вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" листопада 2025 р. Справа№ 911/2990/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Скоблик Х.В.;
від відповідача: Кулик О.І., Цукер І.Б.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Партнерс»
на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2025
у справі № 911/2990/25 (суддя Третьякова О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Партнерс»
до Товариства з обмеженою відповідалністю «Науково-виробниче об'єднання «СЗХНО»
про стягнення 2 559 665, 39 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Партнерс» звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «СЗХНО» 2 559 665,39 грн. заборгованості за договором постачання електричної енергії споживачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем в якості постачальника та відповідачем в якості споживача був укладений договір про постачання електричної енергії споживачу від 01.11.2021 №ЕНП-12/21-КС за яким позивач поставив відповідачу електричну енергію. Позивач зазначає, що відповідач вартість поставленої електричної енергії оплатив не повністю, основний борг відповідача за розрахункові періоди грудень 2021 лютий 2022 становить 1 397 349,30 грн. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 1 397 349,30 грн. основного боргу, а також 223 035,37 грн. пені, 151 261,10 грн. 3% річних та 788 019,62 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, що сукупно становить 2 559 665,39 грн.
Одночасно з позовною заявою позивачем до Господарського суду Київської області подана заява про забезпечення позову в якій просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться на всіх банківських рахунках відповідача, у межах ціни позову в розмірі 2 559 665,39 грн.
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач у заяві про забезпечення позову обґрунтовує тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання грошових зобов'язань за договором поставки, вказана протиправна бездіяльність відповідача має системний характер, наявність ланцюга протиправних діянь зі сторони відповідача вказує на формування відповідачем тенденції щодо ухилення від виконання зобов'язань за укладеними договорами. Також позивач зазначає, що розмір статутного капіталу відповідача становить 1,1 млн грн, що є меншим ціни позову у справі, у відповідача відсутнє нерухоме майно, а директор та бенефіціарний власник відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює виконання рішення про притягнення до відповідальності директора та бенефіціарного власника.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.09.2025 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Енерго Партнерс» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Партнерс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову - задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, внаслідок неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах та застосування практики Верховного Суду у неподібних правовідносинах.
Так, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом було необгрунтовано застосовано висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, оскільки вказана справа не є релевантною до правовідносин у даній справі.
Крім того, скаржник зазначає, що у даних правовідносинах саме відповідач повинен доводити обставини, що вжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача є недоцільним чи неспівмірним.
Апелянт наголошує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки в цілому та окремо доказам наданим заявником разом із заявою про забезпечення позову, які підтверджують розмір статутного капіталу відповідача, перебування директора та засновника відповідача на тимчасово окупованій території України, відсутність будь-якого нерухомого майна у відповідача, а також докази, які були надані позивачем на підтвердження систематичної неправомірної поведінки відповідача щодо невиконання взятих на себе зобов'язань.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальнісмтю «Енерго Партнерс» та призначено до розгляду на 05.11.2025.
14.10.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Крім того, відповідач зазначив, що доводи позивача про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим необґрунтованих припущеннях не підтверджених будь-якими доказами та наявністю фактичних обставин. Заявляючи вимогу про застосування заходів забезпечення позову, позивач не послався на обставини приховування відповідачем майна, грошових коштів, видачу відповідачем гарантій та поруки, розтрату грошових коштів.
29.10.2025 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивач надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до яких позивач просив суд долучити дані заперечення до матеріалів справи. Відзив на апеляційну скаргу залишити без розгляду, у зв'язку із пропуском відповідачем встановленого судом строку на подання до суду вказаного документу.
Крім того, позивач зазначив, що відповідач не навів жодних обставин, які б свідчили про недоцільність чи неспівмірність обраного заходу забезпечення позову. Більше того, із наведених самим відповідачем тверджень про наявність у нього доходу, що суттєво перевищує розмір позовних вимог, вбачається, що накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на його банківських рахунках у межах ціни позову, жодним чином не обмежить можливість здійснення відповідачем господарської діяльності.
05.11.2025 від відповідача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи податкові розрахунки відповідача ПДФО, а також копію контракту.
У судовому засіданні 05.11.2025 розглянувши клопотання позивача про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у її задоволенні, оскільки як вбачається із витягу із «Автоматизованої системи документообігу суду» відзив на апеляційну скаргу надійшов до суду 13.10.2025 о 23:46, тобто у встановлений судом строк.
Представник позивача у судовому засіданні 05.11.2025 підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.11.2025 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст. 136 ГПК України, а саме: якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення (подібний висновок викладено у пункті 3.5 постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі N 910/19506/20).
Частиною 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено способи забезпечення позову, серед яких передбачено накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Колегія суддів зазначає, що інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Разом з тим, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі N 910/1200/20.
Забезпечення позову є вжиттям заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі N 914/1570/20).
При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Виходячи з положень ст. ст. 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.11.2020 у справі №910/7596/20 зазначено, що при цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Обгрунтовуючи підстави для вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання грошових зобов'язань за договором поставки, вказана протиправна бездіяльність відповідача має системний характер, наявність ланцюга протиправних діянь зі сторони відповідача вказує на формування відповідачем тенденції щодо ухилення від виконання зобов'язань за укладеними договорами. Також позивач зазначає, що розмір статутного капіталу відповідача становить 1,1 млн грн, що є меншим ціни позову у справі, у відповідача відсутнє нерухоме майно, а директор та бенефіціарний власник відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює виконання рішення про притягнення до відповідальності директора та бенефіціарного власника.
Колегія суддів зазначає, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред'явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об'єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов'язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб'єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.
Даний висновок Північного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позовним вимог, не досліджується, адже питання обґрунтованості позову є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Між тим, апеляційний господарський суд зауважує, що у матеріалах оскарження ухвали місцевого господарського суду №911/2990/25 від 23.09.2025 про відмову у забезпеченні позову відсутні та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Партнерс» до суду першої інстанції разом з заявою про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного доказу на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «СЗХНО» перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов'язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій.
Натомість всі доводи заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.
Самі лише твердження заявника про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Апелянт зазначає, що у постанові Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 910/13681/21 було сформовано правовий висновок, що невжиття заходів забезпечення позову способом арешту коштів на банківському розрахунковому рахунку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки в силу положень статті 192 ЦК України гроші є платіжним засобом, отже відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами банківського розрахункового рахунку і доведення позивачем доказами такого його права, і відповідно, можливості не вимагається.
Колегія суддів погоджується із висновками Верховного Суду, що гроші є платіжним засобом, отже відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами банківського розрахункового рахунку.
Водночас, колегія суддів зазначає, що вказане не спростовує необхідність доказування заявником фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання).
Так, здійснюючи забезпечення позову у справі № 910/13681/21 суди виходили з того, що відповідач має на меті продаж майна товариства та його ліквідацію.
Однак, в даній справі заявник не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що доводи позивача про протиправність односторонньої відмови відповідача від виконання договору поставки можуть бути оцінені та розглянуті лише при вирішенні судом справи по суті, та не можуть бути підставою для забезпечення позову відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що вимогу про сплату заборгованості позивач направив на адресу відповідача лише 04.08.2025, що не підтверджує тривале ухилення відповідачем від виконання вимог позивача.
Також, є необгрунтованими посилання скаржника на те, що розмір статутного капіталу відповідача становить лише 1,1 млн грн, що є меншим ціни позову у справі, також не вказують на наявність підстав для забезпечення позову.
Так, відповідно до ст.ст. 12-15 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.
У свою чергу, таку номінальну вартість частки (вклад) учасник товариства має внести до Товариства у вигляді грошових коштів, інших активів у строки, визначені законом.
Таким чином, внески учасників Товариства у розмірі статутного капіталу є лише основою для функціонування товариства, тобто тими активами, використовуючи які Товариство здійснює господарську діяльність та отримує дохід. Вказаний дохід додається до майна товариства, є власністю товариства. Отже, у складі активів (майна) товариства перебувають не тількі активи в межах розміру статутного капіталу, а й дохід, нарахований (отриманий) товариством за результатами господарської діяльності.
Доводи апелянта про те, що зареєстроване місцезнаходження директора та бенефіціарного власника відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює виконання рішення про притягнення до відповідальності такого директора та бенефіціарного власника, не можуть бути прийняті до уваги судом у цій справі, оскільки не стосуються позовних вимог позивача до відповідача у цій справі.
Колегія суддів зауважує, що предметом позовних вимог у цій справі не є притягнення до відповідальності директора чи бенефіціарного власника відповідача. При цьому, юридичне місцезнаходження відповідача є: Київська обл., Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Тараса Шевченка, 2-а.
Щодо факту відсутності у відповідача нерухомого майна, то колегія суддів зазначає сам по собі факт відсутності нерухомого майна без надання доказів вчинення відповідачем дій, які б свідчили про ухилення від виконання зобов'язань не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається у апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала прийнята відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для її скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «СЗХНО» на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2025 у справі № 911/2990/25 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2025 у справі № 911/2990/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «СЗХНО» на ухвалу Господарського суду Київської області від 23.09.2025 у справі № 911/2990/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Київської області від 23.09.2025 у справі № 911/2990/25 залишити без змін.
3. Матеріали оскарження по справі № 911/2990/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк
Дата підписання 10.11.2025