ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
05 листопада 2025 року Справа № 918/548/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В.
секретар судового засідання Романець Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29 вересня 2025 року по справі №918/548/25 (суддя О. Андрійчук)
час та місце ухвалення судового рішення: 29 вересня 2025 року; м. Рівне вул. Давидюка Тараса, 26А; повний текс судового рішення виготовлено 29 вересня 2025 року
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"
про стягнення в сумі 446 034 грн 93 коп.
за участю представників сторін:
від Позивача - Янкевич Л.Д.;
від Відповідча - Мицько Р.М..
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Рівненської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (надалі - Відповідач) про стягнення 17 538 362 грн 61 коп. основного боргу, 297 715 грн 23 коп. пені, 28 811 грн 15 коп. 3 % річних та 137 453 грн 19 коп. інфляційних за надану послугу з розподілу природного газу.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року провадження у справі № 918/548/25 в частині стягнення 17 538 362 грн 61 коп. основного боргу закрито.
Рішенням місцевого господарського суду від 18 серпня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 160 000 грн пені, 27 636 грн 45 коп. 3% річних та 132 821 грн 83 коп. інфляційних. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 125 576 грн 65 коп. пені відмовлено.
9 вересня 2025 року на примусове виконання рішення суду першої інстанції від 18 серпня 2025 року в справі № 918/548/25 видано відповідний наказ.
25 вересня 2025 року від Відповідача надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, обгрунтована тим, що Відповідач виконав зобов'язання з оплати суми основного боргу у строки, визначені графіком погашення, а тому зобов'язання з оплати інфляційних та річних припинилися за домовленістю сторін на підставі в пункту 1.3 договору реструктуризації заборгованості від 30 липня 2025 року РвФ/100/10.2-Р-НД-471/25 (надалі - Договір; а.с. 164-165).
Ухвалою Господарського суду Рівненської області суду від 29 вересня 2025 року у задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу суду першої інстанції від 9 вересня 2025 року № 918/548/25 про стягнення з Відповідача на користь Позивача 27 636 грн 45 коп. 3% річних, 132 821 грн 83 коп. інфляційних таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що сума заборгованості, що підлягала реструктуризації, становила 25615083 грн 30 коп., за пунктом 1.3 Договору до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з договором, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість. Суд наголосив, що укладення цього Договору не звільняє боржника від обов'язку щодо сплати сум неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість до моменту укладення цього договору, та не позбавляє кредитора права стягувати ці суми в судовому порядку.
Суд виснував, що рішенням суду від 18 серпня 2025 року 3% річних та інфляційні втрати нараховані за період з 11 квітня 2025 року по 11 червня 2025 року, тобто до укладення Договору, що за умовами абзацу 2 пункту 1.3 вказаного Договору не позбавляло кредитора права стягувати ці суми в судовому порядку.
Суд першої інстанції вказав, що посилання Відповідача в заяві на те, що у зв'язку з виконанням Договору підстав для виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 9 вересня 2025 року в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним, оскільки сторони в абзаці 3 пункту 1.3 Договору домовилися про не нарахування 3 % річних та інфляційних втрат після укладення Договору, а не про прощення вже існуючого боргу, стягнутого за рішенням суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду в частині стягнення 27 636 грн 45 коп. 3% річних та 132 821 грн 83 коп. інфляційних та ухвалити нове рішення про задоволення заяви Відповідача в частині визнання наказу Господарського суду Рівненської області від 9 вересня 2025 року таким, що не підлягає виконанню в частині виплати 3% річних та інфляційних.
В своїй апеляційній скарзі Відповідач зауважує про те, що сторони домовились, що за умови своєчасної сплати боржником сум платежів, визначених у пункті 2.2 цього Договору, на заборгованість, реструктуризовану відповідно до умов цього Договору, суми інфляційних нарахувань, процентів річних згідно з нормами Цивільного кодексу України не нараховуються. Заборгованість, що реструктуризується за цим Договором, не може бути предметом подальшого продажу за умови повного та своєчасного виконання Боржником умов цього Договору (абзац 3 пункту 1.3). На переконання апелянта, з моменту укладення Договору строк виконання основного зобов'язання змінився відповідно до графіку встановленого пункту 2.2 Договору, а нарахування інфляційних та річних на загальну суму боргу 17 538 362 грн 61 коп. з 30 липня 2025 року суперечить статтям 653, 625 Цивільного кодексу України. Для застосування санкцій, передбачених наслідками порушення грошового зобов'язання з моменту укладення Договору в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, з позиції Скаржника необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку (суми) і строків визначених пунктом 2.2 графіку Договору.
Відповідач в апеляційній скарзі також зауважив, що сторони в Договорі домовились не нараховувати інфляційні та річні до судового рішення у справі, що з його позиції свідчить, що сторони визнали дані зобов'язання, той факт, що сторони узалежнили домовленість від обставин, що не настали свідчить про її умовний і відкладений характер, що узгоджується з статтею 212 Цивільного кодексу України. Підтвердження визнаних сторонами санкцій рішенням суду не змінює домовленості сторін і не впливає на її зміст, адже судове рішення саме по собі не створює цивільних прав та обов'язків у даному випадку, а підтверджує таке право визначене законом статтею 625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача.
9 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача в якому Позивач просив залишити ухвалу без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підстави для висновку, що коло підстав, з яких наказ господарського суду може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, пов'язується саме з відсутністю у боржника обов'язку сплатити борг за таким наказом у зв'язку з тим, що його видано помилково, або у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням або з інших причин. Разом з тим, звертає увагу, що за пунктом 1.3 Договору до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з Договором, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість. Позивач зазначає, що укладення цього Договору не звільняє боржника від обов'язку щодо сплати сум неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість до моменту укладення цього договору, та не позбавляє кредитора права стягувати ці суми в судовому порядку. Наголошує, що боржник зобов'язується виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену у цьому Договорі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора не пізніше граничного строку оплати, згідно з графіком погашення заборгованості.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2025 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 5 листопада 2025 року об 14:40год.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 жовтня 2025 року задоволено заяву представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференії поза межами приміщення суду.
В судовому засіданні від 5 листопада 2025 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині стягнення 27 636 грн 45 коп. 3% річних та 132 821 грн 83 коп. інфляційних та ухвалити нове рішення про задоволення заяви Відповідача в частині визнання наказу Господарського суду Рівненської області від 9 вересня 2025 року таким, що не підлягає виконанню в частині виплати 3% річних та інфляційних. Представник Відповідача вказав, що відповідно до 3 абзацу пункту 1.3 Договору сторони домовились, що за умови своєчасної сплати боржником сум платежів, визначених у пункті 2.2 цього Договору, на заборгованість, реструктуризовану відповідно до умов цього Договору, суми інфляційних нарахувань, процентів річних згідно з нормами Цивільного кодексу України не нараховуються. Вказує, що заборгованість, що реструктуризується за цим Договором, не може бути предметом подальшого продажу за умови повного та своєчасного виконання Боржником умов цього Договору та що з моменту укладення Договору строк виконання основного зобов'язання змінився відповідно до графіку встановленого пункту 2.2 Договору, а нарахування інфляційних та річних на загальну суму боргу 17 538 362 грн 61 коп. з 30 липня 2025 року суперечить статтям 653, 625 Цивільного кодексу України, для застосування санкцій, передбачених наслідками порушення грошового зобов'язання з моменту укладення договору реструктуризації в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку (суми) і строків визначених пунктом 2.2 графіку Договору.
В судовому засіданні від 5 листопада 2025 року, представник Позивача просив залишити ухвалу без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що за пунктом 1.3 Договору до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з Договором, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість. Представник зазначив, що укладення цього Договору не звільняє боржника від обов'язку щодо сплати сум неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість до моменту укладення цього Договору, та не позбавляє кредитора права стягувати ці суми в судовому порядку. Наголосив, що за Договором боржник зобов'язався виплатити у повному обсязі заборгованість, зазначену у цьому Договорі, шляхом перерахування коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора не пізніше граничного строку оплати, згідно з графіком погашення заборгованості.
Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду доходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги на ухвалу від 29 веерсня 2025 року слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 160 000 грн пені, 27 636 грн 45 коп. 3% річних та 132 821 грн 83 коп. інфляційних. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 125 576 грн 65 коп. пені відмовлено.
9 вересня 2025 року на примусове виконання рішення суду від 18 серпня 2025 року в справі № 918/548/25 видано відповідний наказ.
25 вересня 2025 року від Відповідача надійшла заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, обгрунтована тим, що Відповідач виконав зобов'язання з оплати суми основного боргу у строки, визначені графіком погашення, а тому зобов'язання з оплати інфляційних та річних припинилися за домовленістю сторін на підставі в пункту 1.3 Договору.
Ухвалою місцевого господарського суду від 29 вересня 2025 року у задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу суду першоїінстанції від 9 вересня 2025 року № 918/548/25 про стягнення з Відповідача на користь Позивача 27 636 грн 45 коп. 3% річних, 132 821 грн 83 коп. інфляційних таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Аналізуючи подану заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Кім того, відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Вказана норма кореспондується зі змістом статті 326 ГПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Отже виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Положеннями частини 3 статті 327 ГПК України визначено, що наказ є виконавчим документом.
У межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з частиною 2 статті 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.
У відповідності до правової позиції, яка викладена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №910/8794/17 підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
· матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);
· процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі в справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред'явлення до виконання.
У відповідності до частини першої статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За приписами частин першої, третьої статті 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу у разі відсутності відповідного обов'язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому суд виходить із того, що правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком таких обставин, а пов'язується із наявністю самого обов'язку. Подібні за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі №914/3131/15, від 14 червня 20218 року в справі №914/4134/15, від 6 липня 2018 року в справі №918/882/15.
Сутність процедури визнання наказу таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, який виник після ухвалення судового рішення, наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом наказу або наявності інших обставин, які зумовлюють необхідність установлення питань виконання судового рішення.
При цьому слід зауважити на тому, що Закон передбачає можливість визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, серед іншого, і у випадку, якщо він якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом (аналогічна за змістом позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року в справі № № 686/15957/20).
На суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист (наказ) таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.
При цьому, враховуючи твердження Відповідача про те, що внаслідок укладення Договору змінилися строки виконання зобов'язання, та те, що сторони домовились, що за умови своєчасної сплати Боржником сум платежів, визначених у пункті 2.2 цього Договору, на заборгованість, реструктуризовану відповідно до умов цього Договору, суми інфляційних нарахувань, процентів річних згідно з нормами Цивільного кодексу України не нараховуються. Заборгованість, що реструктуризується за цим Договором, не може бути предметом подальшого продажу за умови повного та своєчасного виконання Боржником умов цього Договору (абз. 3 п.1.3.), то колегія суду зауважує наступне.
Вищеописані доводи апеляційної скарги Відповідача так як і доводи щодо того, що мета Договору в цій частині, нібито полягає у тому, що звільнити боржника від обов'язку оплати інфляційних та річних, при умові дотримання графіку погашення основного боргу, не заслуговують на увагу та засновані на неправильному тлумаченні умов укладених ним же Договору, а зокрема на цитуванні його окремих вирваних частин, а не цитування його в логічній послідомності усіх пунктів.
Зокрема суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дій пункту 6.7 Типового договору розподілу природного газу, у разі виникнення у Споживача заборгованості за цим Договором Сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього Договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості. При цьому, на момент пред'явлення позову про стягнення заборгованості у справі № 918/548/25, вказана в позовній заяві заборгованість не була реструктуризована Відповідачем.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом та відповідно проведено нарахування 3 % річних в сумі 27 636 грн 45 коп. та інфляційних в сумі 132 821 грн 83 коп.
Згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2025 року в справі № 918/548/25 з Відповідача підлягає стягненню, зокрема і 27 636 грн 45 коп. 3% річних, 132 821 грн 83 коп. інфляційних.
Нарахування 3% річних та інфляційних втрат при подачі позову Позивачем проведено за період з 11 квітня 2025 року по 11 червня 2025 року на заборгованість 17 538 362 грн 61 коп., яка виникла за березень - травень 2025 року, в зв'язку з не своєчасним проведенням оплати споживачем за надані послуги з розподілу природного газу.
Як установлено судом апеляційної інстанції із матеріалів справи, у процесі вирішення спору 30 липня 2025 року сторонами укладено Договір (а.с. 164-165), за умовами якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, кредитор та боржник домовилися про реструктуризацію заборгованості, яка виникла у боржника перед кредитором за отримані послуги з розподілу природного газу за період з 1 березня 2025 року по 30 червня 2025 року, згідно з договором розподілу природного газу від 1 січня 2024 року № ТА-1616 та не погашена на момент укладення цього договору (заборгованість), шляхом розстрочення на шість платежів, а саме: 4 000 000 грн до 31 липня 2025 року; 1 000 000 грн до 8 серпня 2025 року; 1 000 000 грн до 15 серпня 2025 року; 1 000 000 грн до 22 серпня 2025 року; 1 000 000 грн до 29 серпня 2025 року; 17 615 083 грн 03 коп. до 30 вересня 2025 року.
У відповідності до пункту 2.1 Договору, сума заборгованості, що підлягала реструктуризації, становила 25 615 083 грн 03 коп..
За пунктом 1.3 Договору, до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з договором, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість. Укладення цього Договору не звільняє боржника від обов'язку щодо сплати сум неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість до моменту укладення цього договору, та не позбавляє кредитора права стягувати ці суми в судовому порядку.
За умови своєчасної сплати Боржником сум платежів, визначених у пункті 2.2 цього Договору, на Заборгованість, реструктуризовану відповідно до умов цього Договору, суми інфляційних нарахувань, процентів річних згідно з нормами Цивільного кодексу України не нараховуються. Заборгованість, що реструктуризується за цим Договором, не може бути предметом подальшого продажу за умови повного та своєчасного виконання Боржником умов цього Договору.
Дослідивши дані умови Договору в своїй логічні послідомності слідує, що укладення цього Договору не звільнило Відповідача від обов'язку щодо сплати сум річних та інфляційних нарахувань, нарахованих на заборгованість до моменту укладення цього Договору.
В той же час, що ж стосується змісту абзацу 3 пункту 1.3 Договору, то колегія суду зауважує, що в даному випадку мова йде про те, що в разі своєчасної сплати Боржником сум платежів, визначених у пункті 2.2 цього Договору, на заборгованість, реструктуризовану відповідно до умов цього Договору, суми інфляційних нарахувань, процентів річних згідно з нормами Цивільного кодексу України не нараховуються. Тобто з огляду на те, що річні та інфляційні можуть продовжувати нараховуватися до моменту виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості, то в разі своєчасної оплати Відповідачем реструктуризованої заборгованості (яка здійснилася уже після винесення рішення суду у даній справі) подальше нарахування річних та інфляційних втрат за межами рішення суду та визначеного Позивачем періоду під час подання позовної заяви (з 11 квітня 2025 року по 11 червня 2025 року) не здійснюється.
При цьому, колегія суду звертає увагу Відповідача, що в абзаці 3 пункту 1.3 Договору, на якому акцентує свою увагу апелянт, сторони домовилися про не нарахування 3 % річних та інфляційних втрат після укладення Договору про реструктуризацію (30 липня 2025 року), а не про прощення вже існуючого боргу, стягнутого за рішенням суду.
Відтак з огляду на все описане вище, колегія суду резюмує, що посилання Відповідача в заяві на те, що у зв'язку з виконанням Договору немає підстав для виконання наказу Господарського суду Рівненської області від 9 вересня 2025 року в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним, та спростовується змістом пункту 1.3 Договору.
Також суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання Відповідача на практику суду (в тому числі апеляційного господарського суду) щодо новації договору при укладенні нового догоовру з огляду на те, що умови Договору укладеного між Позивачем та Відповідачем відрізняються від умов договорів у зазначених апелянтом справах, і їх неконкретизованість (чого не встановлено в Договорі) і давала можливість для відповідних висновків. В той же час, апелянт не знаючи умови тих договорів (не вказуючи на їх ідентичність) помилково прийшов до висновку, що і в укладеному ним Договорі наявні також ознаки новації.
Тому зважаючи те, що зобов'язання в частині стягнення 27 636 грн 45 коп. 3% річних та 132 821 грн 83 коп. інфляційних за рішенням суду від 18 серпня 2025 року, на підставі якого видано наказ від 9 вересня 2025 року, не припинилися, то у апеляційного господарського суду відсутні підстав для задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення річних та інфляційних втрат.
В той же час в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Підсумовуючи усе викладене вище, колегія суддів виснує про відсутність фактів, які б свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, який виник після ухвалення судового рішення, та відсутність процесуальних підстав, які б свідчили про помилкову видачу судом наказу або наявності інших обставин, які є підставами для визнання наказу Господарського суду Рівненської області від 9 вересня 2025 року в частині стягнення річних та інфляційних втрат таким, що не підлягає виконанню.
Підсумовуючи усе описане вище колегія суду доходить висновку, що в апеляційній скарзі не наведено належних обгрунтувань для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, а доводи апеляційної скарги спростовуються змістом підписаного Договору. Відтак оскаржувана ухвала від 29 вересня 2025 року є законною, обгрунтованою та постановленою з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції доходить висновку, про відмову в задоволенні заяви Відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та задоволення заяви про виправлення помилки у виконавчому документів.
Дане судове рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 квітня 2025 року в справі №903/693/24 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29 вересня 2025 року по справі №918/548/25 - залишити без задоволеня.
2. Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29 вересня 2025 року по справі №918/548/25 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню.
5. Справу №918/548/25 повернути Господарському суду Рівненської області.
Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Маціщук А.В.