м. Вінниця
06 листопада 2025 р. Справа № 120/6614/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій органу Пенсійного фонду України щодо зменшення розміру пенсі внаслідок обмеження пенсії максимальним розміром та застосування положень пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому він заперечує проти задоволення позову. Серед іншого зауважує, що пенсія позивача розрахована відповідно до чинного законодавства.
Ознайомившись з наявними матеріалами справи, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Позивачем встановлено, що з 01.03.2022 року виплата пенсії здійснюється йому із обмеженням максимальним розміром.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" (далі - Постанова № 1) відповідач провів з 01.01.2025 перерахунок пенсії позивача і здійснив її виплату обмеживши максимальним розміром визначеним у постанові.
Також на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 209 від 25.02.2025 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" (далі - Постанова № 209) відповідачем нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.03.2025.
Разом з тим, розмір пенсії продовжує виплачуватися із обмеженням максимальним розміром.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про відновлення розміру його пенсії.
Листом відповідач повідомив позивача, що на виконання Постанови № 1 було проведено перерахунок розміру його пенсії. Виконуючи вимоги Постанови № 209 відповідачем нараховано індексацію грошового забезпечення. При цьому, виплата пенсії здійснюється з урахуванням максимального розміру пенсії відповідно до чинних вимог законодавства.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1.
Пунктом 1 Постанови №1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до (...) Законів України (...) "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", (...) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Статтею 64 Закону № 2262-ХІІ визначено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У підпункті 1 пункту 2 Постанови № 209 установлено, що з 1 березня 2025 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2024 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
У справі, що розглядається, спір виник з огляду на незгоду позивача з діями пенсійного органу щодо зменшення розміру пенсії, призначеної на підставі норм Закону №2262-ХІІ, внаслідок застосування з 01.01.2025 коефіцієнтів зменшення до суми пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, передбачених статті 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови №1 та обмеження такої пенсії максимальним розміром.
Так, згаданими положеннями нормативно-правових актів передбачено застосування у 2025 році у період дії воєнного стану до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, загальний розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (станом на 01.01.2025 - 23610,00 грн) коефіцієнтів (від 0,5 до 0,1) до відповідних сум перевищення.
Суд враховує, що згідно з частинами першою та третьою статті 1-1 Закону №2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, умови і норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, можуть визначатися виключно Законами України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд зауважує, що "Обчислення пенсії" особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ визначено розділом V (статті 43-47) Закону №2262-ХІІ, а "Виплата пенсій" та "Порядок перерахунку пенсій" - розділами VII (статті 52-62) та VIII (статті 63-66) Закону №2262-ХІІ відповідно та згаданими положеннями не передбачено застосування будь-яких коефіцієнтів при обчисленні суми пенсії до виплати.
Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначив: "вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.".
З урахуванням наведеного суд констатує, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб може мати місце лише у випадку внесення відповідних змін до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
У Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(ІІ)/2020 зазначено, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість (абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію якості закону.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не мають застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
У випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За обставин справи, що розглядається, до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 2262-ХІІ, оскільки вони є спеціальними та мають вищу юридичну силу відносно приписів Закону № 4059-IX та Постанови №1.
А оскільки Закон № 2262-ХІІ не передбачає врахування будь-яких коефіцієнтів при обчисленні пенсій особам, що мають право на пенсійне забезпечення відповідно до норм згаданого закону, суд дійшов висновку, що зменшення розміру пенсії позивача з 01.01.2025 внаслідок застосування пенсійним органом положень статті 46 Закону №4059-IX та пункту 1 Постанови №1 є протиправним.
Стосовно доводів пенсійного органу, що застосування обмеження, передбаченого статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови №1, носить тимчасовий характер, оскільки встановлене на період дії воєнного стану, суд звертає увагу на таке.
Частиною другою статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У силу пункту 5 частини першої статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (надалі Указ №64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян, які перебували на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, на соціальний захист, передбачене статтями 17, 46 Конституції України.
У рішенні Конституційного Суду України від 17.03.2004 № 7-рп/2004 у справі № 1-13/2004 за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, четвертої статті 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) зазначено, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних функцій.
Зі змісту протоколу про перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 суд встановив, що такий перерахунок мав місце виключно з метою реалізації приписів Закону № 4059-IX та Постанови №1; такий перерахунок і виплата пенсії не пов'язані зі збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиттям на державному рівні заходів, спрямованих на соціальний захист, а також із забезпеченням єдності умов та норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.
Відтак, виплата позивачу пенсії зіз застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови №1, є протиправною.
Суд зазначає, що обмеження пенсії максимальним розміром у спірних відносинах, зокрема з 01.03.2022 року, було передбачено частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ та статтею 2 Закону №3668-VI.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У пункті 2 резолютивної частини згаданого рішення Конституційного Суду України визначено, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Системний аналіз норм законодавства з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 дає підстави для висновку, що з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка передбачала обмеження пенсії максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатної особи, є нечинною та не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
Внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" до частини сьомої 43 Закону № 2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
З огляду на викладене, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій військовослужбовців максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Суд визнає помилковими посилання пенсійного органу щодо наявності у статті 2 Закону №3668-VI положень стосовно можливості обмеження пенсії максимальним розміром на рівні 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, оскільки Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17.03.2004 №7-рп/2004).
Обмеження максимального розміру пенсії порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
При цьому, суд враховує, що положення статті 2 Закону № 3668-VІ є аналогічними за змістом положенням частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Окрім того, у спірних відносинах згадані положення постанови № 209 суперечить приписам Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, які є спеціальними та підлягають застосуванню відповідачем.
А тому дії пенсійного органу щодо обчислення позивачу пенсії з урахуванням максимальним розміром є протиправними.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного та з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України здійснити з 01.03.2022 року по 28.02.2025 року перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром та з 01.03.2025 року з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язати головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню у визначений судом спосіб.
Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити.
Визнати протиправними дії головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 максимальним розміром та застосуванням з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.03.2022 року по 28.02.2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром та з 01.03.2025 року з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням раніше проведених виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович