24 вересня 2025 року місто Київ
cправа № 761/46197/23
провадження № 22-ц/824/4726/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача- Шкоріної О.І., суддів-Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Волинець Веронікою Олегівною,
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2024 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року, ухвалені у складі судді Фролової І.,
та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шишкою Юлією Олександрівною, на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Фролової І.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири від 4 лютого 2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Оленцевич О.А., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 63249771 від 4 лютого 2022 року; визнати право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що 20 грудня 2017 року та 10 грудня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договори позики, відповідно до яких, ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 60000 доларів США та 107015 доларів США, що підтверджується розписками.
1 листопада 2021 року у зв'язку з невиконанням зобов'язань по поверненню грошових коштів, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості.
6 грудня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі.
17 лютого 2022 року Шевченківським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, відповідно до якої, накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 жовтня 2023 року, позов про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 207095 доларів США.
27 червня 2023 року відкрито виконавче провадження . В ході примусового виконання виконавчого документа приватним виконавцем Яцишиним О.М. встановлено, що за ОСОБА_2 на праві власності не зареєстровано будь-якого рухомого та нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення з метою виконання рішення суду.
Окрім того, приватним виконавцем Яцишиним О.М. повідомлено позивачу, що 4 лютого 2022 року після відкриття провадження щодо стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної квартири на користь дружини ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування квартири.
1 серпня 2023 року ОСОБА_3 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням цього суду від 18 вересня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.
На думку позивача при укладенні договору дарування квартири, воля відповідачів не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним оспорюваним правочином. Зокрема ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру після пред'явлення до нього позову про стягнення коштів, майно відчужено на підставі безоплатного договору близькому родичу - дружині, після відчуження спірного майна у ОСОБА_2 відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїм зобов'язанням перед кредитором.
При визнанні недійсним оспорюваного договору підлягає скасуванню рішення про державну реєстрації прав, як таке, що вчинене на підставі договору, який визнано недійсним, та визнання за ОСОБА_2 права власності на відчужену спірну квартиру для надання можливості звернути стягнення на неї для повернення боргу позивачу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири від 4 лютого 2022 року, скасовано рішення про державну реєстрацію, визнано право власності за ОСОБА_2 .
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду від 25 жовтня 2024 року стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32600 грн, тобто по 16300 грн. з кожного.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Волинець В.О. подала апеляційну скаргу, в який просила скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити. Апелянт вважає рішення незаконними, необґрунтованим та таким, що прийняте з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права.
Зокрема, зазначає про те, що судом порушено презумпцію спільної власності подружжя та принцип неприпустимості позбавлення права власності. Судом першої інстанції необґрунтовано визнано лише за ОСОБА_2 права власності на квартиру, яка була придбана подружжям під час шлюбу, чим позбавлено ОСОБА_3 її частки у спільній сумісній власності подружжя.
Зі змісту рішення суду вбачається, що судом першої інстанції при розгляді вказаної справи застосовано судову практику щодо визнання вчиненого правочину фраудаторним. Водночас, суд першої інстанції надає оскаржуваному договору дарування ознаки фіктивності, що на думку апелянта, може вказувати на неправильне застосування судом першої інстанції норм права та закону, що призводить до суперечливості щодо визначення підстав для визнання договору дарування недійсним.
Судом прийняте помилкове рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_3 через неврахування судової практики щодо визнання ефективного способу захисту права/інтересу стягувача та відсутності необхідності скасовувати реєстраційні дії в такій категорії справ, оскільки зазначені дії не забезпечують відновлення порушених прав позивача.
Судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінки іншим доказам, наявним в матеріалах справи. Зокрема, те, що договір дарування було укладено ще до того, як ОСОБА_2 дізнався про виникнення у нього зобов'язання щодо виконання рішення про стягнення заборгованості, оскільки між датами прийняття рішення та укладенням договору минуло більше року. ОСОБА_3 взагалі не знала про наявний борг. На момент укладення договору дарування не було жодних правових обмежень щодо відчуження квартири, перехід прав власності на квартиру за договором дарування не був фіктивним.
Крім того, 20 листопада 2024 року приватним виконавцем накладено арешт на корпоративні права у формі частки в статутному капіталі ТОВ «Глобал Трейдінг Альянс» в розмірі 74929, 15 грн, що складає 10,19% від статутного капіталу, які належать ОСОБА_2 , що спростовує доводи позивача та думку суду про відсутність будь-якого іншого майна у боржника, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед позивачем.
У зв'язку тим, що додаткове рішення суду від 25 жовтня 2024 року є похідним від рішення від 8 жовтня 2024 року, також просила скасувати і його.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Шишка Ю.О. подала апеляційну скаргу, в який просить додаткове рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу по 32405 грн. з кожного.
Зокрема, зазначає про те, що в порушення ст.ст. 246, 270 ЦПК України, судом розглянуто клопотання ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення без призначення судового засідання та відповідного повідомлення сторін, що призвело до порушення принципу змагальності та диспозитивності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представник ОСОБА_1 адвокат Шишка Ю.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 - ОСОБА_2 підтримував позицію апелянта, просив оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, повідомлений про місце, день і час розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ( а.с.84 т.2), причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у його відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
В судовому засідання представник ОСОБА_3 адвокат Волинець В.О., а в іншому судовому засіданні адвокат Ткаченко А.В. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Шишка Ю.О. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а також підтримала подану нею апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції та просила її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених рішень в межах доводів і вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що 20 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики від 20 грудня 2017 року, відповідно до якого позивач зобов'язувався не пізніше 20 грудня 2017 року надати ОСОБА_2 в грошовій одиниці долар США кошти у розмірі 60 000 доларів США.
На підтвердження виконання з боку позивача п. 1.1. Договору позики від 20 грудня 2017 року відповідачем-1 20 грудня 2017 року складено розписку.
10 грудня 2019 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір позики від 10 грудня 2019 року, відповідно до якого позивач в строк до 10 грудня 2019 року зобов'язувався передати у власність ОСОБА_2 грошові кошти у вигляді валютних цінностей в розмірі 107 015 доларів США.
На підтвердження виконання з боку позивача п. 1. Договору позики від 10 грудня 2019 року ОСОБА_2 10 грудня 2019 року складено розписку.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 жовтня 2023 року, позов про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 207 095 доларів США.
З метою примусового виконання рішення суду 27 червня 2023 року позивачем отримано виконавчий лист № 761/39066/21 та пред'явлено його до примусового виконання приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва, Яцишину О.М.
27 червня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що в ході примусового виконання виконавчого документа приватним виконавцем Яцишиним О.М. встановлено, що за ОСОБА_2 на праві власності не зареєстровано будь-якого рухомого та нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення з метою виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21.
Окрім того, приватним виконавцем Яцишиним О.М. повідомлено позивача, що 4 лютого 2022 року, після відкриття провадження у справі № 761/39066/21 щодо стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_2 здійснив відчуження спірної квартири на користь дружини ОСОБА_3 , шляхом укладення Договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Оленцевич О.А. серія та номер: 618, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 63249771 від 4 лютого 2022 року 10:29:27.
З даного приводу судом було встановлено наступне.
25 листопада 2005 року між відповідачами було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї за актовим записом №3 355.
16 грудня 2014 року відповідачі придбали за Договором купівлі-продажу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
4 лютого 2022 року відповідачі уклали Договір дарування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
В подальшому, а саме 1 серпня 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу.
18 вересня 2023 року за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/27476/23 шлюб між відповідачами було розірвано.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач відчужив майно після пред'явлення до нього позову про стягнення заборгованості; відповідно до фактичних обставин у цій справі позов про стягнення боргу з ОСОБА_2 подано ОСОБА_1 1 листопада 2021 року, провадження у справі № 761/39066/21 відкрито 6 грудня 2021 року, а відчуження майна на підставі договору дарування квартири відбулося 4 лютого 2022 року, тобто після пред'явлення позову про стягнення заборгованості; майно відчужене на підставі безвідплатного договору; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Врахувавши сукупність наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення завернення стягнення кредитором на його майно як боржника, а тому позовна заява підлягала задоволенню.
Задовольняючи інші позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що для реального та ефективного захисту прав позивача при визнанні оспорюваного договору недійсним, також підлягає задоволенню вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та про визнання права власності на відчужену спірну квартиру за ОСОБА_2 для надання можливості звернути стягнення на спірну квартиру для повернення боргу позивачу.
З такими висновками суду повністю не може погодитись колегія суддів, виходячи з наступного.
Позивач ОСОБА_1 просив разом з вимогою про визнання недійсним договору дарування квартири від 4 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо передачі у власність квартири АДРЕСА_1 , також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 63249771 від 4 лютого 2022 року та визнати право власності за ОСОБА_2 на вказану квартиру.
Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_2 виник спір з приводу невиконання останнім своїх зобов'язань за договорами позики. У зв'язку з цим, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року у справі № 761/39066/21, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 жовтня 2023 року, позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.
На виконання цього рішення 27 червня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
Другим відповідачем у цій справі ОСОБА_1 визначено колишню дружину боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
4 лютого 2022 року згідно договору дарування, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 25 листопада 2005 року по 18 вересня 2023 року (рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/27476/23 шлюб між відповідачами було розірвано).
16 грудня 2014 року відповідачі придбали за Договором купівлі-продажу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Право власності на цю квартиру було оформлено на ОСОБА_2 .
Відповідно до ст.ст. 60 - 61 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 68 СК України).
Отже, наведеними нормами права встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , набута відповідачами за період шлюбу - є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в частині неправомірного визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 тільки за ОСОБА_2 .. Судом першої інстанції в цій частині помилково не враховано той факт, що вказана квартира належить відповідачам на праві спільної сумісної, а відтак визнання права власності на квартиру тільки за одним з подружжя (колишнього подружжя) не допускається. А тому апеляційна скарга в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо визнання недійсним договору дарування квартири від 4 лютого 2022 року та скасування державної реєстрації речових прав, колегія суддів зазначає наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або
оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).
Захист права - це використання передбачених законом способів (можливостей, інструментів) для поновлення свого порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права. «Право на захист особа здійснює на свій розсуд» (ст. 20 ЦК України).
Способи захисту, які застосовуються судом 1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 2. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути серед іншого визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 , від 30 січня 2019 року, справа № 569/17272/15-ц.
Ефективний спосіб захисту прав повинен: 1) забезпечити поновлення порушеного права 2) в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування 3) такий захист повинен бути повним (тобто не частковим) 4) забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії 5) забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року по справі 910/3009/18).
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що судом першої інстанції застосовано судову практику щодо визнання вчиненого правочину фраудаторним. Водночас, суд першої інстанції надав оскаржуваному договору дарування ознаки фіктивності, що може вказувати на неправильне застосування судом першої інстанції норм права та закону, що призвело до суперечливості щодо визначення підстав для визнання договору дарування недійсним.
Проте, щодо визнання договору дарування квартири від 4 лютого 2022 року недійсним, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції в цій частині обґрунтованим та таким, що не спростовується доводами апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що спір щодо стягнення боргу за договором позики за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розглядався Шевченківським районним судом м. Києва (справа № 761/39066/21). Ухвалою від 6 грудня 2021 року було відкрито провадження. Тобто, з грудня 2021 року відповідач ОСОБА_2 дізнався або міг дізнатись про наявність судового провадження, де він є відповідачем.
4 лютого 2022 року відповідач ОСОБА_2 за договором дарування, подарував квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на той час своїй дружині ОСОБА_3 .
Згідно ч 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його діти (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив про наявність у договорі дарування разом з ознаками фраудаторного правочину також і положення ч. 1 ст. 234 ЦК щодо фіктивного правочину. Проте такі посилання в рішенні суду не впливають на правильність вирішення спору по суті, оскільки ОСОБА_2 був обізнаним про наявність у нього боргу за договорами позики від 20 грудня 2017 року та від 10 грудня 2019 року перед ОСОБА_1 , ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 6 грудня 2021 року в справі № 761/39066/21 було відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором. Отже з цієї дати - 6 грудня 2021 року відповідач мав можливість дізнатись про звернення до нього з позовом. Аргумент апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 дізнався про це вже після укладення договору дарування не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки до апеляційної скарги не надано відповідних доказів на підтвердження цих обставин.
Разом з тим, з аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень, у справі № 761/39066/21 відповідачами було оскаржено рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року, яким стягнуто на користь позивача заборгованість за договором позики та ухвалу рішення Шевченківського районного суду від 17 лютого 2022 року про забезпечення позову, якою накладено арешт на вже згадану квартиру. Постановою Київського апеляційного суду від 4 жовтня 2023 року та від 3 лютого 2025 року відповідно, апеляційні скарги відповідачів залишено без задоволення. Судові рішення набрали законної сили. З наведеного вбачається, що відповідачем не виконано свої зобов'язання з повернення коштів за договорами позики. Відповідно, така поведінка відповідача підтверджує твердження про те, що договір дарування квартири було укладено з метою уникнення виконання своїх зобов'язань за договором позики.
Щодо накладення арешту на корпоративні права у формі частки в статутному капіталі ТОВ «Глобал Трейдінг Альянс», які належать ОСОБА_2 як підтвердження наявності іншого майна у боржника, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед позивачем, такі доводи не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування рішення та відмови у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним.
Боржник відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном (за винятками визначеними у Законі України «Про виконавче провадження»), а тому ухилення боржника від виконання обов'язку зі сплати боргу за наявності у нього майна свідчить про недобросовісну поведінку шляхом відчуження такого майна за безоплатним договором дарування своїй дружині.
Щодо посилань в апеляційній скарзі на те, що судом прийняте помилкове рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_3 через неврахування судової практики щодо визнання ефективного способу захисту права/інтересу стягувача та відсутності необхідності скасовувати реєстраційні дії в такій категорії справ, оскільки зазначені дії не забезпечують відновлення порушених прав позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з такими доводами апелянта.
Відповідно до судової практики, після внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вимога про скасування запису про реєстрацію права не є обов?язковою, оскільки визнання договору недійсним автоматично призводить до юридичних наслідків. Визнання договору недійсним означає, що він втрачає юридичну силу, і сторони повинні повернути отримане майно.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо оскарження додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року колегія суддів звертає увагу на таке.
Визначаючи розмір стягнутих судових витрат за надання професійної правничої допомоги з відповідачів на користь позивача, суд першої інстанції виходив з принципу співмірності та розумності, надаючи оцінку реально наданим послугам адвоката. Визначення суми стягнутих судових витрат судом першої інстанції в розмірі 32 600 грн. є доведеною та обґрунтованою.
Відповідно підстави для стягнення з відповідачів по 32405 грн. з кожного - відсутні. Відтак апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_3 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року, то така підлягає частковому задоволенню зі зменшенням стягнутої з відповідачів на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу з 32 600 грн. до 21604 грн., з урахуванням задоволення однієї позовної вимоги із трьох заявлених та складає суму по 10802 грн. з кожного.
Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню частково, відповідно судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню з відповідачів за одну задоволену позовну вимогу. Таким чином рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у виді судового збору підлягає зміні а визначена судом першої інстанції сума судового збору зменшенню з 2576, 64 грн. до 858,88 грн., тобто по 429, 44 грн. з кожного.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шишкою Юлією Олександрівною, залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану адвокатом Волинець Веронікою Олегівною, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та визнання права власності за ОСОБА_2 на квартиру скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні цих вимог.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2024 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судового збору змінити, зменшивши загальну суму судового збору з 2576, 64 грн. до 858,88 грн., тобто по 429, 44 грн. з кожного.
В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2024 року залишити без змін.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року змінити.
Зменшити витрати на професійну правничу допомогу, які стягнуті зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 з 32 600 грн. до 21604 грн., тобто по 10802 грн. з кожного.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 7 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус