79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"04" листопада 2025 р. Справа №921/650/23
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Панова І.Ю.,
Суддів Зварич О.В.,
Кравчук Н.М.
Секретар судового засідання: Фарина Х.І.
за участю представників учасників процесу:
від позивача: Братівник І.В. - адвокат; Водецкі Броніслав; Зварич К.С. - перекладач;
від відповідача: Васько П.З.;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича б/н від 09.06.2025 (вх. №01-05/1779/25 від 10.06.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 (повний текст рішення складено 19.05.2025)
у справі № 921/650/23 (суддя Боровець Я.Я.)
за позовом Wodecki Bronislav, 54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32
до відповідача Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича, c. Остап'є, Підволочиський район, Тернопільська область
про стягнення заборгованості у розмірі 29 118,53 злотих, що еквівалентно 244 860,63 грн
Короткий зміст позовної заяви та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
29.09.2023 на розгляд Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Wodecki Bronislav, Wroclav, Rzeczpospolita Polska до відповідача Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича про стягнення заборгованості у розмірі 29 118,53 злотих, що еквівалентно 244 860, 63 грн.
Позовні вимоги мотивовані невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості отриманого від позивача 12.11.2018 та 04.10.2019 товару.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 позовні вимоги задоволено. Судові витрати у складі: судового збору у розмірі 3 672,91 грн; витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн; витрат, пов'язані із залученням перекладача у розмірі 840,00 грн та витрат, пов'язані з проведенням експертизи у розмірі 11359,20 грн покладено на відповідача. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича, c. Остап'є, Підволочиський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Wodecki Bronislav, 54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32, numer НОМЕР_2 - заборгованості у розмірі 29 118,53 злотих, що еквівалентно 244 860,63 грн, з яких: у розмірі 22 317,12 злотих згідно рахунку - фактури №2/11/2018 від 12.11.2018 та у розмірі 6 801,41 злотих згідно рахунку - фактури №1/10/2019 від 04.10.2019. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича, c. Остап'є, Підволочиський район, Тернопільська область, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Wodecki Bronislav, 54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32, numer НОМЕР_2 - 3 672,91 грн судового збору, 9 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 840,00 грн витрат, пов'язані із залученням перекладача.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.
Фізична особа - підприємець Васько Петро Зеновійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 у справі №921/650/23 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а висновки суду не відповідають встановленим фактам, зокрема, суд зробив хибні висновки про існування договірних відносин між сторонами у справі, рахунки фактури не містять усіх необхідних реквізитів.
Також апелянт зазначає, що висновок експертизи про підписання рахунків фактур Васьком П.З. підтверджує лише існування договірних відносин між позивачем та відповідачем, які мали місце раніше і саме раніше, скоріш за все, були підписані відповідачем.
Скаржник наголошує, що він на дату підписання даних рахунків фактур був відсутній на території Республіки Польща.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2025 справу №921/650/23 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Галушко Н.А. та Зварич О.В.
Ухвалою суду від 16.06.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича б/н від 09.06.2025 (вх. №01-05/1779/25 від 10.06.2025) залишено без руху, надано апелянту строк у 10 днів для усунення недоліків та надання суду доказів сплати судового збору у сумі 5 509,37 грн та докази надіслання копії апеляційної скарги Wodecki Bronislav протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича б/н від 09.06.2025 (вх. №01-05/1779/25 від 10.06.2025) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 у справі № 921/650/23.
02.07.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Wodecki Bronislav, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на те, що воно прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.
15.07.2025 до суду надійшли матеріали справи №921/650/23.
Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №252 від 16.07.2025 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Галушко Н.А. призначено проведення автоматизованої заміни складу суду для розгляду апеляційної скарги у справі №921/650/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Кравчук Н.М. та Зварич О.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.07.2025 призначено розгляд справи на 12.08.2025.
Ухвалою суду від 12.08.2025 відкладено розгляд справи на 30.09.2025. Зобов'язано ОСОБА_1 - надати суду оригінали закордонних паспортів, а саме:
1) серії НОМЕР_3 виданий 23.09.2008 термін дії до 23.09.2018, орган, що видав 6101 та
2) серії НОМЕР_4 виданий 01.06.2012 термін дії до 01.06.2022, орган, що видав 6110 для огляду у судовому засіданні 30.09.2025. Зроблено запит до Прикордонної служби України з метою отримання достовірних даних про перетин кордону ОСОБА_1 у період з 01.01.2018 по 01.01.2020. Визнано явку ОСОБА_1 обов'язковою.
25.08.2025 на адресу апеляційного суду надійшов лист від Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України з інформацією щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2018 по 01.01.2020 Васьком Петром.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 відкладено розгляд справи на 04.11.2025.
20.10.2025 до апеляційного суду від Wodecki Bronislav надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу. У даних поясненнях від наголошує на суперечливу поведінку відповідача у справі, оскільки він спочатку заперечував підписання рахунків-фактур, а після проведення почеркознавчої експертизи визнав їхню справжність, згодом у апеляційній скарзі знову заперечив власні підписи.
30.10.2025 до Західного апеляційного господарського суду від Wodecki Bronislav надійшло клопотання про залучення перекладача. Клопотання обґрунтоване тим, що позивач являється громадянином Республіки Польща і не володіє в достатній мірі українською мовою для належної участі в судовому процесі, а тому ним було укладено договір з ФОП Бокало Ольга Мар'янівна для надання послуг перекладу в судовому засіданні, у зв'язку із чим, просить залучити до участі у справі в якості перекладача з польської мови на українську і навпаки ФОП Бокало Ольгу Мар'янівну (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ).
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.10.2025 клопотання позивача про залучення перекладача було задоволено. Залучено до участі у справі №921/650/23 перекладача польської мови ФОП Бокало Ольгу Мар'янівну.
В судовому засіданні 04.11.2025 представник позивача заявив усне клопотання про допит свідка. Щодо заявленого усно клопотання колегія суддів зазначає, наступне.
Відповідно до ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про відхилення усно заявленого клопотання про допит свідка у зв'язку із недотриманням вимог статті 88 ГПК України.
Надалі в судовому засіданні скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, а позивач та його представник заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.11.2025 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Згідно з рахунком-фактурою (FAKTURA VAT) номер 2/11/2018 від 12.11.2018 ОСОБА_2 (Продавець), передав Петру Васько (Покупець), товар - прості свічки настільні різних кольорів, вагою 50 грам/шт., у кількості 4,23 тонни, вартістю 22 317, 12 злотих (4 200,00 злотих - ціна од. нетто; 18 144,00 злотих - вартість нетто; 4 173, 12 злотих - вартість ПДВ; ставка ПДВ - 23%).
В рахунку-фактурі номер 2/11/2018 вказано дату продажу - 12.11.2018, визначено термін оплати - 12.11.2018 та зазначено, що розрахунок за товар слід проводити шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок позивача № НОМЕР_6 відкритий у Santander Bank Polskа.
Згідно з рахунком-фактурою від 4 жовтня 2019 року (FAKTURA VAT) номер 1/10/2019 Bronislav Wodecki (Продавець), передав Петру Васько (Покупець), товар - свічки настільні кручені, різних кольорів у кількості 17 280, 00 штук, вартістю 6 801, 41 злотих (0,32 злотих - ціна од. нетто; 5 529, 60 злотих - вартість нетто; 1 271, 81 злотих - вартість ПДВ; ставка ПДВ - 23%).
В рахунку-фактурі номер 1/10/2019 вказано дату продажу - 04.10.2019, визначено термін оплати - 18.10.2019 та зазначено, що розрахунок за товар слід проводити шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок позивача № НОМЕР_6 відкритий у Santander Bank Polskа.
FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року підписані ОСОБА_3 без заперечень.
Докази оплати відповідачем вартості товару, переданого позивачем на підставі вказаних вище рахунків-фактур в матеріалах справи відсутні.
У зв'язку із невиконанням грошового зобов'язання 16.01.2020 позивач направив відповідачу, за вказаною у FAKTURA VAT адресою, нагадування від 23.10.2019 про необхідність оплати заборгованості, відповідно до якого просив Петра Васька протягом 14 днів від дня отримання цього нагадування здійснити платіж в розмірі 29 118, 53 злотих, що випливає з неоплачених останнім фактур ПДВ: 1) номер 2/11/2018 від 12.11.2018 на суму 22 317, 12 злотих; 2) номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року на суму 6 801, 41 злотий.
Нагадування про оплату від 23.10.2019 відповідач отримав 28.01.2020 (підтвердження відправлення та одержання - в матеріалах справи), однак заборгованість не перерахував, що і слугувало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні правовідносини виникли з приводу невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості товару, отриманого за FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року.
Також судом першої інстанції встановлено, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду. Зокрема, у провадженні Підволочиського районного суду Тернопільської області перебувала справа №607/18007/21 за позовом ОСОБА_4 (громадянин Республіки Польща) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05.07.2022 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Wodecki Bronislav: 22 317, 12 злотих за договором купівлі-продажу за рахунком-фактурою (FAKTURA VAT) від 12 листопада 2018 року №2/11/2018; 6 801, 41 злотих за договором купівлі-продажу за рахунком-фактурою (FAKTURA VAT) від 04 жовтня 2019 року №1/10/2019 та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Поряд із цим, ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 07.11.2022 у справі №607/18007/21 рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 05.07.2022 скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу закрито. Роз'яснено Wodecki Bronislav про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи до Господарського суду Тернопільської області. Ухвала мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки на момент подачі позову сторонами у цій справі є фізичні особи-підприємці, а спір між ними виник із підстав витрат, здійснених у результаті підприємницької діяльності, тому справа відноситься до юрисдикції господарського суду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.03.2023 ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 07.11.2022 залишено без змін.
При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з статтею 365 Господарського процесуального кодексу України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України, тут і надалі в чинній на 12.11.2018 та 04.10.2019 редакції, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1-2 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин 1-2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 Господарського процесуального кодексу України в чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною третьою вказаної статті договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Згідно з статтею 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Відповідно до положень статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.
За загальним правилом (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що у матеріалах справи відсутній договір купівлі-продажу, укладений між сторонами у формі окремого правочину.
Як вже зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на підписані сторонами FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року.
Відповідач факт підписання зазначених доказів заперечував.
Слід також зазначити, що законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури. Однак для того щоб рахунок-фактура сприймався як спрощена форма укладення договору, важливо, щоб цей документ містив необхідну інформацію щодо істотних умов певного договору, зокрема, умови про предмет, строки та ціну. У рахунку-фактурі також можна визначити суму передоплати та загальну суму домовленості.
Таким чином, для того щоб вважати укладеним договір у спрощеній формі на підставі рахунку-фактури останній повинен містити усі істотні умови договору.
У рахунках-фактурах (FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року) містяться відомості щодо виду та кількості товару, які позивач передав відповідачу. З наданих документів вбачається, що сторони дійшли згоди щодо ціни проданого товару, способу сплати грошових коштів та грошової валюти у якій повинно бути виконане зобов'язання.
Окрім того, наявним в матеріалах справи Висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої та судово-технічної експертизи №604/605/24-22 від 26.09.2024 підтверджено виконання підпису на вказаних документах особисто Васьком Петром Зеновійовичем, в засіданні суду апеляційної інстанції заявник апеляційної скарги також підтвердив виконання особисто підпису на рахунках-фактурах FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року.
З огляду на викладене судом першої інстанції було зроблено обґрунтований та вірний висновок про наявність у рахунках-фактурах істотних умов, що характерні для договорів купівлі-продажу, свідчить про укладання між сторонами правочину (договору купівлі-продажу) у спрощений спосіб.
