Справа № 466/5283/25 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/811/2175/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
07 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
розглянувши у місті Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 06 червня 2025 року у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію,
ТОВ «Львівенергозбут» звернулось до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 3 210,16 грн та судових витрат у сумі 302,80 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 06.06.2025 відмовлено у видачі судового наказу за заявою ТОВ «Львівенергозбут».
Ухвалу суду оскаржило ТОВ «Львівенергозбут», подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що у спірний період з 01.07.2020 до 01.04.2025 боржнику нараховано заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 3 210,16 грн, що підтверджується наданим розрахунком основного боргу. Враховуючи приписи ст. 256, 257 ЦК України, встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020, набрання чинності Законом України від 30.03.2020 N? 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також з урахуванням дати звернення ТОВ «Львівенергозбут» із заявою про видачу судового наказу - 03.06.2025 та періоду нарахування останнім заборгованості, що становить з 01.07.2020 по 01.04.2025, вважає, що строк позовної давності щодо вимог у даній справі заявником не пропущений. Вважає, що в суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у видачі судового наказу. Просить скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Згідно з ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам не відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
Відповідно до вимог ч.2 ст.167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Відповідно до ч.1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо:
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу;
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу;
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу;
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою;
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ;
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті;
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу;
9) заяву подано з порушенням правил підсудності.
При цьому, згідно з ч.2 ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 ч.1 ст.165 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заява подана з порушеннями вимог статті 163 ЦПК України, оскільки до неї долучено розрахунок заборгованості, який не вказує на його правильність і безспірність, і з такого неможливо визначити загальний період, за який виникла заборгованість.
Разом з тим, як вбачається із змісту заяви ТОВ «Львівенергозбут», заявник просить видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 3 210,16 грн за період з 01.07.2020 до 01.04.2025 в межах позовної давності. Із долученого до заяви розрахунку заборгованості вбачається, що дійсно за спірний період споживачу ОСОБА_1 до сплати за спожиту електричну енергію нараховано суму у загальному розмірі 3 210,16 грн, при цьому за цей період жодних оплат останній не здійснив.
Суд першої інстанції в ухвалі про відмову у видачі судового наказу зазначив, що заявником пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даною заявою, оскільки вимоги останнього поширюються на стягнення сум, які виникли як заборгованість у період часу, що виходить за межі позовної давності, та встановлення даних обставин виходить за межі інституту наказного провадження.
Як свідчать матеріали справи, датою звернення ТОВ «Львівенергозбут» із даною заявою є 03.06.2025, а період нарахування останнім заборгованості становить з 01.07.2020 до 01.04.2025.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N? 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету МіністрівУкраїни) установлено карантин з 12 березня 2020 року на всій території України. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України N? 530-IХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року N? 540-IХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв?язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257,258,362,559,681,728,786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Також слід зазначити, що Указом Президента України N? 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України було введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на час розгляду справи, у період якого строки, визначені ст.ст. 257-259,362,559,681,728,786,1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
У зв'язку із запровадженням обмежувальних заходів щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19 та введенням воєнного стану по всій території України, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Ураховуючи приписи статей 256,257 ЦК України, встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року N? 540-1Х щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також з урахуванням встановлених судом обставин, а саме, дати звернення ТОВ «Львівенергозбут» із даною заявою від 03.06.2025 та періоду нарахування останнім заборгованості, що становить з 01.07.2020 до 01.04.2025 включно, колегія суддів дійшла висновку, що строк позовної давності щодо вимог у даній справі заявником не пропущений.
Суддя суду першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про відмову в видачі судового наказу.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, така підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Львова від 06 червня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено: 07.11.2025
Головуючий
Судді