22 жовтня 2025 року м. Київ
Справа № 755/20034/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/13251/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Коваленко І.В. 29 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У листопаді 2024 року через систему «Електронний суд» позивач ОСОБА_2 , звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила розірвати шлюб, який укладений з відповідачем.
Позовні вимоги мотивовані тим, що з 29 січня 2011 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, ще до шлюбу у сторін народилась спільна дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте спільне життя у сторін не склалося у зв'язку з різними поглядами на життя, відсутністю взаєморозуміння і взаємної підтримки, втратою почуття любові і поваги один до одного. Відповідач чинив тиск та низку протиправних дій щодо позивача, чим зумовив припинення будь-яких відносин між ними. На даний час шлюбні відносини між позивачем та відповідачем фактично припинились. Подружжя не веде спільного господарства та проживає окремо один від одного. Подальше примирення, спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою України, та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянином України, зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Згурівського районного управління юстиції у Київській області, 29 січня 2011 року (актовий запис № 03) - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 968,96 гривень.
Рішення суду мотивоване тим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.
Не погодився із зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 , ним подана апеляційна скарга, в якій він зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним установленням обставин, які мають значення для справи та неправильним їх дослідженням і оцінкою.
Відповідач вказує на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення було безпідставно порушено право відповідача на надання терміну на примирення задля збереження родини.
Так, судом першої інстанції було надано сторонам строк на примирення до 23 липня 2025 року та зупинено провадження у справі, однак ухвалою суду від 04 квітня 2025 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання, оскільки по відношенню до позивача відповідачем чиниться домашнє насильство, у зв'язку з чим відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Однак, поновлюючи провадження у справі суд першої інстанції проігнорував те, що заходи щодо примирення подружжя не вживаються лише, якщо до подання відповідного клопотання, один із подружжя вчинив домашнє насильство. Скасування заходів у вигляді надання терміну на примирення, з підстав вчинення домашнього насильства, чинним законодавством не передбачено. Відповідач вважає, що заходи для примирення їх подружжя у вигляді встановленого судом строку до 23 липня 2025 року, дали б змогу зберегти їх шлюб з позивачем, оскільки відповідач не втратив почуття любові та поваги до своєї дружини.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 заперечувала проти доводів апеляційної скарги відповідача, вказувала на неможливості збереження сім'ї, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач ОСОБА_1 повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується звітами автоматично сформованими засобами АСЕД «Апеляція», в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Тому, враховуючи положення ст. ст. 371,372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність сторони відповідача.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини.
29 січня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Згурівського районного управління юстиції у Київській області, про що було зроблено актовий запис № 03. /а.с.7/
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області 25 серпня 2011 року. /а.с.8/
В листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу, і в ході розгляду справи наполягала на його задоволенні.
Відповідач ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечував щодо задоволення позову, зокрема, в заяві від 23 січня 2025 року просив про надання строку на примирення. /а.с.23/.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2025 року було надано сторонам у справі строк на примирення - шість місяців, у зв'язку з чим провадження у справі було зупинено до 23 липня 2025 року. /а.с.25/
01 квітня 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з клопотанням про припинення дії строку на примирення сторін, та поновлення провадження у справі, оскільки вжиті судом заходи для примирення подружжя наразі є неможливими та суперечить інтересам позивача, оскільки по відношенню до неї відповідачем чиниться домашнє насильство, у зв'язку з чим відповідач був притягнутий до адміністративної відповідальності. /а.с.30-33/
Згідно з постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року у справі № 755/4158/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу. /а.с.34-37/
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень у справі № 755/4158/25 постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2025 року постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 26 березня 2025 року скасована. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито із підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто, у зв'язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 06 травня 2025 року. /а.с.38/
За клопотанням сторони відповідача розгляд справи був відкладений двічі. /а.с.45-50,54-57/
В судове засідання призначене на 29 травня 2025 року позивач ОСОБА_2 не з'явилась, подавши заяву про розгляд справи за її відсутності. Відповідач був повідомлений через представника, але в судове засідання не з'явився. В цьому судовому засіданні судом першої інстанції ухвалено оскаржуване судове рішення.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України).
Згідно зі ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, незалежно від стану розгляду порушеного кримінального провадження, цивільної справи або справи про адміністративне правопорушення щодо домашнього насильства, заходи щодо примирення подружжя не вживаються.
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дата й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
В порядку визначеному ч. 7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 СК України.
Положеннями ст.254 ЦПК України визначено, що провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є подружжям, проте один із них наполягає на розірванні шлюбу.
Відповідач просив про надання строку на примирення тривалістю у 6 місяців. Судом першої інстанції було надано сторонам строк на примирення терміном на 6 місяців та зупинено провадження у справі. Однак між сторонами примирення не відбулось, натомість судовим рішенням був встановлений факт домашнього насильства, у зв'язку з чим провадження було поновлено. Слід зазначити, що в подальшому рішення у справі про адміністративне правопорушення було скасоване, проте вказане не може бути підставою для скасування рішення суду у цій справі.
Доводи апеляційної скарги відповідача в преважній більшості стосуються саме поновлення провадження у справі до завершення визначеного судом строку для примирення, чим порушено його права. Разом з тим стороною відповідача суду не були надані дані про вжиття заходів щодо примирення сторін у справі, будь-які докази того, що сторони виявили намір примиритись, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин у матеріалах справах відсутні, та відповідачем не надані.
Позивач при апеляційному перегляді справи продовжує наполягати на розірванні шлюбу, тобто зі спливом значного часу після звернення до суду з позовом і за час розгляду справи взаємини сторін не змінилися і не налагодилися.
А отже у сторін була можливість для примирення, яке у даному випадку не відбулося, тому доводи наведені в апеляційній скарзі відносно того, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач бажає примиритись з позивачем, слід визнати безпідставними.
Виходячи з норм сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
У позовній заяві, та поясненнях наданих в суді апеляційної інстанції, позивач зазначала, що спільне життя з відповідачем не склалося через несумісність характерів, різні погляди на життя та сімейні цінності, їх сім'я існує формально, вони вже досить тривалий час не проживають разом та спільного господарства не ведуть, а всі спроби примирення між ними в минулому не принесли жодних результатів.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст. ст. 24, 56 СК України.
Таким чином, відповідач оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновків суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про помилковість висновку щодо неможливості збереження шлюбу.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем витрати при зверненні з апеляційною скаргою компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук
Повне судове рішення складено 06 листопада 2025 року.