вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. Справа№ 910/3242/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Сибіги О.М.
Гончарова С.А.
без повідомлення учасників справи
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 (повний текст рішення складено 02.06.2025)
у справі №910/3242/25 (суддя Гулевець О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ»
про стягнення 123 984, 00 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕККАНІСКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСІТІЕСТЕЙТ" з вимогою про стягнення 123 984, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг за договором оренди обладнання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА» заборгованість у розмірі 123 984,00 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» звернулося 23.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 23.06.2025, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3242/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник вказує, що позивач не довів, що сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах договору оренди обладнання №2-011024 від 01.10.2024, який укладений нібито у спрощений спосіб. Отже, якщо сторони господарського договору не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір вважається неукладеним (тобто, не має юридичної сили) і це означає, що сторони не мають взаємних прав та обов'язків, передбачених договором.
Крім того, скаржник вважає, що оскільки договір було укладено у спрощений спосіб, а укладені між сторонами акти надання послуг, акти передачі обладнання в оренду не містять граничних строків виконання Відповідачем грошових зобов'язань, в такому випадку, строк виконання зобов'язання визначається пред'явленням вимоги. Однак, відповідач не отримував жодної вимоги від позивача про виконання грошового зобов'язання.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачем надано належним чином послуги відповідачу саме на 123 984,00 грн., проте суд першої інстанції визнав акт повернення з оренди обладнання №2136 від 08.11.2024 доказом заборгованості на суму 123 984,00 грн., в той час, як цей акт лише підтверджує факт повернення обладнання позивачеві.
Відповідач наголошує на тому, що він брав обладнання в оренду лише на період з 01.10.2024 по 15.10.2024 та в подальшому на період з 01.11.2024 по 07.11.2024, тобто обладнання дійсно забрав і вивіз позивач 08.11.2024, однак не тому, що з 01.10.2024 обладнання було оренді відповідача весь час період до 07.11.2024, а тому, що в період з 16.10.2024 позивач не приїхав забирати своє обладнання.
Підсумовуючи, скаржник зазначив, що позивач у першій інстанції не надав суду докази того, що сторони дійшли згоди по всіх істотних умовах договору, який укладений, нібито, у спрощений спосіб. Позивач також не довів належними та допустимими доказами направлення відповідачу і отримання відповідачем вимоги про сплату заборгованості (строк виконання зобов'язання визначається пред'явленням вимоги).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3242/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3242/25. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/3242/25.
10.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3242/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі № 910/3242/25 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків для надання доказів, що підтверджують сплату судового збору у сумі 3 633,60 грн.
25.07.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору, яка сформована в системі «Електронний суд» 25.07.2025.
Разом з тим, судді перебували у відпустках, а тому вирішення питання, пов'язані з рухом апеляційної скарги вирішується після виходу суддів з відпусток.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3242/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу на 22.10.2025 без повідомлення (виклику) учасників справи.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 №4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 05 листопада 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, справа №910/3242/25 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, актом передачі обладнання в оренду №1908 від 01.10.2024, позивач передав відповідачу в користування обладнання, а саме підйомник дизельний HAULOTTE H 15SX, інвентарний номер HL180, серійний номер CD110151, підйомник дизельний HAULOTTE H 15SX, інвентарний номер HO802, серійний номер CD113418.
02.10.2024 відповідач перерахував позивачеві грошові кошти в сумі 86 390,40 грн., з призначенням платежу «оплата за оренду підйомника, транспортування згідно рахунку №4743 від 01.10.2024 в т.ч. ПДВ 20% 14398,40 грн.».
08.11.2024 між сторонами підписано Акт повернення з оренди №2136, відповідно до якого відповідач повернув, а позивач прийняв з оренди обладнання, а саме підйомник дизельний HAULOTTE H 15SX, інвентарний номер HL180, серійний номер CD110151, підйомник дизельний HAULOTTE H 15SX, інвентарний номер HO802, серійний номер CD113418. Крім того, 08.11.2024 між сторонами складено та підписано акт надання послуг №4143.
В матеріалах справи наявні Акти надання послуг № 3595 від 15.10.2024, №4011 від 31.10.2024 та №4134 від 08.11.2024, з яких підписані обома сторонами лише акти №4134 та №3595.
Як стверджує позивач, ним були надані послуги з передачі підйомного обладнання в оренду відповідачеві на загальну суму 210 374,40 грн. в період з 01.10.2024 по 07.11.2024, проте оплачені відповідачем лише в сумі 86 390,40 грн, а тому у відповідача утворилась заборгованість за оренду обладнання в сумі 123 984,00 грн.
А тому позивач звернувся з вказаним позовом, обґрунтовуючи тим, що відповідач свої зобов'язання з оплати оренди у повному розмірі не виконав.
Крім того, позивач зазначав, що він направив відповідачу для підпису договір №2-011024 від 01.10.2024, однак, відповідач підписаний зі своєї сторони екземпляр договору позивачу не повернув.
Відповідач, в свою чергу, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції стверджував, що договір між сторонами не підписувався, оскільки вони не узгодили остаточно всі умови договору. А тому, якщо сторони господарського договору не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір вважається неукладеним (тобто, не має юридичної сили) і це означає, що сторони не мають взаємних прав та обов'язків, передбачених договором. Водночас, як стверджував відповідач, первинні документи, не містять строків виконання зобов'язань відповідачем, а вимоги про оплату наданих послуг від позивача на адресу відповідача не надходили.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В матеріалах справи наявні копії договору оренди обладнання №2-011024 від 01.10.2024 та додаткової угоди №1 від 01.11.2024 до договору оренди обладнання №2-011024 від 01.10.2024, які підписані відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «УКПСІТІЕСТЕЙТ», але не підписані зі сторони позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕККАНІСКА».
Більше того, матеріали справи не містять доказів направлення зазначених примірників договору та додаткової угоди на адресу позивача.
При цьому, позивачем взагалі не надано копії зазначеного договору, в той час, як акт передачі в оренду, акти надання послуг та акт повернення з оренди містять посилання на договір оренди обладнання №2-011024 від 01.10.2024.
А тому суд першої інстанції вірно зазначив, що з наявних у справі доказів не вбачається можливим встановити, що надання послуг з оренди спірного обладнання відбувались на підставі договору №2-011024 від 01.10.2024 та додаткової угоди №1 від 01.11.2024.
Виходячи з викладеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що між сторонами було укладено в спрощений спосіб договір оренди обладнання, що підтверджується Актом передачі обладнання в оренду №1908 від 01.10.2024 та Актом повернення з оренди №2136 від 08.11.2024.
Як вбачається з Акту передачі обладнання в оренду № 1908 від 01.10.2024 та Акту повернення з оренди №2136 від 08.11.2024 підйомник дизельний HAULOTTE H 15SX, інвентарний номер HL180, серійний номер CD110151, підйомник дизельний HAULOTTE H 15SX, інвентарний номер HO802, серійний номер CD113418 перебували в орендному користуванні відповідача з 02.10.2024 по 07.11.2024.
Доказів повернення відповідачем позивачу спірного обладнання раніше періоду, визначеного в актах, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Отже, зважаючи на специфіку правовідносин орендного користування майном, за підтвердження обставин передання в орендне користування майна та за відсутності доказів повернення такого майна з орендного користування, у орендаря наявний обов'язок сплачувати орендну плату, незалежно від щомісячного оформлення орендного користування майном відповідним актом.
Частина 1 ст. 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до Акту передачі обладнання в оренду №1908 від 01.10.2024 ціна оренди обладнання - 2 583,00 грн/добу.
Матеріалами справи підтверджено, що у період з 02.10.2024 по 07.11.2024 позивач надав відповідачу послуги з оренди обладнання на загальну суму 210 374,40 грн, про що позивачем складено Акти надання послуг №4134 від 08.11.2024, № 3595 від 15.10.2024, № 4011 від 31.10.2024.
Водночас, відповідач визнав надання послуг за Актами №3595 від 15.10.2024 та №4134 від 08.11.2024, проте надання послуг оренди спірного обладнання на підставі Акту надання послуг №4011 від 31.10.2024 на суму 86 788,80 грн заперечив.
