07 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 160/26686/24
адміністративне провадження № К/990/36970/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року (головуючий суддя Юрко І. В., судді Білак С. В., Чабаненко С. В.) у справі № 160/26686/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому в період з 29 січня 2020 року по 21 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови КМУ № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок за період з 29 січня 2020 року по 21 лютого 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови КМУ від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови йому у видачі оновленої довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов'язати Військову частину ВЧ НОМЕР_1 видати йому оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону № 2262-ХІІ, статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 21 лютого 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 29 січня 2020 року по 21 лютого 2023 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
3. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
4. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2025 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року скасував в частині задоволених позовних і в цій частині прийняв постанову про залишення таких вимог без розгляду. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
5. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивача остаточно звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 21 лютого 2023 року. Картками особового рахунку позивача за 2020- 2022 роки підтверджено, що позивач отримував грошове забезпечення (основні та додаткові види грошового забезпечення) щомісячно, тобто йому були відомі суми грошового забезпечення, які він отримував.
6. Отже, з 21 лютого 2023 року (дата наказу про виключення зі списків особового складу військової служби) минуло майже два роки, тобто позивачем пропущено строк звернення до суду, як передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного суду України (далі - КАС України), так і передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) тримісячний строк для звернення до суду із цим адміністративним позовом.
7. Суд апеляційної інстанції вказав на помилкове посилання позивача та суду першої інстанції на те, що положення статті 233 КЗпП України в частині що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, до внесення змін 19 липня 2022 року повинні застосовуватись до вказаних правовідносин, тобто без обмеження строку звернення до суду, оскільки процесуальні строки, яким є і строк звернення до суду, починає відлік від дати порушення прав, свобод чи інтересів особи або дати, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
8. У цьому випадку, позивач, отримуючи грошове забезпечення щомісячно протягом всього строку служби в визначеному розмірі, а також отримуючи щорічно грошову допомогу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вважаючи неправильним порядок розрахунку грошового забезпечення та вказаної допомоги, мав можливість звернутися до суду за захистом своїх прав, як під час несення служби, так і відразу після звільнення з військової служби у встановлений законом строк.
9. Суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що з моменту отримання останньої виплати грошового забезпечення у розмірі, який на, думку позивача, є неправильним, позивач дізнався про порушення своїх прав, однак до суду із даним позовом звернулась лише 03 жовтня 2024 року, майже через 1 рік 8 місяців від дня звільнення зі служби.
10. Позивач будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим адміністративним позовом не зазначив та судом апеляційної інстанції доказів поважності пропуску такого строку не встановлено.
11. Не погоджуючись із постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог
12. На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального та процесуального права з порушенням усталеної практики Верховного Суду щодо обчислення строків звернення до суду у трудових спорах після звільнення. Суд апеляційної інстанції під час ухвалення рішення не врахував висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19.
13. На думку скаржника, строк, установлений статтею 233 КЗпП України, він не пропустив, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
14. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, та прийняти нову постанову у цій справі, якою залишити у законній силі рішення суду першої інстанції.
Позиція інших учасників справи
15. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив.
16. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
17. Верховний Суд ухвалою від 25 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 160/26686/24
18. Ухвалою від 06 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
19. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.
20. Спір у цій справі виник у зв'язку із протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення.
21. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
22. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
23. Частиною п'ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
24. Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк, і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
25. Також, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
26. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
27. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
29. За висновком суду апеляційної інстанції, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Позивач будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом не зазначив та судом апеляційної інстанції доказів поважності пропуску такого строку не встановлено.
30. Водночас позивач вважає, що таке правозастосування судами попередніх інстанцій є неправильним, оскільки, на його переконання, строк звернення до суду він не пропустив, оскільки спірні правовідносини виникли у період коли частина 2 статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком його право на звернення до суду з цим позовом.
31. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
32. В означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
33. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
34. У підсумку Судова палата виснувала, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
35. Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спірний період з 29 січня 2020 року по 21 лютого 2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього.
36. Період з 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
37. Проте період з 19 липня 2022 року по 21 лютого 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
38. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував цього, а тому дійшов передчасних висновків.
39. Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
40. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
41. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
42. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
43. Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
44. На переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, вручення грошового атестату тощо.
45. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою.
46. З огляду на обставини цієї справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 21 лютого 2023 року слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розмірами та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
47. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже, установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду із цим позовом у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 21 лютого 2023 року та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
48. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
49. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
50. Оскільки суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим дійшов передчасного висновку про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог, оскаржуване судове рішення належить скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року скасувати, а справу № 160/26686/24 направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко