15 серпня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/330/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
від третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Управління комунального майна Миколаївської міської ради до фізичної особи-підприємця Кузьміна Дмитра Вячеславовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м. Миколаєва, про стягнення 69375,47 грн.,-
Управління комунального майна Миколаївської міської ради звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Кузьміна Дмитра Вячеславовича про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 17.12.2021 р. № 7969 в загальній сумі 69375,47 грн., в т. ч. основного боргу в сумі 62341,68 грн. та пені в сумі 7033,79 грн., посилаючись на наступне.
17.12.2021 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради (орендодавець, позивач), фізичною особою - підприємцем Кузьміним Дмитром Вячеславовичем (орендар) та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Центрального району м. Миколаєва (балансоутримувач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №7969, відповідно умов п. 1.1 якого позивач та балансоутримувач передають, а відповідач приймає у строкове, платне користування майно - нежитлові приміщення першого поверху за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 330/8, загальною площею 29,4 кв.м. Як зазначає позивач, договір укладено строком на 5 років, що діє з 17.12.2021 до 16.12.2026 включно (п. 12.1. договору).
В подальшому, як зазначає позивач, 20.01.2025 на електронну адресу позивача надійшла заява від відповідача про дострокове розірвання договору. Наразі позивач посилається на приписи п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 в редакції від 27.05.2022, що регламентує порядок припинення договору оренди у період воєнного стану, за якими якщо сторони договору позбавлені можливості підписати акт повернення майна з оренди, майно вважається повернутим з моменту отримання орендодавцем заяви орендаря про дострокове припинення договору.
Разом з цим позивач, з посиланням на умови п. 3.10. та 4.1. договору зазначає, що припинення договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності); у разі припинення договору, орендар поміж іншого зобов'язаний: сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди.
Так, за ствердженнями позивача, згідно з умовами договору орендар зобов'язаний щомісячно та у повному обсязі сплачувати орендну плату за користування майном, яка становить суму у розмірі 3833,34 грн. відповідно до п. 9.1 (1) договору.
Відповідно до п. 16 договору співвідношення розподілу орендної плати здійснюється за такою схемою: орендодавець отримує 70% вартості орендної плати; балансоутримувач отримує 30% вартості орендної плати.
Також з урахуванням п. 3.2 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на поточний місяць, а якщо індекс інфляції у будь-якому місяці становить менше 1, вважати його рівним 1.
Наразі позивач стверджує, що орендар не виконував зобов'язання по сплаті частини заборгованості з орендної плати перед орендодавцем, у зв'язку з чим сума заборгованості перед орендодавцем становить 69375,47 грн., з яких заборгованість за орендну плату становить 62341,68 грн., пеня, що нарахована позивачем на підставі п. 3.8. договору, становить 7033,79 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.03.2025 року (суддя ОСОБА_1 ) вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/330/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м. Миколаєва в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача, встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.04.2025 року постановлено повторно направити на адресу відповідача - фізичної особи-підприємця Кузьміна Дмитра Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ) копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 10.03.2025 у справі № 915/330/25, із проставлянням на ній відмітки "Судова повістка".
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 31 від 07.04.2025 проведено повторний автоматизований розподіл судових справ, зокрема, судової справи № 915/330/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025 справу № 915/330/25 передано на розгляд судді Ільєвій Л.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2025 р. вказану справу прийнято до провадження судді Ільєвої Л.М., постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання призначено на 12.05.2025 р. о 13:15.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 р. розгляд справи № 915/330/25 відкладено на 05.06.2025 р. о 10:00, приймаючи до уваги неявку відповідача у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.06.2025 р. розгляд справи № 915/330/25 відкладено на 11.07.2025 р. об 11:20, приймаючи до уваги неявку відповідача у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов. Також вказаною ухвалою суду зобов'язано позивача надати відповідні рахунки, виставлені відповідачу, та акти виконаних робіт, які передбачені п. 3.4 спірного договору.
10.07.2025 р. від представника позивача - Козій А.О. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 10267/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів справи скріншоти листування з відповідачем, розрахунок заборгованості з орендної , акти звірення орендних платежів за 2022, 2023, 2024 роки, службову записку юридичного департаменту Миколаївської міської ради № 31208/02.06.01-04/25-2 від 05.06.2025, службову записку управління комунального майна Миколаївської міської ради № 35949/10.01-08/25-2 від 30.06.2025.
Також позивач зазначив, що 05.06.2025 юридичним департаментом Миколаївської міської ради було направлено до управління комунального майна Миколаївської міської ради службову записка № 31208/02.06.01-04/25-2 про надання рахунків, які пред'являлись орендодавцем до орендаря за весь період дії договору оренди № 7969, а також акти виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковими накладними. Як вказує позивач, згідно зі службовою запискою управління комунального майна Миколаївської міської ради № 35949/10.01-08/25-2 від 30.06.2025 р. позивача було повідомлено, що відповідно до пункту 3.4. незмінюваних умов договору орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця та балансоутримувача. Орендодавець виставляє рахунок на частину орендної плати, яка сплачується до міського бюджету. Балансоутримувач виставляє рахунок на частину орендної плати, яка сплачується на рахунок балансоутримувача. ПДВ нараховується на кожну частину орендної плати окремо. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із ПДВ, нарахованим на частину орендної плати. Орендодавець та балансоутримувач надсилають орендарю рахунки не пізніше ніж за 5 робочих днів до дати платежу. Протягом 5 робочих днів після закінчення поточного місяця оренди орендодавець та балансоутримувач передають орендарю акти виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковими накладними, на кожну частину орендної плати, за умови реєстрації орендаря платником ПДВ.
За ствердженнями позивача, на виконання умов спірного договору відповідачу надсилались рахунки за оренду та акти звіряння орендних платежів за 2022, 2023, 2024 рр., в тому числі, за допомогою мобільних додатків - месенджерів WhatsApp та Viber, на що неодноразово було отримано відповіді - повідомлення, згідно з якими відповідач визнає заборгованість та зобов'язується її сплатити, разом з тим, заборгованість з орендної плати не сплачено.
Позивачем до клопотання також надано оновлений розрахунок заборгованості за договором оренди № 7969, який стосується тільки 70% заборгованості орендаря перед орендодавцем. Згідно з актами звірення орендних платежів станом на 01.01.2022 сума заборгованості складала 4881,93 грн., станом на 01.01.2023 - сума заборгованості складала 9020,15 грн., станом на 01.01.2024 - сума заборгованості складала 32520,42 грн. Позивач стверджує, що вищезазначені акти звірки заборгованості за 2022, 2023, 2024 роки та скрін-шоти переписки з відповідачем підтверджують заборгованість останнього за договором оренди № 7969.
У судовому засіданні 11.07.2025 р. представник позивача зазначив, що витребувані документи, передбачені п. 3.4 договору, надаються за вимогою орендаря або якщо він є платником ПДВ. З огляду на те, що відповідач не є платником ПДВ, та від нього не надходило заяви про надіслання щомісячних рахунків, то відповідачу направлявся один розрахунок за рік.
Водночас представником позивача у судовому засіданні надано для залучення до матеріалів справи розрахунок заборгованості та засвідчені копії доданих до клопотання від 10.07.2025 року додатків.
Так, у судовому засіданні господарського суду 11 липня 2025 року по справі № 915/330/25 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 30 липня 2025 року о 15 год. 00 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 11.07.2025 р. в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено відповідача та третю особу.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 розгляд справи № 915/330/25 відкладено на 15 серпня 2025 року о 13:30.
15.08.2025 від представника позивача - Козій А.О. до господарського суду надійшла заява (вх. №11834/25), в якій заявник просить суд розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами.
У судове засідання, призначене на 15.08.2025 о 13:30, представники сторін та третьої особи не з'явились. Наразі судом враховано подану представником позивача до суду заяву (вх. 11834/25 від 15.08.2025) про розгляд справи № 915/330/25 без участі представника позивача за наявними матеріалами справи.
Відповідач - фізична особа-підприємець Кузьмин Дмитро Вячеславович відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місця реєстрації та на електронну пошту, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 10.03.2025 та інші ухвали про розгляд справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ним.
В ч. 6 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Так, судом направлялись ухвали суду від 12.05.2025, від 05.06.2025, від 11.07.2025, від 30.07.2025 на електронну адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві та в договорі оренди нерухомого майна №7969 від 17.12.2021 - еmail: goldengaleon74@gmail.com.
Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення підготовчого засідання і розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі. Наразі слід зазначити, що судом вжито всі можливі заходи щодо своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи і забезпечення реалізації ним своїх прав у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача ФОП Кузьміна Д.В. при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Про розгляд справи третя особа повідомлялася шляхом надсилання ухвал за адресою місця реєстрації, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та на електронну пошту, що зазначена в договорі оренди нерухомого майна №7969 від 17.12.2021 - еmail: kzhep.zentr@gmail.com.
