Справа № 420/7763/25
06 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, -
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 16.03.2025 року включно, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 16.03.2025 року у сумі 133557,05 грн.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов обґрунтований позивачем тим, що у період з 18.12.2022 року по 15.04.2024 року він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . З огляду на нараховування та виплату грошового забезпечення - без врахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року позивач звернувся до суду. На виконання рішення суду відповідачем було нараховано та виплачено 16.03.2025 року суму в 41785,64 грн. Проте, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає про те, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідності до вимог Наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні, що підтверджено карткою особового рахунку військовослужбовця. Не виконаних судових рішень щодо стягнення заборгованості з військової частини на користь позивача на момент звільнення не було. Таким чином порушення строків виплати грошового забезпечення та похідних від нього при звільненні позивача не має. За наведених обставин Військова частина НОМЕР_1 вважає, що жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушувала прав та охоронюваних законом інтересів позивача, позовні вимоги ОСОБА_1 є незаконними та необґрунтованими, і такими що не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 у період з 18.12.2022 року по 15.04.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2024 року №107 ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі №580/4910/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 під час розгляду адвокатського запиту в інтересах позивача від 18.04.2024 №69 щодо інформації про обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18.12.2022 до 19.05.2023, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня відповідного року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 забезпечити розгляд адвокатського запиту в інтересах позивача від 18.04.2024 №69 щодо інформації про обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18.12.2022 до 19.05.2023, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік без урахування розміру прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня відповідного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року - скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії -задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не обчислення та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18.12.2022 року до 31.12.2023 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 роки, з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на 01 січня 2022 року, та на 01 січня 2023 року, відповідно, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 18.12.2022 року до 31.12.2022 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 до 31.12.2023, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
16.03.2025 року на виконання рішення суду у справі №580/4910/24 на картковий рахунок позивача відповідачем виплачено 41785,64 грн.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виплати належного розміру грошового забезпечення при звільненні відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до п. 1.2, 1.3, 1.9 Розділу І «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 року №425, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за №537/15228, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем служби. Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату належного розміру індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні в повному обсязі.
У зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу належного розміру індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби, а тому до таких правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 116-117 Кодексу законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
Відповідно до положень ст. 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно положень ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла станом на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Цією нормою Кодексу законів про працю України на роботодавця покладено обов'язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов'язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).
Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У справі, що розглядається, спірний період тривав з 16.04.2024 року (наступний день за датою виключення зі списків особового складу) по 15.03.2025 року (останній день затримки перед днем виплати).
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник після 19 липня 2022 року.
Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 Кодексу законів про працю України у справі, є 15.04.2024 року - дата виключення зі списків особового складу позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках,передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку №260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, то період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року (за шість місяців) складає 184 календарних дні.
З наданого до суду відповідачем розрахунку середньоденного заробітку солдата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи (служби), що передували місяцю його звільнення вбачається, що заробітна плата позивача у лютому 2024 року склала 21657,98 грн., у березні 2024 року - 21657,98 грн., тому середньоденне грошове забезпечення позивача становить 721, 93 грн. за 1 робочий день (21657,98 грн. +21657,98 грн. /60 днів).
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний період складає 132835,12 грн. (721, 93 грн. х 184 календарні дні).
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного суду по справі №489/6074/23 від 08.10.2025 року у якій він відступив від попередніх правових позицій верховного суду та зазначив: «Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
Суд зазначає, що відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 31,45% (41787,64 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів) / 132835,12 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (184 днів) х 100).
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь, як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 41776,65 грн. із розрахунку 721, 93 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 31,45% (істотності частки недоплаченої суми) х 184 (днів затримки розрахунку).
Відтак, враховуючи наявне правове регулювання, а також вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, середній заробіток за час затримки розрахунку з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 41776,65 грн.
Таким чином бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року є протиправною.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року у сумі 41776,65 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року у сумі 41776,65 грн. з відрахуванням належних податків та зборів, а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню
Керуючись ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 16.03.2025 року включно, стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 16.03.2025 року у сумі 133557,05 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 16.04.2024 року по 15.03.2025 року у сумі 41776,65 грн. з відрахуванням належних податків та зборів.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА