Справа № 504/1862/25
Номер провадження 2-о/504/204/25
22.10.2025с-ще Доброслав
Доброславський районний суд Одеської області у складі:
судді Литвинюк А.В.
секретаря судового засідання Данько Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , яка діє в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні, -
встановив:
09.05.2025 року представник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні, в якій просив суд встановити факт перебування ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на утриманні рідного брата ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Звернення до суду із заявою про встановлення перебування на утриманні мотивовано тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною сестрою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 у районі населеного пункту Невельське Донецької області від вибухової травми внаслідок військових дій при виконанні бойового завдання із захисту Батьківщини від збройної агресії Російської Федерації.
Як вказано у заяві про встановлення факту, ОСОБА_1 з дитинства є особою з інвалідністю другої групи, з огляду на психічне захворювання - шизофренію, параноїдну форму, що зумовило її багаторазові госпіталізації до психіатричного стаціонару. Останній раз ОСОБА_1 проходила лікування з 25.10.2020 року до 03.03.2021 року, тоді була переведена на третю групу, але не пройшла чергового переогляду для підтвердження інвалідності. Критичне погіршення психоемоційного стану відбулося на тлі гострої психотравмуючої події - загибелі брата на війні, що спричинило наростання психомоторного збудження, дезорієнтацію, висловлювання маячних ідей та призвело до необхідності дев'ятої екстреної госпіталізації до Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради (надалі - КНП «ООМЦПЗ» ООР).
Представник ОСОБА_1 у заяві про встановлення факту вказав, що вона постійно проживала з братом, ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , вела з ним спільне господарство та перебувала на його повному матеріальному утриманні до моменту його загибелі. Крім того, у заяві про встановлення факту перебування на утриманні вказано, що від своєї частини у праві на спадщину на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 відмовився на користь своєї сестри ОСОБА_1 .
Щодо мети встановлення факту, що має юридичне значення, представником заявниці вказано що встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні брата необхідно для подачі відповідного рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, до Міністерства оборони України для вирішення питання отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2025 року, справу розподілено судді Литвинюк А. В.
Ухвалою Доброславського районного суду Одеської області від 16.05.2025 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні о 12 годині 30 хвилин 22.07.2025 року в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2).
24.06.2025 року представник Міністерства оборони України через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою, в якій просив суд залишити без задоволення заяву ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні з огляду на наступні обставини. У вказаній заяві від 24.06.2025 року зазначено, що заявниця не скористалася встановленим законом позасудовим порядком для вирішення питання щодо набуття статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця. Також, представник заінтересованої особи звертає увагу суду на те, що у поданій заяві про встановлення факту не зазначено та не підтверджено доказами відсутність інших осіб, які мають право на отримання відповідних виплат, зокрема, дітей, а також інших родичів (включно з матір'ю) загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , що свідчить про можливу наявність спору про право. Крім того, представник заінтересованої особи просив суд встановити наявність спору про право, з огляду на заперечення заінтересованої особи проти встановлення факту, що фактично унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження. Підсумовуючи, представник Міністерства оборони України зазначив, що заявницею не доведено та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про утримання заявниці її загиблим братом ОСОБА_3 , а тому відсутні правові підстави для задоволення заяви про встановлення факту перебування на утриманні.
Судове засідання, призначене на 22.07.2025 року о 12:30 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2) не відбувалось у зв'язку з неявкою сторін та було відкладено на 22.10.2025 року о 09:45 годині.
У судове засідання у справі, призначене на 22.10.2025 року о 09:45 годині в приміщенні Доброславського районного суду Одеської області, розташованому за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Доброслав, вул. Захисників Маріуполя, 51 (зала судових засідань № 2) учасники справи не з'явилися, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлялися належним чином, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, що підтверджується матеріалами судової справи.
Суд вважає можливим здійснити розгляд справи, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступного висновку.
У ст. 1 Конституції України Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
За змістом положень ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) закріпено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09.12.2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09.03.2011 року, ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), заява № 48778/99).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких, кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
У ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У ч. 1 ст. 13 ЦПК України також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Згідно з ч. 1, 2, 7 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами 1, 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11.09.2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17.06.2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому, закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
В пункті 8 Постанови Пленуму ВСУ № 5 зазначено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.
При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що:
- за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім'ї годувальника, які були на його утриманні;
- для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього незалежно від родинних чи шлюбних відносин з ним не менше одного року;
- для встановлення факту перебування на утриманні при відшкодуванні шкоди в разі втрати годувальника не має значення чи знаходився непрацездатний утриманець в родинних чи шлюбних відносинах з годувальником.
Так, на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_3 суду було надано такі докази:
?Копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_4 , виданого 19.11.2022 року Доброславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
?Копію довідки № 05-11/3082 від 23.12.2022 року;
?Копію сповіщення сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) № 2/1813 від 11.11.2022 року;
?Копію довідки про причину смерті від 12.11.2022 року;
?Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 19.11.2022 року;
?Копія Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18/д від 29.09.2023 року;
?Переклад з румунської мови на українську мову архівного витягу із запису акта про народження ОСОБА_4 № 1421 від 07.07.1981 року, посвідчений 30.08.2023 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Поведьонковою І. І.;
?Копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_5 від 12.03.1987 року (складеного російською мовою);
?Копію картки платника податків ОСОБА_1 № НОМЕР_6 від 19.08.2021 року;
?Копію паспорта громадянки України ОСОБА_1 № НОМЕР_7 , виданого 21.12.2019 року органом 5135;
?Копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області Лисак А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1176;
?Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 75080831 від 11.12.2023 року;
?Витяг з Державного реєстру речових прав № 357890527 від 11.12.2023 року;
?Копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Лиманської державної нотаріальної контори Одеської області Лисак А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-1177;
?Витяг з Державного реєстру речових прав № 357892147 від 11.12.2023 року;
?Копію довідки про склад спадкоємців по спадковій справі від 21.07.2023 року;
?Копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_8 (складеного російською мовою);
?Копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_3 ;
?Копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 952406;
?Копію епікризу хворої ОСОБА_1 ;
?Копію витягу з реєстру територіальної громади № 2023/006928596 від 31.08.2023 року;
?Витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання № 00037573332 від 19.11.2022 року;
?Копії квитанцій про перерахування коштів;
?Копія акту від 16.01.2025 року.
Зі змісту вищезгаданих документів, зокрема, зі сповіщення сім'ї (близьких родичів) померлого (загиблого) № 2/1813 від 11.11.2022 року, судом встановлено, що заявницю сповіщено, що солдат ОСОБА_3 , навідник 1 (першого) кулеметного відділення стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_3 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 у районі Н. Л. Невельське Донецької області при виконанні бойового завдання.
Представник ОСОБА_1 , адвокат Мартинюк Юлії Сергіївни у заяві про встановлення факту перебування на утриманні вказала, що встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні свого брата, ОСОБА_3 , необхідно для подачі відповідного рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, до Міністерства оборони України для вирішення питання отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей».
Виходячи з мети встановлення ОСОБА_1 факту перебування на утриманні ОСОБА_3 , суду необхідно встановити чи входить вона до кола осіб, що мають право на такі виплати згідно з вимогами, передбаченими Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених військової служби та деяких інших осіб».
Відповідно до ст. 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Пунктом 4 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Відповідно до п. «а», ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Системне тлумачення положень ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень ст. 30, 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги як утриманці загиблого військовослужбовця мають його члени сім'ї за одночасного існування двох умов: 1) вони є непрацездатними; 2) вони перебували на його утриманні.
Особи, які вважаються непрацездатними, вказані в ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а умови перебування на утриманні вказані в ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З урахуванням наведених положень, суд зауважує, що в матеріалах даної судової справи відсутні докази, на підставі яких можна дійти висновку щодо належності ОСОБА_1 до членів сім'ї ОСОБА_3 з огляду на відсутність документів, які б підтверджували зміну прізвища заявниці з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_1 ».
З наявних матеріалів справи вбачається, що заявниця ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_3 була повнолітньою особою. Водночас, ОСОБА_1 є інвалідом другої групи згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 952406. Вказаним документом встановлено інвалідність ОСОБА_1 на строк до 01.06.2025 року за результатами огляду, проведеного 28.05.2024 року. Втім, з наданих заявницею доказів неможливо встановити, що ОСОБА_1 стала особою з інвалідністю до досягнення нею 18 років. Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, віднести заявницю до категорії непрацездатних членів сім'ї, у відповідності до п. «а», ч. 4 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не є можливим.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази належності ОСОБА_1 до категорії непрацездатних осіб, які б, у разі встановлення факту належності до члена сім'ї загиблого військовослужбовця та перебування на його утриманні надавали їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Натомість, разові грошові перекази з боку ОСОБА_3 , навіть якщо вони підтверджуються певними доказами у справі, не можуть ототожнюватися із повним утриманням, оскільки не свідчать про постійну і виключну матеріальну залежність заявниці від померлого.
Оскільки заявниця, ОСОБА_1 , не довела належними та допустимими доказами своєї належності до непрацездатних членів сім'ї загиблого військовослужбовця, ОСОБА_3 , які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також не підтвердила факту перебування на утриманні ОСОБА_3 , тому, у розумінні ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підстав для задоволення її вимог суд не вбачає.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 13, 19, 128, 223, 293, 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Заяву ОСОБА_1 , яка діє в особі представника ОСОБА_2 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Доброславський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Литвинюк А. В.