Справа № 953/5838/25
н/п 2/953/2667/25
04 листопада 2025 року
Київський районний суд м. Харкова у складі судді Вітюка Р.В.
за участю секретаря судового засідання Лушпай В.О.,
учасники справи у судове засідання не з'явились
розглянув у м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості
У червні 2025 року Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - Підприємство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) про стягнення з відповідачів заборгованість в сумі 53 238,06 грн та судовий збір.
Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 23.12.1998 № 1407 (із змінами, внесеними рішенням від 30.09.2003 № 946) є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Відповідача не в повній мірі сплачували надані послуги, у зв'язку з чим у них утворилась заборгованість.
Виклад позиції відповідача
29.08.2025 від представника ОСОБА_4 надійшов відзив на позов, в якому вона заперечує проти позову, просить застосувати позовну давність та відмовити у позові повністю / частково. Також просила поновити строк для подачі відзиву, мотивуючи тим, що ухвалу та копію відзиву отримала у серпні 2025 року, за відповідною адресою не проживає, оскільки будинок пошкоджено. Зазначив, що у разі неявки відповідачів не заперечує проти розгляду справи у відсутність представника позивача та ухвалення заочного рішення.
Відзив на позов мотивовано таким:
-у поданому позові відсутні докази, які підтверджують: фактичне надання послуг у заявлений період саме відповідачам - відсутні акти приймання-передачі послуг або інші документи, які підтверджують обсяг теплопостачання безпосередньо до квартири; наявність додаткових нарахувань (пеня, штрафні санкції), їх правову підставу та порядок розрахунку; деталізовані розрахунки заборгованості за кожен місяць із зазначенням діючих на той час тарифів та їх зміни;
-позивача пропустив строк, передбачений частиною першою статті 257 ЦК України у частині заборгованості, що виникла до 2020 року, а тому такі вимоги мають бути відхилені на підставі пропуску позовної давності згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України.
Процесуальні дії у справі
Суд ухвалою від 18.06.2025 відкрив спрощене позовне провадження та призначив її до розгляду.
Розгляд справи неодноразово відкладався, у зв'язку з необхідністю належного повідомлення учасників справи, зокрема, до 04.11.2025.
04.11.2025 у судове засідання учасники справи не з'явились. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином в порядку, передбаченому статтями 128, 272 ГПК України. Позивач та представник ОСОБА_4 отримали повістки в електронному кабінеті, що підтверджується довідками суду. ОСОБА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримали судові повістки, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, що вважається належним повідомленням відповідно до статті 128 ЦПК України. Тобто відповідачі обізнані про наявність цього провадження. Представник ОСОБА_4 подав відзив на позов. Жодних клопотань та заяв, які б перешкоджали розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, враховуючи, що явка сторін не визнавалась обов'язковою, наявність заяв по суті спору, заяви позивача про розгляд справи за відсутності його представника, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутність учасників справи.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України.
Фактичні обставини, встановлені судом
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідковою про зареєстрованих у житловому приміщенні від 04.06.2025 (а.с. 4).
Підприємство надає комунальні послуги. Так, Харківська міська рада рішеннями від 23.12.1993 № 1407, від 30.09.2003 № 946, від 20.12.2006 № 1186 визначила Підприємство виконавцем житлово-комунальних послуг у житловому фонді комунальної власності територіальної громади міста Харкова.
Підприємство за адресою: АДРЕСА_1 , відкрило особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 у відповідачів наявна заборгованість: за період 01.12.2015 до 328.02.2022 у розмірі 52 941,34 грн (а.с. 2 3).
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Між сторонами склались правовідносини з надання / отримання комунальних послуг. Спір у справі стосується частково невиконання споживачем зобов'язання зі своєчасної та повної оплати наданих послуг.
Щодо надання послуг
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (частина сьома статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Відповідно до пункту 35 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (далі - Правила №830) розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Згідно з пунктом 45 Правил № 830 індивідуальний споживач зобов'язаний: оплачувати надану послугу за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, та вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (стаття 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно з пунктом 13 Правил № 830 послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до вимог закону споживачі зобов'язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.03.2018 у справі № 915/89/16, від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, які, в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховуються судом.
Суд враховує, що Підприємство відкрило відповідачам особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що вказує на надання позивачем відповідачам послуг з теплопостачання та гарячої води. Відповідачі не відмовилися від послуг, які надавало їм Підприємство (докази зворотного в матеріалах справи відсутні), а тому у відповідачів виник обов'язок сплатити отримані послуги.
Суд враховує, що у відзиві на позов представник ОСОБА_4 не заперечує факту отримання відповідних комунальних послуг, а лише зазначає, про відсутність актів приймання-передачі послуг або інші документи, які підтверджують обсяг теплопостачання безпосередньо до квартири. При цьому із наданого Підприємством розрахунку, вбачається часткове виконання відповідачами зобов'язання зі сплати вартості частини отриманих послуг, що також вказує на наявність між сторонами договірних правовідносин. До того ж, відсутність самих актів, за умови надання послуг, не може бути підставою для відмови у позові.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо доведеності обставин надання позивачем послуг відповідачам з теплопостачання та постачання гарячої води. Доказів повної оплати відповідачі не надали.
Щодо строку позовної давності
Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Наслідки спливу позовної давності унормовано статтею 267 ЦК України, згідно з частиною першою якої особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).
Так, представник ОСОБА_4 у відзиві на позов заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
Наслідки спливу позовної давності застосовуються тільки у разі визнання позовних вимог доведеними, що було встановлено вище. А тому суд встановлює наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24).
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до ухвалення Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 сформувала висновок, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
За таких обставин, суд, враховуючи, що позивач у цій справі звернувся з позовом 13.06.2025 (згідно з відміткою суду) зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості, нарахованої за період з 02.04.2017 до 01.12.2025, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є правомірним.
Водночас вимоги про стягнення заборгованості, строк сплати якої настав до 02.04.2017 є такими, що подані поза межами строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявив один з відповідачів у цій справі. Відповідно у задоволенні таких слід відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Позивач про визнання причин пропуску строку поважними не заявляв.
Відповідно до розрахунку позивача у відповідачів утворилась заборгованість за послуги з теплопостачання та гарячої води за період з 01.12.2015 до 28.02.2022 у розмірі 52 941,34 грн.
Отже, у задоволенні заборгованості, яка утворилась у відповідачів до 02.04.2017 суд відмовляє.
Так, суд здійснив розрахунок заборгованості, ураховуючи наданий позивачем розрахунок, та дійшов висновок, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення заборгованості, що утворилась після 02.04.2017 у розмірі 46 299,57 грн, у решті вимог, строк сплати яких настав до 02.04.2017 у розмірі 6 641,77 грн (52 941,34 грн - 46 299,57 грн) слід відмовити на підставі частини четвертої статті 267 ЦК України, у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про яку заявив відповідач у справі. Відповідачі іншого контррозрахунку не надали.
Висновки за результатами розгляду заяви
Отже, позовні вимоги підприємства до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 46 299,57 грн, у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 6 641,77 грн слід відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Судові витрати
Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача сплачена сума судового збору пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2 648,12 грн (частина перша статті 141 ЦПК України).
Керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 49, 141, 223, 263 - 265, 354, 355 ЦПК України, суд
1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованість за послуги з теплопостачання та гарячої води за період з 01.12.2015 до 28.02.2022 у розмірі 46 299,57 гривень.
3. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 648,12 грн, з кожного по 662,03 гривень.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дані про сторін:
Позивач: Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (м. Харків, вул. Мефодіївська буд. 11; код ЄДРПОУ 31557119).
Відповідачі: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
ОСОБА_2 , ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
ОСОБА_3 , ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
ОСОБА_4 , ( АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_5 ).
Повне судове рішення складено та підписано 04.11.2025.
Суддя Роман ВІТЮК