Справа № 161/3423/25
Провадження № 2/161/2037/25
07 листопада 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:
головуючого - судді Антіпової Т.А.,
за участю секретаря судового засідання - Семенової І.М.,
представника позивача -Терещук Ю.О.,
представника відповідача
Департаменту муніципальної варти
Луцької міської ради - Ковальчука Б.В.,
представника відповідача
Державної казначейської служби України - Манчик О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням посадової або службової особи органу державної влади, органу місцевого самоврядування,
19.02.2025 року позивач звернулась до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з державного бюджету України на її користь 20 000 гривень в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, та судові витрати по справі.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04.03.2024 року Інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощук М.В. було винесено постанову MVA №2407811 у справі про адміністративне правопорушення по притягненню ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн. Із вказаної постанови вбачається, що 03.03.2024 року о 16 год. 46 хв. в м. Луцьку на перехресті вулиць Богдана Хмельницького, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Pegout 306» порушила правила зупинки, а саме: здійснила зупинку транспортного засобу на перехресті, чим створила перешкоду дорожньому руху та порушила пункт п.15.9 ґ Правил дорожнього руху України. Дану постанову нею було оскаржено до Луцького міськрайонного суду Волинської області. 17.06.2024 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/5598/24 ухвалено рішення, відповідно до якого в задоволенні позову до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука М.В. про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відмовлено. Позивачем було оскаржено рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.06.2024 року.
Апеляційним судом було зроблено висновки щодо підтвердження факту зупинки транспортного засобу позивача «Pegout 306», ближче 10 м вiд краю перехрещуваноi проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, що передбачено чинним законодавством як порушення, то суд апеляційної інстанції зауважує, що належних та допустимих доказів відповідачем не надано, що спростовує його твердження про порушення вимог п. 15.9 «ґ» ПДР. Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що надані відповідачем фотознімки із відображенням автомобіля марки «Pegout 306», як докази вчинення позивачем правопорушення, не підтверджують факту зупинки безпосередньо на перехресті, чи то ближче 10 м вiд краю перехрещуваноi проїзної частини, на фотознімках не візуалізується і саме перехрестя. Інших доказів, які б підтверджували порушення позивачем вимог ч.3 ст. 122 КУпАП матеріали справи не містять.Орім того, слід зазначити, що для висновку про наявність в діях особи складу адміністративного порушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, а саме порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху, посадова особа, що розглянула справу про адміністративне правопорушення, мала пересвідчитись у тому, що порушення правил зупинки потягло за собою створення перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху.Однак, з наявних в матеріалах справи поданих відповідачем доказів не вбачається, що транспортний засіб позивача створює перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2024 року у справі № 161/5598/24 скасоване та ухвалене судове рішення яким позов ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука Михайла Вальдемаровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено.
Скасовано постанову серії MVA №2407811 від 04 березня 2024 року, винесену інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощук Михайлом Вальдемаровичем в справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 гривень, та закрито справу про адміністративне правопорушення.
Отже, посилається на те, що внаслідок незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності, їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих процесів, зокрема, зазначену постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності було пред'явлено до примусового виконання в органи Державної виконавчої служби, в зв'язку з чим було вжито заходів примусового стягнення, арештовані її банківські рахунки, направлялись виклики до державного виконавця. Зазначені обставини потягли за собою вимушені зміни в її житті, спричинили додаткові моральні переживання. Отже, вважає, що сума моральної шкоди, яка полягає відшкодуванню за завдані їй неправомірні дії працівників Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради складає 20000,00 грн. Враховуючи вищевикладене, просить позов задовольнити, стягнути з Державного бюджету України на її користь 20000,00 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди; стягнути з Державного бюджету України на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.02.2025 року у даній справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження (а.с. 13).
11.03.2025 року представник відповідача Державної казначейської служби України, Манчик Олена Миколаївна подала відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Теоретична наявність певних недоліків у діяльності працівників Департаменту сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності, як такої й, відповідно, не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Виходячи з зазначених вище приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір такого відшкодування має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи. У позовній заяві відсутнє обґрунтування розміру моральної шкоди у сумі 20000,00 грн. ОСОБА_1 вказує, що їй було заподіяно моральної шкоди, яка полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих процесів. Однак у позовній заяві відсутні також і будь-які обґрунтування тривалості таких моральних переживань, не зрозуміло протягом якого періоду, на її думку, їй завдавалась моральна шкода. Враховуючи викладене вище, просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с.20-24).
14.03.2025 року представник відповідача Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради - Кушнір Ігор Олегович, подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення. Зазначає, що позивач не надала жодного доказу, який підтверджував власну свою позицію. Враховуючи викладені у позові обставини та надані докази, до позивача не застосовувалися жодні заходи, передбачені Законом. Також не застосовувались жодні процесуальні дії, які б обмежували ОСОБА_1 у її законних правах. Тому правові підстави для відшкодування моральної шкоди - відсутні.Факт заподіяння позивачу моральної шкоди не підтверджено жодними документами чи іншими доказами, які б свідчили про характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), стан здоров'я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Також повідомляють, що позивач не надала жодних доказів використання правничої допомоги, тому вважають, що даним способом позивач має на меті неправомірно збагатитись за рахунок бюджетних коштів (а.с. 53-59).
Відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу за даним позовом до судового розгляду по суті (а.с. 78-80).
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Терещук Ю.О. позовні вимоги підтримав, з підстав зазначених у позові, просив позов задовольнити. Стягнути з Державного бюджету України 20000,00 грн. моральної шкоди та 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Представник відповідача Державної казначейської служби України- Манчик Олена Миколаївна заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково звернула увагу суду на те, що позивачем в обґрунтування понесених моральних страждань, не надано суду жодних доказів таких страждань, їх тривалості, а також розмір моральної шкоди є явно завищеним, оскільки обрахований з порушенням вимог ст. ст. 7,8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, також просила відмовити в задоволенні даних вимог, оскільки жодних вимог саме до відповідача - Державної казначейської служби позивач не ставила.
Представник відповідача Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради - Ковальчук Б.В., також просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснив суду, що позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження моральних страждань, не наведено та не підтверджено причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними, на думку позивача, діями працівників Департаменту муніципальної варти і заподіяною шкодою. Окрім цього, звернув увагу суду на недостовірну інформацію, яка зазначена позивачем в позовній заяві, а саме, щодо передання оскаржуваної постанови до органів виконавчої служби для примусового стягнення з позивача суми штрафу. Повідомив про те, що постанова серії MVA №2407811 від 04 березня 2024 року не направлялась до органів виконавчої служби для примусового стягнення , щодо позивача не відкривалось виконавче провадження, не накладались арешти на банківські рахунки та не направлялись виклики до державного виконавця, на підтвердження чого надано print-скрін з АСВП. Також, просив звернути увагу на те, що в мотивувальній частині постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 року, підставою для скасування судового рішення першої інстанції стало неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Дії працівників Департаменту муніципальної варти протиправними чи незаконними не визнавались. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., також заперечував щодо задоволення таких вимог з огляду на їх безпідставність, недоведеність жодними належними та допустимими доказами. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Заслухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту передбачені ст. 16 ЦК України.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази надаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України).
За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом при розгляді справи встановлено наступні фактичні обставини та зміст виниклих правовідносин.
Постановою серія MVA № 2407811 від 04.03.2024 винесеною інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти ОСОБА_2 , позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 680,00 грн.
Відповідно до даної постанови, ОСОБА_1 03.03.2024 о 16 год. 46 хв. на перехресті вулиць Словацького Богдана Хмельницького у м. Луцьку, керуючи автомобілем марки «Pegout 306», порушила правила зупинки, а саме здійснила зупинку транспортного засобу на перехресті та створила перешкоду руху, чим порушила п.15.9 ґ ПДР.
Гук Л.В., вважаючи постанову від 04.03.2024 серії MVA № 2407811 протиправною, звернулася до суду з вимогами про її скасування.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука Михайла Вальдемаровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 року у справі № 161/5598/24 рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.06.2024 року скасоване та ухвалене судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука Михайла Вальдемаровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено.
Скасовано постанову серії MVA №2407811 від 04 березня 2024 року, винесену інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощук Михайлом Вальдемаровичем в справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 гривень, та закрито справу про адміністративне правопорушення (а.с. 9-11).
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду висловила свою правову позицію відповідно до постанови ВП Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях інспекторів з паркування Департаменту муніципальної варти під час винесення ними постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особи ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у такого інспектора на винесення такої постанови про адміністративне правопорушення, винесення інспектором Департаменту муніципальної варти постанови про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була суб'єктом правопорушення, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) інспекторів Департаменту муніципальної варти під час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників Департаменту муніципальної варти як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників Департаменту муніципальної варти, їх протиправності або ознак свавільності таких дій щодо винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою.
Так, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 року не було встановлено невідповідності дій (бездіяльності) працівників Департаменту муніципальної варти, їх протиправності або наявність ознак свавільності таких дій при розгляді справи про адміністративне правопорушення позивачем та винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.
Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників Департаменту муніципальної варти під час винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, їй була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.
Так, позивач, при зверненні до суду з позовом про стягнення моральної шкоди в порядку ст. ст. 1173-1176 ЦК України, посилається на те, що внаслідок незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності, їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих процесів, зокрема, зазначену постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності було пред'явлено до примусового виконання в органи Державної виконавчої служби, в зв'язку з чим було вжито заходів примусового стягнення, арештовані її банківські рахунки, направлялись виклики до державного виконавця. Зазначені обставини потягли за собою вимушені зміни в її житті, спричинили додаткові моральні переживання.
Проте, ані при поданні до суду позовної заяви, ані під час подальшого судового розгляду даного позову, стороною позивача не було надано суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань ОСОБА_1 , окрім копії постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2024 року.
Отже, посилання позивача на те, що спірна постанова перебувала на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, внаслідок чого були арештовані її рахунки, тощо, є нічим іншим, ніж голослівними ствердженнями сторони позивача.
Відповідно до даних АСВП станом на 13.03.2025 року відсутні данні щодо перебування виконавчих проваджень щодо « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 64).
Окрім цього, стороною позивача не надано суду будь-яких доказів щодо погіршення стану здоров'я позивача, щодо зміни в її життєвих процесах, тощо.
Отже, позивачем не доведено самого факту спричинення їй моральної шкоди.
Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою.
Саме лише задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які винесли постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої винесено таку постанову, і як наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами.
Суд наголошує на тому, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
При цьому, визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові ВП Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2023 року у справі № 752/3839/22.
З урахуванням наведеного, а також підстав, з якими позивач пов'язував завдання йому моральних страждань, суд виходить із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт неправомірних, таких, що мають ознаки свавілля, дій працівників Департаменту муніципальної варти, завдання їй моральної шкоди, а також причинний зв'язок між діями інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти, про які вказано у позові, та настанням шкоди.
Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподілу не підлягають.
Окрім цього, суд звертає увагу щодо відсутності підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, з огляду на наступне.
Так, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 , нею зазначено про те, що документи, які підтверджують факт понесених витрат на правничу допомогу, будуть надані суду в процесі розгляду справи (а.с. 8).
Проте, під час розгляду справи у встановлений процесуальним законодавством строк стороною позивача не надано суду ні доказів надання правової допомоги (примірник договору про надання правничої допомоги, розрахунок наданих послуг, фактичної передачі наданих адвокатом послуг, які, зокрема, можуть міститися у акті приймання-передачі послуг за договором), ні доказів на підтвердження витрат, понесених на надання правничої допомоги.
Більше того, під час виступу з заключним словом в судових дебатах, представник позивача підтримав вимоги позовної заяви щодо стягнення з Державного бюджету України витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., проте не зробив відповідну заяву, що такі докази надання правничої допомоги будуть надані представником позивача до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність жодних доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідачів таких витрат.
Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням посадової або службової особи органу державної влади, органу місцевого самоврядування - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Департамент муніципальної варти Луцької міської ради, адреса: 43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 17, ЄДРПОУ 39985748.
Відповідач: Державна казначейська служба України, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646.
Суддя Луцького міськрайонного
суду Волинської області Т.А. Антіпова