вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"22" жовтня 2025 р. Справа№ 910/5960/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 22.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 (повний текст рішення складено 27.08.2025)
у справі №910/5960/25 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн»
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у розмірі 1 353 630,89 грн
До Господарського суду міста Києва звернулась Київська міська рада (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВОРК ЛАЙН" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 353 630,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у період з 30.08.2021 до 23.09.2024, що, за твердженням позивача, не є самовільним використанням об'єкту, але не надає право на безоплатне користування земельною ділянкою. Позивач зазначив, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою площею 0,7320 га з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 на проспекті Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1 353 630,89 грн., судовий збір у розмірі 16 243,57 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» 15.09.2025 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/5960/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимоги відмовити. Просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник зазначає, що на момент набуття Відповідачем права власності на нежитлову будівлю земельна ділянка не перебувала у власності і користуванні інших користувачів, більше того, вона навіть не була сформована.
Стаття 120 Земельного кодексу України зазначає, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, однак, межі земельної ділянки на якій було розміщено об'єкт нерухомого майна у цій справі не були визначені.
Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені. Проте, фактичного користування земельною ділянкою не здійснювалось, оскільки об'єкт нерухомого майна є непридатним до користування без проведення реконструкції, що не спростовано Позивачем. Та в цьому випадку, відповідач наголошує, що жодних доказів використання земельної ділянки відповідачем позивачем суду не надано.
Крім того, відповідач звертає увагу, що від розміру переданої земельної ділянки залежить і розмір орендної плати, що підлягає сплаті.
Також скаржник звертав увагу у своїй апеляційній скарзі, що судом першої інстанції залишено без задоволення його клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої могло б довести неможливість фактичного використання земельної ділянки до укладення договору оренди земельної ділянки. А тому, скаржник в своїй апеляційній скарзі просив суд поновити строки для подачі додаткових доказів та прийняти висновок експерта, який має бути наданий на замовлення відповідача, після його виготовлення.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/5960/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/5960/25. Розгляд справи призначено на 22.10.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5960/25.
25.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/5960/25.
25.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якій позивач зазначив, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою на якій воно розташоване і ніхто інший, окрім власника не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20 та від 05.08.2022 у справі №922/2060/22.
При цьому, як зазначив позивач розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування на ній майна, не є безмежним, оскільки y будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням.
У відповідь на твердження відповідача, що ним не використовувалась земельна ділянка, позивач посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23.05.2018 в справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17, де зазначено, що позивач має довести лише існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства та обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (кошів).
А тому, позивач вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання 22.10.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2025 скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав наведених в апеляційній скарзі. Також просив розглянути клопотання про поновлення строку для подачі додаткових доказів та долучення висновку експерта.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а судове рішення господарського суду міста Києва без змін.
Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подачу додаткових доказів, а саме висновку експерта після його виконання, колегія суддів зазначає наступне.
За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи.
Так, згідно з ч. 3 вказаної статті відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Згідно з ч. 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
При цьому, ч. 1, 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Як вбачається з матеріалів справи, з вказаним позовом позивач звернувся до господарського суду міста Києва 12.05.2025, який ухвалою суду від 21.05.2025 прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі.
Цією ж ухвалою суд встановив відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов, складеного з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України. Суд звернув увагу сторін на положення ст.ст. 74, 80, 81 ГПК України щодо обов'язку доказування, порядку збирання і строків подання доказів, а також порядку їх витребування та повідомив учасників справи про те, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви, пояснення можуть бути подані у строк до 26.06.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2025 до господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якій відповідач також стверджував про неможливість користування земельною ділянкою у відповідному розмірі. Разом з тим, висновку експерта або клопотання про призначення судової експертизи відповідачем до суду не було подано.
Підготовче провадження було закрито 03.07.2025. Представники відповідача двічі подавали клопотання про відкладення розгляду справи, проте жодного разу не подавали клопотання про продовження строку підготовчого засідання та надання доказів в обґрунтування заперечень на позов.
Клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи було подано відповідачем до господарського суду міста Києва лише 30.07.2025, але неможливість подачі зазначеного клопотання про призначення судової експертизи з моменту відкриття провадження у справі ухвалою від 21.05.2025 і до закриття підготовчого засідання 03.07.2025 відповідачем обґрунтована лише неможливістю прийняття участі представником відповідача в судових засіданнях.
Звертаючись з клопотання про поновлення строку на подачу доказів у справі та долучення висновку експерта після його виготовлення, відповідач обґрунтовує його відсутністю представника відповідача в судових засідання.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Приписи ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14 (врахована судом апеляційної інстанції), від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).
Отже, прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції, без дотримання порядку, визначеного нормами Господарського процесуального кодексу України, матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, де судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не навів достатніх правових підстав поновлення строку на подачу доказів у справі та долучення висновку експерта після його виготовлення на стадії апеляційного перегляду справи, зокрема, не обґрунтував наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, не довів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від заявника, а також не надав доказів на підтвердження неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції.
Крім того, в силу вимог ч. 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що з моменту відкриття апеляційного провадження ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2025 і до дати розгляду справи №910/5960/25 22.10.2025 відповідачем не було подано до суду висновок експерта, що вказує на зловживання своїми правами з його сторони.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про поновлення строку на подачу доказів у справі та долучення висновку експерта.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 05 листопада 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
27.09.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Оксі-К Консалтинг» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Орендабудсервіс» (далі - ТОВ «Орендабудсервіс») складено технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами №270920-1.
13.10.2020 Рішенням №1 єдиного учасника (засновника) вирішено створити Товариство та сформувати статутний капітал за рахунок майна, а саме будівлі заготівельного цеху №26 (літ. П), загальною площею 623,6 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, просп. Перемоги, 49/2, що належить ТОВ «Орендабудсервіс».
16.10.2020 ТОВ «Орендабудсервіс» і відповідачем підписано Акт приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства.
28.10.2020 здійснено державну реєстрацію права власності відповідача на будівлю заготівельного цеху №26 (літ. П) за адресою м. Київ, вул. Перемоги, буд. 49/2, що підтверджується інформаційною довідкою №426253436 від 09.05.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та визнається сторонами.
19.04.2021 відповідач звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Перемоги, буд. 49/2, орієнтовним розміром 0,95 га., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, накладною №0420527418029 від 19.04.2021 та фіскальним чеком від 19.04.2021.
31.05.2021 відповідач направив на адресу позивача лист, в якому інформував, що товариством були замовлені роботи по розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою м. Київ, вул. Перемоги, буд. 49/2, орієнтовним розміром 0,95 га, про що між товариством відповідача та ТОВ «ІНГЕР-ГРАД» укладено договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначене підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною №0420200461060 від 31.05.2021 та фіскальним чеком від 31.05.2021.
30.08.2021 Відділом у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області проведена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 площею 0,7320 га (цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на просп. Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 26.08.2021 розробленого ТОВ «ІНГЕР-ГРАД». Зазначене підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 № НВ-0001861582024.
04.07.2024 Київська міська рада прийняла рішення №1747/9713 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДВОРК ЛАЙН» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування будівлі заготівельного цеху на просп. Перемоги, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва».
Пунктом 2 вказаного рішення позивач вирішив передати Товариству, за умови виконання п. 3 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7320 га (кадастровий номер 8000000000:69:051:0002, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.02.2022 №НВ-0000221702022) для експлуатації та обслуговування будівлі заготівельного цеху (код виду цільового призначення - 11.02, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на просп. Перемоги, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності на нерухоме майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.10.2020, номер запису про право власності 38944611).
23.09.2024 на підставі рішення від 04.07.2024 №1747/9713 Київською міською радою (орендодавець) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 23.09.2024 за №2338.
Реєстрація права власності Київської міської ради на земельну ділянку та реєстрація іншого речового права підтверджується інформаційною довідкою від 09.05.2025 №426255794 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
28.03.2025 Головне управління ДПС у м. Києві своїм листом №10114/5/26-15-04-15-03 повідомило позивачеві, що відповідно до інформаційного ресурсу ДПС України станом на 25.03.2025 ТОВ «Будворк Лайн», код ЄДРПОУ 43867927 не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю за період з 30.08.2021 по 23.09.2024 до Центральної державної податкової інспекції Головного управління ДПС у м. Києві (Солом'янський район).
Отже, оскільки земельна ділянка є об'єктом цивільних прав і сформована 30.08.2021, то за твердженням позивача відповідач безпідставно зберіг кошти за користування земельною ділянкою позивача за період з 30.08.2021 до 22.09.2024 у загальному розмірі 1 353 630,89 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно з приписами ст. ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
У силу приписів ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у Товариства у період з 30.08.2021 до 23.09.2024 не є самовільним використанням, втім, не свідчить про наявність підстав на безоплатне використання такої земельної ділянки (близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №922/981/18 та від 02.06.2020 №922/2417/19).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не сплачував орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, до моменту реєстрації права оренди на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У силу приписів ст. 83 Земельного кодексу України та згідно з інформаційною довідкою від 09.05.2025 № 426255794 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі КМР є власником земельної ділянки площею 0,7320 га з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 на просп. Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 № НВ-0001861582024 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 площею 0,7320 га (цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) на просп. Берестейському, 49/2 у Солом'янському районі міста Києва, проведена 30.08.2021 Відділом у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 26.08.2021 розробленого ТОВ «Інгер-Град».
Отже, земельна ділянка була сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України саме з 30.08.2021.
Оскільки у відповідача у власності перебуває нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, то останньому рішенням КМР від 04.07.2024 №1747/9713 передано в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7320 га з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002.
Відповідно до ст. ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Частинами 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Судом першої інстанції враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, відповідно до якого принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Таким чином, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Отже, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка набуває у власність об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18.
Отже, відповідно до чинного законодавства на відповідача покладено обов'язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухомий об'єкт, який було придбано/набуто у власність на підставі правочину.
Виходячи із зазначеного, місцевий суд вірно зазначив, що з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна Товариство, як власник такого майна, стало фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок щодо сплати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: по-перше, набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); по-друге, набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно насувалося, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
При цьому згідно з пунктом "д" ч. 1 ст. 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
У силу приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
У силу приписів норм права, вказаних у главах 82 і 83 Цивільного кодексу України, для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіюваної шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки, набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
В даному випадку також слід враховувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19:
« 42. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
43. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
44. Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
45. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
46. Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.
47. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
48. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
49. Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
50. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.
51. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».
Отже, у цьому випадку відповідач зобов'язаний сплатити відповідачу безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати.
Колегія суддів перевірила, наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати та погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є правильним, а тому грошові кошти у розмірі 1 353 630,89 грн. підлягають стягненню на користь позивача.
Як вже зазначено вище, відповідно до приписів статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
У постанові Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 вказано правовий висновок такого змісту: « 49. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3 статті 265 Податкового кодексу України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України».
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 №НВ-0001861582024 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 за 2024 рік становить 16 341 411,54 грн.
Відповідно до положень пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кі = 1:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Суд першої інстанції обґрунтовано погодився з доводами позивача, що індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних; відносин) [посилання https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu- normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/], а саме: «Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь); 2023 рік - 1,051».
З огляду на викладене, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2023 рік визначалась позивачем з урахуванням зазначених вище положень законодавства та становить 15 548 441,05 грн (16 341 411,54 / 1,051); нормативно грошова оцінка за 2022 рік - 13 520 383,52 грн (15 548 441,05 / 1,15); нормативно грошова оцінка за 2021 рік - 12 291 257,75 грн (13 520 383,52 / 1,1).
У контексті належності доказів щодо оцінки землі у цій справі суд першої інстанції врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 такого змісту: « 7.25. Отже, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом».
Суд погоджується з визначеним позивачем періодом нарахування, а саме з 31.08.2021 до 22.09.2024, оскільки в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка є об'єктом цивільних прав і сформована 30.08.2021, а 23.09.2024 - це момент реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2024 №НВ-0001861582024 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:051:0002 належить до земель з видом цільового призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Ставка орендної плати визначалася:
- за період 31.08.2021 - 31.12.2021 відповідно до Додатка 11 до рішення КМР «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24;
- за період 01.01.2022 - 31.12.2022 відповідно до Додатка 11 до рішення позивача «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745;
- за період 01.01.2023 - 31.12.2023 відповідно до Додатка 11 до рішення КМР «Про бюджет міста Києва на 2023 рік» від 08.12.2022 № 5828/5869;
- за період 01.01.2024 - 22.09.2024 відповідно до Додатка 11 до рішення позивача «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де були визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки).
Слід зазначити, що до земель з видом цільового призначення - 11.02 застосовується ставка орендної плати - 3%.
Отже, з огляду на вищевикладене, сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 1 353 630,89 грн, а тому позов слід задовольнити у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду не приймає доводи скаржника, що на момент набуття Відповідачем права власності на нежитлову будівлю земельна ділянка не перебувала у власності і користуванні інших користувачів, більше того, вона навіть не була сформована, оскільки як зазначалось вище, позивачем здійснено нарахування за період з 31.08.2021 до 22.09.2024, тобто з часу коли земельна ділянка була сформована.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що фактичного користування земельною ділянкою не здійснювалось, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на її території будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем цієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розміщений, а відносини з фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/5960/25 слід відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будворк Лайн» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/5960/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі №910/5960/25 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/5960/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025 після виходу суддів з відпусток.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга