Номер провадження: 11-кп/813/1445/25
Справа № 522/19297/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 у кримінальному провадженні №12024163520000448 від 20.08.2024 відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Подільськ Одеської області, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працевлаштованого, місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 08.04.2022 Приморським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 185 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців, звільнений 15.04.2022 по відбуттю строку покарання;
- 02.10.2023 Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень;
- 12.08.2024 Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12.08.2024 у виді позбавлення волі на строк 6 місяців, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 у виді штрафу у розмірі 17000 грн та остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців та штрафу у розмірі 17000 грн, який, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з 17.09.2024.
На підставі ст. 72 КК України, зараховано ОСОБА_8 у строк покарання його попереднє ув'язнення у період з 17.09.2024 до дати набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення, відповідає одному дню позбавленню волі.
Застосований до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді - тримання під вартою продовжено, до дати набрання вироком законної сили.
Також вироком вирішено долю речових доказів, скасовано заходи забезпечення кримінального провадження.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винним у тому, що ОСОБА_8 , 18.08.2024, в період часу з 01 години 15 хвилин по 03 годину 00 хвилини, більш точний час в ході слідства не встановлений, перебував біля бізнес центру «Марсель», що за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська 79, на 3-му поверсі якого побачив вікно, відкрите на провітрювання. Надалі, ОСОБА_8 , діючи умисно, реалізуючи раптово виниклий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, та переслідуючи ціль незаконного збагачення, з корисливих мотивів, впевнившись що його дії залишаються непомітними для оточуючих у цей же день та час, в період дії воєнного стану, введеного на території України, починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, дію якого неодноразово було продовжено, останній раз відповідно до Указу Президента України № 3891-IX від 23.07.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 08.08.2024 № 3891-IX з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року продовжено на 90 діб, 18.08.2024, в період часу з 01 години 15 хвилин по 03 годину 00 хвилини, переліз через металеві ворота для входу у двір бізнес центру «Марсель» за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 79, після чого заліз на карниз третього поверху, де шляхом віджиму металопластикової конструкції вікна, проник до орендованого потерпілою ОСОБА_9 офісу, звідки таємно, повторно, в умовах воєнного стану викрав ноутбук «Lenovo», серійний номер PF4FPDH7, вартістю 15999 гривень, та флешнакопичувач, який матеріальної цінності не несе та шляхом віджиму металопластикової конструкції вікна, проник до орендованого потерпілим ОСОБА_10 офісу, звідки таємно, повторно, в умовах воєнного стану викрав мобільний телефон «Nokia G22» (1) НОМЕР_1 , IMEI (2) НОМЕР_2 з сiм-карткою НОМЕР_3 , в чохлі прозорого кольору, вартістю 5000 гривень. В подальшому, ОСОБА_8 покинув місце вчинення кримінального правопорушення та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_9 матеріальний збиток на суму 15999 гривень та потерпілому ОСОБА_10 матеріальний збиток на суму 5000 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оскаржуючи фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_8 , доведеність його вини, захисник обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій не погоджується з вироком суду в частині призначеного покарання та вважає його занадто суворим.
Доводи обґрунтовує тим, що судом не було враховано, що ОСОБА_8 захищав Батьківщину, неодноразово отримував поранення, мав нагороди, має на утриманні жінку та трьох малолітніх дітей, що свідчить про те, що він може довести своє виправлення та перевиховування без ізоляції його від суспільства.
Вважає, що обставини справи та відомості щодо особи ОСОБА_8 свідчать про можливість застосування до нього вимог ст. 75 КК України.
Просить вирок суду першої інстанції змінити, зменшивши міру покарання до 5 років та застосувати 3 роки іспитового строку.
Потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 будучи належним чином сповіщеними про дату та час розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомили. При цьому клопотань про їх обов'язкову участь у судовому засіданні не заявлялось.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності потерпілих, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності даних осіб.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_8 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України визнав повністю та підтвердив, що дійсно вчинив його за обставин викладених у обвинувальному акті.
За таких обставин суд першої інстанції. переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого та розумінні ним змісту обставин подій, за відсутності заперечень з боку інших учасників судового провадження, з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і обмежено їх дослідженням документів кримінального провадження, що стосуються особи обвинуваченого і вирішення процесуальних питань. При цьому, судом роз'яснено обвинуваченому та іншим учасникам провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У апеляційній скарзі сторони захисту не оспорюються фактичні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції та доведеність вини у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Щодо доводів захисника з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, ставлення ОСОБА_8 до вчиненого, яке полягає у визнанні винуватості, вік та стан здоров'я обвинуваченого, особу винного, який хоча і одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працевлаштований, перебував на службі ЗСУ, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проте раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, зокрема за вчинення злочинів майнового характеру, вчинив злочин у період іспитового строку, встановленого вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12.08.2024.
Також суд врахував обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, до обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, суд першої інстанції відніс щире каяття.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_8 судом першої інстанції не було встановлено.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Частиною 4 ст. 71 КК України передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За правилами ч. 3 ст. 72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.
Проте у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75, 79, 104 КК України, та призначення покарання, яке згідно із ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги статті 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про судову практику призначення судами кримінального покарання» зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України №18 від 10 грудня 2004 року, №8 від 12 червня 2009 року та №11 від 6 листопада 2009 року).
Аналіз наведених вище положень закону та судової практики дає можливість зробити висновок, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 був засуджений 12.08.2024 Суворовським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України; на підставі ч. 1 ст. 70 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням на строк 2 роки.
У даному кримінальному провадженні обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення 18.08.2024, тобто до повного відбуття покарання за попереднім вироком.
Відповідно до роз'яснень викладених у п. 10 абз. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з положень частини 2 статті 75 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України, про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення в період іспитового строку, визначеного вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12.08.2024, правові підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України за новим вироком відсутні, про що і було обґрунтовано зазначено судом першої інстанції в своєму судовому рішенні.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за цим вироком, необхідно застосувати положення ч. 1 ст. 71 КК України, та приєднати до призначеного покарання за цим вироком, невідбуте покарання за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 12.08.2024, а саме позбавлення волі строком на 5 років, оскільки ОСОБА_8 вчинив нове кримінальне правопорушення під час іспитового строку, та врахувавши положення ч. 4 ст. 71 КК України остаточно признав ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.
Крім того, суд вірно зазначив, що покарання призначене вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02.10.2023 у виді штрафу у розмірі 17000 грн, на підставі ч. 3 ст. 72 КК України, слід виконувати самостійно.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також усталену практику Верховного Суду , згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Апеляційний суд вважає, що призначене покарання за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним, справедливим, призначене у відповідності до вимог ст. 50 та 65 КК України та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого й попередження вчинення ним нових злочинів.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які сторона захисту вказує у апеляційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання явно несправедливим через суворість або таким, що призначене на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому вважає, що постановлений по справі вирок відносно ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання відповідає тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та даним про його особу.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 370, 374, 404, 409, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 22.01.2025 у кримінальному провадженні №12024163520000448 від 20.08.2024 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а особою яка утримується під вартою з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4