вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" жовтня 2025 р. Справа№ 910/10833/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Мальченко А.О.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.
за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 28.10.2025,
розглянувши апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2025
за заявою Першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову
у справі №910/10833/25 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс»
про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, -
Короткий зміст позовних вимог і підстави заяви про забезпечення позову
Перший заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі, позивач або Рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» (далі, відповідач), в якому просить суд:
- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 площею 0,1617 га по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Бродюк Ірини Юріївни від 29.12.2015, індексний номер 27654734 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіон Сервіс», код ЄДРПОУ 37847562 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 586,4 кв.м по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, номер об?єкту нерухомого майна 458381580000, номер відомостей про речове право 12833580, з подальшими виправленнями щодо підстав проведення державної реєстрації та назви Товариства з обмеженою відповідальністю з «Легіон Сервіс» на «Лігон Сервіс», що здійснені рішенням державного реєстратора від 20.01.2016, індексний номер 27878334, припинивши вказане право, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об?єкта нерухомого майна;
- зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 площею 0,1617 га по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі загальною площею 586,4 кв.м по вул. Березняківська, 31 у Дніпровському районі міста Києва (номер об?єкту нерухомого майна: 458381580000);
- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1617 га з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що Київською міською радою, як розпорядником майна територіальної громади міста Києва, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 площею 0,16717 га по вул. Березняківський, 31 у Дніпровському районі міста Києва, на якій розташована нежитлова будівля загальною площею 586,4 кв.м., зареєстрована на праві власності за відповідачем, жодній юридичній чи фізичній особі не відводилася та в оренду не передавалася, отже збудована на ній нежитлова будівля є самочинним будівництвом.
Одночасно з позовною заявою прокурором подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій прокурор просив суд:
- до набрання рішенням законної сили накласти арешт на нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва;
- до набрання рішенням законної сили заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» (вул. Алма-Атинська, 66, кв.43, м. Київ, 02092, ЄДРПОУ: 37847562) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, в тому числі укладати договори купівлі-продажу або іншим способом відчужувати права на вказаний об'єкт нерухомості, здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, збільшення площі, виділення частини вказаного нерухомого майна;
- до набрання рішенням законної сили заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, прокурор зазначає, що спорудження спірної нежитлової будівлі на земельній ділянці комунальної форми власності здійснено за відсутності правовстановлюючих документів та дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт. Зазначене свідчить про протиправне втручання у вільне володіння та розпорядження територіальною громадою своїм майном (земельною ділянкою). На даний час самочинно збудований об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва на праві власності належить ТОВ «Лігон Сервіс». У вказаного підприємства, як стверджує прокурор, наявна реальна можливість вчинити будь-які дії з метою поділу чи об'єднання вказаного об'єкта нерухомості або відчужити його третім особам, що у майбутньому, у разі задоволення позову прокурора, унеможливить виконання судового рішення як такого, що не матиме правового сенсу.
Заявник наполягає на накладенні арешту на спірне майно, що є предметом розгляду поданого позову з метою запобігання зміні його власника або будь-яким іншим діям, які можуть спричинити неможливість реального виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25 у задоволенні заяви Першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову відмовлено.
Постановляючи вказану ухвалу, суд дійшов висновку, що заявником не обґрунтовано необхідності вжиття обраних ним заходів забезпечення позову, з урахуванням збалансованості інтересів сторін та інших осіб, що не є учасниками судового процесу. Заявником у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Київської міської ради, за захистом яких він звернувся до суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятою ухвалою, 12.09.2023 через підсистему «Електронний суд» керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25 та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову у справі №910/10833/25.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 прийнята з невідповідністю викладених у ній висновків обставинам справи, з порушенням норм процесуального права (статей 73, 76-79, 86, 136, 137 Господарського процесуального кодексу України), внаслідок чого, ігноруючи висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах, обмежено право прокурора на реалізацію конституційних повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади міста у сфері земельних відносин, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставами для її скасування.
Прокурор наголошує, що спірний об'єкт нерухомості загальною площею 586,4 кв.м. по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та вказаний об'єкт не вводився в експлуатацію згідно з законом, тобто є самочинним в силу частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України, а право власності у відповідача або інших осіб на цей об'єкт не виникло. Отже, ТОВ «Лігон Сервіс» не є власником самочинно збудованого об'єкта нерухомого майна, а тому не має права претендувати на придбання комунальної земельної ділянки, у зв'язку з реєстрацією права власності на самочинне майно.
Разом із тим, реєстрація спірного майна встановлює правовий зв'язок між майном та земельною ділянкою, яка належить Київській міській раді, безпосередньо впливає на обсяг прав і обов'язків та інтереси територіальної громади, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.
Виконання рішення у даній справі у разі задоволення позову безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде спірне самочинно збудоване майно зареєстровано на праві власності за відповідачем.
Прокурором у заяві про забезпечення позову наголошувалось на тому, що державна реєстрація права власності на самочинно збудоване майно, у разі відсутності забезпечення позову, дає право товариству вільно ним розпоряджатись, у тому числі, відчужувати його третім особам (як фізичним так і юридичним), що в подальшому призведе до можливості отримання земельної ділянки поза процедурою аукціону в порядку статті 377 Цивільного кодексу України та статей 120, 134 Земельного кодексу України, у зв'язку з набуттям права власності на майно.
У такому разі, для належного захисту та поновлення порушених прав, позивач буде змушений вживати додаткових заходів, зокрема вирішити питання щодо збільшення позовних вимог, визначити підсудність вказаного спору та заміни неналежного відповідача у справі, що згідно вимог чинного законодавства можливо лише на стадії підготовчого провадження.
При цьому, як зазначає прокурор, накладення арешту на об'єкт нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ТОВ «Лігон Сервіс», оскільки можливість розпоряджатися вказаним майном обмежується на певний час, отже має тимчасовий характер та є лише збереженням існуючого становища до розгляду цієї справи по суті.
Водночас, у даному випадку суд першої інстанції, розглядаючи заяву прокурора про забезпечення позову, лише формально зазначив про ненаведення прокурором доказового обґрунтування поданої заяви, не надавши при цьому жодного правового обґрунтування та не вказавши фактичних обставин, з огляду на які зазначені прокурором у заяві доводи не взято судом до уваги.
Узагальнені доводи заперечень на апеляційну скаргу
Позивач та відповідач письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2025 апеляційну скаргу Дніпровської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.
Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10833/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
22.09.2025 матеріали оскарження ухвали у справи №910/10833/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
23.09.2025 від прокуратури через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення до матеріалів апеляційної скарги копії платіжної інструкції про сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 28.10.2025.
У судовому засіданні 28.10.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання, призначене на 28.10.2025, з'явився представник прокуратури.
Представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду від 29.09.2025 до електронних кабінетів учасників в підсистемі «Електронний суд».
Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даній справі за відсутності представників позивача та відповідача.
Прокурор у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо наявності підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у даній справі та задоволення заяви прокурора про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на таке.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд має враховувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Відповідно до частини 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду: від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 18.12.2018 у справі №912/1616/18 та від 26.09.2019 у справі №917/751/19.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Варто зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також колегія суддів звертає увагу, що під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову суд не має вдаватися до оцінки обґрунтованості позову та вірогідності його задоволення, а повинен керуватися власним уявленням про те, чи може у даному випадку невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у разі задоволення позову.
Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що прокуратурою виявлено факт незаконного використання та зайняття Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 площею 0,1617 га по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, шляхом здійснення на ній самочинного будівництва та реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м. (номер об?єкту нерухомого майна 458381580000, номер відомостей про речове право 12833580).
Прокурор у заяві зазначає, що порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, право власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачем на підставі документів, які не відповідають вимогам закону.
Так, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених цим кодексом.
Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на визначену ділянку та державну реєстрацію відповідного права.
Разом із тим, відповідно до листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.10.2024 №057-13826, згідно даних Міського земельного кадастру, Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463, до Департаменту надходили заяви дозвільного характеру Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» від 18.08.2021 №50382-006100466-031-03, від 02.12.2021 №50385-006483788-031-03 та від 20.06.2023 №50014-007573307-031-03 з доданою технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель (Об'єкт інвентаризації: земельна ділянка на АДРЕСА_1 , які перебувають у фактичному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс»).
За результатами розгляду вказаних заяв Департамент листами від 09.09.2021 №05716-24759, від 07.12.2021 №05716-32500 та від 05.07.2023 №05702-8830 повертав вказану технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель на доопрацювання.
Цим листом Департамент також повідомив, що відповідно до Порядку, через приймальню Київради з земельних питань, заяви від інших фізичних чи юридичних осіб, в тому числі від ОСОБА_1 (попереднього власника нежитлової будівлі, який вніс нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м. по АДРЕСА_1 до статутного фонду ТОВ «Лігон Сервіс») на отримання адміністративної послуги щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про надання в користування (оренду, власність) земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 до Департаменту не
надходили.
Відповідно до даних Містобудівного земельного кадастру за поданням Департаменту Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі, в тому числі ОСОБА_1 (попередньому власнику нежитлової будівлі) та ТОВ «Лігон Сервіс», земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 у власність чи користування.
Отже, як наголошує прокурор, право власності чи право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , на якій розташований об'єкт нерухомості - нежитлова будівля загальною площею 586,4 кв.м., ні за ОСОБА_1 , ні за ТОВ «Лігон Сервіс» відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України не оформлювалось, правовстановлюючі документи на землю не реєструвалися, а нежитлова будівля, збудована на цій земельній ділянці, яка на момент реєстрації права власності за ТОВ «Лігон Сервіс» не була сформована, є самочинним будівництвом. Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041 сформована в Державному земельному кадастрі під самочинне будівництво на підставі проекту землеустрою, розробленого за замовленням ТОВ «Лігон Сервіс», її державна реєстрація здійснена 05.07.2021.
Факт самочинного будівництва, за твердженнями прокурора, підтверджується також інформацією Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 28.10.2024 №073-3213, відповідно до якої Департамент не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав в експлуатацію об'єкт нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Більш того, відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28.10.2024 №055-11229, містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва за адресою, в тому числі по вул. Березняківська, 31 у Дніпровському районі міста Києва (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:140:0041) не надавались.
На переконання прокурора, ефективний захист порушених прав може бути забезпечений накладенням арешту на спірне майно, такий захід має логічний зв'язок з предметом позовних вимог, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки об'єкт нерухомості залишається у володінні товариства, а заборона державним реєстраторам вчиняти дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на спірне нерухоме майно є адекватним заходом, який буде сприяти уникненню реєстрації речових прав на спірне майно за іншими особами до закінчення розгляду справи, не створить труднощів при виконанні судового рішення і убезпечить позивача від подачі нових позовів.
Як вбачається з матеріалів оскарження, а саме з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Бродюк Ірини Юріївни від 29.12.2015, індексний номер 27654734 про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Легіон Сервіс», код ЄДРПОУ 37847562 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 586,4 кв.м по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, номер об?єкту нерухомого майна 458381580000, номер відомостей про речове право 12833580, з подальшими виправленнями щодо підстав проведення державної реєстрації та назви Товариства з обмеженою відповідальністю з «Легіон Сервіс» на «Лігон Сервіс», що здійснені рішенням державного реєстратора від 20.01.2016, індексний номер 27878334. При цьому у графі «Документи, що подані для державної реєстрації» зазначено свідоцтво про право власності, серія та номер: 51851304, видане 20.01.2016, видавник: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Водночас, із цієї ж Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вбачається, що первинна державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 458381580000) була проведена за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 20.09.2014, видавник: Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві.
Прокурор у заяві наголошує на тому, що реєстрація права власності за Кіщаком Володимиром Богдановичем відбулася за відсутності правовстановлюючих документів, на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2010 у справі №31/384, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі, укладений 03.07.2000 між ФОП Кіщаком Володимиром Богдановичем та ТОВ «Помпа», однак яке було прийняте без залучення територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради як власника земельної ділянка, на якій розміщена спірна будівля, а тому встановлені у справі №31/384 обставини не є преюдиційними для даного спору.
Отже, за твердженням прокурора, нежитлова будівля загальною площею 586,4 кв.м. по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, державна реєстрація речового права власності на спірний об'єкт нерухомого майна здійснена всупереч вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а державна реєстрація спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка не затверджена уповноваженим органом та розроблена під експлуатацію самочинно збудованого нерухомого майна, право власності на яке зареєстроване з порушенням законодавства.
За твердженнями прокурора невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади міста Києва, зокрема реально та безперешкодно реалізувати усі правомочності власника спірної земельної ділянки комунальної власності.
Оцінюючи подані прокурором докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів не може погодитися з ухвалою місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, а доводи прокурора вважає частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вже зазначалося, прокурор звернувся до господарського суду в інтересах Ради з позовом до ТОВ «Лігон Сервіс», в якому просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну нежитлову будівлю за відповідачем із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи об?єкта нерухомого майна 458381580000, скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:0041.