Третя особа не скористалась наданим правом на подання письмових пояснень (ст. 168 ГПК України).
З огляду на ненадання відповідачем відзиву на позов, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
За результатами аукціону (№LLE001-UA-20211028-63696) переможцем електронного аукціону щодо лоту «Укладання договору оренди нежитлових приміщень загальною площею 29,4 кв.м за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 330/8» (нежитлові приміщення першого поверху площею 29,4 кв.м, літ «А» прим. З №1-1 по №1-4, розташовані в житловому будинку за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 330, (окрема адреса: пр. Богоявленський, 330/8), висота приміщення - 3 м, фундамент -камінь, стіни - камінь, перекриття - залізобетонні плити, підлога - цементні, вхід з дворової частини будівлі) було визнано ФОП Кузьмін Дмитро Вячеславович з пропозицією розміру орендної плати на місяць: 4600,00 грн.
17.12.2021 між Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради (орендодавець), Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Центрального району м. Миколаєва (балансоутримувач) та фізичною особою-підприємцем Кузьмін Дмитро Вячеславович (орендар) укладено договір №7969 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності.
Відповідно до п. 1.1. незмінюваних умов договору (розділ ІІ) орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов (розділ І), вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 умов.
Відповідно до п. 4.1. змінюваних умов договору (розділ І - далі «Умови») об'єктом оренди є нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 29,4 кв.м за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 330/8.
Пунктом 5.1. змінюваних умов договору визначено, що майно отримано в оренду в результаті процедури (А) аукціону.
Згідно з п. 7.1. змінюваних умов договору цільове призначення майна: майно може бути використане орендарем для використання за будь-яким призначенням, що не суперечить вимогам ДБН В.2.2-15:2019.
Пунктом 9.1. змінюваних умов договору визначено, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону становить 3833,34 грн. без податку на додану вартість.
Відповідно до п. 12.1 змінюваних умов договору цей договір укладено на 5 років з « 17» грудня 2021 р. до «16» грудня 2026 р. включно.
Пунктом 16 змінюваних умов договору визначено наступне співвідношення розподілу орендної плати станом на дату укладення договору: балансоутримувачу - 30 відсотків суми орендної плати; орендодавцю - 70 відсотків суми орендної плати.
Згідно з п. 3.1. незмінюваних умов договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.
Пунктом 3.2. незмінюваних умов договору передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на поточний місяць. Якщо індекс інфляції у будь- якому місяці становить менше 1, вважати його рівним 1.
Відповідно до п. 3.3. незмінюваних умов договору орендар сплачує орендну плату до міського бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 16 умов, щомісяця до 15 числа поточного місяця оренди - для орендарів, які отримали майно в оренду за результатами аукціону (договори типу 5(А) і 5(В).
Згідно з п. 3.4. незмінюваних умов договору орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця та балансоутримувача. Орендодавець виставляє рахунок на частину орендної плати, яка сплачується до міського бюджету. Балансоутримувач виставляє рахунок на частину орендної плати, яка сплачується на рахунок Балансоутримувача. ПДВ нараховується на кожну частину орендної плати окремо. Орендар сплачує балансоутримувачу належну йому частину орендної плати разом із ПДВ, нарахованим на частину орендної плати. Орендодавець та балансоутримувач надсилають орендарю рахунки не пізніше ніж за 5 робочих днів до дати платежу. Протягом 5 робочих днів після закінчення поточного місяця оренди орендодавець та балансоутримувач передає орендарю акти виконаних робіт на надання орендних послуг разом із податковими накладними, на кожну частину орендної плати, за умови реєстрації орендаря платником ПДВ.
Відповідно до п. 3.7. незмінюваних умов договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем (в частині, належній місцевому бюджету) та/або балансоутримувачем (в частині, належній балансоутримувачу). Орендодавець і балансоутримувач можуть за домовленістю звернутися із позовом про стягнення орендної плати та інших платежів за цим договором, за якими у орендаря є заборгованість, в інтересах відповідної сторони цього договору. Сторона в інтересах якої подається позов, може компенсувати іншій стороні судові і інші витрати, пов'язані з поданням позову.
Пунктом 3.8. незмінюваних умов договору передбачено, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
Відповідно до п. 3.10. незмінюваних умов договору припинення договору оренди не звільняє орендодавця від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи пеню та неустойку (за наявності).
Згідно з абз. 2 п. 4.1. незмінюваних умов договору у разі припинення договору орендар зобов'язаний, зокрема, сплатити орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності), сплатити балансоутримувачу платежі за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди.
Відповідно до п. 11.1. незмінюваних умов договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.
Згідно з п. 11.4. незмінюваних умов договору стягнення заборгованості за договором з орендної плати, пені та неустойки (за наявності), передбачених цим договором, може здійснюватися на підставі рішення суду. Стягнення заборгованості з оплати орендної плати відповідно до частини шостої статті 17 Закону може здійснюватися в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Пунктом 12.1. (1) незмінюваних умов договору передбачено, що цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору.
Згідно з п. 12.6.6. незмінюваних умов договору договір припиняється за згодою сторін на підставі договору про припинення з дати підписання акта повернення майна з оренди;
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (в редакції, чинній на день укладення договору) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір оренди нерухомого майна № 7969 від 17.12.2021 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК України (тут і надалі в редакції, чинній на день укладення договору) істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 вказаної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренди державного та комунального майна» (в редакції від 24.11.2021) орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренди державного та комунального майна» (в редакції від 24.11.2021) орендна плата визначається за результатами аукціону.
В силу ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренди державного та комунального майна» (в редакції від 24.11.2021) орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Абзацом 3 ч. 5 ст. 17 Закону України «Про оренди державного та комунального майна» (в редакції від 24.11.2021) визначено, що порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у комунальній власності, між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається представницьким органом місцевого самоврядування
17.12.2021 між балансоутримувачем (третьою особою) та відповідачем як орендарем складено та підписано акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності, відповідно до якого на виконання умов договору оренди нерухомого майна від 17.12.2021 №7969 балансоутримувач передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до комунальної власності, що розташоване за адресою м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 330/8, перший поверх, загальною площею 29,4 кв.м, що перебуває на балансі балансоутримувача.
В подальшому, 20.01.2025 на електронну пошту позивача від відповідача надійшла заява від 14.01.2025, в якій відповідач просив достроково припинити договір оренди нерухомого майна №7969 від 17.12.2021 на підставі п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», та у зв'язку з оголошенням воєнного стану відповідач не здійснює діяльність, пов'язану з орендованим приміщенням, а відтак, у відповідача відсутня можливість та необхідність у його використанні.
Відповідно до абз. 2 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (в редакції станом 17.01.2024) договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди.
Відповідно до абз. 4-6 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (в редакції станом 17.01.2024), якщо сторони договору позбавлені можливості підписати акт повернення майна з оренди, майно вважається повернутим з моменту настання однієї з таких подій: отримання орендодавцем заяви орендаря про дострокове припинення договору; отримання обласною військовою адміністрацією за місцезнаходженням орендованого майна заяви орендаря про дострокове припинення договору, якщо майно перебуває на визначеній території і за умови, що договір оренди не містить інформації про електронну пошту сторін, а за місцезнаходженням орендодавця відсутня можливість вручення листа.
Виходячи з наведених положень законодавства, укладений між сторонами договір оренди припинився з моменту отримання позивачем заяви відповідача про дострокове розірвання договору.
Наразі, за ствердженнями позивача, незважаючи на припинення дії договору, у відповідача залишились невиконані зобов'язання з орендної плати.
