04 листопада 2025 року місто Київ
Справа № 755/13944/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15338/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О. В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року, постановлену за результатами розгляду клопотання скаржника ОСОБА_1 про зупинення реалізації майна, поданої в межах скарги на дії приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича, та на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року, постановлену за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича, стягувач: ПАТ «Акціонерний банк «Укргазбанк»
Короткий зміст вимог скарги
24 липня 2025 року ОСОБА_1 подала скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М., у якій просила:
1) визнати неправомірними та скасувати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо призначення суб'єкта оціночної діяльності та прийняття звіту про оцінку майна - квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира);
2) визнати недійсним та скасувати висновок про вартість майна від 17.07.2025, складений ТОВ «Експертна служба України» у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (далі - Висновок);
3) визнати неправомірним та скасувати повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна від 21.07.2025, винесене приватним виконавцем Телявським А.М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (далі - Повідомлення).
Скарга обґрунтована тим, що приватний виконавець, маючи офіційне повідомлення про подання боржником 09.07.2025 заяви про неплатоспроможність і неминучий мораторій, не проявив розумної обачності, а навпаки почав форсувати реалізацію єдиного житла боржника.
Так, вже 10.07.2025 виконавець призначив оцінювача, 15.07.2025 надіслав вимогу про доступ до квартири, 17.07.2025 було складено звіт про оцінку без огляду квартири, а 21.07.2025 надіслано повідомлення про результати оцінки - останній крок перед передачею майна на продаж.
Скаржник зазначала, що оціночний звіт є нікчемним, оскільки оцінка проведена без безпосереднього огляду об'єкта, лише за узагальненими даними з відкритих джерел, що прямо суперечить Національному стандарту № 1 (п. 50-51 про обов'язкове ознайомлення з об'єктом і п. 56 про письмову заяву оцінювача щодо огляду або пояснення неможливості огляду). У звіті немає ані заяви про огляд, ані обґрунтованих застережень, отже, цей документ юридично дефектний і не може бути підставою для подальшої реалізації майна боржника.
Звіт є непрозорим за суттю, оскільки при заявленому порівняльному підході, не наведено жодних об'єктів-аналогів і коригувань, що унеможливлює перевірку висновків. Водночас наявні ринкові пропозиції в безпосередній локації демонструють відхилення - щонайменше близько 20 % донизу від ринкової ціни за м?, що призводить до шкоди майновим інтересам боржника та спотворює баланс інтересів сторін виконавчого провадження.
Причиною нікчемності похідних дій (призначення оцінювача, прийняття звіту, направлення повідомлення) є також первісний «кабінетний» опис і арешт майна від 28.02.2025, вчинений без фактичного виходу за адресою і без огляду квартири, всупереч ч. 5 ст. 56 Закону «Про виконавче провадження», яка вимагає фіксації детальних характеристик об'єкта - даних, що без огляду отримати неможливо. За загальним процесуальним принципом незаконність первинної дії тягне протиправність усіх похідних.
Посилання виконавця на відмову в доступі 17.07.2025 не знімає з нього відповідальності, оскільки в разі ненадання доступу закон передбачає єдиний правовий шлях - звернення до суду за ухвалою про примусове проникнення (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону «Про виконавче провадження»). Натомість приватний виконавець узагалі не ініціював такого звернення, а прийняв «кабінетну» оцінку без огляду, чим свідомо обрав незаконний шлях замість законного.
Звертала увагу на зловживання процесуальними правами з боку виконавця, який у проміжку 09-21.07.2025 вчинив дії, спрямовані на випередження судового мораторію у справі про неплатоспроможність, щоб поставити суд і боржника перед доконаним фактом реалізації єдиного ліквідного активу. Такі дії суперечать засадам добросовісності, неупередженості та розумної обачності, закріпленим у законі і роз'ясненим судовою практикою.
Крім того, має місце конфлікт між спеціальними законами - про виконавче провадження та КУзПБ, оскільки в ситуації, коли виконавець використовує інструменти одного закону для нівелювання майбутньої дії іншого (мораторію), пріоритет слід надавати нормам КУзПБ, спрямованим на захист інтересів не лише одного стягувача, а й боржника та сукупності всіх кредиторів.
Звернення стягнення на єдине житло є непропорційним втручанням у право на повагу до житла за ст. 8 ЄКПЛ і ст. 47 Конституції України, тим більше з огляду на проживання в цій квартирі особи похилого віку, яка потребує постійного стороннього догляду.
Короткий зміст клопотання про зупинення реалізації арештованого майна
У скарзі ОСОБА_1 просила зупинити реалізацію майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , шляхом заборони приватному виконавчого округу міста Києва Телявському Анатолію Миколайовичу (ВП № НОМЕР_1) та/або будь-яким іншим особам, що діють за його дорученням (зокрема, організатору торгів ДП «СЕТАМ»), передавати вказане майно на електронні торги та вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на його відчуження, до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду цієї скарги.
Клопотання обґрунтоване тими ж обставинами та посиланням на те, що невчинення таких дій призведене до незворотних наслідків у вигляді втрати єдиного житла боржника та похилого члена його сім'ї, а також позбавить практичного сенсу розгляд скарги по суті.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 30 липня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання скаржника ОСОБА_1 про зупинення реалізації майна, поданого в межах скарги на дії приватного виконавця Телявського А.М.
Ухвалою від 05 серпня 2025 року - відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з такими ухвалами ОСОБА_1 відповідно 05 та 13 серпня 2025 року подала апеляційні скарги, у яких просить оскаржувані ухвали скасувати та ухвалити нові рішення, якими її клопотання про зупинення реалізації майна та скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на ухвалу щодо відмови в задоволенні клопотання про зупинення реалізації майна мотивована тим, що відмова суду є незаконною через неправильну правову кваліфікацію клопотання. Замість розгляду в межах судового контролю за виконанням рішення (ст. 447 ЦПК у поєднанні з ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження») суд помилково застосував правила забезпечення позову (ст. 149-150 ЦПК) та, по суті, спростував вимоги, які боржник не заявляв.
Наголошує на необхідність застосуванні спеціальної норми ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», яка наділяє суд повноваженням зупинити передачу майна на реалізацію на час судового оскарження оцінки. Суд першої інстанції цю норму проігнорував і підмінив питання «зупинення реалізації» на «зупинення виконавчого провадження» (ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»), тобто ототожнив різні за природою процесуальні інструменти: точковий запобіжний захід судового контролю і загальне припинення виконавчих дій, яке належить до компетенції виконавця.
Апеляційна скарга на ухвалу суду по суті розгляду скарги мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд проігнорував ключові доводи боржниці, вибірково застосував практику й тим самим створив реальну загрозу незворотного порушення її права на житло.
Фундаментальна помилка суду полягає у хибному визначенні способу захисту, оскільки він помилково відмежував «залучення оцінювача» від результату оцінки та зробив висновок про неможливість оскарження. Натомість у скарзі доведено, що визначення вартості - це процесуальна дія виконавця (включно з прийняттям звіту) і саме як дія виконавця підлягає судовому контролю в порядку ст. 447-451 ЦПК.
Крім того, докази у справі свідчать про порушення базових гарантій захисту з огляду на те, що боржниці було надіслано лише одноаркушний Висновок, тоді як повний звіт з'явився лише у суді, а в матеріалах АСВП він відсутній, що обґрунтовано дає підстави вважати його виготовленим «заднім числом» на що суд першої інстанції уваги не звернув та оцінки не надав.
Звертає увагу на конфлікт інтересів приватного виконавця, який раніше вів це саме провадження як державний виконавець, що створює обґрунтовані сумніви в неупередженості та зумовлює обов'язок самовідводу.
Вважає, що звернення стягнення на єдине житло, де проживає мати похилого віку, є непропорційним втручанням у право на повагу до житла.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзивах на апеляційні скарги приватний виконавець Телявський А.М. та стягувач АБ «Укргазбанк», кожен окремо, проти апеляційних скарг заперечували, просили її відхилити як безпідставні, а оскаржувані ухвали залишити без змін як законні та обґрунтовані.
Позиція учасників справи в судовому засіданні
У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник стягувача - Слісаренко Л.Л., а також приватний виконавець, дії якого оскаржуються, Телявський А.М. кожен окремо проти апеляційних скарг заперечували в повному обсязі, просили їх відхилити, а оскаржувані ухвали залишити без змін як законні та обґрунтовані.
ОСОБА_1 або її представник у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду ОСОБА_1 була повідомлена належним чином (т. 2 а. с. 137).
З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності скаржника.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд першої інстанції встановив, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_2: ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2604/13124/2012 від 03.04.2013, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" заборгованість за кредитним договором № 100-ф/08-р1 від 27 лютого 2008 року яка станом на 10 лютого 2012 року становить 107 796,03 доларів США заборгованості за тілом кредиту та процентами, що складає 72 375,00 доларів США строкової заборгованості за кредитом, 13 500,00 доларів США простроченої заборгованості за кредитом, 1 217,50 доларів США поточної заборгованості по процентах, 20 703,53 доларів США простроченої заборгованості по процентах; та 142 335,51 грн пені, що складає 60 793,55 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності та 81 541,96 грн пені за несвоєчасну сплату процентів.; ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 596/459/23 від 26.08.2024, виданого Гусятинським районним судом Тернопільської області, про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість в розмірі 13 702,78 доларів США., та судового збору в розмірі 7516 гривень 37 коп.
Постановою приватного виконавця від 22.08.2024 винесено постанову про арешт коштів боржника.
Постановою приватного виконавця від 22.08.2024, накладено арешт на нерухоме майно: квартиру, реєстраційний номер 442021980000, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку кадастровий номер 3224683200:06:003:0009, місцезнаходження: Київська обл., Васильківський р., (Білоцерківський район) с/рада. Дібрівська, що належить ОСОБА_1 .
Постановою приватного виконавця від 07.10.2024 відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 596/459/23 від 26.08.2024, виданого Гусятинським районним судом Тернопільської області.
Постановою приватного виконавця від 07.10.2024 об'єднано виконавчі провадження у зведене виконавче провадження, якою об'єднано виконавчі провадження НОМЕР_4, НОМЕР_5 у зведене виконавче провадження НОМЕР_6.
24.02.2025, приватним виконавцем сформовано та направлено на адресу боржника ОСОБА_1 вимогу з метою надати доступ до квартири АДРЕСА_1 , для проведення виконавчих дій з опису та арешту, що будуть здійснюватися ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20:00 год.
Постановою приватного виконавця про опис та арешт майна (коштів) боржника від 28.02.2025, у зв'язку з тим, що реалізованого майна на електронних торгах не достатньо для погашення заборгованості у повному обсязі, описано та арештовано квартиру, загальна площа (кв.м): 73, житлова площа (кв.м): 41.6, опис: трикімнатна, адреса: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 .
14.03.2025 до офісу приватного виконавця від стягувача надійшла заява про призначення експерта оцінювача, оскільки на теперішній час згоди щодо вартості майна між Банком та Боржником не досягнуто.
23.04.2025 до офісу приватного виконавця надійшла ухвала Солом'янського районного суду м. Києва, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено та накладено арешт на квартиру, загальна площа (кв.м): 73, житлова площа (кв.м): 41.6, опис: трикімнатна, адреса: АДРЕСА_2 .
Постановою Київського апеляційного суду від 03.07.2025 у справі № 760/29407/24 ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 13.03. 2025 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкргазБанк», треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський Анатолій Миколайович про визнання зобов'язання припиненим відмовлено.
Постановою приватного виконавця 10.07.2025 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадження, призначено суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Експертна служба України" для здійснення звіту з експертної оцінки описаного та арештованого майна, а саме: квартиру, загальна площа (кв.м): 73, житлова площа (кв.м): 41.6, опис: трикімнатна, адреса: АДРЕСА_2 .
15.07.2025 до офісу приватного виконавця надійшло клопотання від ТОВ «Експертна служба України», в якому останні просили забезпечити оцінювачу суб'єкту оціночної діяльності - ТОВ «Експертна служба України» доступ до квартири, загальна площа (кв.м): 73, житлова площа (кв.м): 41.6, опис: трикімнатна, адреса: АДРЕСА_2 .
15.07.2025 приватним виконавцем сформовано та направлено на адресу боржника ОСОБА_1 вимогу з метою надати доступ до квартири АДРЕСА_1 , для проведення оцінки зазначеного об'єкта нерухомого майна, що будуть здійснюватися 18.07.2025 о 19:00 год.
18.07.2025 до офісу приватного виконавця надійшла відповідь на вимогу приватного виконавця від 15.07.2025 від представника ОСОБА_1 - адвоката Чутченко Сергія Олексійовича, в якій було відмовлено надавати доступ до квартири для здійснення її опису та арешту.
21.07.2025 приватним виконавцем отримано висновок про вартість майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , вартість майна становить 3 657 117 грн. Щодо проведення оцінки нерухомого майна без огляду об'єкта оцінки.
Одночасно із цим судом встановлено, що 05.02.2025, приватним виконавцем сформовано та направлено на адресу боржника - ОСОБА_1 вимогу з метою надати доступ до квартири АДРЕСА_1 , для проведення виконавчих дій з опису та арешту, що будуть здійснюватися ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08:00 год.
Виходом за місцезнаходженням майна боржника, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , двері ніхто не відчинив, доступ до квартири не надано, про що складено акт приватного виконавця від 11.02.2025 у присутності представника стягувача.
Також, виходом за місцезнаходженням майна боржника, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , двері ніхто не відчинив, доступ до квартири не надано, про що складено акт приватного виконавця від 20.02.2025 у присутності представника стягувача.
20.02.2025, приватним виконавцем повторно сформовано та направлено на адресу боржника - ОСОБА_1 , (№ 0601115396114 від 20.02.2025, яке вручено адресату 24.02.2025 ) вимогу з метою надати доступ до квартири АДРЕСА_1 , для проведення виконавчих дій з опису та арешту, що будуть здійснюватися ІНФОРМАЦІЯ_3 о 08:30 год.
Виходом за місцезнаходженням майна боржника, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , двері ніхто не відчинив, доступ до квартири не надано, боржнику у дверях квартири залишено повторну вимогу надати доступ до майна для проведення виконавчих дій з опису та арешту, що будуть здійснюватися ІНФОРМАЦІЯ_1 о 20:00 год, про що складено акт приватного виконавця від 25.02.2025 у присутності представника стягувача.
Виходом за місцезнаходженням майна боржника, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , двері ніхто не відчинив, доступ до квартири не надано, про що складено акт приватного виконавця від 28.02.2025.
28.02.2025 приватним виконавцем проведено дії з опису та арешту майна боржника , а саме квартири АДРЕСА_1 у присутності двох понятих та представника стягувача, про що винесено відповідну постанову.
Дії приватного виконавця щодо опису та арешту майна боржника ОСОБА_1 судом не визнані неправомірними.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представника стягувача та приватного виконавця, дослідивши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвал суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційних скарг та залишення без змін оскаржуваних ухвал.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам оскаржувані ухвали суду першої інстанції відповідають.
Щодо ухвали від 30 липня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання про зупинення реалізації майна
Відмовляючи у задоволенні клопотання скаржника ОСОБА_1 про зупинення реалізації майна, поданої в межах скарги на дії приватного виконавця Телявського А.М. суд першої інстанції виходив із того, що в ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження у порядку, передбаченому статтями 149, 150 ЦПК України, вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця шляхом зупинення реалізації майна. Заявлені боржником заходи не можуть бути застосовані під час оскарження дій виконавця, оскільки такі заходи застосовуються судами під час розгляду справ позовного провадження в тому числі щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Про звільнення майна з під арешту та визнання права власності.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного тлумачення судом клопотання скаржника з огляду на таке.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21.
У частинах третій, п'ятій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404) визначено, що у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності, здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання на підставі виконавчих документів.
Дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 1404, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону).
Отже, оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №821/197/18/4440/16, від 12 червня 2019 року в справі №308/12150/16-ц, від 15 лютого 2020 року у справі №367/6231/16-ц).
У цій справі ОСОБА_1 у встановлений законом спосіб оскаржила дії приватного виконавця щодо незаконності проведення оцінки, і просила забезпечити скаргу, шляхом зупинення реалізації арештованого майна.
Тобто, скаржник (який є боржником у виконавчому провадженні, і який оскаржує оцінку свого арештованого майна) фактично ставить питання про вжиття заходів забезпечення у період розгляду скарги на дії приватного виконавця по суті.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України саме цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Судовий розгляд як інститут цивільного процесуального права це система норм, що регулюють відносини між судом, особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесу, діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, спрямовану на розгляд та вирішення по суті цивільно-правового спору та справ наказного і окремого провадження.
Тобто дії суду щодо судового розгляду (в тому числі і справ, які розглядаються в порядку Розділу VII ЦПК України), як стадії цивільного процесу, чітко регламентовані системою процесуальних норм, які спрямовані на розгляд і вирішення по суті цивільно-правового спору.
При зверненні з клопотанням про зупинення реалізації арештованого майна боржника, скаржниця стверджувала про пріоритетність застосування приписів ч. 5 ст. 57 Закону № 1404 і була незгодна із застосованими судом норм ЦПК України, але це не є підставою для розгляду судом справи без додержання вимог ЦПК України.
Процесуальним законом, а саме п.п. 5, 6 ч.1 ст.150 ЦПК України, передбачене право суду забезпечити позов шляхом зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Тобто, такий вид забезпечення може бути застосований для забезпечення позову при поданні саме позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, а також при оскарженні виконавчого документа.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 57 Закону № 1404 оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
У ст.ст. 151, 152 ЦПК України містяться положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.
Разом із тим ст. 14 ЦПК України установлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.
Згідно зі змістом чинного ЦПК України розгляд таких заяв відноситься до розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Разом із тим, згідно з роз'ясненнями пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеними у п. 15 постанови від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 03 червня 2016 року №4), при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд не вправі вжити заходів забезпечення скарги (аналогічно забезпеченню позову) шляхом зупинення виконавчого провадження, зупинення дії оскаржуваного рішення тощо, оскільки зазначене не є повноваженнями суду, а є виключним повноваженням державного виконавця, яке може бути оскаржено до суду.
Так, Законом № 1404 у ст. 34 врегульовано питання зупинення вчинення виконавчих дій, і це питання відноситься виключно до компетенції державного виконавця.
Таким чином, розглядаючи скаргу на дії державного виконавця суд не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо вжиття заходів так би мовити «забезпечення скарги» шляхом зупинення реалізації майна, адже за приписами вищевказаних норм матеріального і процесуального права вирішення питання про зупинення вчинення виконавчих дій відноситься виключно до компетенції державного виконавця.
Отже, у суду не було повноважень задовольняти клопотання ОСОБА_1 та зупиняти реалізацію майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини, підстави звернення з таким клопотанням, а також вимоги процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що вимога скаржника про зупинення реалізації арештованого майна боржника через електронні торги можлива лише у позовному провадженні при вирішенні відповідного спору, а при розгляді скарги на дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця, заходи забезпечення скарги чинним законодавством не передбачені.
Розгляд питання зупинення вчинення виконавчих дій (на що посилається заявник), як це визначено ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», відноситься виключно до компетенції державного виконавця.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення скарги шляхом зупинення продажу арештованого майна.
Щодо розгляду скарги по суті
Відмовляючи в задоволені скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А.М. суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не надала доступ до квартири, що стало підставою проведення опису та арешту майна боржника без доступу до приміщення, дії приватного виконавця щодо опису та арешту майна боржника ОСОБА_1 судом не визнані неправомірними. Скаржник не вчиняв визначених чинним законодавством дій на спростування оцінки майна в оспорюваному звіті, зокрема, не заявляв клопотань про проведення рецензування звіту про оцінку майна, оскільки у разі незгоди з результатами оцінки майна, він мав право звернутися з клопотанням про призначення рецензування звіту про оцінку майна. Враховуючи наведене та перевіряючи доводи скарги у такій категорії справ, суд, перш за все, має перевірити дотримання виконавцем вимог закону зокрема, під час проведення опису та арешту майна, визначення суб'єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна. Як сама скарга, так і долучені до неї матеріали, не містять посилань на докази, що підтверджують порушення виконавцем встановленої законом процедури опису та арешту майна, визначення суб'єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна та повідомлення сторін виконавчого провадження про вартість майна. Скаржницею не наведено обґрунтованих доводів на користь того, що державний виконавець порушив встановлену законом процедуру опису і арешту нерухомого майна, а також порядок визначення суб'єкта оціночної діяльності і доручення подати звіт про оцінку майна. Також скаржницею не доведено неправомірність повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна. Приватним виконавцем повідомлено боржника про визначення вартості майна боржника в порядку ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження». Доказів, які б свідчили про звернення боржниці до приватного виконавця з відповідними заявами про незгоду з результатами визначення вартості майна вказаного у цьому звіті не надано.
Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції та з огляду на п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року, відповідно до якого відхиляючи апеляцію, апеляційний суд може, в принципі, просто підтвердити мотиви рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» від 21 січня 1999 року, Звіти про рішення 1999-I, § 26; та рішення у справі «Хелле проти Фінляндії» від 19 грудня 1997 року, Звіти 1997-VIII, §§ 59 та 60). Водночас апеляційний суд також враховує таке.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону № 1404 передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами частини першої статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності.
Статтею 57 Закону № 1404 обумовлено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем. Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Приписи вищенаведеної норми надають учаснику виконавчого провадження право на оскарження оцінки майна, як процесуальної дії державного виконавця.
Правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон № 2658).
Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону № 2658 процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 2658 встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
За змістом ст. 3 Закону № 2658 оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У силу п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону № 2658 однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 Закону № 2658 рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).
Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.
Тобто, вищезазначеним Законом передбачено, що однією із форм оцінки майна є рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає у їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.
Отже, рецензування звіту з оцінки є законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки, який в межах виконавчого провадження дозволяв швидко та ефективно захистити права боржника.
Вищезазначене узгоджується із правовим висновком викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18, від 01 липня 2020 року у справі № 2-1160/11, від 27 серпня 2020 року у справі № 295/11078/14-ц.
Установивши, що виконавець при вчиненні виконавчих дій щодо визначення вартості майна боржника, зокрема, під час визначення суб'єкта оціночної діяльності, доручення йому подати звіт про оцінку майна, діяв в межах наданих йому повноважень, в порядок та у спосіб, визначені діючим законодавством України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги.
Боржник ОСОБА_1 , отримавши повідомлення від виконавця про результати оцінки майна, не скористалась законодавчо встановленим способом спростування результатів оцінки - рецензування звіту з оцінки майна.
Твердження про складення висновку про вартість майна «заднім числом» з огляду на отримання скаржником його лише на 1 аркуші є безпідставними й необґрунтованими, оскільки за приписами ч. 5 ст. 57 Закону № 1404 виконавець зобов'язаний лише повідомити про результати оцінки. Водночас не зобов'язаний навіть надсилати копію такого звіту учаснику виконавчого провадження.
У доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 пов'язує незаконність звіту з відсутністю даних про проведення належного огляду об'єкта оцінки. Колегія суддів відхиляє вказані доводи з огляду на таке.
Відповідно до ст. 11 Закону № 2658 замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
Пунктом 51 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 (далі - Національний стандарт № 1), передбачено ознайомлення з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.
Пунктом 56 зазначеного Національного стандарту № 1 передбачено, що звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити, зокрема, відомості про особистий огляд об'єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки).
Відсутність даних про огляд об'єкта оцінки не є тією обставиною, з якою законодавство пов'язує можливість визнання протиправним і скасування звіту про оцінку майна.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що оцінювачем визначено метод проведення оцінки з використанням порівняльного підходу.
Також, суд першої інстанції правильно виходив із того, що огляд квартири не був проведений саме з вини ОСОБА_1 , яка письмово висловила свою відмову в допуску до квартири.
Твердження ОСОБА_1 про те, що в такому випадку виконавець мав звертатися до суду із поданням про примусове проникнення до житла є безпідставними та ґрунтуються на власному й помилковому тлумаченні скаржником приписів законодавства.
Доводи про конфлікт інтересів приватного виконавця з огляду на веденням ним цього ж виконавчого провадження в статусі державного виконавця є неналежними, оскільки про це скаржником у скарзі не заявлялося, суд таких підстав скарги не розглядав і про це відповідної заяви в межах виконавчого провадження боржник не подавав. Водночас указана скаржником обставина, не підставою для відводу (заявлення самовідводу) приватного виконавця з огляду на приписи ч. 4 ст. 5 Закону № 1404.
Так само неналежними є доводи щодо єдиного житла боржника, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду в межах судового контролю за виконанням судових рішень.
Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до незгоди скаржника із постановленою ухвалою, та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а тому колегія суддів їх відхилила.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів установила, що при розгляді клопотання про зупинення реалізації майна та скарги на дії приватного виконавця Телявського А.М. суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволені поданого клопотання та скарги, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування законних і обґрунтованих ухвал суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 259, 263, 268, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 30 липня 2025 року, постановлену за результатами розгляду клопотання скаржника ОСОБА_1 про зупинення реалізації майна, поданої в межах скарги на дії приватного виконавця Телявського Анатолія Миколайовича - залишити без змін.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 05 серпня 2025 року, постановлену за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського Анатолія Миколайовича - залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 06 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова