07 листопада 2025 рокусправа № 380/14336/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яке сформовано листом за №690\вих3вг272 від 25.05.2025 про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 у запас згідно підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виявив бажання звільнитися за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» а саме: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років, оскільки вважає, що станом на день його волевиявлення (звернення з відповідним рапортом) положення статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звужують його права.
Ухвалою суду від 18.07.2025 позовну заяву залишено без руху. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 08.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження.
Відповідач позов не визнав, 11.09.2025 за вх.№72972 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що рапорт позивача про звільнення розглянуто в порядку, визначеному Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України із додержанням вимог статті 19 Конституції України щодо дій органу публічної влади «на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом». За результатом правової оцінки встановлено, що сімейна обставина, на яку послався позивач (п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), є спеціальною нормою, адресованою дружині військовослужбовця у випадку, коли обоє з подружжя проходять військову службу та мають дитину (дітей) віком до 18 років, а тому у задоволенні рапорту відмовлено. Просить у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступних висновків.
14.05.2025 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За результатами розгляду рапорту, військовою частиною листом від 25.05.2025 повідомлено позивача, що відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону, однією з сімейних обставин за звільнення з військової служби є у дружини, якщо обоє з подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) до 18 років. З огляду на зазначене, підстави для звільнення позивача з військової служби відсутні.
Не погодившись з відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою i громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизні, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в України військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок i військову службу».
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232- XII (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 7 Положення військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з п. 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
У свою чергу механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Відповідно до п. 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно з п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Як зазначалось вище, позивач 14.05.2025 звернувся з рапортом на ім'я начальника загону про звільнення з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Під час розгляду рапорту, останньому повідомлено, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.24 №3633-ІХ стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» викладена в новій редакції (дата набуття чинності 18.05.2024).
Наразі, перелік сімейних обставин та інших поважних причин визначений в частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також, надане роз'яснення, що за цією підставою право на звільнення має дружина позивача.
Так, суд зазначає, що Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" статтю 26 викладено в новій редакції, зокрема, п.п. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, що набрала чинності 18.05.2024, встановлює, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, чинній з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану: дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Отже, з 18.05.2024 під час дії воєнного стану право на звільнення має виключно дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
Таким чином, на момент звернення позивача із рапортом та прийняття відповідачем оскаржуваного рішення норма пп. "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" діяла в редакції Закону № 3633-IX від 11.04.2024, яка не передбачала підстав для звільнення зі служби для позивача.
У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
Якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).
Таким чином, адміністративний позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна