ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
05 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/1232/24
м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Діброви Г.І.,
Ярош А.І.,
секретар судового засідання - Полінецька В.С.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Синяк Д.О., у порядку самопредставництва;
від відповідача: Федоренко Ю.М., за ордером;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал"
на рішення Господарського суду Одеської області
від 04 березня 2025 року (повний текст складено 12.03.2025)
у справі № 916/1232/24
за позовом Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта"
до відповідача Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал"
про стягнення 46 286 304,20 грн., -
суддя суду першої інстанції: Нікітенко С.В.
місце винесення ухвали: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
В судовому засіданні 05.11.2025, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У березні 2024 року Публічне акціонерне товариство “Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія “Укртатнафта» (найменування якого в подальшому було змінене на Акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта") (далі також - Позивач, АТ «Укртатнафта») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) "Чорноморський паливний термінал" (далі також - Відповідач, Термінал) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 11 3300 813,49 грн, з яких: 67 014 509,34 грн - сума боргу за товар, 8 728 894,80 грн.- сума боргу за зберігання товару, 22 940 599,19 грн - загальна сума інфляційного збільшення, 4 632 881,70 грн - загальна сума 3% річних та 9 983 928,46 грн - загальна сума пені.
В обґрунтування позову АТ «Укртатнафта» послалось на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 №505/2/2118 в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару - палива дизельного та вартості послуг зі зберігання цього товару, у зв'язку з чим Позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати як на загальну вартість неоплаченого товару так і на вартість послуг зі зберігання.
В процесі розгляду справи Відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про закриття провадження у справі №916/1232/24 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із відсутністю предмету спору.
В обґрунтування вказаної заяви, Термінал послався на розірвання в односторонньому порядку 09.09.2024 спірного Договору поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 №505/2/2118 та повернення товару, який був прийнятий Позивачем у даній справі, про що свідчать підписані з боку уповноваженого представника АТ "Укртатнафта" акти: №1/08 від 08.09.2024 про приймання-передачу товару зі зберігання до Договору поставки нафтопродуктів №505/2/2118 від 30.06.2020 та №2 від 08.09.2024 про повернення товару. Таким чином, Термінал зазначив про втрату правових підстав для стягнення основної заборгованості, а також нарахованих сум інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 (суддя Нікітенко С.В.) заяву Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" про закриття провадження у справі задоволено частково. Закрито провадження у справі № 916/1232/24 в частині вимог про стягнення суми боргу за товар у розмірі 67 014 509,34 грн. В решті вимог заяви відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доказами, наявними у матеріалах даної справи, підтверджується відсутність предмету спору лише в частині вимог про стягнення суми боргу за товар у розмірі 67 014 509,34 грн.
У зв'язку з тим, що будь-яких доказів щодо відсутності між сторонами спірних відносин в інший частині позову у матеріалах справи№916/1232/24 не міститься, позовні вимоги щодо стягнення вартості послуг зі зберігання товару, нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат як на загальну вартість неоплаченого товару так і на вартість послуг зі зберігання, були розглянути судом першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 (суддя Нікітенко С.В.) позовні вимоги АТ "Укртатнафта" задоволені. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на користь Позивача 8 728 894,80 грн. боргу за зберігання товару, 22 940 599,19 грн. інфляційного збільшення, 4 632 881,70 грн. суми 3% річних та 9 983 928,46 грн. пені. Також на Відповідача покладено суму судового збору у розмірі 555 435,65 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності Позивачем факту неналежного виконання Відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо проведення повної та своєчасної оплати вартості товару, поставленого на виконання Договору поставки від 30.06.2020 №505/2/2118 у жовтні 2021 року та, відповідно, правомірності заявлення вимог про стягнення з ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" основної заборгованості у розмірі 67 014 509,34 грн., штрафних санкцій (пені), інфляційних втрат та 3% річних, перевіривши розрахунки яких суд зазначив, що останні є арифметично правильними та обґрунтованими. Водночас, враховуючи те, що в частині вимог про стягнення суми боргу за товар у розмірі 67 014 509,34 грн. провадження у даній справі було закрито ухвалою суду від 04.03.2025, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені,
Аналогічно про підставність позовних вимог в частині, яка стосується стягнення боргу за зберігання товару (8 728 894,80 грн) та нарахованих на відповідну суму інфляційних втрат, 3% річних та пені, суд першої інстанції зазначив, враховуючи оформлення та підписання протягом 2021-2022 сторонами актів про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів, які не були оплачені Відповідачем.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Чорноморський паливний термінал" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" у повному обсязі.
Крім того, апелянт просить призначити у справі №916/1232/24 судову товарознавчу експертизу.
Апеляційна скарга Термінала на рішення від 04.03.2025 у даній справі частково відтворює апеляційну скаргу (доводи та вимоги) Відповідача на ухвалу суду першої інстанції від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 про закриття провадження у справі (в частині). Так, апелянт зазначає про хибність висновків суду першої інстанції, викладених в ухвалі про закриття провадження лише в частині позовних вимог, оскільки, на переконання Терміналу, правові підстави для захисту порушених прав АТ «Укртатнафта» внаслідок несвоєчасної сплати заборгованості ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» припинили своє існування через розірвання договірних відносин та повернення продавцю товару покупцем. Зокрема, апелянт звертає увагу на положення п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», згідно з яким «обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав». Також, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, апелянт зазначає, що зобов'язання зі сплати як 3% річних, так і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги. Тому, на переконання Відповідача, провадження у справі щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих з вартості поставленого та повернутого товару, підлягало закриттю у відповідній частині, враховуючи також, що будь-які збитки, пов'язані з користуванням коштами, компенсовано Позивачу вартістю товару, яка зросла станом на дату повернення останнього. Водночас, апелянт зазначає, що відповідно до правової позиції АТ «Укртатнафта», якої останнє дотримувалось при розгляді господарської справи №917/1530/24 (рішення Господарського суду Полтавської області від 30.01.2025 у вказаній справі), наразі за Договором поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 №505/2/2118 існує лише одне зобов'язання Позивача, а саме зобов'язання щодо сплати заборгованості за цим Договором за надані послуги зі зберігання товару.
Крім того, апеляційні доводи Терміналу полягають у наступному:
- Підстави для задоволення позовних вимог АТ «Укртатнафта» в частині стягнення: інфляційних втрат у розмірі 22 940 599,19 грн та суми 3% річних у розмірі 4 632 881,70 грн - відсутні; судом першої інстанції не досліджено, не встановлено та не обґрунтовано момент виникнення обов'язку ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» щодо оплати поставленого товару за договором. Так, посилаючись на положення ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.3 Договору поставки, Відповідач вказує, що Договором чітко передбачено, що у випадку оплати товару після його поставлення оплата здійснюється альтернативно: 1) після отримання листа-вимоги Постачальника про оплату у визначений у ньому строк або у разі відсутності такої вимоги: 2) не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі товару згідно з Актом приймання-передачі нафтопродуктів. У даному спірному випадку відповідного листа-вимоги про оплату, який би визначав строк оплати вартості товару, АТ «Укртатнафта» Відповідачу не надавало. Водночас, відповідно до Акту приймання-передачі нафтопродуктів № 82033187 від 31.10.2021 Терміналу передано пальне - Energy-ДП-З-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 обсягом 3060,00 тонн вартістю 87 822 012,24 грн з ПДВ, однак, відповідно до Додаткової угоди №9 від 22.02.2022 та Акту повернення товару від 22.02.2022 №1 Позивачу було повернене пальне - Energy-ДП-З-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 обсягом 725,00 тонн на суму 20 807 502,90 грн. Відтак, за твердженням апелянта, підстав здійснення оплати на підставі лише Акту приймання-передачі нафтопродуктів №82033187 від 31.10.2021, у якому сума переданого пального становить у 87 822 012,24 грн з ПДВ, у Терміналу не було. Разом з тим, рахунок-фактура №90865417 від 22.02.2022 (складений у відповідності до вимог п. 3.3 Договору через понад два місяці від 31.12.2021 - дати спливу 60 календарних днів від підписання Акту приймання-передачі нафтопродуктів № 82033187 від 31.10.2021), в якому визначена вартість залишку товару на суму 67 014 509,34 грн., був направлений Відповідачу лише 10.04.2023 (не спростовується Позивачем). Враховуючи, що Договором у п. 3.3. не визначено строку оплати Товару після отримання рахунку, обв'язок Покупця з оплати рахунку на належні банківські реквізити АТ «Укртатнафта» з відповідним призначенням міг бути виконаний у семиденний строк після отримання 10.04.2023 Відповідачем рахунку, згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Наведене спростовує здійснені позивачем розрахунки суми боргу, в яких першим днем прострочення боржника вказано 31.12.2021, а суму боргу - 67 014 509,34 грн, оскільки обсяг пального у 2335 тонн визначено сторонами лише з 22.02.2022 на підставі Додаткової угоди №9, а його дійсну вартість вказано у складеному Постачальником рахунку №90865417 від 22.02.2022, направленому ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» лише 10.04.2023. Таким чином, наданий Позивачем розрахунок суми боргу за отриманий товар з застосуванням неустойки, індексу інфляційних втрат та 3% річних, обрахунок яких здійснено з 31.12.2021, складено помилково без детального дослідження судом обставин справи, що призвело до необґрунтованого завищення відповідних сум. За наданим Відповідачем контррозрахунком, у разі здійснення обрахунку сум заборгованості з 10.04.2023 (дати направлення рахунку) по 14.03.2024 (дата звернення з позовом) розміри нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України є такими: 1) інфляційні втрати 1 816 355,90 грн (замість 22 940 599,19 грн); 2) 3% річних 1 871 620,59 грн (замість 4 632 881,70 грн).
- Судом першої інстанції не враховано, що вартість повернутого ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» пального 09.09.2024 значно перевищує заявлені до стягнення розміри заборгованості за сплату поставленого пального - 102 362 021,77 грн, яка складається з: 67 014 509,34 грн - вартість товару; 22 766 422,45 грн - інфляційне збільшення; 4 432 860,05 грн - 3% річних; 8 148 229,93 грн - пеня. Тобто, порушені права АТ «Укртатнафта» були відновлені у ході розгляду справи, а підстави для їх захисту судом відпали. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №920/503/19). Враховуючи саме компенсаторну природу 3% річних, інфляційних втрат та зазначені обставини щодо повернення товару, вартість якого значно зросла станом на дату його повернення, апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції мав відмовити АТ «Укртатнафта» у задоволенні вимог про стягнення з Відповідача 22 766 422,45 грн інфляційних втрат та 4 432 860,05 грн - 3% річних.
- Судом першої інстанції безпідставно стягнуто пеню у розмірі 8 148 229,93 грн, виходячи з того, що розрахунок у період з 31.12.2021 по 30.06.2022 здійснений за сумою заборгованості 67 014 509,34 грн., яка розцінюється апелянтом як неправильна, ураховуючи вищевикладені доводи апеляційної скарги щодо часткового повернення товару 22.02.2022 за Актом № 1 на суму 20 807 502,90 грн. (отже, сума заборгованості Терміналу станом на 31.12.2021 та 22.02.2022 за Договором не могла бути на одному рівні - 67 014 509,34 грн, оскільки обсяг поставленого пального станом на вказані дати був різним). Крім того, оскільки рахунок № 90865417 від 22.02.2022 з визначенням ціни палива та загальною сумою до сплати був направлений з боку АТ «Укртатнафта» лише 10.04.2023 листом від 04.04.2023 №38/10-765 (а зобов'язання з оплати товару могло вважатись простроченим лише після спливу семиденного строку з моменту отримання листа та рахунку), то сума пені, обрахована з 31.12.2021 по 30.06.2022 у розмірі 8 148 229,93 грн, не підлягала задоволенню через відсутність прострочення ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» виконання грошового зобов'язання у заявленому періоді.
- З боку АТ «Укртатнафта» не доведено належне виконання Договору в частині зберігання товару, враховуючи, зокрема, що збережене спірне майно є родовим, у відповідності до ст. 184 Цивільного кодексу України, та могло бути замінене на аналогічне. У ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» відсутні відомості, що підтверджують обставини того, що відбулось повернення саме того пального, яке було фактично передане Позивачу з актом приймання-передачі № 82033187 від 31.10.2021. Апелянт наполягає на тому, що АТ «Укртатнафта» не надано жодного належного та достовірного доказу щодо безперервного зберігання пального в повному обсязі в резервуарах Позивача з липня 2020 року по вересень 2024. Акти про надання послуг зі зберігання починаючи з листопада 2022 Відповідачу не направлялись, а тому не володіючи достатньою інформацію про зберігання пального, Термінал дійшов обґрунтованого припущення про втрату АТ «Укртатнафта» пального під час його зберігання та його заміну іншим, що й стало причиною для розірвання Договору в односторонньому порядку, з урахуванням: наявної інформації у засобах масової інформації про втрату АТ «Укртатнафта» значної кількості пального, яке перебувало на зберіганні, а також зловживання такими обставинами керівництвом підприємства (посилання: https://apostrophe.ua/ua/news/business/2024-09-12/uvolnenie-pervogo-zamakoretskogo-v-ukrtatnafte-razoblachilo-ocherednyie-falsifikatsii-v-ukrnafte/330364); Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань з номером кримінального провадження №52024000000000086 від 22.02.2024, у якому зазначено, зокрема, що у серпні 2023 службові особи ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «Укртатнафта» скали та видали завідомо підроблені договори зберігання нафтопродуктів між зазначеними товариствами. У вказані офіційні документи внесено завідомо неправдиві відомості про те, що дані договори укладені в березні 2023. Про фальсифікацію щодо обсягів та фактів зберігання нафтопродуктів за окремими Договорами зазначено також в ухвалі слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 17.10.2024 у справі № 554/5917/24 (посилання на текст ухвали: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122605614). Отже, сукупність цих обставин, на переконання апелянта, доводить, що надані у даній справі №916/1232/24 АТ «Укртатнафта» відомості щодо зберігання пального не могли бути достовірними, оскільки наявні в матеріалах справи акти про надання послуг зі зберігання товару не є достатніми доказами належного надання АТ «Укртатнафта» послуг, про що свідчать обставини неповернення пального на запит ПрАТ «Чорноморський паливний термінал», що не було оцінено судом першої інстанції. Відтак, підстав для здійснення сплати наданих послуг та нарахованих штрафних санкцій немає.
- Суд першої інстанції суттєво завищив суму судових витрат (на 209 071,15 грн.), яка підлягає стягненню з Відповідача.
Детальніше доводи ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» викладені в апеляційній скарзі.
Водночас, обґрунтовуючи необхідність призначення у даній справі судової товарознавчої експертизи, апелянт посилається на те, що для підтвердження позиції Відповідача у даному випадку виникає необхідність у визначенні ринкової вартості дизельного палива станом на 08.09.2024, у разі його реалізації Позивачем. При цьому, апелянт звертає увагу на те, що таке клопотання вже заявлялось Відповідачем в суді першої інстанції, однак, у задоволенні цього клопотання судом було відмовлено.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 та призначено її розгляд на 04.06.2025 о 12:30 год. Позивачу встановлено строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу. Також, сторонами роз'яснено про їх право протягом 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду заяви чи клопотання стосовно будь-яких процесуальних дій (зокрема, призначення експертизи, витребування доказів, долучення доказів, забезпечення позову, затвердження мирових угод тощо).
Позивач правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відзив не надав, однак, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
30.05.2025 до суду апеляційної інстанції надійшла заява від ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» про відвід колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І. в апеляційному провадженні у справі №916/1232/24, яка подана на підставі п. 5 ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтована виникненням у відповідача сумнівів щодо об'єктивності, безсторонності і неупередженості вказаної судової колегії при апеляційному перегляді даної справи, оскільки вказана судова колегія розглядала аналогічну справу №916/1271/24, в якій досліджувались тотожні обставини, та дійшла відповідних висновків, що свідчить про те, що судова колегія у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І. у постанові від 19.03.2025 у справі №916/1271/24 вже надала свою правову оцінку предмету спору та обставинам, які є предметом дослідження також у даній справі, та є аналогічними даному спору.
Ухвалою суду від 02.06.2025 заява ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» про відвід судової колегії у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І. залишена без розгляду, у зв'язку з пропуском строку на її подання.
Іншою ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.06.2025 задоволено заяву представника АТ "Укртатнафта" - Синяк Діани Олександрівни про надання їй можливості брати участь у розгляді справи №916/1232/24 поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів - через систему відеоконференцзв'язку “EasyCon». Вирішено здійснювати розгляд даної справи в режимі відеоконференції.
04.06.2025 представники сторін у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.06.2025 було відкладено розгляд справи №916/1232/24 на 25.06.2025 року о 10:15 год.
Крім того, вказаною ухвалою, у зв'язку з пропуском строку на подання було залишено без розгляду заяву ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» про відвід вищезазначеної судової колегії (вх. №1362/25/Д3), яка є аналогічною заяві про відвід від 30.05.2025 (вх. №1362/25/Д1), яка, в свою чергу, була залишена судом без розгляду, у зв'язку з пропуском строку на її подання.
Разом з тим, до початку судового засідання 04.06.2025 від ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» до суду надійшли додаткові пояснення у справі, які по-суті є відповіддю на відзив АТ «Укртатнафта», який був поданий відносно апеляційної скарги Терміналу на ухвалу про закриття провадження у даній справі.
25.06.2025 Відповідач подав до суду клопотання про зменшення розміру заборгованості та відстрочення виконання рішення суду, в разі відмови у задоволенні апеляційної скарги Терміналу, з посиланням на обставини військової агресії Російської Федерації проти України, внаслідок яких Термінал втратив можливість здійснювати нормальну господарську діяльність через блокування морських портів та несе значні збитки. За твердженням апелянта, стягнення заявленої Позивачем суми, у разі набрання рішенням суду першої інстанції законної сили, яка є вкрай великою, ставить під загрозу подальшу можливість підприємства здійснювати господарську діяльність з мінімальною потужністю. Апелянт вказує що вже наданий час важке фінансове становище підприємства, зумовлене воєнним станом, призвело до зменшення штатних працівників до 41 одиниці (у 2024), кількість у 2022 році дорівнювала 164. Саме вищезазначені обставини призвели до неможливості сплати коштів на користь АТ «Укртатнафта» у визначений Договором строк та зумовило повернення товару після його тривалого невідвантаження. Разом з тим, ці ж обставини значною мірою залишаються незмінними для ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» і наразі, а тому негайне виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/1232/24 щодо сплати заборгованості у розмірі 46 286 304,20 грн є обтяжливим для ПрАТ «Чорноморський паливний термінал», призводить до погіршення платоспроможності боржника та несе реальну загрозу зупинення діяльності підприємства. На підтвердження наведеного Відповідач долучив до свого клопотання: витяг зі звіту про управління ДП «Адміністрація морських портів України» за 2023 рік; акт комісійного обстеження об'єктів ТОВ «Оптім Трейд» та ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» від 04.01.2024, пошкоджених внаслідок збройної агресії РФ; технічний висновок №01/01.01.2024 щодо ймовірної причини виникнення загоряння, яке виникло 01.01.2024 на території ПрАТ «Чорноморський паливний термінал»; висновок з дослідження технічної причини виникнення загоряння, яке виникло 11.07.2023 на території ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» № 41/11.07.2023; відомості щодо фінансового стану ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» за 2024 рік.
З посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, апелянт наполягає на можливості зменшення розміру як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
У зв'язку з цим, Термінал просить суд:
- відстрочити Відповідачу виконання рішення у даній справі щодо сплати заборгованості на користь АТ «Укртатнафта» строком на один рік, у разі відмови у задоволенні апеляційних скарг на ухвалу та рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025;
- зменшити за результатами розгляду справи № 916/1232/24 розмір заборгованості ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» за Договором поставки нафтопродуктів №505/2/2118 від 30.06.2020, яка підлягає стягненню на користь АТ «Укртатнафта», до:
1) інфляційних втрат 1 816 355,90 грн (замість 22 940 599,19 грн);
2) 3% річних 1 871 620,59 грн (замість 4 632 881,70 грн);
3) пеня 0,00 грн (замість 9 983 928,46 грн).
У судовому засіданні 25.06.2025, враховуючи клопотання Позивача про надання йому часу для підготовки позиції стосовно наведеного клопотання Відповідача та з огляду на відпускну компанію Південно-західного апеляційного господарського суду, було оголошено перерву до 24.09.2025 року о 12:45 год, про що винесено відповідну ухвалу від 25.06.2025.
У зв'язку зі звільненням судді-члена колегії ОСОБА_1 з посади у відставку, розпорядженням керівника апарату суду від 09.09.2025 №314 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/1232/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2025 для розгляду справи №916/1232/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді - Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 зазначена судова колегія прийняла справу №916/1232/24 до свого провадження.
У судовому засіданні 24.09.2025 було оголошено про відкладення розгляду даної справи, враховуючи нез'явлення до суду представника апелянта - ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" та надходження від останнього до початку судового засідання клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів та зупинення розгляду справи №916/1232/24 до закінчення перегляду справи №914/2625/23 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду.
Так, 23.09.2025 апелянтом подано до суду клопотання про залучення до матеріалів даної справи копії постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі №916/201/25 та врахування обставин, встановлених господарськими судами у межах справи №916/201/25, під час прийняття постанови у справі №916/1232/24.
Однак, судова колегія звертає увагу на те, що за приписами ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Під процесуальними строками розуміють встановлений законом та / або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути вчинена певна процесуальна дія або розпочата та/чи завершена та чи інша стадія судочинства.
Процесуальні строки, крім іншого, виступаючи засобом регламентації процесуальних дій учасників справи, також виконують функцію юридичного факту, тобто спричиняють виникнення, зміну або припинення процесуальних прав та обов'язків. У механізмі правової регламентації судочинства процесуальні строки мають правоутворююче та преклюзивне значення для суб'єктивних процесуальних прав та обов'язків. Так, з початком і закінченням перебігу процесуального строку пов'язане настання чітко встановлених юридичних наслідків.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 05.05.2025 сторонам було встановлено строк для подання до суду, у тому числі заяви про долучення до матеріалів справи додаткових документів, який для Терміналу сплив 17.05.2025, з урахуванням інформації про отримання ували суду про відкриття апеляційного провадження від 05.05.2025, яка міститься у Довідці про доставку документа до електронного кабінету відповідача.
Згідно зі ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, процесуальним законодавством передбачена можливість поновлення пропущеного процесуального строку, для чого зацікавленій особі необхідно подати до суду відповідну заяву з обґрунтуванням пропуску (ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що вищевказане клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи додаткових документів суд залишає без розгляду, оскільки воно подане поза межами строку, встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, та без клопотання про поновлення такого строку.
Оскільки відповідне клопотання Терміналу залишено судом апеляційної інстанції без розгляду, то заперечення на клопотання апелянта про долучення до матеріалів даної справи додаткових документів, яке надійшло до Південно-західного апеляційного господарського суду 24.09.2025 від АТ "Укртатнафта", колегією суддів не враховується.
Водночас, 23.09.2025 ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" також подав до суду клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі №916/1232/24 до закінчення перегляду справи №914/2625/23 Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 13.08.2025 передав справу №914/2625/23 на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для надання висновків щодо застосування ст. 530 Цивільного кодексу, а саме: чи являються виставлені рахунки-фактури вимогами в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України? Верховний Суд зазначив в ухвалі від 13.08.2025 у справі №914/2625/23 (п. 107), що Верховний Суд (колегія суддів: Чумак Ю.Я., Дроботова Т.Б., Багай Н.О.) у постанові від 15.07.2025 у справі №914/3621/23 погодився з позицією судів першої та апеляційної інстанції, які вважали, що рахунок на оплату не є вимогою про оплату, вказавши таке:
"25. До того ж, суди попередніх інстанцій встановили, що умовами договору № 0521- 03041 також не врегульовано строк оплати вартості фактично наданої послуги, оскільки сторони по різному трактують умови договору щодо визначення, що саме є вимогою, від отримання якої обліковуватиметься строк оплати в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України. Так, позивач вважає, що вимогою в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України є акт наданих послуг та рахунки (рахунки-фактури), скеровані з проектами актів, однак суди попередніх інстанцій не погодилися з такими доводами позивача, оскільки в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України акт надання послуги не є вимогою, позаяк такий не містить в собі власне вимоги про оплату, як і терміну оплати, тощо.
62. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно та без будь-якої оцінки проігнорували наявні в матеріалах справи рахунки-фактури, які є вимогами кредитора в розумінні частини 2 статті 230 ЦК України, з огляду на мотиви судів попередніх інстанцій, наведені у пунктах 26-29 цієї постанови".
Однак, в межах справи №914/2625/23 касаційний господарський суд вважає, що рахунок на оплату в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України є платіжною вимогою, яка містить: підставу, з якої має бути здійснена оплата коштів; суму, яка підлягає сплаті; платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти як оплату за надані послуги.
Тому, суд касаційної інстанції вважає, що наявні підстави для передачі справи №914/2625/23 на розгляд Об'єднаної палати, оскільки в іншому випадку (у разі повернення цієї справи Об'єднаною палатою через відсутність правових висновків у постанові від 15.07.2025 у справі №914/3621/23) може мати місце ситуація, коли будуть існувати дві постанови Верховного Суду, ухвалені щодо одних і тих самих сторін у подібних правовідносинах, однак, з різним підходом до тлумачення норм права, який жодним чином не зумовлений різницею в обставинах справи.
Відомості щодо розгляду даної справи в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні.
Враховуючи те, що підстави апеляційного оскарження ґрунтуються, зокрема, на обставинах відсутності у матеріалах справи доказів, які підтверджували б направлення з боку АТ «Укртатнафта» рахунків-фактур, то прострочення з оплати планових рахунків не може вважатися таким, що відбулося з вини відповідача, а відтак підстави для нарахування штрафних санкцій, зокрема, на підставі ст. 625 Цивільного України відсутні.
Натомість, як зазначає Термінал, позиція позивача ґрунтується на висновках Верховного Суду, що ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.
Таким чином, виходячи з підстав передачі справи №914/2625/23 на розгляд Об'єднаної палати Верховного Суду, цілком ймовірним є прийняття касаційним судом нового правового висновку стосовно застосування ст. 530 Цивільного кодексу України в контексті допущення кредитором прострочення у разі нездійснення направлення рахунків на оплату. Вказане, на думку апелянта, свідчить про те, що остаточний висновок щодо правильності тверджень ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» у цій частині можливо зробити лише за умови врахування висновків Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №914/2625/23.
Відповідно до ухвали суду від 24.09.2025, розгляд справи №916/1232/24 відкладено на 05.11.2025 року об 11:30 год.
03.11.2025 від АТ «Укртатнафта» до суду надійшли додаткові пояснення у даній справі, в яких позивач надає свої заперечення щодо долучення до матеріалів даної справи копії постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2025 у справі №916/201/25.
04.11.2025 АТ «Укртатнафта» надіслало до суду заперечення щодо відстрочення виконання рішення у справі №916/1232/24 та зменшення розміру заборгованості за договором №505/2/2118 від 30.06.2020.
05.11.2025 Термінал подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі №916/1232/24 щодо оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 до перегляду судом касаційної інстанції ухвали Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 (про закриття провадження у даній справі в частині) та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025.
Судова колегія, розглянувши вказане клопотання, вирішила відмовити у задоволенні останнього, оскільки заявником жодним останнє не обґрунтовано. Термінал взагалі не вказує, яким чином розгляду позовних вимог про стягнення заборгованості за зберігання товару та сум нарахованих інфляційних втрат, 3% річних, пені перешкоджає касаційний перегляд судових рішень щодо закриття провадження у даній справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за товар. Відповідач навіть не посилається на жодну норму процесуального законодавства, на підставі якої суд має зупинити дане апеляційне провадження. Апелянт лише згадує приписи пп. 17.10 п. 17 п. 1 та п.п. 17.12 п. 17 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких у разі відповідного зупинення, до суду касаційної інстанції направляються всі матеріали справи.
05.11.2025 у судовому засіданні кожний з представників сторін підтримав свою правову позицію. Представник Терміналу просив задовольнити вимоги апеляційної скарги, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник АТ «Укртатнафта» просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити в силі.
В судовому засіданні 19.03.2025, яке проводилось у режимі відеоконференції, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційних скарг, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Матеріали справи свідчать, що 30.06.2020 між Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (Постачальник) і Приватним акціонерним товариством "Чорноморський паливний термінал" (Покупець) був укладений Договір поставки нафтопродуктів №505/2/2118 (надалі - Договір) (т. 1 а.с. 36-38).
Згідно з п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю нафтопродукти (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості згідно Таблицям. Таблицею 1 визначено найменування Товару та його кількість: Паливо дизельне Energy-ДП-Л-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 - 4070,00 тонн.
Відповідно до п. 2.1. Договору базис поставки - EXW (франко-резервуар АТ «Укртатнафта» м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3), згідно «Інкотермс 2010. Правила ICC з використанням термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі».
Пунктом 2.2. Договору встановлено, що передача Товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних Сторонами. Зобов'язання Постачальника по поставці Товару вважаються виконаними, право власності на Товар та ризики по його втраті (псуванню) переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі нафтопродуктів.
Строк поставки: червень 2020 року - грудень 2020 року (п. 2.3. Договору).
Відповідно до умов п. 2.4 Договору якщо, до закінчення дня, протягом якого Товар був переданий Постачальником Покупцеві згідно з актами приймання-передачі нафтопродуктів, Покупець не відвантажить (не вибрав) такий Товар, то Товар вважається переданим Покупцем Постачальнику на зберігання в кількості, зазначеній в акті приймання-передачі нафтопродуктів. В такому випадку, оформлений сторонами відповідно до п. 2.2. даного Договору акт приймання-передачі нафтопродуктів буде документом, який одночасно підтверджує як факт поставки Постачальником Покупцеві Товару, так і факт передачі Покупцем Постачальнику такого Товару на зберігання.
За положеннями п. 2.5 Договору, Покупець зобов'язаний здійснити відвантаження (вибірку) Товару, переданого їм Постачальнику на зберігання відповідно до п. 2.4 даного Договору, протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі нафтопродуктів.
У разі не вибірки Товару в термін вказаний в п. 2.5 даного Договору, Покупець, починаючи з 31-го календарного дня з моменту підписання акту приймання-передачі нафтопродуктів, сплачує Постачальнику вартість послуг зі зберігання нафтопродуктів в розмірі 3,00 грн. за одну тонну нафтопродуктів за добу, крім того ПДВ 0,60 грн. Всього вартість послуг зі зберігання однієї тонни Товару за добу становить 3,60 грн. з ПДВ (п. 2.6 Договору).
Повернення Товару зі зберігання здійснюється шляхом підписання Сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів зі зберігання (п. 2.7 Договору).
Пунктом 2.8 Договору визначено, зокрема, що Покупець зобов'язаний самостійно і за свій рахунок організувати відвантаження і транспортування Товару.
Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна Товару за одну метричну тонну становить 23 982,00 грн з ПДВ (Таблиця №2).
Згідно з п. 3.2. Договору вартість Товару за Договором на момент його укладення становить 97 606 740,00 грн з ПДВ.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата Товару може бути здійснена Покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки Товару. В останньому випадку, оплата повинна бути здійснена Покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі Постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі Товару згідно з Актом приймання-передачі нафтопродуктів. Оплата товару може здійснюватись частинами. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок Постачальника. В рахунку Постачальник вказує вартість Товару виходячи з ціни Товару, зазначеної у відповідному Додатку до даного Договору.
Відповідно до п. 3.4 Договору Покупець здійснює оплату послуг зі зберігання у строк, вказаний у листі-вимозі Постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 60-ти календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунку на оплату таких послуг. По закінченню календарного місяця, в якому здійснювалося зберігання Товару, Сторони оформляють Акт про надання послуг зі зберігання.
За невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України (п. 4.1 Договору).
У разі порушення строків здійснення платежів, Покупець сплачує Постачальнику, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу (п. 4.2 Договору).
Згідно п. 6.1. Договору, строк його дії: з моменту підписання Сторонами по “31» грудня 2020, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.
Пункт 6.2. Договору передбачає, що будь-яка зі Сторін має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, повідомивши про це іншу Сторону не менше, ніж за 14 календарних днів до передбачуваної дати розірвання.
Договір підписано представниками Сторін без зауважень, підписи скріплено печатками юридичних осіб.
З огляду на матеріали справи вбачається, що під час виконання Договору Сторонами неодноразово укладались Додаткові угоди (т. 1 а.с. 39-47).
Зокрема, Додатковими угодами №2 від 31.10.2020, №4 від 31.03.2021 та №7 від 31.10.2021 до Договору поставки нафтопродуктів № 505/2/2118 від 30.06.2020 Сторонами вносились зміни до пунктів 1.1., 3.1. та 3.2. Договору, шляхом їх викладення в новій редакції.
Додатковими угодами №1 від 31.10.2020, №3 від 31.03.2021, №5 від 30.06.2021, №6 від 31.10.2021 та №9 від 22.02.2022 Сторонами погоджувався обсяг Товару, що повертався Покупцем Постачальнику.
Додатковою угодою №8 від 15.12.2021 було змінено строк поставки нафтопродуктів - по 31.12.2022 та строк дії Договору - по 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення.
На виконання умов Договору Постачальник здійснив передачу Покупцеві Товару (паливо дизельне Energy-ДП-Л-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015) у кількості 15 592,00 тонн та на загальну суму 380 666 867,09 грн. з ПДВ, що підтверджується актами приймання-передачі від 30.06.2020, 31.10.2020, 31.03.2021, 31.10.2021, підписаними представниками Сторін (т. 1 а.с. 27-30).
Покупцем, відповідно до умов укладених між Сторонами Додаткових угод, було повернуто Покупцеві частину Товару - нафтопродукти у кількості 13 257,00 тонн на загальну суму 313 652 357,75 грн. з ПДВ, що підтверджується актами повернення Товару від 31.10.2020, від 31.03.2021, від 30.06.2021, від 31.10.2021, від 22.02.2022 (т. 1 а.с. 31-35), актами прийома-передачі зі зберігання (т. 1 а.с. 48-52) та не оспорюється АТ «Укртатнафта».
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовується Сторонами у даній справі, Терміналом не повертались придбані нафтопродукти в кількості 2 335,00 тонн (15 592,00-13 257,00) на суму 67 014 509,34 грн з ПДВ (380 666 867,09-313 652 357,75=67 014 509,34), з моменту оформлення Додаткової угоди №9 від 22.02.2022 та Акту повернення товару від 22.02.2022.
У матеріалах справи не міститься, а Відповідачем у даній справі не надано доказів оплати Постачальнику вартості 2 335,00 тонн нафтопродуктів, які залишились у Термінала, в порядку та в строки, визначені у п. 3.3 Договору.
Таким чином, Позивач зазначає про заборгованість Відповідача за прийняті та неоплачені нафтопродукти, яка становить 67 014 509,34 грн.
При цьому, саме така кількість нафтопродуктів (2 335,00 тонн) відображалась в актах про надання послуг зі зберігання на загальну суму 8 728 894,80 грн з ПДВ, які були підписані представниками Сторін без зауважень за період зберігання з березня по жовтень 2022 включно (т. 1 а.с. 75-82).
Разом з цим, матеріали справи свідчать, що Сторонами всього було оформлено та підписано актів про надання послуг зі зберігання нафтопродуктів на загальну суму 8 728 894,80 грн. з ПДВ (т. 1 а.с.58-82).
Доказів оплати Відповідачем вартості послуг зі зберігання у матеріалах справи не мітиться.
26.01.2023 АТ «Укртатнафта» направило на адресу ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" претензію №14/05/169, якою Позивач вимагав у семиденний строк з дня отримання Відповідачем цієї претензії погасити, зокрема, заборгованість за Договором №505/2/2118 у розмірі 75 482 818,14 грн (т. 1 а.с. 53-54).
Вказана претензія надіслана Відповідачу 30.01.2023, що підтверджується описом вкладення, поштовою накладною №3961017023188 від 30.01.2023 (т. 1 а.с. 55).
Крім того, 10.04.2023 засобами поштового зв'язку АТ "Укртатнафта" направило Терміналу рахунки-фактури за неоплачені послуги зі зберігання нафтопродуктів листом №38/10-765 від 04.04.2023, на підтвердження чого Позивач надав суду супровідний лист №38/10-765 від 04.04.2023 (т. 1 а.с. 85), опис вкладення у цінний лист (т. 1 а.с. 83), поштову накладну №3961017069714 від 10.04.2023 та фіскальний чек від 10.04.2023 (т. 1 а.с. 84).
Оскільки вищезазначена претензія залишена Відповідачем без відповіді та належного реагування, а також направлені Позивачем рахунки-фактури за послуги зі зберігання нафтопродуктів залишились з боку Терміналу неоплаченими, АТ "Укртатнафта" звернулось до господарського суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів №505/2/2118 від 30.06.2020, а саме: за передані нафтопродукти - у розмірі 67 014 509,34 грн та надані послуги зі зберігання - у розмірі 8 728 894,80 грн. Одночасно, у зв'язку з простроченням виконання Відповідачем грошових зобов'язань, Позивачем нараховано на відповідні суми інфляційні втрати, 3% річних та пеню (22 766 422,45 грн - інфляційне збільшення; 4 432 860,05 грн - 3% річних; 8 148 229,93 грн - пеня та, відповідно, 174 176,74 грн - інфляційне збільшення; 200 021,65 грн - 3% річних; 1 835 698,53 грн - пеня), які також заявлені до стягнення.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Щодо клопотання ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" про зупинення апеляційного провадження у справі №916/1232/24.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України)
При цьому, висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02, від 25.06.2019 у справі № 911/1418/17, від 15.01.2020 у справі № 914/261/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18.
Зупинення провадження у справі - це оформлене ухвалою суду тимчасове припинення вчинення судом процесуальних дій, викликане наявністю визначених у законі обставин, що перешкоджають подальшому розгляду справи.
Статтями 227, 228 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Так, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити апеляційне провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, Об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже, за змістом цієї норми зупинення апеляційного провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов'язком суду. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, Об'єднана палата, Велика Палата Верховного Суду, здійснює перегляд справи.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, від 13.01.2023 у справі №911/3023/19, від 20.11.2023 у справі №910/14224/20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Так, у справі №914/2625/23 Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства «Львівобленерго» про стягнення 150909220,49 грн, з яких: 149950701,93 грн - основний борг, 7372358,60 грн - 0,1% пеня, 605947,29 грн - 3% річних та 235826,73 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як користувачем, умов договору в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як виконавцю, вартості наданих згідно з договором послуг за період квітень 2023 - липень 2023 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу №914/2625/23 на розгляд Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в ухвалі від 13.08.2025 зазначив, що перед Верховним Судом у цій справі постали такі питання:
-чи мали сторони враховувати умови типового договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; чи можливе нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму попередньої оплати (застосування ст. 625 Цивільного кодексу України);
-чи є рахунки про оплату послуг вимогою в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.08.2025 справу №914/2625/23 передано на розгляд Об'єднаної палати для відступу від висновків, які містяться у постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі №914/3621/23, щодо застосування пунктів 6.1, 6.4 глави 6 розділу ХІ Кодексу системи передач, пункту 2.4 Типового договору, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зазначивши, що сторони в договорі не можуть відступити (змінити) від імперативного припису про форму розрахунків у вигляді попередньої оплати, яка нараховується на плановий обсяг послуг, а тлумачення судом умов договору має відбуватися із урахуванням норм типового договору.
При цьому, як зазначала колегія суддів в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Об'єднаної палати, Верховний Суд у постанові від 15.07.2025 у справі №914/3621/23 не зробив висновку про застосування ст. 530 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, але погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що виставлені рахунки на суми попередньої оплати не можна вважати вимогами в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України. Водночас колегія суддів вважає, що рахунок на оплату в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України є платіжною вимогою, яка містить: 1) підставу, з якої має бути здійснена оплата коштів; 2) суму, яка підлягає сплаті; 3) платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти як оплату за надані послуги. Такий рахунок інформує відповідну сторону договору (користувача) про необхідність здійснення оплати за обумовлені договором послуги.
Об'єднаною палатою Верховного Суду ухвалою від 05.09.2025 справу №914/2625/23 прийнято до розгляду з метою забезпечення сталості та єдності судової практики у подібних правовідносинах.
Предметом розгляду у справі - №916/1232/24 є позовні вимоги АТ «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «Укртатнафта» до ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» про стягнення заборгованості за Договором поставки нафтопродуктів від 30.06.2020 №505/2/2118 у розмірі 46 286 304,20 грн. (з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 про закриття провадження у справі №916/1232/24 в частині вимог про стягнення суми основного боргу за товар у розмірі 67 014 509,34 грн.), з яких: 8 728 894,80 грн.- сума боргу за зберігання товару, 22 940 599,19 грн - загальна сума інфляційного збільшення, 4 632 881,70 грн - загальна сума 3% річних та 9 983 928,46 грн - загальна сума пені.
В обґрунтування позову АТ «Укртатнафта» послалось на те, що фактично останнім було поставлено Терміналу товар, за який відповідач розрахувався лише частково, у зв'язку з чим виникла відповідна заборгованість.
Разом з тим, у даному випадку умови оплати товару чітко визначені умовами Договору поставки.
Так, пунктом 3.3 Договору встановлено, що оплата товару може бути здійснена покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки товару. В останньому випадку, оплата повинна бути здійснена покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі товару згідно з Актом приймання-передачі нафтопродуктів.
Відповідно до п. 3.4 Договору покупець здійснює оплату послуг зі зберігання у строк, вказаний у листі-вимозі постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 60-ти календарних днів з моменту виставлення постачальником рахунку на оплату таких послуг.
Позивач, врахувавши дати фактичної поставки товару відповідно до Актів приймання-передачі нафтопродуктів та умов договору про обов'язок покупця здійснити оплату товару не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі товару у випадку відсутності листа-вимоги постачальника про оплату товару, визначив відповідні дати виникнення у відповідача обов'язку з оплати за товар.
Водночас, врахувавши у даному спірному випадку умови п. 3.4 Договору поставки та надіслання рахунку позивачем відповідачу 10.04.2023, АТ «Укртатнафта» здійснило нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат з 10.06.2023, тобто, дати, визначеної умовами Договору як кінцевого строку для сплати Терміналом послуг за зберігання товару.
Таким чином, виходячи із фактичних підстав позову у справі №916/1232/24, момент виникнення у відповідача обов'язку щодо здійснення оплати як товару, так і послуг зі зберігання останнього, пов'язаний виключно з умовами Договору поставки: моментом передачі товару та отриманням відповідачем рахунків, і вказаних умов АТ «Укртатнафта» дотрималось повністю.
З урахуванням викладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що підстави позову та фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин у справах №916/1232/24 та №914/2625/23, і їхнє правове регулювання частково є різними, відтак і правовідносини в частині визначення основного боргу за несплати за отриманий товар та, відповідно, подальшому нарахуванню на нього пені, 3% річних та інфляційних втрат не є подібними.
Водночас, в частині спору, яка стосується вимог по оплаті послуг зі зберігання товару з подальшим нарахуванням неустойки та компенсаційних платежів, зупинення апеляційного провадження не потрібне, оскільки дії позивача повністю унормовуються з позицією Терміналу щодо моменту виникнення строку оплати та моменту, з якого має здійснюватися нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Окремо судова колегія враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
З огляду на викладене, судова колегія не знаходить підстав для необхідності зупинення апеляційного провадження у справі №916/1232/24 до закінчення перегляду Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 914/2625/23, а тому клопотання відповідача не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання Терміналу про призначення судової товарознавчої експертизи.
Як вже зазначалось вище, ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» вважає за необхідне призначити у даній справі судову товарознавчу експертизу, на вирішення якої слід поставить наступні питання:
- Якою є середня ринкова вартість дизельного пального Energy-ДП-З-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 в обсязі 2335,00 тонн у належній якості станом на 08.09.2024?
- Якою є середня ринкова вартість дизельного пального Energy-ДП-З-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 в обсязі 2335,00 тонн, гарантійний термін зберігання якого сплив, станом на 08.09.2024?
