Справа № 601/1364/25Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С.
Провадження № 22-ц/817/969/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
10 листопада 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Хоми М.В., Костіва О.З.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №601/1364/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Булава Олександр Петрович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2025 року (ухвалене суддею Білосевич Г.С.) в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (далі - ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ») звернулось до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що 29 вересня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 155239 про надання фінансового кредиту, який підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача.
Відповідно до умов вказаного договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором на наступних умовах: розмір кредиту - 4 000 грн.; дата надання кредиту - 29.09.2020 року; строк кредиту - 16 днів; стандартна процентна ставка - 2% в день (730 % річних).
Вказували на те, що ТОВ «ЗАЙМЕР» свої зобов'язання за кредитним договором перед відповідачем виконало, а остання у порушення своїх зобов'язань своєчасно не погашала заборгованість за кредитом відповідно до умов договору.
Зазначали, що 28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, за умовами якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, зокрема і до ОСОБА_1 .
Відтак просили стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором № 155239 від 29.09.2020 року, в сумі 20 880 грн. з яких: 4 000 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту, 16 880 грн. прострочена заборгованість за проценти, а також судові витрати: 2 422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору та 10 500 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість за кредитним договором №155239 від 29 вересня 2020 року у розмірі 20 880 грн., 2 422 грн. 40 коп. судового збору та 10 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Булава О.П. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та винесеним з порушеннями норм матеріального та процесуального права.
Звертає увагу на те, що проценти нараховані поза межами строку договору, оскільки строк кредиту - 16 днів, відповідно розмір відсотків повинен становити 1 280 грн.
Вважає, що довідка ТОВ "Платежі онлайн" не містить жодних відміток банківської установи про прийняття платіжного доручення або здійснення відповідної платежі операції, а також немає доказів про те, що ТОВ "Платежі онлайн" є платіжним оператором, та між ними та ТОВ "Займер" укладений договір щодо проведення даних платежів.
Посилається на відсутність інших доказів на підтвердження факту перерахування відповідачці кредитних коштів.
Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази використання відповідачкою одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та вказує на недоведеність факту підписання кредитного договору в електронній формі.
Також вважає неспівмірною суму стягнутих витрат на правничу допомогу у розмірі 10 500 грн.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
В силу положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 вересня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора укладено договір про надання фінансового кредиту №155239. Вказаним договором передбачені такі умови:
п. 1.1. - товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором;
п. 1.2. - кредит надається строком на 16 днів, тобто до 14.10.2020. Строк дії договору 16 днів;
п. 1.3. - за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована;
п. 1.4. - кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом;
п. 1.5. - датою укладення цього договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта;
п. 2.1. - сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору;
п. 2.3. - обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом;
п. 3.3.3. - клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту;
п. 6.3. - всі додатки та додаткові угоди, складені сторонами в електронному вигляді і підписані використанням одноразового ідентифікатора, є невід'ємними частинами договору;
п. 6.8. - підписанням цього Договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства;
Згідно з графіком розрахунків та орієнтовної сукупної вартості кредиту, що є додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 155239 від 29 вересня 2020 року строк на який надано кредит - 16 днів; сума кредиту - 4 000 грн; фіксована процентна ставка за день користування - 2%; сума нарахованих процентів за користування кредитом - 1 280 грн; сума нарахованої пені (у разі наявності прострочення) - 5%; загальна вартість кредиту складає 5 280 грн. Графік розрахунків та орієнтовна сукупність вартість кредиту підписаний електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора KL1651.
Із довідки про ідентифікацію, видану ТОВ «ЗАЙМЕР», вбачається, що ОСОБА_1 29.09.2020 року на мобільний телефон № НОМЕР_1 надіслано одноразовий ідентифікатор KL1651.
Відповідно до інформаційної довідки, виданої директором ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» від 25 лютого 2025 року № 1635/02, вбачається, що ТОВ «ПЛАТЕЖІ ОНЛАЙН» як технологічний оператор платіжних послуг повідомляє, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена транзакція: номер транзакції - 30139-17246-68537; номер замовлення - А302593В161955СLY155239Т1012434; сума кредиту - 4 000 грн.; дата та час проведення - 29 вересня 2020 року; платіжна картка № НОМЕР_2 ; емітент платіжної картки PRIVAT BANK; код авторизації - 899410; опис - видача кредиту №155239.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, згідно з яким ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а ТОВ «ЗАЙМЕР» відступає ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості).
Згідно з платіжними дорученнями № 432 та №1653 від 2 листопада 2021 року, №1672 від 23 листопада 2021 року ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» перерахувало ТОВ «ЗАЙМЕР» 1444834,08 грн. за відступлення права вимоги до договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №155239 у сумі - 20 880 грн., з яких: 4000 грн. - залишок по тілу кредиту, 16880 грн. - залишок по відсоткам.
ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» на адресу боржника ОСОБА_1 направлялася вимога про виконання зобов'язань у якій боржника повідомлено про те, що на підставі договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року право вимоги заборгованості по кредитному договору № 155239 від 29.09.2020 відступлене ТОВ «ФК« КЕШ ТУ ГОУ», а також про необхідність сплатити суму боргу за вказаним кредитним договором, що становить 20 880 грн. на рахунок ТОВ «ФК« КЕШ ТУ ГОУ».
Із виписки з особового рахунка за кредитним договором №155239 від 29 вересня 2020 року, наданої ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та розрахунку заборгованості до даного договору станом на 13.01.2025 року слідує, що заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором становить 20 880 грн, з яких: 4 000 грн - тіло кредиту, 16 880 грн - прострочені відсотки за користування кредитом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів за такими висновками суду в повній мірі не погоджується.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону з огляду на наступне.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Так, встановлено, що договір про надання фінансового кредиту №155239 від 29 вересня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 останньою підписано одноразовим ідентифікатором KL1651, який було надіслано на номер відповідачки +380679673287.
Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЗАЙМЕР». Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Так, укладений між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 договір містить усю необхідну для ідентифікації позичальника інформацію (паспортні дані, РНОКПП, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу, адресу проживання) та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «KL1651», відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». Отже, відповідний договір між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 є укладеним.
Відповідно до Закону кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу неукладення договору, так і неналежності відповідачці зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, тобто останньою вищевкзаних обставин не спростовано.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 155239 від 29.09.2020 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Як вбачається із розділу 7 договору, відповідачкою зазначено наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_2 .
Факт перерахування грошових коштів відповідачці підтверджено довідкою ТОВ «Платежі онлайн» від 25 лютого 2025 року про переказ на картку НОМЕР_2 грошових коштів в розмірі 4 000 грн., транзакція № 30139-17246-68537.
Колегія суддів вважає зазначені докази належними та такими, що підтверджують факт перерахування позичальниці на вказаний нею рахунок кредитних коштів.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідачка, будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).
Відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, на яку переказано грошові кошти в розмірі 4 000 грн, та яка вказана нею в договорі, їй не належить.
Крім цього, апеляційний суд вважає, що маючи доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, боржник мав можливість в якості доказу надати суду довідку з банку про неналежність їй вищезгаданої картки, або виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження чи не надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору, його розміру, а також на підтвердження виконання своїх зобов'язань за даним договором та внесення коштів на погашення заборгованості.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту № 155239 від 29.09.2020 року, однак належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання та не повернуто кредитні кошти у передбачений договором строк.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Так, із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 20 880, 00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 4 000 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 16 880,00 грн.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування - 16 днів.
Водночас стягуючи відсотки в сумі 16 880 грн. за вищевказаним кредитним договором, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який надано позивачем, що є помилковим з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту № 155239 від 29.09.2020 року був погоджений сторонами та становив 16 днів.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір відсотків відповідно до умов договору про надання фінансового кредиту № 155239 від 29.09.2020 року становить 1 280 грн. за період з 29 вересня 2020 року по 14 жовтня 2020 року, виходячи з розрахунку: 4 000 грн (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 16 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже, позивач ТОВ «ФК«КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 000 грн та суми заборгованості за відсотками у розмірі 1 280 грн.
Щодо стягнутих витрат на правничу допомогу.
Так, судові витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу у суді першої інстанції підтверджені належними та допустимими доказами (зокрема актом про отримання правової допомоги від адвоката Пархомчука С.В. від 09.06.2025 року на загальну суму 10 500 грн.: (консультація - 2 000 грн. (1 год.), складення та подання позову, моніторинг судової практики - 5 000 грн. (2,5 год.), інші клопотання, заяви до суду - 3 000 грн. (1,5 год.), канцелярські витрати, відправлення пошти - 500 грн.)).
Вимоги ч.8 ст. 141 ЦПК України дотримані.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.
За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.
У постановах від 19 лютого 2022 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Відтак вирішуючи чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції на загальну суму 10500 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають складності даної справи.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
Водночас позов задоволено на 20,28% (5280 х 100 /20 880), відповідно апеляційну скаргу задоволено на 79,72%.
Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути 608, 40 грн. витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.
В апеляційній скарзі представник відповідача Булава О.П. просив стягнути з позивача на користь відповідача 5 000 грн. витрат на правничу допомогу.
На підтвердженні понесених витрат на правничу допомогу до апеляційної скарги долучив: договір про надання правничої допомоги №268 від 10.06.2025 року, укладений між адвокатом та відповідачкою; розрахунок суми гонорару, згідно якого вартість наданих послуг (підготовка, написання та оформлення апеляційної скарги становить 5 000 грн. (10 годин)).
Вирішуючи чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу відповідача в суді апеляційної інстанції на загальну суму 5 000 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають складності даної справи.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодуванню на користь відповідача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено на 79,72%., з позивача на користь відповідача слід стягнути 2 391,6 грн. витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. 141 ЦПК України).
За подання позову позивачем було сплачено 2 422, 40 грн., відповідно з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 491, 26 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 3 633,60 грн., відповідно з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2 896,70 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Отже, різниця між понесеними судовими витратами на правничу допомогу позивача та відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам становить 1 783,2 грн. (2 391,6 грн.. - 608, 40 грн.), а за сплачений судовий збір - 2 405,44 грн. (2 896,70 - 491, 26 грн.), тому слід скасувати проведений судом першої інстанції розподіл судових і провести розподіл судових витрат з урахуванням витрат, які понесли сторони як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.
За таких обставин колегія суддів вважає, що різницю судових витрат, понесених відповідачем, пов'язаних із сплатою судового збору за розгляд даної справи, слід покласти на позивача в розмірі 1 783,2 грн. витрат на правничу допомогу та 2 405, 44 грн. витрат на сплату судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням вищезазначеного, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 04 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ; код ЄДРПОУ: 42228158) заборгованість за кредитним договором №155239 від 29.09.2020 року, в сумі 5 280 грн. з яких: 4 000 грн. прострочена заборгованість за тілом кредиту та 1 280 грн. прострочена заборгованість за процентами.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (вул. Кирилівська, 82, офіс 7, м. Київ; код ЄДРПОУ: 42228158) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) 2 405, 44 грн. сплаченого судового збору та 1 783,2 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.