Справа № 604/596/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.
Провадження № 22-ц/817/902/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
10 листопада 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 604/596/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Щербатюк Олег Дмитрович на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року (постановлена суддею Ромазаном В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 06 вересня 2021 року о 19 год. 35 хв. в м. Тернополі на вулиці Підволочиське шосе, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, не дотримався безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, внаслідок чого допустив зіткнення із належним йому на праві власності автомобілем марки «Toyota Avensis», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого його транспортний засіб отримав механічні ушкодження.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська транспортна страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», відповідач).
Вказував, що від 04 січня 2022 року до 22 лютого 2022 року, відповідач виплатив йому страхове відшкодування за шкоду заподіяну майну у розмірі 46 000 грн., однак згідно з висновком експерта № 388/21 від 08 грудня 2021 року вартість завданого збитку становить 100 968,61 грн..
На підставі вищенаведеного просив стягнути із ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» 54 968,61 грн. - на відшкодування майнової шкоди, яка завдана внаслідок ДТП, 32 037,13 грн. - інфляційних втрат, 5 859,65 грн. - три проценти річних від простроченої суми, 68 134,26 грн. - пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду у Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Вважає, що суд прийняв рішення з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що суд не врахував вимоги статті 32 ЦПК України, згідно якої спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Наголошує, що дана справа заявлена за позовними вимогами про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і у відповідності до ч.16 ст.28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, а тому дана справа має бути прийнята до провадження Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.
У серпні 2025 року представник ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» - Степушенко П.М. подав до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила прийняти його до розгляду та передати дану справу до Голосіївського районного суду м. Києва.
Зазначає, що відповідач частково погоджується з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області про зміну підсудності у даній справі, оскільки позивач звернувся до суду із позовом на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та просить стягнути із них на свою користь кошти у вигляді страхового відшкодування. Таким чином, ч.6 ст.28 ЦПК України, у даних правовідносинах не може бути застосована, у зв'язку з тим, що відповідач не є завдавачем шкоди, а виконує виключно договірне зобов'язання за договором страхування.
Наголошує, що ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія» зареєстроване у м. Києві за адресою вул. Саксаганського, буд. 77, що відповідно до адміністративно-територіального поділу належить до Голосіївського районного суду м. Києва, а тому справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Києва, як визначено в оскаржуваній ухвалі.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За змістом ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.
Частиною 2 ст. 369 ЦПК України, передбачено, що особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Таким чином, дана апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року дану цивільну справу передано на розгляд за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області (а.с. 48).
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року цивільну справу № 604/596/25 передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва (а.с. 55-56).
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржувана ухвала не відповідає.
Передаючи дану справу за підсудністю до іншого суду Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області виходив з того, що у даних правовідносинах не може бути застосована ч.6 ст. 28 ЦПК України, оскільки відповідач не є завдавачем шкоди, а виконує виключно договірне зобов'язання за договором страхування.
Тому справа має бути передана до Шевченківського районного суду міста Києва за місце знаходженням відповідача, у відповідальності до ч.2 ст.27 ЦПК України.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Відповідно до ч.1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року).
Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів права.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Разом із тим, статтею 28 ЦПК України встановлено правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю.
Так, відповідно до частини 6 статті 28 ЦПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місце знаходженням відповідача) вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів.
Отже, вказана норма передбачає, що це є правом позивача обирати суд для пред'явлення позову, що виникають з приводу завдання шкоди майну фізичної особи.
Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) вказано, що: «Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред'явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві».
Кожній особі надано право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
З матеріалів справи вбачається та судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», третьої особи: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, яка заподіяна його майну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої відбулося заподіяння майнової шкоди ОСОБА_1 , відбулася за адресою: вулиця Підволочиське шосе в місті Тернополі, що територіально відноситься до юрисдикції Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ста. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 32).
Колегія суддів зауважує, що завдавачем шкоди у даній дорожньо-транспортній пригоді є ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», яка взяла на себе обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної з його вини майну інших осіб, зокрема майну позивача у справі, згідно умов укладеного між ними договору (поліс № 201869290 (а.с. 34)).
Таким чином, компетентним та належним судом для розгляду даної справи є Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Окрім того, апеляційний суд наголошує, що у відповідності до п.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Спори між судами про підсудність не допускаються. У зв'язку з цим та для того, щоб не допустити безпідставної тяганини під час розгляду цивільних справ з боку судів, на яких і лежить обов'язок правильно застосувати правила про підсудність, то ЦПК України встановлює правило про недопустимість суперечок між судами про підсудність.
Аналізуючи норму ЦПК України можна зробити висновок, що спір щодо підсудності між судами може виникати лише у випадку передачі справи з одного суду до іншого, що, у свою чергу, є підставою для розгляду питання про підсудність.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 164/2138/19 та від 23 лютого 2022 року у справі № 281/128/21.
Як встановлено колегією суддів, позивач спершу звернувся з даним позовом до Підволочиського районного суду Тернопільської області, який виніс ухвалу про передачу справи на розгляд за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Разом із тим, ухвала Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року, згідно якої справа передана за підсудністю до іншого суду, ніким не оскаржувалась та набрала законної сили.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Передаючи матеріали справи на розгляд до іншого суду Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області на вказане уваги не звернув, помилково направив справу до Шевченківського районного суду міста Києва, чим повторно здійснив перегляд справи на предмет територіальної підсудності та допустив порушення принципу правової визначеності.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що оскаржувана ухвала постановлена Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 червня 2025 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.