Як вбачається з матеріалів справи, Акт надання послуг № 4011 від 31.10.2024 зі сторони відповідача не підписаний.
Матеріалами справи підтверджено, що Акт надання послуг №4011 від 31.10.2024 надсилався відповідачу 07.11.2024 за допомогою програмного забезпечення М.Е.Dос, у свою чергу відповідачем відмовлено у прийманні документа лише 25.04.2025, тобто після звернення позивача з вказаним позовом до суду, з підстав, що послуги не були надані. Інших доказів на підтвердження заперечень щодо підписання акту про надання послуг в розумні строки або листування щодо вивезення обладнання у період з 15.10.2024 по 01.11.2024 відповідачем суду не надано.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, чим в господарський процес фактично впроваджено стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів» на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що вона покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У ході касаційного перегляду судових рішень Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Тож з огляду хоча б на принцип змагальності суд не може вважати доведеною та встановленою обставину, про яку одна зі сторін справи лише стверджує.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стандарт «вірогідності доказів» не передбачає автоматичного нехтування судом обов'язку надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не підписання відповідачем Акту надання послуг №4011 від 31.10.2024 не спростовує факту користування відповідачем спірного обладнання з часу його передачі та до моменту повернення обладнання позивачу на підставі Акту повернення з оренди №2136 від 08.11.2024.
Більше того, колегією суддів апеляційного суду не приймаються доводи відповідача, що він брав обладнання в оренду лише на період з 01.10.2024 по 15.10.2024 та в подальшому на період з 01.11.2024 по 07.11.2024, а в період з 16.10.2024 по 31.10.2024 позивач не приїхав забирати своє обладнання, оскільки в силу вимог ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження зазначених обставин.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання зі сплати оренди виконав частково у розмірі 86 390,40 грн, а отже у відповідача наявна заборгованість по сплаті оренди у розмірі 123 984,00 грн.
Доказів спростування заборгованості з оренди у загальному розмірі 123 984,00 грн відповідачем не надано.
Доводи скаржника про те, що оскільки договір було укладено у спрощений спосіб, а укладені між сторонами акти надання послуг, акти передачі обладнання в оренду не містять граничних строків виконання Відповідачем грошових зобов'язань, а тому в такому випадку, строк виконання зобов'язання визначається пред'явленням вимоги, яку відповідач не отримував, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Як вбачається з позовної заяви, а також підтверджується матеріалами справи, 08.02.2025 позивач направляв відповідачеві вимогу про сплату боргу на адресу м. Київ, пров. Джонса Гарета, буд. 11, офіс 2, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи фіскальний чек від 08.02.2025, накладну №0420801772217 від 08.02.2025 та опис вкладення у цінний лист №0420801772217 від 08.02.2025. Проте, відповідно до результатів перевірки статусу поштового відправлення №0420801772217, останнє повернено відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання 11.03.2025.
Відповідно до п. 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань" визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.
Згідно з ч. 1 ст. 10 зазначеного закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як встановлено судом, офіційною адресою місцезнаходження відповідача на момент направлення вимоги було: місто Київ, пров. Джонса Гарета, буд. 11, офіс 2.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Поштове відправлення №0420801772217 з вимогою про виконання грошового зобов'язання не було вручено відповідачеві та 11.03.2025 повернуто відправнику з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується трекінгом поштового відправлення.
Відповідач неотримуючи поштове відправлення №0420801772217 проявив бездіяльність та неотримання вказаного поштового відправлення є наслідком діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Отже, врахувавши розподіл обов'язків доказування, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не спростовано твердження позивача щодо неналежного виконання відповідачем свого обов'язку з оплати оренди обладнання та наявності заборгованості останнього перед позивачем в сумі 123 984,00 грн., строк оплати якої настав.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3242/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРСІТІЕСТЕЙТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3242/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 у справі №910/3242/25 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/3242/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025 після виходу суддів з відпусток.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді О.М. Сибіга
С.А. Гончаров