про залишення позовної заяви без розгляду
07 листопада 2025 року Справа № 480/6307/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши у приміщенні суду в м. Суми клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
У провадженні Сумського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування повністю податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області №315437-24/18-20 від 4 вересня 2023 року про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 54829 грн 73 коп.
Ухвалою суду від 12.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому позивач у позові просив поновити строк звернення з цим позовом до суду, враховуючи те, що податкове повідомлення-рішення №315437-24/18-20 від 04.09.2023 було отримано ним тільки 11.07.2025. Вказав, що відповідачем було направлено податкове рішення на адресу позивача, однак ГУ ДПС у Сумській області було допущено помилку у поштовому індексі, у зв'язку з чим позивачем не отримано рекомендоване повідомлення.
Вирішуючи вказане клопотання позивача, суд в ухвалі від 12.08.2025 вказав, що у цій справі позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем 04 вересня 2023 року, а до суду з цим позовом позивач звернувся після отримання від ДПС України рішення про залишення скарги без розгляду від 31.07.2025 у порядку адміністративного оскарження. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач дізнався про оскаржуване рішення раніше ніж 11.07.2025. З огляду на вказане, ухвалою від 12.08.2025 суд визнав поважними причини пропуску строку звернення з цим позовом до суду та поновив позивачу такий строк звернення до суду.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.47-49) та клопотання про залишення позову без розгляду (а.с.39-42), в якому представник ГУ ДПС у Сумській області вказав, що посилання позивача на надіслання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не за тим індексом не знаходять свого підтвердження, оскільки ГУ ДПС у Сумській області на підставі даних інформацйно-телекомунікаційних систем органів ДПС в автоматичному режимі сформоване позивачу ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20, яке надіслане рекомендованим листом, з повідомленням про вручення (трекінг відправлення 0600043673766) за адресою платника податку: 41605, м.Конотоп, вул. Кочємазова, 87А. Зазначений лист повернувся до контролюючого органу 10.10.2023 з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». При цьому "вул.Кочємазова" до перейменування на "вул.Германівську" мала поштовий індекс 41605, саме за яким і було надіслано оскаржуване ППР. Враховуючи положення п.42.2 ст.42 Податкового кодексу України, відповідач вважає, що оскаржуване рішення від 04.09.2023 №315437-24/18-20 є врученим позивачу.
Крім того відповідач відмітив, що подана до ДПС України скарга була залишена без розгляду рішенням ДПС України від 31.07.2025 у зв'язку з порушенням строків для адміністративного оскарження. Тобто процедура адміністративного оскарження не розпочалась та відповідно рішення, що підтверджувало б проведення і закінчення процедури адміністративного оскарження та було б відправною точною для оскарження податкового повідомлення-рішення до суду, ДПС не було прийнято.
Позивач у запереченні на подане відповідачем клопотання вказав, що судом з врахуванням наданих письмових доказів вірно встановлено що спірне податкове повідомлення-рішення N9315437-24/18-20 від 04.09.2023 було отримано позивачем тільки 11.07.2025. До суду з цим позовом про скасування оскаржуваного рішення позивач звернувся після отримання від ДПС України рішення про залишення скарги без розгляду від 31.07.2025 у порядку адміністративного оскарження. Тому судом при відкритті провадженні визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу такий строк (а.с.74-76).
На підставі ч.13 ст. 171 КАС України ухвалою суду від 21.10.2025 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з пропуском позивачем 6-місячного строку звернення до суду, встановлено ч.2 ст.122 КАС України, шляхом подання до суду протягом 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали клопотання про поновлення строку звернення до суду із зазначенням у ній підстав та наданням доказів поважності його пропуску (а.с.86-89).
На виконання вимог вказаної ухвали від позивача до суду надійшло клопотання, в якому він просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити йому такий строк (а.с.93-99).
В обґрунтування такого клопотання вказав наступне:
1) відповідачем не надано доказів відправлення поштового відправлення з оскаржуваним ППР саме із зазначенням дати, коли саме поштове відправлення надійшло до поштового відправлення, коли і скільки разів доставлялось адресату, скільки повідомлень надавались отримувачу, за яких обставин відправлення не вручено адресату, скільки записів на конверті зроблено листоношею, який термін відправлення зберігалося у поштовому відділенні (а.с.94), за обставин коли відправлення повертається відправнику, такий відправник має повторно відправити поштове відправлення з оскаржуваним ППР (а.с.95),
2) в кінці грудня 2024 позивач від державного виконавця дізнався про виконання в примусовому порядку рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 року у справі №480/5401/24 та про підставу прийняття цього рішення - ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20. Позивач оскаржив це рішення в апеляційній інстанції та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №480/5401/24 рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.95-96),
3) позивач неодноразово звертався до Конотопської ДПС із заявами про отримання ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20, що було отримано позивачем 11.07.2025. Позивач вважає, що саме 11.07.2025 є датою, від якої обраховуються процесуальний термін оскарження ППР (а.с.96),
4) після отримання 11.07.2025 ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20 у найкоротші терміни позивач звернувся до ДПС України із скаргою. При цьому, позивач вказав, що погоджується з тим, що з урахуванням висновків ВП ВС у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24, відлік строку звернення до суду слід обраховувати саме з дня отримання позивачем ППР (а.с.97),
5) позивач проживає у м.Конотоп Сумської області, регіон якої є прикордонним та відповідно до Рішення Уряду визнаний зоною можливих бойових дій та постійної загрози обстрілів. Під час військового часу регіоні, який був окупований ворогом, постійно існувала підвищена небезпека, що суттєво обмежувало пересування позивача та можливість зосередитися на правових питаннях. На підтвердження вказаного надав копії скріншотів із телеграм-чату. Також вказав, що протягом критичного періоду всього терміну військового стану через постійну загрозу обстрілів, позивач вимушено перебував поза межами свого постійного місця проживання у Конотопі, а саме в селі, де є зона меншого ураження. В Конотопі щоденно вимикається світло, інтернет, вода, тепло (а.с.97-98),
6) постійні повітряні тривоги заважають роботі адвокатів, що унеможливлює оперативний пошук кваліфікованої юридичної допомоги та збір необхідних документів для подання позову,
7) обставини, пов'язані з фінансами - по надуманим рішенням відповідача позивач має арештовані рахунки, майно, що не дає можливості своєчасно використати своє право на судовий захист (а.с.98),
8) обставини, пов'язані з здоров'ям - після перенесених двох операцій на хребті після отриманої травми та гриж, позивач не може вільно пересуватися, довго знаходитись в сидячому положенні, вимушений приймати ліки та проходити реабілітацію, що теж має вплив на своєчасний судовий захист (а.с.98).
Надаючи правову оцінку таким доводам позивача, суд вказує наступне.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.
Також, відповідно до п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Приписами ч.3 ст.123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно ч.4 ст.123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Тобто суд, який вирішує публічно-правовий спір, повинен перевірити коли дізнався позивач про порушення своїх прав чи повинен був дізнатися, чи не пропущено позивачем встановлений строк звернення до суду, якщо так, то чи є в матеріалах позову докази поважності причин його пропуску.
Положеннями ч.1 ст.122 КАС України унормовано, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень (ч.4 цієї статті).
Згідно із ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правовим висновком, сформованого Великою палатою Верховного Суду у постанові від 16.07.2025 у справі №500/2276/24, в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень:
1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (ч.2 ст.122 КАС України);
2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов'язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (ч.4 ст.122 КАС України);
3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов'язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (п.56.19 ст.56 ПК України).
Аналогічні висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 14.08.2025 у справі №280/3851/21.
У цій справі позивач оскаржує податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 №315437-24/18-20 та у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданому у порядку усунення недоліків позовної заяви, наголошує, що строк звернення з цим позовом слід обраховувати з дня отримання позивачем ППР від 04.09.2023, якою є 11.07.2025.
Оцінюючи доводи позивача, суд враховує, що гідно з п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Пунктом 42.2 ст. 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.
За приписами п. 42.5 ст. 42 ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Отже, законодавець передбачив два окремих випадки, коли документи вважаються належним чином врученими платнику податків: надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що і було зроблено відповідачем-1 у спірному випадку) або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Водночас, у разі надіслання документів поштою, крім отримання платником цієї кореспонденції на пошті, вони також вважаються врученими у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
У постанові від 23 травня 2022 року у справі № 810/3116/18, Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У цій же постанові Судова палата зробила висновок, що обов'язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків кореспонденції у спосіб, визначений статтями 42, 58 Податкового кодексу України, кореспондує також і обов'язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.
Вказаний висновок був підтриманий у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі №520/2563/25.
У цій справі судом встановлено, що оскаржуване рішення було надіслане за адресою реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , якою є: АДРЕСА_1 , але відповідний конверт із поштовим відправленням повернувся на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що була проставлена 10.10.2023. Ці обставини підтверджуються відомостями з паспорту позивача (а.с.21), копією рекомендованого повідомлення про вручення (а.с.45-46).
Враховуючи, що абзац другий пункту 42.5. статті 42 ПК України наголошує на тому, що документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, і така відмітка проставлена оператором на довідці про причини повернення / досилання (за формою ф.20), оскаржуване рішення вважається врученим ОСОБА_1 у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення - 10.10.2023.
Таким чином, суд не бере до уваги доводи позивача в обґрунтування поважності причин пропуску щодо відсутності доказів надсилання поштового відправлення з оскаржуваним ППР. Так само суд не бере до уваги доводи позивача з приводу того, що відповідач не направив повторно на його адресу оскаржуване рішення, та не надав доказів того, скільки повідомлень надавались отримувачу для отримання конверта, скільки записів на конверті зроблено листоношею, який термін відправлення зберігалося у поштовому відділенні, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку контролюючого органу перевіряти такі відомості, так само не передбачено обов'язку повторно надсилати оскаржуване рішення, якщо відправлення було повернуто з незалежних від контролюючого органу підстав.
Питання застосування строку звернення до суду неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах № 240/12017/19, № 360/3999/20 (постанова від 06 грудня 2021 року), № 320/1855/21 (постанова від 16 грудня 2021 року) та №420/2764/21 (постанова від 11 листопада 2021 року), №320/9598/22) (постанова від 03 серпня 2023 року), де Верховний Суд зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого чинним законодавством строку.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19). Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. До того ж, Верховний Суд зазначав (від 12.09.2019 у справі № 160/1383/19, від 31.03.2021 у справі № 640/2371/20, 10 лютого 2023 року, у справі №461/10111/21, від 10 лютого 2023 року у справі №640/20580/20), що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом".
При цьому, Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №440/7046/18 дійшов висновку, що вчинення протягом цього часу одних дій і не вчинення інших ставить під сумнів наявність таких труднощів та об'єктивну неспроможність реалізації особою тих чи інших прав і виключає можливість врахування таких обставин як поважних під час вирішення питання дотримання строку звернення до суду.
Позивач у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданому у порядку усунення недоліків позову, вказує, що про існування оскаржуваного рішення дізнався в кінці грудня 2024 року від державного виконавця, який здійснює примусове виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/5401/24 щодо стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 54829,73грн.
Дізнавшись про стягнення з нього податкового боргу в примусовому порядку, ОСОБА_1 не заперечує, що при цьому він дізнався й про підставу прийняття рішення суду про стягнення з нього податкового боргу, а саме про податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 №315437-24/18-20.
Вказане рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі №480/5401/24 ОСОБА_1 оскаржив 31.12.2024 до апеляційної інстанції, що вбачається з відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, з ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі №480/5401/24. Втім постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №480/5401/24 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Як вбачається з відкритих даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №480/5401/24 під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 вказано: "04.09.2023 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 315437-24/18-20, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у вигляді мінімального податкового зобов'язання в розмірі 54 829,73 грн (а.с. 9)."
Тобто про існування оскаржуваного рішення від 04.09.2023 №315437-24/18-20 позивачу було відомо щонайменше 31.12.2024, втім з позовом до суду позивач звернувся лише 05.08.2025.
В обґрунтування своїх доводів, позивач наголошує на тому, що він неодноразово звертався із заявами до Конотопської ДПІ стосовно отримання податкового повідомлення-рішення № 315437-24/18-20. Останнє він отримав лише 11.07.2025, після чого звернувся до ДПС із скаргою на таке рішення, та лише після отримання рішення ДПС позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відтак, фактично позивач не заперечує, що в кінці грудня 2024 року він дізнався про стягнення з податкового боргу, що виникло на підставі від 04.09.2023 №315437-24/18-20. Поряд з цим, після того, як позивач дізнався про те, що його права порушуються податковим повідомленням-рішенням від 04.09.2023 №315437-24/18-20, він вчинював ряд інших дій, як то неодноразові звернення до Конотопської ДПІ стосовно отримання такого ППР, оскарження рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №480/5401/24 до суду апеляційної інстанції, подання скарги на ППР до ДПС. 21.04.2025 у справі №480/5401/24 до суду апеляційної інстанції, подання скарги на ППР до ДПС.
Суд наголошує, що здійснення певних дій, в т.ч. для отримання відповідних доказів, які позивач має намір оскаржити чи подати разом із позовною заявою, не може знівелювати значення інституту процесуальних строків на звернення до адміністративного суду. Відтак, дії позивача щодо отримання відповідного рішення, яким порушуються права позивача, чи відповідних відомостей та подання позовної заяви повинно відбуватись в межах передбаченого процесуальним законом строку. В контексті цих правовідносин таким строком є передбачений частиною 2 статті 122 КАС України 6-місячний строк звернення до суду. Водночас, лише за наявності об'єктивних непереборних обставин, строк звернення до суду може бути поновлений.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.03.2023 у справі №160/20711/21.
З урахуванням зазначеного та вказаних вище висновків Верховного Суду, періодичне подання позивачем заяв до Конотопської ДПІ протягом тривалого часу заяв для отримання ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20, а так само надіслання скарги до ДПС, не може свідчити про наявність непереборних об'єктивних обставин, які перешкоджали звернутись до адміністративного суду із позовною заявою.
За наявності можливості оскаржити судове рішення у справі №480/5401/24 та подати скаргу до ДПС України на оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення, позивач, будь-яких обґрунтованих доводів щодо наявності підстав, які б перешкоджали йому звернутися до суду з цим позовом у встановлені строки за відсутності оскаржуваного рішення, за обставин його обізнаності про існування такого податкового повідомлення-рішення від 04.09.2023 №315437-24/18-20 та підстав його прийняття, позивач у заяві не наводить.
При цьому суд звертає увагу, що як оскаржуване рішення, так і докази у справі, можуть надаватись, в тому числі, під час розгляду справи, а також витребовуватись судом за наявності відповідної заяви/клопотання або за ініціативою суду.
Так, відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 9 КАС України).
Частина 5 статті 44 КАС України визначає, що учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2), подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4), надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (пункт 5) тощо.
Відповідно до частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частин 4-6 статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин 1-3 статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.
Окрім того, отримавши відповідні докази чи оскаржуване рішення вже після подання позовної заяви, позивач вправі змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог тощо.
Тобто, у випадку якщо запитувані неодноразово позивачем докази чи оскаржуване рішення, не могли бути подані у встановлений законом строк з об'єктивних причин, позивач самостійно чи через представника не був позбавлений можливості одночасно з поданням позову до суду заявити клопотання про їх витребування у порядку ст.ст.79, 80, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що неодноразового подання позивачем (на чому наголошує ОСОБА_1 ) заяв до Конотопської ДПІ з метою витребування оскаржуваного рішення, не є підставою, яка перешкоджала вчасному зверненню до суду, оскільки оскаржуване рішення та докази у справі можуть надаватись, в тому числі, під час розгляду справи.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.03.2023 у справі №160/20711/21.
Суд наголошує, що маючи змогу подати апеляційну скаргу на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №480/5401/24 до суду апеляційної інстанції, чи неодноразово звертатися до Конотопської ДПІ із заявами про надання ППР від 04.09.2023, позивачем не вказано жодних обставин, що перешкоджали б йому поряд з цим у зверненні до суду з позовом про оскарження такого ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20 у встановлений ч.2 ст.122 КАС України строк.
Окремо з приводу посилання на те, що Другим апеляційним адміністративним судом у справі №480/5401/24 було відмовлено у задоволенні його апеляційної скарги, втім роз'яснено право на оскарження податкового повідомлення-рішення від 04.09.202023, суд звертає увагу на те, що обрання способу захисту порушеного права є суб'єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов'язані з цим.
Позивач був вільним у виборі способу захисту свого порушеного права і скористався тим, який вважав найбільш прийнятним. Звертаючись із апеляційною скаргою на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі №480/5401/24, позивач не був обтяжений забороною на звернення до Сумського окружного адміністративного суду з цим позовом.
А тому обрання особою неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не може водночас визнаватися тією непереборною обставиною, явищем чи фактором, що завадили позивачу з дотриманням установлених законом строків звернутися до суду з цим позовом.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/210/19.
Стосовно покликання позивача на те, що:
- він проживає у м.Конотоп Сумської області, регіон якої є прикордонним та відповідно до Рішення Уряду визнаний зоною можливих бойових дій та постійної загрози обстрілів, що зумовило мешкати його поза межами м.Конотоп, а саме у селі, та що у свою чергу суттєво обмежувало пересування позивача та можливість зосередитися на правових питаннях;
- постійні повітряні тривоги заважають роботі адвокатів, що унеможливлює оперативний пошук кваліфікованої юридичної допомоги та збір необхідних документів для подання позову,
суд зауважує наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та введений воєнний стан триває станом і на сьогодні.
Як вбачається з п.2.8 Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, місто Конотоп Сумської області не відноситься ані до територій можливих бойових дій, ані до територій на яких ведуться або велися бойові дії.
При цьому позивач не обґрунтовує та не надає доказів яким чином активність обстрілів в м.Конотоп вплинуло на пропуск строку на подання позову саме у цій справі. Крім того, позивачем також не надано доказів щодо неможливості звернутися за правовою допомогою, так само як і не надано доказу на підтвердження укладення договору про правову допомогу з адвокатом/адвокатами, якому "постійні повітряні тривоги заважають роботі". Відтак, аргументи позивача щодо суттєвого обмеження пересування, неможливості зосередитися на правових питаннях та постійний повітряний тривогах, що заважають роботі адвокатів, якими Зимовець Ю.А. поміж іншого, мотивує пропуск визначеного судом строку на подання позову до суду, суд вважає необґрунтованими.
Покликання позивача на обставини, пов'язані з фінансами та обставини, пов'язані з здоров'ям, суд оцінює також критично, оскільки на підтвердження вказано не надано суду жодних підтверджуючих документів.
Надання копії виписки з історії хвороби в Комунальному закладі "Конотопська центральна районна лікарня ім.академіка Михайла Давидова" підтверджує виключно те, що позивач у період з 16.02.2015 до 27.02.2015 перебував на стаціонарному лікуванні після операції (а.с.108), а надана копія магнітно-резонансної томографії попереково-крижового відділу хребта від 22.01.2020 підтверджує виключно, те, що 22.01.2020 ОСОБА_1 була проведена діагностика попереково-крижового відділу хребта (а.с.109).
Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що саме з кінця грудня 2024 року (після того, як позивач дізнався, що ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20 порушує його права) він не може вільно пересуватися, довго знаходитись в сидячому положенні, вимушений приймати ліки та проходити реабілітацію.
Крім того позивачем не підтверджено неможливість вчасного звернення до суду з позовом про оскарження ППР від 04.09.2023 №315437-24/18-20 через фінансові підстави. При цьому постанова про арешт коштів боржника приватним виконавцем виконавчого округу Сумської області Мукорезом О.Л. була прийнята лише 19.06.2025 (а.с.25). Більше того, позивач скористався своїм правом заявити клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке суд ухвалою від 12.08.2025 задовольнив.
За таких обставин посилання позивача на вказані обставини, пов'язані з фінансами та обставини, пов'язані з здоров'ям суд також оцінює критично та не приймає до уваги.
Враховуючи вищевикладене, суд визнає, що доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Таким чином доводи викладені позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, поданому у порядку усунення недоліків позову, є безпідставними, тому суд не знайшов підстав для задоволення такого клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з цією позовною заявою.
Будь-яких інших заяв у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачем, станом на сьогодні, не подано.
За таких обставин позивачем пропущено 6-місячний строк звернення до суду, встановлений ч.2 ст.122 КАС України.
Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п.8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного вище, вбачається необхідним клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити та позовну заяву залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 240, 248, 293, 295, пп.15.5 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Клопотання представника Головного управління ДПС у Сумській області про залишення позову у адміністративній справі №480/6307/25 без розгляду - задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення у адміністративній справі №480/6307/25 - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя І.Г. Шевченко