ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2025Справа № 910/10565/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код: 03366500)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВАРАК" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9; ідентифікаційний код 25594561)
про стягнення 9 269,61 грн,
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НАВАРАК» про стягнення заборгованості з компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою за договором № 215/2266-1 від 29.11.2019 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: місто Київ, вулиця Мілютенка, будинок № 34, літера А у розмірі 9 269,61 грн, з яких: 7 836,43 грн основного боргу, 318,50 грн трьох відсотків річних та 1 114,68 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.11.2019 між Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач, балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРАВАН» (далі - відповідач, орендар) було укладено договір № 215/2266-1 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Мілютенка, будинок № 34 літер А.
В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРАВАН» змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «НАВАРАК».
Відповідно до пункту 2.1 договору № 215/2266-1 об'єктом компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою є нежилі приміщення загальною площею 77,40 кв. м, в т. ч. у підвалі - 0,80 кв.м, на 1 поверсі 3,60 кв. м, на 2 поверсі - 2,40 кв. м, на 3 поверсі 70,60 кв.м в будинку № 34 літера А на вул. Мілютенка у м. Києві.
Згідно з п.п. 3.1, 3.5 договору № 215/2266-1 плату за об'єкт компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатащя» (підприємства-балансоутримувача), починаючи з дати підписання договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29.11.2019 № 2266-1 і застосовується з 29.11.2019 року.
Відповідно до п.п. 3.6, 4.2.1 договору № 215/2266-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРАВАН» (нині - Товариство з обмеженою відповідальністю «НАВАРАК») зобов'язано сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності компенсацію витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою щомісячно не пізніше 5 числа поточного за поточний місяць.
Пунктом 3.9 договору № 215/2266-1 визначено, що у разі закінчення, припинення (розірвання) цього договору відповідач сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою до дня підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29.11.2019 № 215/2266-1 включно у розмірі компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою визначеної договором після дати закінчення (дострокового розірвання) договору.
Пунктом 5.1.1 договору від 29.11.2019 № 215/2266-1 встановлено, що підприємство-балансоутримувач має право стягнути з орендаря заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, та інші збитки, заподіяні ним невиконанням своїх зобов'язань за цим договором, шляхом звернення стягнення на його кошти та майно в порядку, визначеному законодавством України.
Відповідно до п. 7.1 договору № 215/2266-1 строк дії договору встановлено з 29.11.2019 по 27.11.2022 року.
Відповідач після закінчення строку дії договору, орендовані приміщення за актом приймання-передачі позивачу повернув 01.05.2025.
Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач договірні зобов'язання в частині здійснення платежів з компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, виконував неналежним чином, не сплачував їх вчасно і в повному обсязі.
Звертаючись до суду за даним позовом, позивач стверджує, що заборгованість з компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою за період з 01.06.2023 по 01.05.2025 складає 7 836,43 грн.
Також позивачем нараховані до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 318,50 грн трьох та 1 114,68 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Пунктом 3.9 договору № 215/2266-1 визначено, що у разі закінчення, припинення (розірвання) цього договору відповідач сплачує компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою до дня підписання акту приймання-передачі орендованого приміщення згідно договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 29.11.2019 № 215/2266-1 включно у розмірі компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою визначеної договором після дати закінчення (дострокового розірвання) договору.
Позивач нараховував відповідачу, у період користування об'єктом оренди, плату за об'єкт компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою.
Відтак позивачем, за період з 01.06.2023 по 01.05.2025, нараховано відповідачу плату за об'єкт компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у розмірі 7 836,43 грн з ПДВ.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично правильним.
Судом встановлено, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та умов договору № 215/2266-1 про компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою від 29.11.2019, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 7 836,43 грн.
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Докази наявності заперечень відповідача щодо здійснених позивачем нарахувань та розрахунків компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, а також доказів оплати суду не надано.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВАРАК" заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою у розмірі 7 836,43 грн є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних у розмірі 318,50 грн та 1 114,68 грн інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Судом встановлено, що відповідачем порушено строк виконання грошового зобов'язання за Договором, а відтак наявні підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив їх правильність та арифметичну вірність.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову у повному обсязі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАВАРАК" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 9; ідентифікаційний код 25594561) на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А, ідентифікаційний код: 03366500) заборгованість у розмірі 7 836 (сім тисяч вісімсот тридцять шість) грн 43 коп., 3% річних у розмірі 318 (триста вісімнадцять) грн 50 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 114 (одна тисяча сто чотирнадцять) грн 68 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.11.2025
Суддя І.О. Андреїшина