Ухвала від 08.10.2025 по справі 496/917/20

Номер провадження: 11-кп/813/497/25

Справа № 496/917/20

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,

захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.01.2024 в к/п №12015160000000598 від 07.08.2015 стосовно:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Кучурган, Роздільнянського р-ну, Одеської обл., громадянина України, з двома вищими освітами, одруженого, маючого на утриманні трьох неповнолітніх дітей, працюючого на посаді ст. о/у ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;

- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України,

ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Одеса, громадянина України, з двома вищими освітами, неодруженого, працюючого на посаді інспектора ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого;

- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнаноневинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та виправдано у зв'язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.

Вартість експертиз віднесено на рахунок держави.

Вирішено питання щодо долі речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, а ОСОБА_8 - у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України за наступних обставин.

ОСОБА_7 , обіймаючи посаду ст. о/у в особливо ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_8 , обіймаючи посаду о/у того ж міжрайонного відділу, тобто являючись працівниками правоохоронного органу, допустили ганебний вчинок, який дискредитує їх як працівників ІНФОРМАЦІЯ_7 , що призвело до негативного суспільного резонансу на території м. Одеси та Одеської області.

Так, у провадженні слідчого ІНФОРМАЦІЯ_8 . ОСОБА_12 перебувало к/п №12015160000000598, яке розпочато 07.08.2015 на підставі рапорту підлеглого ОСОБА_7 - о/у ІНФОРМАЦІЯ_9 лейтенанта міліції ОСОБА_8 , за фактом можливого вимагання та одержання головою ІНФОРМАЦІЯ_10 . ОСОБА_13 та землевпорядником тієї ж сільської ради ОСОБА_14 неправомірної вигоди від громадянина ОСОБА_15 за прийняття рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та укладання договору про право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами на стаціонарних рекламних засобах комунальної власності.

Допитаний 07.08.2015 як свідок у кримінальному провадженні ОСОБА_15 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України (завідомо неправдиве показання) та ст. 385 КК України (відмова свідка від давання показань), надав показання щодо неправомірних дій землевпорядника ІНФОРМАЦІЯ_10 . ОСОБА_16 , яка нібито вимагала у ОСОБА_15 неправомірну вигоду з посиланням на голову тієї ж ради ОСОБА_13 за прийняття рішень у межах компетенції.

ІНФОРМАЦІЯ_11 у серпні 2015 року у вказаному кримінальному провадженні надано дозвіл на проведення комплексу негласних (слідчих) розшукових дій строком на два місяці.

Згодом, 07.09.2015 слідчим ОСОБА_12 до ІНФОРМАЦІЯ_7 надано письмове доручення №4/598СУ в порядку ст. 40 КПК України про проведення слідчих (розшукових) дій у к/п №12015160000000598, в тому числі на участь у проведенні огляду місця події, освідування осіб, можливо причетних до скоєння кримінального правопорушення, та, за наявності підстав, передбачених ст. 208 КПК України, затримання цих осіб.

Слідчі (розшукові) дії, направлені на документування можливих неправомірних дій службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_12 в селі Троїцьке Біляївського району Одеської обл., було заплановано на 07.10.2015.

Так, 07.10.2015 приблизно о 12 год. ОСОБА_15 у ході спілкування з ОСОБА_13 , знаходячись у салоні автомобіля на задньому пасажирському сидінні марки «Ніва Шевроле», д.н.з. НОМЕР_1 , який було припарковано біля будівлі ІНФОРМАЦІЯ_12 по АДРЕСА_3 , запропонував передати йому грошову суму в розмірі 3000 грн. за видачу дозволу на розміщення реклами на території с. Троїцьке.

Після того, як ОСОБА_13 у категоричній формі відмовився отримувати вказані грошові кошти, ОСОБА_15 , діючи проти волі ОСОБА_13 , поклав грошові кошти у розмірі 3000 грн. до правої кишені піджаку останнього.

ОСОБА_13 , виявивши у правій кишені піджаку вказану суму грошових коштів та розуміючи неправомірність дій ОСОБА_15 , усвідомлюючи їх провокативність, поїхав з вказаного місця в напрямку м. Біляївка Одеської обл. з метою доставки ОСОБА_15 до Біляївської районної прокуратури для з'ясування усіх обставин вказаної події, а також надання правової оцінки незаконним провокаційним діям ОСОБА_15 .

Водночас, ОСОБА_7 та його підлеглий ОСОБА_17 на автомобілі марки «Хюндай Акцент», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_17 , почали переслідування автомобілю ОСОБА_13 , який в ході руху викинув грошові кошти в сумі 3000 грн. з автомобіля.

Наздогнавши автомобіль ОСОБА_13 марки «Ніва Шевроле», д.н.з. НОМЕР_1 , за межами населеного пункту с. Троїцьке у напрямку м. Біляївка, ОСОБА_17 та ОСОБА_7 на автомобілі марки «Хюндай Акцент», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснили його блокування шляхом затиснення до правого боку дорожнього узбіччя.

При цьому, ОСОБА_7 під час переслідування ОСОБА_13 достовірно знав, що останній відмовився від отримання грошової суми від ОСОБА_15 , оскільки чув та бачив з приладу аудіо-, відео-контролю, який був встановлений на ОСОБА_15 .

В ході переслідування ОСОБА_13 , ОСОБА_7 через відкрите праве переднє бокове скло автомобілю «Хюндай Акцент» здійснив два постріли з травматичного пістолету у бік автомобілю марки «Ніва Шевроле», д.н.з. НОМЕР_1 , та криками висловлював погрози ОСОБА_13 стосовно застосування насильства.

Після того як ОСОБА_13 зупинив автомобіль «Ніва Шевроле», д.н.з. НОМЕР_1 , останній вийшов з автомобілю, підійшовши до передньої його частини (біля капоту).

Одночасно з цим, ОСОБА_7 , підбігши до ОСОБА_13 , який не здійснював жодного супротиву та спроби покинути місце події, навмисно застосував фізичну силу до ОСОБА_13 та повалив його на землю грудною клітиною до землі біля передньої частини автомобілю.

В подальшому ОСОБА_7 , розуміючи достатність вжитих заходів для уникнення супротиву ОСОБА_13 , однак бажаючи спричинити останньому тілесні ушкодження, перевищуючи свої службові повноваження, наніс йому два удари правою ногою по спині в ділянку грудної клітини, чим завдав останньому тілесні ушкодження у вигляді закритих переломів III, IV, V, VI, VII, правих ребер по передній пахвовій лінії, які як у сукупності, так і окремо, не були небезпечними для життя, а викликають тривалий розлад здоров'я строком понад три тижні та відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В свою чергу ОСОБА_18 , розуміючи, що вказані неправомірні дії ОСОБА_7 та інших осіб зафіксовані за допомогою спеціальних технічних засобів під час проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, як аудіо-, відео-контроль за особою та контроль за вчиненням злочину, а також усвідомлюючи, що наслідком вказаних неправомірних дій для співробітників правоохоронного органу може бути притягнення до кримінальної відповідальності, не бажав настання таких наслідків, у зв'язку з чим у нього виник умисел на знищення вказаної аудіо-, відео-інформації після того, як така інформація на відповідному носії ним буде отримана.

Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_8 12.10.2015 особисто отримав в ІНФОРМАЦІЯ_7 карту пам'яті MSD №798т з відеозаписом тривалістю 02 год. 03 хв. 18 сек., а також інші додатки відповідно до супровідного листа ІНФОРМАЦІЯ_7 №38/2-7071т від 12.10.2015 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Після того як ОСОБА_8 одержав та перевірив за допомогою технічних засобів ІНФОРМАЦІЯ_7 наявність інформації на карті пам'яті MSD №798т та інших додатках, останній на вказаному супровідному листі власноручно поставив про це відмітку й підпис та доставив вказані матеріали до ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_4 .

Далі ОСОБА_8 , реалізуючи вказаний умисел та являючись особою, яка має право доступу до державної таємниці та здійснює оперативний супровід відповідно доручень слідчого та прокурора у к/п №12015160000000598, перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_4 , у період часу приблизно з 08 по 09 год. 19.10.2015, здійснив увімкнення карти пам'яті MSD №798т на комп'ютері, після чого умисно, з метою знищення наявної інформації, виконав послідовні дії, направлені на очищення вказаної карти пам'яті.

Так, у вкладці-попередженні «Все данные будут полностью уничтожены. Продолжить?», яке у обов'язковому порядку висвітлюється на моніторі комп'ютерного пристрою, ОСОБА_8 умисно натиснув клавішу підтвердження знищення, після чого уся інформація з карти пам'яті MSD №798т, а саме відеозапис тривалістю 02 год. 03 хв. 18 сек., була видалена.

Після знищення інформації на карті пам'яті MSD №798т, у ОСОБА_8 , який є особою, уповноваженою складати протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій та направляти їх прокурору, виник умисел на складання та видачу неправдивих офіційних документів, а саме протоколу про результати аудіо-, відео-контролю за особою та протоколу про результати контролю за вчиненням злочину у к/п №12015160000000598.

Реалізуючи вказаний умисел, ОСОБА_8 19.10.2015 у період часу з 08:30 по 09 год., перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_13 за адресою: АДРЕСА_4 , склав офіційний документ - протокол про результати аудіо-, відео-контролю за особою у к/п №12015160000000598, в якому кульковою ручкою чорного кольору власноручно вніс неправдиві відомості про те, що переглядом носія інформації - карти пам'яті MSD №798т встановлено відсутність інформації.

Після складання вказаного протоколу, з відображенням у ньому неправдивих відомостей, ОСОБА_8 зазначив свою посаду, прізвище, ім'я та по батькові, поставив власний підпис та надав протокол на реєстрацію.

В подальшому, складений ОСОБА_8 протокол про результати аудіо-, відео-контролю за особою у к/п №12015160000000598 зареєстровано за №3/5721т від 19.10.2015 та у той же день направлено до прокуратури Одеської області для подальшого використання у кримінальному провадженні.

Далі, не зупиняючись на досягнутому, діючи з тим же умислом, направленим на складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, ОСОБА_8 склав офіційний документ - протокол про результати контролю за вчиненням злочину у к/п №12015160000000598, в якому кульковою ручкою чорного кольору власноручно вніс завідомо неправдиві відомості про те, що 07.10.2015 в с. Троїцьке Біляївського району Одеської області в автомобілі голови ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_13 останній вимагав та одержав від ОСОБА_15 неправомірну вигоду у розмірі 3000 грн., яку ОСОБА_15 нібито на вимогу ОСОБА_13 поклав у праву кишеню піджаку ОСОБА_13 .

Після складання вказаного протоколу з відображенням у ньому неправдивих відомостей, ОСОБА_8 зазначив свою посаду, прізвище, ім'я та по батькові, поставив власний підпис та надав протокол на реєстрацію.

В подальшому, складений ОСОБА_8 протокол про результати контролю за вчиненням злочину у к/п №12015160000000598 зареєстровано за №3/5722т від 19.10.2015 та у той же день направлено до прокуратури Одеської області для подальшого використання у кримінальному провадженні.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він, являючись службовою особою правоохоронного органу, діючи умисно, шляхом перевищення службових повноважень, спричинив потерпілому ОСОБА_13 тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 365 КК України, як перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, які супроводжувалися насильством та застосуванням зброї.

В свою чергу, ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він, являючись службовою особою правоохоронного органу, діючи умисно, здійснив знищення інформації з картки пам'яті MSD №798т з відеозаписом негласної слідчої (розшукової) дії, а також склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи: протокол про результати аудіо-, відео-контролю №3/572ІТ від 19.10.2015 та протокол про результати контролю за вчиненням злочину №3/5722т від 19.10.2015.

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 1 ст. 362 КК України як несанкціоноване знищення інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах) та зберігається на носіях такої інформації, вчинене особою, яка має право доступу до неї, а також за ч. 1 ст. 366 КК України як складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі заступник керівника ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_11 не погодився із оскаржуваним вироком, вважаючи його незаконним та необґрунтованим у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з огляду на наступні обставини:

- висновок суду стосовно недопустимості в якості доказів висновків судово-медичної експертизи №68 від 15.04.2016, №118 від 14.07.2016 та №92-К від 16.09.2016 через порушення стороною обвинувачення порядку збирання доказів є необґрунтованим, натомість, потерпілий ОСОБА_13 самостійно звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення стосовно нього злочинів та добровільно надав слідчому наявну у нього медичну документацію, внаслідок чого в даному випадку не було необхідності отримання дозволу слідчого судді, що також кореспондується із правовою позицією, викладеною в постанові ВС від 20.10.2022 у справі №565/1354/19; отримання наданої потерпілим медичної документації від слідчого не призвело до істотного порушення прав та свобод людини, а також не вплинуло на достовірність отриманих висновків;

- посилаючись на те, що акт судово-медичного обстеження (дослідження) №283 від 08.10.2015 не містить вимоги про попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків як на підставу визнання висновку експерта недопустимим доказом, суд 1-ої інстанції залишає поза увагою позицію ВС, викладену у рішенні від 09.02.2023 у справі №400/1498/18, відповідно до якої під час складання акту судово-медичного дослідження не передбачено необхідності попередження експерта про кримінальну відповідальність, натомість, із висновку експерта №2945 від 01.12.2015 вбачається, що експерта ОСОБА_19 було попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок експерта та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;

- є хибним висновок суду стосовно того, що матеріали к/п №12015160000000598, отримані у копіях, з порушенням установленого КПК України порядку, зокрема, без дозволу слідчого судді на тимчасовий доступ до речей та документів, на підставі чого суд дійшов висновку про те, що відомості, встановлені в ході огляду вищевказаного кримінального провадження є недопустимим доказами, натомість, судом не враховано, що сторона обвинувачення, в силу вимог ст. 93 КПК України, наділена правом витребування та одержання від певних осіб документів на підтвердження фактів, які стосуються даного кримінального провадження, при цьому, матеріали вищевказаного кримінального провадження були отримані у відповідь на відповідний запит слідчого, 15.12.2015 були оглянуті в присутності понятих, із зняттям відповідних копій та переписом інформації, наявної на носіях, на окремі диски, про що складено протокол огляду; доводи суду стосовно розголошення таким чином відомостей досудового розслідування та порушення вимог ст. 222 КПК України є надуманими, оскільки слідчий сам надав матеріали кримінального провадження, що свідчить про його волевиявлення із зазначеного питання;

