Справа № 909/1266/25
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
10.11.2025 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У. І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул. Б. Хельницького, буд. 59-А,м. Івано-Франківськ, 76009
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Середа Олексія Романовича, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості за послуги постачання теплової енергії в сумі 49 237 грн 50 коп.
до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Середа Олексія Романовича про стягнення заборгованості за послуги постачання теплової енергії в сумі 49 237 грн 50 коп. з яких: 40 526 грн 06 коп - основний борг, 6 411 грн 40 коп. - інфляційні втрати, 2 158 грн 07 коп. - три відсотки річних, 141 грн 97 коп. - пеня.
30.10.2025 суд постановив відкрити провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням; встановив сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.09.2022 року між Державним підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" та фізичною особою Середа О.І. було укладено договір на постачання теплової енергії № 360 (надалі - Договір) за умовами якого виробник (позивач) зобов"язувався постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію, а споживач зобов"язувався вчасно проводити оплату.
З доданої до позовної заяви копії договору на постачання теплової енергії № 360 від 05.09.2022 слідує, що такий договір укладено між Державним підприємством "Івано-Франківськтеплокомуненерго" та Середа О.І., який при укладенні договору не діяв як фізична особа-підприємець.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Тобто, за загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Відповідно до статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 916/1261/18 (провадження N 12-37гс19)).
У даній справі споживачем за договором виступає Середа О.І., як фізична особа (без зазначення статусу фізичної особи - підприємця), і саме як фізична особа, а не суб'єкт господарської діяльності, Середа О.І. набув прав та обов'язків за договором.
За п. 3 ч. 1 статті 3 Цивільного кодексу України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Згідно зі статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
Скориставшись засадою свободи договору, не вийшовши за межі законодавчого регулювання умов договору, сторони: ДП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" та Середа О.І., за допомогою такого універсального регулятора цивільних відносин як договір визначили, що на стороні споживача виступає Середа О.І. , як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець.
Уклавши договір з Середа О.І., як з фізичною особою, а не як із суб'єктом господарювання (фізичною особою-підприємцем), ДП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" погодився з усіма правовими наслідками такого правочину, в тому числі і наслідками процесуального характеру щодо предметної підсудності розгляду спорів, що виникають з такого договору.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 10.11.2025 Середа О.І. зареєстрований підприємцем 20.02.2025. Однак, даних про те що Середа О.І. мав статус підприємця станом на 05.09.2022 у суду немає.
Та обставина, що на час звернення до суду Середа О.І. зареєстрований як фізична особа-підприємець, не має правового значення, оскільки наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі N 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі N 522/7909/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 216/181/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі N 401/3856/16-ц).
За таких обставин, розгляд даної справи належить до цивільної, а не господарської юрисдикції, оскільки договір укладений Середою О.І. не як фізичною особою - підприємцем, і спір не виник зі здійснення нею господарською діяльності.
Суд бере до уваги, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
За наведеного, господарський суд дійшов висновку, що цей спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені обставини справи, з огляду на надане відповідачем клопотання, предмет позову, коло сторін за позовом та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі №909/1266/25 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку із виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Суд роз'яснює, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя та розгляду позовної заяви судом належної юрисдикції.
Частиною 4 статті 231 ГПК України передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відтак, судовий збір за звернення з позовною заявою може бути повернутий позивачу за відповідним письмовим клопотанням особи, яка його сплатила.
Керуючись ст.231, ст. 233-234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Закрити провадження у справі №909/1266/25 за позовною заявою Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення заборгованості за послуги постачання теплової енергії в сумі 49 237 грн 50 коп., на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua
Повний текст ухвали складено 10.11.2025
Суддя Гула У.І.