03 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/724/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.
за участю секретаря судового засідання Погребняк А.М.,
за участю представників сторін,
позивача - не з'явився;
відповідача - Балла В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх. №1418 х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 15.05.25 (повний текст складено 29.05.25, суддя Жигалкін І. П.) у справі № 922/724/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЯ-ТРАНС", с. Смиківці Тернопільської області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтаріс ЛТД", м. Харків,
про стягнення 124 751,36 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІЯ-ТРАНС" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтаріс ЛТД" грошових коштів в сумі 124751,36 грн., а також витрати на правничу допомогу та судовий збір.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.05.25 у справі №922/724/25 відмовлено у позові.
Не погодившись з ухваленим судом першої інстанції судовим рішенням, апелянт звернувся до Східного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення по справі та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Також, в апеляційній скарзі апелянт звернувся з клопотанням про виклик та допит свідка, витребування відповідних документів.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на таке.
Представником позивача було заявлено клопотання про продовження строків підготовчого провадження для збору та надання до суду додаткових доказів на підтвердження факту здійснення перевезення саме за замовленням відповідача. Однак суд першої інстанції відмовив у продовженні строків підготовчого провадження та перейшов до розгляду справи по суті. На стадії розгляду справи по суті представник позивача просив суд повернутися до стадії підготовчого провадження для з'ясування важливих обставин справи та розгляду клопотань, необхідність заявлення яких виникла після отримання нового доказу, а саме рахунку відповідача, виставленого ним на Bud-PLUS SHNITSER SP.K для здійснення оплати перевезення, в якому зазначено, що перевезення було здійснене автомобілем, що належить позивачу. Таким чином, відповідач стверджує, що не замовляв позивачу та не отримував послуги з міжнародного перевезення і в той же час вимагає від Bud-PLUS SHNITSER SP.K оплати за таке перевезення.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про виклик для допиту у судове засідання директора відповідача, залишив без задоволення клопотання про витребування доказів у відповідача, у зв'язку з чим не забезпечив належного правосуддя та виніс незаконне рішення.
Для розгляду справи шляхом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Сгара Е.В.
Відповідною ухвалою Східного апеляційного господарського суду апеляційна скарга, залишена без руху з підстав висвітлених у вказаній ухвалі.
До канцелярії Східного апеляційного господарського суду надійшла заява (вх.8096) щодо виконання вимог ухвали, якими були усунуті встановлені раніше недоліки.
До канцелярії Східного апеляційного господарського суду надійшла заява (вх.8976) щодо виконання вимог ухвали, якими були усунуті встановлені раніше недоліки. Заявником зазначено щодо допущення технічної помилки при сплаті судового збору за неналежними реквізитами та надано належну платіжну інструкцію, також просив продовжити строк усунення недоліків та відкрити апеляційне провадження.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача вх. №1418 х/1 на рішення господарського суду Харківської області від 15.05.25 у справі № 922/724/25; встановлено учасникам справи строк до 08.08.2025 включно для подання відзивів на апеляційну скаргу з доказами їх надсилання (доданих до них документів) іншим учасникам справи.
Також, колегія суддів зауважує, що на час винесення даної ухвали, в Україні введено дію воєнного стану, а також особливий режим роботи Східного апеляційного господарського суду, що може привести до подовження процесуальних строків розгляду справи.
07.08.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява (вх.№9542), в якій останній просить задовольнити клопотання, які було заявлено в апеляційній скарзі, а саме клопотання про витребування доказів та виклик директора ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" для надання пояснень щодо обставин справи.
07.08.2025 року до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує на те, що позивач сам зазначив у своїй апеляційній скарзі, що його доказ суд долучив до матеріалів справи, дослідив та оцінку у своєму рішенні йому надав, що узгоджується із нормами ГПК. Вагомих обставин для повернення до стадії підготовчого засідання позивач не надав, тому у процесі розгляду даної справи відсутні порушення норм процесуального права зі сторони суду, натомість має місце неналежне використання позивачем своїх процесуальних прав. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні клопотання щодо виклику свідка.
Для розгляду справи шляхом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку з відпусткою судді Сгари Е.В., визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Склярук О.І., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 призначено справу № 922/724/25 до розгляду на 29.09.2025.