- висновок суду стосовно недопустимості в якості доказів матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (надалі - НСРД) в межах досудового розслідування к/п №12015160000000598 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за фактом вимагання у ОСОБА_15 неправомірної вигоди є необґрунтованим та суперечливим, натомість, отримана в ході проведення НСРД в межах вищевказаного кримінального провадження інформація не використовувалась на підтвердження вини ОСОБА_8 в к/п №42015160000000703 за ч. 2 ст. 365 КК України, яке в подальшому було об'єднано з к/п №42016160000000456 від 09.06.2016 за ч. 1 ст. 366 КК України та к/п №42016160000000457 за ч. 1 ст. 362 КК України, а самі протоколи НСРД та додатки до них у вигляді носіїв інформації являються предметом кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України; з урахуванням викладеного, є хибним також висновок суду стосовно визнання недопустимим в якості доказу висновку судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів №7618/29 від 04.03.2016 за матеріалами досудового розслідування №42015160000000703 як такого, що ґрунтується на недопустимих доказах;

- не відповідають дійсності посилання суду 1-ої інстанції на незрозумілість та суперечливість вищевказаного висновку судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів №7618/29 від 04.03.2016, оскільки експертом надані чіткі несуперечливі відповіді на питання, які було поставлено експерту, зокрема, на наданій карті пам'яті формфактору SDHC аудіо- та відео-записи не виявлені; інформація на надану карту пам'яті записувалась щонайменше один раз; встановити, чи записувались попередньо на дану карту пам'яті будь-які відео-звукозаписи, не є можливим; за допомогою наданого програмного забезпечення «JET» неможливо видалення окремих відео-звукозаписів, можна провести повне очищення носія інформації; під час відтворення відео-звукозаписів у середовищі наданого програмного забезпечення неможливо провести очищення носія інформації;

- сторона обвинувачення не погоджується із висновком суду стосовно визнання недопустимим доказом протоколу відібрання експериментальних зразків почерку та підпису ОСОБА_8 від 17.12.2015 на тій підставі, що зазначені зразки були відібрані слідчим у особи, яка мала процесуальний статус свідка в даному кримінальному провадженні, без роз'яснення йому ст.ст. 18, 66 КПК України, внаслідок чого було допущено істотне порушення права ОСОБА_8 на захист, натомість, в матеріалах кримінального провадження міститься постанова слідчого від 17.12.2015 про відібрання експериментальних зразків почерку та підпису у свідка ОСОБА_8 для проведення експертизи в кримінальному провадженні, з якою останній ознайомився та проставив свій підпис 17.12.2015, а у вироку суду не зазначено, які конкретні положення КПК України були порушені при відібранні у ОСОБА_8 зразків та в чому полягає таке порушення, що кореспондується також з позицією ВС, викладеною у постанові від 26.04.2023 у справі №466/5810/20;

- неможливо погодитись із висновком суду щодо визнання постанови прокурора від 20.04.2016 про об'єднання матеріалів досудового розслідування в к/п №12015160000000589 та №42015160000000703 в одне провадження недопустимим доказом в зазначеному кримінальному провадженні у зв'язку із відсутністю підстав для об'єднання матеріалів зазначених кримінальних проваджень, оскільки постанова прокурора є процесуальним документом та не є самостійним джерелом доказів в розумінні вимог ст. 84 КПК України, таке рішення прийнято прокурором у відповідності до вимог ст. 217 КПК України, само по собі об'єднання не вплинуло негативно на повноту досудового розслідування та не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;

- виправдовуючи ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України на підставі того, що обвинувачення, висунуте останньому за ч. 1 ст. 362 КК України не містить потерпілого, оскільки ОСОБА_13 з відповідною заявою до правоохоронних органів не звертався та в подальшому взагалі відмовився від підтримання державного обвинувачення за ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, суд 1-ої інстанції неналежно оцінив фактичні обставини кримінального провадження та залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_8 не санкціоновано знищив саме інформацію, яка належить до державної таємниці, що дає підстави вважати, що зазначеними діями він порушив саме державні інтереси, а не права ОСОБА_13 , внаслідок чого в даному випадку рапорт слідчого від 30.05.2016 про дозвіл на внесення даних до ЄРДР за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України фактично є волевиявленням правоохоронного органу в інтересах держави про притягнення винного до кримінальної відповідальності та безумовною підставою для здійснення провадження у формі приватного обвинувачення; натомість, кримінальне провадження, розпочате за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, взагалі не відноситься до проваджень у формі приватного обвинувачення;

- є безпідставним та таким, що суперечить вимогам кримінального процесуального закону висновок суду стосовно встановлення незаконності постанови заступника прокурора Одеської області від 16.05.2017 про скасування постанови слідчого про закриття к/п №12015160000000598 та, як наслідок, визнання незаконними подальших процесуальних дій та рішень, вчинених після 16.05.2017 в межах зазначеного кримінального провадження та всіх зібраних доказів - недопустимими як таких, що є похідними від неї за ознаками «плодів отруйного дерева», натомість, заступник керівника обласної прокуратури, використовуючи надані йому законом, зокрема, положеннями ч. 6 ст. 36 КПК України, повноваження, при здійсненні ним нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, мав право скасувати незаконну та необґрунтовану постанову слідчого в межах строків досудового розслідування, передбачених ст. 219 КПК України;

- зауважуючи на тому, що в ході судового розгляду як потерпілий, так і свідки не підтвердили причетність саме обвинуваченого ОСОБА_7 до спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 , а досліджені судом письмові докази як окремо, так і в сукупності, також не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_7 в заподіянні тілесних ушкоджень потерпілому за обставин, наведених в обвинувальному акті, суд 1-ої інстанції належним чином не мотивував свого рішення та не аргументував того, чому одні докази покладені в основу вироку, а інші відкинуті або не враховані;

- не відповідає вимогам закону критична оцінка суду 1-ої інстанції протоколу слідчого експерименту від 23.05.2016 за участю потерпілого ОСОБА_13 з підстави відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови органу досудового розслідування про залучення ОСОБА_20 та ОСОБА_21 в якості спеціалістів до проведення вищезазначеного слідчого експерименту, оскільки положеннями ст. 71 КПК України не передбачений випадок обов'язкового винесення постанови про залучення спеціаліста;

- висновок суду 1-ої інстанції стосовно того, що перевищення службових повноважень за ч. 1 ст. 365 КК України визнається закінченим при заподіянні наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб не узгоджується із правовим висновком ІНФОРМАЦІЯ_15 , викладеним у постанові від 05.12.2018 у справі №301/2178/13-к, відповідно до якого заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п. 3 примітки до ст. 364 КК України не є обов'язковою умовою для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 365 КК України.

Посилаючись на викладені обставини, заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким:

1) ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки;

2) ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 362 КК України (в ред. Закону України №2289-ІV від 23.12.2004) у виді штрафу в розмірі 900 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за ч. 1 ст. 366 КК України (в ред. Закону України №1261- VІІ від 13.05.2014) у виді штрафу в розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю строком на 3 роки; на підставі ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю строком на 3 роки; відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України;

3) стягнути процесуальні витрати з обвинувачених;

4) долю речових доказів вирішити відповідно до положень ч. 9 ст. 100 КПК України.

Позиція інших учасників провадження.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу сторони обвинувачення захисник ОСОБА_9 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 зауважила на наступному:

- відомості, які можуть становити лікарську таємницю, як правильно зазначив суд 1-ої інстанції, належать до охоронюваної законом таємниці та можуть бути отримані стороною кримінального провадження тільки у порядку тимчасового доступу до речей та документів, внаслідок чого надання потерпілим копії медичної документації за можливості вилучення оригіналу медичної картки свідчить про порушення порядку проведення судово-медичної експертизи та, як наслідок, визнання висновків експертів неналежними доказами; матеріали кримінального провадження не містять ані відомостей про направлення експерту ксерокопії медичної документації, ані порядок попереднього отримання та долучення до матеріалів кримінального провадження органом досудового розслідування інформації, що містить лікарську таємницю;

- ознайомлення та використання матеріалів іншого кримінального провадження, зокрема, к/п №12015160000000598, та складання відповідного протоколу огляду не в порядку тимчасового доступу до речей та документів свідчить про збирання доказів стороною обвинувачення в позапроцесуальний спосіб, оскільки станом на момент проведення огляду матеріали кримінального провадження не поєднувались та не виділялись;

- суд 1-ої інстанції дійшов вірного висновку про те, що отримання матеріалів НСРД в межах досудового розслідування к/п №12015160000000598 за фактом вимагання у ОСОБА_15 неправомірної вигода за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України відбулось із порушенням приписів ч. 1 ст. 257 КПК України, у зв'язку із чим вказав на їх недопустимість, оскільки інформація НСРД, отримана в межах конкретного кримінального провадження за фактом вимагання неправомірної вигоди використана слідчим без ухвали слідчого судді в межах іншого кримінального провадження за ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, окрім того, ухвалою слідчого судді від 04.11.2015 було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про тимчасовий доступ до речей та документів, а саме до матеріалів к/п №12015160000000598, а також до усіх електронних носіїв з будь-якою інформацією, отриманою під час досудового розслідування, внаслідок чого сторона обвинувачення, отримавши відмову у тимчасовому доступі до документів, здійснила ознайомлення із матеріалами кримінального провадження та вилучення їх копій у позапроцесуальний спосіб;

- є вірним твердження суду про те, що висновок судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів №7618/29 від 04.03.2016 ґрунтується на недопустимих доказах, у зв'язку із здійсненням процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду без такого дозволу;

- суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що постанова заступника прокурора Одеської обл. від 16.05.2017 про скасування постанови слідчого від 07.11.2016 про закриття к/п №12015160000000598 від 15.10.2015 є незаконною, оскільки винесена з порушенням вимог ч. 6 ст. 284 КПК України, а саме після спливу 20 днів з моменту отримання її копії, внаслідок чого всі подальші процесуальні дії та рішення, вчинені після 16.05.2017 в межах зазначеного кримінального провадження є незаконними, а всі зібрані докази - недопустимими як такі, що є похідними від неї за ознаками «плодів отруєного дерева»;

- судом встановлено, що стороною обвинувачення взагалі не зазначено розміру заподіяної шкоди, відповідно до обвинувального акту кримінальним правопорушенням державі шкода не завдана, а з показань потерпілого ОСОБА_13 вбачається, що він претензій до обвинуваченого ОСОБА_22 не має, при цьому, відповідальність за ч. 2 ст. 365 КК України настає лише за наявності всіх ознак злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, зокрема, заподіяння істотної шкоди;

- в апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що в даному випадку рапорт слідчого про дозвіл на внесення даних в ЄРДР за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України фактично є волевиявленням правоохоронного органу та безумовною підставою для здійснення провадження у формі приватного обвинувачення, проте чинне кримінальне процесуальне законодавство не містить норми, яка б визначала, що потерпілим від кримінального правопорушення може бути держава, а прокурор наділений правом представлять інтереси потерпілого у кримінальному провадженні;

- номер кримінального провадження, за яким розглядається справа - №12015160000000598 є тим номером, за яким реєструвалось провадження за фактом ймовірного отримання неправомірної грошової винагороди на підставі рапорту обвинуваченого ОСОБА_8 , при цьому, 16.05.2017 було прийнято постанову про об'єднання матеріалів досудових розслідувань у к/п №12015160000000598 за ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 362, ч. 2 ст. 370 КК України та №42015160000000838 за ч. 2 ст. 364 КК України з присвоєнням кримінальному провадженню №12015160000000598, проте підстав для об'єднання зазначених проваджень, визначених ст. 217 КПК України, не було, оскільки обвинувачені та потерпілий ніколи не підозрювались у вчиненні одного кримінального правопорушення, матеріали досудових розслідувань не давали достатніх підстав вважати, що кримінальні правопорушення вчинені однією особою (особами).

З урахуванням викладених обставин, захисник ОСОБА_9 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора та вирок суду 1-ої інстанції - залишити без змін як законний, обґрунтований та вмотивований.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу сторони обвинувачення захисник ОСОБА_10 , в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зауважив на наступних обставинах:

- прокурор в апеляційній скарзі не конкретизує, які саме вимоги ст. 370 КПК України були порушені судом 1-ої інстанції, а також не зазначає, в чому саме полягає невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, внаслідок чого такі доводи сторони обвинувачення є непереконливими та не заслуговують на увагу, зводяться до незгоди прокурора із висновками суду 1-ої інстанції;

- матеріали провадження містять низку судових експертиз, які не доводять висунуте обвинувачення у цілому, зокрема, у висновку експерта №92-К від 16.09.2916 зазначено, що відсутність ознак переломів ребер на знімках, виконаних в перші години і дні після досліджуваного епізоду, не дозволяє комісії стверджувати, що вони могли виникнути 07.10.2015, внаслідок чого будь-яких об'єктивних даних, що дозволяють встановити наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 при його вступі до ІНФОРМАЦІЯ_16 , не мається; відповідно до висновку експерта №118 від 14.07.2016, така локалізація виявлених у ОСОБА_13 переломів є характерною для однократного контакту правої половини грудної клітини постраждалого з тупим предметом, що могло мати місце при падінні постраждалого на такий предмет; висновок експерта №433/19, яким встановлено, що механізм спричинення тілесних ушкоджень, про який зазначав потерпілий при допиті та слідчому експерименті - виключається, а переломи могли утворитись внаслідок падіння потерпілого на руку;

- допитані свідки, які були безпосередніми учасниками подій - ОСОБА_23 , ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 не підтвердили обставин спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_13 ;

- кримінальне провадження за фактом можливого вимагання та одержання головою ІНФОРМАЦІЯ_12 та землевпорядником тієї ж сільської ради неправомірної вигоди було об'єднано в одне кримінальне провадження із кримінальним провадження за фактом можливого спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , при цьому, прокурор діяв у позапроцесуальний спосіб та всупереч положень ст. 217 КПК України, оскільки підстав для об'єднання даних кримінальних проваджень не було з огляду на те, що вони стосувались різних осіб та обставин;

- протокол огляду від 15.12.2015, а також похідні від нього матеріали - результати НСРД в іншому кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України складено в порушення вимог ч. 1 ст. 257 КПК України, внаслідок чого є недопустимими доказами, оскільки інформація НСРД, отримана в межах конкретного кримінального провадження за фактом вимагання неправомірної вигоди за ч. 3 ст. 368 КК України, використана слідчим без ухвали слідчого судді;

- в даному кримінальному провадженні неможливо ототожнювати відмову прокурора від підтримання приватного обвинувачення із відсутністю заяви потерпілого, який не звертався із заявою про початок досудового розслідування за ст. 362 КК України;

- постанова заступника прокурора Одеської обл. від 16.05.2017 про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження є незаконною, оскільки прийнята поза межами строків, визначених ст. 284 КПК України;

- з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах ККС у складі ВС в постановах від 09.09.2021 у справі №677/1080/18 та від 14.09.2021 у справі №439/877/16-к, в даному випадку повторне дослідження доказів, при дослідженні яких ні у кого не виникало жодних сумнівів, є недоцільним.

З урахуванням викладених обставин, захисник ОСОБА_10 просить вирок суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Потерпілий ОСОБА_13 та його представник ОСОБА_29 в судове засідання апеляційного суду не з'явились, не зважаючи на належне та своєчасне сповіщення про дату, час та місце апеляційного розгляду, натомість, подали заяву, в якому просили апеляційний розгляд проводити без участі потерпілого та його представника (т. 6, а.с. 133, 174).

Враховуючи неявку потерпілого та його представника, колегія суддів, керуючись при цьому вимогами ч. 4 ст. 405 КПК України та з'ясувавши думку інших учасників провадження, вважає за можливе апеляційний розгляд проводити без участі потерпілого ОСОБА_13 та його представника.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також їх захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які заперечували проти її задоволення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення відповідає приписам наведеної норми кримінального процесуального закону з огляду на наступне.

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні суду 1-ої інстанції свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав у повному обсязі та пояснив, що він жодних ганебних вчинків не вчиняв, обвинуваченим у даному провадженні він став у 2019 році, коли його було викликано на допит у якості свідка та вручено підозру; цьому передувало те, що восени 2015 року вони супроводжували заяву щодо можливого отримання хабаря головою ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_13 та виїхали до с. Троїцьке, на підставі ухвал Апеляційного суду здійснювались негласні слідчі розшукові дії, за дорученням слідчого проводили перевірку цієї заяви; разом з ним прибули ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , слідча ОСОБА_34 ; коли вони приїхали на місце, заявник поїхав разом з головою сільської ради у його автомобілі «Ніва Шевроле»; у них з заявником була домовленість, в разі підтвердження інформації, він дає на його номер телефону умовний сигнал; виходячи із цього сигналу, а також у зв'язку з тим, що вони не володіли онлайн інформацією про те, що відбувається, вони приймали рішення щодо затримання чи не затримання; коли пролунав сигнал, автомобіль ОСОБА_13 під'їхав до сільської ради, вони вибігли в сторону автомобіля, проте ОСОБА_13 на автомобілі поїхав в сторону м. Біляївка; вони сіли в свої автомобілі та почали переслідування, за селом вони «прижали» автомобіль ОСОБА_13 близько до узбіччя, у зв'язку з чим він різко зупинився, після цього, вибігаючи зі свого автомобіля в сторону поля - впав; потім він самостійно піднявся, вони підійшли, представилися та слідча почала проводити слідчі дії; на момент проведення слідчих дій ОСОБА_13 пояснив, що гроші, які намагався йому передати заявник, він по дорозі викинув з автомобіля; після цього він дав команду оперативникам поїхати та встановити те місце, а також знаходитись там, біля грошей, які викинув ОСОБА_13 ; під час проведення слідчих дій ОСОБА_13 скаржився на те, що він погано себе почуває, після чого йому викликали «швидку допомогу» та відвезли до ІНФОРМАЦІЯ_17 ; під час переслідування ним та іншими працівниками міліції жодних активних дій, направлених на затримання ОСОБА_13 , не здійснювалось та, враховуючи похилий вік ОСОБА_13 , такої необхідності не було, крім цього, останній не вчиняв жодного супротиву; затримання ОСОБА_13 не проводилось, він не спричиняв ОСОБА_13 ніяких тілесних ушкоджень; через деякий час було відкрито провадження стосовно працівників міліції, їх неодноразово викликали на допити; у листопаді 2016 році провадження було закрито; 07.11.2019 його та ОСОБА_8 було викликано в якості свідків до слідчого відділу прокуратури, де їм було вручено підозри, хоча з 2016 року співробітниками прокуратури по цій справі нічого не проводилось; 07.11.2019 було розпочато проведення експертизи в м. Харків стосовно тілесних ушкоджень ОСОБА_13 ; на його думку, підозри їм вручалися заочно; після ознайомлення з матеріалами справи та обвинувальним актом, йому стало відомо, що на підставі цієї експертизи, на яку посилались співробітники прокуратури, йому зі ОСОБА_8 були вручені підозри, хоча в цей день лише надійшли матеріали для проведення експертизи; посилаючись на дану експертизу, не знаючи її результатів, їм пред'явили підозру; маючи великий досвід роботи в правоохоронних органах на оперативних посадах, він завжди керувався законами України та жодних негідних вчинків не здійснював.

Обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні суду 1-ої інстанції свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень також не визнав та зазначив, що станом на осінь 2015 року він знаходився на посаді оперуповноваженого ІНФОРМАЦІЯ_18 , ним на підставі доручення слідчого ОСОБА_12 здійснювався оперативний супровід кримінального провадження за ст. 368 КК України; разом з ОСОБА_7 та іншими працівниками міліції брав участь у слідчих діях, які були направлені на документування можливих протиправних дій голови ІНФОРМАЦІЯ_12 ; переслідуючи ОСОБА_13 на автомобілі, останній через 2-3 хв. різко зупинив авто на узбіччі справа та вибіг; оббігаючи свій автомобіль зі сторони водійської двері через передню частину автомобіля, ОСОБА_13 впав, можливо він перечепився через бампер або каміння, яке було на узбіччі, там була нерівна поверхня, гравій та щебінь; ОСОБА_13 впав самостійно, ані ОСОБА_7 , ані будь-хто інший із працівників міліції не спричиняли ОСОБА_13 будь-які тілесні ушкодження та не здійснювали жодних активних дій, направлених на його затримання; ОСОБА_13 підвівся самостійно, та вони почали проводити слідчі дії; як далеко ОСОБА_13 втік та хто його повернув, не пам'ятає; 12.10.2015 він особисто отримав в ІНФОРМАЦІЯ_7 карту пам'яті MSD №798т з відеозаписом тривалістю 02 год. 03 хв. 18 сек., а також інші додатки відповідно до супровідного листа ІНФОРМАЦІЯ_7 №38/2-7071т від 12.10.2015 для подальшого складання протоколів та розсекречення; він складав протоколи за результатами проведених негласних слідчих дій щодо ОСОБА_13 на підставі доручення слідчого, постанови прокурора та ухвали Апеляційного суду; він не здійснював жодних дій з видалення відеозапису, який, можливо, був присутній на карті пам'яті MSD №798т; на карті пам'яті MSD №798т, яку він отримав в РТЧ, був відсутній будь-який відеозапис, про що він зробив запис в протоколі про результати відеоконтролю за особою; він не погоджується з висновками експертизи про те, що на карті пам'яті був відеозапис, у висновку експертизи вказано про неможливість достеменно встановити, чи були там взагалі якісь записи та чи були вони видалені; 07.11.2019 отримав повідомлення про підозру у вказаному кримінальному провадженні, в якому було посилання на результати експертизи, яка проводилась в м. Харків; водночас, згідно супровідного листа, матеріали для проведення експертизи були направлені прокурором до м. Харків в двадцятих числах жовтня та станом на 07.11.2019 експертиза була лише розпочата; тобто офіційного підтвердження висновків у працівників прокуратури не було, тому він вважає, що вищевказані повідомлення про підозру були вручені «авансом» без жодних законних підстав.

Судом 1-ої інстанції були досліджені певні письмові докази, надані органом досудового розслідування на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, зміст яких детально відтворений судом 1-ої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, внаслідок чого суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для їх повторного дублювання.

Окрім того, в судовому засіданні суду 1-ої інстанції було проведено допит потерпілого ОСОБА_13 , який пояснив, що стосовно нього була скоєна провокація дачі хабаря, у зв'язку з чим виникло дане кримінальне провадження, у 2015 році до сільської ради звернувся підприємець, з приводу розміщення білбордів на території с. Троїцьке, на сесії було вирішено надати дозвіл на розміщення рекламних щитів; підприємець пропонував йому 3000 грн. у якості подяки, але він ( ОСОБА_13 ) попередив його, щоб він це питання більше не підіймав; після прийняття рішення на сесії, підприємець попросив показати місцерозташування білбордів, вони поїхали на його ( ОСОБА_13 ) автомобілі, після показу місць для розміщення, підприємець знову почав пропонувати йому грошові кошти у розмірі 3000 грн., на що він вимагав припинення цих розмов, проте, через деякий час, підприємець знову пропонував йому вже 5000 грн., на що він ( ОСОБА_13 ) знову йому заперечив; не доїжджаючи до сільської ради, він побачив, що підприємець засунув йому в кишеню гроші, на запитання, навіщо він це зробив, підприємець нічого не відповів, у зв'язку з чим він ( ОСОБА_13 ) вирішив доставити підприємця в прокуратуру, щоб повідомити про провокацію дачі йому хабара; по дорозі він взяв рушником грошові кошти та викинув їх у вікно, коли вони виїхали за село, між с. Яськи та с. Троїцьке його почали доганяти автомобілі; один із автомобілів зрівнявся з ним та він через привідчинене вікно почув крики з вимогою зупинитись, хто саме із обвинувачених йому кричав не пам'ятає; йому здалося, що в його автомобіль стріляли, хто саме не знає, зброї не бачив; розуміючи, що це міліція, він прийняв вправо та зупинився, він вискочив з автомобіля, і хотів бігти від них через поле, але спіткнувся та впав обличчям донизу, на місці падіння, був щебінь, гравій; йому здалося, що його штовхнули, проте хто штовхнув не знає; не пам'ятає, вдарили його чи ні, здалося, що був удар, за ним ніхто не біг; коли він підняв голову, над ним стояло 5-7 чоловік, ОСОБА_7 стояв до нього ближче за всіх, тому він подумав, що саме він його ударив; після того, як він піднявся, він відразу відчув біль спереду та ззаду; не знає, чи могла виникнути у нього ця травма внаслідок падіння, з вказаного приводу було проведено багато експертиз; до нього підійшла слідча, яка повідомила, що відносно нього було порушено кримінальну справу за вимагання, просвічували йому руки; через деякий час почали під'їжджати люди, в тому числі і його дружина, викликали йому швидку допомогу, оскільки у нього боліло спереду та спина; був госпіталізований до лікарні з діагнозом «перелом двох ребер», а на томограмі виявилось, що у нього було зламано шість ребер; в той день та після вказаної події він більше не падав; під час допитів працівники міліції або прокуратури задавали йому питання, писали його показання, підказуючи йому; протоколи допиту підписував, але не читав їх; кримінальну справу за фактом хабаря відносно нього закрили, наразі він не має претензій до ОСОБА_7 .

Водночас, судом 1-ої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження були допитані наступні учасники провадження:

- свідок ОСОБА_17 , який зауважив, що працює в ІНФОРМАЦІЯ_18 на посаді інспектора, на час вчинення подій ОСОБА_35 був його начальником, зі ОСОБА_8 у нього дружні стосунки; в жовтні 2015 року в обідній час вони приїхали до сільської ради с. Троїцьке Біляївського р-ну по заяві ОСОБА_36 за фактом вимагання у нього неправомірної вигоди з боку ОСОБА_13 , в цей день до сільської ради також прибув ОСОБА_13 на автомобілі марки «Ніва Шевроле» для зустрічі з заявником; вони (співробітники поліції) знаходились поруч, заявник сів в автомобіль ОСОБА_13 та вони кудись від'їхали; через деякий час автомобіль ОСОБА_13 повернувся до сільської ради, в цей час ОСОБА_7 був здійснений дзвінок та повідомлено про передачу неправомірної вигоди; ОСОБА_7 вийшов з автомобіля та почав наближатися до автомобіля ОСОБА_13 , який з незрозумілих причин почав рухатися в сторону м. Біляївки, ОСОБА_7 повернувся до їх автомобіля та вони вирушили за ОСОБА_13 та почали переслідування; під час переслідування ні ОСОБА_7 , ні будь-якою іншою особою постріли не здійснювалися; в їх автомобілі, окрім нього, перебував ОСОБА_7 , слідча ОСОБА_12 , інших не пам'ятає; через деякий час автомобіль ОСОБА_13 зупинився, вони зупинилися також; вони вийшли з автомобіля та побачили, як ОСОБА_13 вибіг зі свого автомобіля та, оббігаючи його спереду біля капота, впав; ОСОБА_13 впав та піднявся сам, його ніхто не чіпав; коли він з ОСОБА_7 підійшли до ОСОБА_13 , він вже встиг піднятись, підійшли також слідча, поняті та почали проводити слідчі дії та фіксувати все на відеокамеру; на місці був також оперуповноважений ОСОБА_26 , йому не відомо, чи проводилися на той час відносно ІНФОРМАЦІЯ_19 чи ІНФОРМАЦІЯ_20 -розшукові дії - спостереження за особою або відео контроль особи; ні ОСОБА_7 , ні будь-який інший працівник міліції не спричиняли ОСОБА_13 тілесні ушкодження; ОСОБА_13 викинув неправомірну вигоду по дорозі; він не пам'ятає, чи скаржився ОСОБА_13 на стан здоров'я під час проведення слідчих дій;

- свідок ОСОБА_26 , який зазначив, що працює в ІНФОРМАЦІЯ_21 на посаді інспектора; восени 2015 року він працював в ІНФОРМАЦІЯ_22 , куди надійшла заява від громадянина з приводу вимагання у нього неправомірної вигоди; в жовтні 2015 року він, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , поняті, прибули в с. Троїцьке на кількох автомобілях, він знаходився в автомобілі зі ОСОБА_8 ; ОСОБА_7 та ОСОБА_17 були в іншому автомобілі; вони під'їхали до сільської ради, заявник зустрівся з ОСОБА_13 , спілкувалися, а потім ОСОБА_13 на автомобілі різко почав їхати; вони поїхали за ними, за межами села, ОСОБА_13 зупинився (він керував автомобілем «Ніва Шевроле), вибіг з автомобіля та побіг в сторону поля, впав, коли вибігав з автомобіля; першими під'їхали ОСОБА_7 з ОСОБА_17 , а за ними - він зі ОСОБА_8 , ОСОБА_13 вже стояв на ногах, ані ОСОБА_35 , ані будь-яка інша особа, яка входила до складу слідчо-оперативної групи, ОСОБА_13 не чіпала та не била, удари ногами не наносили; під час переслідування ОСОБА_13 пострілів ніхто не здійснював, при проведенні слідчих дій ОСОБА_13 повідомив, що грошові кошти, які йому передав заявник, він викинув по дорозі під час руху; він та ОСОБА_8 поїхали на те місце та знайшли їх, слідчий склав протокол; не пам'ятає, чи здійснювались щодо ОСОБА_13 будь-які негласні слідчі розшукові дії, які супроводжувались їх підрозділом, зокрема, спостереження за особою або аудіо,-відеоконтроль особи;

- свідок ОСОБА_25 , який пояснив, що його запросили бути понятим, він приїхав в с. Троїцьке разом з обвинуваченими на одному автомобілі; було передано хабар, було переслідування; автомобіль «Ніва Шевроле» був в його полі зору; після того, як автомобіль «Ніва Шевроле» зупинився, з нього вибіг чоловік, побіг в сторону поля, зашпортався та впав; під час переслідування ніяких пострілів не було; під час огляду місця події ОСОБА_13 говорив, що йому погано, у нього розболілось в грудях; він не бачив, щоб обвинувачені або інші працівники міліції спричиняли потерпілому будь-які тілесні ушкодження під час затримання або під час проведення слідчих дій;

