Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 листопада 2025 року Справа№640/6590/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Дмитрієва В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю “НІК», Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельно-промислова компанія “Материк» про визнання недійсним договору та стягнення коштів за нікчемною угодою,-
Головне управління ДПС у м. Києві, звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “НІК», Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельно-промислова компанія “Материк», в якому просило:
- визнати недійсним договір поставки №0112-1 від 01.12,2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нік» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислово-торгівельна компанія “Материк»;
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік» 22 533 027,00 грн в дохід державного бюджету України, отриманих у рамках нікчемної угоди №0112-1 від 01.12.2015.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що між відповідачами укладено фіктивний договір з метою отримання податкової вигоди, що підтверджено в рамках кримінального провадження, тому наявні підстави для визнання правочину недійсного та стягнення на користь держави коштів отриманих в рамках цієї угоди..
Відповідачі правом на надання відзиву не скористалися.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2022 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2022 продовжено Головному управлінню ДПС у м. Києві (відокремленому підрозділу) строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 закрити провадження у справі, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2025 ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2025 касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено, ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 07.04.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі № 640/6590/22 скасовано, а справу направлено до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.09.2025 прийнято справу до провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
01 грудня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «НіК» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПТК «Материк» (Постачальник) укладено договір поставки від 01 грудня 2015 року №0112-1, за умовами якого Постачальник прийняв на себе зобов'язання передати у встановлений строк (строки) у власність Покупця на умовах визначених Договором, Специфікаціями до нього Товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар (товари) і оплатити його на умовах визначених Договором.
Вказаний договір від імені ТОВ «Промислово-торгівельна компанія «Материк» підписаний директором Цибульським Олександром Васильовичем, від імені ТОВ «Нік» директором Бокочем Сергієм Михайловичем.
В Єдиному реєстрі податкових накладних, зареєстровано наступні податкові накладні на поставку «кабелів, котлів, блоків каскадного водозалежного регулювання, пальників, компенсаторів» ТОВ «ПТК «Материк» в адресу ТОВ «НІК» від 25.12.2015 за №119, №120, №121, №122, №123, №124, №125, №126, №127, №128, №129, №130, №131, №132, №133, №134, №135, №136, №137, №138, №139, №140, №141, №142, №143, №144, №145,№146, №147, №148, №149, №150, №151, №152, №153, №154, №155, №156, №157, №158, №159, №160, №161, №162, №163, №164, №165, №166, №167, №168, №169, №170, №171, №172, №173, №174, №175, №176, №177, №178, №179, №180, №181, №182, №183, №15, №185, №186, №187, №188, №189, №190, №191, №192, №193, №194, №195, №115 у кількості 537 шт., на загальну суму 22 533 027,49 грн., в т.ч. ПДВ 3 755 504,41 грн.
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року у справі №757/3250/17-к ОСОБА_1 (керівника та бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТК «Материк») визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України та ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України.
Печерським районним судом м. Києва встановлено у вироку, що у червні 2015 року, вступивши у змову з невстановленою особою, умисно, не маючи на меті здійснення підприємницької діяльності, про придбання (перереєстрацію) за грошову винагороду в органах державної влади на його ім'я юридичної особи, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТК «Материк» (код ЄДРПОУ 39731835) з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб.
Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, ОСОБА_1 надав невстановленій особі копії сторінок паспорту громадянина України, копію картки платника податків про присвоєння ідентифікаційного номеру, які використані для розробки статутних та реєстраційних документів Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТК «Материк».
В свою чергу, стосовно ОСОБА_2 , судовим розглядом (ухвала Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/37425/21-к від 23.11.2021 року) встановлено, що до моменту оголошення про підозру, ОСОБА_2 було добровільно сплачено до державного бюджету податок на прибуток та на додану вартість на загальну суму 7 831 450, 00 грн, і у зв'язку з відшкодуванням завданих державі збитків звільнено від кримінальної відповідальності за злочин передбачений ч. 3 ст. 212 Кримінального Кодексу України.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2017 у справі №826/7786/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НіК» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №0001971402 та №0001981402.
Апеляційній суд дійшов висновку, що первинні документи в рамках угоди від 01 грудня 2015 року №0112-1, підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ПТК «Материк» особою, яка заперечує свою фактичну участь в управління підприємством, тому такі документи не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, та як наслідок не визнаються такими, що посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг. Отже, є безпідставним віднесення відображених у таких документах сум ПДВ до податкового кредиту.
З огляду на наявний вирок та ухвалу про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, контролюючий орган вважає, що наявні правові підстави для визнання правочина недійсним.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Так, згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Відповідно до ст.202 ч.1 ЦК України - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до вимог норм ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту визначення правочину можна виділити такі основні його ознаки:
1) правочин є юридичним фактом, оскільки внаслідок його вчинення виникають, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки;
2) правочин - це вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів;
3) правочин породжує правовий наслідок (наприклад, бажання спадкодавця заповісти своє майно визначеному суб'єкту зумовлює виникнення для останнього цивільних прав та обов'язків);
4) правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права;
5) правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом - це одна із основних вимог його чинності. Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов'язково має вчинятися правочин, то її необхідно дотримуватися. У разі не дотримання цієї вимоги, настають негативні наслідки - він буде нікчемним.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З цього приводу слід зазначити, що нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв'язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215ЦК України).
Виходячи з системного тлумачення наведених положень вбачається, що контролюючі органи законодавчо уповноважені звертатись до суду з позовами щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними. Водночас, обов'язковою умовою визнання правочину недійним є встановлення обставин вчинення такого правочину.
Наведене підтверджується, зокрема, вимогами постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №, п. 8 якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Верховним Судом України було наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину.
У зв'язку з цим, необхідно правильно визначати момент вчинення правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочинів, укладених між відповідачами, недійсними, посилається на наявність ухвали Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/37425/21-к від 23.11.2021 року, а також на вирок Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року у справі №757/3250/17-к.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст.207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно ст.30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Відповідно до ст. 91 ЦК України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За правилами частин першої та другої статті 208 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Так, відповідно до системного аналізу п.201.1 ст.201, п.187.1 ст.187 ПК України, згідно яких, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно п.201.7 ст.201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.10. згідно якого, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Згідно дефініції наведеної в п.п.14.1.185 та 14.1.191 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
В свою чергу, під постачанням товарів розуміється, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власних, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Частиною 2 статті 74 КАС України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.
Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Обов'язок довести перед судом, що правочин вчинено з такою метою, в силу норми частини першої статті 77 КАС покладається на позивача.
Доводячи, що правочини між відповідачами спрямовані на створення штучних підстав для незаконного отримання останнім права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов'язань, позивач посилався на рішення судів у кримінальних провадженнях.
Відповідно до частини шостої статті 78 КАС вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У справах №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.
На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права, подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Надані докази, які є у справі, були оцінені судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 90 КАС України.
Враховуючи доведення вини керівників відповідачів в рамках кримінальних проваджень, суд погоджується із доводами позивача про те, що договір поставки від 01 грудня 2015 року №0112-1 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «НіК» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПТК «Материк» (Постачальник) вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, спрямований на ухилення від сплати податків шляхом формування штучного податкового кредиту, підлягає визнанню недійсним.
Стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нік» 22 533 027,00 грн. в дохід державного бюджету України, отриманих у рамках угоди №0112-1 від 01.12.2015, суд зазначає.
Як вбачається із акту перевірки №83/26-15-14-02-2/31305795 від 14 березня 2017 року відповідно до банківських виписок ТОВ “Нік», бухгалтерських регістрів по рахунку 631 дебіторська/кредиторська заборгованість ТОВ “Нік» перед ТОВ «ПТК «Материк» відсутня.
Наведене свідчить про виконання умов договору №0112-1 від 01.12.2015 ТОВ “Нік» щодо перерахунку грошових коштів на загальну суму 22 533 027,49 грн., в т.ч. ПДВ 3 755 504,41 грн.
Разом з тим, у цій справі та вищенаведених справах не встановлено виконання умов договору №0112-1 від 01.12.2015 з боку ТОВ «ПТК «Материк» щодо поставки товарно-матеріальних цінностей.
За таких обставин, суд дійшов висновку, договір №0112-1 від 01.12.2015 не виконано тільки однією із сторін - ТОВ «ПТК «Материк».
За змістом ч. 3 статті 228 Цивільного кодексу, при наявності умислу обох сторін в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Разом з тим, в рамках цієї справи податковим органом заявлено позов про стягнення в дохід держави грошових коштів в сумі 22 533 027,49 грн. з ТОВ “Нік», отриманих за договором поставки №0112-1 від 01.12.2015.
За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи виконання ТОВ “Нік» своїх договірних зобов'язань за спірною угодою, відсутністю позовних вимог контролюючого органу про стягнення майна з ТОВ «ПТК «Материк», відсутність процесуальної можливості щодо виходу за межі позовних вимог за позовом суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Враховуючи вимоги ч.2 ст. 139 КАС України судові витрати в даній справі стягненню з відповідача не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір поставки №0112-1 від 01.12,2015, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нік» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Промислово-торгівельна компанія “Материк».
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв