Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№200/3766/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №200/7320/24, за весь час затримки виплати - за період з 27.07.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 130 824,00 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2024 № 186 (по стройовій частині) позивача звільнено з військової служби у відставку. Військовою частиною НОМЕР_1 на підставі рішення суду Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі №200/7320/24, що набрало законної сили 14.04.2025, проведено перерахунок грошового забезпечення позивача, що не було виплачено в період служби, та грошової компенсації за невикористані дні відпусток, зокрема, було нараховано 138 424,19 грн. З огляду на судову практику, що склалась, та висновки Верховного Суду, сформовані у численних постановах суду касаційної інстанції, вимоги щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення відповідно до положень Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не є передчасними та підлягають задоволенню, оскільки право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати набувається особою незалежно від того, чи були такі суми їй виплачені за умови їх нарахування.
Також позивач вимагає виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за 6 місяців) у відповідності до ст.ст. 116, 117 КЗпП України без застосування принципу співмірності. Позивач зазначає, що якщо під час проходження служби грошове забезпечення виплачувалось у меншому ніж належить розмірі та не було виплачено у належному розмірі після звільнення, при задоволенні судом вимог про нарахування грошового забезпечення у належному розмірі наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, такі вимоги є похідними від вимог про стягнення/нарахування грошового забезпечення.
Відповідач надав суду відзив на позов, в якому навів заперечення проти позову, просив у його задоволенні відмовити. Вказав, що вважає позовні вимоги стосовно виплати компенсації втрати доходів передчасними, оскільки заборгованість за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 по справі 200/7320/24 станом на 09.06.2025 відповідачем не сплачена через відсутність коштів, в той час як відповідно до ст. 4 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Щодо інших позовних вимог, то відповідач вказав, що нарахування та виплата будь-яких додаткових видів компенсації за час затримки виплати грошового забезпечення не передбачено бюджетом Військової частини НОМЕР_1 та суперечить ст. ст. 48, 51 Бюджетного кодексу України.
Ухвалою від 26.05.2025 відкрито провадження у справі, її призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (відповідач) з 27.07.2022 по 30.06.2024, що встановлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 200/7320/24, що набрало законної сили 14.04.2025.
Також цим судовим рішенням встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2024 № 186 ОСОБА_1 , звільненого на підставі наказу від 28.06.2024 № 166-РС за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, з 30.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вказаним рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 200/7320/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 за період з 27.07.2022 по 19.05.2023 включно перерахунок та виплату грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком виплат позивачу на виконання рішення суду від 30.12.2024 у справі № 200/7320/24 підлягає виплаті сума розміром 138 424,19 грн.
Ухвалою від 20.08.2025 у справі № 200/7320/24 прийнято звіт Військової частини НОМЕР_1 про виконання рішення суду у цій справі. Так, на переконання суду, рішення від 30.12.2024 у справі № 200/7320/24 виконано відповідачем в межах власної компетенції, що підтверджується основною заявкою-розрахунком на фінансування від 05.06.2025 № 1114, основною заявкою-розрахунком на фінансування від 13.06.2025 № 1229, основною заявкою-розрахунком на фінансування від 04.07.2025 № 1429, розрахунком потреби в коштах для виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800. В заявках, зокрема, зазначено, що на виконання цього рішення суду замовлено кошти на загальну суму 138 425,00 грн. На переконання суду, виплату заборгованості за рішенням суду не було здійснено у зв'язку із відсутністю коштів Державного бюджету України, тобто з підстав, які не залежать від відповідача.
Позивач погоджується із проведеними відповідачем нарахуваннями грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 200/7320/24 на загальну суму 138 424,19 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (в тому числі виплата заборгованості з індексації грошового забезпечення).
Відповідно до ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості та, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.
За матеріалами справи виплату нарахованого у загальній сумі 138 424,19 грн грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 200/7320/24 відповідачем не проведено.
Водночас, стаття 4 Закону № 2050-ІІІ чітко встановлює, що виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Тобто, заборгованість із певних виплат (доходу) - у цьому випадку заборгованість у сумі 138 424,19 грн на виконання рішення суду у справі № 200/7320/24 - має бути виплачена із одночасною виплатою компенсації за втрату такого доходу (така компенсація має бути виплачена у місяць виплати доходу).
Суд не заперечує право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у вигляді несплати йому відповідачем грошового забезпечення у сумі 138 424,19 грн на виконання рішення суду у справі № 200/7320/24, водночас, зважаючи на те, що виплату вказаної суми у розмірі 138 424,19 грн станом на тепер не проведено, вимоги щодо виплати компенсації є передчасними. В суду відсутні підстави вважати, що відповідачем буде проведено в майбутньому виплату грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 200/7320/24 без виплати компенсації втрати доходу.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №480/1704/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а та № 200/14127/19-а.
Суд зазначає, що безпідставним є посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.09.2020 у справі №280/788/19, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20, від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, від 29.03.2023 у справі №120/9475/21-а, від 20.12.2024 у справі №440/6875/24, від 03.04.2025 у справі № 420/1581/24, з огляду на їхню нерелевантність до справи, що розглядається.
У заазначених судових рішеннях Верховним Судом сформульовано таки правовий висновок: «Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги».
Водночас, у цій справі № 200/3766/25 питання нарахування доходу, за втрату якого позивачу підлягає виплаті компенсація, не є спірним..
Визначальною обставиною у спорі, що є предметом розгляду в цій справі, є фактична виплата доходу, оскільки стаття 4 Закону № 2050-ІІІ надає відповідачу на виплату такої компенсації строк не пізніше спливу місяця, у якому здійснюється виплата доходу. При цьому, зважаючи, що дохід у сумі 138 424,19 грн не виплачено станом на тепер, то такий строк триває, через що вимоги стосовно виплати компенсації заявлені передчасно. Спір стосовно виплати компенсації станом на тепер відсутній.
Беручи до уваги, що строк на виплату вказаної компенсації ще не сплинув та пов'язаний із виплатою доходу, то присудження судовим рішенням у справі № 200/3766/25 позивачу компенсації, поставило б її виплату в залежність від виплати грошового забезпечення (доходу) у сумі 138 424,19 грн на виконання рішення у справі № 200/7320/24, в той час як відповідно до ч. 7 ст. 246 КАС України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
Отже, не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, що підлягає виплаті відповідно до рішення суду у справі №200/7320/24, за весь час затримки виплати - за період з 27.07.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Стосовно вимог позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (закінченні служби) в сумі 130 824,00 грн суд зазначає таке.
Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України “Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-XII).
У відповідності до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.
Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
На підставі аналізу наведених норм права можна дійти такого висновку. Законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.
Судом встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2024 № 186, ОСОБА_1 звільненого наказом від 28.06.2024 № 166-РС за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, з 30.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
При звільненні із позивачем не проведено остаточного розрахунку, що вбачається зі змісту рішення суду у справі №200/7320/24, яким присуджено позивачу недонараховане йому відповідачем за час служби і на час виключення за списків особового складу грошове забезпечення у сумі 138 424,19 грн.
Таким чином, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Оскільки з 30.06.2024 та у наступні 6 місяців відповідачем не проведено із позивачем остаточного розрахунку, то позивачу підлягає виплаті середній заробіток за період з 01.07.2024 по 31.12.2024, тобто за 184 дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок - № 260), пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з п. 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
За приписами вказаного п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) (пп. б).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди, а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Позивач у червні 2024 року проходив службу повний календарний місяць, зважаючи на що середньоденне грошове забезпечення позивача підлягає обчисленню, виходячи з грошового забезпечення за травень-червень 2024 року.
Слід зауважити, що відповідно до пункту 8 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Тобто, у наданій суду картці особового рахунку позивача відображено виплату йому грошового забезпечення за травень 2024 року у червні 2024 року та за червень 2024 року - у липні 2024 року.
Виплачене позивачу у липні 2024 року грошове забезпечення позивача за червень 2024 року включало такі його одноразові види як компенсація за невикористану відпустку, допомога про звільненні мобілізованим та додаткова винагорода, що не включаються до обрахунку середньоденного грошового забезпечення.
Щодо віднесення до таких одноразових виплат також додаткової винагороди (за період дії воєнного стану), то слід окремо вказати, що постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168) прийнято на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України.
З аналізу Постанови КМУ № 168 вбачається, що її пункти 1-1, 1-2 чітко і однозначно встановлюють, що, зокрема:
- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів тощо;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється. Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, є тимчасовою.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 200/1564/24, від 27.03.2025 у справі №240/2921/23.
Згідно з висновками Верховного Суду в постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку № 100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зважаючи на викладене, середньоденне грошове забезпечення позивача за травень-червень 2024 року (виплачене у червні-липні 2024 року) для обчислення відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, становить (22 167,68 грн + 22 428,29 грн)/61 день=731,08 грн.
Ключове питання, яке має вирішити суд в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця.
Водночас, ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Водночас, загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
В постанові від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23 Верховний Суд вказав, що суд має присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Так, позивачем у липні 2024 року отримано за червень 2024 року (тобто, при звільненні) 114 158,00 грн. Сума недоплаченого грошового забезпечення, протиправна несплата якого встановлена суддом у рішенні у справі № 200/7320/24, становить 138 424,19 грн.
Тобто, при звільненні позивач мав отримати 252 582,19 грн, а частка розміром 138 424,19 грн становить 54,80 % від суми, що належала позивачу при виключенні зі списків особового складу.
Добуток середньоденного заробітку позивача та 6 місячного періоду невиплати з дня виключення зі списків особового складу (184 дні) становить 731,08 грн*184=134 518,72 грн, а 54,80 % від цієї суми - 73 716,26 грн.
Зважаючи на вказане та те, що спір у справі № 200/7320/24 був вирішений на користь позивача частково, суд вважає достатнім розміром компенсації, що має бути присуджена позивачу у формі відповідальності відповідача згідно ст. 117 КЗпП України, оскільки з вини відповідача позивачу при звільненні не було сплачено належні суми у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу (в день звільнення), суму саме розміром 73 716,26 грн.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від їх оплати як учасник бойових дій.
З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при виключенні зі спісків особового складу та всіх видів забезпечення в сумі 73 716 (сімдесят три тисячі сімсот шістнадцять) гривень 26 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 (позивач) - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Військова частина НОМЕР_1 (відповідач) - місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя А.С. Михайлик