30 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 559/4183/24
Провадження № 22-ц/4815/1288/25
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Хилевич С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернувся в Дубенський міськрайонний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з відповідачкою по справі перебуває у шлюбі, зареєстрованому 26 липня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського районного управління юстиції Рівненської області, актовий запис №160. Від шлюбу мають двоє неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачкою не склалося, у них різні погляди на життя, відсутнє взаєморозуміння. Спільного господарства не ведуть, разом не проживають. Вважає, що примирення та збереження шлюбу не можливе. З наведених підстав просить шлюб розірвати.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 червня 2025 року позов задоволено: шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 26 липня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського районного управління юстиції Рівненської області, актовий запис №160, - розірвано.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Вказує, що під час наданого строку на примирення примирилися з позивачем. Позивач перебуває на військовій службі і не був повідомлений про час та дату судового засідання, тому не міг подати заяву про залишення позову без розгляду. Відповідач була позбавлена можливості клопотати про додатковий строк для примирення чи заперечувати про задоволення позову, так як в суді пояснили, що вона більше не може подавати жодних заяв, а розгляд справи відбувався без повідомлення (виклику) сторін.
Зазначає, що таким чином суд порушив не тільки процесуальні норми та задоволив позов без будь яких заяв позивача, а й не врахував, що шлюб триває 21 рік, від шлюбу народилося троє дітей, один з яких на даний час є неповнолітнім. Відтак тимчасові суперечності та непорозуміння між подружжям не можуть слугувати підставою для розірвання шлюбу. Позов був необдуманим та емоційним рішенням. Судом не було належним чином повідомлено позивача про розгляд справи, внаслідок чого він не зміг надати свої пояснення про відсутність спору з дружиною та небажання розлучитися.
На думку апелянта суд дійшов передчасних висновків, що подальше спільне життя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, не встановив його дійсну волю, не врахував, що наслідком розірвання шлюбу буде порушення права неповнолітньої дитини на зростання у повній та повноцінній сім'ї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 26 липня 2004 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського районного управління юстиції Рівненської області, актовий запис №160, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.7).
ОСОБА_5 народвся ІНФОРМАЦІЯ_3 , у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 його батьками вказані сторони по справі (а.с.5).
ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та на час розгляду справив же є повнолітнім (а.с.4).
Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (частина 1 статті 24 СК України).
Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 104, частиною 3 статті 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
За змістом частини 3 статті 109 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім'ї.
Добровільність шлюбу - це одна з основних його засад.
Тому й подальше існування сім'ї як добровільного союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз/сім'ю/шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.
Позивач звернулася з позовом у листопаді 2024 року.
В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя (п.1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).
Зважаючи на вказані норми процесуального закону, розгляд судом першої інстанції справи про розірвання шлюбу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше не свідчить про порушення ЦПК.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримала ухвалу про відкриття провадження де визначено строк надання відзиву на позовну заяву. Відповідач подала заяву про надання строку для примирення та розгляд справи без її участі. Клопотань про виклик сторін не надходило. Бездоказовими є твердження апелянта про роз'яснення судом неможливості подання жодних заяв.
Ухвалою суду від 12 березня 2025 року сторонам був наданий термін на примирення терміном два місяці, у зв'язку з чим було зупинено провадження у справі.
Ухвалу сторони отримали, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 23-26).
Ухвалою суду від 30 червня 2025 року провадження у справі було поновлено у зв'язку із закінченням терміну на примирення.
За період перебування справи на розгляді у суді першої інстанції позивач не подавав заяв, які вказували б на примирення, або ж відсутність спору. Твердження апелянта про перебування позивача на військовій службі, підтримку сімейних відносин є голослівними.
Саме по собі ініціювання судового провадження з метою розірвання шлюбу не вимагає додаткових заяв позивача для розгляду справи по суті та прийняття судового рішення, тому не заслуговують на увагу доводи апелянта про нез'ясування дійсної волі позивача.
Крім того, позивач судове рішення не оскаржував, тому доводи апелянта про порушення судом прав позивача, суперечать її процесуальному статусу.
Також колегія суддів звертає увагу, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України). Частина 1 статті 44 ЦПК України встановлює, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Таким чином твердження стороною про незаконність судового рішення через неповне встановлення обставин, які своєчасно не доводились суду першої інстанції не можна вважати добросовісною процесуальною поведінкою.
Доводи апелянта, що розірвання шлюбу призведе до порушення прав та інтересів малолітньої дитини сторін, та суперечить її інтересам, належним чином не обґрунтований.
Вимог про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку спілкування, стягнення аліментів не заявлялось.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (ч.2 ст.141 СК України).
В апеляційній скарзі скаржник не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про помилковість висновків суду щодо неможливості збереження шлюбу. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 30 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Хилевич С.В.