07 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3123/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
У провадженні суду перебуває справа позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
У позові позивач просить:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на військовий облік військовозобов'язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_1 ;
визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 по особовому складу про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду, в якому вказував, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду. В обґрунтування клопотання відповідач зазначав, що позивача 19.05.2025 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, однак тільки 28.06.2025 представником позивача було подано позов в інтересах позивача. З огляду на наведене, відповідач вважає, що позивачем було пропущено встановлений законом місячний термін звернення до суду, та не подано доказів поважності пропуску такого строку.
Представником позивачем подано до суду заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду. В обґрунтування заперечень представник позивача вказував, що позов подано вчасно, а саме в місячний термін з моменту коли він дізнався про порушення своїх прав.
Розглянувши клопотання, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, суд зазначає наступне.
За положеннями ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Положеннями ч. 1 ст. 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом.
За правилами ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Матеріалами справи підтверджується, що на час звернення до суду з даним позовом позивач проходить військову службу.
Посилання ІНФОРМАЦІЯ_5 на те, що позивача 19.05.2025 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відтак з пропуском місячного строку звернення він звернувся до суду, суд оцінює критично, оскільки, належними та допустимими доказами не підтверджено доведення відповідачами оскаржуваних наказів про призов на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу частини на всі види забезпечення, до відома позивача.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місячного строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Як видно із матеріалів справи, позивач проходить військову службу під час мобілізації з 19.05.2025, виконує конституційний обов'язок із захисту суверенітету і незалежності України, тому не мав об'єктивної можливості швидше звернутися до суду за поновлення порушених прав.
Суд також зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 сформулював юридичну позицію щодо розуміння змісту статей 17, 65 Основного Закону України і визначив, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладається обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, встановленими у статті 46 Основного Закону України; закріплення в Конституції України обов'язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей (абзаци другий - четвертий пункту 3 мотивувальної частини).
Крім того, 06.04.2022 Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20), у якому зазначив, що, з урахуванням вимог частини п'ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України). Крім того, предметом законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців є питання, пов'язані з тим, що статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров'я чи навіть загибелі під час виконання службових обов'язків під час захисту Вітчизни.
Окрім наведеного, Конституційний Суд України у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 вказав на необхідність зважати на реалії, пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24.02.2022 збройна агресія Російської Федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
На переконання Конституційного Суду України, з урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України.
Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов'язків оборони держави, виконують обов'язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров'я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримчих заходів під час їх переходу до цивільного життя.
У Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційного Суду України, також, наголосив, що виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Беручи до уваги, що врегулювання відповідних питань належить до розсуду Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади в межах їх конституційних повноважень, Конституційний Суд України також наголосив на тому, що заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є “найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Також, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
Враховуючи перебування позивача на військовій службі у військовій частині, а також не доведення до його відома оскаржуваних наказів, суд вважає, що позивач звернутися до суду за поновлення порушених прав з дотриманням строку звернення до адміністративного суду.
З огляду на вказане, доводи відповідача стосовно пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За приписами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд залишає без розгляду, в тому числі з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, аналіз наведених норми свідчить, що підставою для залишення позову без розгляду може бути наявність пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Оскільки, позивачем не пропущено строки звернення до суду, тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду.
З огляду на наведене, суд вважає, що клопотання про залишення позову без розгляду є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 120, 122, 123, 241, 243, 248 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В.К. Левицький