ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
27 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/885/25
За позовом Комунального закладу “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради, м. Ужгород Закарпатської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 13 337,42 грн, в тому числі 11 437,80 грн попередньої оплати, 1703,14 грн пені та 196,48 грн трьох процентів річних,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Комунальний заклад “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради, м. Ужгород Закарпатської області звернувся до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про стягнення 13 337,42 грн, в тому числі 11 437,80 грн попередньої оплати, 1703,14 грн пені та 196,48 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.08.2025 відкрито провадження у справі №907/885/25 в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 05.09.2025.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справи, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі представник позивача покликається на факт укладення між сторонами спору Договору поставки №191 від 11.11.2024, на виконання умов якого відповідачем, як постачальником, після здійснення позивачем, як замовником, попередньої оплати вартості товару в загальному розмірі 20 796 грн на підставі видаткової накладної №0001/0000473 від 11.11.2024 та Специфікації №0001/0000473-С було видано останньому скретч-картки на отримання нафтопродуктів на загальну суму 20 796 грн, а саме, 10 скретч-карток номіналом по 20 л та 20 скретч-карток номіналом по 10 л на отримання бензину А-95 у загальній кількості 400 л.
За твердженням представника позивача, за період дії Договору в обмін на передплачені покупцем і видані постачальником скретч-картки Комунальний заклад “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради отримав в мережі АЗС “Авіас» нафтопродукти на суму 9358,20 грн, водночас у відпуску решти попередньо оплачених нафтопродуктів вартістю 11 437,80 грн позивачу було відмовлено у зв'язку із тим, що на АЗС “Авіас» відсутнє пальне, що, зокрема, зафіксовано листом Комунального закладу “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради №01-09/24 від 28.01.2025.
Таким чином, як зауважує представник позивача, у Комунального закладу “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради залишилися невикористаними (неотовареними) скретч-картки на отримання бензину А-95 загальною кількістю 220 л на суму 11 437,80 грн.
За доводами представника позивача, у зв'язку із неможливістю використання (отоварення) залишку наявних у Комунального закладу “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради скретч-карток на суму 11 437,80 грн унаслідок відсутності відкритих та працюючих АЗС постачальника, позивач звернувся до відповідача із листом №01-09/24 від 28.01.2025 та претензією №01-09/83 від 12.03.2025, за змістом яких, просив забезпечити відпуск зазначеної вище кількості пального або повернути кошти в сумі 11 437,80 грн.
Неповернення відповідачем суми 11 437,80 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товару, позивачем заявлено до стягнення з останнього 1703,14 грн пені та 196,48 грн трьох процентів річних.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України та письмово висловленої позиції щодо розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст. 251 ГПК України суду не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 25.08.2025 про відкриття провадження у справі №907/885/25 була доставлена до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Комунальним закладом “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради (покупцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» (постачальником, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №191 від 11.11.2024 (далі - Договір), пунктами 1.1., 1.2 якого визначено, що постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Найменування товару бензин А-95 (код за ДК: 021:2015 09130000-9 - Нафта і дистиляти) згідно накладних на товар.
Як визначено п. 1.3.-1.5. Договору, одиниця вимірювання: літри. Кількість: 400 л згідно накладних на товар. Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно “Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 із змінами та доповненнями.
Пунктом п. 3.3. Договору визначено, що загальна сума Договору не може перевищувати 20 796 грн, у тому числі ПДВ - 3466 грн.
За змістом п. 4.1. Договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
Строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) (п. 5.1. Договору).
Підпунктами 5.2.1., 5.2.2. пункту 5.2. Договору встановлено, що передача покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки; скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
Згідно із п. 6.3. Договору, постачальник зобов'язаний: - забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором; - забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього Договору.
Положеннями п. 7.2. передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Цей Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2024 та в будь якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором (п. 10.1. Договору).
Наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №252 від 12.11.2024 із призначенням платежу “За бензин А-95 для службового автомобіля зг. дог. 191 від 11.11.2024, рах.-факт. №0001/0000563, вид.накл. №0001/0000473 від 11.11.2024р., в т.ч. ПДВ-3466 грн» підтверджується обставина оплати позивачем вартості товару, що підлягав поставці за Договором, на загальну суму 20 796 грн.
У подальшому, на виконання умов Договору відповідачем було передано, а позивачем, у свою чергу, прийнято товар - нафтопродукти у формі скретч-карток на їх відпуск на АЗС - сукупною вартістю 20 796 грн, свідченням чого є підписана та скріплена печатками сторін видаткова накладна №0001/0000473 від 11.11.2024 на суму 20 796 грн, а також Специфікація відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах №0001/0000473-С, копії яких містяться в матеріалах справи.
За твердженням представника позивача, відповідач не в повній мірі виконав зобов'язання із передачі поставленого за Договором поставки №191 від 11.11.2024 товару (бензину А-95) за отриманими Комунальним закладом “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії останніх, у зв'язку із чим, із урахуванням часткового одержання позивачем нафтопродуктів шляхом отоварення скретч-карток на суму 9358,20 грн, у відповідача виникла заборгованість перед останнім у розмірі 11 437,80 грн.
Із огляду на наведені обставини, позивач звернувся до ТОВ “Волинь НП» із листом №01-09/24 від 28.01.2025 та претензією №01-09/83 від 12.03.2025, за змістом яких, просив забезпечити відпуск пального або повернути кошти в сумі 11 437,80 грн.
Неповернення відповідачем суми 11 437,80 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з ТОВ “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товару, позивачем заявлено до стягнення з останнього 1703,14 грн пені та 196,48 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на дату розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24.
За положеннями ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За умовами ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов Договору поставки №191 від 11.11.2024 здійснив оплату вартості товару у розмірі 20 796 грн, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія платіжної інструкції №252 від 12.11.2024 на суму 20 796 грн, що, у свою чергу, зумовило виникнення у відповідача обов'язку поставити позивачу відповідний товар.
У зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у частині повної поставки товару, позивач звернувся до останнього із листом №01-09/24 від 28.01.2025 та претензією №01-09/83 від 12.03.2025, за змістом яких, просив забезпечити відпуск пального або повернути кошти в сумі 11 437,80 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №918/631/19).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар повністю поставлено не було.
Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за Договором поставки №191 від 11.11.2024 в частині повної фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у повному обсязі, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджений на суму 11 437,80 грн.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в даному випадку покладено на продавця (відповідача), і останній не скористався правом на подання суду документальних доказів у підтвердження факту повної поставки ним товару позивачу, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 11 437,80 грн сплаченої попередньої оплати за Договором поставки №191 від 11.11.2024 є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі п. 7.2. Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 1703,14 грн пені.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.2. Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.
Як вбачається із долученого до матеріалів справи розрахунку позивача, ним у порядку п. 7.2. Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 1703,14 грн пені за період із 01.01.2025 по 30.06.2025.
Водночас як встановлено судом, умовами Договору не визначено чіткої дати поставки товару, у зв'язку з чим суд вважає за доцільне застосувати в даному випадку приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в силу яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відтак, беручи до уваги отримання відповідачем нарочно 30.01.2025 листа позивача №01-09/24 від 28.01.2025 щодо повернення коштів, суд вважає, що вірним і підставним є нарахування пені, починаючи із 07.02.2025 (тобто зі спливом 7-денного строку від дня пред'явлення вимоги та отримання такої останнім в розумінні положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Таким чином, здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» перерахунок заявленої до стягнення пені в межах відповідного боргового періоду (з 07.02.2025 по 30.06.2025) та з врахуванням обмеження нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ, суд встановив, що обґрунтованим та підставним є нарахування пені у розмірі 1381,31 грн, яка підлягає стягненню з відповідача. У стягненні решти заявленої до стягнення суми пені належить відмовити у зв'язку з невірним визначенням позивачем початку строку її нарахування.
Крім того, покликаючись на приписи на ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача суму 196,48 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Як вбачається із викладеного в позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним нараховано відповідачу суму 196,48 грн трьох процентів річних за період з 01.01.2025 по 28.07.2025.
З урахуванням попередньо сформульованого висновку про те, що початком прострочення виконання відповідачем зобов'язання є 07.02.2025, судом за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» здійснено перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних у межах відповідного боргового періоду та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума 161,70 грн трьох процентів річних. У стягненні решти заявлених до стягнення трьох процентів річних належить відмовити у зв'язку з невірним визначенням позивачем початку строку їх нарахування.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 12 980,81 грн, в тому числі 11 437,80 грн попередньої оплати, 1381,31 грн пені та 161,70 грн трьох процентів річних є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Водночас представник позивача просить на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні суду про нарахування трьох процентів річних до моменту виконання такого рішення відповідачем.
Із даного приводу суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Правовий аналіз наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача - один із видів відповідальності.
Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто у суду не має обов'язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.
Із огляду на вищенаведене, суд не вбачає доцільності застосовувати при ухваленні рішення в даній справі положення ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Разом з тим, у разі невиконання рішення у даній справі, позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення трьох процентів річних за період, який не був предметом розгляду цього спору.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 2947,04 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44858321) на користь Комунального закладу “Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради, вул. Волошина, будинок 18, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 35663636) суму 12 980,81 грн (Дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят гривень 81 коп.), в тому числі 11 437,80 грн (Одинадцять тисяч чотириста тридцять сім гривень 80 коп.) попередньої оплати, 1381,31 грн (Одна тисяча триста вісімдесят одна гривня 31 коп.) пені та 161,70 грн (Сто шістдесят одна гривня 70 коп.) трьох процентів річних, а також 2947,04 грн (Дві тисячі дев'ятсот сорок сім гривень 04 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне судове рішення складено та підписано 10.11.2025.
Суддя Л.І. Пригара