29.09.2025 на адресу суду від позивача надійшло клопотання (вх.№11455), в якому останній просить визнати явку директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАРІС ЛТД" Бондаренко Катерини Олександрівни у наступні судові засідання обов'язковою та викликати її для надання особистих пояснень з приводу виставлення рахунка на Bud-PLUS SHNITSER SP.K за послуги перевезення автомобілем позивача, який вказаний в міжнародній транспортній накладній; відкласти розгляд клопотання про витребування доказів на наступне судове засідання, оскільки представник позивача розраховує найближчим часом отримати перелічені в апеляційній скарзі документи у відповідь на адвокатський запит; в ході розгляду справи просив поставити директору ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" Бондаренко Катерині Олександрівні наступні питання: 1) Чи надавалися позивачем послуги перевезення, вартість яких заявлено до стягнення з відповідача в рамках даної справи? 2) Яке саме перевезення здійснювалося автомобілем позивача, що зазначене в рахунку на оплату ZD12/08/24_06 від 13.08.2024, виставленому ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" на Bud-PLUS SHNITSER SP.K; на яких правових підставах (договірні або бездоговірні) використовувався автомобіль позивача для здійснення перевезення. 3) Попередити директора ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" Бондаренко Катерину Олександрівну про відповідальність за надання суду завідомо неправдивої інформації (за введення суд в оману). 4. Надати представнику позивачу - Плугартирьову В.В. можливість приймати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду.
В обґрунтування поданого клопотання вказує на те, що особиста присутність у судовому засіданні директора ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" для надання пояснень є необхідною для встановлення істини. Від змісту особистих пояснень директора ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" в судовому засіданні напряму залежать і способи захисту порушеного права позивача. У разі визнання факту надання послуги питання суд матиме можливість надати об'єктивну правову оцінку взаємовідносинам, що склалися між сторонами та прийняти законне рішення.
Судове засідання 29.09.2025 не відбулося у зв'язку з виникненням внутрішньої технічної помилки сервера відеоконференцзв'язку, про що Східним апеляційним господарським судом складено відповідний акт від 29.09.2025.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд справи № 922/724/25 призначено на 13.10.2025.
У судовому засіданні, яке відбулось 13.10.2025 представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення. Крім того, позивач наполягав на задоволенні заявлених клопотань. Представник відповідача заперечував проти їх задоволення.
Щодо клопотання позивача про визнання явки директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАРІС ЛТД" Бондаренко Катерини Олександрівни у наступні судові засідання обов'язковою, виклик її для надання особистих пояснень та витребування доказів, судовою колегією зазначено на таке.
Клопотання позивача обґрунтоване тим, що виклик у судове засідання директора відповідача необхідний для того, що встановити важливі обставини справи, а саме, інформацію про те, яке саме перевезення було здійснено з використанням автомобілів позивача; за яке перевезення з використанням автомобіля позивача ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" виставило рахунок ZD12/08/24_06 від 13.08.2024 на оплату Bud-PLUS SHNITSER SP.K; які документи нею було отримано від позивача у поштовому відправленні новою поштою; яке відношення має номер телефону контакта з наданого до суду листування в Вайбер до ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД"; про оплату якої послуги йшлося в листуванні в Вайбер, яке надано позивачем до суду разом з позовною заявою. Витребування перелічених доказів необхідне для встановлення факту здійснення Bud-PLUS SHNITSER SP.K. розрахунку на користь відповідача за послугу перевезення, яка була надана позивачем.
За змістом ст. 87 ГПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка (ч. 1 ст. 8 цього Кодексу).
У частині 1 ст. 89 ГПК України визначено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.
Таким чином, свідок може бути викладений для допиту за умови встановлення в ході здійснення господарським судом судочинства суперечливості обставин, викладених свідком у заяві іншим доказам; виникнення у суду сумнівів щодо змісту обставин, викладених свідком у заяві; виникнення у суду сумнівів щодо достовірності чи повноти, викладених свідком у заяві обставин.
З боку позивача відсутні докази невідповідності обставин (заяви свідка).
Позивач посилається на відсутність сплати за надані послуги з перевезення, разом з тим, відповідно до частини другої статті 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
Відповідно до положень частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В матеріалах справи відсутні докази у відповідності до приписів ст. 88 ГПК України, робить неможливим застосування ст. 89 ГПК України, а тому вчинення процесуальної дії з виклику свідка не вбачається за необхідне.
Крім того, відповідно до приписів ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частина 9 ст. 252 ГПК України встановлює, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. (ст. 13 ГПК України)
Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ч.1, ч. 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.1, ч.2, ч.4 ст. 91 ГПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).
Суд зазначає, що положення ГПК України передбачають можливість учасника спору звернутися до суду із заявою про витребування доказів, які цей учасник самостійно не може отримати.
Згідно з ч.1, ч.2, ч.4 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
З аналізу вищенаведених норм ГПК України слідує, що учасник процесу, у випадку неможливості самостійно подати суду певні докази, може звернутися до суду із відповідним клопотанням.