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що відповідне клопотання було відхилене судом першої інстанції з підстав його необґрунтованості, однак Відповідач знов заявляє останнє в межах апеляційного перегляду справи №916/1232/24.
У контексті наведеного судова колегія зазначає, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Означена правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16 та від 24.01.2018 у справі №917/50/17.
Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Водночас, за положеннями ст. 99 Господарського процесуального кодексу України cуд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (ст.1 Закону України «Про судову експертизу»).
Таким чином судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Разом з цим, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України), у той час як, фактично, необхідність призначення у даній справі вищевказаної експертизи Відповідачем обґрунтовується лише тим, що Термінал не погоджується з нарахованими йому сумами платежу за зберігання Товару (обов'язкового платежу за Договором), неустойки та компенсаторних платежів, що визначені законодавством.
Виходячи з предмету позову у справі №916/1232/24 та обставин, що підлягають встановленню при розгляді справи щодо стягнення заборгованості за неналежне виконання Договору з боку Відповідача, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що питання викладені Відповідачем у клопотанні про призначення експертизи не стосуються предмета спору.
Так, судова колегія наголошує, що спірні правовідносини між Сторонами у даному випадку не стосуються якості Товару. Також, апеляційний суд вказує, що Відповідач взагалі не визначив, яким чином перелік питань, зазначених у клопотанні про призначення товарознавчої експертизи, міг вплинути на предмет спору у справі №916/1232/24.
Відтак, апеляційна колегія, враховуючи дійсні обставини справи, характер спірних правовідносин, дійшла висновку, що для вирішення спору у даній справі у суду відсутня потреба у необхідності призначення судової товарознавчої експертизи, оскільки відповідне клопотання заявлено з приводу обставин, які не входять у предмет доказування, у зв'язку з чим клопотання Відповідача про призначення судової товарознавчої експертизи не підлягає задоволенню.
Щодо доводів апелянта про хибність висновку суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі лише в частині, які викладені в ухвалі Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24, то судова колегія зазначає, що відповідні аргументи відтворюють позицію апелянта, викладену в апеляційній скарзі на зазначену ухвалу і судом апеляційної інстанції дані доводи були розглянути в межах апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції від 04.03.2025 про закриття провадження у справі за відповідною апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал". За результатами цього розгляду постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 апеляційну скаргу ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 залишено без змін. Таким чином, у даній постанові судом повторно не досліджуються доводи апелянта, які були викладені в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі та повторна оцінка таким аргументам теж не надається.
Разом з тим, як зазначалось вище, ухвалою суду першої інстанції від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 було закрито судове провадження в частині суми боргу за Товар у розмірі 67 014 509,34 грн., у, зв'язку з чим, оскаржуваним рішенням були розглянути позовні вимоги щодо:
- нарахованих на суму боргу у розмірі 67 014 509,34 грн. пені, інфляційних втрат та 3% річних;
- суми боргу у розмірі 8 728 894,80 грн. за надані послуги зі зберігання Товару;
- нарахованих на суму боргу у розмірі 8 728 894,80 грн. пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Щодо позиції апелянта про відсутність у нього обов'язку зі сплати вартості поставленого Товару у розмірі 67 014 509,34 грн.
Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.
Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми ст. 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Колегія суддів зазначає, що за своєю юридичною природою Договір від 30.06.2020 №505/2/2118 є змішаним договором, оскільки має ознаки договору поставки та договору зберігання, та зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків щодо виконання умов відповідного Договору
За змістом ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Разом з цим, Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
У справі, що розглядається, між сторонами виникли договірні відносини, за якими Позивач зобов'язався поставити та передати у власність Відповідача Товар, а Відповідач зобов'язався прийняти та оплатити поставлений Товар на умовах цього Договору.
У матеріалах даної справи містяться:
- акт №81732455 від 30.06.2020, відповідно до якого Термінал придбав у Постачальника 4 070,000 т палива дизельного на загальну суму 97 606 740,00 грн з ПДВ. (т. 1 а.с. 27). Відповідно до акту повернення товару від 31.10.2020 та додаткової угоди №1 від 31.10.2020 (т. 1 а. с. 31, 39) вказане пальне було повернуто Постачальнику у повному обсязі;
- акт №81800880 від 31.10.2020, відповідно до якого Термінал придбав у Постачальника 4 750,000 т палива дизельного на загальну суму 97 612 500,00 грн з ПДВ. (т. 1 а.с. 28). Відповідно до акту повернення товару від 31.03.2021 та додаткової угоди №3 від 31.03.2021 (т. 1 а. с. 32, 40) вказане пальне було повернуто Постачальнику у повному обсязі;
- акт №81875958 від 31.03.2021, відповідно до якого Термінал придбав у Постачальника 3 712,000 т палива дизельного на загальну суму 97 625 614,85 грн з ПДВ. (т. 1 а.с. 29). Відповідно до акту повернення товару від 30.06.2021 та додаткової угоди №5 від 30.06.2021 (т. 1 а. с. 33, 43) Постачальнику було повернуто пальне в обсязі 370,000 т на суму 9 731 001,48 грн. з ПДВ;
- акт №82033187 від 31.10.2021, відповідно до якого Термінал придбав у Постачальника 3 060,000 т палива дизельного на загальну суму 87 822 012,24 грн з ПДВ. (т. 1 а.с. 30). Відповідно до акту повернення товару від 31.10.2021 та додаткової угоди №6 від 31.10.2021 (т. 1 а. с. 34, 44) Постачальнику було повернуто пальне в обсязі 3 342,000 т на суму 87 894 613,37 грн. з ПДВ;
- відповідно до акту повернення товару від 22.02.2022 та додаткової угоди №9 від 22.02.2022 (т. 1 а. с. 35, 47) Постачальнику було повернуто пальне в обсязі 725,000 т на суму 20 807 502,90 грн. з ПДВ.
Всі зазначені документи підписані уповноваженими представниками Позивача та Відповідача і скріплені печатками обох контрагентів. Вказані акти також не визнавались не дійсними. Таким чином, Термінал був обізнаний як з обсягом палива, що залишалось у нього за кожною придбаною партією Товару та після кожного повернення Товару Постачальнику, та і, відповідно, із сумами своїх боргових зобов'язань, які змінювались на підставі відповідних господарських операцій Відповідача.
Таким чином, виходячи з наведених документів та інформації, яка в них зазначена вбачається, що станом на 22.02.2022 за Відповідачем у даній справі рахувався борг у розмірі 67 014 509,34 грн., який виник, починаючи з поставки Товару за актом №81875958 від 31.03.2021, оскільки за актами приймання-передачі Товару №81732455 від 30.06.2020 та №81800880 від 31.10.2020 дизельне пальне було повернуто Постачальнику у повному обсязі.
При цьому, як зазначалось вище, пунктом 3.3 Договору поставки, на який посилається апелянт, встановлені умови для обох Сторін стосовно порядку дій та умов оплати Товару на вказану суму.
Так, за положеннями п. 3.3 Договору, у даному спірному випадку Відповідач має оплатити отриманий Товар не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі Товару згідно з Актом приймання-передачі нафтопродуктів. Підставою для перерахування оплати за Товар є рахунок Постачальника. В рахунку Постачальник вказує вартість Товару виходячи з ціни Товару, зазначеної у відповідному Додатку до даного Договору.
За твердженням апелянта, підстав здійснення оплати з боку ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» на підставі лише актів приймання-передачі нафтопродуктів не було, оскільки належна вартість переданого пального могла бути визначена виключно рахунком Постачальника. Проте, відповідний рахунок № 90865417 про сплату вартості палива дизельного Energy-ДП-З-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 у кількості 2335 тонн, ціною 23 916,67 грн, разом з ПДВ 67 014 509,34 грн. був складений лише 22.02.2022 та відправлений Терміналу лише 10.04.2023.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ненадання рахунку на оплату жодним чином не є відкладальною обставиною для здійснення Відповідачем оплати Товару у строк, встановлений умовами Договору.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з позицією Верховного Суду, який у постанові від 29.04.2020 у справі №915/641/19 вказав, що обов'язок покупця оплатити вартість поставленого йому товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України) та не залежить від факту виставлення рахунку на оплату вартості здійсненої поставки товару.
У пунктах 18.5, 18.6. вказаної постанови Верховного Суду зазначено таке:
"18.5. Хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "на підставі рахунку", однак за змістом статті 692 ЦК України та пункту 3.1 договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується "з дня отримання товару", а не рахунку".
18.6. Колегія суддів звертає увагу, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов'язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі".
Наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).
Отже, апеляційна колегія зауважує, що виходячи з положень чинного законодавства, зокрема, ст. 692 Цивільного кодексу України, обов'язок покупця сплатити визначену у договорі купівлі-продажу вартість майна (послуги) виникає з моменту прийняття товару в силу закону.
З огляду на вказане та зважаючи на: підписання Терміналом актів приймання-передачі Товару, із зазначенням вартості отриманого Товару; підписання актів про повернення пального (Відповідач усвідомлював на яку суму повертається пальне та, відповідно, яка сума залишається у Відповідача в якості боргу), судова колегія відхиляє доводи апелянта про відсутність у нього обов'язку зі сплати вартості поставленого Товару у розмірі 67 014 509,34 грн.
Щодо нарахування Позивачем пені у сумі 8 148 229,93 грн на вартість поставленого Товару, за який Термінал не розрахувалася.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Поряд з цим, в силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Таким чином, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак, таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У даному випадку в п. 4.1 Договору Сторонами погоджено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань по цьому Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та встановлену чинним законодавством України.
Право на нарахування пені сторони узгодили в п. 4.2. Договору, яким визначено, що у разі порушення строків здійснення платежів за цим Договором, покупець сплачує постачальнику, на вимогу останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
При цьому, стягнення пені починається з першого дня, наступного за днем закінчення граничного строку сплати зобов'язання, якщо інше не передбачено договором або законодавством.
Водночас, за умовами спірного Договору: Факт поставки Товару підтверджується акт приймання-передачі нафтопродуктів (п. 2.2); оплата товару здійснюється не пізніше 60-ти календарних днів від дати передачі Товару згідно з Актом приймання-передачі нафтопродуктів (п. 3.3).
Як вбачається із розрахунків АТ «Укртатнафта», вказана суму пені була розрахована, виходячи із загальної суми боргу у розмірі 67 014 509,34 грн. за період 31.12.2021 по 30.06.2022, відповідно до п. 4.2 Договору та з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, враховуючи доводи апелянта щодо неправильності такого розрахунку, виходячи, у тому числі з того, що борг у розмірі 67 014 509,34 грн виник лише з 22.02.2022, судова колегія, дослідивши розрахунки АТ «Укртатнафта», звертає увагу на наступне.
Як вже зазначалось вище, Товар, що був поставлений Терміналу за актами №81732455 від 30.06.2020 та №81800880 від 31.10.2020 був повернутий Постачальнику у повному обсязі за актами повернення товару від 31.10.2020 та від 31.03.2021, у зв'язку з чим не враховувався Позивачем при відповідних обрахунках (не зважаючи на те, що строк оплати за актом №81732455 від 30.06.2020 настав 30.08.2020, а за актом №81800880 від 31.10.2020 - 31.12.2020). Аналогічно, Позивачем не враховано прострочення з боку Відповідача строку оплати за поставлений Товар за актом №81875958 від 31.03.2021 (строк оплати - 31.05.2021, проте, частина Товару була повернута 30.06.2021, а залишок палива за цим актом було повернуто Позивачу 31.10.2021).
Отже, Постачальником здійснюється нарахування за прострочення оплати дизельного пального, яке було передано Терміналу лише за актом №82033187 від 31.10.2021 в обсязі 3 060,000 т на загальну суму 87 822 012,24 грн з ПДВ.
Враховуючи положення п. 3.3. Договору, граничний строк оплати Товару за цим актом настав саме 31.12.2021, тому Позивачем цілком правильно визначена дата початком строку відповідного нарахування, якій припинився через 6 місяців, а саме 30.06.2022.
Разом з тим, судова колегія наголошує, що з 31.12.2021 по 21.02.2022 сума простроченого платежу, яка підлягала обчисленню дорівнювала саме 87 822 012,24 грн, оскільки лише 22.02.2022 Постачальнику було повернуто пальне в обсязі 725,000 т на суму 20 807 502,90 грн. з ПДВ, після чого і виникла сума боргу 67 014 509,34 грн., яка була заявлена Позивачем до стягнення в межах даної справи та стала основною сумою обчислення.
Перевіривши розрахунок пені, проведений Позивачем, внаслідок визначення останнім строку нарахування та суми обчислення, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з тим, що розмір пені, який підлягає стягненню з Відповідача, становить 8 148 229,93 грн.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не може вийти за межі позовних вимог, розрахунок пені АТ «Укртатнафта» судовою колегією визнається належним.
Щодо твердження апелянта про те, що оскільки рахунок № 90865417 від 22.02.2022 з визначенням ціни палива та загальною сумою до сплати був направлений з боку АТ «Укртатнафта» лише 10.04.2023 листом від 04.04.2023 №38/10-765 (а зобов'язання з оплати товару могло вважатись простроченим лише після спливу семиденного строку з моменту отримання листа та рахунку, згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), то сума пені, обрахована з 31.12.2021 по 30.06.2022 у розмірі 8 148 229,93 грн, не підлягала задоволенню через відсутність прострочення ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» виконання грошового зобов'язання у заявленому періоді, судова колегія відхиляє це твердження з мотивів, наведених вище у даній постанові відносно того, що ненадання рахунку на оплату жодним чином не є відкладальною обставиною для здійснення Відповідачем оплати Товару у строк, встановлений умовами Договору.
Також колегія суддів зазначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить лише інформаційний характер. Відсутність рахунку не свідчить про прострочення кредитора (ст. 613 Цивільного кодексу України). Вказане унормовується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29.04.2020 у справі №920/1343/21.
Враховуючи вказане, апеляційний суд також критично ставиться до аргументів апелянта відносно завищення нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат.
Разом з тим, з приводу нарахованих Терміналу 3% річних у сумі4 432 860,05 грн та інфляційних втрат у сумі -
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, у силу вимог ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 04.09.2025 у справі № 908/1612/24).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 зазначено, що передбачений ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, на яку посилається апелянт, сформулювала висновок про те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Проте, трактування апелянтом висновків, викладених у вказаній постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 у такому ключі, як «провадження у справі щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, розрахованих з вартості поставленого та повернутого товару, підлягало закриттю, враховуючи відсутність предмету спору», апеляційний суд вважає помилковими, оскільки за змістом вищенаведених норм Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На цьому неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах: від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та ін.
Більш того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц також зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта відносно неврахування судом обставин того, що вартість повернутого 09.09.2024 Терміналом пального значно перевищує заявлені до стягнення розміри заборгованості Відповідача, що компенсує Позивачу усі можливі збитки та відновлює порушені права АТ «Укртатнафта», оскільки вказане не відноситься до предмету спору у даній справі, не спростовує факт порушення Відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки в частині розрахунків за Товар, що був поставлений Терміналу Позивачем та ґрунтується на припущеннях Відповідача. Зокрема, апелянтом жодним чином не доведено станом на даний час факт реалізації Позивачем повернутого Товару за актуальними цінами. Водночас, враховуючи існування в країні обставин воєнного стану, доля повернутого Товару не може прогнозуватись взагалі. Разом з тим, судове рішення, не може ґрунтуватись на припущеннях, про що неодноразово наголошував Верховний Суд (наприклад, у постановах від 13.11.2019 у справі №910/9834/18, від 15.10.2024 у справі №917/531/19, від 24.09.2024 у справі №910/14922/22, від 17.09.2024 у справі №910/3022/22, від 26.09.2024 у справі №907/456/23, від 16.01.2024 у справі №906/1139/20, від 11.02.2025 у справі №916/1301/24).
У зв'язку з порушенням Відповідачем строків оплати за поставлені нафтопродукти, АТ «Укртатнафта» було здійснено розрахунок суми боргу, урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (позовна заява АТ «Укртатнафта» про стягнення заборгованості за Договором датована від 22.03.2024) та 3% річних від простроченої суми 67 014 509,34 грн., передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України та умовами пункту 4.1 Договору.
Судом перевірено правильність виконаних Позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що вони є арифметично та методологічно правильними.
Таким чином, висновок суду першої інстанції у даній справі про стягнення з ПрАТ «Чорноморський паливний термінал» інфляційних втрат у сумі 22 766 422,45 грн та 3% річних у сумі 4 432 860,05 грн є законним та відповідає практиці Верховного Суду.
Щодо стягнення заборгованості за надані послуги зі зберігання у розмірі 8 728 894,80 грн.
Як зазначалось вище, спірний Договір містить елементи договору зберігання.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1. ст. 936 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що базис поставки - EXW (франко-резервуар АТ «Укртатнафта» м. Кременчук, вул. Свіштовська, 3), згідно «Інкотермс 2010».
Відповідно до цього базису поставки, продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві або іншому вказаному місці (наприклад: на заводі, складі і т.п.), причому без навантаження на транспортний засіб.
У відповідності пунктів 2.2, 2.4 - 2.6 Договору, Покупець набуває право власності на Товар з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі нафтопродуктів, і протягом 30-ти календарних днів з цього моменту Покупець зобов'язаний здійснити відвантаження (вибірку) Товару. У протилежному випадку Покупець, починаючи з 31-го календарного дня з моменту підписання акту приймання-передачі нафтопродуктів, сплачує Постачальнику вартість послуг зі зберігання нафтопродуктів в розмірі 3,00 грн. за одну тонну нафтопродуктів за добу, крім того ПДВ 0,60 грн., оскільки оформлений Сторонами акт приймання-передачі нафтопродуктів буде документом, який підтверджує, у тому числі, факт передачі Покупцем Постачальнику Товару на зберігання. Всього вартість послуг зі зберігання однієї тонни Товару за добу становить 3,60 грн. з ПДВ.
Крім того, у відповідності до п. 3.4 Договору, у даному випадку Термінал мав здійснити оплату послуг зі зберігання не пізніше 60-ти календарних днів з моменту виставлення Постачальником рахунку на оплату таких послуг. По закінченню календарного місяця, в якому здійснювалося зберігання Товару, Сторони оформляють Акт про надання послуг зі зберігання.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч.1 ст. 946 Цивільного кодексу України).
Враховуючи обставини даної справи, з моменту оформлення Додаткової угоди №9 від 22.02.2022 та Акту повернення товару від 22.02.2022, на зберіганні у Постачальника перебувало 2 335,00 тонн палива дизельного Energy-ДП-З-Євро5-В0 ДСТУ 7688:2015 вартістю 67 014 509,34 грн., які належали Терміналу.
Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч.ч.1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України).
Уданому випадку Договором не встановлено строк, протягом якого АТ «Укртатнафта» мало зберігати належне Терміналу дизельне паливо, водночас, за умовами п. 2.8 Договору, Термінал був зобов'язаний самостійно і за свій рахунок організувати відвантаження і транспортування Товару, що цілком узгоджується з положеннями ст. 948 Цивільного кодексу України, відповідно до якої поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.
Доказів звернення Терміналу до Постачальника з вимогами щодо повернення Товару зі зберігання після закінчення строку дії Договору 31.12.2022 у матеріалах справи не міститься; також відсутні у матеріалах справи акти приймання-передачі нафтопродуктів зі зберігання, у разі повернення Товару зі зберігання, складення яких передбачено п. 2.7 Договору.
Разом з тим, апеляційна колегія зазначає, що Сторонами були підписані акти про надання послуг зі зберігання, у тому числі за період з березня по жовтень 2022 включно, в відповідно до яких за зберігання Постачальником, які належали Терміналу, Зберігачем нараховано 8 728 894,80 грн з ПДВ (т. 1 а.с. 58-82).
Проте, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано Відповідачем, Терміналом не була оплачена вартість послуг зі зберігання. Контррозрахунку за вказаними актами про надання послуг зі зберігання Відповідачем суду не надано, у зв'язку з чим Позивач правомірно та підставно заявив вимоги про стягнення з Відповідача 8 728 894,80 грн у якості оплати наданих Терміналу послуг зі зберігання.
Як зазначалось вище, рахунок на оплату послуг зі зберігання був надісланий Відповідачу 10.04.2023, а тому, з урахуванням п. 3.4 Договору, останні мали бути сплачені до 10.06.2023.
У зв'язку з порушенням Відповідачем строків оплати за надані послуги зі зберігання нафтопродуктів, АТ «Укртатнафта» підставно та правомірно нарахувало Терміналу пеню у розмірі 1 835 698,53 грн, 3% річних у розмірі 200 021,65 грн та інфляційні втрати у сумі 174 176,74 грн, виходячи із суми відповідної заборгованості та у термін з 10.06.2023 по 10.12.2023 - для пені та з 10.06.2023 по 14.03.2024 - для 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо позиції апелянта про те, що АТ «Укртатнафта» не доведено належне виконання Договору в частині зберігання товару, враховуючи те, що спірне майно є родовим, що не виключає можливість повернення Відповідачу іншого палива, ніж те, що було придбано Покупцем.
У контексті наведеного, судова колегія зазначає, що предметом Договору є дизельне паливо, яке відноситься до речей, що визначаються родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Згідно з ч.1 ст. 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Отже, з урахуванням викладеного, визначений ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача повернути поклажодавцеві (позивачу) відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості не ставиться в залежність від фактичної наявності у нього речі, яка є замінною.
Щодо твердження апелянта про завищення судом першої інстанції суми судових витрат.
Як зазначалось вище, предметом позовних вимог у справі №916/1232/24 було стягнення з Терміналу боргу у загальній сумі 46 286 304,20 грн.
Позовні вимоги судом першої інстанції задоволені у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір та порядок оплати судового збору за подання апеляційної скарги визначено Законом України "Про судовий збір".
За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної вимоги майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що частиною 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Колегія суддів враховує, що позовна заява до суду першої інстанції подана Позивачем через систему “Електронний суд», а відтак, застосовується коефіцієнт 0,8.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що позовні вимоги були задоволені у повному обсязі на Відповідача судом першої інстанції було цілком правильно покладено витрати з відшкодування Позивачу судового збору у розмірі 555 435,65 грн. ((46 286 304,20 грн. * 1.5%) * 0,8)
Посилання апелянта на ціну позову у розмірі 113 300 813,49 грн є помилковим, оскільки відносно суми у розмірі 67 014 509,34 грн провадження у справі №916/1232/24 була закрито за відсутністю предмету спору, про що винесено ухвалу Господарського суду Одеської області від 04.03.2025. Отже, ціна позову зменшилась на суму 67 014 509,34 грн.
Судова колегія зазначає, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується. Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог) положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України не застосовуються і не можуть бути підставою для розподілу між сторонами судових витрат, оскільки у зазначеній нормі законодавства йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, ця норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України. Зокрема, у п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У справі, що переглядається, судом було вирішено лише спір у частині боргу за надані послуги зі зберігання, пені , 3% річних та інфляційних втрат в загальній сумі 46 286 304,20 грн, тому відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України Відповідач зобов'язаний відшкодувати Позивачу судовий збір за розгляд позовних вимог у цій частині, тобто в сумі саме 555 435,65 грн. (з урахуванням коефіцієнту 0,8).
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом у постанові від 19.02.2020 у справі у справі № 903/181/19.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
На переконання судової колегії, інші доводи апеляційної скарги, які були досліджені апеляційним судом, також не спростовують вищенаведеного та не впливають на правильність вирішення спору по суті, а тому, колегією суддів до уваги не беруться.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги фактично свідчать про незгоду Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" з висновками суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, проте, по суті їх не спростовують; направлені на переоцінку доказів, які були досліджені місцевим господарським судом; ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 колегія суддів не вбачає.
Щодо клопотання Терміналу про зменшення розміру інфляційних втрат 1 816 355,90 грн (замість 22 940 599,19 грн), 3% річних 1 871 620,59 грн (замість 4 632 881,70 грн) та пені пеня 0,00 грн (замість 9 983 928,46 грн), то, враховуючи обґрунтування останнього та підстави відповідної вимоги, колегія суддів відмовляє у його задоволенні з мотивів, наведених вище у даній постанові.
Щодо клопотання Відповідача про відстрочення виконання рішення у справі №916/1232/24 на один рік.
Частиною 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно із ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання (абз.1).
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, що підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної чи касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження (абз.2).
Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання.
Наведене свідчить про те, що після ухвалення рішення по суті спору відповідна заява подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і саме ним вирішується питання щодо відстрочення виконання рішення. За результатами такого розгляду постановляється ухвала, яка в подальшому може бути оскаржена в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, з клопотанням про відстрочення виконання рішення у справі №916/1232/24 Приватному акціонерному товариству "Чорноморський паливний термінал" слід звернутись до суду першої інстанції, оскільки у матеріалах справи відсутні докази такого звернення під час розгляду даної справи в Господарському суді Одеської області та відмови цим судом у задоволенні такого клопотання.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія залишає клопотання Терміналу про відстрочення виконання судового рішення у справі №916/1232/24, яке подано лише на стадії апеляційного перегляду судового рішення у даній справі, без розгляду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, апеляційна колегія вважає, що суд всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі і виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Таким чином, Господарський суд Одеської області, при винесенні оскаржуваного рішення у даній справі, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції - без змін.
Водночас, доводи ПрАТ "Чорноморський паливний термінал", викладені в апеляційній скарзі, є такими, що не спростовують наведених висновків господарського суду першої інстанції, а відтак, не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.
При цьому, розподіляючи судовий збір за подання апеляційної скарги, судова колегія зауважує, що апелянт при зверненні до суду апеляційної інстанції сплатив 519 513,96 грн., однак, як зазначалось вище, судовий збір розраховується від ціни позову, яка у даному випадку становить 46 286 304,20 грн. (з урахуванням закриття судового провадження в частині).
Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
У зв'язку з цим, при поданні апеляційної скарги ПрАТ "Чорноморський паливний термінал" мав сплатити судовий збір у розмірі 833 153,48 грн. ((46 286 304,20 * 1,5%) * 150%)) * 0,8 (з огляду на подачу апеляційної скарги через електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, у зв'язку з чим підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8).
Таким чином, апелянт має доплатити судовий збір у розмірі 313 639,52 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.03.2025 у справі №916/1232/24 - без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Чорноморський паливний термінал" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 313 639,52 грн. за подання апеляційної скарги.
На виконання даної постанови доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням повних реквізитів.
Постанова відповідно ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.
Повний текст постанови складений та підписаний 10.11.2025.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Діброва Г.І.
Суддя Ярош А.І.