Справа №760/13879/24
Провадження №2/760/4247/25
07 листопада 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючої судді Тесленко І. О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні,
14 червня 2024 року до Солом'янського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що предметом спору за даним позовом є 1/6 частини від кожного з двох гаражів, обидва з яких належать відповідачу, яка не цікавиться і не утримує їх, чим ускладнює користування гаражами позивачу, через що він просить припинити право власності відповідача на 1/6 частину від одного і 1/6 частину другого гаража з виплатою компенсації в порядку ст. 365 ЦК України. Починаючи з 07 травня 2024 року ОСОБА_2 є власником: - 5/6 частини гаража № НОМЕР_1 (надалі « Гараж № НОМЕР_1 ») в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А загальною площею 42,9 м2. - 5/6 частини гаража № НОМЕР_2 (надалі « Гараж № НОМЕР_2 ») в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А загальною площею 22,8 м2. Гараж № НОМЕР_1 позивач отримав у подарунок від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (договір дарування 2/3 частини гаража від 07 травня 2024 року, реєстровий № НОМЕР_3. посвідчений ПНКМНО - Дмухом Б. Л. ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (договір дарування 1/6 частини гаража від 28 березня 2024 року, реєстровий № 270, посвідчений ПНКМНО - Дмухом Б. Л ). У свою чергу гараж № НОМЕР_2 позивач отримав у подарунок від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (договір дарування 2/3 частини гаража від 07 травня 2024 року, реєстровий № 471, посвідчений ПНКМНО - Дмухом Б. Л. ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (договір дарування 1/6 частини гаража від 28 березня 2024 року, реєстровий № 271. Посвідчений ПНКМНО - Дмухом Б.Л. ). Водночас, 1/6 частина обох гаражів (№ НОМЕР_1 та № НОМЕР_3) належить ОСОБА_3 (відповідач), на підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2010 року у справі № 2-680-1/10 за ОСОБА_3 визнано право власності у порядку спадкування на 1/6 частини гаражу № НОМЕР_1 та № НОМЕР_3 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м, Київ, вул. Новопольова, 2-А загальною площею 42,9 м2. Тобто, по 5/6 обох гаражів належать позивачу, а по 1/6 в них же належать відповідачу. Причому, відповідач - ОСОБА_3 протягом понад 14 років не зареєструвала своє право власності на зазначені гаражі, не подала заяву на вступ до обслуговуючого кооперативу «Більшовик-91» та не несе витрат на утримання даних гаражів, таких як сплата членських внесків до кооперативу та відшкодування вартості спожитої електроенергії. Позивачу наразі невідомо місцезнаходження відповідача ОСОБА_3 та її контактні дані, номер телефону, тощо. Відсутня навіть можливість зв'язатись з відповідачем через третю особу. Така ситуація перешкоджає нормальному користуванню позивача зазначеними гаражами. Цивільний кодекс України у статті 365 ЦК України передбачив механізм припинення права співвласника на частку у спільному майні. Приписи ч. 1 ст. 365 ЦК України встановлюють, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Тобто, стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. З огляду на викладене при вирішенні позову, пред'явленого на підставі ст. 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном. Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку; що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном. [...] Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи». Отже, як проміжний висновок, припинення права власності відповідача на частку в спільному майні можливе якщо (1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; (2) річ є неподільною; (3) спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, якщо це не завдасть шкоди власнику майна та членам його сім'ї. При формулюванні висновку про те, чи є частка незначною, слід врахувати, що судова практика Верховного Суду не містить визначення критеріїв поняття «незначний» у контексті словосполучення «частка є незначною». Позивач вважає, що для цілей ст. 365 ЦК України незначною є частка, яка є суттєво, кратно менша від суми усіх інших часток у майні та не відповідає розміру площі майна, яку можна було б використовувати за призначенням. При цьому загальна площа спірних гаражів становить 42.9 м2 та 22,8 м2. Частки відповідача становлять відповідно 42,9/6=7,15 м2 та 22,8/6=3,8 м2. Такі частини не можна окремо використовувати за призначенням, тобто для зберігання автомобіля, а також неможливо виділити в натурі. Щодо питання неподільності згаданих вище гаражів слід зазначити, що вони містять одну вхідну групу та не можуть бути розділеними виходячи з їх конструктивних особливостей. Відповідно, вони обидва є неподільними. У контексті вирішення питання про можливість спільного володіння сторонами спірними гаражами слід навести ті факти, що відповідач протягом 14 років з 01 березня 2010 року все ще не зареєструвала право власності на свою частку в спірних гаражах, не вступила до обслуговуючого кооперативу «Більшовик-91» та не сплачує членських внесків пропорційно своїй частці, не сплачує компенсацію вартості послуг електропостачання, не приймає участі в утриманні та благоустрою як гаражів, так і обслуговуючого кооперативу. Тому обґрунтованим є висновок, що спільне використання спірних гаражів є неможливе, враховуючи відсутність зацікавленості відповідача у володінні ним, а також, відсутності найменшої можливості зв'язатись з відповідачем будь яким способом. Отже, в даній справі виконуються три з трьох підстав для припинення права власності, передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України: 1) частка відповідача у спірному гаражі є незначною, з огляду на те, що на її припадає площа 7,15 м2 та 3,8 м2, що робить неможливим використання цих часток за призначенням; 2) дані гаражі є неподільними з огляду на їх конструктивні особливості; 3) спільне використання гаражами сторонами є неможливим через відсутність зацікавленості відповідача у них, не вчинення дій щодо державної реєстрації права власності протягом тривалого часу - 14 років, несплату відповідачем коштів на витрати, пов'язані з гаражами, відсутність у відповідача будь-яких контактних даних, за якими з нею можна було б зв'язатись. Також наголошують, що чинне законодавство не перешкоджає зверненню із позовом про припинення права власності у порядку, передбаченому ст. 365 ЦК України у випадку, якщо відповідач не здійснив державну реєстрацію своєї частки у спірному майні. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. З врахуванням наведеного просив припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частину гаража № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А, загальною площею 42,9 м2; Визнати право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину гаража № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А загальною площею 42.9 м2; виплатити на користь ОСОБА_3 з депозитного рахунку суду вартість 1/6 частини гаража № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А загальною площею 42,9 м2 - у розмірі 11 323 грн. (одинадцять тисяч триста двадцять три) гривні; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/6 частину гаража № НОМЕР_2 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янського району), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А, загальною площею 22,8 м2.; визнати право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину гаража № НОМЕР_2 що розташований за адресою м. Київ. вул. Новопольова. 2-А , загальною площею 22,8 м2.; виплатити на користь ОСОБА_3 з депозитного рахунку суду вартість 1/6 частини гаража № НОМЕР_2 , що розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2-А , загальною площею 22,8 м2 - у розмірі 8 755 грн. (вісім тисяч п'ятдесят п'ять гривень); стягнути з ОСОБА_3 судові виграти у формі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн. (двадцять одну тисячу гривень), що підлягає коригуванню за результатами розгляду цивільної справи.
14 червня 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О.
Ухвалою суду від 03 липня 2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою від 23 вересня 2024 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.
03 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про долучення доказів, встановлення додаткового строку на подання доказів, повернення на стадію підготовчого засідання, зміну позовних вимог.
Ухвалою від 19 серпня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, - відмовлено; у прийнятті заяви представника позивача про зміну позовних вимог, - відмовлено; у поновленні представнику позивача строку для подання доказів, - відмовлено.
В судові засідання представник позивача з'явилась, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Вказала, що позивач володіє 5/6 частками гаража, 1/6 частки визнана за відповідачкою. Зазначила, що частка відповідача є несуттєвою, однак її наявність перешкоджає позивачу здійсненню права власності, що є неможливим без володіння 100%. Це позбавляє його можливості здійснювати якісь роботи, поки воно все не буде у його власності.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України; повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв та / або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного, ст. ст. 128 - 131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства.
Відповідно до Договору дарування 2/3 частки гаража, посвідченого 07 травня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б.Л., позивач набув право власності на 2/3 частки гаража № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янський район), який розташований: м. Київ, вул. Новопольова, 2а, загальна площа 42,9 кв.м. (а.с. 15 - 16).
Згідно до Договору дарування 1/6 частки гаража, посвідченого 28 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б.Л., позивач набув право власності на 1/6 частки гаража № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янський район), який розташований: м. Київ, вул. Новопольова, 2а, загальна площа 42,9 кв. м. (а.с. 17 - 18).
Відповідно до Договору дарування 1/6 частки гаража, посвідченого 28 березня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б.Л., позивач набув право власності на 1/6 частки гаража № НОМЕР_2 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янський район), який розташований: м. Київ, вул. Новопольова, 2а, загальна площа 22,8 кв.м. (а.с. 19 - 20).