Пунктом 3 частини 1 статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.
Приписами ст. 169 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Порядок витребування доказів у сторони спору визначено положеннями вже згадуваної ст. 80 ГПК України, а також ст. 81 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Відповідно до ч. 4, ч. 7 ст. 81 ГПК України у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Частиною 5 статті 13 ГПК України встановлено, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Норми ГПК України передбачають можливість витребування доказів за клопотанням учасника справи, однак, при цьому, встановлює умови, за яких таке клопотання може бути задоволено.
З аналізу положень ГПК України слідує, що сторона спору може ставити перед судом питання про витребування доказів, які вона сама не може здобути, однак у такому порядку може бути витребувано не будь який доказ, який за переконанням учасника спору має бути у його розпорядженні та у матеріалах справи, а лише той доказ, який стосується розгляду спору у справі, в межах якої вимагається його витребування. Водночас такий доказ має стосуватися обставин, що входять у предмет доказування при розгляді справи, а на особу, яка клопоче про витребування доказу, покладається обов'язок зазначити обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.
Звертаючись з заявою про витребування доказів, позивачем в порушення ст. 81 ГПК України не надано доказів вжиття заходів для отримання документів, які він просить витребувати самостійно, не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання таких доказів.
Таким чином, правових підстав для задоволення клопотання позивача про визнання явки директора Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬТАРІС ЛТД" Бондаренко Катерини Олександрівни у наступні судові засідання обов'язковою, виклик її для надання особистих пояснень та витребування доказів, не має.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 оголошено перерву в судовому засіданні до 03.11.2025.
У судове засідання 03.11.2025 прибув представник відповідача, який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Представник позивача в судове засідання 03.11.2025 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.
Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. ( ч.1 ст.270 ГПК України).
Заслухавши доповідь головуючого по справі (суддю доповідача), дослідивши обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія зазначає наступне.
Як зазначалося вище, рішенням по справі відмовлено у позові.
Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.
Позивач зазначає, що ТОВ "АЛЬТАРІС ЛТД" надав Заявку на перевезення вантажу №АЛ000002526 від 12.08.2024, згідно якої ТОВ "ЛІЯ-ТРАНС" (Виконавець) здійснив міжнародне перевезення олії соняшникової (нерафінованої) за маршрутом, де адреса завантаження: м. Кривий Ріг, вул. Фабрична 3/24, митна обробка: м. Львів, Митна обробка(адреса): Кочова (Польща), Адреса розвантаження: Чеська республіка,/Provozovna Usti nad Labem, Zukovova, 100/27. Вартість перевезення склала 124751,36 грн. (а.с. 12).
У зазначеній Заявці зазначено, що її створено на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №БЮ12/08/24.1 від 12.08.2024.
Позивач вказує на те, що не має змоги надати договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №БЮ12/08/24.1 від 12.08.2024, оскільки два примірники проекту договору для підписання було направлено новою поштою на адресу відповідача 14.09.2024 разом з оригіналом CMR накладною, рахунком на оплату, Заявкою, актом приймання-передачі наданих послуг та іншими документами.
Позивач, також, зазначає, що у нього відсутня інформація щодо підписання вказаного договору, а з боку відповідача не було повернуто позивачу підписаного договору та акту приймання-передачі наданих послуг. Фактично послуги було надано без підписаного договору лише на підставі заявки відповідача.
Так, в підтвердження своїх вимог позивач посилається на наявність наступних доказів і відому йому інформацію, що відповідач під час здійснення вказаного перевезення виступав у якості експедитора на підставі договору з замовником перевезення BUD-PLUS SHNITSER SP.K (ul. Prezydenta Gabriela Narutowicza 40 lok 1, 90-135 Lodz, Poland), а саме: - "ANNEX VII Information Accompanying Shipments of Waste" (а.с. 9); - Международну товарно-транспортну накладну, що використовується для міжнародних автомобільних вантажоперевезень - "CMR" (а.с. 10).
Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом, в якому останній просив стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 124 751,36 грн.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у позові, з огляду на нижче викладене.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно, правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто, слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Відповідно до положень ст.ст.6, 11, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату й за рахунок другої сторони (замовника) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).
Відповідно до статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція).
Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін (ст. 1 Конвенції).
Відповідно до ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Відповідно до ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Статтею 5 Конвенції передбачено, що вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Вимоги до вантажної накладної передбачені статтею 6 Конвенції, а саме в ній має бути вказано:
- дата і місце складання вантажної накладної;
- ім'я та адреса відправника;
- ім'я та адреса перевізника;
- місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки;
- ім'я та адреса одержувача;
- прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення;
- кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць;
- вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу;
- платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу);
- інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей;
- заява про те, що перевезення здійснюється незалежно від будь-яких умов згідно положень дійсної Конвенції.