При цьому, підписи учасників правочину на рахунках-фактурах, дають підстави вважати, що продавець Wodecki Bronislav виконав зобов'язання стосовно передачі у власність Петра Васько товару в кількості, обумовленій сторонами, а покупець - ОСОБА_5 беззаперечно прийняв такий товар.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи скаржника про те, що у період підписання вказаних рахунків він не перебував у Республіці Польща, оскільки, в даному випадку, правове значення має факт підписання спірних рахунків фактур особисто відповідачем, що підтверджується Висновком експерта.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, однією із основних умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Доказів оплати вартості товару, отриманого згідно з вказаними вище FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Заперечуючи позовні вимоги у даній справі відповідач стверджував про наявність тривалої співпраці з позивачем. Долучені відповідачем до матеріалів справи докази (копії закордонного паспорта, візи) свідчать про те, що Васько П. З. мав польську візу та неодноразово у період з 2012 по 2019 роки перетинав кордон (пункт пропуску Медика). Поряд із цим, жодних доказів, які б вказували на те, що в період співпраці Wodecki Bronislav з Фізичною особою - підприємцем Васько П. З. отриманню товару від позивача передували правовідносини сторін з укладення окремого письмового правочину/зовнішньо-економічного договору, підписання якого відбувалось виключно в період перебування ФОП Васька П.З. на території Польської Республіки, а товар отримувався ним особисто чи відвантажувався зі складу позивача, з оформлення відповідних товарно-супровідних документів, відповідач не надав.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (стаття 35 Закону України "Про Національний банк України").
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому, заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті при існуванні іноземного елемента у відносинах.
Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
За статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, в разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми в гривні стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про валюту та валютні операції" визначено, що фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов'язання, пов'язані з цими угодами, в іноземній валюті.
Тому, як укладення так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Зважаючи на те, що валютою платежу за FAKTURA VAT номер 2/11/2018 від 12.11.2018 та FAKTURA VAT номер 1/10/2019 від 4 жовтня 2019 року сторони визначили злотий, що позивачем у справі є Wodecki Bronislav, 54-239, Rzeczpospolita Polska, Wroclav, ul. Wejherowska, 27/32, місцем реєстрації якого є Республіка Польща, тобто нерезидент України, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за можливе стягнути грошові кошти з відповідача в іноземній валюті - злотий.
Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, у постанові КГС ВС від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.
Скаржником не наведено жодних підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині судового збору, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн, витрат за здійснення перекладу змісту письмових доказів з польської на українську мову в сумі 840 грн, витрат на проведенням експертизи у розмірі 11 359,20 грн. Відповідачем не було заявлено клопотання ні про зменшення заявленої позивачем до відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу, ані про неспівмірність судових витрат позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги слід задовольнити та стягнути з Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича заборгованості у розмірі 29 118,53 злотих, з яких: 22 317, 12 злотих - заборгованість згідно рахунку - фактури №2/11/2018 від 12.11.2018 та 6 801, 41 злотих - заборгованість згідно рахунку - фактури №1/10/2019 від 04.10.2019.
Обґрунтованими та підтвердженими належними та допустимими доказами є і судові витрати позивача у справі, а тому вони також правомірно задоволені судом першої інстанції.
Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом першої інстанції під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відхиляючи доводи скаржника, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі “Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі “Шевельов проти України»).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване рішення, прийшла до висновку, що з врахуванням фактичних матеріалів справи, воно прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.
Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України за розгляд апеляційної скарги слід покласти на скаржника.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Васько Петра Зеновійовича б/н від 09.06.2025 (вх. №01-05/1779/25 від 10.06.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.01.2025 у справі №921/650/23 залишити без змін.
3. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
4. Матеріали справи повернути до першої інстанції.
Повний текст постанови складено та підписано 10.11.2025.
Головуючий суддя Панова І.Ю.,
Суддя Зварич О.В.
Кравчук Н.М.