та номер: 48КО, виданий 01.09.2017, видавник: Виробничо-комерційне приватне підприємство "Делен".
10.04.2018 відповідач звернувся до Южноукраїнької міської ради в заяві (вх. №66-с від 10.04.2018) з проханням надати більш детальну відповідь на заяву відповідача ніж лист №20/02-3/1158 від 06.04.2017 р.
За результатом розгляду вказаної заяви від 10.04.2018 позивач листом №20/02-34/1271 від 27.04.2018 повідомив відповідача про те, що оскільки земельна ділянка не сформована, а заявник (відповідач) не є тим суб'єктом, якому законом надано право вимагати встановлення земельного сервітуту, на момент звернення відсутні правові підстави щодо оформлення за заявником права сервітуту на зазначену земельну ділянку.
01.08.2018 виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради листом №12/02-34/2242 від 01.08.2018 повідомив відповідача, що відповідно до п. 3 та п. 3.2. Порядку присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомого майна в місті Южноукраїнську, затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 27.10.2011 №362 та з огляду на закінчення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту 30.03.2017 присвоєння поштової адреси об'єкту неможливо.
08.11.2018 відповідач звернувся до Южноукраїнської міської ради з проханням (заява №579 від 08.11.2018 р.) надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під розміщення та обслуговування магазину орієнтовною загальною площею 0,0070 га за вказаною адресою.
Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Сорочкіною Т.В. 28.12.2020 р. перераховано на рахунок Управління казначейства у м. Южноукраїнську грошові кошти в загальній сумі 9874,50 грн. з призначенням платежу плата за встановлення сервітуту за 2020 та борг за 2019, за 2018, за 2017, за 2016, згідно платіжних інструкцій №538 на суму 2671,70 грн., №537 на суму 2671,70 грн., №536 на суму 2099,20 грн., №535 на суму 621,04 грн.,№534 на суму 1810,85 грн. відповідно.
29.04.2022 ОСОБА_1 звернулась до Южноукраїнської міської ради через ЦНАП з заявою, згідно з якою ОСОБА_1 просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову (короткострокову) оренду під розміщення та обслуговування магазину непродовольчих товарів орієнтовною загальною площею 0,007 га, за адресою АДРЕСА_1 терміном на 10 років із категорії земель - землі житлової та громадської забудови з цільовим призначенням земельної ділянки будівництво та обслуговування будівель торгівлі, під розміщення та обслуговування магазину непродовольчих товарів. Як повідомлено заявником у заяві, на земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості магазин « ІНФОРМАЦІЯ_3 » нежитлова будівля.
На замовлення ОСОБА_1 . Виробничо-комерційним приватним підприємством «Делен» виготовлено технічний паспорт на громадський будинок за адресою: АДРЕСА_1 станом на 01.09.2017 р., інвентаризаційна справа №48КО, відповідно якого рік побудови об'єкта 1991; та технічний опис вказаного об'єкта нерухомого майна №48КО від 01.09.2017 р.
12.05.2022 Відділ екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин звернувся до Відділу містобудування та архітектури Южноукраїнської міської області запитом №141 від 12.03.2022 р. про надання копій наступних документів: акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту нерухомого майна (нежитлової будівлі, магазину за адресою: АДРЕСА_1 ; рішення Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради про присвоєння поштової адреси зазначеному об'єкту нерухомого майна. У відповідь (лист №48 від 16.05.2022) на вказаний запит №141 від 12.05.2022 Відділом містобудування та архітектури Южноукраїнської міської ради повідомлено, що вказані у запиті №141 від 12.05.2022 документи відсутні у Відділі.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Южноукраїнської міської ради від 28.07.2022 №1086 «Про відмову фізичній особі-підприємцю Сорочкіній Тетяні Вікторівні у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво та обслуговування магазину за адресою: АДРЕСА_1 » на підставі п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 31 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 12, 93, 116, 118, 120, 123 Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій», та враховуючи рішення Южноукраїнської міської ради від 29.12.2011 №431, заяву Сорочкіної Т.В. від 30.01.2013 про виконання вимог паспорта прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності №ПР-047-09-11 від 2011, вирішено відмовити ФОП Сорочкіній Т.В. у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під будівництво та обслуговування магазину за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною загальною площею 0,0070 га, із категорії земель - землі житлової та громадської забудови, за основним цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (п. 1 рішення). Вказане рішення мотивоване відсутністю містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та рішення про присвоєння поштової адреси магазину.
Крім того, виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради звернувся до Вознесенської окружної прокуратури з листом від 02.08.2022 за № 21/02-34/1862 щодо вжиття органами прокуратури заходів представницького характеру з приводу незаконної реєстрації за Сорочкіною Т.В. права власності на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 ..
За вказаним фактом Вознесенською окружною прокуратурою 10.08.2022 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022152040000042 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України.
Крім того, відповідно до листа виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №12/0234/1904 від 25.07.2023, наданого у відповідь на запит відділення поліції №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 24.07.2023 №7415/63-2023, рішення щодо присвоєння поштової адреси - бул. Мрій, 5а не приймалося, а також повідомлено, оскільки в Южноукраїнській міській територіальній громаді не утворено виконавчий орган з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваженні таких органів відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» здійснює Державна інспекція архітектури та містобудування України через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду, у зв'язку з чим у виконавчому комітеті відсутня інформація щодо введення експлуатацію даного об'єкту за даною адресою.
Так, 30.08.2023 за № 53/5-6503ВИХ-23 на адресу Державної інспекції архітектури та містобудування окружною прокуратурою скеровано запит щодо надання інформації з приводу отримання Сорочкіною Т.В. відповідних дозвільних документів для здійснення будівництва та введення в експлуатацію вказаного об'єкта нерухомого майна.
У відповідь на вказаний запит, Державна інспекція архітектури та містобудування (ДІАМ) листом №1548/05/18-23 від 12.09.2023 повідомила, що у розпорядженні ДІАМ не виявлено документів запитуваних у листі Вознесенської окружної прокуратури №53/5-6503вих-23 від 30.08.2023. У листі також зазначено, що у період з 16.09.2021 по дату надання відповіді ДІАМ не здійснювалися заходи державного архітектурно-будівельного контролю стосовно зазначеного у листі об'єкта будівництва.
Відповідно до інформації Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №12/02-34/2922 від 04.12.2023 розміщення групи малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів в районі магазину «Старий друже» по бульвару Мрій (Курчатова) ФОП Сорочкіною Т.В. здійснювалося на підставі рішення Южноукраїнської міської ради від 29.12.2011 №431 та паспорту прив'язки групи малих архітектурних форм, розробленого у 2011 році КП «Архітектурно-проектне бюро».
За результатом камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Геннадія Йосиповича, проведеної Міністерством юстиції України за зверненням Вознесенської окружної прокуратури від 25.08.2023 №53/5-6398ВИХ- 23, складено акт від 01.11.2023, в якому встановлено наступне. За результатом розгляду заяви про державну реєстрацію права власності від 30.03.2018 № 27508166, поданої Сорочкіною Тетяною Вікторівною, державним реєстратором Брагарем Г.Й. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04.04.2018 № 40474033, на підставі якого відкрито розділ у Державному реєстрі прав № 1523589548108 на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, магазин, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, бульв. Курчатова, буд. 5а, та проведено державну реєстрацію права власності за заявником (номер запису 25576812). Згідно з відомостями Державного реєстру прав до заяви додано: технічний паспорт, виготовлений станом на 01.09.2017 виробничо- комерційним приватним підприємством «Делен», відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991; технічний опис об'єкта нерухомого майна від 01.09.2017 № 48КО, складений станом на 01.09.2017 виробничо-комерційним приватним підприємством «Делен»; довідку (витяг з погосподарської книги) від 23.11.2017 № 568/02-90-20, видану виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області. Перевіркою встановлено, що заявником не подано, а державним реєстратором Брагарем Г.Й. не витребувано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та не направлено відповідний запит до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. При цьому у заяві відсутні відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Відтак, проведеною перевіркою було встановлено, що державним реєстратором Брагарем Г.Й. порушено вимоги статей 3, 10, 23 Закону, пунктів 12, 41 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію прав: за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа,, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.
Крім того, 17.10.2023 дізнавачем відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області складено протокол огляду місцевості, згідно з яким за участю начальника відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради та заступника начальника відділу містобудування і архітектури Южноукраїнської міської ради було проведено огляд будівлі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташована неподалік перехрестя проспекту Соборності та бульвару Курчатова в м. Южноукраїнськ, а саме на відставні 50 м від вказаного перехрестя вздовж бульвару Курчатова, в ході якого було зафіксовано вказаний об'єкт, який за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з цоколем, дахом та стінами.
Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Миколаївській області №792/5/14-29-24-02-02 від 25.01.2024 загальна сума сплачених ФОП Сорочкіною Т.В. податків за останній податковий період склала 54,8 тис. гривень. Крім того, зазначено, що інформація щодо наявних договорів оренди землі комунальної власності, розміру нарахованої та сплаченої орендної плати (орендна плата за земельну ділянку державної або комунальної власності), за земельну ділянку площею 0,0090 га по бульвару Мрій (Курчатова) в м. Южноукраїнську, Миколаївської області від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з 2019 року по теперішній час не надходила.
Як встановлено судом, 17.10.2024 відповідач звернувся до Южноукраїнської міської ради через ЦНАП з заявою від 17.10.2024 р. №533, в якій просив укласти договір оренди на земельну ділянку площею 0,0090 га, яка знаходиться за адресою бульвар Мрій 5А, м. Південноукраїнськ терміном на 10 років.
Разом з цим, 17.10.2024 адвокатом Демченко Н.В. було спрямовано адвокатський запит №630 до Южноукраїнської міської ради щодо надання нею інформації про наявність заборгованості у ФОП Сорочкіної Т.В. перед Южноукраїнськю міською радою за користування земельною ділянкою на якій розташоване спірне майно та у якій грошовій сумі, та яку загальну суму біло сплачено відповідачем за користування вказаною земельною ділянкою. В цей же день адвокатом Демченко Н.В. було спрямовано адвокатський запит №631 від 17.10.2024 р. до відділу містобудування та архітектури Южноукраїнської міської ради з проханням надати інформацію відносно характеристики нежитлової будівлі - чи знаходиться дана нежитлова будівля капітальною забудовою чи значиться якимось іншим видом забудови та на підставі яких державних будівельних норм або іншого чинного законодавства це визначено.
Так, за результатом розгляду вказаного адвокатського запиту №630 від 17.10.2024 р. виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради листом №22/01-34/2839 від 25.10.2024 повідомлено адвоката про відсутність сплати за встановлення земельного сервітуту в період 2022-2024 років від Сорочкіної Т.В.
За результатом розгляду адвокатського запиту №631 від 17.10.2024 р. виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради листом №23/01-34/2807 повідомлено адвоката про те, що виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради ніколи не видавав громадянці Сорочкіній Т.В. довідку №568/04.90-40 від 23.11.2017 р.
Южноукраїнська міська рада за результатом розгляду заяви відповідача від 17.10.2024, листом №22/01-34/2838 від 25.10.2025 р. повідомила, що станом на сьогоднішній день відповідачем подано документи не враховуючи попередніх зауважень, що викладені у рішенні №1086 від 28.07.2022. Разом з цим, позивачем у листі зазначено, що відповідно до вимог п. 5 ст. 36 Регламенту Южноукраїнської міської ради VII скликання в новій редакції затвердженого рішенням Южноукраїнської міської ради від 26.08.202 № 616, рада не має права виносити рішення, що суперечать раніше прийнятим рішенням ради індивідуальної дії, зокрема у випадку прийняття відмовного рішення ради індивідуального характеру, відповідне питання може бути внесено на розгляд ради після скасування попереднього відмовного рішення ради в судовому порядку. Оскільки на сьогоднішній день рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 28.07.2022 № 1086 є чинним, повторне звернення із заявою з тими самими вимогами є неможливим.
Наразі прокурор, стверджуючи, що ФОП Сорочкіна Т.В. самочинно збудувала стаціонарну тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності - магазин в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи, і без належно затвердженого проекту, що порушує права Південноукраїнської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, просить усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку 30.03.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1523589548108, та скасувати державну реєстрацію права приватної власності Сорочкіної Тетяни Вікторівни на нежитлову будівлю - магазин, загальною площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1523589548108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
Наразі суд вважає належним чином обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді за заявленим позовом з огляду на таке.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Враховуючи те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Правовий висновок щодо застосування ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, за п.76-77 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно із п.80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Так, прокурором в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано до Южноукраїнської міської ради письмові запити від 10.10.2023 №53/5-7470вих-23 в якому міську раду як власника забудованої земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення під час використання ФОП Сорочкіною Т.В. земельної ділянки за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ,, бульвар Мрій (Курчатова), 5а, наразі витребувано інформацію щодо вжиття міською радою заходів позовного характеру за викладеними обставинами.
Як вбачається з відповіді Южноукраїнської міської ради від 13.10.2023 за № 21/02-34/2537, відповідні заходи не вживалися та звернення до суду щодо з вказаних питань не планується.
Прокурор зазначає, що Южноукраїнською міською радою як уповноваженим органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходи щодо захисту та поновлення права власності громади у спірних правовідносинах не вжито.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18, сам факт незвернення до суду обраного прокурором позивача з відповідним позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що зазначений орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
Вознесенська окружна прокуратура направила Южноукраїнській міській раді повідомлення №53/5-5840вих-24 від 13.08.2024, в якому повідомила про намір здійснення Вознесенською окружною прокуратурою представництва інтересів держави в особі Южноукраїнської міської ради шляхом пред'явлення позову.
Посилання відповідача на правові висновки із постанов Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №815/2311/15 та від 22.08.2019 №2040/7234/18 взагалі безпідставні, адже правовідносини у вказаних справах та даною справою не є подібними, висновки судом касаційної інстанції у вказаних постанов прийняті за обставин активних дій компетентного органу із захисту порушених інтересів держави. У вказаних справах орган державного архітектурно-будівельного нагляду у межах визначених законом повноважень відреагував на стверджуване порушення шляхом проведення перевірок, притягнення винних осіб до адмінвідповідальності, а також винесення обов'язкових до виконання вимог приписів про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідали вимогам законодавства. Водночас у даній справі, міська рада, будучи обізнаною про факт забудови без відповідних документів, протягом розумного строку жодних дій із захисту інтересів держави не здійснила.
Таким чином, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду із заявленим позовом в інтересах держави в особі позивача.
Щодо суті заявлених прокурором вимог суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (п. «б» ч. 3 статті 152 Земельного кодексу України).
Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Для особи, яка самочинно забудувала земельну ділянку, Цивільний кодекс України передбачає настання таких негативних наслідків майнового характеру: а) знесення збудованого об'єкта; б) визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудований об'єкт; в) проведення перебудови; ґ) відшкодування витрат, пов'язаних з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Так, відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17, від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19 та постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19.
Частинами 3-5 статті 376 ЦК України, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (у тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову (постанова Верховного Суду від 14.06.2021 у справі №925/188/18).
Аналіз наведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов) (постанова Верховного Суду від 24.02.2020 у справі №458/1046/15-ц).
Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 року у справі № 458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.
Як стверджує прокурор, спірний об'єкт нерухомості - магазин був збудований Сорочкною Т.В. на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, реєстрація права власності на вказаний об'єкт також проведено не у спосіб, передбачений статтею 376 ЦК України, а тому є самочинним будівництвом, на знесення якого направлена заявлена прокурором вимога про усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем будівництва на спірній земельній ділянці вказаного вище об'єкту, який зареєстровано за відповідачем на праві власності як об'єкт нерухомості.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, на спірній земельній ділянці розташовано торгівельний комплекс промислових товарів (магазин), розміщення якого як стандартної малої архітектурної форми було здійснено відповідачем на підставі рішень Южноукраїнської міської ради №119 від 24.02.2011, №431 від 29.12.2011, договору про встановлення особистого строкового сервітуту №00002 від 30.03.2012 та паспорту групи малих архітектурних форм шифр ПР-047-09-11, що виготовлений у 2011 Комунальним підприємством «Архітектурно-проектное бюро».
Так, відносини у сфері розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в населених пунктах регулюються низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів. Зокрема, відповідно до п. 42, 44 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97) до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації та встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до пункту 7 статті 30 Закону №280/97 до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI зі змінами та доповненнями (далі - Закон №3038) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності та спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Ст. 28 Закону №3038 визначає, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідний Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1330/20068.
Відповідно до п. 1.4 вказаного Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження паспорт прив'язки тимчасової споруди - це комплект документів, у яких визначено місце встановлення тимчасової споруди та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1:500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд тимчасової споруди та напрям підприємницької діяльності.
Відповідно до п. 1.3 вказаного Порядку тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до п. 2.1, п. 2.20 цього Порядку паспорт прив'язки тимчасової споруди є підставою для розміщення тимчасової споруди. Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив'язки тимчасової споруди.
В п. 2.29 Порядку визначено, що у разі закінчення строку дії, анулювання паспорта прив'язки ТС, самовільного встановлення ТС така ТС підлягає демонтажу. Розміщення ТС самовільно забороняється (п. 2.30).
Законом України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 року №2807-IV (далі - Закон №2807), який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини, визначає, що саме до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів (стаття 10 Закону №2807) належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою; затвердження місцевих планів управління відходами. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо; видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
В ст. 15 вказаного Закону України №2807 визначено, що власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.
За положеннями ст. 16 Закону України №2807 на об'єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом; складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків, самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Оцінюючи наведені обставини суд враховує, що тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності в місті в розумінні законодавства про благоустрій населених пунктів (Закон №2807) є елементами (у формі малих архітектурних форм) об'єкту благоустрою, на якому вони розміщені. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього закону (Закон №2807) за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.
Відповідні вимоги законодавства, норми та правила законодавець встановив, серед іншого, в нормативно-правових актах в сфері містобудівної діяльності (стаття 28 Закону №3038, норми Порядку №244), котрі спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, а також в локальних правових актах (Положення №6107). Перелічені норми законодавства основною, обов'язковою та безальтернативною передумовою для розміщення суб'єктом господарювання тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності визначають необхідність отримання ним паспорта прив'язки ТС.
Отримання паспорта прив'язки ТС передбачає вчинення суб'єктом господарювання, що бажає розмістити тимчасову споруду для провадження підприємницької діяльності, низки дій та отримання позитивних висновків/рішень відповідних суб'єктів владних повноважень в межах визначеної Порядком №244 процедури, а саме:
1) звернення суб'єкта господарювання до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із заявою про можливість розміщення ТС в бажаному місці;
2) перевірка органом з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації сформованого суб'єктом господарювання комплекту документів на предмет відповідності намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам, що завершується повідомленням замовника: про відповідність його намірів містобудівній документації, будівельним нормам; про аргументовану відмову щодо реалізації намірів розміщення ТС;
3) у випадку отримання позитивного висновку про відповідність намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам замовник для оформлення паспорта прив'язки ТС звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив'язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб'єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно;
4) за умови дотримання замовником вимог Порядку №244 йому надається паспорт прив'язки ТС, що підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації та реєструється в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру. Строк дії паспорта прив'язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні.
Наразі вказаний Порядок №244 забороняє самовільне встановлення тимчасових споруд; визначає тимчасову споруду, встановлену без отримання суб'єктом господарювання паспорта прив'язки ТС як таку, що встановлена самовільно; передбачає юридичні наслідки самовільного встановлення тимчасової споруди - така підлягає демонтажу. При цьому вказаним Порядком не встановлено, що паспорт прив'язки надається та діє тільки за умови укладення договору на користування земельної ділянки, у т.ч. на умовах сервітуту.
В свою чергу, зважаючи на предмет та підстави заявленого прокурором позову, визначальним у спорі є з'ясування правового статусу спірного об'єкту - магазину, а саме чи є він тимчасовою спорудою чи капітальною будівлею, від цього залежить також порядок реалізації повноважень міської ради щодо їх демонтажу.
Як вже зазначалось вище, у відповіді Державної інспекції архітектури та містобудування від 12.09.2023 за № 1548/05/18-23 зазначено, що у період з 16.09.2021 по дату надання відповіді ДІАМ не здійснювалися заходи державного архітектурно-будівельного контролю стосовно зазначеного у листі об'єкта будівництва.
У відзиві відповідач зазначає, що у процесі здійснення підприємницької діяльності ним було здійснено реконструкцію тимчасової споруди у бік її капітальності заради ведення своєї підприємницької діяльності у найкращий спосіб, вказані зміни відображені в технічному паспорті 48 КО від 01.09.2017 року, який було виконано виробничо-комерційним приватним підприємством «Делен». Відповідно до вказаного технічного паспорту нежитлова будівля (магазин) загальною площею 73 кв.м з замощенням побудований у 1991 році, та складається з таких конструктивних елементів: фундамент - бутовий, стіни - металопрофіль з утеплювачем, покрівля - металопрофіль, перекриття - металеві ферми, підлога - плитка.
Водночас, як було встановлено судом, матеріали справи не містять дозвільних документів, проектів тощо на підставі яких відповідачем була здійснена вказана реконструкція. Крім того, судом було також встановлено, що термін дії паспорту прив'язки (паспорту групи малих архітектурних форм шифр ПР-047-09-11 від 2011), на підставі якого була розмішена відповідна тимчасова споруда закінчився, у матеріалах справи відсутні докази продовження його терміну дії або оформлення відповідачем нового паспорту прив'язки на спірну будівлю.
Під час судового засідання 03.07.2025 представник позивача зазначив, що визначити тип споруди (тимчасова або капітальна) без проведення експертизи неможливо, оскільки фундамент зашитий металопрофілем. Разом з цим, представник позивача у судовому засіданні звернув увагу на відмінності технічного паспорту та паспорту груп малих архітектурних форм, оскільки в технічному паспорті не визначено з яких чи з облегшених конструктивних елементів складається спірна будівля.
Відповідач, заперечуючи проти позову, наполягав на тому, що конфігурація та площа нежитлового приміщення з 2011 року не змінилася. При цьому представник відповідача у судовому засіданні 03.07.2025 зазначив, що відповідач була обізнана з правовими наслідками завершення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту від 30.03.2012 №00002, та після завершення дії якого відповідачем не було повернуто спірну земельну ділянку позивачу.
Відповідно до довідки (витягу з по господарської книги) виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №562/04.90-20 від 23.11.2017 р. вбачається, що нежитлова будівля, загальною площею 63,6 кв.м, що розташована по вул. Курчатова, №5а, в м. Южноукраїнськ в Миколаївській області збудована згідно відомостей за номером об'єкта ПГО 248, в погосподарській книзі №3, відкритого на гр. ОСОБА_1 .
Між тим з матеріалів справи випливає, що рішень про присвоєння поштової адреси нежитловій будівлі адреси по АДРЕСА_1 (на момент реєстрації права власності з боку Южноукраїнської міської ради та її виконавчого органу не приймалось. Крім того, позивач зазначає, що дана довідка є недостовірною, з огляду на те, що вона неповноважною на те особою, оскільки станом на дату, що зазначена в довідці, повноваження ОСОБА_2 були припинені, та не використовувалася наявна в довідці печатка. Так, відповідно до рішення Южноукраїнської міської ради №2 від 12.11.2015 «Про результати місцевих виборів 25 жовтня 2015 року та визнання повноважень Южноукраїнського міського голови» та рішення Южноукраїнської міської ради №1185 від 07.06.2018 «Про дострокове припинення повноважень Южноукраїнського міського голови ОСОБА_3 , згідно абз. 1 ч. 2 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міським головою Южноукраїнська у період з 12.11.2015 по 07.06.2018 був ОСОБА_3
При цьому судом критично оцінюються посилання прокурора на протокол огляду від 17.10.2023, в якому дізнавач відділення поліції № 3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області складено протокол огляду місцевості, згідно з яким за участю начальника відділу екології, охорони навколишнього середовища та земельних відносин Южноукраїнської міської ради та заступника начальника відділу містобудування і архітектури Южноукраїнської міської ради було проведено огляд будівлі під назвою «Побутова хімія», розташована неподалік перехрестя проспекту Соборності та бульвару Курчатова в м. Южноукраїнськ, а саме на відставні 50 м від вказаного перехрестя вздовж бульвару Курчатова, в ході якого було зафіксовано вказаний об'єкт, який за зовнішніми ознаками являє собою одноповерхову капітальну споруду з цоколем, дахом та стінами. Так, вказаний протокол не є належним і допустимим доказом, який може визначати статус спірної споруди.
Разом з тим, як вже було встановлено судом вище, 30.03.2018 рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагарем Геннадієм Йосиповичем (індексний номер: 40474033 від 04.04.2018) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за Сорочкіною Т.В. зареєстровано право власності на нежитлова будівля магазину загальною площею 63,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1523589548108). Згідно з відомостями Державного реєстру підставою для державної реєстрації вказаного об'єкта нерухомості став технічний паспорт, серія та номер: 48КО, виданий 01.09.2017, видавник: Виробничо-комерційне приватне підприємство "Делен", відповідно до відомостей якого нежитлову будівлю побудовано у 1991 році.
Як вже зазначалось вище, згідно з актом Міністерства юстиції України від 01.11.2023 р. за результатами проведення камеральної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Геннадія Йосиповича встановлено порушення державним реєстратором Брагарем Г.Й. вимог статей 3, 10, 23 Закону, пунктів 12, 41 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію прав: за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа,, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.
Перевіркою встановлено, що заявником не подано, а державним реєстратором Брагарем Г.Й. не витребувано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та не направлено відповідний запит до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013. При цьому у заяві відсутні відомості про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що реєстрація права власності на спірну будівлю була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, а саме за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; за відсутності документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013.
Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності Сорочкіною Т.В. на нерухоме майно - магазин, розташований за адресою: бульвар Курчатова, 5а, місто Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, без належного правовстановлюючого документа.
Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі N 904/1017/20).
За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 р. змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів».
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Так, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/14//17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17, від 04.02.2021 у справі N 910/11534/18, від 07.07.2021 у справі N 916/2620/20.
Отже, покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Застосовуючи концепцію вірогідності доказів, суд зауважує, що наявні в матеріалах справи докази (виготовлення технічного паспорту на спірний об'єкт нерухомості, внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) з більшою вірогідністю підтверджують факт того, що після здійсненої реконструкції, про яку зазначав сам відповідач у відзиві, спірна у справі будівля є саме нерухомим майном. Відповідачем не подано до суду доказів віднесення спірної споруди саме до групи тимчасових споруд.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).
Визнання права власності в порядку частини третьої або п'ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов'язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п'ята статті 376 ЦК України).
Відповідно до ст. 14 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.
Згідно з п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України.
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.
Відповідно до ст. 317, 319 ЦК України саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Спірна земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачу об'єкт, є комунальною власністю територіальної громади міста, від імені якої правомочності власника виконує міська рада.
Як було зазначено вище, між Южноукраїнською міською радою та фізичною особою-підприємцем Сорочкіною Тетяною Вікторівною (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту, який зареєстровано 30.03.2012 за №00002, строком на 5 років, тобто до 30.03.2017 року. Разом з цим, як було встановлено судом, відповідач звертався до позивач з проханням поновити договір особистого строкового сервітуту 03.03.2017 р., тобто з пропуском строку, що визначений в п. 2.1. вказаного договору. Відтак, відповідно до умов п.п. є) п. 4.4. договору після завершення дії договору відповідач був зобов'язаний повернути вказану земельну ділянку позивачу в попередньому стані.
Отже, з огляду на закінчення терміну дії договору від 30.03.2012 та паспорту прив'язки, у відповідача були відсутні належні правові підстави для використання спірної земельної ділянки та розміщення на ній будь-яких споруд після завершення строку дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту - 30.03.2017.
За такого суд дійшов висновку, що спірний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, оскільки його реєстрація відбулася без дотримання порядку, що передбачений ст. 376 ЦК України.
Відтак, використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх на те правових підстав, зокрема розміщення на ній вказаної нежитлової будівлі, порушує права Південноукраїнської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій побудовано спірний об'єкт нерухомості.
Згідно з положеннями ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст.16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
У відповідності до ч.1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала також увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
При цьому, якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.
Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).
Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. (п. 67-69 постанови ВС від 12.02.2025 у справі №916/960/22).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 №916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), у певних випадках спосіб захисту імперативно "прив'язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження (п. 90-92 постанови ВП ВС) .
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.
Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин, особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що спір щодо подальшої юридичної долі самочинно побудованого майна вирішується виключно відповідно до статті 376 ЦК України, тобто за вимогами про знесення такого майна або про визнання права власності на таке майно. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про усунення перешкод Південноукраїнській міській раді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 р. за № 1523589548108.
Натомість вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права приватної власності Сорочкіної Тетяни Вікторівни на нежитлову будівлю - магазин, загальною площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1523589548108) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи не підлягають задоволення у зв'язку з неефективністю обраного способу захисту, адже такі вимоги не забезпечують відновлення порушених прав територіальної громади міста м. Південноукраїнськ.
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам сторін, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку решті доводам учасників справи, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду щодо статусу спірного магазину та порушення прав позивача відповідачем через розміщення самочинно збудованої будівлі магазину.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, від імені якого прокурором пред'явлено позов в інтересах держави, у відповідності з п. 2 ч. 1, ч. 4, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені прокуратурою під час звернення до суду з даним позовом покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що дорівнюють в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради до фізичної особи-підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов'язання знести самочинно збудовану нежитлову будівлю та про скасування державної реєстрації права приватної власності на нежитлову будівлю, задовольнити частково.
2. Усунути перешкоди Південноукраїнській міській раді (55002, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, 48, ЄДРПОУ 33850880) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, що розташований за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, м. Південноукраїнськ, бульвар Мрій (Курчатова), 5а, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 р. за № 1523589548108.
3. СТЯГНУТИ з фізичної особи - підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54006, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28; код ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422/дві тисячі чотириста двадцять дві/грн. 40 коп.
4. В задоволенні решти позовних вимог керівника Вознесенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південноукраїнської міської ради відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 07.11.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 21.08.2025 по 02.09.2025, 11.09.2025 та 11.10.2025.
Суддя Л.М. Ільєва