До матеріалів справи позивачем надано "Додаток VII", який надає інформацію, що супроводжує відправлення відходів, як того вимагають окремі статті (3(2) і 3(4)) Регламенту Європейського Союзу (ЄС) № 1013/2006 щодо транспортування відходів. Ця форма використовується для транскордонних перевезень відходів у межах ЄС та за його межами., ANNEX VII (а.с. 9), де:
1. Особа, яка організовує відправлення - Bud-PLUS SHNITSER SP.K;
2. Імпортер/вантажоодержувач - CHEMOPROJEKT, A.S.;
5. Перевізник, спочатку зазначено ПП "АГРОІМПУЛЬС УКРАЇНИ", а штамп проставлено перевізника ТОВ "Лія-транс".
Згідно накладної CMR, наданої позивачем, зазначено наступне в пронумерованих полях, які мають відповідні значення:
Поле номер 1: Відправник (Найменування компаній її адреса та країна реєстрацій): DE FIRM GALAXY LLC / "ТОРГОВА ФІРМА ГАЛАКС" (Київ).
Поле номер 2: Одержувач (Найменування компаній її адреса та країна реєстрацій): Bud-PLUS SHNITSER SP.K (Польща).
Поле номер 3: Місце розвантаження вантажу (Населений пункт, країна, дата): Czech Republic, Zucovova 100/27, 400 03 Usti nad Labem.
Поле номер 4: Місце навантаження вантажу (Населений пункт, країна, дата): Lviv.
Поле номер 5: документи, що додаються (Інвойс, пакувальний лист/packing list, контракт, сертифікати і т.д.) і обов'язково їх номер і дату: Invoce № GAL-SS-18 at 14.08.2024
Поле номер 16: Перевізник (Найменування, адреса та країна реєстрацій транспортної компанії): LIA-TRANS LLC/ТОВ "Лія-транс"
Поля за номерами 22 - 24 мають відбитки печаток (штампів) Відправника, Перевізника, Отримувача.
З наданої позивачем до позову міжнародної товарно- транспортної накладної CMR слідує, що відповідач - ТОВ "Альтаріс ЛТД" не є учасником даного перевезення, оскільки відправником є "Торгова фірма Галаксі", а отримувачем вантажу є Bud-PLUS SHNITSER SP.K (а.с.10).
Отже, з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивачем не підтверджено доказів здійснення з боку відповідача (ТОВ "Альтаріс ЛТД"), як експедитором виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, оскільки відсутні будь-які посилання на відповідача у зазначених документах.
Також, матеріали справи містять акт надання послуг №238 від 20.08.2024, який не підписаний з боку відповідача та не скріплений його печаткою. (а.с.11).
Позивач посилається на те, що Експедитор (Відповідач) звернувся з Заявкою на перевезення вантажу №АЛ000002526 від 12.08.2024.
Втім, дана заявка, також, не підписана з боку Експедитора (відповідача).
Судова колегія зазначає, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Крім того, з боку позивача не надано інвойсу (GAL-SS-18 at 14.08.2024), який визначений у пункті 5 накладної CMR, де визначено Експедитора, замовника, найменування товару, вартість, кількість тощо.
Під час оформлення інвойсу при міжнародному перевезенні, який супроводжує товар при його переміщенні через митний кордон, зазначаються деталі про товар, його вартість, кількість, а також інформацію про експортера та імпортера. Тобто такий рахунок-фактура (інфвойс) потрібен для митного оформлення та розрахунку митних платежів.
У п. 3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України зазначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу).
Частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України зазначено, що за органом доходів і зборів, який згідно з чинним законодавством здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, закріплено право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості.
Відповідно до частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Наданий позивачем рахунок (інвойс) №ZD12/08/24_06 від 13.08.2024 (а.с. 63), у якості доказу підтверджує, що ТОВ "Альтаріс ЛТД" є експедитором, Bud-PLUS SHNITSER SP.K - клієнт не підтверджує укладення з Позивачем (Перевізником), а ні Договору надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №БЮ12/08/24.1 від 12.08.2024, а ні звернення до останнього з Заявкою на перевезення вантажу №АЛ000002526 від 12.08.2024.
Частиною 1 ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - Закон 1955-IV) визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
При цьому як статтею 932 ЦК України так і ст. 4 Закону 1955-IV визначено виконання зобов'язань стосовно договору транспортного експедирування, у тому числі залучення третіх осіб, тобто здійснення укладення договору з перевізником.
Статтею 1 Закону 1955-IV визначено, що експедитор (транспортний експедитор) - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.
Долучені позивачем до матеріалів позовної заяви скріншоти листування в месенджері Вайбер не є належними доказами здійснення перевезення вантажу, оскільки з даного листування не можливо достовірно встановити між ким саме велося дане листування.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Таким чином, позивач без погоджених документів (відсутній підпис та печатка на Заявці, акті наданих послуг, відсутній договір, відсутня довіреність тощо) не мав змоги від імені Експедитора забезпечити погрузку, відправку, проходження митного контролю та одержання вантажу Клієнтом.
Окрім того, за матеріалами справи, з боку позивача здійснювалось перевезення автомобілем НОМЕР_1 /ВО3679ХF, де згідно "Додаток VII" (ANNEX VII) (а.с. 9) одержувач - CHEMOPROJEKT, A.S. отримав товар 20.08.2024, а згідно накладної CMR (а.с. 10) одержувач - Bud-PLUS SHNITSER SP.K отримав товар 14.08.2024, проте з наданих доказів не вбачається та не підтверджується певними доказами, що відповідач за цими поставками надавав експедиторські послуги.
А отже, з боку позивача не підтверджено доказів укладення договору транспортного експедирування з відповідачем.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, відхиляються судовою колегією, з огляду на наступне.
Підготовче провадження, завданням якого, серед іншого, є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів (стаття 177 ГПК України).
Положеннями ст. ст. 181, 182 ГПК України визначено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У главі 3 розділу ІІІ ГПК України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв'язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суд від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Після закриття підготовчого провадження суд призначає справу до судового розгляду по суті (пункт 3 частини другої статті 185 ГПК України). Завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. (ст. 194 ГПК України).
Так, Верховний Суд в постанові від 10.12.2024 у справі №922/1428/16 зауважив, що стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. Суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу - як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Такі висновки є сталими та викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21, від 02.10.2019 у справі №916/2421/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18, від 07.03.2023 у справі №904/1252/22, від 30.08.2023 у справі №910/10477/22, а також в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20.
Повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій є правом суду, водночас, суд має враховувати обставини конкретної справи, а підстави для повернення до стадії підготовчого провадження мають оцінюватись через призму чи можуть відповідні процесуальні дії реалізовані лише на стадії підготовчого провадження і чи є ці обставини вагомими.
Отже, для вирішення питання щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття суд першої інстанції має встановити: (1) чи відповідні процесуальні дії можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження; (2) чи є обставини, якими сторона обґрунтовує таку необхідність, вагомими. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права на справедливий суд.
У правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, зокрема, зазначено на таке: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02.10.2019 у справі № 916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18".
Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що з боку позивача не зазначено жодних об'єктивних обставин та не надано до суду належних, допустимих доказів наявності договірних відносин між позивачем та відповідачем щодо здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Крім того, позивачем не надано доказів неможливості отримати певні докази чи відмову в їх наданні на запит позивача; відсутні належні та допустимі докази суперечності показання директора відповідача, якого заявник просить викликати у якості свідка; відсутні належні докази щодо замовчення з боку відповідача певних питань, які стосуються справи.
Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Відповідно, суд при розгляді даної справи враховує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, положення ст. 79 ГПК України, стандарт доказування "баланс імовірностей" (balance of probabilities).
У контексті вищезазначеного, судом приймаються до уваги положення ст. 86 ГПК України, якою передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Підсумовуючи наведене вище, судова колегія зазначає, що позиція позивача видається суперечливою, оскільки він стверджує про звернення експедитора (відповідача) з Заявкою на підставі укладеного договору про надання послуги з перевезення, у зв'язку з чим ним здійснено міжнародне перевезення, втім матеріали справи містять докази, що позивач здійснив перевезення автомобілем НОМЕР_1 /ВО3679ХF до одержувача - CHEMOPROJEKT, A.S. (отримав товар 20.08.2024) та одержувача - Bud-PLUS SHNITSER SP.K (отримав товар 14.08.2024).
З боку позивача не доведено факту підписання, укладання договору з відповідачем згідно якого останній зобов'язався сплатити вартість перевезення.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до приписів статті 275 Господарського процесуального кодексу України, Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. ( ст.276 ГПК України)
В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що рішення по справі прийнято судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права. у зв'язку з чим, рішення по справі залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Судові витрати за звернення з апеляційною скаргою покладаються на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 269,270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІЯ-ТРАНС" на рішення Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 у справі № 922/724/25 - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Харківської області від 15.05.2025 у справі №922/724/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 -289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10.11.2025.
Головуючий суддя О.І. Склярук
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов