07 листопада 2025 року справа № 580/9912/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що у відповідності до абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 у віці до 25 років позивач уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій та у відповідності до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 отримав поранення, пов'язане із захистом Батьківщини, а тому має право отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн.
Ухвалою від 08 вересня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.09.2025 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що позивач припинив проходження військової служби 05.04.2024 та з указаної дати він втратив статус військовослужбовця. При цьому Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025, тобто через 10 місяців після звільнення позивача з військової служби. Вважає, що позивач, який припинив відносини військової (публічної) служби до моменту набрання чинності Постановою № 153, права на виплату винагороди за час проходження військової служби не набув та з 05.04.2024 статус військовослужбовця втратив. Враховуючи, що п. 4 Постанови № 153 в якості необхідної умови для виплати Винагороди визначено наявність у особи статусу військовослужбовця, який надалі проходить військову службу - у військової частини НОМЕР_2 були відсутні правові підстави для прийняття рішення про виплату винагороди позивачу, про що його було повідомлено листами за вих. № 609/8878 від 18.07.2025 та вих. № 609/9150 від 24.07.2025.
08.10.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представниця позивача вказала що у відповідності до абзацу 2 пункту 4 Постанови № 153 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій та у відповідності до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 отримав травму, пов'язану із захистом Батьківщини. Зазначила, що Постанова № 153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. Звернула увагу, що згідно з довідкою до акта огляду МСЕК (серія 12 ААГ № 432227) позивач є особою з інвалідністю другої групи, причина інвалідності: травма, так, пов'язана із захистом Батьківщини та звільнений з військової служби саме за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Тобто, позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров'я у зв'язку з наявністю інвалідності другої групи, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
08.10.2025 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якій представник відповідача вказав, що відповідь на відзив представниці позивача подала із значним пропуском встановленого судом строку для подання даної зави по суті справи, без клопотання про поновлення встановленого судом строк, у зв'язку із чим вважає, що подана відповідь на відзив не може бути прийнята судом до розгляду при вирішенні справи. Вказав, що представниця позивача не спростувала доводів, які були викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 07.12.2022 між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_3 полковником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
Згідно довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2024 № 609/3853 солдат ОСОБА_1 в період з 21.06.2023 до 09.10.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області, Бахмутський район, смт. Північне.
17.09.2023 солдат ОСОБА_1 отримав вибухову травму, закриту черепно мозкову травму, струс головного мозку, вогнепальне осколкове поранення м'яких тканим тім'яної ділянки, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 № 194/312 від 17.10.2023.
Відповідно до свідоцтва про хворобу № 466-п від 24.03.2024, травма, пов'язана із захистом Батьківщини, захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 50-РС від 28.03.2024 солдата ОСОБА_3 звільнено з військової служби у відставку за п. “б» (за станом здоров'я).
24.04.2024 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності захворювання пов'язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до Акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 432227.
09.07.2025 позивач подав запит щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, згідно Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
24.07.2025 командир військової частини НОМЕР_1 листом № 609/9150 повідомив, що абз. 2 п. 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» право на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах мають виключно особи рядового, сержанського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворень відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилось 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Оскільки ОСОБА_1 звільнений наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28.03.2024 № 50-РС з військової служби у відставку за підпунктом “б» (за станом здоров'я) відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», вважається таким, що справи та посаду здав та виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 05.04.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій службі) від 05.04.2024 № 100. Таким чином, виплата винагороди звільненим військовослужбовцям не передбачена умовами Постанови.
Дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн. позивач вважає протиправними, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та триває станом на час розгляду справи.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153) та затвердив Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Згідно з пунктом 3 Постанови № 153 учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Суд встановив, що позивач у віці 20 років прийнятий на військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення бойових дій та у відповідності до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 отримав травму та захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини.
При цьому, суд зазначає, що Постанова № 153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов.
Суд звертає увагу, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 432227 позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини.
Позивач є ветераном війни, особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 04.05.2024.
Також відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 21.11.2023 позивач є учасником бойових дій (п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2024 № 1003 позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, звільнений з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2024 № 50-РС у відставку Збройних Сил України за станом здоров'я, відповідно до п.п. “б» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Тобто, позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров'я у зв'язку з наявністю інвалідності ІІ групи, внаслідок травми та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Суд зазначає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали інвалідність, пов'язану із захистом Батьківщини та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.
Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» лише особам, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), буде дискримінаційним відносно осіб, які отримали інвалідність, пов'язану із захистом Батьківщини та є непридатними до подальшої військової служби.
У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв постанову № 153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.
Підсумовуючи наведене, бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153 є протиправною.
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, для належного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 07.11.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК