Справа №584/124/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/360/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
Іменем України
08 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 584/124/24 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Путивльського районного суду Сумської області від 22.05.2024, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Шостка, Сумська область, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК не судимий
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 просить змінити вирок суду в частині призначення додаткового покарання і не позбавляти його права керування т/з, оскільки він активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому, повністю визнав вину, при вчиненні ДТП рухався з допустимою швидкістю, у стані алкогольного сп'яніння не перебував, з місця ДТП не втік, добровільно відшкодував завдану злочином шкоду та вибачився перед потерпілою, яка претензій до нього не має, позитивно характеризується за місцем мешкання, має родину і є єдиним годувальником, він і його дружина є особами з інвалідністю, тому можливість пересуватися автомобілем є вкрай необхідною для сім'ї.
Вироком Путивльського районного суду Сумської області від 22.05.2024 ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і йому призначене покарання у виді трьох років позбавлення волі із позбавленням права керування т/з строком на два роки. На підставі ст. 75 КК, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на два роки та покладені обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК. Стягнуто на користь держави процесуальні витрати в сумі 31048,48 грн.
Згідно вироку суду, 20.11.2023 близько 17 год. 50 хв. ОСОБА_9 , керуючи т/з «Dacia Logan», р. н. НОМЕР_1 напроти будинку № 28 по вул. М. Маклакова в м. Путивль у напрямку м. Шостка Сумської області, не виконав вимоги п. 12.3, 18.1 ПДР та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка переходила проїзну частину пішохідним переходом зліва направо відносно руху т/з, внаслідок чого потерпіла отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці ДТП.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення вироку суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі обвинуваченим не оспорюється.
Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_9 про неправильне призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування т/з, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, КК має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням; для здійснення цього завдання КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ст. 1 КК).
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами (ч. 1-2 ст. 50 КК), а згідно ч. 1-2 ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає можливість застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати т/з. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і вирішення цього питання законодавець відніс на розсуд суду, в залежності від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень приписів ПДР, наслідків, які настали, тощо.
При призначенні ОСОБА_9 покарання суд першої інстанції дотримався вимог закону України про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування завданої злочином шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
З огляду на конкретні обставини даного кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченим ОСОБА_9 порушень вимог ПДР (наїзд на пішохода на нерегульованому пішохідному переході) та їх тяжкі наслідки (смерть потерпілої), що суттєво впливає на ступінь його суспільної небезпечності та збільшує ризик вчинення ним повторного аналогічного злочину, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування т/з у повній мірі відповідає положенням ст. 50, 65 КК.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Призначене судом додаткове покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи), тому колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки судом першої інстанції були ураховані усі фактичні обставини справи, у тому числі і ті, на які ОСОБА_9 посилався у своїй апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Путивльського районного суду Сумської області від 22.05.2024 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4