Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/8888/259
Провадження № 2/711/3879/25
05 листопада 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого-судді Скляренко В.М.
при секретарі Півень С.А.
за участі:
позивачки ОСОБА_1 ,
представника відповідачки ОСОБА_2 ,
третьої особи - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про зобов'язання повернути безпідставно збережене майно, -
ОСОБА_1 звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , в якому просить зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1 безпідставно збережене у себе майно, а саме: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326.
В обґрунтування позову вказує, що з 2022р. вона почала підтримувати відносини із ОСОБА_5 , який на той час перебував на військовій службі. Оскільки вони мали намір придбати квартиру для спільного проживання, останній для цієї цілі надсилав їй гроші.
В подальшому, а саме, 09.02.2025р. ними за спільні кошти була придбана квартира АДРЕСА_1 , яку було оформлено на матір ОСОБА_5 - відповідачку ОСОБА_4 . Ремонт вказаної квартири здійснювався позивачкою за спільні із ОСОБА_5 кошти.
13.01.2024р. між нею (позивачкою) та ОСОБА_5 був укладений шлюб.
Після придбання квартири та укладення шлюбу її (позивачки) мати - ОСОБА_3 прийняла рішення подарувати їй (позивачці) побутову техніку у вказану квартиру.
09.03.2024р. ОСОБА_3 придбала в кредит у магазині «CОMRY» побутову техніку на загальну суму 72 196 грн., а саме: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, вартістю 15 699грн., варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, вартістю 12 499 грн., пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, вартістю 19 999 грн., холодильник Bosch KGN36VL326, вартістю 23 999 грн., яку було доставлено до квартири АДРЕСА_1 .
Починаючи з серпня 2024р. вона (позивачка) стала проживати у квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїми доньками, а з грудня 2024р. з ними став проживати і син ОСОБА_5 .
В липні 2025р. ОСОБА_5 , прийшовши у відпустку з військової служби, вигнав її з квартири. І лише 11.08.2025р., викликавши працівників поліції, вона змогла забрати з квартири свої особисті речі та речі своїх дітей.
Вищезазначена побутова техніка, яка була подарована їй матір'ю, залишилася в квартирі. Відповідачка та її син, в добровільному порядку, відмовилися від повернення побутової техніки.
В зв'язку із зазначеними обставинами, вона вимушена була звернутися до суду з даним позовом та просить: зобов'язати ОСОБА_4 повернути їй - ОСОБА_1 безпідставно збережене у себе майно: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, холодильник Bosch KGN36VL326; стягнути із відповідачки на її користь судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Ухвалою судді Придніпровського районного суду м. Черкаси Скляренко В.М. від 26.09.2025 року відкрито провадження у справі №711/8888/25 та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам наданий строк для подання заяв по суті справи.
16.10.2025р. представником відповідачки - адвокатом Пацьорою Д.С., яка діє на підставі ордеру серії СА №1138540 від 13.10.2025р., до суду подано відзив на позов, в якому остання зазначає, що відповідачка заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування такої позиції зазначає, що духова шафа електрична Bosch HBJ558YB0Q, варильна поверхня газова Bosch PGP6B6О93R, пральна машина Samsung WW70AGAS22AEUA, холодильник Bosch KGN36VL326 були придбані 09.03.2024р. матір'ю позивачки, якою замовлено їх доставку до квартири АДРЕСА_1 . При цьому, вантажоодержувачем зазначено позивачку.
10.03.2024р. позивачка особисто отримала доставлені до квартири вищезазначені товари, однак наразі вважає їх фізичну наявність у квартирі безпідставною, що спростовується наявними доказами та унеможливлює задоволення позовної заяви, обґрунтованої на підставі ст. 1212 ЦК України, зокрема через відсутність безпідставності майна у квартирі відповідачки, яка є лише власником квартири, в яку майно було поставлене на вимогу самої ж позивачки. Окрім того, відповідачка не проживала у вищевказаній квартирі, що виключає ймовірність користування нею спірною побутовою технікою. Таким чином, відповідачці не відомо, яким саме чином вона перешкоджає позивачці користуватися придбаною ОСОБА_3 побутовою технікою, та порушує її права.
Також зазначає, що відповідачка критично відноситься до розписки ОСОБА_3 від 10.03.2024р., оскільки така, як правило, є борговим документом, що підтверджує факт укладення договору позики, отримання або передачі грошей, матеріальних цінностей, документів, а не їх дарування. Окрім того, відповідачка ставить під сумнів факт дарування вказаної побутової техніки саме позивачці, оскільки нею може користуватися кожен із членів родини, в тому числі і колишній чоловік позивачки, який зареєстрований в квартирі з 13.09.2025р., а не виключно відповідачка, до якої і заявлений даний позов.
Зазначає, що є підстави вважати, що набуте під час шлюбу рухоме майно належить не конкретно позивачці, а і її чоловіку - ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 60 СК України. За таких обставин, самостійно заявляти вимогу про повернення спільного майна у відповідачки, як особи, в квартирі якої таке рухоме майно розміщене, позивачка не може, адже необхідна думка і її чоловіка.
Таким чином, надана позивачкою розписка від 10.03.2024р. не спростовує презумпції права спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям в період шлюбу, оскільки ця розписка не оформлена як договір дарування, не посвідчена нотаріально. Окрім того, без нотаріального посвідчення не можливо беззаперечно встановити, чи відповідає дата складання розписки, зазначена в ній, дійсній даті її написання, а відтак, чи передано майно у особисту власність позивачки. Існує ймовірність написання такої розписки заднім числом, що підтверджується реплікою ОСОБА_3 з відео з боді-камери поліцейського від 11.08.2025р., де вона вказує, що це ніде не підписано. За таких підстав, просить відмовити в задоволенні позову в зв'язку з його безпідставністю. Понесені відповідачкою судові витрати у зв'язку з розглядом справи - витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. стягнути із позивачки на користь відповідачки.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, зобов'язати відповідачку ОСОБА_4 повернути їй - ОСОБА_1 безпідставно збережене у себе майно, а саме: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326. При цьому, пояснила, що зазначена побутова техніка 09.03.2024р. була придбана її матір'ю - ОСОБА_6 в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у кредит та була подарована їй - позивачці, доказом чого є відповідна розписка. 10.03.2024р. побутова техніка була доставлена до квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване на відповідачку, та знаходиться там до даного часу, оскільки забрати таку техніку їй не дозволили.
В судовому засіданні представник відповідачки просила відмовити в задоволенні позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснила, що спірна побутова техніка до даного часу знаходиться у квартирі позивачки, яка вважає, що таке майно є спільною сумісною власністю її сина та позивачки, як таке що набуте в дар подружжям.
В судовому засіданні третя особа - ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги позивачки, пояснивши, що спірну побутову техніку придбала саме вона в магазині «CОMRY» для своєї доньки. Вказана техніка була доставлена до квартири відповідачки (матері чоловіка доньки), так як там проживала її донька. Зазначену побутову техніку вона подарувала саме своїй доньці.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.
Власником квартири АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_4 , зазначене стверджується договором купівлі-продажу квартири від 09.02.2023р. та витягом з Державного реєстру речових прав від 09.02.2023р. /а.с. 8, 10/.
Позивачка ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 13.01.2024р. по 01.10.2025р., який розірваний рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.10.2025р.
З серпня 2024р. позивачка проживала в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить відповідачці.
09.03.2024р. третьою особою, яка є матір'ю позивачки було придбано наступну побутову техніку: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, вартістю 15 699 грн., варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, вартістю 12 499 грн., пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, вартістю 19 999 грн., холодильник Bosch KGN36VL326, вартістю 23 999 грн., доставку якої було замовлено до кватири АДРЕСА_1 . Зазначене стверджується фіскальним чеком від 09.03.2024р, договором №24030936007249 від 09.03.2024р., заявою на послугу з доставки, товарно-транспортною накладною №TTN-25289462 від 10.03.2024р. /а.с. 14, 15, 16/.
10.03.2024р. побутова техніка: духова шафа електрична Bosch HBJ558YB0Q, варильна поверхня газова Bosch PGP6B6О93R, пральна машина Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326 доставлені до квартири АДРЕСА_1 , вантажоотримувач - ОСОБА_1 /а.с. 16/.
10.03.2024р. ОСОБА_3 складено розписку про те, що вона подарувала (передала в дар) ОСОБА_1 наступне майно: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, вартістю 15 699 грн., варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, вартістю 12 499 грн., пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA, вартістю 19 999 грн., холодильник Bosch KGN36VL326, вартістю 23 999 грн. /а.с. 17/.
З липня 2025р. позивачка не мешкає у вищевказаній кватирі.
Вищезазначена побутова техніка: духова шафа електрична Bosch HBJ558YB0Q, варильна поверхня газова Bosch PGP6B6О93R, пральна машина Samsung WW70AGAS22AEUA, холодильник Bosch KGN36VL326 залишилися в квартирі відповідачки. Остання відмовляється повернути позивачці побутову техніку, оскільки вважає, що таке майно є спільною власністю позивачки та її (відповідачки) сина.
Таким чином, між сторонами наявний спір щодо безпідставного утримання майна позивачки, який регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Сімейного кодексу України (далі - СК). При цьому при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Надаючи оцінку доводам сторін в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Статтею 316 ЦК визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1).
Відповідно до ст. 317 ЦК, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1). На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ч. 2).
Згідно зі ст. 319 ЦК, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2). Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3).
За змістом ст. 355 ЦК, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч. 2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 57 СК, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Згідно статті 719 ЦК, д оговір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.
П раво власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК).
Положеннями ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Зазначені положення закріплені також і ст. 41 Конституції України.
Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти та користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним, що повністю відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», в якій закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які волею, незалежно від волі інших осіб.
Таким чином, здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
За змістом статті 386 ЦК (засади захисту права власності) держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибула із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
У пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014р. «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
Згідно із п. 20 вказаної постанови у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК України.
У пункті 23 вказаної постанови зазначено, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому, суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача.
Таким чином, правовий аналіз положень ст. 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав а інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання усього комплексу правомочностей.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем - за віндикаційним позовом витупає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої таке майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, а саме: факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття такого майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.
Витребування майна шляхом віндікації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником та володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Правові позиції щодо особливостей віндикації та обсягів доведення у справах за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 923/630/17, від 29 січня 2019 року у справі № 911/3312/17, від 02 квітня 2019 року у справі № 911/737/18, від 19 червня 2019 року у справі № 914/1671/17, від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18.
Верховний Суд у своїй постанові від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15- ц (провадження № 61-4812св18) вказав, що «застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним».
Таким чином, аналіз ст. 387 ЦК України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ с абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.
В постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19 визначено, що для застосування передбаченого ст. 387 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення наступних обставин у їх сукупності: існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування; наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно; відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе; відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що спір між сторонами стосовно спірного майна (побутової техніки) виник внаслідок непорозумінь щодо визначення правового режиму такого майна, яке позивачка просить витребувати, оскільки таке майно набуте у власність під час перебування позивачки у шлюбі із сином відповідачки (третьою особою), внаслідок чого відповідачка заперечує проти повернення спірного майна позивачці, вважаючи, що воно є спільною власністю подружжя. Тому існує потреба у судовому врегулюванні спору.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018р. у справі №338/180/17; від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16; від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц; від 11.09.2019р. у справі №487/10132/14-ц; від 06.04.2021р. у справі № 925/642/19.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що предметом позовних вимог є витребування із незаконного володіння відповідачки майна (духової шафи електричної Bosch HBJ558YB0Q, варильної поверхні газової Bosch PGP6B6О93R, пральної машини Samsung WW70AGAS22AEUA, холодильника Bosch KGN36VL326), яке позивачка вважає таким, що є її особистим майном, оскільки зазначена побутова техніка була передані їй в одноосібну власність (в дар) її матір'ю ОСОБА_3 .
Зазначене майно, яке позивачка просить витребувати, має свої ідентифікуючі ознаки, - є індивідуально визначеним.
Керуючись засадами принципів диспозитивності і змагальності, а також положеннями ч. 1 ст. 82 ЦПК України, у суду не виникає сумнівів щодо реальності існування такого майна та його фактичного перебування у приміщенні квартири АДРЕСА_1 . При цьому, суд враховує, що зазначені обставини не заперечуються і самою відповідачкою.
Визначаючи правовий режим вищевказаного майна (побутової техніки), суд враховує, що таке майно було набуте, хоча і під час шлюбу позивачки із третьою особою (сином відповідачки), однак воно було набуте позивачкою в дар від її матері ОСОБА_3 , про що остання, окрім складеної 10.03.2024р. розписки, підтвердила в судовому засіданні. Окрім того, зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (фіскальним чеком від 09.03.2024р. на придбання вищезазначеної побутової техніки, договором №24030936007249 від 09.03.2024р., заявою на послугу з доставки, товарно-транспортною накладною №TTN-25289462 від 10.03.2024р. /а.с. 14, 15, 16/, як і самою розпискою від 10.03.2024р. /а.с. 17/. Тому, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 57 СК, вищенаведене майно (духова шафа електрична Bosch HBJ558YB0Q, варильна поверхня газова Bosch PGP6B6О93R, пральна машина Samsung WW70AGAS22AEUA, холодильник Bosch KGN36VL326), є особистою приватною власністю позивачки.
На даний час відповідачка відмовляється повернути позивачці вищезазначене майно, чим порушує її права, гарантовані Конституцією України, нормами сімейного та цивільного законодавства, на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном. Тому, позовні вимоги позивачки підлягають до задоволення шляхом зобов'язання відповідачки ОСОБА_4 повернути позивачці духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що такі витрати складаються з витрат позивачки зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн., які підтверджені платіжною інструкцією №74256922 від 24.09.2025р. /а.с. 1/.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В даному випадку позовні вимоги підлягають до задоволення, а відтак на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України позивачці слід компенсувати за рахунок відповідачки судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Щодо розподілу інших судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн., то позивачкою зазначено, що детальний опис понесених нею витрат та докази будуть подані до суду в строки, передбачені положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України, тому суд доходить висновку, що питання про розподіл судових витрат, на підставі ч. 8 ст. 141 ЦПК України, доцільно вирішити в окремому судовому засіданні в порядку, передбаченому законом.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст.ст. 7, 9, 11-13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 282 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 355, 356, 386, 387, 400, 719, 721, 722 Цивільного кодексу України, ст. 57 Сімейного кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про зобов'язання повернути безпідставно збережене майно - задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) наступне майно: духову шафу електричну Bosch HBJ558YB0Q, варильну поверхню газову Bosch PGP6B6О93R, пральну машину Samsung WW70AGAS22AEUA та холодильник Bosch KGN36VL326.
Стягнути із ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений 05 листопада 2025 року.
Головуючий: В.М. Скляренко