07 листопада 2025 року м. Київ справа №320/5129/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії з 30.01.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії та здійснити її виплату з 30.01.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 10.11.2021 року дія норми частини другої статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон України № 2262-XII) поширюється на осіб начальницького та рядового складу НАБУ, які повторно приймаються на службу, тому щодо цих осіб застосовується обмежувальна дія Закону України №2262-ХІІ, стосовно того, що виплата пенсій на час служби припиняється. В той же час, позивач акцентує, що призначення позивача на службу відбулося 2016, а тому, враховуючи те, що закон зворотної сили в часі не має, то зміни до Закону №2262-ХІІ не можуть вплинути на виплату позивачу раніше призначеної пенсії.
Ухвалою запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Згідно з довідкою про направлення електронного листа на адресу відповідача в системі «Електрпонний суд», вищезазначену ухвалу суду отримано відповідачем.
На час прийняття рішення у даній справі відзив на позовну заяву або заява про визнання позову від відповідача до суду не надходили.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
У 1999 році позивач був звільнений з військової служби та у зв'язку з набуттям права на пенсію за вислугу років.
3 1999 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України Закон України № 2262-XII, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.
В період з 1999 року по 10.11.2021 позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-XII.
При цьому, у 2016 році наказом директора Національного антикорупційного бюро України від 10.05.2016 №187-н/дск позивача призначено на посаду старшого оперативного працівника управління спеціальних операцій, як такого, що пройшов за конкурсом.
Судом встановлено, що ГУ ПФУ в м. Києві було направлено повідомлення позивачу про те, що йому буде припинена виплата пенсії, посилаючись на зміни до частини 2 статті 2 Закону України №2262-XII та про переплату пенсії станом на 31.12.2021.
Позивач не погодився з припинення виплати йому пенсії та подав заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.01.2025.
Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Пенсійного офнду України в м. Києві листом відмовив поновити виплату пенсії позивачу.
Позивач вважає, що зазначені дії відповідача є протиправними, порушують права позивача на соціальний захист, на конституційне право на пенсію, на його заслужену військову пенсію на вислугу років, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон №2262-ХІІ, відповідно до якого держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Умови пенсійного забезпечення визначені у ст. 2 Закону № 2262, згідно з положеннями частини першої якої, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
На момент призначення пенсії позивачу, редакція ч. 2 ст. 2 Закону № 2262 визначала, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Закон України від 19.10.2021 № 1810-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо приведення статусу Національного антикорупційного бюро України у відповідність з вимогами Конституції України» набрав чинності 10.11.2021, яким, поміж іншого, внесено зміни до Закону № 2262, ч. 2 ст. 2 після слів «до Національної поліції» доповнено словами «Національного антикорупційного бюро України».
З урахуванням змін, ч. 2 ст. 2 Закону № 2262 визначає, що пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).
Суд зауважує, що позивач ще до моменту прийняття на службу та проходження військової служби в НАБУ, набув право на призначення пенсії за вислугу років.
Отже, внесення з 10.11.2021 змін до ч. 2 ст. 2 Закону № 2262, згідно із якими правило припинення виплати пенсії на період проходження служби у разі повторного прийняття на військову службу розповсюдилось на проходження служби в органах НАБУ, не може бути застосовано до осіб, які призначені до органів НАБУ під час перебування їх на пенсійному обліку за Законом № 2262 до набрання чинності вказаних законодавчих змін.
Вказане повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 по справі №805/3923/18-а.
Частиною 5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, припинення виплати позивачу пенсії є порушенням норми Конституції України щодо незворотності дії законів у часі.
Таким чином суд дійшов висновку про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії позивачу.
Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм ст.245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином суд дійшов висновку про задоволення похідної позовної вимоги про зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії та здійснити її виплату з 30.01.2025.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується наявною у справі квитанцією.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статі 5 Закону України "Про судовий збір" судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 291 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2.Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 30.01.2025.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії з 30.01.2025 та здійснювати її виплату ОСОБА_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.