Справа № 607/25832/24Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О.Я.
Провадження № 22-ц/817/903/25 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
27 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.
за участю секретаря - Гичко К.С.,
представників учасників справи
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/25832/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Білик Людмила Станіславівна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2025 року (ухвалене суддею Герчаківською О.Я.) у справі за позовом Виконавчого комітету Тернопільської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне некомерційне підприємство Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини», Комунальний заклад Тернопільської міської ради «Тернопільський міський центр соціальних служб», ОСОБА_3 про відібрання малолітньої дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
У грудні 2024 року Виконавчий комітет Тернопільської міської ради звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що відповідно до свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Вказували, що у липні 2023 року до Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надійшов лист КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» від 20 липня 2023 року № 453 у якому було зазначено, що у помешканні, де проживає малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , санітарні умови вкрай незадовільні. Занепокоєння лікаря викликає догляд за дитиною.
На підставі даного листа за вищевказаною адресою, де проживає малолітня дитина, її мати - ОСОБА_2 та співмешканець - ОСОБА_5 було здійснено візит працівниками служби у справах дітей, під час якого було з'ясовано, що помешкання складається з трьох кімнат на першому поверсі п'ятиповерхового панельного будинку. Квартира потребує ремонту, у кімнатах брудно, речі розкидані, санітарно-гігієнічні умови вкрай незадовільні.
Наголошували, що відповідно до листа Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 02 серпня 2023 року № 10767, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виник сімейний конфлікт та виявлено акти вчинення домашнього насильства у присутності малолітньої дитини. Окрім того, 02 серпня 2023 року в педіатричне відділення № 2 стаціонарного відділу КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» поступила дитина ОСОБА_4 у супроводі поліції після сімейного конфлікту між батьками дівчинки.
Зазначали, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2023 року у справі № 607/14984/23, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Акцентували увагу на тому, що 07 серпня 2023 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини розглянуто заяву ОСОБА_2 про влаштування її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради терміном на шість місяців у зв'язку з складними життєвими обставинами.
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 09 серпня 2023 року №953, малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , влаштовано у комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради на повне державне забезпечення, терміном на шість місяців.
У подальшому 24 січня 2024 року комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради розглянуто повторну заяву ОСОБА_2 від 23 січня 2024 року щодо продовження терміну перебування її малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини». Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31 січня 2024 року № 175 продовжено термін перебування малолітньої дитини у вищезазначеному центрі.
Звертали увагу, що з ОСОБА_2 та її співмешканцем ОСОБА_1 (зі слів відповідачки - біологічним батьком дитини) неодноразово проводились профілактичні бесіди щодо добросовісного виконання батьківських обов'язків, постійно наголошувалось на створенні належних умов для проживання, виховання та розвитку дитини, вказувалось на необхідності проведення у помешканні ремонтних робіт, проте ремонт у квартирі не завершено, речі прибрані частково, туалет і ванна кімната залишаються в аварійному стані.
Вказували, що комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради було вирішено відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав і влаштувати в КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради на повне державне забезпечення терміном на шість місяців.
31 липня 2024 року на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради прийнято рішення № 1223 «Про затвердження висновку про відібрання та влаштування малолітньої дитини».
24 жовтня 2024 року Службі у справах дітей управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради стало відомо нові обставини стосовно реєстрації народження дитини, а саме те. що мати повторно отримала свідоцтво про народження у якому було змінено прізвище дитини на « ОСОБА_6 », а також змінено прізвище батька на « ОСОБА_6 ».
На підставі вищенаведеного позивач просив:
- відібрати малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та батька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без позбавлення батьківських прав;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платників аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платників аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2025 року позовні вимоги Виконавчого комітету Тернопільської міської ради задоволено.
Відібрано малолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без позбавлення їх батьківських прав.
Вирішено стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь законного представника, опікуна або закладу, де буде перебувати дитина, чи на особистий рахунок дитини, відкритий у банківській установі, аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь законного представника, опікуна або закладу, де буде перебувати дитина, чи на особистий рахунок дитини, відкритий у банківській установі, аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернуто до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в частині відібрання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від нього, як батька без позбавлення його батьківських прав, а також у частині стягнення із нього на користь опікуна або закладу, де буде перебувати дитина, чи на особистий рахунок дитини, відкритий у банківській установі, аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Стверджує, що відповідно до довідки Микулинецької селищної ради від 02.01.2025 №4 він має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Бабуся малолітньої дитини, ОСОБА_9 , проживає разом із ним, є власником вищевказаного будинку і може надавати йому допомогу у вихованні малолітньої дитини.
Обстеження умов проживання малолітньої дитини, у ході яких було виявлено незадовільні умови побуту, було проведено за адресою: АДРЕСА_1 . і вони дійсно неналежні для життя дитини.
Однак зараз він проживає за іншою адресою, де умови життя відмінні і на його переконання краще відповідають потребам малолітньої дочки.
Наголошує, що він отримав можливість офіційно реалізовувати свої права та обов'язки як батька лише з моменту засвідчення цивільного стану органом державної реєстрації 23 жовтня 2024 року при видачі повторного свідоцтва про народження доньки.
Зазначає, що через волю матері дитини він не міг забрати доньку до себе, оскільки це могло б трактуватись як її викрадення, що є кримінальним правопорушенням.
Вважає, що його періодичні візити за адресою проживання дитини та її матері - ОСОБА_2 не доводять факту їхнього спільного проживання та наявність у них спільного побуту, із взаємними правами та обов'язками.
Звертає увагу на те, що констатація факту невиконання ним батьківських обов'язків може мати місце лише за наявності у нього правового статусу батька, оскільки права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У серпні 2025 року представник Виконавчого комітету Тернопільської міської ради - Паславська О.І. подала до Тернопільського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Вказує, що на їх переконання твердження відповідача про те, що орган опіки та піклування мав провести візит і встановити, чи за адресою місця проживання батька дитини, а саме в АДРЕСА_2 є належні умови для життя малолітньої дитини є необґрунтованими, оскільки село Дворіччя не належить до Тернопільської міської територіальної громади і відтак позивач не вправі здійснювати обстеження умов проживання за вищевказаною адресою. До того ж, під час неодноразових візитів за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 жодного разу не повідомляв про те, що він проживає за іншою адресою. Декілька разів йому рекомендувалось створили сприятливі умови для проживання доньки, однак ним ігнорувались рекомендації та поради спеціалістів. Проведена профілактична робота не дала жодних позитивних результатів.
Вважає, що ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів про його працевлаштування та можливість матеріально забезпечити дочку, а дані про його проходження служби в лавах ЗСУ, про що є запис у його військовому квитку, без обґрунтування їх належними довідками, а саме про участь ОСОБА_1 в бойових діях, чи несення ним служби в інший спосіб, отримання доходу від такої служби, не можуть вважатися достатніми для того, щоб суд міг дійти до переконання про те, що матеріальне становище батька дитини є належним.
Зазначає, що скаржником не надано будь-яких доказів про те, що житло придатне для проживання дитини, що у ньому є всі необхідні речі - меблі, одяг та дитячі іграшки в необхідній кількості, засоби гігієни та продукти харчування. Батько дитини не вжив всіх необхідних заходів для того, щоб дійти до переконання про відсутність підстав для відібрання дочки у нього.
Акцентує увагу на тому, що твердження наведені в апеляційній скарзі про те, що він був записаний батьком дитини тільки 23 жовтня 2024 року і лише з цього часу отримав можливість офіційно реалізовувати свої права та обов'язки як батько відносно дочки, не можуть заслуговувати на увагу суду, оскільки ОСОБА_1 від народження дитини був присутній у її житті, що ним визнавалося та неодноразово зафіксовано у відповідних актах.
Водночас, з моменту народження і до відібрання дитини батько не вжив елементарних заходів, таких як прибирання у житлі, придбання продуктів харчування та засобів гігієни для дочки, щоб створити їй належні умови догляду та здорового розвитку.
Також вказує, що між батьками дитини виникав сімейний конфлікт, що було зафіксовано працівниками поліції та складено акт вчинення домашнього насильства у присутності малолітньої дочки, а після інциденту дитина поступила в педіатричне відділення № 2 стаціонарного відділу КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня».
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Білик Л.С. апеляційну скаргу в її межах підтримала, посилаючись на доводи викладені у ній.
У судовому засіданні представники Виконавчого комітету Тернопільської міської ради - Чайковський В.В., Паславська О.І., представник третьої особи Комунального закладу Тернопільської міської ради «Тернопільський міський центр соціальних служб» та третя особа ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечили, просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог щодо відібрання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без позбавлення його батьківських прав, а також у частині стягнення із нього на користь опікуна або закладу, де буде перебувати дитина, чи на особистий рахунок дитини, відкритий у банківській установі, аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, вимог апеляційної скарги та відзиву колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 в м. Тернополі, матір'ю якої є ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 20 липня 2023 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої ст. 135 СК України № 00040612684, сформованого 20 липня 2023 року, відомості про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України
17 липня 2023 року лікар педіатр здійснювала огляд дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на дому за адресою: АДРЕСА_1 та повторний огляд 19 липня 2023 року разом із завідувачем відділення. Ними були встановлені вкрай незадовільні санітарні умови, що стверджується листом КНП «ТМДКЛ» № 453 від 20 липня 2023 року.
Згідно актів візитів від 19 липня 2023 року, 28 липня 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання сім'ї ОСОБА_2 , складених головним спеціалістом ОСОБА_10 , санітарно-гігієнічні умови в помешканні вкрай незадовільні. В помешканні також проживає співмешканець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (біологічний батько дитини).
У ході візиту працівників служби у справах дітей з'ясовано, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її співмешканець ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і новонароджена дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Помешкання складається з трьох кімнат на першому поверсі п'ятиповерхового панельного будинку; квартира потребує ремонту, у кімнатах брудно, речі розкидані, санітарно-гігієнічні умови вкрай незадовільні, що стверджується актом обстеження умов проживання від 28 липня 2023 року.
Відповідно до листа Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 02 серпня 2023 року № 10767, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 виник сімейний конфлікт та виявлено акти вчинення домашнього насильства у присутності малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за спільним місцем проживання по АДРЕСА_3 .
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2023 у справі № 607/14984/23, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та встановлено, що 02 серпня 2023 приблизно о 21 год. 25 хв. ОСОБА_2 ухилилася від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя малолітньої доньки ОСОБА_4 , що виявилося в тому, що у помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , повна антисанітарія, наявний жахливий запах, відсутні необхідні продукти харчування, підгузки або пелюшки для дитини.
Згідно з листом комунального некомерційного підприємства «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» від 03 серпня 2023 року № 527, 02 серпня 2023 року в педіатричне відділення № 2 стаціонарного відділу поступила дитина ОСОБА_4 в супроводі поліції після сімейного конфлікту між батьками дівчинки.
Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 09 серпня 2023 року №953, малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , влаштовано у комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради на повне державне забезпечення, терміном на шість місяців.
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 взято на облік як дитину що опинилася в складних життєвих обставинах, що вбачається з наказу Управління сім'ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради № 169 від 14 серпня 2023 року.
Відповідно до листа комунального закладу Тернопільської міської ради Тернопільський міський центр соціальних служб від 23 серпня 2023 року за № 157, фахівцями із соціальної роботи здійснено оцінку потреб сім'ї Мороз, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Під час здійснення оцінки потреб, в квартирі були розкидані речі, брудно, повсюди небезпечні предмети, для новонародженої дитини не створені належні умови проживання. З матір'ю ОСОБА_2 та біологічним батьком ОСОБА_1 проведені бесіди щодо належного виконання батьківських обов'язків.
Згідно актів візитів від 14 вересня 2023 року, 17 листопада 2023 року за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання сім'ї ОСОБА_2 , складених головним спеціалістом ОСОБА_10 , санітарно-гігієнічні умови в помешканні вкрай незадовільні. В помешканні також проживає співмешканець ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (біологічний батько дитини). Згідно акту візиту від 22 січня 2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання сім'ї ОСОБА_2 , складеного головним спеціалістом ОСОБА_10 , не вдалося провести розмову з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки вони були відсутні, вікно у квартиру було розбите, двері знаходилися у аварійному стані.
24 січня 2024 року комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради розглянуто повторну заяву ОСОБА_2 щодо продовження терміну перебування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради та рішення № 48 продовжено термін перебування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради; зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 створити належні умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини за місцем постійного проживання, а саме: АДРЕСА_1 ; попереджено ОСОБА_2 про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків.
31 січня 2024 року виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення № 175 про продовження терміну перебування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради на шість місяців.
У ході візиту 08 липня 2024 року працівників служби у справах дітей з'ясовано, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; помешкання складається з трьох кімнат на першому поверсі п'ятиповерхового панельного будинку; квартира потребує ремонту, у кімнатах брудно, речі розкидані, санітарно-гігієнічні умови складні, що стверджується актом обстеження умов проживання.
Відповідно до листа комунального некомерційного підприємства Тернопільської обласної ради «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» від 21 червня 2024 року № 188, ОСОБА_4 відвідували батьки у період від серпня 2023 року до червень 2024 року та бабуся. При зустрічі мати дитини не завжди комунікувала з персоналом групи, а тому питання про стан здоров'я дитини і їх виховання обговорювалися лише декілька разів.
Згідно з листом комунального закладу Тернопільської міської ради Тернопільський міський центр соціальних служб від 15 липня 2024 року № 116 фахівцями із соціальної роботи здійснено оцінку потреб сім'ї ОСОБА_11 . Під час здійснення оцінки потреб сім'ї в квартирі були розкидані речі, брудно, наявні ознаки сирості, санітарно-гігієнічні умови проживання незадовільні.
19 липня 2024 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради розглянуто заяву ОСОБА_2 та відповідні документи щодо можливості повернення їй на виховання та спільного проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради. Прийнято рішення № 505 про продовження терміну перебування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради.
З метою захисту прав та законних інтересів дитини, керуючись ст. 150 Сімейного кодексу України, ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства», беручи до уваги думку членів комісії, а також результати відкритого голосування, комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, вирішила відібрати малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав і влаштувати в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради на повне державне забезпечення терміном на шість місяців, про що складено відповідний висновок про відібрання та влаштування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 31 липня 2024 року на засіданні виконавчого комітету Тернопільської міської ради прийнято рішення №1223 «Про затвердження висновку про відібрання та влаштування малолітньої дитини».
23 жовтня 2024 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції повторно видано свідоцтво про народження дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому батьком дитини вказано ОСОБА_1 , що також стверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00047691377, сформованого 29 жовтня 2024 року, яким внесено зміни до актового запису № 1315, складеного 20 липня 2023 року Тернопільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Наказом Служби у справах дітей Бучацької міської ради Тернопільської області № 68-од від 20 грудня 2024 року передано малолітню ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання та спільне проживання в сім'ю патронатного вихователя ОСОБА_3 , про що також складено акт про передачу дитини від 23 грудня 2024 року та в подальшому було укладено договір № 1 від 27 грудня 2024 року, який затверджено рішенням № 565 виконавчого комітету Бучацької міської ради Тернопільської області від 27 грудня 2024 року та наявний акт обстеження умов проживання дитини, влаштованої до сім'ї патронатного вихователя, від 15 січня 2025 року.
Згідно довідки № 4, виданої 02 січня 2025 року Микулинецькою селищною радою Тернопільського району Тернопільської області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 разом із іншими особами. Право власності на вказаний житловий будинок, де зареєстрований відповідач належить його матері - ОСОБА_9 , що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 407209706, сформованого 09 грудня 2024 року.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 виданого 06 листопада 2024 року, ОСОБА_1 зараховано до списків військової частини НОМЕР_3 , з 06 листопада 2024 року.
За змістом витягів з Державного реєстру речових прав № 407188366, № 407194024, сформованих 09 грудня 2024 року, ОСОБА_1 на праві власності належать земельні ділянки площею 1.1365 та 2.1898 га відповідно.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги Виконавчого комітету Тернопільської міської ради суд виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не приділяють достатньої уваги вихованню доньки, не забезпечили нормальних, безпечних умов для проживання дитини, її розвитку, належного харчування, а тому залишення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з відповідачами є безумовно небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання і відібрання дитини без позбавлення батьківських прав відповідача є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Щодо стягнення аліментів з батьків дитини суд вважав, що відповідачі є працездатними, стан їх здоров'я суд вважає задовільним, оскільки доказів про зворотне суду не надано та в судовому засіданні не здобуто, відповідно можуть отримувати достатній постійний дохід і тому мають реальну змогу сплачувати аліменти.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині вирішених позовних вимог відносно відповідача ОСОБА_1 з огляду на наступне.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно з частиною другою статті 1 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.
Стаття 8 цієї Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов'язок національних органів влади вживати такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов'язаних із обов'язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиттям заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім'ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).
Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюються обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежений, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 ЦПК України).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Згідно із пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва тощо.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням («Савіни проти України», № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).
Відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (див. постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 703/297/16-ц (провадження № 61-14771св18)).
Визначаючи відмінність підстав позбавлення батьківських прав від відібрання дитини без такого позбавлення, Верховний Суд в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18) виходив з того, що: «за своєю правовою природою позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини. Позбавлення батьківських прав завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не завжди пов'язується з протиправною поведінкою: загроза життю та здоров'ю дитини може бути результатом психічної хвороби, відкритої форми туберкульозу чи інших небезпечних хвороб, скрутних житлових умов тощо. Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини є виключно компетенцією суду. Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов'язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов'язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або навчальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку».
Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від: 25 липня 2018 року у справі № 487/1328/16-ц (провадження № 61-3979ск18), 27 грудня 2018 року у справа № 558/410/16-ц (провадження № 61-23391св18), 20 березня 2019 року у справі № 495/271/18 (провадження № 61-47894св18).
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і батьки від яких відібрані діти відповідно до частини третьої статті 170 СК України не позбавлені можливості їх повернути (див. постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 703/297/16-ц (провадження № 61-14771св18)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13).
З матеріалів справи вбачається та судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 серпня 2023 у справі № 607/14984/23, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КупАП за те, що 02 серпня 2023 приблизно о 21 год. 25 хв. Вона, як мати, ухилилася від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя малолітньої доньки.
Після даного конфлікту дитина поступила до КНП «Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня» у педіатричне відділення № 2 стаціонарного відділу у супроводі поліції.
Колегія суддів зауважує, що за заявою матері ОСОБА_2 малолітню дочку було влаштовано у КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» Тернопільської обласної ради на повне державне забезпечення, терміном на шість місяців і у подальшому проваджено термін її перебування ще на шість місяців, за весь час її перебування батько дитини не вчиняв будь-яких дій щодо передачі ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 йому на виховання.
Окрім того, з ряду поданих актів вбачається, що навіть після передачі малолітньої дочки до КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» умови за адресою: АДРЕСА_1 не змінилися і є не придатними для дитини.
Також Службою у справах дітей було проведено неодноразові розмови з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо стану квартири та самого їхнього ставлення до виховання їх дочки, однак дані розмови не дали ніякого результату.
Колегія суддів звертає увагу на той факт, що батьком дитини не надано суду жодних доказів, які б давали підстави апеляційній інстанції задовольнити його апеляційну скаргу і передати дитину йому, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що з його сторони вчинялися будь-які дії щодо налагодження контакту з дитиною за час її перебування у КНП «Тернопільський обласний центр реабілітації та розвитку дитини» та ним не висловлювалося бажання самостійно виховувати доньку.
Доводи апеляційної скарги про те, що у власності матері відповідача є будинок у якому він проживає і бабуся зможе надавати допомогу у вихованні онуки не беруться судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про те, що відповідач ОСОБА_1 проживає за вказаною адресою, як і відсутні дані про його місцезнаходження, як військовослужбовця з листопада 2024 року Збройних Сил України.
А відтак ним не доведено можливість здійснення безпосередньої участі у вихованні дворічної доньки, її утриманні та розвитку.
Також в матеріалах справи відсутні докази про висловлення бабусею малолітньої онуки - ОСОБА_9 бажання про передачу їй онуки.
Крім того, слід зауважити, що відібрання дітей у батьків - це санкція за невиконання батьківських обов'язків. Ця санкція є більш м'якою, порівняно з іншими, зокрема із позбавленням батьківських прав. Відібрання дитини не є крайнім і незворотним заходом.
З урахуванням наявних доказів та інформації, яку вони містять, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено законне рішення.
Статтею 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до положень статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Колегія суддів вважає, що позов Виконавчого комітету Тернопільської міської ради ґрунтується на вимогах закону, відібрання дитини від батьків не звільняє їх від обов'язку утримувати свою дитину і рішення про стягення аліментів має бути ухвалено судом.
Судом першої інстанції під час вирішення позовних вимог про стягнення аліментів вірно враховано усі істотні обставини, що могли вплинути на визначення розміру аліментів.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий: Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Храпак Н.М.