Так, відповідач з моменту прийняття в оренду нежитлових приміщень згідно п. 9.1., 16 змінюваних умов договору та п. 3.2., 3.4. незмінюваних умов договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату до 15 числа поточного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок суми орендної плати за договором, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 17.12.2021 по 31.01.2025 у загальній сумі 70781,66 грн. з урахуванням індексації, у тому числі:
- за період з 17.12.2021 по 31.12.2021 - 1558,07 грн.;
- за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 3239,33 грн.;
- за період з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 2695,46 грн.;
- за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 - 0,00 грн.;
- за період з 01.09.2022 по 30.09.2022 - 1936,03 грн.;
- за період з 01.10.2022 по 31.10.2022 - 1972,82 грн.;
- за період з 01.11.2022 по 30.11.2022 - 2022,14 грн.;
- за період з 01.12.2022 по 31.12.2022 - 2036,29 грн.;
- за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 - 2050,55 грн.;
- за період з 01.02.2023 по 28.02.2023 - 2066,95 грн.;
- за період з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 2081,42 грн.;
- за період з 01.04.2023 по 30.04.2023 - 2112,65 грн.;
- за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 - 2116,87 грн.;
- за період з 01.06.2023 по 30.06.2023 - 2127,46 грн.;
- за період з 01.07.2023 по 31.07.2023 - 2144,47 грн.;
- за період з 01.08.2023 по 31.08.2023 - 2144,47 грн.;
- за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 - 2144,47 грн.;
- за період з 01.10.2023 по 31.10.2023 - 2155,20 грн.;
- за період з 01.11.2023 по 30.11.2023 - 2172,44 грн.;
- за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 - 2183,30 грн.;
- за період з 01.01.2024 по 31.01.2024 - 2198,58 грн.;
- за період з 01.02.2024 по 28.02.2024 - 2207,38 грн.;
- за період з 01.03.2024 по 31.03.2024 - 2214,00 грн.;
- за період з 01.04.2024 по 30.04.2024 - 2225,08 грн.;
- за період з 01.05.2024 по 31.05.2024 - 2229,53 грн.;
- за період з 01.06.2024 по 30.06.2024 - 2242,91 грн.;
- за період з 01.07.2024 по 31.07.2024 - 2292,25 грн.;
- за період з 01.08.2024 по 31.08.2024 - 2292,25 грн.;
- за період з 01.09.2024 по 30.09.2024 - 2306,00 грн.;
- за період з 01.10.2024 по 31.10.2024 - 2340,59 грн.;
- за період з 01.11.2024 по 30.11.2024 - 2382,72 грн.;
- за період з 01.12.2024 по 31.12.2024 - 2428,00 грн.;
- за період з 01.01.2025 по 31.01.2025 - 2461,98 грн.
При цьому, як випливає зі змісту наявного у матеріалах справи розрахунку, відповідачем було частково сплачено орендну плату у розмірі 8440,00 грн. наступним чином: 16.12.2021 відповідачем здійснено платіж на суму 6440,00 грн. та 24.09.2023 відповідачем перераховано грошові кошти у розмірі 2000,00 грн.
З метою отримання оплати за договором, позивачем направлено відповідачу претензію №19408/10.01-08/10/2/24 від 24.10.2024, в якій позивач просив погасити заборгованість з орендної плати в сумі 79527,06 грн., в т.ч. ПДВ 13254,51 грн. та пеню в розмірі 9008,93 грн., на реквізити зазначені у претензії, а також запропоновано розірвати договір оренди, звільнити та повернути орендоване майно. Факт направлення претензії підтверджується наявним у матеріалах справи фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
Щодо факту направлення рахунків на адресу відповідача відповідно до умов п. 3.4. договору, позивач зазначає, що ним надсилались орендарю рахунки за оренду та акти звіряння орендних платежів за 2022, 2023, 2024 рр., в тому числі, за допомогою мобільних додатків - месенджерів WhatsApp та Viber, на що неодноразово було отримано відповіді - повідомлення, скрін-шоти яких надані позивачем до суду. Крім того, позивач з посиланням на інформацію управління комунального майна Миколаївської міської ради № 35949/10.01-08/25-2 від 30.06.2025 зазначає, що у листуванні, про яке було зазначено вище, та скрін-шоти якого подано до суду, ФОП Кузьмін Д.В. визнає заборгованість та зобов'язується її сплатити.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, складені позивачем акти звіряння орендних платежів за договором оренди нежитлових приміщень від 03.02.2023, від 14.09.2023, від 15.10.2024 не підписані жодною зі сторін. Водночас, зі змісту наданих позивачем актів вбачається, що коригування розміру орендної плати за березень-серпень 2022 року в частині звільнення від сплати орендної плати за зазначені періоди, та нарахування 50% орендної плати за періоди з вересня 2022 по жовтень 2024 року здійснювалося позивачем з урахуванням положень рішення Миколаївської міської ради №13/6 від 28.07.2022.
Так, відповідно до п. 1 рішення Миколаївської міської ради №13/6 від 28.07.2022 на період воєнного стану, але у будь-якому разі не пізніше ніж до 31.08.2022, за договорами оренди комунального майна, укладеними до та після 24.02.2022, звільнити від орендної плати орендарів, які використовують нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади.
Згідно з п. 3 рішення Миколаївської міської ради №13/6 від 28.07.2022, починаючи з 01.09.2022, на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди комунального майна, укладеними до та після 24.02.2022, орендарям (за виключенням орендарів, зазначених у пункті 2 цього рішення), нараховувати орендну плату в розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати, який надано до позову, судом було встановлено, що нарахування орендної плати за січень 2025 року здійснені без врахування дати розірвання договору.
Так, як було зазначено вище, 20.01.2025 на електронну пошту позивача komunmaino@mkrada.gov.ua, яка зазначена в п. 3.1.1. договору, з електронної пошти відповідача goldengaleon74@gmail.com, яка зазначена в п. 3.2.1. договору, надійшла заява з проханням розірвати договір №7969 від 17.12.2021. Відтак, в силу положень п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (в редакції станом 17.01.2024) договір вважається розірваним, а майно повернутим з дати отримання орендодавцем заяви, тобто з 20.01.2025.
Разом з цим, як було зазначено вище позивачем нараховано відповідачу орендну плату у розмірі 2461,98 грн. за період 01.01.2025 по 31.01.2025, без врахування дати розірвання договору, у зв'язку з чим судом здійснено перерахунок розміру орендної плати з урахуванням положень абз. 2 п. 4.1. незмінюваних умов договору. Так, розмір орендної плати за період з 01.01.2025 по 20.01.2025 становить 1588,37 грн. (2461,98 грн. / 31 день х 20 днів).
Таким чином, відповідач в силу умов п. 9.1., 16 змінюваних умов договору та п. 3.2., 3.4. незмінюваних умов договору, ст. 762 ЦК України, ст. 286 ГК України, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», зобов'язаний був сплатити орендну плату за період правомірного користування майном з 17.12.2021 по 20.01.2025 у розмірі 69908,05 грн.
Слід зауважити, що згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, несплата відповідачем орендної плати за вищевказаним договором оренди є порушенням вимог чинного законодавства та умов цього договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Таким чином, з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати, що не спростовано відповідачем належними доказами, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі, яка за весь період оренди до 20.01.2025 року склала у розмірі 61468,05 грн., враховуючи здійснені відповідачем платежі (69908,05 грн. - 8440,00 грн.).
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 61468,05 грн. за спірним договором оренди, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 7033,79 грн. суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 3.8. незмінюваних умов договору передбачено, що на суму заборгованості орендаря із сплати орендної плати нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором оренди нерухомого майна №7969 від 17.12.2021 р. щодо здійснення своєчасної сплати орендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню. Так, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені в сумі 7033,79 грн. за період з 18.07.2024 по 16.01.2025, судом встановлено, що з огляду на встановлення судом суми заборгованості нарахування позивачем пені на суму боргу 62341,68 за період з 16.01.2025 по 16.01.2025 є необґрунтованим з огляду на таке.
Як було зазначено вище, спірний договір в силу положень п. 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» (в редакції станом 17.01.2024) вважається розірваним з 20.01.2025, та як було розраховано судом розмір орендної плати за період з 01.01.2025 по 20.01.2025 становить 1588,37 грн., а загальна сума заборгованості за договором становить 61468,05 грн.
Здійснивши власний перерахунок пені за період, визначений позивачем з врахуванням суми заборгованості за січень 2025 року, суд встановив, що розмір пені на суму заборгованості 61468,05 грн. за 16.01.2025 (1 день) становить 45,47 грн.
З огляду на зазначене, стягненню з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 7033,14 грн.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної Управління комунального майна Миколаївської міської ради частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 2989,84 грн. (68 501,19 грн. х 3028 / 69375,47 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Управління комунального майна Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; код ЄДРПОУ 22440076) до фізичної особи-підприємця Кузьміна Дмитра Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство Центрального району м. Миколаєва (54030, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, буд. 7; код ЄДРПОУ 19295802), про стягнення 69375,47 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Кузьміна Дмитра Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; код ЄДРПОУ 22440076) заборгованість з орендної плати за договором оренди нерухомого майна від 17.12.2021 р. № 7969 в розмірі 61468/шістдесят одна тисяча чотириста шістдесят вісім/грн. 05 коп., пеню в розмірі 7033/сім тисяч тридцять три/грн. 14 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2989/дві тисячі дев'ятсот вісімдесят дев'ять/грн. 84 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Управління комунального майна Миколаївської міської ради відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 06.11.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 21.08.2025 по 02.09.2025, 11.09.2025 та 11.10.2025.
Суддя Л.М. Ільєва