вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" листопада 2025 р. Справа№ 910/7456/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Малахова Ю.А. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: Семенова О.П. (поза межами приміщення суду),
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року
у справі №910/7456/25 (судді - Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт по експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення грошових коштів,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт по експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач) про стягнення суми забезпечення (банківської гарантії) виконання договору поставки у розмірі 446 506, 42 грн.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю утримання відповідачем суми банківської гарантії №118328/V-3777 від 11.12.2024 року в сумі 123 880, 50 грн та №118328/V-3776 від 11.12.2024 року в сумі 325 625, 92 грн, оскільки, позивачем, як постачальником виконано умови договору поставки від 16.12.2024 року. Водночас, за твердженнями позивача, можливість неповернення покупцем забезпечення виконання договору виникає лише у разі невиконання постачальником мов договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, п.1 ч. 2 ст.27 Закону України «Про публічні закупівлі».
Разом з цим, суд першої інстанції не застосував при винесенні оскаржуваного рішення правову позицію Верховного Суду викладену у постановах від 21.02.2020 року у справі №910/4460/19, від 20.06.2019 року у справі №910/6433/18, в яких суд неодноразово зазначав, що факт виконання договору є підставою для повернення забезпечення за договором незважаючи на ту обставину, що виконання договору відбулося з порушенням встановлених договором строків для його виконання.
Так, за твердженням скаржника, судом першої інстанції були залишені поза увагою положення Закону України «Про публічні закупівлі», які регламентують порядок, умови та підстави для повернення забезпечення, зокрема, замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю.
При цьому, скаржник зауважив, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за спірним договором поставки, що не заперечується відповідачем.
Водночас, скаржник зауважив, що договором поставки №УЗ/ЦБМЕС-24397/ю від 16.12.2024 року взагалі неврегульовані умови повернення замовником банківської гарантії або умови, настання яких надають право не повертати таке забезпечення.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року у справі №910/7456/25.
23.09.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року у справі №910/7456/25 залишити без змін.
Так, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що позивачем було не виконано умову договору стосовно строку поставки. І саме умовами, що зазначаються в договорі про закупівлю, передбачається, що у разі неналежного виконання, повернення банківської гарантії не передбачається. Тому, з огляду на вищевказане, при винесенні судом першої інстанції рішення не підлягав застосуванню ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі».
Водночас, за твердженням представника відповідача, матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» (постачальником) порушено строки поставки товару за договором поставки № УЗ/ЦБМЕС-24397/Ю від 16.12.2024 року.
Отже, за твердженням представника відповідача, обов'язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантій настає за умови порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантіями та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги (разом із зазначеними в гарантії документами, якщо вони передбачені умовами гарантії).
Представник скаржника в судовому засіданні 05.11.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва скасувати.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.11.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2024 року між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі виробничого структурного підрозділу «Київська дирекція» філії «Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» (постачальник) було укладено договір поставки № УЗ/ЦБМЕС-24397/Ю, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.5 договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Згідно з п. 1.6 договору постачальник гарантує, що товар є новим, таким, що не перебував у використанні. Терміни та умови його зберігання не порушені. Дата виробництва (виготовлення) товару не раніше 01.01.2024.
Постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правилами Інкотермс у редакції 2020 р., умови цього договору матимуть перевагу. Поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 20 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - м. Київ, Жмеринка, Конотоп, Козятин, Одеська область, м. Одеса, м. Подільськ, Кіровоградська область, м. Знам'янка, м. Львів, м. Дніпро, м. Харків (згідно з рознарядкою покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару (п.п. 4.1, 4.2 договору).
Враховуючи вищевикладжене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що договором поставки №УЗ/ЦБМЕС-24397/ю від 16.12.2024 року взагалі неврегульовані умови повернення замовником банківської гарантії або умови, настання яких надають право не повертати таке забезпечення.
Відповідно до п. 4.6 договору акту прийому-передачі товару або видаткова накладна підписуються уповноваженими особами.
Згідно п. 6.3 договору сума договору становить 7491773, 71 грн з ПДВ.
За змістом п. 7.2 договору оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться покупцем на 45 календарний день з дати підписання акту приймання-передачі або видаткової накладної за умови реєстрації податкової накладної не пізніше ніж за три дні до дати оплати, визначеної цим пунктом та оформленої згідно з вимогами законодавства України, та відповідно до рахунку фактури на поставлену партію товару.
У пункті 8.3.1 договору сторонами узгоджено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
У відповідності з п.п. 10.1, 10.2, 10.3 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладення цього договору та виникли поза волею сторін.
Сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку, встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду.
Згідно п. 10.5 договору, якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2 цього договору, про виникнення (наявність) обставини непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 11.1 договору постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії у розмірі 5% від ціни договору, що становить 449 506, 42 грн. Строк дії забезпечення цього договору у вигляді банківської гарантії повинен бути дійсним з дня укладення договору і обов'язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 календарний місяць.
Пунктом 11.3 договору визначено, що надана постачальником у якості забезпечення виконання договору банківська гарантія повинна свідчити про безумовний та безвідкличний обов'язок банківської установи сплатити на користь покупця суму забезпечення у разі невиконання або неналежного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором протягом 5 робочих днів з дати отримання першої вимоги покупця.
Відповідно до п. 11.7 договору у разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі непоставки товару у термін, встановлений п. 4.2 цього договору, покупець має право стягнути забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це постачальника.
Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від обов'язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим договором зобов'язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов'язань на товар, в межах строків, визначених цим договором (п.п. 17.1, 17.2 договору).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 11.12.2024 року Акціонерним товариством «Альтбанк» було видано гарантію № 118328/V-3777 та №118328/V-3776, за якими гарант безвідклично та безумовно зобов'язується протягом п'яти робочих днів з дня одержання оригіналу першої належно представленої письмової вимоги сплатити повну (гарантовану) суму у розмірі 123 880, 50 грн та 325 625, 92 грн, у випадку невиконання або неналежного виконання принципалом своїх зобов'язань за договором. Строк дії гарантій до 31.01.2025 року (включно).
20.12.2024 року на адресу постачальника надіслано рознарядку №ФБМЕС-01/583 від 18.12.2024 року, відповідно до якої було зазначено, що постачальник повинен поставити ряд найменувань, а саме 44 позиції загальною кількістю 79 штук. Кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 09.01.2025 року включно.
Видатковою накладною №25001 від 07.01.2025 року підтверджується поставка товару (19 позицій у кількості 25 штук) 07.01.2025 року. Видатковою накладною №25002 від 06.01.2025 року підтверджується поставка товару (4 позицій у кількості 7 штук) 06.01.2025 року. Видатковою накладною №25015 від 28.01.2025 року підтверджується поставка товару (6 позицій у кількості 13 штук) 28.01.2025 року. Видатковою накладною №25015/1 від 28.01.2025 року підтверджується поставка товару (1 позиція у кількості 1 штука) 28.01.2025 року. Видатковою накладною №25019 від 03.02.2025 року підтверджується поставка товару (4 позиції у кількості 10 штук) 03.02.2025 року. Видатковою накладною №25021 від 10.02.2025 року підтверджується поставка товару (10 позицій у кількості 14 штук) 10.02.2025 року. Видатковою накладною №25048 від 11.03.2025 року підтверджується поставка товару (6 позицій у кількості 8 штук) 11.03.2025 року. Видатковою накладною №25080 від 14.04.2025 року підтверджується поставка товару (1 позиція у кількості 1 штука) 14.04.2025 року.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником, частина товару поставлена з порушенням строку, встановленого договором.
Відповідач в свою чергу, 29.01.2025 року звернувся до гаранта за банківською гарантією з письмовими вимогами про настання гарантійного випадку: №ФБМЕС-06/68 про здійснення виплати грошової суми у розмірі 123880,50 грн та №ФБМЕС-06/69 про здійснення виплати грошової суми у розмірі 325625,92 грн.
За твердженнями відповідача, 04.02.2025 року на рахунок відповідача було перераховано 449 506,42 грн.
Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Колегією суддів встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
За приписами частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 560 Цивільного кодексу України встановлено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно ст. 563 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Частинами 1 та 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, яка є загальною щодо спорів за гарантією, враховуючи приписи статей 560, 563 та 565 Цивільного кодексу України, обов'язок гаранта сплатити бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (постанови Верховного Суду від 07.12.2021 року у справі № 910/2831/20, 21.12.2021 року у справі № 910/17772/20 тощо).
Згідно ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Твердження позивача, що поставка товару відбулась з порушенням строків у зв'язку з тим, що контрагенти позивача не змогли виконати зобов'язання по відвантаженню (поставці) товару, який в свою чергу мав бути поставлений відповідачу. Зокрема, постачальники Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП Насосенергопром», Компанія NIMAK DALGIC POMPA LIMITED SIRKETI, PENTAX S.P.A. не змогли виконати свої зобов'язання у зв'язку з затримкою імпортних комплектуючих через святкові дні, а також із загальною мобілізацію чоловіків в Україні, що спричинило скорочення штату робітників, незначним землетрусом в регіоні, святковими днями і профілактичними роботами на обладнанні підприємства, різдвяними канікулами, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги, оскільки, на момент підписання спірного договору повномасштабна агресія Російської Федерації проти України вже тривала, дані обставини для сторін договору були загальновідомим фактом, відтак при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе.
При цьому, колегія суддів відзначає, що підписуючи договір поставки з визначеними строками, ціною та специфікацією (кількістю, виробником, строком виготовлення), позивач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, об'єктивно розуміючи та оцінюючи вигоди/втрати від укладення договору, позивач, зокрема мав можливість урахувати можливе настання негативних наслідків. Натомість позивач, прийнявши рішення про укладення договору на певних умовах, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для себе негативних майнових наслідків.
Щодо висновку Запорізької Торгово-промислової палати № 03.4/16 від 07.01.2025 року про істотну зміну обставин, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.
Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обов'язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень. Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 року у справі № 910/15637/19, від 10.09.2020 року у справі № 910/13436/19.
Правова оцінка, що наведена у висновку ТПП про істотні зміни обставини, відображає думку його автора (авторів), а не обставини чи докази у справі, не є обов'язковою для суду. Сама по собі зміна внутрішньополітичної ситуації в країнах, не є безумовною підставою для внесення змін до Державного контракту, оскільки наявність причинно-наслідкового зв'язку між наведеним та неможливістю виконання договірних зобов'язань у встановлений строк підлягає з'ясуванню і доведенню в загальному порядку.
Обов'язок доказування таких обставин покладається на позивача, в той час коли відповідач має право спростувати такі обставини.
Висновок ТПП про наявність істотної зміни обставин не є підставою для звільнення позивача від доказування цих обставин.
Крім того, висновок не є тим, що безсумнівно підтверджує факт настання істотної зміни обставин, адже для суду жодний доказ не має наперед встановленої сили, та однозначно не підтверджує факту настання таких обставин.
Так, позивач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, що пов'язані також з можливою зміною політичних ситуацій в країнах виробників/постачальників товару, зважаючи на те, що на момент укладення договору вже було введено воєнний стан, а військова агресія РФ продовжується.
Сторони є суб'єктами господарювання, а відтак у разі здійснення підприємницької діяльності мають усвідомлювати, що господарська діяльність здійснюється ними на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 910/15484/17.
При цьому, гарантія є одностороннім правочином, змістом якого є обов'язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Статтею 562 Цивільного кодексу України зафіксований принцип незалежності гарантії, згідно з яким зобов'язання гаранта перед кредитором не залежать від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано (ст. 563 Цивільного кодексу України).
Гарантія не є мірою цивільно-правової відповідальності, настання якої можливе лише за наявності вини боржника (неустойка, завдаток), а тому при реалізації гарантії вина боржника не має значення, достатньо лише факту порушення останнім (боржником) забезпеченого зобов'язання.
Грошове зобов'язання, що виникає за договором гарантії, є зобов'язанням між гарантом та бенефіціаром, а не між бенефіціаром і принципалом. Такий обов'язок, про що судом зазначено вище, настає у випадку порушення боржником зобов'язання, і однією з підстав припинення цього обов'язку є сплата гарантом кредиторові (бенефіціару) суми, на яку видана гарантія (ст. 568 Цивільного кодексу України).
З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що підставою для пред'явлення вимог до гаранта є порушення зобов'язань з боку принципала, але не у відношенні гаранта, а щодо бенефіціара за основним зобов'язанням.
Тобто, підставою для виконання гарантом своїх зобов'язань є особливий стан сторін в основній угоді, в якій гарант не є суб'єктом. Іншими словами, гарант сплачує відповідну суму бенефіціару при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов'язань.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується скаржником, отримана позивачем рознарядка, виконана позивачем з порушенням встановленого п. 4.2 договору строку.
Тобто, факт порушення позивачем своїх зобов'язань за договором в частині здійснення своєчасної поставки товару не оспорюється.
Водночас, грошові кошти в сумі 446506,42 грн, перераховані позивачем за банківськими гарантіями, не можна вважати безпідставно сплаченими, оскільки позивач порушив умови договору поставки, а саме не поставив товар у строк, встановлений п. 4.2 договору. Тому, відповідач правомірно отримав задоволення своїх вимог за гарантіями від 29.01.2025 року №ФБМЕС-06/68 та №ФБМЕС-06/69 про здійснення виплати грошових сум.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції п. 1 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», то апеляційний господарський суд вказує, що в силу приписів вказаної статті замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених ст. 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п'яти банківських днів з дня настання зазначених обставин (ч. 2).
Тому, враховуючи вищевикладені обставини неналежного виконання позивачем зобов'язань щодо поставки товару в установлений договором строк (товар поставлено відповідачем з пропуском строку дії рознарядки), колегією суддів критично оцінюються вищезазначені аргументи апелянта.
Враховуючи вищевикладене, твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що позивач повністю виконав свої зобов'язання за спірним договором поставки, колегія суддів не визнає переконливими доводами, як безпідставне.
Крім того, наведена скаржником судова практика (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №910/4460/19, від 20.06.2019 року у справі №910/6433/18 та від 07.10.2024 року у справі №910/12114/23) не є релевантною до тих правовідносин, які є спірними у цій справі, зокрема, відмінність умов договору щодо виконання/ неналежного виконання зобов'язань за цим договором, у тому числі непоставки товару у термін, зв'язку з чим доводи скаржника у відповідній частині, не можуть бути взяті судом до уваги.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки, отримання відповідачем грошових коштів за наданою гарантією відбулось у зв'язку з неналежним виконання позивачем умов укладеного з відповідачем договору, що відповідає сутті наданої банком гарантії, якою передбачено обов'язок гаранта безумовно сплатити бенефіціару повну суму банківської гарантії не тільки у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скарги слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок Електронасос» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року у справі №910/7456/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 року у справі №910/7456/25 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/7456/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата підписання 10.11.2025 року.