- свідок ОСОБА_24 , який зауважив, що він знайомий з потерпілим, обвинувачених не знає, він знаходився на відстані 200-250 метрів та бачив, як зупинився автомобіль «Ніва Шевроле», який належить ОСОБА_13 , позаду під'їхав ще один автомобіль, із якого вийшли люди; він бачив, як люди стояли біля машин, бійки та щоб хтось когось доганяв, щоб хтось падав він не бачив; люди ходили навколо автомобіля та через п'ять хвилин він поїхав;

- свідок ОСОБА_27 , який зазначив, що обвинувачених він не знає, а ОСОБА_13 являється його тестем, приблизно шість років тому, його теща - дружина ОСОБА_13 повідомила йому, що в кінці села в полі щось трапилось та попросила туди під'їхати; він поїхав туди, було багато машин та людей; працівники міліції його туди не пускали та сказали, що, нібито, ОСОБА_13 взяв хабар; бачив як просвічували руки ОСОБА_13 , зачитували його права; потім приїхала «Швидка допомога» та забрала ОСОБА_13 ; він не був свідком переслідування та затримання ОСОБА_13 , не бачив, щоб хтось з обвинувачених спричиняв ОСОБА_13 тілесні ушкодження; ОСОБА_13 говорив, що йому погано та просив викликати «Швидку допомогу»; ОСОБА_13 не розповідав йому, що відбувалось під час його затримання;

- свідок ОСОБА_23 , яка пояснила, що ОСОБА_13 є її чоловіком, працівники міліції зупинили її чоловіка, що там відбулось і як вона не знає; коли вони під'їхали, ОСОБА_13 тримався за серце, був блідий; їй нічого не відомо про обставини, при яких ОСОБА_13 отримав переломи ребер, чоловік їй нічого про це не розповідав; бачила як працівники міліції щось знімали на камеру, запитували щось у ОСОБА_13 ; у її присутності ніхто не завдавав її чоловіку тілесні ушкодження, після цих подій її чоловік знаходився в лікарні, лікувався;

- свідок ОСОБА_12 , яка зауважила, що в 2015 року займала посаду старшого слідчого СВ управління ГУНП в Одеській обл., восени 2015 року вона разом з обвинуваченими здійснювала оперативний супровід матеріалів кримінального провадження за ст. 368 ч. 3 КК України за заявою підприємця, який вказав, що голова сільської ради вимагав у нього неправомірну вигоду за розташування реклами на білбордах, заявника було допитано, після чого відкрито кримінальне провадження; з метою перевірки підтвердження або спростування його показів, було здійснено виїзд на місце, проводився ряд негласних слідчих розшукових дій та інші слідчі дії, передбачені категорією розслідування вказаних кримінальних проваджень; на час документування вказаних дій, ОСОБА_13 знаходився у своєму автомобілі, він з заявником їздили та дивилися, де будуть розміщені білборди з рекламою; заявник подзвонив по телефону оперативному працівнику та повідомив про передачу грошових коштів; заявник повинен був попрощатися з ОСОБА_13 та вийти, але замість того, щоб його відпустити, ОСОБА_13 почав тікати разом з ним на автомобілі; вона з іншими співробітниками міліції переслідували ОСОБА_13 , через відкрите вікно говорили, щоб він зупинився, але він не зупинявся, пострілів ніхто не здійснював; вони спробували автомобілем трішки прижати його до узбіччя, після чого він зупинився більшою частиною автомобіля на ораній землі; з автомобіля вийшов заявник та ОСОБА_13 , останній намагався втекти в сторону поля, яке було переорено; як він впав та піднявся вона не бачила, не бачила, щоб ОСОБА_7 або ОСОБА_8 , або хтось інший із працівники міліції здійснювали заходи по затриманню ОСОБА_13 ; коли вона вийшла з автомобіля, ОСОБА_13 вже стояв з працівниками міліції та у нього на штанах була земля; на місці події були поняті та оперативні співробітники; вона проводила затримання та освідування ОСОБА_13 , вказані слідчі дії було зафіксовано за допомогою відеокамери; ОСОБА_13 пояснював, що мала місце провокація хабаря, він показав, де грошові кошти, які він намагався позбутися, викинувши їх у вікно, в наступному грошові кошти вони вилучили; під час освідування вона звернула увагу на те, що у особи були пошкоджені долоні рук, брюки були забруднені землею; ОСОБА_13 будь-яких скарг не висказував, через деякий час, коли вже були проведені слідчі дії, ОСОБА_13 сказав, що йому погано, у зв'язку з чим була викликана «Швидка допомога»; у її присутності фізичний вплив на ОСОБА_13 ніхто не здійснював, будь-яких скарг він не висловлював; ОСОБА_13 на її погляд було 70 років, а тому працівники міліції фізичну силу до нього не застосовували; хід негласних слідчих розшукових дій та протоколи за результатами проведення них вона не бачила;

- свідок ОСОБА_37 , який зазначив, що восени 2015 року, перебуваючи на посаді о/у ІНФОРМАЦІЯ_23 з метою документування факту отримання неправомірної вигоди головою ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_13 приїхали в с. Троїцьке, прибули вони на двох автомобілях, він знаходився в авто з понятими та стояли біля сільської ради; обвинувачені, ОСОБА_17 та слідчий знаходились в іншому автомобілі; автомобіль «Ніва Шевроле», в якому знаходився ОСОБА_13 та заявник, почав різко від'їжджати, у зв'язку з чим вони почали переслідування, яке тривало 1-2 хвилини, під час переслідування вони намагались зупинити авто, яким керував ОСОБА_13 , сигналили, мигали фарами, кричали через вікно, щоб він зупинився; під час переслідування ніхто пострілів не здійснював; коли ОСОБА_13 зупинився, він вибіг з автомобіля, пробіг приблизно 7-10 метрів в сторону поля та впав, потім піднявся, підійшов до свого автомобіля «Ніва Шевроле»; ОСОБА_13 не здійснював супротив, вів себе адекватно, нормально; обвинувачені не здійснювали жодних заходів для затримання ОСОБА_13 , його ніхто не чіпав; проводились слідчі дії, під час яких ОСОБА_13 поводився спокійно, адекватно, спілкувався; він не бачив, щоб обвинувачені наносили ОСОБА_13 тілесні ушкодження під час затримання, під час проведення слідчих дій ОСОБА_13 не висловлював жодних скарг ні на стан свого здоров'я, ні на дії працівників міліції; він спокійно стояв та все розповідав, вже в кінці він тримався за бік;

- свідок ОСОБА_14 , який повідомив, що в жовтні 2015 року вона працювала на посаді землевпорядника ІНФОРМАЦІЯ_12 , головою якої на той час був ОСОБА_13 ; чоловік з прізвищем ОСОБА_38 замовляв білборди, він неодноразово приїжджав до сільської ради, подавав документи, які, зокрема, розглядались на сесії; це все відбувалось до того дня, коли ОСОБА_38 приїхав до сільської ради та залишив грошові кошти, в чому її звинуватили; в той день вона знаходилась в своєму кабінеті, ОСОБА_38 залишив їй документи та грошові кошти на оплату договору оренди та поїхав подивитись, де будуть розташовані білборди; після цього приїхали працівники міліції, які її затримали та почали допитувати; грошові кошти знаходились в папці разом з документами; їй зателефонував ОСОБА_39 , який на той час працював на посаді голови земельної комісії та повідомив, що ОСОБА_13 знаходиться в лікарні, у зв'язку з чим не пояснив; після цього вона поїхала в лікарню провідати ОСОБА_13 , в лікарні знаходилась його дружина, а також односельці, які прийшли його підтримати; зі слів односельців ОСОБА_13 побили, вона спілкувалась з ОСОБА_13 , він виглядав нездорово, пригнічено, з його зовнішнього вигляду було видно, що він побитий; він розповів їй, що ОСОБА_38 намагався положити йому в кишеню грошові кошти, в свою чергу він відмовлявся; ОСОБА_13 також розповів їй, що його побили працівники міліції під час затримання; свідком затримання ОСОБА_13 не була, в цей час вона знаходилась у своєму кабінеті, тоді як ОСОБА_13 був на виїзді, всі обставини затримання ОСОБА_13 вона знає зі слів односельців;

- спеціаліст ОСОБА_20 , зав. відділом комісійних експертиз ІНФОРМАЦІЯ_24 , який зазначив, що він був залучений в якості фахівця для проведення слідчого експерименту, під час якого з'ясовувались обставини та механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 ; в складі слідчої групи вони приїхали в район, де потерпілий на ділянці місцевості біля дороги показав, як отримав тілесні ушкодження під час затримання співробітниками міліції; в ході слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_13 показав, як впав на витягнуті руки та розповів, що після падіння йому було нанесено удар взутою ногою в область спини; він, як спеціаліст, вважає, що тілесні ушкодження у виді перелому шести ребер, які були у потерпілого, могли утворитись тільки в результаті здавлення в область спини, для цього потерпілий мав бути досить щільно зафіксований на поверхні, щоб можна було нанести такий здавлюючий удар зверху вниз; вважає, у потерпілого мали б бути подряпини на лодонях, проте відомості про подряпини на лодонях потерпілого відсутні в медичній документації, оскільки вся увага звертається на основну травму; під час слідчого експерименту поверхня на ділянці дороги, де відбулася подія, була щільний ґрунт з травою; вважає, що потерпілий отримав тілесні ушкодження саме під час затримання, оскільки до події він навряд чи зміг би керувати автомобілем при наявності у нього шести переламаних ребер, а після події відповідні обставини, при яких він міг отримати такі тілесні ушкодження, не розглядались;

- експерт ОСОБА_40 , який пояснив, що, враховуючи супровідний лист, експертам було надано матеріали кримінального провадження в 4-х томах, три рентгенограми різних дат за 2015 рік на ім'я ОСОБА_41 та два КТ-скана органів грудної клітини за 2015-2016 рр. на ім'я ОСОБА_41 ; із протокольної частини експертизи вбачається, що вони додатково нічого не запитували, тобто вказаних матеріалів було достатньо, враховуючи той перелік питань, який було поставлено перед ними; у розпорядженні експертів були книги і монографії їх корифеїв, які були написані в 1977 році, зокрема, видання ОСОБА_42 , ОСОБА_43 - « ІНФОРМАЦІЯ_25 », «Атлас судово-медичного дослідження тупої травми» автор ОСОБА_44 , Новосибірське видання по тупій травмі грудної клітини, назву книги та рік видання він не пам'ятає, видане під егидою ОСОБА_42 ; відповідно до матеріалів кримінального провадження, подія, яка була предметом дослідження, відбулась 07.10.2015, вони вивчали усі матеріали, в тому числі дивились диск із відеозаписом огляду місця події, але він точно цього не пам'ятає; особа, у якої зламані шість ребер, в тому числі одне зі зміщенням, не може пересуватись без будь-яких ознак цього, тим паче враховуючи вік потерпілого, це дуже об'ємна та болюча травма; перелом або навіть тріщина одного ребра турбує людину протягом декількох місяців; якщо виключити той факт, що людина перебувала під дією знеболюючих препаратів він не може приховувати наявність цієї травми; наявність таких тілесних ушкоджень дуже обмежує активні дії людини; згідно з показаннями свідків було відомо, що на долонях потерпілого були садна, у зв'язку з чим у них було дуже багато питань з приводу того, що експерт ОСОБА_45 при проведенні огляду 08.10.2015 будь-яких зовнішніх пошкоджень не виявив та в цьому проявляється явна невідповідність; враховуючи те, що експерт їх не побачив, він відповідно не виносив ці садна, як тілесні ушкодження і не давали їх будь-які кваліфікацію, але вони, безумовно, враховували показання свідків; садна на долонях свідчать про те, що ОСОБА_13 координував своє падіння, при цьому, при опорі на обидві долоні виключається перелом грудної клітини під час падіння, а тому комісія експертів дійшла висновку, що це був удар-здавлення в передньо-задньому напрямку, можливо в діагональному, при якому таким чином деформується передня частина грудної клітини, що приводить до непрямого перелому ребер по одній лінії; повністю підтвердив висновок комісії експертів ІНФОРМАЦІЯ_26 (експертиза за матеріалами справи) №08-266/19/пп від 29.11.2019.

Дослідивши та оцінивши наведені вище докази у кримінальному провадженні, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що безпосередньо під час судового розгляду кримінального провадження по суті в суді стороною обвинувачення не було доведено факту вчинення саме обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та не було доведено наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України.

Положення ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України закріплюють одну із найважливіших засад кримінального провадження - презумпцію невинуватості.

Так, ст. 62 Конституції України встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно із ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості, відповідно до якої кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Кобець проти України» ЄСПЛ повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини»). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Стандарт доведення «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Система зібраних в кримінальному провадженні доказів повинна давати можливість зробити однозначний висновок як за кожним елементом предмета доказування, так і у справі загалом та усунути будь-які сумніви. Всі сумніви у справі підлягають об'єктивному вивченню, а якщо вичерпано можливості їх усунути, повинні тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.

Окрім того, окремої уваги заслуговує правова позиція, викладена в постанові ККС у складі ВС від 13.04.2021 у справі №699/144/19 (провадження №51-5244км20), відповідно до якої обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей». Стандарт «поза розумним сумнівом» означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів і всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

Згідно із ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Разом з тим, ч. 1 ст. 92 КПК України передбачено, що обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

В свою чергу, ч. 1 ст. 337 КПК України встановлює, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

За приписами ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Із досліджених судом 1-ої інстанції доказів вбачається наступне.

СУ ГУМВС України в Одеській обл. здійснювалось досудове розслідування к/п №12015160000000598, внесеного до ЄРДР 07.08.2015 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України на підставі рапорту о/у міжрайонного відділу №1 УПЗСЕ ГУМВС України в Одеській обл. ОСОБА_8 за фактом можливого вимагання та одержання ОСОБА_13 та землевпорядником тієї ж сільської ради ОСОБА_14 неправомірної вигоди від гр. ОСОБА_15 за прийняття рішення про надання дозволу на розміщення зовнішньої реклами та укладання договору про право тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами на стаціонарних рекламних засобах комунальної власності.

В межах даного кримінального провадження слідчим СУ ГУМВС України в Одеській обл. ОСОБА_12 , уповноваженою на здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження, було отримано відповідні дозволи на проведення негласних (слідчих) розшукових дій (надалі - НСРД) - аудіо-, відео-контролю стосовно ОСОБА_13 та невстановленої особи, доручення на проведення яких в порядку ст. 40 КПК України 13.08.2015 було надано оперативному підрозділу.

06.10.2015 прокурором було винесено постанову №21/2-4684т про проведення контролю за вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України шляхом спеціального слідчого експерименту щодо голови ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_13 та землевпорядника цієї ж сільської ради ОСОБА_14 та постанову №21/2-4685т про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів.

Діючи на виконання зазначених постанов прокурора та доручення на проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на документування можливих неправомірних дій службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_12 , ст. о/у в особливо важливих справах міжрайонного відділу №1 УПЗСЕ ГУ МВС України в Одеській обл. ОСОБА_7 та о/у того ж міжрайонного відділу ОСОБА_8 , разом із іншими співробітниками правоохоронного органу, 07.10.2015 прибули до с. Троїцьке Біляївського району Одеської обл. для здійснення оперативного супроводу кримінального провадження за ст. 368 КК України.

Цього ж дня, тобто 07.10.2015, ОСОБА_13 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_16 зі скаргами на забій 4-5 ребра справа, які йому спричинили невідомі особи в с. Троїцьке, про що цього ж дня черговий лікар лікарні повідомив ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1, а.с. 120).

Окрім того, в судовому засіданні суду 1-ої інстанції були досліджені численні заяви потерпілого ОСОБА_13 , подані ним 07.10.2015, 08.10.2015, 09.10.2015 до ІНФОРМАЦІЯ_27 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , Прокуратури Одеської обл. та інших правоохоронних органів стосовно вжиття заходів щодо співробітників ІНФОРМАЦІЯ_28 , зокрема, ОСОБА_7 , який 07.10.2015 з перевищенням службових повноважень із застосуванням фізичної сили та табельної зброї після провокації дачі хабаря стосовно нього спричинив йому тілесні ушкодження у виді переломів двох ребер та забою грудної клітини.

Відомості до ЄРДР за зазначеними заявами ОСОБА_46 стосовно незаконних дій окремих службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо перевищення службових повноважень були внесені лише 15.10.2015 за №42015160000000703 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (т. 1, а.с. 116).

В межах даного к/п №42015160000000703 постановою слідчого від 27.11.2015 було призначено проведення судово-медичної експертизи та отримано її висновок №2945 від 15.12.2015 (т. 5, а.с. 30-31 та т. 1, а.с. 127-130 відповідно).

Відповідно до дослідницької частини зазначеного висновку судово-медичної експертизи №2945 від 15.12.2015 вбачається, що об'єктом дослідження, серед іншого, була надана експертові завірена ксерокопія медичної картки стаціонарного хворого ІНФОРМАЦІЯ_16 ОСОБА_13 №4560 російською мовою (т. 1, а.с. 128, зворотна сторона).

Разом із тим, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, колегія суддів зауважує на тому, що матеріали кримінального провадження не містять доказів законності отримання у своє розпорядження органом досудового розслідування завіреної медичної картки №4560 потерпілого ОСОБА_13 .

В даному випадку суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відомості, які містяться в медичній карті становлять лікарську таємницю, тобто чинним законодавством віднесені до охоронюваної законом таємниці.

В свою чергу, вимогами ч. 2 ст. 93 КПК України в редакції від 11.12.2015, чинній на момент проведення процесуальної дії, встановлено, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, в постанові про призначення судово-медичної експертизи слідчий посилається на те, що така копія медичної карти потерпілого ОСОБА_13 була надана самим потерпілим, проте доказів отримання картки від самого потерпілого матеріали кримінального провадження не містять.

Так само як і не містять матеріали кримінального провадження доказів звернення слідчого до закладу охорони здоров'я із запитом про отримання медичної карти потерпілого, або до слідчого судді в порядку Глави 15 КПК України із відповідним клопотанням про надання тимчасового доступу до речей та документів, зокрема, до медичної карти ОСОБА_13 .

Окремої уваги вартий той факт, що чинним законодавством України не передбачено можливості проведення судово-медичної експертизи на підставі копії медичної документації.

Так, відповідно до п. 4.4 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України №6 від 17.01.1995, при проведенні судово-медичної експертизи експерт повинен використовувати оригінали медичних документів. У виняткових випадках дозволяється використання копій і виписок, за умови відображення в останніх вичерпних відомостей про ушкодження та їх клінічний перебіг. Ці документи мають бути засвідчені підписом лікаря і печаткою лікувального закладу.

При цьому, відповідно до правового висновку, викладеного в постанові ККС у складі ВС від 18.06.2020 у справі №207/1447/18 (провадження №51-622км20), потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров'ю, а слідчий зобов'язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з'ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК України належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною карткою.

З урахуванням того факту, що матеріали кримінального провадження не містять доказів отримання слідчим медичної карти потерпілого ОСОБА_13 у спосіб, передбачений законом, суд апеляційної інстанції констатує, що медична документація потерпілого була отримана органом досудового розслідування та передана експертом у позапроцесуальний спосіб.

Окрім того, об'єктом експертного дослідження був не оригінал медичної документації потерпілого ОСОБА_13 , а копія його медичної карти, при цьому, матеріали кримінального провадження не містять доказів здійснення слідчим спроб отримання саме оригіналу такої медичної документації.

Вимогами ст. 86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

За встановлених обставин, колегія суддів констатує, що судово-медична експертиза №2945 від 15.12.2015 була проведена із порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, на підставі доказів, які містять охоронювану законом таємницю, які були отримані із порушенням порядку (медичної карти потерпілого ОСОБА_13 ).

В свою чергу, порушення порядку отримання доказів має наслідком визнання таких доказів недопустимими, внаслідок чого колегія суддів погоджується із висновком суду 1-ої інстанції про визнання недопустимими доказами відомостей, зафіксованих у копії медичної карти потерпілого ОСОБА_13 та висновку судово-медичної експертизи №2945 від 15.12.2015, складання якого здійснювалось на підставі аналізу такої копії.

Даний висновок суду апеляційної інстанції кореспондується із практикою ЄСПЛ, закріпленою в численних судових рішеннях, зокрема, «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», Шабельник проти України» та ін., в яких сформована доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree).

У рішеннях по справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» ЄСПЛ застосував різновид доктрини «плодів отруйного дерева», а саме: коли визнаються недопустимими не лише докази, безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і ті докази, які не були б отримані, якби не було отримано перших. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Із зазначених вище підстав суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, також вважає недопустимими в якості доказів відомості, які містяться в висновках судово-медичної експертизи №68 (експертиза за матеріалами справи) від 15.04.2016, судово-медичної експертизи №118 (експертиза за матеріалами справи) від 14.07.2016 та судово-медичної експертизи №92-к (експертиза за матеріалами справи) від 16.09.2016 (т. 2, а.с. 174-185, 3-39 та т. 1, а.с. 176-187 відповідно), оскільки одним із об'єктів експертних досліджень була копія медичної карти потерпілого ОСОБА_13 , отримана в позапроцесуальний спосіб та на цій підставі визнана недопустимим доказом.

Більш того, ч. 5 ст. 101 КПК України передбачено, що висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Попри встановлений факт недопустимості відомостей, зафіксованих у вищевикладених висновках експертних досліджень, апеляційний суд окремо звертає увагу на той факт, що висновки експертів є взаємовиключними та на їх підставі неможливо встановити конкретний механізм отримання потерпілим ОСОБА_13 наявних у нього тілесних ушкоджень.

Так, у висновку судово-медичної експертизи №2945 від 15.12.2015 експерт зауважив на тому, що тілесні ушкодження (закриті переломи правих ребер по передній пахвовій лінії) у ОСОБА_13 утворились від дії тупих предметів, судити про індивідуальні особливості яких на теперішній час не має можливості; для встановлення або виключення можливості утворення зазначених ушкоджень в результаті падіння на площину з вертикального або близького до такого положення доцільно провести слідчий експеримент за участю учасників події (т. 1, а.с. 130, зворотна сторона).

У висновку судово-медичної експертизи №68 (експертиза за матеріалами справи) від 15.04.2016 комісія експертів дійшла висновку про те, що, приймаючи до уваги локалізацію вищезазначених переломів ребер (розташування їх по одній і тій же передній пахвовій лінії), слід дійти висновку, що утворення даних переломів не є характерним для нанесення потерпілому численних ударів, зокрема, ногами у взутті; така локалізація переломів є характерною для однократного контакту правої половини грудної клітини постраждалого з тупим предметом, що могло мати місце при падінні постраждалого на такий предмет (т. 2, а.с. 185).

Висновок судово-медичної експертизи №118 (експертиза за матеріалами справи) від 14.07.2016 містить висновок про те, що у зв'язку із тим, що після отримання переломів ребер не була своєчасно проведена комп'ютерна томографія органів грудної клітини та у живих осіб не можливо проведення медико-криміналістичних експертиз ребер, достовірно встановити механізм утворення переломів ребер не представляється можливим; враховуючи характер, локалізацію виявлених у ОСОБА_13 ушкоджень, представлені матеріали справи, відсутність судово-медичних даних однозначно визначитись у цьому питанні не представляється можливим (т. 2, а.с. 22).

При цьому, у висновку судово-медичної експертизи №92-к (експертиза за матеріалами справи) від 16.09.2016 взагалі встановлено, що при контрольному вивченні наданих рентгенограм грудної клітини ОСОБА_13 не встановлено наявність переламів ребер на знімках, виконаних 07, 09, 21 жовтня 2015 року, при вивченні КТ-сканів, одержаних 12.04.2016, встановлено наявність кісткових мозолів VI та VII ребер справа по пахвовій лінії, які є результатом перенесених у минулому переламів; наявність кісткових мозолів свідчить про те, що переломи названих ребер мали місце більше 1,5-2 місяців до 12.04.2016, але не дають можливості більш точної діагностики часу їх виникнення; відсутність ознак переломів на знімках, виконаних в перші години та дні після досліджуваного епізоду, не дозволяє комісії стверджувати, що вони могли виникнути 07.10.2015; таким чином, будь-яких об'єктивних даних, що дозволяють встановити наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_13 при його вступі до ІНФОРМАЦІЯ_16 не мається (т. 1, а.с. 186-187).

Відтак, жоден із зазначених висновків експертних досліджень не містить категоричного висновку стосовно механізму отримання потерпілим ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.

Що стосується наявного в матеріалах кримінального провадження та дослідженого судом 1-ої інстанції акту судово-медичного обстеження №283 від 08.10.2015, колегія суддів зауважує на тому, що такий медичний документ ґрунтується на доказі, визнаному судом недопустимим, зокрема, на даних копії медичної карти №4560 потерпілого ОСОБА_13 , внаслідок чого, на підставі доктрини «плодів отруєного дерева», теж є недопустимим доказом у кримінальному провадженні.

При цьому, в даному випадку суд апеляційної інстанції вважає слушними посилання сторони обвинувачення на те, що, відповідно до правової позиції ККС у складі ВС, викладеної в постанові від 09.02.2023 у справі №400/1498/18 (провадження №51-2993км22), під час складення акту судово-медичного дослідження не передбачено попередження експерта про кримінальну відповідальність.

Водночас, сам по собі акт судово-медичного обстеження не може бути достатнім доказом наявності у потерпілого ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, їх характеру, локалізації та тяжкості, оскільки, з огляду на положення п. 2 ч. 2 ст. 242 КПК України в редакції від 16.08.2015, чинної на момент проведення медичного дослідження, слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Отже, проведення експертизи для встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов'язковим, внаслідок чого колегія суддів доходить висновку про те, що акт судово-медичного обстеження потерпілого ОСОБА_13 не може замінити собою висновків експерта та не може бути єдиним доказом на підтвердження тяжкості, локалізації та механізму спричинення потерпілому ОСОБА_13 тілесних ушкоджень.

Окремої уваги вартий той факт, що постановою прокурора відділу прокуратури Одеської обл. ОСОБА_6 від 20.04.2016 матеріали досудового розслідування к/п №12015160000000598 від 07.08.2015 за ч. 3 ст. 368 КК України та к/п №42015160000000703 від 15.10.2015 за ч. 2 ст. 365 КК України були об'єднані в одне провадження із присвоєнням об'єднаному кримінальному провадженню №12015160000000598 (т. 1, а.с. 191-192).

Підставою для об'єднання вказаних кримінальних проваджень, відповідно до змісту постанови прокурора, послугувало те, що існують достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Разом із тим, як вже було зазначено апеляційним судом раніше, к/п №12015160000000598 було розпочате за ч. 3 ст. 368 КК України за заявою ОСОБА_15 за фактом можливого вимагання та одержання головою ІНФОРМАЦІЯ_12 . ОСОБА_13 та землевпорядником тієї ж сільської ради ОСОБА_14 неправомірної вигоди, в той час як к/п №42015160000000703 було розпочате за ч. 2 ст. 365 КК України за заявою ОСОБА_13 за фактом незаконних дій окремих осіб ІНФОРМАЦІЯ_29 , які виразились у перевищенні останніми службових повноважень.

В свою чергу, приписи ч. 1 ст. 217 КПК України в ред. від 28.02.2016, чинної на момент прийняття вказаної постанови прокурора, передбачено, що у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

За встановлених обставин, колегія суддів зауважує, що в даному випадку передбачених приписами ст. 217 КПК України підстав для об'єднання к/п №12015160000000598 та №42015160000000703 в одне у прокурора на час винесення вищевказаної постанови від 20.04.2016 не було, оскільки ці провадження стосувались різних осіб, різних обставин та є очевидним те, що працівники правоохоронного органу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не могли вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України, в межах якого ними проводились НСРД стосовно передачі неправомірної вигоди ОСОБА_13 .

Відтак, на переконання колегії суддів, об'єднуючи зазначені кримінальні провадження в одне, прокурор діяв у поза процесуальний спосіб, за відсутності відповідних визначених чинним кримінальним процесуальним законом підстав для такого об'єднання.

Зазначені обставини свідчать про те, що докази на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 , здобуті після винесення прокурором постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 20.04.2016, в даному кримінальному провадженні є недопустимим на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, тобто у зв'язку із тим, що вони були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

При цьому, відомості, отримані органом досудового розслідування за результатами проведення слідчого експерименту від 23.05.2016 за участю потерпілого ОСОБА_13 були отримані після винесення прокурором постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 20.04.2016.

Є обґрунтованими посилання прокурора на те, що вимогами ст. 71 КПК України в редакції від 01.05.2016, чинної на момент проведення зазначеної слідчої дії - слідчого експерименту, не передбачено обов'язку винесення окремої постанови у випадку залучення спеціаліста до проведення слідчої дії.

Водночас, будучи допитаним судом 1-ої інстанції потерпілий ОСОБА_13 не зміг пояснити механізм отримання ним тілесних ушкоджень 07.10.2015, посилаючись на погану пам'ять, а також зазначив, що не впевнений, чи був удар взагалі; у зв'язку із тим, що ОСОБА_7 стояв ближче до нього, він подумав, що саме обвинувачений ударив його; не знає, чи могла виникнути травма внаслідок падіння, претензій стосовно ОСОБА_7 не висловлював.

Допитані в судовому засіданні суду 1-ої інстанції свідки-очевидці події ОСОБА_17 , ОСОБА_26 , ОСОБА_25 , ОСОБА_24 , ОСОБА_12 , ОСОБА_37 зазначили, що під час переслідування та затримання потерпілого ОСОБА_13 співробітники міліції не застосовували зброю, пострілів не здійснювали, а стосовно потерпілого ОСОБА_13 жодною особою, присутньою на місці події, не було застосовано фізичної сили, натомість, свідки зауважували на тому, що ОСОБА_13 впав, коли вибіг зі свого автомобіля.

При цьому, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_23 не були очевидцями події, нічого не повідомили з приводу обставин затримання потерпілого ОСОБА_13 за підозрою у вимаганні неправомірної вигоди, внаслідок чого їх показання не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 .

Досліджений в судовому засіданні суду 1-ої інстанції протокол огляду від 04.12.2019, об'єктом огляду якого був диск DVD-R «ARITA» з відеозаписом огляду місця події та освідування ОСОБА_13 від 07.10.2015, також не міститься жодних відомостей стосовно спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_13 саме обвинуваченим ОСОБА_7 (т. 2, а.с. 99-103).

Що стосується доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, суд апеляційної інстанції наголошує на наступному.

Так, відповідно до досліджених судом 1-ої інстанції доказів вбачається, що відомості до ЄРДР за фактом навмисного знешкодження у жовтні 2015 о/у ОСОБА_8 відеозаписів НСРД -аудіо-, відео-контролю за ОСОБА_13 були внесені 09.06.2016 за №42016160000000457 за ч. 1 ст. 362 КК України (т. 5, а.с. 93).

В той же день, тобто 09.06.2016 до ЄРДР були внесені відомості за №42016160000000456 за ч. 1 ст. 366 КК України за фактом складення о/у ОСОБА_8 завідомо неправдивих документів - протоколів про результати аудіо-, відео-контролю за ОСОБА_13 та протоколу про результати контролю за вчиненням злочину (т. 5, а.с. 92).

Підставою для внесення вищезазначених відомостей до ЄРДР послугувало самостійне виявлення слідчим кримінального правопорушення, в тому числі під час досудового розслідування.

Разом із тим, відповідно до досліджених судом 1-ої інстанції доказів вбачається, що оперативна інформація про те, що ОСОБА_8 навмисно знищив відеозапис на носії інформації, або підмінив на інший носі інформації флеш-карту пам'яті (мікро СД), яка містила аудіо-, відеозапис НСРД, які здійснювались в межах досудового розслідування к/п №12015160000000598 від 07.08.2015, була отримана слідчим в межах здійснення досудового розслідування к/п №42015160000000703.

При цьому, в межах здійснення досудового розслідування у к/п №42015160000000703 за фактом перевищення працівниками правоохоронних органів своїх службових повноважень слідчим 15.12.2015 було проведено огляд оригіналів документів у к/п №12015160000000598 за ч. 3 ст. 368 КК України, в процесі якого всі матеріали к/п №12015160000000598, в тому числі протоколи про результати аудіо-, відеоконтролю за особою від 19.10.2015, а також протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 19.10.2015, були ксерокопійовані та долучені до матеріалів к/п №42015160000000703, записи на носії інформації були записані за допомогою персонального комп'ютера на окремі лазерні диски (т. 1, а.с. 139-141).

Під час проведення огляду документів до протоколу в якості додатків було долучено, серед іншого, оригінали трьох протоколів за результатами аудіо-, відео-контролю за особою від 19.10.2015, а також лазерні диски з аудіо-, відео-записами та мікро-СД (флеш-карта пам'яті) без запису.

В даному контексті колегія суддів зауважує на тому, що положеннями кримінального процесуального закону, не передбачено такого способу збирання доказів у кримінальному провадженні як проведення огляду доказів, зібраних у іншому кримінальному провадженні, з вилученням оригіналів таких доказів із матеріалів іншого кримінального провадження.

Частиною 1 ст. 162 КПК України визначено, що саме належить до охоронюваної законом таємниці, яка міститься в речах і документах.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Зазначені вище норми кримінального процесуального закону закріплюють таємницю досудового розслідування.

Водночас, матеріали кримінального провадження не містять письмового дозволу слідчого або прокурора, які здійснювали досудове розслідування к/п №12015160000000598, на розголошення відомостей такого досудового розслідування.

Враховуючи специфіку розслідування кожного окремого кримінального провадження, матеріали досудового розслідування, до яких запитується тимчасовий доступ, можуть містити будь­які з передбачених у вказаній статті відомостей, а отже, тимчасовий доступ до таких матеріалів завжди пов'язаний із доступом до охоронюваної законом таємниці.

Можливості використання матеріалів досудового розслідування в одному кримінальному провадженні як доказів в іншому внаслідок долучення їх до останнього за результатами проведення огляду без здійснення тимчасового доступу до них кримінальним процесуальним законом не передбачено.

З огляду на аналіз визначених законодавцем, зокрема в ст. 93 КПК України, способів та порядку збирання доказів для сторони обвинувачення, можна дійти висновку, що в разі, коли слідчий має бажання в межах свого кримінального провадження оглянути матеріали іншого кримінального провадження, які, на переконання слідчого, мають доказове значення в розслідуваному ним провадженні, він має отримати їх у спосіб, визначений ч. 2 ст. 93 КПК України, при цьому, єдиним таким способом є отримання копій цих матеріалів у порядку тимчасового доступу до речей та документів.

Натомість, матеріали кримінального провадження не містять будь-яких доказів звернення слідчого до слідчого судді із відповідним клопотанням в порядку Глави 15 КПК України стосовно отримання тимчасового доступу до речей та документів, зокрема, до матеріалів к/п №12015160000000598, з наданням можливості ознайомитись із ними, зробити їх копії та вилучити їх.

Отже, на переконання апеляційного суду, отримання слідчим копії матеріалів досудового розслідування к/п №12015160000000598 у копіях, без відповідного дозволу слідчого судді на це, призводить до порушення охоронюваної законом таємниці, зокрема, таємниці досудового розслідування.

На недопустимості використання доказів, здобутих в іншому кримінальному провадженні неодноразово наголошував суд касаційної інстанції в своїх численних постановах.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної в постанові ККС у складі ВС від 26.01.2021 у справі №127/25394/18 (провадження №51-2133км20), з урахуванням того, що докази були здобуті в результаті проведення слідчих дій в одному кримінальному провадженні, це унеможливлює подальше їх використання в іншому провадженні та є безумовною підставою для визнання таких доказів недопустимими.

Зокрема, суд касаційної інстанції зауважив на тому, що факт покладення в обвинувачення особи доказів, здобутих в результаті проведення слідчих дій під час досудового розслідування в іншому кримінальному провадженні, без об'єднання або виділення таких матеріалів провадження, унеможливлює подальше використання таких доказів в кримінальному провадженні та є безумовною підставою для визнання їх недопустимими.

Відтак, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, апеляційний суд наголошує на тому, що матеріали к/п №12015160000000598, отримані слідчим у копіях шляхом проведення слідчої дії - огляду матеріалів кримінального провадження є такими, що отримані з істотним порушенням порядку, встановленого чинним кримінальним процесуальним законом.

З урахуванням викладених обставин, відомості, отримані внаслідок проведення зазначеної слідчої дії - протоколу огляду матеріалів к/п №12015160000000598, в тому числі матеріали НСРД, отримані за результатами проведення такого огляду, є недопустимими доказами в межах даного кримінального провадження.

В подальшому, отримані у вищевказаний спосіб матеріали НСРД у к/п №12015160000000598 за фактом вимагання неправомірної вигоди, зокрема, протоколи за результатами аудіо-, відео-контролю за особою від 19.10.2015, протокол за результатами контролю за вчиненням злочину від 19.10.2015, а також лазерні диски з інформацією, відкопійованою з двох флеш-карток пам'яті №800т та №798т, були покладені стороною обвинувачення в основу обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України.

В свою чергу, в даному випадку вирішального значення набувають приписи ч. 1 ст. 257 КПК України в редакції від 11.12.2015, чинної на момент проведення слідчим вищевказаної слідчої дії - огляду матеріалів кримінального провадження, відповідно до яких якщо в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії виявлено ознаки кримінального правопорушення, яке не розслідується у даному кримінальному провадженні, то отримана інформація може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Наявні у розпорядженні суду апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів звернення прокурора до слідчого судді, в порядку ст. 257 КПК України для отримання відповідного дозволу на використання матеріалів НСРД, отриманих під час досудового розслідування к/п №12015160000000598, в якості доказів в іншому кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, що підтверджується також відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_30 від 08.04.2020 на запит сторони захисту про те, що у період часу з 2016 року по 2020 рік клопотання сторони обвинувачення в порядку ч. 1 ст. 257 КПК України до суду апеляційної інстанції не надходило (т. 3, а.с. 32).

В контексті надання оцінки посиланням сторони обвинувачення на можливість використання отриманих матеріалів НСРД в якості доказів, апеляційний суд приймає до уваги правовий висновок, викладений в постанові ККС у складі ВС від 21.03.2018 у справі №751/7177/14 (провадження №51-1285км18), відповідно до якого отримання доказів винуватості обвинуваченого внаслідок проведення НСРД відносно інших осіб обумовлює недопустимість їх результатів як доказів, якщо у матеріалах кримінального провадження відсутня відповідна ухвала слідчого судді про використання результатів вказаних НСРД у іншому кримінальному провадженні, винесена у порядку та на підставах, передбачених ст. 257 КПК України.

Аналогічна правова позиція викладена також в постанові касаційного суду від 02.03.2023 у справі №444/2180/19 (провадження №51-2321км22), згідно із якою використання інформації, одержаної в результаті НСРД в одному провадженні, як доказової в іншому провадженні за відсутності дозволу слідчого судді є недопустимим.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції, повністю погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції та констатує, що зібрані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_8 матеріали НСРД, які проводились в межах іншого кримінального провадження стосовно інших осіб та обставин, отримані із порушенням вимог ст. 257 КПК України, без попереднього дозволу слідчого судді на їх використання, тобто в даному кримінальному провадженні є недопустимими доказами на підставі приписів п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України як отримані внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Що стосується посилань прокурора на те, що отримана в ході проведення НСРД інформація не використовувалась на підтвердження вини ОСОБА_8 , а самі протоколи НСРД та додатки до них у вигляді носіїв інформації є предметом кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, колегія суддів зауважує на безпідставності таких тверджень, натомість, вищевказані матеріали НСРД були надані стороною обвинувачення для дослідження суду 1-ої інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Окрім того, із врахуванням визначення поняття речових доказів у кримінальному провадженні, яке закріплено положенням ст. 98 КПК України, предмет кримінального правопорушення чинним кримінальним процесуальним законом прямо визнається речовим доказом у кримінальному провадженні.

В подальшому, зазначені матеріали НСРД, отримані слідчим за результатами проведення огляду матеріалів к/п №12015160000000598, були об'єктами судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів №7618/29 від 04.03.2016 (т. 1, а.с. 162-168).

Зокрема, із аналізу змісту вищевказаного висновку вбачається, що об'єктом експертного дослідження був флеш-накопичувач «мікро-СД» №798т, тобто носій інформації, отриманий за наслідками здійснення НСРД в межах к/п №12015160000000598 за фактом вимагання неправомірної вигоди.

З урахуванням того факту, що вищевказані матеріали НСРД були визнані судом 1-ої інстанції у встановленому законом порядку недопустимими доказами у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції вважає, що вищевказаний висновок судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів №7618/29 також є недопустимим доказом у кримінальному провадженні з урахуванням доктрини «плодів отруєного дерева», оскільки висновки експерта ґрунтуються на недопустимих доказах, отриманих із порушенням передбаченого вимогами чинного кримінального процесуального закону порядку.

Попри обґрунтоване визнання недопустимими доказами відомостей, зафіксованих у вищевказаному висновку експерта №7618/29, колегія суддів також зауважує на суперечності викладених експертом висновків, зокрема, у висновку експерт стверджує про те, що інформація на надану картку пам'яті записувалась щонайменше один раз, тому встановити, чи записувались попередньо на дану карту пам'яті будь-які відеозвукозаписи не є можливим.

Відтак, наданий на дослідження суду 1-ої інстанції висновок експерта №7618/29 містять взаємовиключні висновки, із яких однозначно, поза розумним сумнівом, неможливо стверджувати про те, чи було видалено інформацію з такого носія у спосіб, який інкримінує сторона обвинувачення обвинуваченому ОСОБА_8 .

Окремої уваги вартий той факт, що вищевказані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, зокрема, матеріали НСРД, отримані у кримінальному провадженні стосовно інших осіб, а також висновок експерта №7618/29, були зібрані органом досудового розслідування до внесення відповідних відомостей за фактами можливого знищення відеозаписів НСРД та складення завідомо неправдивих документів (протоколів про результати аудіо-, відео-контролю та протоколу про результати контролю за вчиненням злочину), оскільки такі відомості, як вже було зазначено апеляційним судом вище, були внесені до ЄРДР лише 09.06.2016 за №42016160000000457 за ч. 1 ст. 362 КК України та за №42016160000000456 за ч. 1 ст. 366 КК України відповідно.

В даному випадку суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що положеннями ч. 3 ст. 214 КПК України в редакції від 12.05.2016, чинними на момент здійснення вищевказаних процесуальних та слідчих дій, встановлено, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

Зазначені обставини свідчать про те, що отримані у такий спосіб органом досудового розслідування вищевказані докази є такими, що отримані із порушенням порядку, встановленого кримінальним процесуальним законом, що тягне за собою визнання таких доказів недопустимими.

В даному випадку суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що постановою прокурора ОСОБА_6 від 08.07.2016 матеріали досудових розслідувань к/п №12015160000000598 від 07.08.2015 за ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 365 КК України були об'єднані з матеріалами досудового розслідування к/п №42016160000000456 від 09.06.2016 за ч. 1 ст. 366 КК України, №42016160000000457 від 09.06.2016 за ч. 1 ст. 362 КК України, №42016160000000458 від 09.06.2016 за ч. 1 ст. 370 КК України в одне провадження; об'єднаному провадженню було присвоєно №12015160000000598 (т. 1, а.с. 189-190).

Підставою для об'єднання таких кримінальних проваджень, відповідно до змісту постанови прокурора, послугувало те, що існують достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).

Разом із тим, як вже було зазначено судом апеляційної інстанції вище, об'єднуючи матеріали даних кримінальних проваджень в одне, прокурор діяв у позапроцесуальний спосіб, за відсутності відповідних визначених чинним кримінальним процесуальним законом, зокрема, ст. 217 КПК України, підстав для такого об'єднання, оскільки ці провадження стосувались різних осіб, різних обставин та є очевидним те, що працівники правоохоронного органу ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не могли вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України, в межах якого ними проводились НСРД стосовно передачі неправомірної вигоди ОСОБА_13 .

Зазначені обставини свідчать про те, що докази на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 , здобуті після винесення прокурором постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування від 08.07.2016, в даному кримінальному провадженні є недопустимим на підставі п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України, тобто у зв'язку із тим, що вони були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Окрім того, до об'єднання зазначених вище матеріалів досудових розслідувань в одне к/п №12015160000000598 слідчим в межах даного кримінального провадження за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України за фактом вимагання неправомірної вигоди було винесено постанову від 26.02.2016 про призначення судово-почеркознавчої експертизи документів, при цьому, в якості підстави для призначення експертизи слідчим було зазначено встановлення ознак того, що співробітники міліції здійснили явну провокацію отримання неправомірної грошової вигоди та навмисно знищили розсекречений відеозапис, внаслідок чого існує необхідність встановлення того, що рукописний запис від 12.10.2015 на супровідному листі про отримання ухвал суду та магнітних носіїв інформації належить саме ОСОБА_8 (т. 5, а.с. 64-65).

Відтак, не зважаючи на факт виявлення ознак провокації злочину та знищення матеріалів НСРД, слідчим не було вчасно внесено до ЄРДР відомостей стосовно виявленого кримінального правопорушення, натомість, здійснення слідчих дій було розпочато в межах проведення досудового розслідування іншого кримінального провадження.

В подальшому, на виконання вищевказаної постанови слідчого, було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якого експертом було складено висновок №24 від 20.04.2016, відповідно до якого рукописний текст від імені ОСОБА_8 на представленому на дослідження супровідному листі ІНФОРМАЦІЯ_7 за №38/2-7071т від 12.10.2015 на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_31 в Одеській обл. ОСОБА_47 про передачу ухвал суду та магнітних носіїв інформації виконаний самим ОСОБА_8 , а не іншою особою; підпис під рукописним текстом від імені ОСОБА_8 на представленому на дослідження вищевказаному листі виконаний самим ОСОБА_8 , а не іншою особою (т. 1, а.с. 149-152).

Окремо варто зауважити на тому, що об'єктами вищезгаданого експертного дослідження були, серед іншого, зразки підпису та почерку ОСОБА_8 , умовно-вільні у вигляді рапортів, пояснень, тощо, а також експериментальні, отримані на підставі постанови про відбір зразків підписів та почерку від 17.12.2015 та проколу відбору експериментальних зразків підпису та почерку від 17.12.2015 (т. 1, а.с. 149).

Разом із тим, такі експериментальні зразки підпису ОСОБА_8 були відібрані у нього, як це вбачається із постанови про відбір зразків підписів та почерку від 17.12.2015 та проколу відбору експериментальних зразків підпису та почерку від 17.12.2015, в межах здійснення досудового розслідування іншого к/п №42015160000000703 за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України (т. 1, а.с. 154-159).

Відтак, отримавши зразки для проведення експертизи в порядку ст. 245 КПК України в межах одного кримінального провадження, слідчий використав отримані зразки для проведення експертного дослідження в іншому кримінальному провадженні, без відповідного об'єднання матеріалів досудового розслідування даних кримінальних проваджень, що свідчить про допущення слідчим чергових істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

При цьому, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, колегія суддів зауважує на тому, що, здійснюючи слідчі дії в межах к/п №12015160000000598 за фактом знищення ОСОБА_8 розсекреченого відеозапису, без внесення відповідних відомостей до ЄРДР та початку нового досудового розслідування, слідчий вийшов за межі наданих йому кримінальним процесуальним законом повноважень.

Вирішального значення в даному випадку набуває той факт, що таке досудове розслідування здійснювалось стосовно ОСОБА_8 , який на той час мав процесуальний статус свідка у к/п №12015160000000598, при цьому, вищевказаний висновок експерта №24 від 20.04.2016 ґрунтується, серед іншого, на поясненнях ОСОБА_8 від 12.10.2015, 14.10.2015, а також на протоколі його додаткового допиту в якості свідка від 27.01.2016 (т. 1, а.с. 149).

Зазначені пояснення ОСОБА_8 від 12.10.2015, 14.10.2015 та протокол його допиту від 27.01.2016 (т. 5, а.с. 68-73, 74-79) були надані стороною обвинувачення в якості доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та досліджені судом 1-ої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України в редакції від 28.02.2016, чинної на момент проведення вищевказаного експертного дослідження, недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Водночас, приписами п. 4 ч. 2 ст. 87 КПК України (в ред. від 28.02.2016) передбачено, що суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.

В даному контексті суд апеляційної інстанції приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові ККС у складі ВС від 16.07.2019 у справі № 1004/1464/12 (провадження №51-466 км18), згідно з якою використання показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», а також порушенням права не свідчити проти себе, внаслідок чого такі докази мають бути визнані судом недопустимими.

В даній постанові суд касаційної інстанції зауважив на тому, що за змістом кримінального процесуального закону, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор допитує в якості свідка цю особу, то вказані показання мають бути перевірені судом на допустимість та належність.

Зокрема, як убачається зі змісту рішення у справі «Луценко проти України», ЄСПЛ встановив, що достовірність доказів виявляється підірваною, якщо їх здобуто з порушенням права «на мовчання» та привілею проти самообвинувачення. Так, ЄСПЛ зазначив, що особа давала свої зізнавальні показання під час допиту її як свідка, який на відміну від підозрюваного або обвинуваченого, котрі згідно з чинним законодавством користувалися правом «на мовчання», була зобов'язана повідомити всю відому йому інформацію, інакше вона би несла кримінальну відповідальність. Більше того, на відміну від підозрюваного або обвинуваченого свідок не мав передбаченого законом права проконсультуватися з адвокатом перед першим допитом.

Також у справі «Собко проти України» ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що «із заявником defacto поводились як із підозрюваним», а сам факт доправлення його до відділу міліції та допиту його у якості свідка свідчив про його вразливість. Крім того, ЄСПЛ констатував порушення ст. 6 Конвенції при винесенні рішень національними судами, які брали до уваги первинні визнавальні покази заявника у якості свідка та використали ці показання для його засудження.

З системного аналізу кримінального процесуального закону та практики ЄСПЛ випливає, що використання у якості доказів показань свідка, який у подальшому набув статусу обвинуваченого чи підозрюваного, є порушенням права «на мовчання», а також порушенням права не свідчити проти себе, внаслідок чого такі докази мають бути визнані судом недопустимими.

З урахуванням зазначених обставин, враховуючи факт отримання слідчим показань ОСОБА_8 , який на момент проведення його допиту перебував у процесуальному статусі свідка, без забезпечення йому права на захист та права не свідчити проти себе, та подальше використання таких показань на підтвердження винуватості останнього у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень свідчить про те, що відомості, зафіксовані в поясненнях ОСОБА_8 від 12.10.2015 та 14.10.2015, а також у протоколі його допиту від 27.01.2016 в даному кримінальному провадженні є недопустимими доказами.

Враховуючи те, що вищевказані пояснення ОСОБА_8 та протокол його додаткового допиту від 27.01.2016 є недопустимими доказами у кримінальному провадженні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ої інстанції стосовно визнання недопустимим доказом також і вищезгаданий висновок експерта №24 від 20.04.2016 на підставі доктрини «плодів отруєного дерева», оскільки висновки експерта ґрунтуються на недопустимих доказах, отриманих із порушенням передбаченого вимогами чинного кримінального процесуального закону порядку.

Окрім того, об'єктом даного експертного дослідження були також матеріали НСРД, попередньо визнані судом недопустимими доказами у кримінальному провадженні, зокрема, протоколи за результатами аудіо-, відео-контролю за особою від 19.10.2015, внаслідок чого суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена обставина є додатковою підставою для визнання висновку експерта №24 від 20.04.2016 недопустимим доказом в даному кримінальному провадженні.

Разом із тим, в якості однієї з підстав для визнання вищевказаного висновку експерта №24 від 20.04.2016 недопустимим доказом в даному кримінальному провадженні суд 1-ої інстанції послався на те, що такий висновок ґрунтується на іншому недопустимому доказі, а саме на протоколі відбору експериментальних зразків підпису та почерку від 17.12.2015, оскільки, на переконання суду 1-ої інстанції, такі експериментальні зразки були відібрані слідчим у ОСОБА_8 , який на той час перебував у процесуальному статусі свідка.

В даному випадку суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що чинним кримінальним процесуальним законом такий порядок відібрання зразків для проведення експертного дослідження у свідка, який в подальшому був визнаний обвинуваченим в кримінальному провадженні, не визнається достатньою підставою для визнання отриманих за результатами проведення такої слідчої дії доказів недопустимими.

Так, окремої уваги заслуговує правовий висновок, викладений в постанові ККС у складі ВС від 24.12.2019 у справі №161/17117/17 (провадження №51-608км19), відповідно до якого встановлення причетності особи до вчинення злочину шляхом відібрання зразків для проведення експертизи, пред'явлення її для упізнання іншим особам з подальшим пред'явленням їй підозри не є підставою для визнання доказів недопустимими.

Відтак факт відібрання експериментальних зразків підпису у свідка ОСОБА_8 , який в подальшому був визнаний підозрюваним та обвинуваченим у кримінальному провадженні, не може бути самостійною підставою для визнання здобутих за допомогою таких зразків доказів недопустимими.

Разом із тим, з огляду на інші, встановлені вище судами 1-ої та апеляційної інстанції, порушення вимог кримінального процесуального закону, відомості, зафіксовані у вищевказаному висновку експерта на підставі вимог ч. 5 ст. 101 КПК України є недопустимими доказами та не можуть бути покладені в основу обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України.

Сам по собі протокол відбору експериментальних зразків та підписів від 17.12.2015 не має доказового значення та не може бути доказом винуватості ОСОБА_8 у несанкціонованому знищенні інформації та складанні й видачі завідомо неправдивих офіційних документів.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає слушним висновок суду 1-ої інстанції стосовно того, що зібрані стороною обвинувачення докази на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому злочинів є недопустимими, здобуті із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, із порушенням прав та свобод людини, внаслідок чого не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Відтак, поза розумним сумнівом не доведена об'єктивна сторона інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, зокрема, факт несанкціонованого знищення ним інформації на носії та складання й видачі завідомо неправдивого офіційного документа за результатами проведених НСРД.

В контексті надання оцінки доводам сторони обвинувачення з приводу того, що є безпідставним висновок суду стосовно того, що обвинувачення, висунуте ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 362 КК України, не містить потерпілого, суд апеляційної інстанції зауважує на наступних обставинах.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України в редакції від 16.08.2015, чинній на момент скоєння інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, серед іншого, ч. 1 ст. 362 КК України (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, без обтяжуючих обставин).

При цьому, положеннями ст. 478 КПК України (в ред. від 16.08.2015) встановлено, що потерпілий має право подати до слідчого, прокурора, іншої службової особи органу, уповноваженого на початок досудового розслідування, заяву про вчинення кримінального правопорушення протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення певного кримінального правопорушення.

В свою чергу, потерпілим у кримінальному провадженні, відповідно до вимог ч. 1 ст. 55 КПК України (в ред. від 16.08.2015), може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Згідно із ч. 2 ст. 55 КПК України (в ред. від 16.08.2015), права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

На підставі досліджених судом 1-ої інстанції доказів вбачається, що відомості до ЄРДР стосовно вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України були внесені 09.06.2016 на підставі відповідного рапорту слідчого, натомість, матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних стосовно наявності заяв приватних (фізичних або юридичних) осіб, в тому числі ОСОБА_13 , про вчинення кримінального правопорушення.

В даному випадку апеляційний суд враховує правовий висновок, який міститься в постанові ККС у складі ВС від 03.07.2019 у справі №288/1158/16-к (провадження №13-28кс19), відповідно до якого волевиявлення потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності є необхідною рушійною силою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, яке відповідно до ч. 1 ст. 477 КПК України може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі його відмови від обвинувачення згідно із ч. 4 ст. 26, п. 7 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу підлягає безумовному закриттю (за винятком кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством).

Зазначений законодавчий підхід покликаний сприяти врегулюванню виниклого у зв'язку зі злочином конфлікту між підозрюваним (обвинуваченим) та потерпілим і є проявом диспозитивності, як загальної засади кримінального провадження. Зміст цієї засади розкривається у ст. 26 КПК України та полягає у свободі сторін використовувати свої права у межах та у спосіб, що передбачені цим Кодексом.

За нормами чинного КПК України особливістю такого кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є лише те, що необхідною умовою його здійснення є виражене у процесуальній формі бажання потерпілого щодо кримінального переслідування винного: провадження розпочинається лише за заявою потерпілого, відмова якого від обвинувачення є безумовною підставою для закриття справи (крім кримінальних проваджень щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством). В іншій частині, в тому числі щодо кола осіб, уповноважених відкривати кримінальне провадження, процедури збирання доказів, пред'явлення обвинувачення в обвинувальному акті та підтримання його прокурором у суді, нормами цього Кодексу особливостей не встановлено.

Зміст ч. 1 ст. 477 КПК України у системному зв'язку із приписами ч. 4 ст. 26 та п. 7 ч. 1 ст. 284 зазначеного Кодексу зводиться до того, що обов'язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є заява потерпілого як волевиявлення про притягнення винного до кримінальної відповідальності взагалі, а не за конкретною нормою КК України. Інтерес особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій щодо неї.

Отже, визначений КПК України процесуальний порядок здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за своєю правовою природою є приватно-публічним різновидом кримінального провадження та його варто розглядати як диференціацію форми такого провадження у межах загальної його форми, врегульованої КПК України.

Відтак, колегія суддів зауважує на тому, що, всупереч твердженням прокурора, рапорт слідчого від 30.05.2016 про дозвіл на внесення даних до ЄРДР за фактом, серед іншого, вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України, в даному випадку не може виступати заявою потерпілого про вчинення кримінального правопорушення та, як наслідок, безумовною підставою для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення, оскільки така ситуація суперечить самій суті такої категорії кримінального провадження.

В даному випадку не є зрозумілим, яка саме шкода була заподіяна державі шляхом ймовірного знищення інформації, що належить до державної таємниці, а, виходячи з положень ст. 55 КПК України (в ред. від 16.08.2015), юридична особа визнається потерпілою у кримінальному провадженні лише у випадку завдання їй кримінальним правопорушенням майнової шкоди.

При цьому, сама по собі Держава не є юридичною особою у звичайному розумінні цього слова, натомість, є організацією публічного права, яка може створювати інші юридичні особи (як публічного, так і приватного права) та діяти від свого імені, зокрема через свої органи.

Водночас, в судовому засіданні суду 1-ої інстанції було встановлено, що в 2020 році стороні захисту було відмовлено прокурором в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 362 КК України на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із відсутністю потерпілого на тій підставі, що будь-яких клопотань потерпілого ОСОБА_13 на адресу слідчого або прокурора про закриття кримінального провадження або відмови останнього від обвинувачення не надходило (т. 3, а.с. 57).

Зазначені обставини свідчать про те, що самим органом досудового розслідування не заперечується той факт, що потерпілим в даному кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 362 КК України є саме ОСОБА_13 , а не держава.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, та зауважує на тому, що обвинувачення, висунуте ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 362 КК України, не містить потерпілого, жодна особа, в тому числі й ОСОБА_13 , не зверталась до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого таке кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 в частині кваліфікації за ч. 1 ст. 362 КК України підлягало закриттю на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України ще на стадії досудового розслідування, чого в даному випадку зроблено не було.

Окремої уваги вартий той факт, що постановою слідчого відділу управління прокуратури Одеської обл. ОСОБА_48 від 07.11.2016 к/п №12015160000000598 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 362, ч. 2 ст. 370 КК України було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із відсутністю в діях працівників ІНФОРМАЦІЯ_7 складу зазначених кримінальних правопорушень (т. 2, а.с. 206-207).

В подальшому, постановою заступника прокурора Одеської області ОСОБА_49 від 16.05.2017 зазначена вище постанова слідчого прокуратури від 07.11.2016 про закриття к/п №12015160000000598 була скасована та матеріали кримінального провадження направлені для організації подальшого досудового розслідування (т. 5, а.с. 94-95).

Обґрунтовуючи зазначену постанову заступник прокурора Одеської обл. зазначив, що вивченням кримінального провадження встановлено, що рішення про його закриття є необґрунтованим, слідчим не було проведено всіх необхідних слідчих дій, досудове розслідування проведено поверхнево, з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 2 ст. 9 КПК України стосовно повного, всебічного та неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження.

Вимогами ч.ч. 1, 5 ст. 110 КПК України, в редакції від 14.04.2017, чинній на момент прийняття вищевказаної постанови прокурора передбачено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Мотивувальна частина постанови повинна містити відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови та мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу, а резолютивна частина, серед іншого - можливість та порядок оскарження постанови.

В порушення вищевикладених вимог процесуального закону мотивувальна частина постанови прокурора від 16.05.2017 про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження містить лише посилання на загальні приписи ст. 9 КПК України, які визначають обов'язок органу досудового розслідування всебічно, повно та неупереджено досліджувати обставини кримінального провадження, без конкретних посилань на те, у чому саме полягає необґрунтованість чи незаконність постанови слідчого, при цьому, резолютивна частина постанови прокурора міститься виправлення та підчищення, її виклад не відповідає вимогам п. 3 ч. 5 ст. 110 КПК України стосовно зазначення можливості та порядку оскарження такої постанови.

В самій постанові, в її мотивувальній частині, міститься доручення прокурора стосовно проведення певних слідчих дій, зокрема, проведення повторного допиту свідків, які раніше вже були допитані органом досудового розслідування.

В свою чергу, відповідно до ч. 6 ст. 284 КПК України (в ред. від 14.04.2017), копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю.

Копія постанови слідчого прокуратури від 07.11.2016 про закриття кримінального провадження була направлена до прокуратури Одеської області, відповідно до супровідного листа, в цей же день, тобто 07.11.2016 (т. 3, а.с. 50), проте матеріали кримінального провадження не містять точної дати отримання прокурором зазначеної копії постанови слідчого.

Разом із тим, постанова заступника прокурора Одеської обл. від 16.05.2017 про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження була прийнята поза межами граничного 20-денного строку, визначеного вищевикладеними вимогами ч. 6 ст. 284 КПК України (в ред. від 14.04.2017), зокрема, після спливу більш ніж 6-ти місяців з моменту винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження.

Натомість, матеріали кримінального провадження не містять доказів звернення заступника прокурора Одеської обл. ОСОБА_50 в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України (в ред. від 14.04.2017), до слідчого судді із відповідним клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку для винесення постанови про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження.

Відтак, в даному випадку колегія суддів констатує, що заступник прокурора Одеської обл. ОСОБА_51 при винесенні зазначеної постанови від 16.05.2017 вийшов за межі наданих йому законом повноважень, прийняв процесуальне рішення поза межами встановлених кримінальним процесуальним законом строків, внаслідок чого суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така вказана постанова є незаконною, всі проведені після її винесення, тобто після 16.05.2017, процесуальні та слідчі дії в межах кримінального провадження також є незаконними, а зібрані за результатами проведення таких дій докази - недопустимими як такі, що отримані з порушенням порядку, встановленого КПК України.

В цьому контексті, повертаючись до обставин кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, апеляційний суд зауважує на тому, що після скасування прокурором ОСОБА_52 16.05.2017 постанови слідчого від 07.11.2016 про закриття к/п №12015160000000598, 28.10.2019 прокурором було прийнято постанову про призначення додаткової комісійної судово-медичної експертизи для встановлення наявності у ОСОБА_13 тілесних ушкоджень на момент його госпіталізації станом на 07.10.2015, локалізації та механізму утворення таких ушкоджень, їх ступеня тяжкості (т. 5, а.с. 132-135).

При цьому, 29.11.2019 було складено висновок комісійної судово-медичної експертизи (експертиза за матеріалами справи) №08-266/19/пп, проте суд 1-ої інстанції обґрунтовано визнав відомості, зафіксовані в даному експертному дослідженні, недопустимими доказами в даному кримінальному провадженні за доктриною «плодів отруєного дерева», оскільки така експертиза була проведена після винесення вищезгаданої незаконної постанови прокурора від 16.05.2017 про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження.

Окрім того, об'єктами дослідження експерта при проведенні даної експертизи були докази, визнані судом недопустимими, зокрема, копія медичної карти ОСОБА_13 №4560, а також висновки експертів №2945 від 15.12.2015, №68 (експертиза за матеріалами справи) від 15.04.2016 та №118 (експертиза за матеріалами справи) від 14.07.2016, внаслідок чого зазначений вище висновок експертизи №08-266/19/пп від 29.11.2019 є недопустимим доказом відповідно до проаналізованої апеляційним судом вище доктрини «плодів отруєного дерева».

Самі по собі інші досліджені судом 1-ої інстанції докази, зокрема, довідки лікарів ІНФОРМАЦІЯ_16 стосовно перебування ОСОБА_13 на стаціонарному лікуванні, дослідження комп'ютерної томографії, копії довідок лікарів, копії журналів виклику та карток виїзду швидкої медичної допомоги не підтверджують причетності обвинуваченого ОСОБА_7 до спричинення потерпілому ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, фіксують лише факт звернення останнього до закладу охорони здоров'я для отримання медичної допомоги та наявність у нього певних тілесних ушкоджень, проте не розкривають механізм отримання таких ушкоджень.

Натомість, механізм утворення у потерпілого ОСОБА_13 тілесних ушкоджень відображений в численних висновках судово-медичних експертиз, які, як вже було зазначено судом апеляційної інстанції вище, обґрунтовано визнані недопустимими доказами у кримінальному провадженні, що з урахуванням того факту, що як потерпілий ОСОБА_13 , так і допитані свідки-очевидці події, заперечували факти нанесення потерпілому будь-яких тілесних ушкоджень при його затриманні, не підтверджують поза розумним сумнівом причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Досліджені судом 1-ої інстанції доручення слідчого оперативному підрозділу на проведення НСРД в порядку ст. 40 КПК України від 13.08.2015, постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину у формі спеціального слідчого експерименту від 06.10.2015 та про використання заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів від 06.10.2015, доручення прокурора на проведення НСРД, посадова інструкція ст. о/у ОСОБА_7 підтверджують лише факт того, що обвинувачений ОСОБА_7 знаходився при виконанні своїх службових обов'язків, діяв на підставі відповідного доручення слідчого, здійснював переслідування потерпілого ОСОБА_13 як особи, яка обґрунтовано підозрювалась в отриманні неправомірної вигоди та в подальшому затримав цю особу.

Надані стороною обвинувачення в якості доказів винуватості обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень протокол освідування ОСОБА_13 від 07.10.2015, постанова про припинення НСРД від 12.10.2015, оптичні диски із відеозаписом огляду місця події та освідування ОСОБА_13 від 07.10.2015, протокол освідування ОСОБА_14 від 07.10.2015, протокол огляду місця події від 07.10.2015 не є належними доказами на підтвердження винуватості обвинувачених, оскільки, в силу вимог ст. 85 КПК України, не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а також інших обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Натомість, такі докази були зібрані в кримінальному провадженні на підтвердження можливої причетності ОСОБА_13 до вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із вимаганням неправомірної вигоди.

Відомості, зафіксовані у протоколі огляду від 04.12.2019, відповідно до якого об'єктом огляду був диск DVD-R та карти пам'яті Transcend micro SD 8 Gb з відеозаписом одночасного допиту ОСОБА_7 та ОСОБА_13 від 12.02.2016 (т. 2, а.с. 104-124), судом 1-ої інстанції обґрунтовано були визнані недопустимими доказами у кримінальному провадженні, оскільки вони були отримані з показань ОСОБА_7 , який на той час перебував у процесуальному статусі свідка, без забезпечення йому права на захист та права не свідчити проти себе, та в подальшому був визнаний обвинуваченим, що свідчить про те, що подальше використання таких показань на підтвердження винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є неможливим.

Відтак, досліджені судом 1-ої інстанції докази не надають достатніх підстав вважати, що обвинуваченим ОСОБА_7 було допущено перевищення своїх службових повноважень, яке супроводжувалось застосуванням насильства та зброї.

Досліджені судом 1-ої інстанції витяги з ЄРДР у кримінальних провадженнях; супровідні листи про направлення певних документів чи матеріалів, в тому числі на запит слідчого; постанови слідчого та прокурора (про відбір зразків підпису та почерку, про об'єднання матеріалів досудового розслідування, про визначення речовими доказами та долучення їх до матеріалів кримінального провадження, про призначення експертиз, про прийняття матеріалів до свого провадження, про внесення змін до складу групи прокурорів, тощо), клопотання слідчого про надання дозволу на проведення НСРД, повідомлення про підозру ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ; пам'ятки про процесуальні права потерпілого, підозрюваних; угоди про надання правової допомоги, ордери, копії свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчень адвоката, не є доказами в розумінні вимог ст. 84 КПК України, оскільки не містять жодних фактичних даних на підтвердження обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, натомість, є процесуальними документами, які супроводжують здійснення досудового розслідування кримінального провадження.

Копія фотокарток та паспортів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , автобіографічні довідки, декларації про майно, витрати та зобов'язання фінансового характеру за 2014 рік також не є доказами в розумінні вимог ст. 84 КПК України, не містять жодних фактичних даних, які мають доказове значення у кримінальному провадженні, та, як наслідок, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Численні досліджені судом 1-ої інстанції заяви та скарги потерпілого ОСОБА_13 стосовно вжиття відповідних заходів реагування стосовно перевищення співробітниками міліції своїх службових повноважень, а також рапорти слідчого про виявлення ознак кримінальних правопорушень, в силу правових позицій, висловлених в постанові ККС у складі ВС від 30.05.2023 у справі №761/13685/14-к (провадження №51-3062км22) та у постанові ККС у складі ВС від 04.04.2013 у справі №572/1684/19 (провадження №51-3040км20), не є доказами у кримінальному провадженні, а виступають підставою для відповідного реагування органів досудового розслідування, внесення ними відомостей до ЄРДР за фактами, викладеними в такій заяві, та здійснення їх перевірки.

Водночас, вважаючи слушними твердження сторони обвинувачення, апеляційний суд зауважує на помилковості висновку суду 1-ої інстанції стосовно того, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 365 КК України визнається закінченим з моменту заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.

Так, органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, за кваліфікуючими ознаками: перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, які супроводжувалися насильством та застосуванням зброї.

При цьому, дійсно, відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 КК України в редакції від 12.08.2015, чинної на момент скоєння інкримінованого ОСОБА_7 злочину, істотною шкодою у ст.ст. 364, 364-1, 365, 365-2, 367 КК України вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Водночас, вирішального значення в даному випадку набуває правовий висновок, викладений в постанові Великої палати ВС від 05.12.2018 у справі №301/2178/13-к (провадження №13-57кс18), відповідно до якого об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, вичерпується діями, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень та містять принаймні одну з ознак: супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування. Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні п. 3 примітки до ст. 364 КК України не є обов'язковою умовою для кваліфікації дій за ч. 2 ст. 365 КК України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів констатує, що в даному випадку, з урахуванням викладеного стороною обвинувачення формулювання обвинувачення ОСОБА_7 , заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди не є кваліфікуючою ознакою інкримінованого останньому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Разом із тим, зазначене допущене судом 1-ої інстанції помилкове трактування закону України про кримінальну відповідальність не впливає на правильність його висновків стосовно недоведеності вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України саме обвинуваченим ОСОБА_7 .

Підсумовуючи все вищевикладене, апеляційний суд доходить переконання про те, що, оцінивши сукупність доказів, наданих стороною обвинувачення, суд 1-ої інстанції дійшов очевидного, вірного та обґрунтованого висновку про те, що в ході судового розгляду кримінального провадження жодним із наданих стороною обвинувачення доказів, як самим по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв'язку, не було доведено поза розумним сумнівом вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, та вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі чого правильно розтлумачив сумніви стосовно доведеності вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на їх користь.

Відповідно до п.п. 2 та 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим та не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

В свою чергу, п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України встановлює, що у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі та визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Виправдовуючи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, суд 1-ої інстанції дотримався приписів кримінального процесуального закону, визначених ст.ст. 373, 374 КПК України та навів у вироку конкретні, беззаперечні обґрунтування мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення, тому колегія суддів вважає, що висновки суду 1-ої інстанції є об'єктивними, всебічними та обґрунтованими, оскільки базуються на безсторонній оцінці наданих стороною обвинувачення доказів.

Доводи прокурора щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, тому суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними та такими, що повністю спростовуються висновками суду 1-ої інстанції, викладеними у виправдувальному вироку, які колегія суддів вважає правильними.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін.

Отже, колегія суддів вважає, що суд 1-ої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно розглянувши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та, надавши обґрунтовану правову оцінку всім наданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та недоведеність наявності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України, на підставі чого виправдав їх, внаслідок чого апеляційна скарга сторони обвинувачення підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуваний вирок суду 1-ої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_11 - залишити без задоволення.

Вирок Біляївського районного суду Одеської обл. від 22.01.2024, яким ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України та виправдано у зв'язку із недоведеністю вчинення кримінального правопорушення та ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано у зв'язку із відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4