У силу приписів статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
За змістом статей 116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України право на землю реалізується шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Визначений законодавством порядок набуття права на землю передбачає, зокрема, рішення компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність чи користування (оренду), отримання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та державну реєстрацію відповідного права.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває прав власності на нього (частини 1, 2 статті 376 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 3 цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майно, суд може визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 20.07.2022 у справі №923/196/20.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженні майном.
Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.
Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.02.2021 у справі №643/12369/19.
Враховуючи те, що об'єкт нерухомого майна, відомості про яке внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, може бути відчужений на користь третьої особи, зокрема й на користь фізичної особи, колегія суддів погоджується з доводами прокурора щодо необхідності накладення заборони вчиняти будь-які дії по його відчуженню та/або будь-які дії державною реєстрацією речових прав.
Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу (частина 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України), тобто відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.
Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.
Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Відповідачем(ами) у даних категорії спорів виступають власник(и) об'єкта нерухомого майна.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що відчуження відповідачем об'єкта нерухомого майна на користь третіх осіб, унеможливить ухвалення рішення про задоволення позову, пред'явленого саме до вказаного відповідача.
Статтею 48 Господарського процесуального кодексу України регулюється порядок заміни неналежного відповідача.
Враховуючи ті обставини, що за ТОВ «Лігон Сервіс» на даний час зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, з правомірністю набуття якого прокурор не погоджується, виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, за умови задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від того чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, з яким юридично буде пов'язана і доля земельної ділянки, на якій будівля розташована.
Отже, апеляційним господарським судом враховано можливість відчуження відповідачем спірного об'єкта нерухомості на користь третіх осіб необмежену кількість разів, що в результаті може призвести до неправомірного затягування судового процесу та ускладнення захисту порушеного права в строки, передбачені процесуальним законом.
Також колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора, що відсутність на даний час будь-яких доказів, які б підтверджували наміри відповідача здійснити відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна, не спростовує наявності у останнього потенційної можливості його відчуження у будь-який час, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошував на тому, що можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Таким чином, колегія суддів погоджується з аргументами прокурора про те, що у випадку невжиття вищезазначених заходів забезпечення позову, рішення суду не виконає свою правову роль та не призведе до захисту та відновлення порушеного права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що забезпечення позову в обраний прокурором спосіб пов'язано із забезпеченням можливості поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави в разі задоволення позову, а обрані заходи є адекватними змісту права, про яке заявлено захист і не виходять за його межі, а також базується на обґрунтованих та вмотивованих припущеннях.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до частин 5, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що заявником належним чином обґрунтовано, що невжиття визначених ним заходів забезпечення позову порушить права та в подальшому утруднить чи може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо наявності підстав для забезпечення позову у даній справі, а тому визнає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви прокурора помилковим.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно зі статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва обґрунтованою та такою, що спростовує висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій ухвалі суду. Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у даній справі підлягає скасуванню, а заява прокурора про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню.
Судові витрати за перегляд ухвали судом апеляційної інстанції у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги, у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, мають бути вирішені судом першої інстанції, за результатом розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 129, 136, 137, 144, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким заяву першого заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову, а саме:
До набрання рішенням суду у даній справі законної сили накласти арешт на нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва.
До набрання рішенням суду у даній справі законної сили заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» (вул. Алма-Атинська, 66, кв.43, м. Київ, 02092, ЄДРПОУ: 37847562) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо об'єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, в тому числі укладати договори купівлі-продажу або іншим способом відчужувати права на вказаний об'єкт нерухомості, здійснювати заходи щодо поділу, об'єднання, збільшення площі, виділення частини вказаного нерухомого майна.
До набрання рішенням суду у даній справі законної сили заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю загальною площею 586,4 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 458381580000) по вул. Березняківській, 31 у Дніпровському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Стягувачем за цією постановою є Дніпровська окружна прокуратура міста Києва (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14 А; код ЄДРПОУ 0291001924).
Боржником за цією постановою є Товариство з обмеженою відповідальністю «Лігон Сервіс» (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 66, кв. 43; код ЄДРПОУ 37847562).
Постанова є виконавчим документом, набирає законної сили з 28.10.2025 та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 28.10.2028.
Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 у справі №910/10833/25 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.О. Мальченко
А.І. Тищенко