Згідно до Договору дарування 2/3 частки гаража, посвідченого 07 травня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дмухом Б.Л., позивач набув право власності на 2/3 частки гаража № НОМЕР_2 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янський район), який розташований: м. Київ, вул. Новопольова, 2а, загальна площа 22,8 кв.м. (а.с. 21 - 22).
Заочним Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01 березня 2010 року (справа №2-680-1/10), визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_7 на спадкове майно: 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 , 1/6 частину гаража № НОМЕР_1 в ГБК «Більшовик -91» (вул. Новопольова, 2-а в м. Києві) (а.с. 23 - 28).
Як вбачається з Довідки про оціночну вартість нерухомості від 14 травня 2024 року, заявник - ОСОБА_8 , вартість гаража, гаражний бокс НОМЕР_1 , адреса: м. Київ, р. Солом'янський, вул. Новопольова, буд. 2-А , загальна площа 42,90 кв.м., розмір частки що оцінюється 7,15 кв.м., оціночна вартість 10 899,23 грн. (а.с. 29 - 31).
Відповідно до Довідки про оціночну вартість нерухомості від 15 травня 2024 року, заявник - ОСОБА_8 , вартість гаража, гаражний бокс НОМЕР_2 , адреса: м. Київ, р. Солом'янський, вул. Новопольова, буд. 2-А , загальна площа 22,80 кв.м., розмір частки що оцінюється 3,80 кв.м., оціночна вартість 7 728,82 грн. (а.с. 32- 34).
Згідно до листа Обслуговуючого кооперативу Гаражний кооператив «Либідь - 91» (Вих. №19 від 29.05.2024 року), ОСОБА_3 не є членом кооперативу і не сплачує членські внески в ГК «Либідь - 91» (Солом'янського району), який розташований за адресою: м. Київ, вул. Новопольова, 2А (а.с. 35).
03 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про долучення доказів, встановлення додаткового строку на подання доказів, повернення на стадію підготовчого засідання, зміну позовних вимог.
При цьому Ухвалою від 19 серпня 2025 року у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, - відмовлено; у прийнятті заяви представника позивача про зміну позовних вимог, - відмовлено; у поновленні представнику позивача строку для подання доказів, - відмовлено.
Інших доказів матеріали справи не містять.
Таким чином, судом встановлено, що позивач є власником 5/6 гаража № НОМЕР_1 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янський район), який розташований: м. Київ, вул. Новопольова, 2а, загальна площа 42,9 кв. м., а також гаража № НОМЕР_2 в обслуговуючому кооперативі «Більшовик-91» (Солом'янський район), який розташований: м. Київ, вул. Новопольова, 2а, загальна площа 22,8 кв.м.
Суд враховує, що позивач набув право власності на вказані гаражі 28 березня 2024 року та 07 травня 2024 року відповідно, при набутті права власності позивач усвідомлював що не є власником 100% часток гаража, оскільки набуття відбувалось окремими частками. При цьому, позивач звернувся до суду 14.06.2024 року, тобто майже відразу після набуття права власності на майно.
Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Як вбачається з правової позиції, сформованої у Постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №750/11178/17, тлумачення пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України свідчить, що припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку
Як вказано у Постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №760/8958/15-ц, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно до положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд також враховує, що будь - яке втручання у право власності має відповідати "трискладовому тесту" сформульованому у практиці Європейського суду з прав людини, а саме: бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним.
Суд зважає на те, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20), справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтерес.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є пропорційність (п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Принцип «пропорційності» пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.01.2025 у справі № 638/8634/23, провадження № 61-10325св24).
З огляду на наведене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, та на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, суд не вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо припинення права власності відповідача на 1/6 частки гаражів.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
За змістом статей 316, 317, 392 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Здійснення власником свого права власності передусім полягає в безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
При цьому підстави набуття права власності врегульовано статтею 328 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Оскільки суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності відповідача на 1/6 частки гаражів слід відмовити, то не підлягає задоволенню і вимога про визнання права власності позивача на цю частку (частки).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказ мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми (ст. ст. 77 - 79 ЦПК України).
Як вбачається з ч. ч. 1 - 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З врахуванням того, що позов задоволенню не підлягає, судовий збір покладається на позивача.
При цьому, при зверненні до суду позивач надав докази звільнення його від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76 - 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 274, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні, - відмовити.
Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
Повернути ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) кошти внесені ним на депозитний рахунок ТУ ДСА у м. Києві у розмірі 20 078,00 грн. (згідно до квитанції №0.0.3694392736.1 від 10.06.2024 року).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя І. О. Тесленко