07 листопада 2025 року Справа № 280/6359/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни (вул. Вячеслава Зайцева, 19, м. Запоріжжя), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії фактично виплаченої у період з 30.01.2020 року по 31.12.2020 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2021 року по 28.10.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачу з 01.01.2021 року по 28.10.2021 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії фактично виплаченої у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 16.08.2022 року по 31.12.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачу з 16.08.2022 року по 31.01.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії фактично виплаченої у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачу з 01.01.2023 року по 31.01.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії фактично виплаченої у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачу з 01.01.2024 року по 31.01.2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії фактично виплаченої у період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2025 року по 10.07.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивачу з 01.01.2025 року по 10.07.2025 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум без зменшення відсоткового розміру щомісячної премії фактично виплаченої у період з 01.01.2025 року по 31.05.2025 року..
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що за період служби позивача у в/ч НОМЕР_1 НГУ посадовий оклад, оклад за військовим званням розраховувалися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018. В той час, на думку позивача, він повинен був розраховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не на 01.01.2018. Також зазначає, що оскільки додаткові види грошового забезпечення розраховувалися відповідно до посадового окладу, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 в розмірі 1762 грн., ці виплати також були нараховані та виплачені йому не в повному обсязі. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 28.07.2025 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
08.07.2025 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Ухвалою від 11.08.2025 поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
13.10.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про поновлення строку на подання відзиву та відзив на позовну заяву. У відзиві представник в/ч НОМЕР_1 НГУ посилається на те, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. 30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018. Станом на 1 січня 2018 року та на теперішній час пункт 4 Постанови №704 визначає, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року". Посилання позивача на скасування в судовому порядку пункт 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення. Відповідач вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку в/ч НОМЕР_1 НГУ стосовно позивача допущено не було. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 у період з 07.05.2010 по 28.10.2021 та в період з 16.08.2022 по 10.07.2025 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 НГУ, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
У зазначений в позові період, розмір посадового окладу позивача обчислювався шляхом множення 1762 грн. на тарифний коефіцієнт, який визначений додатком 1 до постанови №704, та тарифний розряд по посаді, яку обіймав військовослужбовець. Розмір окладу за військовими званнями обчислювався шляхом множення 1762 грн. на тарифний коефіцієнт, який визначений додатком 14 до постанови №704, відповідно до військового звання військовослужбовця. Зазначене підтверджується листом відповідача за №3/29/13/1-С-41-Аз від 25.06.2025, наданим на запит представника позивача.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 28.10.2021 та з 16.08.2022 по 19.05.2023.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 Постанови №704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 цієї Постанови викладено у новій редакції, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» . Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно частини статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року - 2102 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривня.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 по 28.10.2021 та з 16.08.2022 по 19.05.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, - протиправними.
Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 10.07.2025.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №481, пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови №704, виклавши абзац 1 у такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови №481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у Державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою №481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.
У цій справі позивач визначив предметом оскарження, в тому числі, і протиправність дій в/ч НОМЕР_1 НГУ щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 20.05.2023 по 10.07.2025 (у тому числі і додаткових видів грошового забезпечення) виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року.
Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23 та багатьох інших неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29.05.2018 у справі №800/341/17 та від 12.11.2019 у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22.02.2024 у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів приватних осіб.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, суд ураховує, що суть незгоди позивача із оскаржуваними діями в/ч НОМЕР_1 НГУ щодо розрахунку грошового забезпечення та похідних виплат полягає саме у застосуванні розрахункової величини, установленої Кабінетом Міністрів України.
Суд звертає увагу, що підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акта суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання положень Закону №2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що Постанова №481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях №320/29450/24, №320/41449/23, №320/35573/23.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 Постанови №704.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Ураховуючи, що предметом оскарження у цій справі є, зокрема, дії відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 18.06.2025 із застосуванням чинної на той час редакції Постанови №704, то подальше скасування судом цієї норми не впливає на оцінку дій відповідача щодо обрахунку виплат грошового забезпечення за спірний період.
Така позиція Верховного Суду узгоджується з раніше викладеною у численних постановах, зокрема у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24 та інших, а саме про те, що зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704 не підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з обчисленням грошового забезпечення, саме з дати набрання чинності постанови суду апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного врядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Відступу від наведеної позиції Верховний Суд не здійснював, що обумовлює висновок про чинність відповідних положень Постанови №481 до 18.06.2025.
Підсумовуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 правові підстави для застосування пункту 4 Постанови №704, у редакції, до внесення змін Постановою №481, відсутні, а тому відповідач правомірно проводив нарахування і виплату грошового забезпечення на підставі положень пункту 4 Постанови №704 у редакції Постанови №481.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі №200/4426/24, від 15 жовтня 2025 року у справі №500/3399/24, від 16 жовтня 2025 року у справі №620/10526/24 та інших.
Тільки з 19.06.2025 грошове забезпечення повинно розраховуватись виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, а не з сталої розрахункової величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Також суд зауважує, що підлягають перерахунку, за встановлені судом періоди, виплати, що належали позивачу (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Інші доводи учасників справи, викладені у позові та у відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни (вул. Вячеслава Зайцева, 19, м. Запоріжжя), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди: з 30.01.2020 по 28.10.2021, з 16.08.2022 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 10.07.2025, а також грошових допомог на оздоровлення, які виплачувались у зазначених періодах, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення), за періоди: з 30.01.2020 по 28.10.2021, з 16.08.2022 по 19.05.2023 та з 19.06.2025 по 10.07.2025, а також грошових допомог на оздоровлення, які виплачувались у зазначених періодах, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «07» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль