про повернення позовної заяви
07 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/8810/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Маєцька Н.Д., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), Державної казначейської служби України, в якому просить: 1) Визнати затримання працівником Рахівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області о 15 годині та подальше доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , утримання в казармі ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 15:10 до близько 11 години 29 червня 2024 року, а також подальшу передачу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 працівникам " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ІНФОРМАЦІЯ_6 , затримання працівниками відділу " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ІНФОРМАЦІЯ_2 о 11:30 29.06.2024 року та утримання в приміщенні відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ІНФОРМАЦІЯ_6 до близько 14 години 29.06.2024 року - незаконним; 2) Зобов'язати Рахівській відділ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_7 та відділ " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ІНФОРМАЦІЯ_6 принести публічні вибачення шляхом публікації судового рішення на власних інформаційних ресурсах; 3) Зобов'язати Рахівській відділ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_7 та відділ " ІНФОРМАЦІЯ_5 " ІНФОРМАЦІЯ_6 встановити службових осіб винних у вчиненні протиправних діянь встановлених в судовому рішенні та притягнути до відповідальності встановленої законом; 4) Відшкодувати моральну шкоду заподіяну незаконними діями відповідачів за рахунок державного бюджету України у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
У відповідності до ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною 4 ст. 172 КАС України визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, однією із заявлених позовних вимог є визнання незаконним затримання ОСОБА_1 працівником Рахівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області о 15 годині та подальше доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_4 , утримання в казармі ІНФОРМАЦІЯ_4 в період з 15:10 до близько 11 години 29 червня 2024 року, а також подальшу передачу працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 працівникам " ІНФОРМАЦІЯ_5 " НОМЕР_2 прикордонного загону, затримання працівниками відділу "Ділове" НОМЕР_2 прикордонного загону о 11:30 29.06.2024 року та утримання в приміщенні відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_5 " НОМЕР_2 прикордонного загону до близько 14 години 29.06.2024 року.
В її обґрунтування позивач вказує, що 28.07.2024 року близько 15:00 год. працівником Рахівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області фактично було проведено затримання позивача та доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де було незаконно утримувано в приміщенні камерного типу до ранку. Вранці близько 11-12 години 29 липня 2024 року передано працівникам НОМЕР_2 прикордонного загону в АДРЕСА_1 , які встановивши особу та наявність дозволу на перебування в прикордонній смузі відвезли позивача до місця фактичного перебування. Вільно пересуватися позивач зміг близько 14 години 29 липня 2024 року.
Також, у позовній заяві позивач зазначає, що за вказаними вище фактами були подані заяви про вчинення кримінальних правопорушень. Досудове розслідування здійснює Шостий слідчий відділ ТУ ДБР в місті Львові з дислокацією в місті Ужгороді (кримінальне провадження № 42024070000000110 за ч. 2 ст. 365 , ч. 1 ст. 371 Кримінального кодексу України).
У цьому контексті, суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно ч. 2 ст. 12 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 12 КПК України кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.
Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Так, статтею 146 Кримінального кодексу України (далі - КК України) передбачено кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, а статтею 371 КК України передбачено кримінальну відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою.
З наведених законодавчих приписів вбачається, що незаконне, на думку позивача, затримання та позбавлення свободи буде предметом розслідування у зазначеному кримінальному провадженні № 42024070000000110.
Таким чином, питання незаконного затримання та позбавлення позивача свободи може бути предметом розслідування у відповідному кримінальному провадженні а тому, не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Поряд з цим, відповідно до п.47 та п.54 постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 "Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період" (далі - Постанова №560):
- У разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки здійснюється поліцейським та відноситься до заходів забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення (Глава 20 КУпАП).
Відповідно до ст.267 КУпАП адміністративне затримання може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.
При цьому, частиною 1 статті 286 КАС України, яка встановлює особливості провадження окремих категорій адміністративних справ, передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами, як адміністративними судами.
Таким чином, дії та рішення уповноважених осіб, щодо адміністративного затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, та можуть бути оскаржені до суду шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду як адміністративного суду.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає наступне.
Незаконне затримання, а також позбавлення особи свободи (ст.ст.146, 371 КК України), в тому числі якщо затримання здійснено не уповноваженими особами, є кримінально караними діяннями та підлягають розслідуванню та розгляду в порядку кримінального судочинства.
Крім цього, дії та рішення уповноважених осіб щодо адміністративного затримання та доставлення громадянина до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як захід забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, можуть бути оскаржені до суду шляхом подання адміністративного позову до місцевого загального суду як адміністративного суду.
Разом з тим, однією із позовних вимог також є зобов'язання Рахівського відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_3 та відділ " ІНФОРМАЦІЯ_5 " НОМЕР_2 прикордонного загону - принести публічні вибачення шляхом публікації судового рішення на власних інформаційних ресурсах.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Перелік немайнових благ, особистих немайнових прав закріплено у статтях 94, 269-271 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ч. 1 ст. 270 ЦК України).
Приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, позовні вимоги про зобов'язання відповідачів принести публічні вибачення шляхом публікації судового рішення на власних інформаційних ресурсах, є цивільно-правовим спором.
Отже, вказана вимога підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскільки такій спір не має публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного суду від 15.04.2020 року у справі № 280/1402/19.
Поряд з цим, решта позовних вимог позивача про зобов'язання відповідачів встановити службових осіб винних у вчиненні протиправних діянь, встановлених в судовому рішенні та притягнення до відповідальності встановленої законом, відшкодування моральної шкоди, є похідними від зазначених вище позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем об'єднано в одне провадження позовні вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, в тому числі кримінального та цивільного.
Відповідно до ч. 6 ст. 21 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 4 ст. 172 КАС України передбачено пряму заборону об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог.
Враховуючи наведене, позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду.
Згідно ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 21, 169, 171, 243, 248 КАС України, суддя, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачеві.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.Д. Маєцька