Справа № 320/13858/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
05 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з вимогами:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті позивачу пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, без обмеження максимальним її розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, починаючи з 01.01.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження максимальним її розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, починаючи з 01.01.2025, з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем було проведено перерахунок пенсії, внаслідок якого визначено розмір пенсії позивача на рівні 45456,28 грн. При цьому, позивачем було встановлено, що виплату визначеного розміру пенсії на виконання вказаних судових рішень, з 01.01.2025 обмежено відповідачем до суми у розмірі 30576,36 грн, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану". На переконання позивача, відповідач протиправно застосував Постанову № 1 при виплаті перерахованої пенсії на виконання судових рішень, оскільки Кабінет Міністрів України вказаною постановою фактично створив нові норми права, які не відповідають та суперечать Закону № 2262-ХІІ і Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження на 05.11.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону № 2262.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 у справі №320/21913/23, зокрема: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2022 позивачу перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2023 позивачу перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
Також, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 у справі №320/16700/24, зокрема: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області встановити та виплатити позивачу щомісячну доплату у розмірі 2000 грн до пенсії у відповідності до постанови КМУ від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», починаючи з 01.07.2021; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 01.03.2024 позивачу перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії, без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаних судових рішень, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, що не заперечується сторонами.
Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі позивача станом на 01.01.2025, наявного в матеріалах справи, розмір його нарахованої до виплати пенсії за вислугу років становить 45456,28 грн.
Згідно з вказаним розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі позивача відповідач провів перерахунок розміру пенсії позивача з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1, за результатами якого розмір пенсії позивача до виплати з 01.01.2025 становить 30576,36 грн.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії з 01.01.2025 в повному розмірі, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою КМУ від 03.01.2025 №1. Проте, відповідач відмовив позивачу у виплаті пенсії з 01.01.2025 у повному обсязі, посилаючись на те, що розмір пенсії за вислугу років позивача з 01.01.2025 визначено відповідно до Постанови № 1.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті пенсії з 01.01.2025 в повному розмірі, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1, позивач звернувся до суду з цим позовом. Позивач переконаний, що відповідач порушив його право на отримання пенсії за вислугу років у належному розмірі.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що дії відповідача щодо виплата позивачу пенсії з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених пунктом 1 постанови № 1, не відповідають критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим, є протиправними.
Зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк відповідач діяв відповідно до чинного законодавства України, в межах повноважень покладених на Пенсійний фонд України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Ключовим у цій справі, є вирішення питання правомірності (неправомірності) застосування до виплати пенсії позивача, призначеної йому на підставі Закону №2262-XII обмежувального коефіцієнту згідно із постановою № 1.
Так, частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
У рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом № 2262-ХІІ.
Згідно з частинами першою та третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, як правильно визначив суд першої інстанції, умови і норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, визначаються виключно Законами № 2262-ХІІ та від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цих законів.
«Обчислення пенсії» особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43-47) Закону № 2262-ХІІ, а «Виплата пенсій» та «Порядок перерахунку пенсій» - розділами VII (статті 52-62) та VIII (статті 63-66) Закону № 2262-ХІІ відповідно.
Разом з тим, статтею 46 Закону № 4059-IX, установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону № 4059-IX, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1, яка застосовується з 01.01.2025, пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 цієї постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Тож, у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Таким чином, положеннями статті 46 Закону №4059-IX та постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.
Крім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону №4059-IX та пункту 1 постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом, а також порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України.
До того ж, слід заначити, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону, слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що позивачу з метою реалізації приписів ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 з 01.01.2025 проведено перерахунок пенсії і, як слідує з аналізу цих норм, такий перерахунок і виплата пенсії не пов'язані із збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиттям на державному рівні заходів, спрямованих на соціальний захист, а також із забезпеченням єдності умов та норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ. Відтак, виплата позивачу пенсії з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, є протиправною.
Також, варто зазначити, що відмовляючи у відкритті провадження за поданням судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи № 200/116/25 як зразкової та за поданням судді Полтавського окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом справи №440/534/25 як зразкової, Верховний Суд в ухвалах від 25.02.2025 у справі №200/116/25 та від 26.02.2023 у справі 440/534/25 звернув увагу на те, що Верховним Судом неодноразово висловлювалась позиція щодо застосування норм Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 (справа № 400/2085/19), 20.07.2022 (справа № 340/2476/21), 25.07.2022 (справа № 580/3451/21), 30.08.2022 (справа № 440/994/20), 17.03.2023 (справа № 340/3144/21) та інших Верховний Суд дійшов висновку, що у правовідносинах стосовно призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, у зв'язку з чим, будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів враховується висновок Верховного Суду у постанові від 24.09.2025 у справі № 420/5485/25.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко